Рішення № 98304255, 12.07.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 липня 2021 року м. Київ № 640/10758/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Гарника К.Ю., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом:

Товариства з обмеженою відповідальністю «Зеонбуд»

до Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення

про визнання протиправними рішень в частині, зобов`язання вчинити дії, відшкодування шкоди

В С Т А Н О В И В :

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Зеонбуд» (далі по тексту - позивач), адреса: 01133, місто Київ, бульвар Лесі Українки, будинок 26 до Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення (далі по тексту - відповідач), адреса: 01601, місто Київ, вулиця Прорізна, будинок 2, в якій позивач просить:

- визнати протиправним пункт 7 та додаток №4 рішення Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення №1351 від 29 жовтня 2020 року;

- визнати протиправним пункт 7 та додаток №4 рішення Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення №1352 від 29 жовтня 2020 року;

- визнати протиправним пункт 7 та додаток №4 рішення Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення №1353 від 29 жовтня 2020 року;

- визнати протиправним пункт 7 та додаток №4 рішення Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення №1354 від 29 жовтня 2020 року;

- зобов`язати Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення зробити перерахунок ліцензійного збору за рішенням №1351 від 29 жовтня 2020 року із застосування вагового коефіцієнту, який враховує територію надання програмних послуг: N=3000;

- зобов`язати Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення зробити перерахунок ліцензійного збору за рішенням №1352 від 29 жовтня 2020 року із застосування вагового коефіцієнту, який враховує територію надання програмних послуг: N=3000;

- зобов`язати Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення зробити перерахунок ліцензійного збору за рішенням №1353 від 29 жовтня 2020 року із застосування вагового коефіцієнту, який враховує територію надання програмних послуг: N=3000;

- зобов`язати Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення зробити перерахунок ліцензійного збору за рішенням №1354 від 29 жовтня 2020 року із застосування вагового коефіцієнту, який враховує територію надання програмних послуг: N=3000;

- стягнути з Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення завдану майнову шкоду у вигляді надмірно сплаченого ліцензійного збору у загальній сумі 24 035 180,00 грн.

В обгрунтування позовних вимог позивач послався на те, що товариство є провайдером програмної послуги та оператором багатоканальних ефірних цифрових телемереж МХ-1, МХ-2, МХ-3 та МХ-4 у стандарті DVB-T2 (MPEG-4), які становлять єдиний технологічний комплекс.

Як вказує позивач у своїй позовній заяві, телемережа розбудована на підставі ліцензій провайдера програмної послуги, які були видані відповідачем строком дії 10 років, якій закінчувався 09 грудня 2020 року.

У зв`язку з чим, як зазначено у позовній заяві, позивач 14 вересня 2020 року звернувся до відповідача з відповідними заявами про продовження строку дії ліцензій, за наслідками розгляду яких останній 29 жовтня 2020 року прийняв рішення «№1351, №1352, №1353 та №1354, якими продовжено строк дії ліцензій, проте, при обрахуванні ліцензійного збору відповідачем було застосовано коефіцієнт «N» окремо для кожної області України, що, на переконання позивача, протирічить положенням Методики розрахунків розмірів ліцензійного збору за видачу або продовження строку дії ліцензії на мовлення, ліцензії провайдера програмної послуги, визначення розміру плати за переоформлення ліцензії та видачу дубліката ліцензії на мовлення, ліцензії провайдера програмної послуги, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України №412 від 13 квітня 2011 року, що стало підставою для звернення до адміністративного суду з вказаною позовною заявою.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог представник відповідача у відзиві на позовну заяву послався на те, що ліцензійний збір при прийнятті відповідачем оскаржуваних рішень було обчислено відповідно до норм чинного законодавства, а тому підстав для задоволення позовних вимог не має, у зв`язку з чим, просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Не погоджуючись з доводами, викладеними у відзиві на позовну заяву, представником позивача подано відповідь на відзив на позовну заяву, в якій останній послався на аналогічні обставини тим, що викладені у позовній заяві.

Представник відповідача у запереченнях на відповідь на відзив на позовну заяву зазначив, що відповідачем вірно застосовано вагові коефіцієнти, які враховують територію надання програмних послуг.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 квітня 2021 року вирішено здійснити розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 травня 2021 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в письмовому провадженні за згодою представників сторін.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Позивач є провайдером програмної послуги та оператором багатоканальних ефірних цифрових телемереж МХ-1, МХ-2, МХ-3, МХ-4 у стандарті DVB-T2 (MPEG-4). Всі чотири телемережі об`єднані в одну та становлять єдиний технологічний комплекс (надалі - Телемережа).

Телемережа була розбудована ТОВ «ЗЕОНБУД» на підставі ліцензій провайдера програмної послуги, які були видані Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення (надалі - Відповідач) 09 грудня 2010 р., зокрема: МХ-1 - Ліцензія провайдера програмної послуги № 00016-п, МХ-2 - Ліцензія провайдера програмної послуги № 00017-п, МХ-3 - Ліцензія провайдера програмної послуги № 00017-п, МХ-5 - Ліцензія провайдера програмної послуги № 00019-п) (надалі - Ліцензії).

Зазначені Ліцензії були видані зі строком дії - 10 років, відтак 09 грудня 2020 р. закінчувався строк дії Ліцензій.

Враховуючи, кінцевий строк дії Ліцензій - 09 грудня 2020 р. та маючи намір продовжити дію Ліцензій на новий строк, на підставі п. 2.4 та 2.8. Положення про порядок видачі ліцензії провайдера програмної послуги, 14 вересня 2020 р. ТОВ «ЗЕОНБУД» звернулося до Відповідача із Заявами про продовження ліцензій провайдера програмної послуги.

29 жовтня 2020 р. Відповідач на своєму засіданні прийняв Рішення (далі по тексту - рішення):

1) № 1351 «Про заяву ТОВ «ЗЕОНБУД», м. Київ щодо продовження строку дії ліцензій провайдера програмної послуги (НР № 00016-п від 09 грудня 2010 року, МХ-1);

2) № 1352 «Про заяву ТОВ «ЗЕОНБУД», м. Київ щодо продовження строку дії ліцензій провайдера програмної послуги (НР № 00017-п від 09 грудня 2010 року, МХ-2);

3) № 1353 «Про заяву ТОВ «ЗЕОНБУД», м. Київ щодо продовження строку дії ліцензій провайдера програмної послуги (НР № 00018-п від 09 грудня 2010 року, МХ-3);

4) № 1354 «Про заяву ТОВ «ЗЕОНБУД», м. Київ щодо продовження строку дії ліцензій провайдера програмної послуги (НР № 00019-п від 09 грудня 2010 року, МХ-5),

У пункті 7 рішень відповідач зазначив: «Управлінню фінансової та бухгалтерської служби, на підставі Методики розрахунків розмірів ліцензійного збору за видачу або продовження строку дії ліцензії на мовлення, ліцензії провайдера програмної послуги, визначення розміру плати за переоформлення ліцензії та видачу дубліката ліцензії на мовлення, ліцензії провайдера програмної послуги, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 № 412 (зі змінами), нарахувати ТОВ «ЗЕОНБУД», м. Київ, ліцензійний збір за видачу ліцензії провайдера програмної послуги, врахувати: територію розповсюдження програм - АР Крим, області: Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська, міста: Київ і Севастополь; кількість програм - 8, кількість вітчизняних програм - 8, ваговий коефіцієнт, який враховує територію надання програмних послуг: N= згідно з Додатком 4 до Рішення, розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на момент прийняття рішення, зменшення ліцензійного збору на 70% відповідно до розпорядження КМУ від 02.12.2015 №1275 р, Донецькі та Луганська області - територія надання програмної послуги, на території яких проходить антитерористична операція».

У Додатку № 4 до рішення відповідач визначив вагові коефіцієнти для розрахунку ліцензійного збору виходячи з місцезнаходження передавальних станцій Позивача, тобто для кожної окремої області.

06 листопада 2020 року позивач отримав рахунки № 19516 , № 19517, № 19518 та № 19519 від 03 листопада 2020 р. за продовження строку дії Ліцензій.

Зазначені рахунки чітко вказують та підтверджують той факт, що Національна рада при обрахуванні ліцензійного збору за продовження Ліцензій Позивача застосувала коефіцієнт «N» окремо для кожної області України, що у випадку ТОВ «ЗЕОНБУД» протирічить положенням Методики розрахунків розмірів ліцензійного збору за видачу або продовження строку дії ліцензії на мовлення, ліцензії провайдера програмної послуги, визначення розміру плати за переоформлення ліцензії та видачу дубліката ліцензії на мовлення, ліцензії провайдера програмної послуги, затверджена Постановою Кабінету Міністрів України № 412 від 13 квітня 2011 р. (далі по тексту - Методика).

Відповідно до частини 1 статті 31 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» за видачу або продовження строку дії ліцензій на мовлення та ліцензій провайдера програмної послуги сплачується ліцензійний збір.

Методика розрахунків розмірів ліцензійного збору за видачу або продовження строку дії ліцензій на мовлення, ліцензій провайдера програмної послуги, визначення розміру плати за переоформлення ліцензії та видачу дубліката ліцензії на мовлення, ліцензії провайдера програмної послуги затверджується Кабінетом Міністрів України».

Так, згідно пункту 2 Методики Розрахунок розміру ліцензійного збору за видачу (продовження) ліцензії провайдера програмної послуги з використанням та без використання радіочастотного ресурсу (незалежно від технології надання програмної послуги) проводиться за такою формулою: де Р - розмір ліцензійного збору, гривень; S - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, гривень; k - коефіцієнт потенціалу мережі, значення наведені у таблиці 1; T - середньодобовий обсяг мовлення, годин; 24 - кількість годин у добі; N - ваговий коефіцієнт, який враховує територію мовлення або надання програмних послуг, значення наведені у таблиці 2».

Таблиця 2 Методики визначає наступні коефіцієнти:

Таблиця 2

Значення коефіцієнта NЗ використанням радіочастотного ресурсу: для мовлення - населений пункт на території розповсюдження програм з максимальною чисельністю населення; для провайдера програмної послуги - чисельність населення на території (область, район, місто, район у місті, смт, селище тощо), де передбачається надання програмної послугиБез використання радіочастотного ресурсу: для мовлення - чисельність населення на території (область, район, місто, район у місті, смт, селище тощо), де передбачається здійснення мовлення; для провайдера програмної послуги - чисельність населення на території (область, район, місто, район у місті, смт, селище тощо), де передбачається надання програмної послуги тис. осіб5до 20 (а також для провайдерів програмної послуги, що надають послугу на обмеженій території (санаторій, готель, пансіонат тощо)1520-50 (а також для передавачів аналогового ефірного радіомовлення ДХ, СХ, КХ діапазонів та діапазону (65,9-74) МГц)2550-10050100-300100300-500125500-700200700-10002251000 і більше400для м. Києва1000населення в межах території України (для технології ОТТ, DTH та супутникового мовлення)3000населення в межах території УкраїниВідповідно Таблиці 2 Методики, ліцензійний збір визначається кількістю населення, яке проживає на території надання програмних послуг.

Окремо визначений коефіцієнт N у випадку надання програмних послуг населенню в межах території України, який становить 3000.

Відповідно до «Особливих умов» кожної з Ліцензій позивача покриття мультиплексів визначено для населення всієї України, а саме - забезпечення цілодобового мовлення не менше як 95% населення України.

Таким чином, Ліцензіями вже визначено кількість населення, яка отримує програмну послугу за допомогою Телемережі.

Позивач вважає, що Національна рада не мала правових підстав для обрахунку коефіцієнта N, виходячи з місць розташування передавальних станцій, оскільки територія покриття (надання програмних послуг) визначається не областями, а 95% населення в межах України, тобто майже все населення України.

Відтак, пункт 7 та Додаток № 4 Рішень Національної ради протирічить Методиці обрахунку ліцензійного збору та є протиправним та підлягає скасуванню.

ТОВ «ЗЕОНБУД» зверталося до Відповідача з листом про неправомірність його дій та необхідність визначення ліцензійного збору виходячи з умов Ліцензій де вже визначена кількість населення, яка знаходиться в межах надання програмної послуги, але своїм листом № 24/248 від 03 грудня 2020 року Відповідач відмовив у перерахунку ліцензійного збору.

Враховуючи той факт, що 09 грудня 2020 року закінчувався строк дії Ліцензій Позивача, а відповідно до пункту 8 Рішень продовжені ліцензії видаються виключно після сплати ліцензійного збору (пункт 8: Після сплати ліцензійного збору та після закінчення строку дії ліцензій провайдера програмної послуги НР № 00016-п від 09 грудня 2010 року ТОВ «ЗЕОНБУД», м. Київ, видати ліцензію провайдера програмної послуги НР № 00016-п від 09 грудня 2010 року з продовженим строком дії на новому бланку, строк дії ліцензії до 09 грудня 2030 року), Позивач не мав іншого вибору, окрім сплати завищеного розміру ліцензійного збору, адже у випадку відсутності продовжених Ліцензій у Позивача, останній мав припинити надання послуг з 09 грудня 2020 року. В той же час, за допомогою Телемереж перегляд програм здійснює 95 % населення України, а відтак без доступу до інформації могли залишитися мільйони громадян України.

Враховуючи ці обставини, як вбачається з матеріалів справи, 06 листопада 2020 року Позивач сплатив ліцензійний збір на підставі рахунків Відповідача у розмірі - 50 399 180,00 (п`ятдесят мільйонів триста дев`яносто дев`ять тисяч сто вісімдесят гривень), а саме 12 599 795,00 за кожну з 4 Ліцензій.

Проте, враховуючи, що територія надання програмних послуг Позивача визначається як 95% населення всієї України, то розрахунок мав бути наступним:

S - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, на дату прийняття рішення становило 2 197,00 гривень;

N - ваговий коефіцієнт, який враховує територію мовлення або надання програмних послуг, значення наведені у таблиці 2.

Враховуючи покриття Телемережі - 95%, що визначено у Ліцензіях, то коефіцієнт мав становити згідно таблиці 2 - 3000 - населення в межах території України.

Таким чином, ліцензійний збір за 1 Ліцензію становить 2 197,00 * 3000 = 6 591 000,00 (шість мільйонів п`ятсот дев`яносто одна гривня 00 копійок), а за 4 Ліцензії - 26 364 000,00 (двадцять шість мільйонів триста шістдесят чотири тисячі гривень).

Отже, в результаті прийнятих відповідачем рішень позивачу було завдано шкоди у вигляді неправомірно завищеної суми ліцензійного збору на суму - 24 035 180,00 (двадцять чотири мільйони тридцять п`ять тисяч сто вісімдесят гривень).

Позивач також вказує, що доказами неправильного застосування Відповідачем вагового коефіцієнту N при розрахунку ліцензійного збору є і аналогічне рішення Національної ради для ТОВ «ТРК «ЕТЕР», який також є провайдером програмної послуги загальнонаціонального мультиплексу МХ-6.

Крім того встановлено, що 25 квітня 2019 року відповідач прийняв Рішення № 620 «Про заяву ТОВ «ТРК ЕТЕР», м. Київ, щодо продовження строку дії ліцензії провайдера програмної послуги (НР № 0622-п від 08 січня 2009 року). Копія рішення додається.

Як вбачається з п. 3 цього рішення при розрахунку ліцензійного збору для ТОВ «ТРК «ЕТЕР» визначено ваговий коефіцієнт N - 3000, хоча згідно Додатку № 2 до рішення ТОВ «ТРК «ЕТЕР» обладнання - передавачі телемережі МХ-6 так само розміщені у всіх областях України.

У запереченнях на позовну заяву відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову, обґрунтовуючи свою вимоги наступним:

1. ТОВ «Зеонбуд», при поданні заяви про продовження ліцензій вказав у пункті 9 кожної заяви «територію надання послуг» як окремі області, а не всю Україну;

2. При видачі ліцензій ТОВ «Зеонбуд» у 2010 році ліцензійний збір обраховувався за областями та ТОВ «Зеонбуд» не заперечував проти цього;

3. Відповідно до Методики розрахунків розмірів ліцензійного збору за видачу або продовження строку дії ліцензії на мовлення, ліцензії провайдера програмної послуги, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 112, розрахунок ліцензійного збору за видачу (продовження) ліцензії провайдера програмної послуги з використанням та без використання радіочастотного ресурсу проводиться за чисельністю населення на території, де передбачається надання послуги, а у випадку ТОВ «Зеонбуд», на думку Відповідача, це область, бо так було зазначено у п. 9 заявок про продовження ліцензій провайдера програмної послуги ТОВ «Зеонбуд»;

4. Покриття цифровим сигналом 95% населення підтверджує, що Позивач не надає послуги на всій території України;

5. Посилання на рішення № 620 від 25 квітня 2019 року не стосується прав та обов`язків Позивача.

В своїх запереченнях на відзив Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення позивач заперечує проти доводів Відповідача та вважає їх безпідставними, необґрунтованими та такими, що не відповідають дійсним обставинам справи з огляду на наступне.

1.Щодо доводів Відповідача про те, що саме ТОВ «Зеонбуд», при поданні заяви про продовження ліцензій, вказав у пункті 9 кожної заяви «територію надання послуг» як окремі області, а не всю Україну.

Додатком № 1 Положення про порядок видачі ліцензії провайдера програмної послуги затверджено форму Заяви про видачу (продовження) ліцензії провайдера програмної послуги (надалі - Заява).

У пункті 9 Заяви вказано «Територія розташування (прийому) багатоканальної телемережі (територія надання програмної послуги).

Стаття 133 Конституції України визначає, що: «До складу України входять: Автономна Республіка Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області, міста Київ та Севастополь».

Як вбачається з доказів, наданих самим відповідачем, зокрема Заяв про продовження строку дії Ліцензій провайдера програмної послуги серія НР № 00016-п, № 00017-п, № 00018-п, № 00019-п від 10 грудня 2010 року (далі по тексту - Ліцензії) у розділі 9 ТОВ «ЗЕОНБУД» визначено наступна територія розташування (прийому) багатоканальної телемережі: «АР Крим, області: Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області, міста Київ та Севастополь».

Тому розташування багатоканальної телемережі (територія надання послуги) ТОВ «ЗЕОНБУД» є тотожною території всієї України, що визначена у статті 133 Конституції України.

Отже, заповнюючи розділ 9 Заявок, ТОВ «ЗЕОНБУД» виходив із норм статті 133 Конституції України, де визначається вся територія України.

Таким чином, територією розташування (прийому) багатоканальної телемережі (територією надання послуг) є вся територія України.

Позивач наголошує на наступних доказах покриття телемережею ТОВ «ЗЕОНБУД» всієї території України.

ТОВ «ЗЕОНБУД» є провайдером програмної послуги та одночасно оператором загальнонаціональної багатоканальної ефірної телемережі DVB-T2. Телемережа складається з технологічно пов`язаних між собою мультиплексів - МХ-1, МХ-2, МХ-3, МХ-5.

Кожен з мультиплексів був побудований Позивачем на підставі Ліцензій провайдера програмної послуги, зокрема, МХ-1 на підставі Ліцензії № 00016-п, МХ-2 на підставі Ліцензії № 00017-п, МХ-3 на підставі Ліцензії № 00018-п, МХ-5 на підставі Ліцензії № 00019-п.

Всі Ліцензії видавалися Національною радою, оскільки радіочастотний ресурс необхідний для розбудови телемережі належав до радіочастотного ресурсу виділеного для потреб телебачення і радіомовлення.

Окрім цього, після введення телемережі в експлуатацію, Національна рада за результатами конкурсів визначила телерадіоорганізації, які будуть мовить у телемережі ТОВ «ЗЕОНБУД».

Таким чином, станом на сьогоднішній день у телемережі Позивача мовить 28 загальнонаціональних телерадіоорганізації та 115 регіонально-місцевих.

Відповідно до частини 4 статті 23 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» залежно від території розповсюдження програм визначається територіальна категорія мовлення та територіальна категорія каналу мовлення або багатоканальної телемережі:

загальнонаціональне мовлення - мовлення не менше ніж на дві третини населення кожної з областей України;

регіональне мовлення - мовлення на регіон (область, декілька суміжних областей), але менше ніж на половину областей України;

місцеве мовлення - мовлення на один чи кілька суміжних населених пунктів, яке охоплює не більше половини території області;...».

Отже, у телемережі ТОВ «ЗЕОНБУД» мовить наразі 28 телерадіоорганізації, які здійснюють загальнонаціональне мовлення, тобто телемережа ТОВ «ЗЕОНБУД» розповсюджує їх сигнал не менше ніж на дві третини населення КОЖНОЇ з областей України.

В якості доказу того, що телемережа ТВ «ЗЕОНБУД» розповсюджує свій сигнал на всій території України Суду надані копії ліцензій на мовлення у телемережі ТОВ «ЗЕОНБУД» окремих загальнонаціональних мовників.

З додатків № 6 Ліцензій на мовлення (додано до заперечень) ТОВ «Телестудія 1+1» (мовить МХ-1), ТОВ «Новий канал» (мовить у МХ-2), ТОВ «Тотвельд» (мовить у МХ-3), ПАТ «НСТУ» (мовить у МХ-5) вбачається наступне:

«Територіальна категорія мовлення - загальнонаціональне;

Мовлення в багатоканальних телемережах - багатоканальна телемережа МХ-3 у стнадарті DVB-T2 (MPEG-4) ТОВ «ЗЕОНБУД» .... територія розповсюдження телепрограм - УКРАЇНА;».

Таким чином, як доводять ліцензії мовників, територія розповсюдження телемереж Позивача - це Україна, а відтак Національна рада неправомірно визначила територію покриття телемережі як окремі області та застосувала коефіцієнт N, виходячи з покриття областей, а не території України.

2.Щодо доводів Відповідача про те, що при видачі ліцензій ТОВ «Зеонбуд» у 2010 році ліцензійний збір обраховувався за областями та ТОВ «Зеонбуд» не заперечував проти цього.

Станом на сьогоднішній день ліцензійний збір за продовження строку дії Ліцензій визначається Методикою розрахунків розмірів ліцензійного збору за видачу або продовження строку дії ліцензії на мовлення, ліцензії провайдера програмної послуги, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 112 (надалі - Методика).

Як вбачається з реквізитів вказаної Методики, вона прийнята у квітні 2011 року, тобто ВЖЕ після видачі ліцензій провайдера програмної послуги, що відбулося у грудні 2010 року.

Отже, Методика розрахунку ліцензійного збору, яка діяла у 2010 році та застосовувалась Національною радою при видачі Ліцензій у 2010 році, була змінена постановою Кабінету Міністрів України, а відтак застосовується новий порядок розрахунку ліцензійного збору. Тому посилання Відповідача на те, що Позивач у 2010 році не заперечував проти розрахунку розміру ліцензійного збору не спростовує жодних фактів, доказів та позовних вимог ТОВ «ЗЕОНБУД».

Крім того, оскарження тих чи інших дій суб`єкта владних повноважень, які порушують права та інтереси інших осіб є правом, а не обов`язком таким осіб.

3. Щодо доводів Відповідача про те, що: «відповідно до Методики розрахунків розмірів ліцензійного збору за видачу або продовження строку дії ліцензії на мовлення, ліцензії провайдера програмної послуги, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 112, розрахунок ліцензійного збору за видачу (продовження) ліцензії провайдера програмної послуги з використанням та без використання радіочастотного ресурсу проводиться за чисельністю населення на території, де передбачається надання послуги, а у випадку ТОВ «Зеонбуд», на думку Відповідача, це область, бо так було зазначено у пункті 9 заявок про продовження ліцензій провайдера програмної послуги ТОВ «Зеонбуд».

Позивач також зазначає, що територія розташування (прийом) багатоканальної телемережі (територія надання програмних послуг) є територія всієї України, що доводиться ст. 133 Конституції України.

Крім цього, як вже було зазначено судом, пункт 2 Методики вказує, що розрахунок розміру ліцензійного збору за видачу (продовження) ліцензії провайдера програмної послуги з використанням та без використання радіочастотного ресурсу (незалежно від технології надання програмної послуги) проводиться за такою формулою:

де Р - розмір ліцензійного збору, гривень;

S - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, гривень;

{Абзац третій пункту 2 в редакції Постанови КМ № 297 від 12.04.2017}

k - коефіцієнт потенціалу мережі, значення наведені у таблиці 1;

T - середньодобовий обсяг мовлення, годин;

24 - кількість годин у добі;

N - ваговий коефіцієнт, який враховує територію мовлення або надання програмних послуг, значення наведені у таблиці 2».

Таблиця 2 містить окремий коефіцієнт для території України:

3000 населення в межах території України

Отже, враховуючи території розташування (прийому) багатоканальної телемережі (території надання послуг), яка є тотожною всій території України, Національна рада зобов`язана була при розрахунку коефіцієнта ліцензійного збору застосувати коефіцієнт всієї України, а не кожної окремої області окремо, бо територією надання послуг є вся територія України.

Відповідно до Особливих умов Ліцензій, однією з ліцензійних умов є - забезпечення цілодобового мовлення не менше як 95% населення України.

На думку відповідача, це доводить, що покриття телемережі ТОВ «ЗЕОНБУД» не вся територія України, але це не відповідає дійсності.

Відповідно до особливостей ландшафту й фізико-географічного районування територія Україна складається з ландшафтних комплексів: рівнинний, що займає понад 93 % території, і гірський. Крім того, на території України багато водойм, земель сільськогосподарського призначення тощо. Це означає, що відповідно до географічних особливостей здійснити телемовлення на 100 % території не можливо, тому практично сама Нацрада визначила необхідну територію покриття телемовленням 95 % населення України !

Багатоканальна телемережа ТОВ «ЗЕОНБУД» розбудована з використанням радіочастотного ресурсу. Кожна окрема передавальна станція розміщена не з урахуванням покриття адміністративно-територіальної одиниці, а з розрахунку найбільшого покриття території України та, відповідно, населення, бо радіочастотний сигнал не має адміністративних меж. Відтак, передавальна станція, наприклад, що розміщена у Полтавській області може покривати частину Київської чи іншої суміжної області. Відтак, розраховувати покриття телемережі за кількістю осіб, що проживають в окремій області неможливо, оскільки радіочастотний сигнал передавальних станцій, що розміщені в одній області, покриває також територію інших суміжних областей, тому радіочастотний сигнал виходить далеко за межі адміністративно-територіальних одиниць.

4. Щодо доводів Відповідача про те, що: «рішення № 620 від 25 квітня 2019 року стосовно ТОВ «ТРК «ЕТЕР» не стосується прав та обов`язків Позивача».

Заперечення Відповідача стосовно рішення № 620 від 25 квітня 2019 року стосовно ТОВ «ТРК «ЕТЕР» (є провайдером програмної послуги загальнонаціонального мультиплексу МХ-6) є необґрунтованим, адже це є аналогічне рішення що підтверджує різне застосування Нацрадою одних і тих самих норм матеріального права при визначенні вагового коефіцієнту N при розрахунку ліцензійного збору.

Аналізуючи вищевикладене та надані докази у їх сукупності, суд погоджується з позицією позивача та вважає обгрунтованими позовні вимоги в частині визнання протиправними рішень та зобов`язанні вчинити дії.

Між тим, з метою найбільш ефективного захисту порушеного права позивача, суд, керуючись частиною 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та скасувати пункт 7 та додатки №4 до рішень Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення №1351, №1352, №1353 та №1354 від 29 жовтня 2020 року.

Стосовно позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача надмірно сплаченого ліцензійного збору на суму 24 035 180,00 грн, суд також дійшов висновку про їх обгрунтованість, адже матеріалами справи підтверджено та встановлено судом, що така сума дійсно була сплачена позивачем та є надмірно сплаченою.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до пункту 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На переконання суду, відповідачем не доведено правомірність вчинених дій, з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з наявних у матеріалах справи платіжних доручень №725 та №726 від 01 квітня 2021 року, позивачем під час звернення з даним позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 18160,00 грн та 22700,00 грн відповідно за позовні вимоги немайнового та майнового характеру. Таким чином, враховуючи розмір задоволених позовних вимог, суд стягує на користь позивача судові витрати у розмірі 40860,00 грн (18160,00 грн +22700,00 грн) за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

На підставі вище викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6-10, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗЕОНБУД» задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати пункт 7 та Додаток № 4 Рішення Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення № 1351 від 29 жовтня 2020 року.

3. Визнати протиправним та скасувати пункт 7 та Додаток № 4 Рішення Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення № 1352 від 29 жовтня 2020 року.

4. Визнати протиправним та скасувати пункт 7 та Додаток № 4 Рішення Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення № 1353 від 29 жовтня 2020 року.

5. Визнати протиправним та скасувати пункт 7 та Додаток № 4 Рішення Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення № 1354 від 29 жовтня 2020 року.

6. Зобов`язати Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення (01601, місто Київ, вулиця Прорізна, будинок 2, код ЄДРПОУ 00063928) зробити перерахунок ліцензійного збору Товариству з обмеженою відповідальністю "ЗЕОНБУД" (01133, місто Київ, бульвар Лесі Українки, будинок 26, код ЄДРПОУ 35917061) за Рішенням № 1351 від 29 жовтня 2020 року із застосуванням вагового коефіцієнту, який враховує територію надання програмних послуг: N= 3000.

7. Зобов`язати Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення (01601, місто Київ, вулиця Прорізна, будинок 2, код ЄДРПОУ 00063928) зробити перерахунок ліцензійного збору Товариству з обмеженою відповідальністю "ЗЕОНБУД" (01133, місто Київ, бульвар Лесі Українки, будинок 26, код ЄДРПОУ 35917061) за Рішенням № 1352 від 29 жовтня 2020 року із застосуванням вагового коефіцієнту, який враховує територію надання програмних послуг: N= 3000.

8. Зобов`язати Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення (01601, місто Київ, вулиця Прорізна, будинок 2, код ЄДРПОУ 00063928) зробити перерахунок ліцензійного збору Товариству з обмеженою відповідальністю "ЗЕОНБУД" (01133, місто Київ, бульвар Лесі Українки, будинок 26, код ЄДРПОУ 35917061) за Рішенням № 1353 від 29 жовтня 2020 року із застосуванням вагового коефіцієнту, який враховує територію надання програмних послуг: N= 3000.

9. Зобов`язати Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення (01601, місто Київ, вулиця Прорізна, будинок 2, код ЄДРПОУ 00063928) зробити перерахунок ліцензійного збору Товариству з обмеженою відповідальністю "ЗЕОНБУД" (01133, місто Київ, бульвар Лесі Українки, будинок 26, код ЄДРПОУ 35917061) за Рішенням № 1354 від 29 жовтня 2020 року із застосуванням вагового коефіцієнту, який враховує територію надання програмних послуг: N= 3000.

10. Стягнути з Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення (01601, місто Київ, вулиця Прорізна, будинок 2, код ЄДРПОУ 00063928) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗЕОНБУД» (01133, місто Київ, бульвар Лесі Українки, будинок 26, код ЄДРПОУ 35917061) завдану майнову шкоду у вигляді надмірно сплаченого ліцензійного збору у розмірі 24 035 180,00 (двадцять чотири мільйони тридцять п`ять тисяч сто вісімдесят гривень 00 копійок).

11. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗЕОНБУД» (01133, місто Київ, бульвар Лесі Українки, будинок 26, код ЄДРПОУ 35917061) понесені ним судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 40860,00 грн (сорок тисяч вісімсот шістдесят гривень 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення (01601, місто Київ, вулиця Прорізна, будинок 2, код ЄДРПОУ 00063928).

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту рішення.

Суддя К.Ю. Гарник