Рішення № 98304415, 13.07.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 липня 2021 року м. Київ № 640/27891/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Гарник К.Ю., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1

до Гребінківської міської ради

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача

ОСОБА_2

про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії

В С Т А Н О В И В :

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач), адреса: АДРЕСА_1 до Гребінківської міської ради (далі по тексту - відповідач), адреса: 37400, Полтавська область, Гребінківський район, місто Гребінка, вулиця Ярослава Мудрого, 35, в якій позивач просить:

- визнати бездіяльність відповідача протиправною;

- зобов`язати відповідача надати дозвіл ОСОБА_1 на виготовлення технічної документації щодо відведення земельної ділянки у власність (безоплатно) орієнтовною площею 768 кв.м з цільовим призначеннями для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташованої за адресою: АДРЕСА_2 ;

- зобов`язати відповідача надати дозвіл ОСОБА_1 на виготовлення технічної документації щодо відведення земельної ділянки у власність (безоплатно) орієнтовною площею 1061 кв.м з цільовим призначеннями для ведення особистого селянського господарства, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 .

В обгрунтування позовних вимог позивач послалась на те, що вона з чоловіком мають трьох синів, у власності чоловіка квартира в м. Києві та ветеринарна клініка в Донецькій області.

З метою надання консультацій та підказок, як вести бізнес, для зручності проїзду в обидва боки чоловікові до дітей, вони по лінії ЖД придбали глиняну хату 1941 року забудови «А-1» на земельній ділянці АДРЕСА_3 та в 2016 році забудували ділянку новими будівлями, для можливості постійного проживання.

З травня 2016 року, як зазначено у позовній заяві, розпочали дії по підготовці документів для засвідчення договору по відчуженню нерухомості, в тому числі, глиняної хати 1941 року забудови «А-1» у нотаріуса, на яку єдину мався документ.

Крім того, позивач стверджує, що проводячи реконструктивне розбирання та капітально-відновлювальний ремонт основних вузлів, стін, стелі, фундаменту, несучих конструкцій, покрівлі, вікон, дверей, систем опалення, освітлення, та ін. аварійного невведенного в експлуатацію будинку «В-1», її родина після його розбирання побудувала на цій ділянці нові: житловий будинок «Л-1»; літньої кухні «Ж» ; сараю «К»; погрібу під «К»; літнього душу «Е»; вбиральні «З» ; вимощення 1; огорожа №1; колодязь №4; ворота №5; колонка питна №6; вигрібна яма №7; опорна колона №8; електроопора №9; огорожа №10; металева конструкція №11; водогін № 12 , та інше, а саму земельну ділянку 1829м2 (приблизно 768 м2 + 1061 м2) під АДРЕСА_2 приведено у належний стан, де засаджено деревами й квітами.

Більш того, позивач зазначає, що для введення в експлуатацію нового будинку та господарських будівель побудованих в 2016 році її родиною по АДРЕСА_2 , їй необхідна земельна ділянка.

05 жовтня 2020 року, як вказує позивач у своїй позовній заяві, нею подано відповідачу дві заяви разом з додатками та графічними матеріалами, в яких остання просила надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність (безоплатно) орієнтовною площею 1061 кв.м. для ведення особистого селянського господарства розташованої за адресою: АДРЕСА_2 .

Проте, як вказує позивач, станом на день звернення до суду, від відповідача відповіді не надходило, будь-яких мотивів невідповідності місця розташування відповідач не навів.

Позивач вважає такі дії відповідача протиправними та такими, що порушують її законні права та інтереси.

Більш того, у своїй позовній заяві позивач наполягає на тому, що факт передачі двох земельних ділянок по АДРЕСА_2 для ведення особистого селянського господарства - 0,1084 га, та для будівництва та обслуговування будинку - 0,0800 га за рішенням Гребінківського міськвиконкому №383 від 23 червня 2010року померлому ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , свідчить про те, що зазначені дві земельні ділянки за вказаною адресою були вільними, та не відводилися будь кому раніше.

Вказані вище обставини стали підставою для звернення до адміністративного суду з відповідною позовною заявою.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 листопада 2020 року позовна заява ОСОБА_1 залишена без руху та останній наданий строк для усунення виявлених судом недоліків.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 листопада 2020 року відкрито провадження у справі, залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 та вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Копія ухвали суду від 26 листопада 2020 року була отримана уповноваженою особою відповідача 01 грудня 2020 року, про що свідчить наявне в матеріалах справи рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, проте, відзиву на позовну заяву відповідачем суду надано не було, але виконано вимоги ухвали в частині надання додаткових доказів у справі.

Крім того, 01 грудня 2020 року на офіційному веб-сайті Окружного адміністративного суду міста Києва було оприлюднено повідомлення про постановлення у даній справі ухвали про відкриття провадження у справі з посиланням на її зміст у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Станом на день розгляду справи по суті, від третьої особи письмових пояснень на позовну заяву не надходило.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 березня 2021 року у прийнятті до розгляду заяви представника позивача про збільшення розміру позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 березня 2021 року провадження у справі зупинено до набрання законної сили судовим рішенням у адміністративній справі №640/16773/20.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2021 року апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволена, ухвала Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 березня 2021 року скасована, а справа направлена для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 червня 2021 року адміністративна справа прийнята до провадження та продовжено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Враховуючи неподання відповідачем відзиву на позовну заяву у встановлені судом строки без поважних причин, на підставі частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про можливість розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 20 жовтня 2020 року Гребінківською міською радою зареєстровані дві заяви ОСОБА_1 , в яких остання просить надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність (безоплатно) орієнтовною площею 768 кв.м для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та орієнтовною площею 1061 кв.м для ведення особистого селянського господарства, розташованих за адресою: АДРЕСА_2 .

До вказаних заяв, як вбачається з матеріалів справи, позивачем було додано у тому числі графічні матеріали, а також інші документи, які, на думку позивача, підтверджують, що зазначені земельні ділянки не відводились будь-якій іншій особі.

Оскільки станом на 09 листопада 2020 року (день звернення позивача до Окружного адміністративного суду міста Києва) відповідачем не було прийнято будь-якого рішення за результатами розгляду заяв позивача, що, на переконання останньої, свідчило про протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень, позивач звернулась до адміністративного суду з вказаною позовною заявою.

Між тим, в матеріалах справи наявні копії рішень 40 сесії VII скликання Гребінківської міської ради Полтавської області від 10 листопада 2020 року №1357 та №1358 про відмову у наданні дозволу ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення вказаних вище земельних ділянок у власність, з підстав невідповідності поданих на розгляд клопотань вимогам частин шостої та сьомої статті 118 Земельного кодексу України, про що повідомлено позивача шляхом надіслання на її адресу копій цих рішень.

Також, з матеріалів справи вбачається, що рішенням Гребінківської міської ради Полтавської області від 23 червня 2010 року №383 затверджено технічні документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності у тому числі на земельні ділянки площею 0,0800 га та 0,1084 га за адресою: АДРЕСА_2 , внесено зміни до площ земельних ділянок та передано безоплатно у власність ОСОБА_3 .

Більш того, відповідно до матеріалів справи, зазначені вище земельні ділянки не мають кадастрового номеру, їх державна реєстрація не здійснювалась та поземельна книга не відкривалась.

В свою чергу, відповідно до наданих суду доказів, власником житлового будинку та господарських споруд за адресою: АДРЕСА_2 станом на теперішній час є ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 17 грудня 2013 року №788, при цьому, доказів, що підтверджують право власності або право користування останнього саме на земельні ділянки за цією адресою, матеріали справи не містять.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Правовідносини у сфері забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель регулюються Земельним кодексом України та Законом України «Про землеустрій» від 22 травня 2003 року № 858-IV.

Суд зазначає, що при вирішенні даної адміністративної справи по суті, судом застосовуються положення законодавства, чинного на момент виникнення спірних правовідносин.

Так, статтею 122 Земельного кодексу України визначені повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування.

У відповідності до частини 1 статті 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Тобто, відповідач є спеціально уповноваженим органом на розпорядження землями комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Стаття 118 Земельного кодексу України встановлює порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами.

Частиною 6 статті 118 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Приписами абзацу 1 частини 7 статті 118 Земельного кодексу України визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Згідно з абзацом 3 частини 7 статті 118 Земельного кодексу України у разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Наведене в сукупності дозволяє суду дійти висновку про те, що цією нормою закріплено виключно право, а не обов`язок громадянина замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу та ніяким чином не позбавляє його права на отримання від уповноваженого органу після спливу місячного строку дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або вмотивованої відмови у його наданні, а також права на судовий захист у випадку неможливості реалізації права на отримання відповідного дозволу (бездіяльності суб`єкта владних повноважень) або відмови у його наданні після спливу місячного строку.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 10 липня 2018 року в справі № 806/3095/17, від 17 грудня 2018 року у справі №509/4156/15-а.

Тобто, в межах спірних правовідносин, обов`язковим є прийняття відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування за наслідками розгляду поданого клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою вмотивованого рішення про надання дозволу або відмову у її наданні із наведенням усіх підстав такої відмови.

При цьому, суд звертає увагу, що частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України визначений перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за результатами розгляду належним чином оформлених клопотання та додатків до нього, який є вичерпним, а саме:

- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів;

- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів;

- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Аналіз наведеної норми дає підстави для висновку, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Відсутність рішення про надання дозволу або відмову у наданні дозволу в межах встановленого законом місячного строку свідчить про протиправну бездіяльність відповідного органу.

В межах розгляду даної адміністративної справи судом встановлено, що позивач звернулась до відповідача з відповідними заявами, за наслідками розгляду яких суб`єкт владних повноважень прийняв відповідні управлінські рішення у межах місячного строку після такого звернення, що, відповідно, свідчить про відсутність з боку відповідача протиправної бездіяльності.

Крім того, системний аналіз наведених вище норм Земельного кодексу України дозволяє суду дійти висновку про те, що ненадання відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або вмотивованої відмови у його наданні у встановлений строк, не перешкоджає процесу відведення земельної ділянки, оскільки здійснення замовлення на виготовлення проектної документації можливе без отримання дозволу на її виготовлення.

В свою чергу, слід ще раз зазначити, що 20 жовтня 2020 року відповідачем зареєстровані клопотання позивача про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність, до клопотання додані: копія паспорту громадянина України, копія РНОКПП, графічні матеріали та інші документи. За результатами розгляду клопотань позивача та доданих до нього документів, 10 листопада 2020 року відповідачем прийняті рішення №1357 та №1358 про відмову позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, з підставі невідповідності поданого на розгляд клопотань вимогам частин шостої та сьомої статті 118 Земельного кодексу України.

В той же час, як вже зазначалось судом, частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України визначений перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за результатами розгляду належним чином оформлених клопотання та додатків до нього, який є вичерпним.

Тобто, єдиною підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

В той же час, відмовляючи позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, відповідач у своїх рішеннях послався на невідповідність клопотань вимогам частин 6 та 7 статті 118 Земельного кодексу України.

Суд наголошує, що зазначені рішення не містять конкретної підстави для відмови, як і не містять відомостей щодо того, в чому саме полягає невідповідність клопотань позивача вимогам законодавства.

При цьому, у супровідному листі від 09 грудня 2020 року №03.1-19/2155 (Т.1, арк. 91-92) відповідач у якості інформації зазначив про положення пункту 3 розділу VII Закону України «Про Державний земельний кадастр», надавши суду копії рішень Гребінківської міської ради Полтавської області від 23 червня 2010 року №383, якими затверджено технічні документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності у тому числі на земельні ділянки площею 0,0800 га та 0,1084 га за адресою: АДРЕСА_2 , внесено зміни до площ земельних ділянок та передано безоплатно у власність ОСОБА_3 .

Суд зазначає, що земельні ділянки, які зазначені позивачем у її клопотаннях, мають інші розміри, ніж ті, які зазначені у вказаному рішенні від 23 червня 2010 року, що дозволяє дійти висновку, що ці земельні ділянки не є одними й тими самими.

Натомість, відповідачем не надано суду інформації з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку, відповідно до якої вбачалося б, що земельним ділянкам присвоювався кадастровий номер, або що вказані земельні ділянки належать на праві власності іншій особі, або право користування ними передано іншій особі.

Натомість, суд звертає увагу, що чинним законодавством не передбачено право міської ради відступати від положень статті118 Земельного кодексу України, в тому числі не передбачено й прийняття міською радою рішення про відмову у задоволенні вимоги, порушеної в заяві про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, у зв`язку з відведенням земельної ділянки іншій особі.

Більш того, матеріали справи не містять доказів щодо прийняття відповідачем рішення про затвердження проекту землеустрою та фактичне відведення земельних ділянок орієнтовною площею 768 кв.м для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та орієнтовною площею 1061 кв.м для ведення особистого селянського господарства, розташованих за адресою: АДРЕСА_2 іншій особі.

Суд також вважає за необхідне зазначити, що системний аналіз наведених вище норм права дає підстави вважати, що ними встановлені підстави, порядок, строки передачі земельної ділянки у власність громадян та органи, уповноважені розглядати ці питання. Вони передбачають, зокрема, що для передачі земельної ділянки у власність зацікавлена особа звертається до відповідних органів із заявами для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, за результатами розгляду яких визначені в статті 118 Земельного кодексу України органи приймають одне з відповідних рішень. Отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність.

Також, суд звертає особливу увагу на те, що відмова у наданні дозволу, як невідповідність частинам 6 та 7 статті 118 Земельного кодексу України без зазначення конкретної підстави для відмови, не передбачена чинним законодавством.

У зв`язку з чим, оскільки відповідачем відмовлено позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою не у зв`язку з невідповідністю місця розташування об`єкта вимогам законів, або невідповідністю місця розташування об`єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів, або невідповідністю місця розташування об`єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, суд, враховуючи підстави та предмет позову, керуючись частиною 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправними й скасувати рішення відповідача від 10 листопада 2020 року №1357 та №1358.

Стосовно позовних вимог про зобов`язання відповідача надати позивачу дозвіл на виготовлення технічної документації щодо відведення земельних ділянок у власність, суд зазначає таке.

Положеннями статті 123 Земельного кодексу України визначено, що передача земельних ділянок відбувається шляхом прийняття рішення на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Згідно з частиною 6 статті 186 Земельного кодексу України проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу, і затверджуються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу, і затверджуються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу (частина 6 статті 186 Земельного кодексу України).

З наведених норм можна зробити висновок, що набуття особами права власності або користування на земельну ділянку відбувається поетапно - починаючи з отримання дозволу на розробку проекту землеустрою, який оформлюється відповідним рішенням органу місцевого самоврядування або органу державної влади, погодження та затвердження такого проекту землеустрою та завершується рішенням про передачу земельної ділянки у власність або користування.

У постанові від 03 квітня 2019 року (№346/3524/16-а) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою є стадією процесу отримання права власності чи користування на земельну ділянку. Однак, отримання такого дозволу не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття такого права, оскільки сам по собі дозвіл не являється правовстановлюючим актом.

Крім того, слід наголосити, що на законодавчому рівні розмежовано поняття «проект землеустрою» та «технічна документація».

Зокрема, статтею 1 Закону України «Про землеустрій» від 22 травня 2003 року №858-IV визначено, що проект землеустрою - сукупність економічних, проектних і технічних документів щодо обґрунтування заходів з використання та охорони земель, які передбачається здійснити за таким проектом.

В свою чергу, технічна документація із землеустрою - сукупність текстових та графічних матеріалів, що визначають технічний процес проведення заходів з використання та охорони земель без застосування елементів проектування.

Аналізуючи вищевикладене та надані докази у їх сукупності суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині зобов`язання відповідача надати дозвіл ОСОБА_1 на виготовлення саме проекту землеустрою, а не технічної документації, щодо відведення земельної ділянки у власність (безоплатно) орієнтовною площею 768 кв.м з цільовим призначеннями для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташованої за адресою: АДРЕСА_2 та щодо відведення земельної ділянки у власність (безоплатно) орієнтовною площею 1061 кв.м з цільовим призначеннями для ведення особистого селянського господарства, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 .

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до пункту 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На переконання суду, відповідачем не доведено правомірність вчинених дій, з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

З урахуванням того, що позивач звільнена від сплати судових витрат, а матеріали справи не містять доказів понесення відповідачем судових витрат, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для компенсації судових витрат.

На підставі вище викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6-10, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення 40 сесії VII скликання Гребінківської міської ради Полтавської області №1357 «Про відмову у наданні дозволу гр. ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) в АДРЕСА_2 ».

3. Зобов`язати Гребінківську міську ради Полтавської області (37400, Полтавська область, місто гребінка, вулиця Ярослава Мудрого, будинок 35, код ЄДРПОУ 04057406) надати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність (безоплатно) орієнтовною площею 768 кв.м з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , на підставі поданої ОСОБА_1 заяви, зареєстрованої 20 жовтня 2020 року за вх. №К-262.

4. Визнати протиправним та скасувати рішення 40 сесії VII скликання Гребінківської міської ради Полтавської області №1358 «Про відмову у наданні дозволу гр. ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства в АДРЕСА_2 ».

5. Зобов`язати Гребінківську міську ради Полтавської області (37400, Полтавська область, місто гребінка, вулиця Ярослава Мудрого, будинок 35, код ЄДРПОУ 04057406) надати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність (безоплатно) орієнтовною площею 1061 кв.м з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , на підставі поданої ОСОБА_1 заяви, зареєстрованої 20 жовтня 2020 року за вх. №К-263.

6. У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

7. Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту рішення.

Суддя К.Ю. Гарник