Ухвала суду № 98307925, 14.07.2021, Слов'янський міськрайонний суд Донецької області

Єд. унік. № 243/5078/20

Провадження № 1-кп/243/262/2021

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 липня 2021 року м. Слов`янськ

Слов`янський міськрайонний суд Донецької області у складі:

головуючого - судді Старовецького В.І.

за участю:

секретаря судового засідання Передненко М.Є.,

прокурора Борисової К.В.,

обвинуваченого ОСОБА_1 ,

захисника Стулікова А.В.,

розглянувши у закритому судовому засіданні за допомогою звуко- та відеозаписувальних технічних засобів в залі № 3 Слов`янського міськрайонного судукримінальне провадження внесеного в ЄРДР за № 12020050510000577 від 17.03.2020 року за обвинуваченням:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Слов`янська, Донецької області, українця, громадянина України, з середньою освітою, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 та фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_2 , -

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 156 КК України,-

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Слов`янського міськрайонного суду знаходиться кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 156 КК України.

Під час судового засідання прокурором було заявлено клопотання про продовження відносно обвинуваченого ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Обвинувачений ОСОБА_1 заперечував щодо продовження йому раніше обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. В задоволенні клопотання прокурора про продовження відносно нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою – просив відмовити.

Захисник обвинуваченого адвокат Стуліков А.В. в задоволені клопотання прокурора – просив відмовити.

Вислухавши клопотання, пояснення та доводи учасників судового розгляду, суд прийшов до наступного.

У відповідності до ст.9 КПК України встановлено, що під час кримінального

провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов`язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.

Ст.6 Конституції України закріплює положення, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Крім того, положення ст.19 Конституції України наголошує на тому, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до засад державної політики України в галузі прав людини, затверджених Постановою Верховної Ради України від 17.06.1999 року №757-XIV, обмеженість свободи держави, її органів і посадових осіб визнається відповідно до принципу, згідно з яким дозволено лише те, що прямо передбачається законом.

Запобіжні заходи є одним з видів заходів забезпечення кримінального провадження, вони мають застосовуватися з метою досягнення дієвості цього провадження (стаття 131 КПК України).

Частинами 3 та 4 статті 331 КПК України, незалежно від наявності клопотань суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. До спливу продовженого строку суд зобов`язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу. Ухвала суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або про продовження строку тримання під вартою, постановлена під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, може бути оскаржена в апеляційному порядку.

Згідно з ч.1 ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

При вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу, суд повинен врахувати обставини, передбачені ст.178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.

Рішення суду про застосування до особи запобіжного заходу, продовження строку дії такого запобіжного заходу, скасування, зміна запобіжного заходу, буде обґрунтованим не лише, якщо воно відповідає внутрішньому законодавству, але й постановлене з урахуванням положень "Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод" та

практики Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), що узгоджується з вимогами ч.5 ст.9 КПК України.

Главою 28 (& 3) КПК України передбачена процедура судового розгляду кримінального провадження. По даному кримінальному провадженню щодо обвинувачення ОСОБА_1 за ч. 2 ст.156 КК України у відповідності до ст.ст. 317-349 КПК України розпочатий судовий розгляд, оголошено обвинувальний акт та визначено обсяг доказів, що підлягають дослідженню та порядок їх дослідження (докази зі сторони обвинувачення досліджуються в першу чергу, а зі сторони захисту – в другу.

Прокурор в своєму клопотанні про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, зазначає, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України є підстави вважати, що обвинувачений ОСОБА_1 може переховуватись від суду, враховуючи те, що кримінальне правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_1 , передбачене ч. 2 ст. 156 КК України, передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 5 до 8 років, є тяжким злочином, тому наслідки та ризик втечі для підозрюваного ОСОБА_1 у цьому випадку можуть бути визнані, як менш небезпечні, ніж покарання та процедура його відбування.

Також, за словами прокурора, слід враховувати, що факт вчинення розбещення малолітніх осіб ОСОБА_1 у м. Слов`янську спричинив загальносуспільне обурення, що в свою чергу також може побудити обвинуваченого на вчинення дій, спрямованих на ухилення від кримінальної відповідальності та переховування від суду.

Прокурор вказує, що відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України обвинувачений ОСОБА_1 опинившись на волі має реальну можливість незаконно впливати на потерпілих, оскільки по перше, вони є неповнолітніми особами, які легко піддаються впливу, по друге, як встановлено під час досудового розслідування, ОСОБА_1 мав певний вплив на потерпілих, у зв`язку з чим, ОСОБА_1 має реальну можливість вплинути на них будь-яким чином з метою зміни вже даних ними показань чи схилити до дачі завідомо неправдивих показань, з метою уникнення відповідальності за вчинене кримінальне правопорушення.

Під час судового засідання прокурор зазначила, що у разі застосування до обвинуваченого ОСОБА_1 більш м`якого запобіжного заходу, не пов`язаного з триманням під вартою, неможливо буде запобігти вищевказаним ризикам, оскільки всі вони передбачають перебування на волі, що дає можливість вчинити дії, вказані у наведених ризиках, тим самим негативно вплинути на повне, об`єктивне та всебічне встановлення істини у кримінальному провадженні.

Суд, при розгляді вказаного клопотання прокурора про продовження заходів забезпечення кримінального провадження стосовно ОСОБА_1 , не роблячи передчасних висновків, щодо вини обвинуваченого ОСОБА_1 , не даючи оцінки зібраним доказам, крім іншого приймає до уваги, що слідчим суддею на досудовому слідстві при обрані ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою було задоволено клопотання прокурора і йому обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою та слідчим суддею досліджувалися докази, які свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчинені ОСОБА_1 вказаного кримінального правопорушення та наявність достатніх підстав щодо існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, які на теперішній час не зменшилися.

Суд враховуючи загальні відомості про сукупність обставин пред`явленого обвинувачення, що інкримінується ОСОБА_1 та обсяг відомостей, які були повідомленні в судовому засіданні безпосередньо прокурором в його клопотанні про продовження строку дії запобіжного заходу, приходить до переконання, що висновки викладені в клопотанні прокурора та які були покладені в основу обвинувачення - не є явно необґрунтованими чи очевидно недопустимими.

Згідно ст. 5 «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено

свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом.

При цьому дія застосованого запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_1 не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки, незважаючи на презумпцію невинуватості, тримання під вартою завжди є закон-ним, якщо є достатні підстави вважати, що існує необхідність у запобіганні вчиненню особою правопорушення чи ухиленню від правосуддя після вчинення злочину.

З огляду на вищевказане суд зазначає, що проголошуючи «право на свободу», стаття 5 «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» передбачає фізичну свободу людини; її мета полягає в забезпеченні того, щоб жодна особа не могла бути свавільно позбавлена свободи.

Приймаючи до уваги вищезазначене, суд не ігнорує, а враховує та приймає до уваги позиції, думки та доводи, як самого обвинуваченого так і його захисника, як сторони захисту на користь обвинуваченого, щодо зміни запобіжного заходу та не визнання клопотання прокурора, однак зазначає, що у даному кримінальному провадженні, в контексті пред`явленого обсягу обвинувачення, зазначені доводи обвинуваченого та його захисника не перевищують саме загального суспільного інтересу у даній кримінальній справі, який з урахуванням обставин вчиненого кримінального правопорушення, його тривалості та тяжкості є наявним в даній справі та полягає у повному, всебічному та неупередженому розгляді кримінального провадження у встановлені законом строки, а також забезпечення виконання обвинуваченим процесуальних рішень у справі та запобігання процесуальних ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.

У разі застосування на теперішній час до обвинуваченого ОСОБА_1 більш м`якого запобіжного заходу, не пов`язаного з триманням під вартою, не можливо запобіг-ти вищевказаним ризикам, оскільки всі вони передбачають перебування на волі, що дає можливість вчинити дії вказані у наведених ризиках, тим самим негативно вплинути на повне та всебічне встановлення об`єктивної істини у кримінальному провадженні та не зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого.

Суд зазначає, що ризиком у кримінальному провадженню є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Суд оцінюючи ймовірність такої поведінки обвинуваченого, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності поза процесуальних дій зазначеної особи.

Так, відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Клішин проти України» наявність кожного ризику повинна носити не абстрактний, а конкретний характер та доводитися відповідними доказами.

На думку суду існування ризиків незаконного впливу на не допитаних свідків та потерпілих та можливість переховування від правосуддя у випадку зміни запобіжного за-ходу з тримання під вартою на не пов`язаний з триманням під вартою, прокурор в клопотанні обґрунтовує тим, що оскільки обставини та характер кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачуються ОСОБА_1 свідчать про те, що, покарання за вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення передбачає позбавлення волі на строк від 5 до 8 років, то обвинувачений задля уникнення покарання може, знаходячись поза межами установи виконання покарань, здійснити дії щодо примушування недопитаних свідків та потерпілих до зміни своїх показів на свою користь, або ж перешкоджати судовому розгляду шляхом переховування від правосуддя.

Оцінивши доводи прокурора про існування вищевказаних ризиків, з точки зору достатності та обґрунтованості, суд також вважає, що сторона обвинувачення у судовому засіданні довела, що на теперішній час існують ризики того, що обвинувачений може переховуватись від суду та незаконно впливати на не допитаних потерпілих та свідків.

Крім того суд зазначає, що кримінальне правопорушення у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_1 є тяжким за вчинення якого можливе покарання у виді позбавлення волі на строк від 5 до 8 років, а тому зазначена обставина сама по собі може

бути мотивом та підставою для обвинуваченого переховуватися від суду. Це твердження

узгоджується із позицією Європейського суду з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії», в якому зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Бессієв проти Молдови» вказано, що ризик втечі має оцінюватися судом у контексті чинників, пов`язаних з характером осо-би, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування. Серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що підозрюваний може втекти.

Тому, оскільки можливий як незаконний вплив обвинуваченого на недопитаних свідків та потерпілих для зміни їх показів на свою користь так і ймовірність уникнення покарання з боку обвинуваченого, шляхом переховування від суду - можуть мати негативні наслідки, як для інтересів суспільства так і для відправлення судочинства по даній кримінальній справі в контексті всебічності, обґрунтованості та законності ухваленого кінцевого рішення.

Вказані суспільні інтереси, не дивлячись на презумпцію невинуватості мають більшу вагу ніж правила про повагу до свободи особи (справа ЄСПЛ «Лабіта проти Італії», «Рохліна проти РФ»).

Суд зазначає, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який за-стосується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України.

У відповідності до п.п. 61,62 Рішення Європейського суду з прав людини від 24 липня 2003 року по справі «Смирнов проти Росії», наявність підстав для утримання під вартою повинно бути оцінено по кожній конкретній справі з урахуванням всіх обставин справи. Довготривале утримання під вартою може бути виправданим лише при наявності конкретних ознак того, що цього вимагають інтереси суспільства, які незважаючи на наявність презумпції невинності, перевищують інтереси забезпечення поваги до свободи.

Заслухавши думку всіх учасників кримінального провадження, дослідивши надані сторонами кримінального провадження матеріали, оцінивши в сукупності всі обставини, у тому числі: сукупність наявних відомостей про вчинення обвинуваченим тяжкого кримінального правопорушення, тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватими у кримінальному правопорушенні, а саме позбавлення волі на строк від 5 до 8 років; вік та стан здоров`я обвинуваченого, які не виключають можливості тримання його під вартою, відсутність жодних належних медичних відомостей чи письмових доказів, які б свідчили, що стан здоров`я обвинуваченого не дозволяє, чи взагалі виключає можливість його перебування в установі виконання покарань, а також врахувавши ризики, передбачені ст. 177 КПК України, які були зазначені прокурором у клопотанні та повністю знайшли своє підтвердження під час судового засідання, зокрема ймовірність того, що обвинувачений ОСОБА_1 у разі обрання запобіжного заходу не пов`язаного з триманням під вартою може переховуватись від суду задля уникнення кримінальної відповідальності, оскільки можливість уникнення покарання може бути для обвинуваченого меншим злом ніж процедура його відбування у разі визнання його винним, а також можливість безпосереднього впливу обвинуваченого на свідків та потерпілих, які є не допитаними в рамках даного судового провадження, зважаючи на тривалість протиправних дій, які інкримінуються обвинуваченому, суд вважає, що зазначені обставини у своїй сукупності свідчать про недостатність на теперішній час зміни відносно обвинуваченого ОСОБА_1 запобіжного заходу з тримання під вартою на інший більш м`який запобіжний захід, для запобігання виникненню ризикам передбаченим ст. 177 КПК України, у зв`язку з чим враховуючи тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_1 та сукупність інших встановлених фактичних обставин у справі, суд вважає

доцільним на теперішній час продовжити відносно обвинуваченого запобіжний захід у виді тримання під вартою в Державній установі «Бахмутська установа виконання покарань (№6)».

Суд також у відповідності до вимог чинного кримінального процесуального закону розглянув й альтернативні триманню під вартою заходи забезпечення кримінального провадження відносно обвинуваченого, передбачені ст. 176 КПК України, однак вважає, що прокурором в судовому засіданні обґрунтовано було доведено, з посиланням на об`єктивні обставини справи, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів щодо обвинуваченого не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.

Відповідно до ч.3 ст. 183 КПК України суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов`язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання обвинуваченим обов`язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Згідно з п.2 ч.5 ст.182 КПК України розмір застави щодо особи обвинуваченого у вчиненні тяжкого злочину встановлюється від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Частинами 4 та 5 статті 182 КПК України передбачено, що розмір застави визначається судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімей-ного стану обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання обвинуваченим покладених на нього обов`язків та не може бути завідомо непомірним для нього.

У зв`язку з чим при продовженні відносно обвинуваченого ОСОБА_1 запобіжно-го заходу у вигляді тримання під вартою, суд визначає заставу у розмірі двадцяти п`яти розмірів прожиткового мінімуму на працездатну особу (2270 грн. 00 коп.), що складає 56 750 грн. 00 коп. та з урахуванням матеріального стану обвинуваченого та тяжкості інкримінованого йому кримінального правопорушення є достатньою сумою для забезпечення виконання обов`язків, встановлених КПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 91,177, 182, 183, 331, 376 КПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Клопотання прокурора про продовження відносно обвинуваченого ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою – задовольнити частково.

Продовжити обвинуваченому ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в умовах Державної установи «Бахмутська установа виконання покарань (№6)» строком на 60 днів а саме: з 14 липня 2021 року по 12 вересня 2021 року включно.

Визначити обвинуваченому ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 заставу у розмірі двадцяти п`яти розмірів прожиткового мінімуму на працездатну особу (2270 грн. 00 коп.), що складає 56 750 грн. 00 коп.

У разі внесення застави, яка може бути внесена у будь який момент, покласти на обвинуваченого ОСОБА_1 наступні обов`язки передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України:

1) прибувати за кожною вимогою до прокурора та суду;

2) не відлучатися з м. Слов`янська, Донецької області без дозволу суду;

3) повідомляти суд про зміну свого місця проживання;

4) утриматись від спілкування зі свідками та потерпілими по справі;

5) здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

Попередити, що у разі невиконання даних обов`язків, згідно зі ст.182 ч.8 КПК України, заставодавцем, а також якщо обвинувачений будучи належним чином

повідомлений, не з`явиться за викликом суду без поважних причин, чи не повідомить про причини своєї неявки, або якщо порушить інші покладені на нього при застосуванні запобіжного заходу обов`язки, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору.

Ухвала суду про продовження запобіжного заходу підлягає негайному виконанню після її проголошення.

Апеляційна скарга на ухвалу суду в частині продовження запобіжного заходу подається беспосередньо до Донецького апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її проголошення.

Копію ухвали вручити обвинуваченому та прокурору негайно, після її проголошення.

Суддя Слов`янського міськрайонного суду В.І. Старовецький