Рішення № 98304333, 08.07.2021, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 липня 2021 року справа № 580/3016/21

16 годин 24 хвилини м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі: судді – Трофімової Л.В., за участі секретаря – Безпалого А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу № 580/3016/21

за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) [позивач – не прибув]

до Черкаської обласної прокуратури (бул. Шевченка, 286, м. Черкаси, 18000, код ЄДРПОУ 02911119) [представник відповідача Барбаш О.А. – за посадою]

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, прийняв рішення.

17.05.2021 ОСОБА_1 , звернувшись до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Черкаської обласної прокуратури, просить:

- визнати бездіяльність Черкаської обласної прокуратури (бул. Шевченка, 286, м. Черкаси, 18000, код ЄДРПОУ 02911119), що відповідно до ст.52 КАСУ з 11.09.2020 є правонаступником прокуратури Черкаської області щодо неналежного розрахунку з позивачем, а саме невиплати позивачу частини заробітної плати (посадового окладу), визначеного за ч.3 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» за період з 01.07.2015 до 15.03.2021 протиправною та зобов`язати відповідача сплатити на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) частину неотриманої заробітної плати (посадового окладу) у розмірі 1 492 274,10 (один мільйон чотириста дев`яносто дві тисячі двісті сімдесят чотири гривні 10 копійок) грн.

Ухвалою від 02.06.2021 відкрито загальне провадження у справі, призначено підготовче засідання на 10.06.2021, 08.07.2021. Ухвалою від 08.07.2021 відмовлено у заяві відповідача про залишення позову без розгляду у зв`язку з пропуском строку звернення до суду. Ухвалою від 08.07.2021 закрито підготовче провадження, справу призначено до розгляду по суті на 08.07.2021.

В обґрунтуванні позовних вимог зазначено, що починаючи з 01.07.2015 заробітна плата прокурорів повинна регулюватися статтею 81 Закону України «Про прокуратуру». Проте, з липня 2015 року до часу звільнення позивача заробітна плата прокурорів регулювалася постановами Кабінету Міністрів України, тобто підзаконними нормативними правовими актами, що суперечить нормам Конституції України, Закону України «Про прокуратуру» та нормам міжнародного права. Частина 3 ст. 152 Конституції України визначає, що матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку. На момент звернення до суду з даним позовом (на думку позивача) відсутні норми, що регулюють порядок відшкодування шкоди, завданої неконституційними актами, тому норми Конституції України повинні застосовуватись як норми прямої дії. Питання визначення співвідношення конкуруючих норм Конституції України регулюється ч. 3 ст. 152 Конституції України, позаяк шкода була завдана через застосування до позивача неконституційних нормативно-правових приписів. На думку позивача, не можна нанести шкоду після рішення КСУ про неконституційність акта, позаяк даний акт вже втрачає чинність (шкода виникає до його прийняття, коли акт ще діяв і не був визнаний неконституційним). Позивач вважає, що різниця між фактично нарахованим окладом та тим, що повинен бути виплачений, всього з липня 2015 року до березня 2021 року становить (80 994,50 + 200 702.40 + 234 376,00 + 232 473,60 + 280 695,60 + 382 032,00 і 81 000,00) 1 492 274,10 грн. Відповідно до п. 2 резолютивної частини рішення Конституційним судом України № 6-р/2020 від 26.03.2020, пункт 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, що передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VIІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених КМУ, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним судом України цього рішення. У позові зазначено, що неконституційність закону – це помилка не суду, а держави, що й встановлює Конституційний суд України. Рішення Конституційного суду України не є нормативними актами, а самі акти втрачають чинність одночасно з рішенням Конституційного суду України, проте неконституційність акта була й раніше і суд повинен це враховувати. Висновок про те, що сама собою відсутність бюджетних коштів не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов`язання викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду у справі № 911/4249/16 від 17.04.2018, Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 12-46гс 18.Позивач вважає, що належним способом захисту його прав у наведених правовідносинах є застосування норми прямої дії ч. 3 ст. 152 Конституції України та стягнення на його користь матеріальної шкоди, у вигляді неотриманої частини заробітної плати, а саме посадового окладу, визначеного за ч. 3 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», завданої положеннями пункту 26 розділу VI «Прикінцеві за перехідні положення» Бюджетного кодексу України, що визнані неконституційними. У обґрунтування позову зазначено постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 26.01.2021 у справі№ 160/6949, Сьомого апеляційного адміністративного суду від 25.02.2021 у справі № 240/73819/20, від 22.04.2021 у справі№240/18457/20, Восьмого апеляційного суду від 15.03.2021 у справі№ 460/4351/20. Позивач у судове засідання не прибув, 02.07.2021 подав клопотання про розгляд справи по суті.

Відповідач позов не визнав, 10.06.2021 подав до суду заяву про застосування строку позовної давності (а.с.82-109) та відзив на позов (а.с.113-124), відповідно до якого зазначив, що рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 №2-р/2020 не впливає на спірні правовідносини, позаяк спірні правовідносини виникли до прийняття зазначеного рішення, рішення не містить положень, що б поширювали його на дію правовідносин, що виникли до набрання ним чинності. Відповідач у обґрунтування відзиву зазначив про постанову Верховного суду від 28.01.2021 у справі № 808/1491/16. Відповідачем зазначено, що 25.09.2019 набрав чинності Закон України від 19.09.2019 № 113-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (далі – Закон № 113), яким створено обласні та окружні прокуратури, внесено зміни у ст. 81 Закону №1697, відповідно до яких посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, посадові оклади інших прокурорів установлені пропорційно окладу прокурора окружної прокуратури з коефіцієнтом для прокурора обласної прокуратури 1,2, прокурор Офісу Генерального прокурора 1,3. Згідно з пунктом 7 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 133 прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, що проводиться у порядку, передбаченому цим розділом. За змістом абзацу пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113 оплата праці прокурорів на період до дня звільнення або переведення до створених прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, що встановлює оплату праці працівників прокуратури. Заробітна плата позивача нараховувалася у порядку та розмірах, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 № 505. Представник відповідача у судовому засіданні просила відмовити у задоволенні позову.

22.06.2021 до суду від позивача надійшли заперечення на заяву про застосування строків позовної давності, де зазначено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутись до суду з позовом про стягнення належної заробітної плати без обмеження будь-яким строком (стаття 233 КЗпП України) та відповідь на відзив (а.с.148-163), де позивач позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши повідомлені позивачем та відповідачем доводи/аргументи щодо обставин справи, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів сукупно, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову належить відмовити у зв`язку із таким.

Відповідно до частини 1 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Конституцією України передбачено (частина 2 статті 19), що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів. Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 4 статті 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Законом, що визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України є Закон України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII (далі – Закон № 1697). Законом № 113 внесено зміни до Закону № 1697, норми Закону № 113 неконституційними не визнані на час вирішення адміністративної справи.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд зазначає, що відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Конституційний Суд України у рішенні від 09.02.1999 у справі № 1-7/99 (про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) надав офіційне тлумачення частини 1 статті 58 Конституції України та зазначив, що положення цієї норми про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, треба розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

Надаючи оцінку твердженню позивача і відповідача щодо релевантної судової практики, варто зазначити про таке.

У постановах Великої Палати Верховного Суду йдеться про: відшкодування витрат за надані послуги пільговим категоріям громадян за рахунок субвенцій з державного бюджету у справі № 911/4249/16, кошти на відшкодування вартості телекомунікаційних послуг, наданих позивачем пільговим категоріям споживачів у справі № 927/291/17, де предметом спору є невиконання або неналежне виконання зобов`язань, позовні вимоги сформульовані про стягнення заборгованості, що не є подібними обставинами цієї справи. У справах № 160/6949/20, № 460/4351/20 відкрито касаційне провадження, у справі № 240/13819/20 касаційну скаргу повернуто заявнику. Справа № 240/18457/20 розглянута апеляційною інстанцією. У постанові Верховного Суду від 28.01.2021 у справі № 808/1491/16 викладено висновки щодо застосування рішення КСУ від 26.03.2020 № 2-р/2020 у часі до того, що виникли до прийняття вказаного рішення КСУ, а останнє не містить положень, які би ретроспективно поширювали дію на правовідносини, що виникли раніше.

Перевіряючи чи діяв відповідач на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України у спірних правовідносинах, суд зазначає про таке.

Позивач, вважаючи право на відшкодування шкоди, завданої прийняттям неконституційного акту, у вигляді недоплаченої частини заробітної плати, що мала бути нарахована позивачу та виплачена, звернувся із даним позовом до суду з урахуванням ст.233 КЗпП України.

Судом встановлено, що у період з 01.11.2001 до 15.03.2021 позивач працював в Уманській місцевій прокуратурі (а.с.25-26). У період з 15.12.2015 до 15.03.2021 (а.с.25) позивач перебував на посаді начальника Монастирищенського відділу Уманської місцевої прокуратури.

Наказом керівника обласної прокуратури від 12.03.2021 № 79-к ОСОБА_1 звільнено 15.03.2021 з посади начальника Монастирищенського відділу Уманської місцевої прокуратури Черкаської області на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» (прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури) (а.с.27).

12.04.2021 позивач звернувся до відповідача із заявою про надання інформації про розмір посадового окладу за час перебування в органах прокуратури за період з 01.07.2015 до 15.03.2021 (а.с.30).

Листом Черкаської обласної прокуратури від 19.04.2021 №27-111 вих-21 позивача повідомлено, що станом на 01.07.2015 посадовий оклад ОСОБА_1 становив 1939 грн, станом на 01.12.2015 – 2424 грн, станом на 15.12.2015 – 2263 грн, станом на 06.09.2017 – 6000 грн, з 01.03.2021 до 15.03.2021 – 6000 грн (а.с.31-33).

Судом встановлено, що рішенням Конституційного Суду України від 26.03.2020 №2-р/2020 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, що передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи із наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Відповідно до п. 9 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» норми і положення, зокрема, статті 81 Закону №1697-VІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів. Відповідно до ст. 81 Закону №1697 заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Заробітна плата прокурора складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) виконання обов`язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством. Частина 3 ст. 81 Закону №1697 у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №1774-VIII від 06.12.2016 визначала, що посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлюється у розмірі 12 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 липня 2015 року – 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2016 року – 11 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2017 року – 12 мінімальних заробітних плат. Згідно з пунктом 14 частини 5 статті 81 Закону №1697 посадові оклади прокурорів, які перебувають на адміністративних посадах, встановлюються у такому розмірі: керівника підрозділу місцевої прокуратури - 1,27-1,20 посадового окладу прокурора місцевої прокуратури. Фінансування оплати праці прокурорів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України (ч. 9 ст. 81 Закону №1697).

Відповідно до частини 2 статті 8 Закону України «Про оплату праці» (далі – Закон №108) умови та розміри оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України. Згідно статті 13 Закону № 108 оплата праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законодавчих та інших нормативних актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів у межах бюджетних асигнувань та інших позабюджетних доходів. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.

Відповідно до статті 95 Конституції України бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами. Виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків. Згідно з частинами 1 та 2 статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом. Відповідно до частини 1 статті 51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.

Статтею 89 Закону № 1697 встановлено, що функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності прокуратури здійснюються Генеральною прокуратурою України. Згідно зі статтею 90 Закону №1697 фінансування прокуратури здійснюється згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими Генеральним прокурором України, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний бюджетний період.

Закон України від 28.12.2014 № 80-VIII «Про Державний бюджет України на 2015 рік» та Закон України від 28.12.2014 № 79-VIII «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» прийняті пізніше Закону №1697, а тому з 2015 року норми і положення цього Закону щодо заробітної плати прокурора застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, а не статтею 81 Закону №1697.

Схема посадових окладів працівників органів прокуратури затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» (далі – Постанова № 505).

Суд дійшов висновку, що відповідач не наділений правом самостійно без відповідного правового регулювання та фінансової можливості публічних ресурсів збільшувати видатки, що не передбачені на бюджетний період з Державного бюджету України, зокрема на виплату заробітної плати у іншому розмірі, ніж це передбачено постановою № 505 та у відповідний період для кожного організаційного рівня системи прокуратури за Законом №113.

Позивач вважає, на підставі рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 №6р/2020 за період з 01.07.2015 до 15.03.2021 недоплата складає 1 492 274,10 грн, тому відмова відповідача є протиправною, позаяк бездіяльністю Черкаської обласної прокуратури порушено право власності позивача на майно з підстав недоотримання коштів у повному розмірі, чим нанесено шкоду.

Законом України від 28.12.2014 № 79-УІІІ «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» внесені зміни до Бюджетного кодексу України (далі - Кодекс), зокрема з розділ VI «Прикінцеві та перехідні положення» доповнено п. 26, де встановлено, що норми і положення статті 81, пунктів 13,14 розділу XIII «Перехідні положення» Закону України від 14.10.2014 № 1697-VІІ «Про прокуратуру» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного бюджету. З прийняттям Рішення Конституційного Суду України № 6-р/2020 від 26.03.2020 року положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, що передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-УІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним.

Статтею 81 Закону України «Про прокуратуру», що набрав чинності з 15.07.2015 визначено умови оплати праці (заробітну плату) прокурорів. Водночас п. 9 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік», п. 11 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік.

Частиною першою статті 1 Закону 108 встановлено, що заробітна плата – це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Статтею 2 Закону № 108/95-ВР визначено структуру заробітної плати, до якої входить: основна та додаткова заробітна плата, а також заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства, або провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

За розрахунком позивача, починаючи з липня 2015 року до 15.03.2021 обчислена різниця між посадовим окладом за постановою №505 і за Законом №311, проте не обґрунтовано такий розрахунок щодо сум заробітної плати (складається з посадового окладу, місячної премії, надбавки за вислугу років, надбавки за високі досягнення в праці та індексації), у тому числі щодо посадового окладу, за цей же період та не надано пояснень щодо бездіяльності відповідача у неналежному розрахунку посадового окладу та інших складових заробітної плати, нездійснення виплати «ненарахованих» сум з урахуванням всіх видів оплати праці (виплат, доходу), на які нараховано збір на обов`язкове державне пенсійне страхування.

Надаючи оцінку твердженню позивача щодо бездіяльності Черкаської обласної прокуратури, яка є правонаступником прокуратури Черкаської області щодо неналежного розрахунку – невиплати позивачу частини заробітної плати (посадового окладу), визначеного за ч.3 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» за період з 01.07.2015 до 15.03.2021, суд не встановив такої бездіяльності, зважаючи на таке.

Суд зазначає, що відповідно до постанови Верховного Суду України від 24.11.2015 у справі № п/800/259/15 (ЄДРСР 54398764) бездіяльність – це триваюча пасивна поведінка суб`єкта, що виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов`язаний був і міг вчинити. Бездіяльність не має чітко окреслених часових меж, а саме явище бездіяльності є триваючим.

У відповідь на запит про отримання публічної інформації позивач отримав відповідь 19.04.21 щодо планового посадового окладу, 26.03.21 отримав довідку і розрахунковий лист за березень 2021, проте доказів про визнання недостовірної чи неповної довідки не надав. Згідно з частиною другою статті 101 Закону № 1788-ХІІ підприємства та організації несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну громадянам або державі внаслідок несвоєчасного оформлення або подання пенсійних документів, а також за видачу недостовірних документів, і відшкодовують її.

ВПВС у справі № 510/1286/16-а зазначено, що особа не позбавлена можливості звернутися до суду цивільної юрисдикції з позовною вимогою про відшкодування їй шкоди, якщо вважає, що роботодавець несвоєчасно оформив або подав довідку про складові заробітної плати для призначення пенсії, або видав недостовірну чи неповну довідку.

Відповідно до абз. 2 частини 2 статті 56 Бюджетного кодексу України бюджетні установи ведуть бухгалтерський облік відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку в державному секторі та інших нормативно-правових актів щодо ведення бухгалтерського обліку в порядку, встановленому Міністерством фінансів України.

Національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку в державному секторі 132 «виплати працівникам», затверджене наказом МФУ від 29.12.2011 №1798 передбачає, що виплати при звільненні – виплати працівнику, що належать сплаті відповідно до законодавства при досягненні ним пенсійного віку або до досягнення ним пенсійного віку; виплати за невідпрацьований час – виплати за невідпрацьований час, право на які має працівник; поточні виплати працівнику – виплати працівнику (окрім виплат при звільненні), що підлягають сплаті в повному обсязі протягом дванадцяти місяців по закінченні місяця, у якому працівник виконував відповідну роботу. Поточні виплати працівникам включають: заробітну плату за окладами та тарифами, інші нарахування з оплати праці; виплати за невідпрацьований час (відпустки та інший оплачуваний невідпрацьований час); премії та інші заохочувальні виплати, що підлягають сплаті протягом дванадцяти місяців по закінченні періоду, у якому працівники виконують відповідну роботу, тощо. Нарахована сума виплати працівникам за роботу, виконану ними протягом звітного періоду, та нарахована сума за єдиним внеском на загальнообов`язкове державне соціальне страхування визнаються поточними зобов`язаннями та витратами звітного періоду, у якому виникли такі зобов`язання, якщо інші національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку в державному секторі не вимагають включення таких витрат до собівартості активу.

Відповідно до Типової кореспонденції субрахунків бухгалтерського обліку для відображення операцій з активами, капіталом та зобов`язаннями розпорядниками бюджетних коштів та державними цільовими фондами, затвердженої наказом від 29.12.2015 №1219 нарахування заробітної плати працівникам (п.8. операції із заробітною платою) відображаються записом – дебет 8011 (8021), 8111 (8121) «витрати на оплату праці» і кредит 6511 (6521) «розрахунки із заробітної плати». На субрахунках 8011 (8021) «витрати на оплату праці» ведеться облік витрат на оплату праці, що здійснюються в процесі основної діяльності суб`єкта державного сектору та на виконання бюджетних програм (заробітна плата, грошове забезпечення військовослужбовців тощо). Рахунок 65 «розрахунки з оплати праці» призначений для обліку й узагальнення інформації про розрахунки за виплатами працівникам із заробітної плати, допомоги у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, студентам, аспірантам і учням зі стипендій та інших подібних виплат. За кредитом рахунку відображаються суми нарахованої працівникам заробітної плати, матеріальної допомоги, премій, допомоги у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю тощо, суми, що утримуються із заробітної плати за дорученнями-зобов`язаннями працівників, суми стипендій, пенсій, допомоги та інших трансфертів населенню, суми, що утримуються із заробітної плати, стипендій, пенсій, допомоги тощо за виконавчими листами та іншими документами, суми нарахованих гонорарів, що виплачуються позаштатному складу, за дебетом – їх виплата, утримання з них, перерахування за призначенням утриманих із заробітної плати сум, а також суми, що не отримані в строк і віднесені на субрахунки «розрахунки з депонентами». Рахунок 65 «розрахунки з оплати праці» має такі субрахунки: 6511 (6521) «розрахунки із заробітної плати»; 6514 (6524) «розрахунки з працівниками за безготівковими перерахуваннями на рахунки з вкладів у банках»; 6515 (6525) «Розрахунки з працівниками за безготівковими перерахуваннями внесків за договорами добровільного страхування»; 6516 (6526) «розрахунки з членами профспілки за безготівковими перерахуваннями сум членських профспілкових внесків»; 6517 (6527) «розрахунки з працівниками за позиками банків»; 6518 (6528) «розрахунки за виконавчими документами та інші утримання»; 6519 (6529) «Інші розрахунки за виконані роботи». На субрахунках 6511 (6521) «розрахунки із заробітної плати» ведеться облік розрахунків з працівниками, що перебувають і не перебувають у штаті суб`єкта державного сектору, за всіма видами заробітної плати, преміями, допомогою у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

Судом встановлено, що у зазначений позивачем період посадовий оклад позивача нараховувався відповідно до правил, встановлених Кабінетом Міністрів України. Оскільки зазначені норми Закону № 113 не визнано неконституційними, оплата праці прокурорів місцевих прокуратур з 26.03.2020 продовжує здійснюватися згідно з Постановою № 505 до утворення Уманської окружної прокуратури з 15.03.2021 щодо спірних правовідносин.

Суд зазначає, що дія положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України (що наділяли КМУ повноваженнями встановлювати порядок та розміри виплати заробітної плати прокурорам) втратила чинність 26.03.2020. Спірні правовідносини між сторонами, що виникли до зазначеної дати за період з 01.07.2015 до 26.03.2020, і рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 № 2-р/2020 на спірні правовідносини не поширюється, позаяк такі виникли до прийняття зазначеного рішення, що не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності.

У резолютивній частині рішення від 26.03.2020 № 6-р/2020 вказано, що положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, що передбачає, що норми і положення статті 81 Закону № 1697 зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Судом не встановлено порушення вимог чинного національного законодавства відповідачем під час нарахування та виплати позивачу заробітної плати відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 № 505 у період з 01.07.2015 до 26.03.2020 за критеріями частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, тому позовні вимоги у частині зобов`язання відповідача сплатити на користь позивача недоотриману заробітну плату за період з 01.07.2015 до 26.03.2020 задоволенню не належать.

Оцінюючи правомірність виплати позивачу заробітної плати відповідно до постанови КМУ № 505 у період з 27.03.2020 до 15.03.2021, суд зазначає про таке.

Оплата праці прокурорів з дня ухвалення Конституційним Судом України вищезазначеного Рішення повинна визначатись відповідно до норм статті 81 Закону України «Про прокуратуру», проте оплата праці прокурорів місцевих прокуратур з 26.03.2020 до 15.03.2021 продовжує нараховуватися відповідно до Постанови № 505 у зв`язку з таким.

Законом № 113, що набрав чинності 25.09.2019 передбачено засади для реформування системи органів прокуратури, у частині 1 статті 7 Закону України «Про прокуратуру» слова «місцеві» замінено на «окружні». Статтею 15 Закону України «Про прокуратуру» (в редакції Закону № 113) визначено виключний перелік посад в Офісі Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратурах.

Згідно з абзацом 3 пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113 встановлено, що за прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, що вони мали до набрання чинності цим Законом, під час реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, що встановлює оплату праці працівників органів прокуратури. До внесення змін до Закону № 1697 Законом № 113-ІХ частини перша-третя статті 81 мала редакцію: заробітна плата прокурорів регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за: 1) вислугу років; 2) виконання обов`язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством. Посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлюється у розмірі 12 мінімальних заробітних плат, визначених Законом, що запроваджується поетапно: з 1 липня 2015 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2016 року - 11 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2017 року - 12 мінімальних заробітних плат. Частиною дев`ятою статті 81 Закону № 1697 визначено, що фінансування оплати праці прокурорів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 № 108/95-ВР(далі Закон №108/95-ВР) умови та розміри оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України. Згідно зі статтею 13 Закону №108/95-ВР оплата праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законодавчих та інших нормативних актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів у межах бюджетних асигнувань та інших позабюджетних доходів. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.

Пунктом 4 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ встановлено, день початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур визначається рішеннями Генерального прокурора стосовно Офісу Генерального прокурора, усіх обласних прокуратур, усіх окружних прокуратур. Вказані рішення публікуються у газеті «Голос України».

Пунктом 7 Прикінцевих і перехідних положень Закону №113-ІХ передбачено, що прокурори, які на день набрання чинності Законом №113-ІХ займають посади прокурорів у регіональних прокуратурах чи місцевих прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в обласних прокуратурах чи окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, що проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.

Наказом Генерального прокурора від 17.02.2021 № 40 «Про день початку роботи окружних прокуратур» днем початку окружних прокуратур визначено 15.03.2021. На підставі викладено, суд вважає, що оплата праці прокурорів окружних прокуратур відповідно до статті 81 Закону України «Про прокуратуру» здійснюється з дня початку їх роботи - з 15.03.2021.

Наказом керівника Черкаської обласної прокуратури від 12.03.2021 № 79-к ОСОБА_2 звільнено з посади начальника Монастирищенського відділу Уманської місцевої прокуратури Черкаської області з 15.03.2021 (а.с.27). На час створення Уманської окружної прокуратури позивач був звільнений з органів прокуратури. Враховуючи викладене, заробітна плата у розмірі, визначеному в статті 81 Закону України «Про прокуратуру» зі змінами, правомірно не нараховувалась позивачеві на законних підставах.

Сторонами не надано доказів на підтвердження неналежного розрахунку, порушень у нарахуванні оплати праці позивачеві та наявної заборгованості з оплати праці в обліку відповідача та/або невідповідності (деструктивних відхилень) нарахованої і виплаченої заробітної плати прокурору згідно з отриманими ним розрахунковими листками та/або відомостями з виплати заробітної плати.

Представник відповідача з покликанням на відзив зазначила, що 15.03.2021 прокуратурою Черкаської області з позивачем проведено повний розрахунок, у тому числі з виплати заробітної плати, нарахованої відповідно до нормативних актів, що регулювали порядок оплати праці працівників прокуратури у відповідний спірний період з 01.07.2015 до 15.03.2021. В обліку відповідача заборгованості щодо невиплаченої заробітної плати позивача не значиться, розрахунок проведено повністю і вчасно, а вимоги про компенсацію втрат та/або компенсацію відшкодування шкоди за умови відсутності доказів наявної вини відповідача та/або держави не сформовано.

Закріплений у Кодексі адміністративного судочинства України принцип диспозитивності передбачає, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Об`єктом судового захисту в адміністративному судочинстві є не будь-який законний інтерес, а порушений суб`єктом владних повноважень.

Великою Палатою Верховного Суду у справі №640/7310/19 (ЄДРСР 94394125) зазначено: особа, яка вважає, що порушені її права, свободи чи інтереси, і яка у зв`язку із цим звертається за їх захистом до адміністративного суду, має зазначити в позовній заяві: хто, який саме суб`єкт владних повноважень (а якщо відповідачем може бути суб`єкт господарювання, то який саме) порушив її права чи інтереси, яким чином, якими діями (рішенням, бездіяльністю) відбулося втручання в її права, які саме права були порушені, чи належать вони позивачу, які обставини про це свідчать. Закон не передбачає вимог щодо обсягу, повноти чи слушності доводів позовної заяви, але приписує щонайменше сформулювати суть (зміст) порушення, яким чином воно негативно позначилось на правах особи, яка звертається з позовом, яким чином може бути відновлено порушене право. Зміст та обсяг порушеного права та викладення обставин, якими воно підтверджується, в кожному конкретному випадку можуть різнитися, але принаймні на рівні формулювання викладу їх змісту мають бути достатніми, щоб визначити предмет спору, його юрисдикційну належність, характер вимог, часові межі події порушення, нормативне регулювання спірних відносин, а також обставини, за яких можна ухвалити одне з обов`язкових процесуальних рішень, пов`язаних із визнанням позовної заяви прийнятною/неприйнятною.

ВПВС у справі № 925/642/19 ЄДРСР 95439652 (п.54) зазначає: обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові.

Відповідач не наділений правом самостійно без правового врегулювання та фінансової можливості щодо збільшення видатків з Державного бюджету України, здійснювати перерахунок посадового окладу позивача та виплату заробітної плати у іншому розмірі, ніж це передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури». Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 14.03.2018 у справі № 825/575/16 (ЄДРСР 72791122), від 19.03.2020 у справі № 806/3314/17, від 09.09.2020 у справі №807/1171/16.

Суд дійшов висновку, що заробітна плата позивачеві за період з 01.07.2015 до 15.03.2021 нарахована та виплачена згідно постанови від № 505 «Про порядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури», враховуючи зміни внесені постановою Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до деяких постанови Кабінету Міністрів України щодо оплати праці прокурорів» від 30.08.2017 № 657.

Суд, оцінюючи дії відповідача за критеріями частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшов висновку, що відповідач, здійснюючи нарахування і виплату позивачеві заробітної плати відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» за період як до визнання неконституційним пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України за рішенням Конституційного суду України від 26.03.2020 № 6-р/2020 з 01.07.2015 до 26.03.2020 так і з 27.03.2020 до 15.03.2021 діяв правомірно, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, з врахуванням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), відповідно до бюджетного законодавства та нормативно-правових актів з регулювання оплати праці прокурорів у зв`язку з чим суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача до задоволення не належать.

ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України, № 4909/04, пункт 58 зазначив, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 ЄКПЛ зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі RuizTorija проти Іспанії від 09.12.1994, № 303-A, пункт 29).

Враховуючи, що у задоволенні позову особи, звільненої від сплати судового збору відповідно до пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України «про судовий збір», відмовлено, то відсутні підстави для розподілу судових витрат згідно статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 2, 6-16, 19, 73-78, 90, 118, 139, 242-246, 255, 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Копію рішення направити учасникам справи.

Рішення набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, що може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене у апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України до Шостого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 Розділу VII Перехідних положень та з урахуванням пункту 3 розділу VI Прикінцевих положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Копію рішення направити учасникам справи.

Рішення набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, що може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене у апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України до Шостого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 Розділу VII Перехідних положень та з урахуванням пункту 3 розділу VI Прикінцевих положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 [ АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ];

відповідач: Черкаська обласна прокуратура [бул. Шевченка, 286, м. Черкаси, 18000, код ЄДРПОУ 02911119].

Повне судове рішення складено 13.07.2021.

Суддя Л.В. Трофімова