Рішення № 98326541, 15.07.2021, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.07.2021 справа № 914/1258/21

Господарський суд Львівської області у складі судді Мазовіти А.Б., розглянув матеріали позовної заяви

за позовом: Головного управління ДПС у Львівській області, м. Львів

до відповідача: Університету ДФС України, м. Ірпінь, Київська область

про стягнення 8 872,43 грн

за участю представників: не викликалися

Обставини розгляду справи.

11.05.2021 на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Головного управління ДФС у Львівській області, м. Львів до Університету ДФС України, м. Ірпінь, Київська область про стягнення 8 872,43 грн.

Ухвалою суду від 17.05.2021 позовну заяву було залишено без руху.

09.06.2021 через канцелярію суду від Головного управління ДФС у Львівській області надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви (вх. №13563/21 від 09.06.2021).

Ухвалою від 14.06.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судових засідань. Ухвалою суду від 14.06.2021, зокрема, було встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов у 15 календарних днів з дня отримання цієї ухвали.

Відправлення на адресу відповідача ухвали суду про відкриття провадження у справі підтверджується списком рекомендованих листів та списком згрупованих поштових відправлень рекомендованих листів №1855 (штрихкодовий ідентифікатор поштового відправлення – 7901413970108).

29.06.2021 через канцелярію суду від Головного управління ДФС у Львівській області надійшла клопотання про заміну сторони правонаступником. (вх. №2742/21 від 29.06.2021).

07.07.2021 через канцелярію суду від Університету ДФС України надійшов відзив на позовну заяву (вх. №15840/21 від 07.07.2021).

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги те, що сторони належним чином повідомлені про розгляд справи судом і від них не надходило жодних заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження чи клопотань про її розгляд у судовому засіданні з повідомленням сторін, дослідивши наявні у справі докази та викладені в позовній заяві та відзиві пояснення, суд дійшов висновку про необхідність прийняття рішення у справі.

Розглянувши клопотання Головного управління ДФС у Львівській області про заміну сторони правонаступником, суд зазначає наступне.

Заява про заміну сторони у справі № 914/1258/21обгрунтована тим, що внаслідок реорганізації Головного управління ДФС у Львівській області його правонаступником є Головне управління ДПС у Львівській області.

Постановою Кабінету Міністрів України від 18.12.2018 №12 постановлено утворити Державну податкову службу України та Державну митну службу України, реорганізувавши Державну фіскальну службу шляхом поділу та установлено, що Державна податкова служба та Державна митна служба є правонаступником прав та обов`язків реорганізованої Державної фіскальної служби у відповідних сферах діяльності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 19.06.2019 №537 постановлено утворити як юридичні особи публічного права територіальні органи державної податкової служби, в тому числі і ГУ ДПС у Львівській області.

Згідно з відомостями, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 30.09.2020 за №1741038085321 внесено запис про реєстрацію Головного управління ДПС у Львівській області (ідентифікаційний код 43968090).

Відповідно до пункту 1 Положення про ГУ ДПС у Львівській області, затвердженого наказом Державної податкової служби України від 12.11.2020 №643 ГУ ДПС у Львівській області (ідентифікаційний код 43968090) є правонаступником усіх прав та обов`язків ГУ ДПС у Львівській області (ідентифікаційний код 43143039).

Згідно ч. 1 ст. 52 ГПК України у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідного учасника справи на будь-якій стадії судового процесу.

Усі дії, вчинені в судовому процесі до вступу у справу правонаступника, обов`язкові для нього так само, як вони були обов`язкові для особи, яку правонаступник замінив (ч. 2 ст. 52 ГПК України).

Суд, дослідивши матеріали справи, прийшов до висновку про необхiднiсть заміни Головного управління ДФС у Львівській області його правонаступником – Головним управлінням ДПС у Львівській області.

Заяв про відвід суду не поступало.

Суть спору та правова позиція сторін.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що між позивачем та відповідачем 26.04.2019 було укладено договір про відшкодування витрат на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю. Ревізією, проведеною Західним офісом Держаудитслужби у Львівській області, встановлено, що позивачем не виставлялися відповідачу рахунки на відшкодування витрат за прибирання приміщень у серпні-грудня 2019 в сумі 7 991,32 грн, на відшкодування витрат за прибирання прибудинкової території серпні-грудні 2019 в сумі 733,08 грн та на відшкодування витрат за прибирання прилеглої території у травні-серпні 2019 в сумі 148,03 грн. Позивач звертався до відповідача із листом про відшкодування вказаних витрат, проте останній відмовився відшкодувати такі витрати. У зв`язку з цим, позивач просив суд стягнути з відповідача на користь позивача кошти в розмірі 8 872,43 грн.

У поданому через канцелярію суду відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що договором та додатком №1 до договору не передбачено відшкодування витрат за прибирання прибудинкової території та відшкодування витрат за прибирання приміщень. Вартість усіх наданих згідно договору послуг відповідачем було оплачено в повному обсязі. Крім того, позивачем не надано жодних доказів на підтвердження факту надання послуг у 2019 році. Акти та рахунки щодо спірної суми були надіслані позивачем відповідачу лише у 2021 році. Таким чином, позовні вимоги є безпідставними та до задоволення не підлягають.

У процесі розгляду справи суд встановив наступне.

26.04.2019 між Головним управлінням ДФС у Львівській області (виконавець) та Університетом ДФС України (виконавець) було укладено договір №19085537 про відшкодування витрат на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю (далі - договір).

За цим договором виконавець (позивач) забезпечує обслуговування, експлуатацію та ремонт будівлі (далі - послуги) частини приміщень, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 150,78 кв.м, на цокольному поверсі будівлі та забезпечує протягом дії договору оплату наданих послуг підприємствами-постачальниками з електричної енергії, водопостачання та теплопостачання, телефонії тощо в нежитлові приміщення, а також утримання прибудинкової території, а орендар відшкодовує виконавцю кошти, витрачені на оплату послуг.

Згідно п. 2.1. договору виконавець надає послуги в порядку, строки та у спосіб, передбачені даним договором, відповідно до затвердженої органом місцевого самоврядування структури тарифу, періодичності та строків надання підприємствами, з якими виконавець уклав договори про надання послуг: з постачання теплової енергії, водопостачання та водовідведення, електричної енергії.

Експлуатаційні витрати та комунальні послуги сплачуються орендарем за фактичними затратами на підставі показників відповідних лічильників, а при відсутності лічильників – на підставі нормативних розрахунків (п. 2.2. договору).

Відповідно до п. 2.3. договору розмір щомісячних платежів визначається відповідно до розрахунків, наведених в Розрахунку відшкодування витрат на утримання нерухомого майна (додаток 1 до договору, що є його невід`ємною частиною).

Вартість наданих послуг складає 47 000,00 грн, а саме: КЕКВ 2271 – 19 000,00 грн, КЕКВ 2272 – 1 500,00 грн, КЕКВ 2273 – 20 000,00 грн, КЕКВ 2275 – 300,00 грн, КЕКВ 2240 – 6 200,00 грн.

Розрахунки за надані послуги проводяться орендарем шляхом безготівкового переказу коштів на поточний рахунок виконавця, що вказаний у цьому договорі, протягом 10 календарних днів з дати підписання уповноваженими представниками сторін акту наданих послуг на підставі рахунку-фактури виконавця. Зобов`язання по складанню актів наданих послуг покладається на виконавця (п. 2.4. договору).

Згідно п. 2.5. договору орендар здійснює оплату за комунальні послуги згідно з наданими виконавцем рахунками та актами наданих послуг.

Відповідно до п. 2.6. договору розмір відшкодування вартості послуг може бути скоригований сторонами у разі зміни централізованих цін і тарифів, при зміні тарифів на комунальні послуги органами місцевого самоврядування та в інших випадках, передбачених законодавством України, шляхом укладання відповідної додаткової угоди до даного договору.

Пунктом 7.1. договору встановлено, що будь-які зміни доповнення до даного договору вважаються дійсними, якщо вони оформлені в письмовому вигляді та підписані уповноваженими на це представниками.

У додатку 1 до договору сторони визначили розрахунок відшкодування витрат на утримання орендованого майна, зокрема, порядок розрахунку оплати теплопостачання (КЕКВ 2271), водопостачання та водовідведення (КЕКВ 2272), електроенергії (КЕКВ 2273), інших комунальних послуг – вивіз сміття (КЕКВ 2275), послуг (крім комунальних) – послуги місцевого телефонного зв`язку загального користування (КЕКВ 2240).

Західним офісом Державної аудиторської служби України було проведено ревізію фінансово-господарської діяльності позивача за період з 01.01.2019 по 31.05.2020. За результатами ревізії 10.09.2020 складено акт №03-21/9.

Актом №03-21/9 від 10.09.2020 встановлено, що позивачем у 2019 не було виставлено рахунки на відшкодування послуг із технічного обслуговування та утримання орендованих приміщень в сумі 7 991,32 грн.

За вих. №392/7/13-97-08 від 03.12.2020 позивач надіслав відповідачу рахунки та акт на оплату послуг.

Як ствердив позивач, відповідачем не відшкодовано витрати за прибирання приміщень у серпні-грудня 2019 в сумі 7 991,32 грн, витрати за прибирання прибудинкової території серпні-грудні 2019 в сумі 733,08 грн та на витрати за прибирання прилеглої території у травні-серпні 2019 в сумі 148,03 грн.

Зважаючи на несплату вищевказаної заборгованості, позивач звернувся до суду із позовом про стягнення з відповідача 8 872,43 грн.

Дослідивши представлені суду докази, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов`язань, є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ч. 1 ст. 901 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. ч. 2, 3, 5 ст. 180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї зі сторін повинна бути досягнута згода.

При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України.

Відповідно до ч. 2 ст. 189 ГК України ціна є істотною умовою господарського договору.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом (ч. ч. 1, 2 ст. 632 ЦК України).

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про ціни і ціноутворення» вільні ціни встановлюються суб`єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.

Тому сторони на договірних засадах передбачають формування ціни за договором.

Однак, як встановлено судом, умовами договору не визначено порядку надання позивачем та відшкодування відповідачем послуг з прибирання приміщень, прибирання прибудинкової території, прибирання прилеглої території, як і не визначено вартості таких послуг чи порядку розрахунку вартості таких послуг.

Також в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували факт укладення сторонами додаткових договорів до договору, у яких сторони визначили порядок надання позивачем та відшкодування відповідачем послуг з прибирання приміщень, прибирання прибудинкової території, прибирання прилеглої території, вартість таких послуг чи порядок розрахунку вартості таких послуг.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську діяльність та підтверджує її здійснення.

Згідно з частиною другою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарських операцій, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, документ не може вважатися первинним документом якщо він не містить достатньої інформації про господарську операцію або взагалі не містить такої. Саме первинні документи, які фіксують факти здійснення господарської операції та містять усі необхідні реквізити, є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій. Тобто без наявності первинного документу бухгалтер не має права відображати господарську операцію в бухгалтерському обліку.

Відповідно до ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Позивачем до позовної заяви долучені рахунки-фактури та акти відшкодування витрат, які підписані лише позивачем. Інших первинних документів, які б підтверджували факт надання відповідачу послуг на суму 8 872,43 грн, позивачем не надано. Водночас, відповідачем заперечується факт надання послуг на вищевказану суму, як і факт оформлення первинних документів на таку суму.

Таким чином, позивачем належних та допустимих доказів на підтвердження надання відповідачу послуг на суму 8 872,43 грн не долучено.

Зважаючи на наведене, позивачем не підтверджено обов`язку відповідача сплатити йому 8 872,43 грн, а тому в задоволенні вимоги про стягнення 8 872,43 грн слід відмовити.

Що стосується встановлення при проведенні ревізії Західним офісом Державної аудиторської служби України фінансово-господарської діяльності позивача факту невиставлення позивачем у 2019 рахунків на відшкодування послуг із технічного обслуговування та утримання орендованих приміщень, то вказаний акт не є належним і допустимим доказом, який підтверджує порушення відповідачем договірних зобов`язань, оскільки договір у 2019 році було виконано належним чином, відповідно до його умов, які були погоджені сторонами, в тому числі і щодо вартості послуг, а виявлені контролюючим органом порушення не впливають на умови укладеного між сторонами договору і не можуть їх змінювати.

При цьому сам по собі акт ревізії, яким встановлено факт порушення, не може бути підставою для задоволення позовних вимог, оскільки згідно зі ст. 15 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» законні вимоги службових осіб органу державного фінансового контролю є обов`язковими для виконання службовими особами об`єктів, що контролюються.

Тобто акт 03-21/9 від 10.09.2020 може бути підставою для вчинення процесуальних дій, зокрема пред`явлення позову до суду, однак не позбавляє позивача процесуального обов`язку доводити наявність порушення прав чи законного інтересу, що останнім зроблено не було.

При цьому акти ревізії та документальних перевірок не мають обов`язкового характеру та не можуть оспорюватися в суді.

Крім того, акт перевірки не є рішенням суб`єкта владних повноважень, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов`язків для осіб, робота (діяльність) яких перевірялися. Акт перевірки є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб`єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу.

За умови існування між сторонами договірних правовідносин виявлені контролюючим органом порушення не впливають на умови укладених між сторонами договорів і не можуть їх змінювати.

До того ж, акт ревізії не може встановлювати обов`язкових правил для сторін за господарсько-правовим договором в силу статті 19 ГК України, яка прямо забороняє втручання та перешкоджання господарській діяльності з боку контролюючих органів державної влади.

Отже, акт ревізії фінансово-господарської діяльності не може розглядатись як підстава виникнення господарсько-правового зобов`язання відповідача відшкодувати позивачу його витрати.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду по справі №922/2310/17 від 21.05.2018, по справі №904/7287/17 від 06.07.2018.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частиною 2 статті 86 ГПК України передбачено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги необґрунтовані та безпідставні, а тому в позові слід відмовити.

Оскільки спір виник з вини позивача, судові витрати по розгляду справи відповідно до ст. 129 ГПК України необхідно покласти на позивача.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 4, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 129, 233, 236, 237, 241, 326, 327 ГПК України, суд –

В И Р І Ш И В:

1. В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

2. Судові витрати залишити за позивачем.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення складено та підписано 15.07.2021.

Суддя А.Б. Мазовіта