Ухвала суду № 98308572, 12.07.2021, Гуляйпільський районний суд Запорізької області

Справа № 324/163/21

Номер провадження № 1-кс/315/184/21

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 липня 2021 року м. Гуляйполе

Гуляйпільський районний суд Запорізької області у складі:

головуючого судді Романько О.О.,

за участі секретаря судового засідання Атрошенко Я.В.,

прокурора Худзія Є.А.,

представників потерпілого Колісник Л.О., Зубенка С.І.,

обвинуваченого ОСОБА_1 ,

захисника адвоката Горобієвського С.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в м. Гуляйполе заяву захисника обвинуваченого ОСОБА_1 – адвоката Горобієвського Сергія Олексійовича про відвід судді у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020080320000121 від 21.02.2020 року, -

ВСТАНОВИВ:

13.05.2021 року до о Гуляйпільського районного суду Запорізької області надійшла заява захисника обвинуваченого ОСОБА_1 – адвоката Горобієвського Сергія Олексійовича про відвід судді у кримінальному провадженні №12020080320000121 від 21.02.2020 року, яке знаходиться в провадженні судді Гуляйпільського районного суду Запорізької області Телегуз С.М.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.05.2021 року, кримінальному провадженню щодо відводу судді присвоєно № 324/163/21, номер провадження 1-кс/315/184/21 та передано у провадження судді Гуляйпільського районного суду Запорізької області Романько О.О.

В обґрунтування своєї заяви адвокат Горобієвський С.О. зазначив, що 19.02.2021 року в провадження Гуляйпільського районного суду Запорізької області надійшов, відповідно до визначеної ухвалою Запорізького апеляційного суду від 05.02.2021 року підсудності, обвинувальний акт у кримінальному провадженні відносно ОСОБА_1 за ч. 4 ст.191, ч.1 ст.366 КК України, внесеному в СРДР за № 12020080320000121 від 21.02.2020 року. Відповідно до здійсненого авторозподілу зазначена справа передана на розгляд судді Телегуз С.М. За ухвалою суду від 19.02.2021 року у даній справі проводиться підготовче судове засідання у приміщенні Гуляйпільського районного суду Запорізької області (Запорізька область, м. Гуляйполе, вул. Велика, буд. 31).

Як слідує далі з заяви, сторона захисту вважає, що під час підготовчого судового засідання, головуюча суддя Телегуз С.М. припустилась чисельних порушень чинного законодавства на користь сторони обвинувачення та потерпілої сторони, нехтуючи загальними засадами кримінального провадження (ст. 7 КПК України), оскільки згідно ст. 75 КПК України суддя не має права брати участь у кримінальному провадженні «... 4) за наявності інших обставин, які викликають сумніву його неупередженості» (п. 4 ч. 1 ст. 75 КПК України).

Доводи сторони захисту щодо упередженості та необ`єктивності дій головуючої у справі судді Телегуз С.М. полягають у наступному, зокрема в тому, що на думку сторони захисту, до справи залучено не уповноважених осіб з боку сторони публічного обвинувачення.

Так, як слідує з заяви, суддею Телегуз С.М. проігноровані зауваження сторони захисту щодо присутності в судовому засіданні не уповноважених осіб, які претендують на статус прокурора в кримінальному провадженні. Усупереч положенням ст. ст. 36, 37 КПК України головуюча в справі визнала правовий статус представника публічного звинувачення за прокурором окружної прокуратури. При цьому залишено без належної правової оцінки надані ним документи, що підписані працівниками Пологівської окружної прокуратури з явним перевищенням своїх повноважень. Так, в офіційних джерелах інформації відсутні дані щодо надання В.о. керівника Пологівської окружної прокуратури Запорізької області ОСОБА_2 повноважень з організації участі прокурорів по підтриманню публічного обвинувачення у кримінальних провадженнях, процесуальне керівництво у яких здійснювалось прокурорами іншої прокуратури, а саме: Токмацької місцевої прокуратури.

Тому вважають, що надана суду постанова про зміну групи прокурорів та долучення до неї прокурора Пологівського окружної прокуратури, за підписом В.о. керівника Пологівської окружної прокуратури Запорізької області Русанова О.В., винесена особою, яка не уповноважена на призначення прокурора окружної прокуратури на підтримання обвинувачення у справі, які не перебувала у віданні даної прокуратури. Також у відповідності до ч. 3 ст. 37 КПК України якщо прокурор, який у відповідному кримінальному провадженні здійснює повноваження прокурора, не може їх здійснювати через задоволення заяви про його відвід, тяжку хворобу, звільнення з органу прокуратури або з іншої поважної причини, що унеможливлює його участь у кримінальному провадженні, повноваження прокурора покладаються на іншого прокурора керівником відповідного органу прокуратури. У будь-якому випадку виконуючий обов`язки керівника новоствореної окружної прокуратури не може вважатися таким «керівником відповідного органу прокуратури».

До того ж, зазначають, що за ст. 37 КПК України, прокурор новоствореної окружної прокуратури, не має повноважень прокурора (обвинувача) на участь у даному кримінальному провадженні, оскільки є прокурором іншого органу прокуратури, яка не перебуває у процесуальних відносинах із Токмацькою місцевою прокуратурою та не є вищим підрозділом з питань підпорядкованості за єдиною системою органів прокуратури України.

Підтримання публічного обвинувачення прокурором, який не здійснював процесуальне керівництво за ходом досудового нівелює вимоги ст. 37 КПК України, а саме порушує процесуальну незалежність прокурора у даному провадженні. Водночас, суддею прийнято за достовірний процесуальний документ постанову (розпорядження) про зміну групи прокурорів та долучення до неї прокурора окружної прокуратури, за підписом в.о. керівника Пологівської окружної прокуратури Запорізької області ОСОБА_2 , який не уповноважений призначати прокурора окружної прокуратури для підтримання обвинувачення у даному кримінальному провадженні скерованого до прокурором іншої територіальної прокуратури.

В заяві, також, зазначено про те, що в офіційних джерелах інформації відсутні дані щодо надання в.о. керівника Пологівської окружної прокуратури Запорізької області повноважень з організації нагляду за додержанням законів під час процесуального керівництва досудовим розслідуванням прокурорами Пологівського відділу Токмацької місцевої прокуратури. Проте, сторона захисту вважає, що за таких суперечливих обставин суддею ОСОБА_3 був підтверджений правовий статус співробітника окружної прокуратури, як публічного обвинувача у кримінальному провадженні, процесуальне керівництво по якому здійснювалось прокурорами іншої прокуратури.

Як зазначено далі в заві, під час підготовчого судового засідання стороною захисту неодноразово заявлялись різного роду клопотання та заяви. Проте головуючою у справі суддею Телегуз С.М. жодне з них задоволено не було, незважаючи на їх правову аргументованість та підставність. Вважають, що аргументація ухвал судді щодо відмов у задоволенні заяв і клопотань не відповідала фактичним обставинам порушених питань і зводилась до формальних «відписок». Зокрема, вважають, що не надано належної оцінки факту складання обвинувального акту без дотримання положень ст. 314 КПК України, з якого неможливо встанови сутність обвинувачення, належних представників сторони обвинувачення у справі.

Вважають, що без усунення зазначених недоліків справа не можу бути призначена до слухання, а її розгляд у такому стані грубо порушує право на захист ОСОБА_1 . Вважають наведені у заяві фактичні обставини такими, що підтверджують упередженість і необ`єктивність судді Телегуз С.М., що дає підстави стороні захисту заявити відвід судді.

З огляду на наведене, відповідно до ст.80 КПК України за наявності підстав, передбачених ст.75 КПК України, прохають задовольнити заяву захисника про відвід судді Гуляйпільського районного суду Запорізької області Телегуз С.М. від участі у кримінальному провадженні № 324/163/21 на стадії судового провадження у першій інстанції.

В судовому засіданні захисник адвокат Горобієвський С.О. та обвинувачений ОСОБА_1 свою заяву підтримали повністю за тих підстав, які в ній викладені. Вважали, що наведені в заяві обставини дають підстави для обґрунтованих сумнівів в неупередженості судді Телегуз С.М..

В судове засідання прокурор Худзій Є.А. вважав заяву сторони захисту такою, яка не підлягає задоволенню. Вказав на те, що він є належним процесуальним керівником в даному кримінальному провадженні. Зазначив, що дійсно відбулося реформування органів прокуратури, що є загальновідомим фактом. За для досягнення мети щодо цього були видані відповідні накази про переведення співробітників прокуратур в новостворені органи. Будь-яких підстав вважати, що у зв`язку з цим є якісь перешкоди щодо продовження розгляду кримінальних проваджень в судах немає.

Представники потерпілої сторони ОСОБА_4 та ОСОБА_5 виказали заперечення щодо задоволення заяви про відвід, оскільки з їхнього боку будь-якого упередженого ставлення чи будь-якої зацікавленості з боку судді Телегуз С.М. не вбачається. Окрім цього, вважають, що державне переслідування злочинів не може бути припинено взагалі не зважаючи на будь-які зміни чи реорганізації органів прокуратури, так як існує поняття правонаступництва.

Особа, якій заявлено відвід, в судове засідання не з`явилася, заяв чи клопотань про його відкладення не надала. Відповідно до ч. 3 ст. 81 КПК України така неявка не перешкоджає розгляду заяви.

Вирішуючи питання, які порушені в заяві про відвід суддя виходить з такого.

Правове регулювання відводу судді визначається статтями 75, 76 КПК України, в яких наведено вичерпний перелік підстав, за наявності яких суддя безумовно підлягає відводу.

Частини 1, 2 статті 80 КПК України передбачають, що за наявності підстав, передбачених статтями 75-79 цього Кодексу, слідчий суддя, суддя, присяжний, прокурор, слідчий, захисник, представник, експерт, представник персоналу органу пробації, спеціаліст, перекладач, секретар судового засідання зобов`язані заявити самовідвід. За цими ж підставами їм може бути заявлено відвід особами, які беруть участь у кримінальному провадженні.

Відповідно до частини першої статті 21 КПК України кожному гарантується право на справедливий розгляд та вирішення справи в розумні строки незалежним і неупередженим судом, створеним на підставі закону.

Обставинами, на які посилається захисник обвинуваченого ОСОБА_1 – адвокат Горобієвський С.О. у своїй заяві про відвід судді, є передбаченими у п. 4 ч. 1 ст. 75 КПК України як інші обставини, які викликають сумнів у неупередженості останнього.

У Бангалорських принципах поведінки суддів від 19 травня 2006 року, схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН від 27 липня 2006 року № 2006/23, зазначено, що об`єктивність судді є необхідною умовою для належного виконання ним своїх обов`язків. Вона проявляється не тільки у змісті винесеного рішення, а й в усіх процесуальних діях, що супроводжують його прийняття.

Європейською Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод (ратифікована Верховною Радою України 17 липня 1997 р.; (далі – Конвенція) передбачено, що кожна людина має право на справедливий і відкритий розгляд справи незалежним і безстороннім судом упродовж розумного строку, встановленого законом (п. 1 ст. 6).

У ряді рішень Європейський суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) намагається більш широко підходити до вирішення питання щодо впливу «досудової» діяльності судді на рівень безсторонності суду.

Так, у справі «Нортіер проти Нідерландів» ЄСПЛ зауважив, що «один лише факт про те, що суддя приймав рішення на досудовому етапі не можна вважати підставою для сумнівів щодо його безсторонності; основне значення у справі мають обсяг і характер цих рішень”.

У справі «Сен-Марі проти Франції» двоє з трьох членів суду раніше приймали рішення про відмову у звільненні заявника з-під варти, що не було визнано порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції, оскільки попереднє рішення обмежувалося лише короткою оцінкою представлених фактів з метою встановити, чи є обґрунтованими підозри поліції та чи дають вони підстави побоюватися, що обвинувачений втече з-під варти.

На питання неупередженості суду звертає увагу Європейський суд з прав людини і у рішенні Суду від 10 грудня 2009 р. в справі «Мироненко і Мартенко проти України» було констатовано порушення п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод. Цим рішенням Європейським судом визнано порушення принципу безсторонності суду. Так, у п. 66, 69 і 70 цього рішення вказано, що згідно з усталеною практикою Суду наявність безсторонності має визначатися для цілей п. 1 ст. 6 Конвенції за допомогою суб`єктивного та об`єктивного критеріїв. За суб`єктивним критерієм оцінюється особисте переконання та поведінка конкретного судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у даній справі. Відповідно до об`єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності. У кожній окремій справі слід визначити, чи мають стосунки, що розглядаються, таку природу та ступінь, що свідчать про те, що суд не є безстороннім.

Наведе свідчить про те, що підстави для відводу судді можуть бути оціночною категорією, що з одного боку дає змогу реалізувати конституційну засаду незалежного розгляду справи суддею, а з іншого боку, є площиною для зловживань з боку недобросовісних учасників.

Таким чином, ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово вказував на існування двох елементів безсторонності суду: суб`єктивної, яка полягає у тому, щоб жоден із його членів відкрито не проявляв упередженість та особисту зацікавленість, а також об`єктивної, що передбачає існування достатніх гарантій, щоб виключити будь-які сумніви щодо цього.

Зі змісту ст. 6 Конвенції неупередженості суду вбачається, що правосуддя має не тільки здійснюватися, а повинно також демонструватись. Під сумнівом - довіра до суду, яку суд має вселяти громадянам у демократичному суспільстві. Як правило, неупередженість означає відсутність упереджень або упередженості, при цьому її наявність або відсутність можуть бути перевірені різними способами (справа «Кіпріану проти Кіпру», п. 118; справа «Мікаллеф проти Мальти», п. 93). Європейський Суд з прав людини у своїй практиці проводить відмінність між суб`єктивним підходом, тобто прагненням переконатися в суб`єктивному обвинуваченні або інтересі певного судді у конкретній справі та об`єктивним підходом, тобто визначенням, чи були судді надані достатні гарантії, щоб виключити будь-які обґрунтовані сумніви в цьому відношенні (справа «Кіпріану проти Кіпру», п. 118; справа «П`єрсак проти Бельгії», п. 30; справа «Грівз проти Сполученого Королівства», п. 69).

Частина 1 ст. 6 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» визначає, що здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 48 даного Закону встановлено, що суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання. Суддя здійснює правосуддя на основі Конституції і законів України, керуючись при цьому принципом верховенства права. Втручання у діяльність судді щодо здійснення правосуддя забороняється і має наслідком відповідальність, установлену законом.

Згідно пунктів 1, 2 ч. 7 ст. 56 зазначеного Закону суддя зобов`язаний справедливо, безсторонньо та своєчасно розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства; дотримуватися правил суддівської етики, у тому числі виявляти та підтримувати високі стандарти поведінки у будь-якій діяльності з метою укріплення суспільної довіри до суду, забезпечення впевненості суспільства в чесності та непідкупності суддів.

Відповідно до ст. 17 Конвенції жодне з положень цієї Конвенції не може тлумачитись як таке, що надає будь-якій державі, групі чи особі право займатися будь-якою діяльністю або вчиняти будь-яку дію, спрямовану на скасування будь-яких прав і свобод, визнаних цією Конвенцією, або на їх обмеження в більшому обсязі, ніж це передбачено в Конвенції.

Ратифікувавши зазначену Конвенцію Україна взяла на себе зобов`язання гарантувати кожній особі права та свободи, закріплені в Конвенції, включаючи право на справедливий судовий розгляд протягом розумного строку.

У своєму рішенні у справі «Калашников проти Росії» ЄСПЛ зазначив, що розумність тривалості провадження визначається залежно від конкретних обставин справи, враховуючи критерії, визначені у прецедентній практиці Суду, зокрема, складність справи, поведінка заявника та поведінка компетентних органів влади.

У справі «Преда і Дардарі проти Італії» Суд вказав, що метою норми ст. 17 Конвенції є запобігання використанню принципів, на яких ґрунтується Конвенція. У разі ж незгоди з винесеним по справі рішенням чи ухвалою, сторона по справі не позбавлена можливості оскаржити постановлене по справі рішення чи ухвалу у порядку і строки, визначені чинним процесуальним законом.

Відповідно до Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантується Конституцією і законами України, а суддя при здійсненні правосуддя незалежний і підпорядковується лише закону.

Таким чином, в руслі суб`єктивної складової поняття безсторонності ЄСПЛ притримується позиції, що не потрібні докази фактичної наявності упередженості судді для відсторонення його від справи. Суддя вважається безстороннім, якщо тільки не з`являються докази протилежного. Така позиція викладена у рішеннях Суду по справам «Хаушильд проти Данії» та «Ветштайн проти Швеції».

Неупередженість є ключовою характеристикою судді, головною ознакою судової влади та основою судового процесу і вважається очевидним фактом. Презумпція неупередженості має значну вагу. Особа, яка заявляє про упередженість, повинна бути здатна довести реальну або очевидну відсутність неупередженості у судді. Але простої заяви недостатньо, необхідно навести достовірні докази. Особиста думка або незгода з рішеннями судді не є доказом упередженості. У будь-якому випадку, припущення щодо упередженості є правовим питанням, яке має бути винесеним на розгляд суду. За виключенням надзвичайних обставин, заява про справжню або можливу упередженість не є питанням поведінки судді.

Отже, існує презумпція неупередженості судді, а протилежне необхідно доводити належними та допустимими доказами.

Таким чином, визначаючись щодо наявності підстав для відводу судді за даним кримінальним провадженням, суддя враховує, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини наявність безсторонності має визначатись, для цілей п. 1 ст. 6 Конвенції, за допомогою суб`єктивного та об`єктивного критеріїв.

З огляду на зазначене вище, ЄСПЛ у своїй практиці виділяє наступні критерії оцінки неупередженості: 1) суб`єктивний - беруться до уваги особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у даній справі; 2) об`єктивний - визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності.

Не дивлячись на те, що безсторонність зазвичай означає відсутність упередження чи схильності, її відсутність чи, навпаки, наявність може бути перевірена різними способами відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції. У даному контексті можна провести розмежування між суб`єктивним підходом, що відображає особисті переконання конкретного судді з конкретної справи, і об`єктивним підходом, який визначає, чи були достатні гарантії, щоб виключити будь-який сумнів з цього приводу.

Як було встановлено у судовому засіданні, кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020080320000121 від 21.02.2020 року перебуває у провадженні судді Гуляйпільського районного суду Запорізької області Телегуз С.М. (Справа № 324/163/21 провадження № 1-кп/315/109/21). 19.02.2021 року ухвалою судді Гуляйпільського районного суду Запорізької області Телегуз С.М. справу призначено в підготовче судове засідання. 18.03.2021 року у кримінальному провадженні винесено ухвалу про відмову у задоволенні заяви захисника обвинуваченого ОСОБА_1 – адвоката Горобієвського С.О. про відвід прокурора у кримінальному провадженні. 14.04.2021 року у кримінальному провадженні винесено ухвалу про відмову у задоволенні заяви захисника обвинуваченого ОСОБА_1 – адвоката Горобієвського С.О. про повернення обвинувального акту. Тому, розгляд справи по суті не розпочався і будь-яких остаточних рішень у конкретній справі прийнято ще не було. Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню, можна включити до апеляційної скарги на рішення суду за наслідками розгляду справи. Поведінка судді при розгляді цієї справи також не може бути предметом дослідження, оскільки фактично такого розгляду не відбувалося. З огляду на зазначене, робити висновки щодо упередженого ставлення до обвинуваченого у конкретно визначеній справі, саме через призму суб`єктивного критерію безсторонності, не виявляється за можливе.

Суб`єктивний критерій полягає у з`ясуванні особистих переконань конкретного судді у певній справі. Оскільки доказів протилежного не надано, то по суб`єктивному критерію особиста безсторонність судді презюмується.

Щодо об`єктивного критерію оцінки неупередженості, то необхідно визначити, поза межами особистої поведінки судді, чи немає підтверджених фактів, які могли б спричинити сумніви щодо неупередженості судді. При вирішенні питання про те, чи існують обґрунтовані причини вважати, що цих вимог не було дотримано, точка зору сторони є важливою, але не є вирішальною. Вирішальним є те, чи таке побоювання може бути об`єктивно виправданим (рішення Європейського суду з прав людини у справі Клейн та інші проти Нідерландів).

Таким чином, на думку суду, не може бути підставою для відводу судді заява, яка містить лише припущення про існування обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об`єктивності судді, не підтверджених жодними належними і допустимими доказами.

Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, в ухвалах від 10 травня 2018 року (справа №800/592/17) та від 1 жовтня 2018 року (справа №9901/673/18).

Також, Верховний Суд вважає відвід завідомо безпідставним, якщо у заяві про відвід відсутні будь-які докази, які свідчили б про необ`єктивність чи упередженість судді щодо заявника, тобто підстави для відводу ґрунтуються на власних припущеннях заявника, або якщо підставою для відводу є непогодження сторони з процесуальними рішеннями судді.

Наприклад, в ухвалі від 18 грудня 2018 року у справі №910/2968/18 Верховний Суд визнав відвід завідомо безпідставним, а його заявлення — зловживанням процесуальними правами, оскільки вказаний відвід по суті «є висловленням незгоди з процесуальним рішенням Верховного Суду після того, як суд мотивував таке рішення».

Крім цього, згідно з роз`ясненнями, які містяться в п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 8 «Про незалежність судової влади» від 13 червня 2007 року, процесуальні дії судді, законність і обґрунтованість рішень суду можуть бути предметом розгляду лише в апеляційному та касаційному порядку, визначеному процесуальним законом, відповідно, незгода сторони з винесеним суддею судовим рішенням, а так само прийняття суддею процесуальних рішень, не може бути підставою для відводу судді, а має наслідком право сторони на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення.

Таким чином, за окремою підставою відводу визначеною саме як наявність «інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об`єктивності судді», особа яка подала заяву про відвід судді, повинна довести на підставі доказів факт упередженості судді у розгляді справи. Водночас відвід повинен бути вмотивований, з наведенням відповідних аргументів, доказів, які підтверджують наявність підстав для відводу.

Cумнів у безсторонності судді повинен бути розумним, інакше будь-який судовий процес можна було б перетворити у безкінечну недовіру до суду та відповідно змін його складу.

За таких обставин, здобути будь-які докази упередженості судді Телегуз С.М. у розгляді справи під час даного судового засідання не виявилося за можливе.

Підсумовуючи, суд наголошує на важливості інституту відводу судді для забезпечення безстороннього розгляду справи. Але вмотивованість заяви про відвід судді є процесуальним обов`язком учасника, який повинен добросовісно реалізовувати надане йому право.

Згідно чт. 81 КПК України у разі заявлення відводу слідчому судді або судді, який здійснює судове провадження одноособово, його розглядає інший суддя цього ж суду, визначений у порядку, встановленому частиною третьою статті 35 цього Кодексу. При розгляді відводу має бути вислухана особа, якій заявлено відвід, якщо вона бажає дати пояснення, а також думка осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні. Питання про відвід вирішується в нарадчій кімнаті вмотивованою ухвалою слідчого судді, судді (суду).

Отже, приймаючи до уваги вищевикладене, вважаю, що заява про відвід є необґрунтованою, безпідставною і такою, що не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 75, 80, 81, 309, 369-372, 376 КПК України,

ПОСТАНОВИВ:

Заяву захисника обвинуваченого ОСОБА_1 – адвоката Горобієвського Сергія Олексійовича про відвід судді у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020080320000121 від 21.02.2020 року – залишити без задоволення.

Повний текст ухвали складено та проголошено 14.07.2021 року о 10.00 год.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя: О. О. Романько