Рішення № 98327046, 06.07.2021, Господарський суд Чернівецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 липня 2021 року м. ЧернівціСправа № 926/510/21

Господарський суд Чернівецької області у складі головуючого судді Ніколаєва М.І.,

за участю секретаря судового засідання Голіней Я.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за участю представників:

позивача: не з`явився;

відповідача: не з`явився;

за позовом Чернівецької міської ради

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

про стягнення безпідставно збережених коштів - орендної плати в сумі 21 530,80 грн.

І. Стислий виклад позиції сторін по суті позовних вимог.

Чернівецька міська рада звернулася до Господарського суду Чернівецької області з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (дала по тексту - ФОП ОСОБА_1 ) про стягнення безпідставно збережених коштів - орендної плати за землю у сумі 21 530,80 грн., нарахованої в період з 12.12.2017 до 31.12.2017 - 737,36 грн., з 01.01.2018 до 31.12.2018 - 13456,71 грн., з 01.01.2019 до 18.07.2019 - 7336,73 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що відповідач з 12.09.2014 року є власником нерухомого майна, що розташоване на земельній ділянці комунальної власності за адресою АДРЕСА_1 , площею 0,300 га (кадастровий номер 7310136300:19:002:1173).

В період з 12.09.2014 по 18.07.2019 відповідач використовував землю без достатньої правової підстави, адже договір оренди земельної ділянки не уклав, у зв`язку з чим він зобов`язаний повернути позивачу безпідставно збережені кошти у вигляді орендної плати за землю.

У своїх поясненнях по суті спору (вх.№1109) від 07.06.2021 представник відповідача просить відмовити в позові, обґрунтовуючи свою позицію тим, що підписання сторонами акту приймання-передачі від 19.07.2019 до договору оренди землі №11104 від 19.07.2019 вказує на те, що спірна земельна ділянка не була у фактичному користуванні ФОП ОСОБА_1 у спірний період.

ІІ. Процесуальні дії у справі.

Протоколом автоматичного розподілу судової справи між суддями від 10.02.2021 позовну заяву передано судді Ніколаєву М.І .

Ухвалою суду від 15.02.2021 відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання на 03.03.2021.

Ухвалою суду від 03.03.2021 відкладено підготовче судове засідання на 24.03.2021 у зв`язку із неявкою сторін.

Ухвалою суду від 24.03.2021 відкладено підготовче засідання на 08.04.2021 у зв`язку із перебуванням відповідача на лікарняному.

Ухвалою суду від 08.04.2021 за заявою відповідача продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче судове засідання на 20.05.2021.

Ухвалою суду від 20.05.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 09.06.2021, встановлено відповідачу строк до 09 червня 2021 року для подачі додаткових доказів по справі.

07.06.2021 від представника відповідача надійшли пояснення по суті спору (вх.№1109) та додаткові докази по справі.

У судовому засіданні 09.06.2021 за усним клопотанням відповідача оголошено перерву до 06.07.2021.

06.07.2021 до початку судового засідання від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи без його участі.

Станом на день розгляду справи відповідач у судове засідання не з`явився, хоча був належним чином повідомлений про день та час розгляду справи, про що свідчить розписка від 09.06.2021.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті шостої даної Конвенції (§ 66, § 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд зазначає, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Згідно із частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу без участі повноважних представників сторін за наявними в ній матеріалами.

ІІІ. Фактичні обставини справи встановлені судом.

На підставі договору купівлі-продажу від 12.09.2014 ОСОБА_1 придбала у Департаменту економіки Чернівецької міської ради як об`єкт приватизації нежилі приміщення за адресою АДРЕСА_1 загальною площею 120,20 м.кв.

19.09.2014 за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на нежилі приміщення загальною площею 120,20 м.кв. за адресою АДРЕСА_1 , що підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 19.09.2014 №27059058 та №27059811.

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру №НВ-7302327982017 земельна ділянка площею 0,0300 га за адресою АДРЕСА_1 , кадастровий номер 7310136300:19:002:1173 сформована та зареєстрована 12.12.2017 у Головному управлінні Держгеокадастру у Чернівецькій області. Вид використання: для обслуговування нежитлового приміщення.

Згідно Інформації з Державного земельного кадастру від 09.10.2020 земельна ділянка за кадастровим номером 7310136300:19:002:1173 площею 0,03 га по АДРЕСА_1 (далі - спірна земельна ділянка) перебуває в комунальній власності Територіальної громади міста Чернівці в особі Чернівецької міської ради. Вид використання - для обслуговування нежитлового приміщення.

Рішенням Чернівецької міської ради 18 сесії VII скликання 08.12.2016 №508 ФОП ОСОБА_1 надано дозвіл на складання проекту відведення земельних ділянок в оренду (пункт 2 рішення).

Рішеннями Чернівецької міської ради затверджено проект землеустрою щодо відведення та надано підприємцю ОСОБА_1 в оренду земельну ділянку за кадастровим номером 7310136300:19:002:1173 площею 0,03 га по АДРЕСА_1 та зобов`язано відповідача укласти договір оренди землі (№1155 від 24.02.2018; №1477 від 29.10.2018).

Судом встановлено, що відповідач договір оренди спірної земельної ділянки відповідно до вимог вищевказаних рішень з Чернівецькою міською радою не уклав, тож використовував земельну ділянку без достатньої правової підстави.

Відповідно до витягу з технічної документації про нормативно грошову оцінку земельної ділянки від 16.11.2018 №1149 нормативна грошова оцінка спірної земельної ділянки становить 448557,00 грн, економіко-планувальна №254.

Рішенням Чернівецької міської ради VIІ скликання від 27.06.2019 №1765 ФОП ОСОБА_1 надано в оренду земельну ділянку за адресою АДРЕСА_1 , площею 0,0300га (кадастровий номер 73101363300:19:002:1173) терміном на 5 років.

19.07.2019 між сторонами на виконання рішення Чернівецької міської ради від 27.06.2019 укладено договір оренди землі №11104, площею 0,0300га (кадастровий номер 73101363300:19:002:1173) по АДРЕСА_1 .

19.07.2019 спірну земельну ділянку на підставі акта приймання-передачі передано в оренду відповідачу.

IV. Висновки суду по суті спору.

Згідно зі статтею 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Податковим кодексом України встановлено, що плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

За змістом статті 93 Земельного кодексу України та статті 1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відповідно до статті 96 Земельного кодексу України землекористувачі зобов`язані, зокрема, своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою і відшкодування завданих збитків.

Судом встановлено, що ФОП ОСОБА_1 в період з 14.09.2014 по 18.07.2019 використовувала спірну земельну ділянку, яка перебуває у комунальній власності, без належних правових підстав, а саме укладеного між нею та власником договору оренди.

Таким чином, Чернівецька міська рада, як власник спірної земельної ділянки, мала обґрунтовані сподівання на отримання орендної плати за використання спірної земельної ділянки, однак не змогла їх реалізувати внаслідок відсутності між сторонами відносин щодо її використання в порядку, встановленому законом.

Разом з тим главою 83 Цивільного кодексу України врегульовано відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 цього Кодексу застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

За змістом положень глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Отже, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Зі змісту глави 15, статей 120, 125 Земельного кодексу України та положень статті 1212 Цивільного кодексу України виникає розуміння, що до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформленого права на цю ділянку (без укладеного договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц (провадження № 14-77цс18), від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17 (провадження №12-182гс18) та від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17 (провадження № 14-32цс19).

Отже, фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника земельної ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України (аналогічний правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц (провадження № 14-77цс18) та від 20.09.2018 у справі № 925/230/17 (провадження № 12-188гс18).

Для вирішення спору щодо стягнення з власника об`єкта нерухомого майна, безпідставно збережених коштів орендної плати згідно із статтями 1212-1214 Цивільного кодексу України за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою комунальної власності, на якій цей об`єкт розташований необхідно, насамперед, з`ясувати: а) чи наявні правові підстави для використання земельної ділянки; б) яка площа земельної ділянки та чи є вона сформованою відповідно до вимог земельного законодавства; в) в якому розмірі підлягають відшкодуванню доходи, пов`язані із безпідставним збереженням майна, розраховані відповідно до вимог земельного законодавства, а саме на підставі нормативної грошової оцінки землі. Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 10.02.2020 у справі № 922/981/18.

Крім того, даної правової позиції дотримується Верховний Суд й в постанові від 09.02.2021 року у справі №922/3617/19.

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру №НВ-7302327982017 земельна ділянка площею 0,0300 га за адресою АДРЕСА_1 (кадастровий номер 7310136300:19:002:1173) 12.12.2017 сформована та зареєстрована об`єкт цивільних прав.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі договору купівлі-продажу від 12.09.2014 та витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №27059811; №27059058 від 19.09.2014 за відповідачем зареєстровано право власності на нерухоме майно, що знаходиться на спірній земельній ділянці.

Таким чином, судом встановлено обставини правомірного володіння і використання відповідачем нерухомого майна, яке належало йому у спірний період, що само по собі свідчить про фактичне використання ФОП ОСОБА_1 спірної земельної ділянки, сформованої як об`єкт цивільних прав. У свою чергу, відповідач не надав належних доказів на підтвердження формування та використання ним за зазначеною адресою земельної ділянки меншою чи більшою площею для експлуатації. Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 29.05.2020 у справі № 922/2843/19.

Відповідачем не подано доказів того, що на спірній земельній ділянці знаходиться інше нерухоме майно, що не перебуває у його власності.

З огляду на викладене відповідач як фактичний користувач земельної ділянки без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які повинен був заплатити за користування землею за період з 12.12.2017 по 18.07.2019, а відтак, відповідач зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 2 статті 20 та частини 3 статті 23 Закону України «Про оцінку земель» дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями пункту 288.5.1 статті 288 ПК України.

Відповідна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 13.06.2019 у справі № 910/11764/17, від 20.11.2018 у справі № 908/4582/15, від 04.11.2020 у справі №904/1283/19.

Визначення даних про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки в інший спосіб, ніж шляхом оформлення витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель вимогами чинного законодавства не передбачено, а отже позивач при здійсненні розрахунку суми безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за використання земельної ділянки правомірно використав інформацію саме з витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки.

Верховний Суд у постановах від 12.06.2019 у справі № 922/902/18, від 08.08.2019 у справі № 922/1276/18, від 01.10.2019 у справі № 922/2082/18, від 06.11.2019 у справі № 922/3607/18 неодноразово зазначав, що при стягненні безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати нарахування мають здійснюватися позивачем не самостійно (шляхом арифметичного розрахунку без проведення нормативної грошової оцінки землі), а виключно на підставі витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

Отже, з урахуванням положень статті 79-1 Земельного кодексу України та статей 20, 23 Закону України «Про оцінку земель» суд зазначає про правильність визначення позивачем суми безпідставно збережених відповідачем коштів у розмірі орендної плати на підставі належних і допустимих доказів: витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 16.11.2018 року №1149, а також суд погоджується з методом визначення позивачем розміру позовних вимог, оскільки він ґрунтується на приписах чинного законодавства.

Згідно розрахунку наданого позивачем і перевіреного судом розмір безпідставно збережених коштів, які підлягають стягненню з ФОП ОСОБА_1 за період з 12.12.2017 по 18.07.2019 складає 21530,80 грн.

Таким чином суд дійшов висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Суд відхиляє посилання відповідача на те, що спірна земельна ділянка перебуває у фактичному користуванні лише з моменту підписання акта приймання-передачі від 19.07.2019, оскільки судом встановлено обставини правомірного володіння відповідачем нерухомого майна з 12.09.2014 (укладення договору купівлі - продажу), що само по собі свідчить про фактичне використання спірної земельної ділянки, сформованої як об`єкт цивільних прав.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частинами 1, 2, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Оцінюючи подані сторонами докази, що ґрунтуються на повному, всебічному й об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, враховуючи вищенаведені обставини справи, суд вважає що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

Європейський суд з прав людини у рішенні по справі Серявін та інші проти України (Заява № 4909/04) вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29).

Стосовно інших доводів та висновків, суд вважає, що на такі не слід давати детальної відповіді, з урахуванням мотивів, за яких суд прийшов до висновку про наявність підстав для задоволення позову.

V. Щодо розподілу судових витрат.

Відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати слід покласти на відповідача, з вини якого виник спір.

На підставі викладеного, керуючись статтями 123, 129, 236, 237, 238, 240, 242 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) на користь Чернівецької міської ради (розрахунковий рахунок: Чернів.ГУК/Чернівецька ТГ/24062200, код 37836095, UA618999980314010611000024405, Казначейство України (ел.адм.податок), код платежу 24062200) безпідставно збережені кошти в сумі 21530,80 грн.

3. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) на користь Чернівецької міської ради (розрахунковий рахунок: Виконавчий комітет Чернівецької міської ради, рахунок UA 288201720344210002000042806, в ГУДКСУ в Чернівецькій області, код 04062216) 2270,00 грн. сплаченого судового збору.

4. Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.

Повний текст рішення складено та підписано 15.07.2021.

Рішення набирає законної сили негайно після її підписання та не підлягає оскарженню окремо від рішення суду.

Відповідно до статті 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Інформацію по справі, що розглядається можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://cv.arbitr.gov.ua/sud5027/.

Суддя М.І. Ніколаєв