Ухвала суду № 98307733, 14.07.2021, Попільнянський районний суд Житомирської області

Справа № 288/1206/21

Провадження № 2/288/293/21

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 липня 2021 року смт. Попільня

Суддя Попільнянського районного суду Житомирської області Зайченко Є. О., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Відділу освіти, охорони здоров`я, культури, молоді та спорту Попільнянської районної державної адміністрації Житомирської області про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

До Попільнянського районного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Відділу освіти, охорони здоров`я, культури, молоді та спорту Попільнянської районної державної адміністрації Житомирської області (13501, смт. Попільня, вул. Б. Хмельницького, 7, Житомирської області, код ЄДРПОУ: 02143146) про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди.

ОСОБА_1 звернулася до суду з указаним позовом, в якому просить, стягнути з відповідача середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, що складає 30054 (тридцять тисяч п`ятдесят чотири) гривень 30 копійок; стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі 3000 (три тисячі) гривень.

Подана позовна заява не відповідає вимогам, викладеним у статтях 175 і 177 ЦПК України.

У відповідності до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до чинного законодавства позовна заява є процесуальним документом та має містити посилання, зокрема, на те, до кого пред`явлений позов; що саме вимагає позивач (предмет позову); обставини, на яких ґрунтується вимога (матеріально-правова підстава позову); зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину, наявність підстав для звільнення від доказування.

На цій стадії цивільного процесу, позивач зобов`язаний виконувати вимоги щодо доведення певного кола фактів, що мають процесуальне значення, для підтвердження наявності права на пред`явлення позову та дотримання процесуального порядку його пред`явлення.

Відповідно до п.4 ч.3 ст.175 ЦПК України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні.

Позивачем, викладаючи позовну вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, не наведено обґрунтованого розрахунку цієї суми та не зазначено правової підстави для його стягнення, враховуючи ту обставину, що позивач не просить поновити її на роботі та те, що нею не заперечується факт проведення з нею повного розрахунку після звільнення.

У позовній заяві ОСОБА_1 вказує, що на час звільнення, а саме 01 лютого 2021 року існувала заборгованість по виплаті заробітної плати в сумі 5289,12 гривень, однак при цьому позивач не додала до позову жодних доказів, які б це підтверджували.

Розрахунок по заробітній платі з позивачем було проведено не в день звільнення, а 30 березня 2021 року, на підтвердження чого посилається на виписку з банку, яку суду не надано.

Вказуючи у позові, що 01 лютого 2021 року згідно наказу № 2-к від 01.02.2021 року ОСОБА_1 була звільнена з відділу освіти, охорони здоров`я, культури, молоді та спорту Попільнянської районної державної адміністрації Житомирської області, згідно п.1 ст.40 КЗпП України у зв`язку з реорганізацією відділу, при цьому позивач не додала до позовної заяви копію рішення про реорганізація та наказу.

Відповідно до вимог чинного цивільного процесуального законодавства позивач повинен надати суду докази на обґрунтування поданого позову.

За відсутності у нього вказаних доказів чи неможливості їх подання, позивач відповідно до чинного цивільного процесуального законодавства повинен був про це зазначити у позовній заяві.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.

Конституційний суд України у рішенні від 22.02.2012 у справі № 1-5/2012 вказав, що положення ч. 1 ст. 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки подень фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лишена момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Тобто, особа має право звернутися до суду з позовною заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні в тримісячний строк з дня проведення з ним фактичного остаточного розрахунку.

Як зазначено позивачем, остаточний розрахунок з нею було проведено 30 березня 2021 року, позов подано до суду 05 липня 2021 року, що свідчить про те, що ОСОБА_1 звернулася з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з пропуском тримісячного строку звернення до суду з позовом вказаної категорії та не вказала про поважність причин пропуску вказаного строку.

Частиною 4 ст. 177 ЦПК України встановлено, що до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Всупереч наведеному позивач не додав до заяви документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі.

Із матеріалів позовної заяви слідує, що предметом спору у цій справі є майнові вимоги, зокрема, про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та стягнення моральної шкоди.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі виключно у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

За вимогами чинного законодавства середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.

Пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», згідно з якою від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, не поширюється на вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні (або за весь час вимушеного прогулу) під час розгляду таких справ в усіх судових інстанціях.

У висновках Постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 року у справі №12-301гс18, за змістом приписів ст. ст. 94, 116, 117 КЗпП України та ст. ст. 1, 2 Закону України «Про оплату праці» зазначено, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця,

спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними, в передбачений законом строк, винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право, згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.

Отже, в розумінні положень ст. 5 Закону України «Про судовий збір», а також роз`яснень які містяться у вищезазначеній Постанові, позивач не звільняється від сплати судового збору за заявлену вимогу про стягнення середнього заробітку.

Відтак позивач не звільняється від сплати судового збору у справі за заявленою нею позовною вимогою щодо стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні.

Пунктом 2.2. Узагальненого науково-консультативного висновку стосовно визначення належності позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди до вимог майнового чи немайнового характеру, викладеного в Листі ВАСУ від 01.01.2015, зазначено, що майновий чи немайновий характер позовної вимоги про відшкодування (компенсації) моральної шкоди залежить від такого.

Згідно з частиною третьою статті 23 Цивільного кодексу України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Аналіз цієї норми дає підстави зробити висновок про те, що позовна вимога про відшкодування моральної шкоди може полягати у відшкодуванні грошима, майном або в інший спосіб.

Отже, характер такої вимоги (майновий чи немайновий) є похідним від обраного позивачем (потерпілою особою) способу відшкодування моральної шкоди. Якщо позивач просить відшкодувати моральну шкоду грошима або майном, то така позовна вимога набуває майнового характеру. Якщо ж позивач вибрав інший спосіб відшкодування моральної шкоди, який не має грошового вираження (спростування неправдивих відомостей, прилюдне вибачення тощо), то така вимога є немайновою. Таким чином, позовна вимога про відшкодування моральної шкоди грошима або майном є майновою, а вимога про відшкодування моральної шкоди в інший (немайновий) спосіб є немайновою вимогою.

Зазначений висновок узгоджується з позицією Верховного Суду викладеною у постанові від 28 листопада 2018 року у справі №761/11472/15-ц.

Таким чином, за позовну вимогу про відшкодування моральної шкоди має справлятися судовий збір в розмірі, встановленому Законом.

Судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою справляється судовий збір у розмірі 1% ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб ( від 908 грн до 11350 грн).

Відповідно до положень статті 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 175, 177 ЦПК України, постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, у якій зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб їх усунення і встановлюється строк, достатній для усунення недоліків, про що повідомляє позивача.

Відповідно до ч.3 ст. 185 ЦПК України, якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175і177цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

За таких обставин суд вважає, що позовну заяву ОСОБА_1 до Відділу освіти, охорони здоров`я, культури, молоді та спорту Попільнянської районної державної адміністрації Житомирської області про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди, слід залишити без руху, про що повідомити позивача та надати їй десятиденний строк для усунення недоліків з дня отримання позивачем ухвали суду.

Керуючись ст. 5 Закону України "Про судовий збір"; ст. ст. 175, 177, 185, 260-261, 353 ЦПК України; суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Відділу освіти, охорони здоров`я, культури, молоді та спорту Попільнянської районної державної адміністрації Житомирської області про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди -

залишити без руху та надати позивачу строк для виправлення недоліків, не більше як 10 (десять) днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Роз`яснити позивачу, що якщо він відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 ЦПК України, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усуне недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя Попільнянського

районного суду Є. О. Зайченко