Ухвала суду № 98326836, 07.07.2021, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

УХВАЛА

"07" липня 2021 р.м.ХарківСправа № 922/1395/21

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Шатернікова М.І.

при секретарі судового засідання Цірук О.М.

розглянувши справу

за позовом Харківської міської ради (61003, м. Харків, м-н. Конституції, 7; ідент. код 04059243)

до Фізичної особи-підприємця Маценко Сергія Юрійовича ( АДРЕСА_1 ; ідент. номер НОМЕР_1 )

про стягнення 1201653,60 грн.

за участю представників:

позивача – Владимир Я.В., самопредставництво на підставі свідоцтва № 1795 б/д, витяг з ЄДРПОУ

відповідача - Рижков І.П., ордер серії ВІ № 1044628 від 01.06.2021

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Харківська міська рада, звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з Фізичної особи-підприємця Маценко Сергія Юрійовича (надалі - відповідач) загальної суми у розмірі 1201653,60 грн. безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати, а також стягнення з відповідача суми судового збору. Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач посилаючись на те, що відповідач у період з 01.01.2020 по 31.03.2021 використовував земельну ділянку без достатніх правових підстав і не сплачував за користування плату за землю у встановленому законодавчими актами розмірі, внаслідок чого зберіг за рахунок Харківської міської ради, як власника земельної ділянки комунальної власності м. Харкова з кадастровим номером 6310138500:12:004:0044 по АДРЕСА_2 , майно - грошові кошти у розмірі орендної плати, які в загальному розмірі 1201653,60 грн. просить, на підставі статей 1212-1214 Цивільного кодексу України, стягнути з ФОП Маценко Сергія Юрійовича.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 27.04.2021 відкрито провадження у справі № 922/1395/21, розгляд якої призначено за правилами загального позовного провадження.

У підготовчому засіданні та у наданій до суду заяві (вх. 14573) представник відповідача заперечує проти позовних вимог та просить суд закрити провадження у справі, наголошуючи, що власником нежитлових будівель літ. «Х-1», літ. «Ф-1», «Т-1», «У-1» та літ. «Р-1», розташованих за адресою: АДРЕСА_2 , ОСОБА_1 став на підставі договору купівлі-продажу нежитлової будівлі, посвідченого 20.05.2014 року приватним нотаріусом ХМНО Макушевою Н.В. та зареєстрований в реєстрі за № 792, в якому виступав як фізична особа, а не фізична особа-підприємець. Та вказане нерухоме майно ОСОБА_1 в спірний період часу з 01.01.2020 по 31.03.2021 не використовував в своїй господарській діяльності. Сам по собі факт реєстрації ОСОБА_1 в ЄДРПОУ в статусі фізичної особи-підприємця, не є та не може вважатись доказом того, що в спірних правовідносинах він виступав як фізична особа-підприємець, а позивачем не надано жодного доказу на підтвердження того, що ОСОБА_1 використовує належні йому на праві приватної власності нежитлові будівлі в своїй господарській діяльності або придбав їх в рамках здійснення господарської діяльності.

Представник позивача заперечуючи проти клопотання про закриття провадження у справі, наголошує, що цілком логічно, що ОСОБА_1 придбавши у 2014 році нежитлові будівлі та в тому ж 2014 році зареєструвавшись як ФОП для здійснення підприємницької діяльності використовує нерухомість, яка належить йому на праві власності. При цьому наголошує, що нежитлові приміщення, що належать ОСОБА_1 на праві власності можливо використовувати та відповідають видам діяльності Фізичної особи-підприємця Маценко Сергія Юрійовича вказаним в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Вислухавши доводи сторін та дослідивши матеріали справи, суд виходить з наступного.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 01.12.2020 № 234926797 право власності на нежитлові будівлі літ. «Р-1» площею 2381,1 кв.м., літ. «Т-1» площею 325,3 кв.м, літ. «У-1» площею 76,9 кв.м, літ. «Х-1» площею 18,7 кв.м, літ. «Ф-1» площею 14,6 кв.м, зареєстроване за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 20.05.2014 №792.

Позивач наголошує, що земельна ділянка площею 6,0658 га по АДРЕСА_2 з кадастровим номером 6310138500:12:004:0044, відповідно до приписів ст. ст. 12, 80, 83 Земельного кодексу України, перебуває у власності територіальної громади міста Харкова в особі Харківської міської ради, що також підтверджується витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 24.06.2020 № НВ-0005138292020.

Обстеженням на місцевості встановлено, що формована земельна ділянка площею 6,0658 га (кадастровий номер 6310138500:12:004:0044) по АДРЕСА_2 використовується для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель, які належать ФО-П Маценко С. Ю.

Проте, ФО-П Маценко С. Ю. набувши право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці комунальної форми власності, належним чином у встановленому законодавством порядку не оформило речового права на вказану земельну ділянку, а відтак у період з 01.01.2020 по 31.03.2021 останній не сплачував за користування вказаною земельною ділянкою у встановленому законодавчими актами розмірі, внаслідок чого зберіг за рахунок Харківської міської ради як власника земельної ділянки за вказаною адресою майно - грошові кошти у розмірі орендної плати у сумі 1201653,60 грн.

Такі обставини на думку позивача свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів з боку відповідача - ФО-П Маценко С. Ю. і є підставою для їх захисту шляхом стягнення з Фізичної особи-підприємця Маценко Сергія Юрійовича на користь позивача суми вартості належного позивачеві майна збереженого (заощадженого) відповідачем без достатніх правових підстав, на підставі статей 1212-1214 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно із частиною 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; інші справи у спорах між суб`єктами господарювання.

Частиною 1 статті 3 Господарського кодексу України встановлено, що під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Відповідно до статті 55 Господарського кодексу України суб`єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов`язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов`язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Суб`єктами господарювання є: господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Відповідно до статті 24 Цивільного кодексу України людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою.

Здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті (ст.24 Цивільного кодексу України).

Статтею 26 Цивільного кодексу України визначено, що всі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов`язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституції України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов`язки як учасник цивільних відносин.

У статті 42 Конституції України зазначено, що кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

Право на здійснення підприємницької діяльності, не забороненої законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю (стаття 50 Цивільного кодексу України).

Таким чином, фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. При цьому правовий статус «фізична особа - підприємець» сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх.

Наявність у фізичної особи статусу суб`єкта господарювання не означає, що усі правовідносини за її участю є господарськими.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 06.06.2018 у справі № 910/16713/15 та від 17.10.2018 у справі № 922/2972/17.

Відповідно до частини 1 статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до статей 319 та 320 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, у тому числі для здійснення підприємницької діяльності.

Отже, фізична особа може користуватися земельною ділянкою, на якій розміщений об`єкт нерухомості нежитлового призначення, з різними цілями - як пов`язаними зі здійсненням нею господарської діяльності, так і ні. Користування ж такою земельною ділянкою не свідчить про господарський характер відносин.

Як вбачається з матеріалів справи, нерухоме майно - нежитлові будівлі літ. «Р-1» площею 2381,1 кв.м., літ. «Т-1» площею 325,3 кв.м, літ. «У-1» площею 76,9 кв.м, літ. «Х-1» площею 18,7 кв.м, літ. «Ф-1» площею 14,6 кв.м, яке знаходиться на спірній земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_2 , у визначений позивачем період з 01.01.2020 по 31.03.2021 р. перебувало у власності фізичної особи ОСОБА_1 .

Проте, позивачем не доведено, а матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували використання майна, що розміщене на земельній ділянці, та безпосередньо земельної ділянки фізичною особою-підприємцем (відповідачем) в комерційних цілях, як і не доведено, що лише відповідачем використовувалось вказане майно та земельна ділянка.

З матеріалів справи вбачається, що позивач посилається на виникнення земельних відносин між позивачем і фізичною особою-підприємцем Маценко С.Ю. щодо використання ним земельної ділянки, на якій розміщений об`єкт нерухомого майна, що належить саме фізичній особі ОСОБА_1 на праві власності.

Суб`єктами земельних відносин є: громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування й органи державної влади (частина друга статті 2 Земельного кодексу України).

Частиною 2 статті 93 Земельного кодексу України встановлено, що земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземцям і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам.

Передача в оренду земельних ділянок комунальної власності громадянам у разі розташування на цих ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель. споруд), які перебувають у їх власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 123 Земельного кодексу України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

З наведеного вбачається, що використання фізичною особою земельної ділянки, на якій знаходиться належний йому на праві власності об`єкт нерухомості, не залежить від наявності у фізичної особи статусу суб`єкта підприємницької діяльності. А його наявність не може свідчити про те, що з моменту державної реєстрації фізичної особи-підприємця вона виступає в такій якості у всіх правовідносинах, зокрема, у правовідносинах з користування земельною ділянкою.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2018 у справі №306/2004/15-ц, від 27.06.2018 у справі №629/4628/16-ц, від 27.06.2018 у справі №749/230/15-ц, від 03.10.2018 у справі №904/1182/17.

Припущення позивача щодо відповідності видів діяльності відповідача у даній справі - фізичної особи-підприємця Маценко С.Ю. та видів нерухомого майна, яке належить ОСОБА_1 , як фізичній особі, не приймається до уваги, оскільки не доведено жодним доказом

Пунктом 287.1. статті 287 Податкового кодексу України передбачено, що власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Згідно п. 286.1. ст. 286 Податкового кодексу України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, у сфері будівництва щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Нарахування фізичним особам сум плати за землю проводиться контролюючими органами (за місцем знаходження земельної ділянки), які надсилають платнику податку у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу (п. 286.5. ст. 286 Податкового кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до статей 319 та 320 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, у тому числі для здійснення підприємницької діяльності.

Отже, фізична особа може користуватися земельною ділянкою, на якій розміщений об`єкт нерухомості нежитлового призначення, з різними цілями - як пов`язаними зі здійсненням нею господарської діяльності, так і ні.

Користування ж такою земельною ділянкою не свідчить про господарський характер відносин.

В свою чергу, позивач не довів належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами в порядку ст. 76 - 79 Господарського процесуального кодексу України обставини використання ОСОБА_1 спірною земельною ділянки в період з 01.01.2020 по 31.03.2021 в господарській, комерційній діяльності.

За таких обставин, суд доходить висновку, що дані правовідносини виникли між Харківською міською радою та громадянином Маценко Сергієм Юрійовичем як фізичною особою, а не суб`єктом підприємницької діяльності, а тому даний спір не підвідомчий господарському суду.

Отже, з огляду на наведене суд критично ставиться до твердження позивача, що спірна земельна ділянка використовувалась Фізичною особою-підприємцем Маценко Сергієм Юрійовичем, оскільки це спростовується матеріалами справи.

Будь-яких інших доказів, що свідчили б про використання відповідачем спірної земельної ділянки саме в господарській діяльності, позивачем суду не надано.

Враховуючи вищевикладене в сукупності, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для розгляду даного спору в порядку господарського судочинства.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

За приписами ч. 2 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.

Керуючись ст. 129, п.1 ч.1, ч.3, ч.4 ст. 231, ст. 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

УХВАЛИВ:

1.Закрити провадження у справі № 922/1395/21.

Ухвала набирає законної сили в порядку приписів ч. 1 ст. 235 ГПК України негайно після її оголошення.

Ухвала може бути оскаржена в порядку та строки, передбачені статтями 256, 257 Господарського процесуального кодексу України. На ухвалу може бути подано апеляційну скаргу до Східного апеляційного господарського суду протягом 10 днів з дня складання повного тексту процесуального документу та з урахуванням п.17.5 розділу ХІ “Перехідних положень” ГПК України та п. 4 розділ Х “Прикінцеві положення” ГПК України.

Повний текст ухвали виготовлено та підписано 12.07.2021 р.

Суддя М.І. Шатерніков