Рішення № 98303364, 13.07.2021, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

13 липня 2021 року м. Рівне №460/385/21

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дорошенко Н.О. розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 доАПАРАТУ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ про зобов`язання вчинення певних дій, -В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до АПАРАТУ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ, у якому просить зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток, обчислений відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, за затримку розрахунку при звільненні, за весь період затримки з 29.08.2019 по 17.12.2020.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказала, що з 29.08.2019 була звільнена з посади помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_2 . Зазначила, що відповідно до статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Вказує, що при звільненні з посади їй виплачено заробітну плату, однак відповідач у день звільнення не провів з нею розрахунок за 33,5 календарних дні невикористаної щорічної основної відпустки. На виконання рішення суду у справі № 460/2722/20, лише 17.12.2020 відповідачем проведено остаточний розрахунок, у розмірі 6302,58 грн., що підтверджується роздруківкою з банківської картки. Враховуючи порушення відповідачем норм ст.117 КЗпП України, наявні підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. З підстав наведених у позові, позивач просить суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Ухвалою суду від 16.03.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) учасників справи. Встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.

Відповідачем, у встановлений судом строк, подано до суду відзив на позовну заяву, в якому він вказує на те, що немає обґрунтованих підстав стверджувати про порушення прав, свобод та інтересів позивача. Оскільки рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 09.07.2020 по справі №460/2722/20 вирішено спір щодо виплати суми за невикористану щорічну основну відпустку, то на дату звільнення спору про розмір суми, належних позивачу при звільненні, не було, а тому відповідач не мав обов`язку виплатити їй кошти за затримку розрахунку при звільнені, за весь період затримки з 29.08.2019 по 17.12.2020. З урахуванням зазначеного, немає підстав стверджувати, що відповідач допустив затримку розрахунку при звільненні, яка в розумінні ст.117 КЗпП дає підстави для стягнення середнього заробітку. Враховуючи викладене, просить суд в задоволенні позовних вимог відмовити повністю (а.с.24-56).

Враховуючи, що розгляд справи здійснюється у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін, то відповідно до ч.4 ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

З`ясувавши доводи та аргументи сторін, на яких ґрунтуються їх вимоги та заперечення, перевіривши їх дослідженими доказами, оцінивши їх у сукупності на підставі чинного законодавства, суд встановив та врахував таке.

Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 09.07.220 у справі 460/2722/20, яке набрало законної сили 01.10.2020, зобов`язано апарат Верховної Ради України виплатити ОСОБА_1 компенсацію за 33,5 дні невикористаної щорічної основної відпустки в сумі 7829,29 грн (сім тисяч вісімсот двадцять дев`ять гривень 29 коп).

На виконання цього рішення, 23.10.2020 відповідачем проведено остаточний розрахунок та виплачено компенсацію за 33,5 днів невикористаної щорічної основної відпустки у розмірі 6302,58 грн. (з вирахуванням податків та зборів).

Вважає, що відповідач не виконав обов`язку щодо повного розрахунку перед позивачем, а тому сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягає відшкодуванню.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Умови діяльності та особливості регулювання трудових відносин, оплата праці помічника-консультанта народного депутата України, визначені статтею 34 Закону України "Про статус народного депутата України" від 17.11.1992 №2790-XII (далі - Закон №2790-XII) та Положенням про помічника-консультанта народного депутата України, затвердженим постановою Верховної Ради України від 13.10.1995 №379/95-ВР (далі - Положення №379/95-ВР).

Частиною 1 статті 34 Закону №2790-XII передбачено, що народний депутат може мати до тридцяти одного помічника-консультанта, правовий статус і умови діяльності яких визначаються цим та іншими законами та прийнятим відповідно до них Положенням про помічника-консультанта народного депутата, яке затверджується Верховною Радою України.

Відповідно до ч.3 ст.34 Закону №2790-XII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), помічники-консультанти народного депутата працюють за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах.

Помічники-консультанти народного депутата перебувають у штаті державних підприємств, установ, організацій або за заявою народного депутата прикріплюються для кадрового та фінансового обслуговування до виконавчих комітетів відповідного органу місцевого самоврядування, а у містах Києві та Севастополі до секретаріатів міських рад.

Помічники-консультанти народного депутата, які працюють у місті Києві за строковим трудовим договором на постійній основі, можуть прикріплюватися для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України.

Помічник-консультант народного депутата звільняється з попереднього місця роботи в порядку переведення в зазначений у його заяві і поданні народного депутата строк.

Народний депутат самостійно визначає кількість помічників-консультантів, які працюють за строковим трудовим договором на постійній основі, за сумісництвом і на громадських засадах у межах загального фонду, який встановлюється йому для оплати праці помічників-консультантів Постановою Верховної Ради України; здійснює їх підбір, розподіляє обов`язки між ними та здійснює особисто розподіл місячного фонду заробітної плати помічників-консультантів.

Згідно з ч.7 ст.1.1 глави 1 "Загальні положення" Положення №379/95-ВР помічники-консультанти народного депутата України, які працюють у місті Києві за строковим трудовим договором на постійній основі, можуть прикріплюватися для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України.

Частина 8 статті 1.1 глави 1 "Загальні положення" Положення №379/95-ВР визначає, що помічник-консультант народного депутата України у своїй роботі керується Конституцією України, законодавством України, а також цим Положенням.

Відповідно до ч.2 ст.2.2 глави 2 "Права і обов`язки помічників - консультантів народного депутата України" Положення №379/95-ВР, на помічників-консультантів народного депутата України, які прикріплені для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України, поширюється дія розділів III, VI та VII Правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників Апарату Верховної Ради України.

Відповідно до ст. 4.1 глави 4 "Організаційне, матеріальне та соціально - побутове забезпечення діяльності помічника - консультанта народного депутата України" Положення №379/95-ВР, розмір загального фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України встановлюється Верховною Радою України.

У межах загального фонду, встановленого йому для оплати праці помічників-консультантів, народний депутат України, зокрема, визначає кількість помічників-консультантів, які працюють за строковим трудовим договором (на постійній основі чи за сумісництвом) або на громадських засадах; здійснює розподіл місячного фонду заробітної плати помічників-консультантів, що не може бути нижчим за встановлену законом мінімальну заробітну плату.

За правилами ч. 1 ст.4.4 глави 4 "Організаційне, матеріальне та соціально - побутове забезпечення діяльності помічника - консультанта народного депутата України" Положення №379/95-ВР Положення №379/95-ВР помічнику-консультанту народного депутата України, який працює за строковим трудовим договором на постійній основі, надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законодавством не передбачено інше.

За наявності підстав помічнику-консультанту народного депутата України, який працює за строковим трудовим договором на постійній основі, надаються додаткові відпустки, передбачені ст. 4 Закону України "Про відпустки" (ч.3 ст.4.4 глави 4 "Організаційне, матеріальне та соціально - побутове забезпечення діяльності помічника - консультанта народного депутата України" Положення №379/95-ВР Положення №379/95-ВР, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

За частиною першою статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

За приписами ст.116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Частиною 1 статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (ч.2 ст.117 КЗпП України).

При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст.116 КЗпП, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

За змістом ч.1 ст.117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Відтак, ч.1 ст. 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Натомість, ч. 2 ст. 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в ч.1 ст. 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

До вказаних правових висновків застосування ст. 117 КЗпП України дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 по справі №821/1083/17.

Таким чином, враховуючи аналіз ст.117 КЗпП України та правові висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 по справі №821/1083/17, суд погоджується з доводами позивача про те, що в даному випадку, на відповідача покладається відповідальність передбачена ст.117 КЗпП України, оскільки вказана норма є спеціальним заходом відповідальності роботодавця. Такий захід спрямований на захист прав звільнених працівників на отримання у передбачений законом строк усіх виплат, на отримання яких працівники мають право, та відповідно до законодавчих гарантій.

Отже, після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати, Апарат Верховної Ради України не звільняється від відповідальності, передбаченої зазначеною статтею, а саме виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Разом з тим, рішенням суду від 09.07.2020 у справі 460/2722/20, яке набрало законної сили, встановлено, що позивачу на день звільнення не була виплачена відповідачем - Апаратом Верховної Ради України, як роботодавцем, компенсація за невикористану щорічну основну відпустку.

В силу вимог ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. А тому судом відхиляються доводи відповідача про те, що позивачем у даній справі безпідставно сформовано до його позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки суд неправильно зазначив його як роботодавця позивача.

Відтак, в межах вказаної справи, обставини з цього приводу не підлягають доказуванню.

Доводи відповідача - Апарату Верховної Ради України про те, що останній не вважається роботодавцем позивача, а позивач виконувала свою трудову функцію у відносинах з народним депутатом України ОСОБА_2 , а не з відповідачем, суд відхиляє як необґрунтовані та безпідставні. Питання специфіки трудових відносин, які виникли між сторонами, в тому числі і питання їх наявності, повною мірою вивчено та розглянуто Рівненським окружним адміністративним судом під час ухвалення рішення від 09.07.2020 у справі 460/2722/20, яке набрало законної сили. При розгляді даної справи суд не може повторно досліджувати ці ж самі питання. Протилежне означатиме порушення принципу "res judicata".

Згідно з наданою відповідачем довідкою, середній заробіток ОСОБА_1 за два останні місяці, що передували звільненню, обрахований відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, становить 7000,00 грн (а.с.49-50,51). Період червень-липень 2019 року налічує 43 робочих днів. Отже, середньоденна заробітна плата позивача за цей період становить 325,58 грн (7000 х 2 : 43). Період затримки розрахунку при звільненні з 29.08.2019 по 16.12.2020 включно становить 329 робочих днів. Відтак, наслідком задоволення позову було б зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за період з 29.08.2019 по 16.12.2020, що в загальній сумі можна обрахувати як 107115,82 грн (325,58 х 329). При цьому, суд зауважує, що загальна сума грошових коштів, виплачених відповідачем для позивача на виконання судового рішення, становить 6302,58 грн.

Вирішуючи цей судовий спір про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середню заробітну плату за несвоєчасний розрахунок при звільненні за вказаний період, суд виходить з таких міркувань.

Як зазначено вище по тексту судового рішення, з аналізу статей 47, 116, 117 КЗпП України випливає, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Верховний Суд України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16 дійшов висновку, що право суду зменшити розмір середнього заробітку, який має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу. Одночасно Верховний Суд України зауважив, що разом із тим необхідно брати до уваги і такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц погодилася з таким висновком у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Водночас виходячи з мети відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, і які розумно можна було б передбачити, Велика Палата Верховного Суду вважає, що, з одного боку, не всі чинники, сформульовані у зазначеному висновку, відповідають такій меті. Так, сама лише наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум; момент виникнення такого спору, прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника, істотність розміру недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника не впливають на розмір майнових втрат, яких зазнає працівник у зв`язку з простроченням розрахунку.

З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16 і вказала, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.

З урахуванням наведеного вище, визначаючи розмір середнього заробітку, суд враховує, що позивач була звільнена з роботи з 29.08.2019. При цьому за даними комп`ютерної програми "Діловодство спеціалізованого суду" Рівненського окружного адміністративного суду в справі № 460/2722/20 встановлено, що ОСОБА_1 08.04.2020 звернулась до суду з позовом до Апарату Верховної Ради України про зобов`язання вчинення певних дій, а саме виплати компенсації за дні невикористаної щорічної основної відпустки.

Отже, суд зауважує, що про захист своїх порушених прав та законних інтересів щодо невиплачених на час звільнення грошових сум позивач звернулась до суду за сплином терміну понад сім місяців після припинення трудових правовідносин з відповідачем. Водночас будь-яких обставин стосовно того, що позивачу не було відомо про суми, включені до розрахунку при звільненні, судом не встановлено.

Виходячи з цього, з врахуванням принципу співмірності, беручи до уваги тривалість періоду з моменту порушення права позивача і до моменту його звернення за судовим захистом, суд вважає, що до відповідача необхідно застосувати відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, передбачену статтею 117 КЗпП, та зобов`язати відповідача виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з дати звернення до суду з позовом про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити суму компенсації за невикористані дні відпустки, яка не була виплачена при звільненні, до моменту фактичного розрахунку, тобто за період з 08.04.2020 по 16.12.2020 включно. Окрім цього, суд бере до уваги такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Суд вважає, що із застосуванням наведеного алгоритму розрахунку буде досягнуто справедливого і розумного балансу між інтересами працівника та роботодавця, з урахуванням всіх істотних обставин справи, які встановлені судом.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням вищенаведеного, за результатами судового розгляду адміністративної справи суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити частково.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України судові витрати по сплати судового збору суд присуджує на користь позивача пропорційно до задоволених вимог. Отже, на користь позивача слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Апарату Верховної Ради України судовий збір в сумі 454,00 грн. Копія квитанції про сплату судового збору від 10.03.2021 №59347 знаходиться в матеріалах справи (а.с.16).

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Апарату Верховної Ради України (вул. Грушевського, 5, м. Київ, 01008, ЄДРПОУ 20064120) про зобов`язання вчинення певних дій задовольнити частково.

Зобов`язати Апарат Верховної Ради України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток, обчислений відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, за затримку розрахунку при звільненні, за період затримки з 08.04.2020 по 16.12.2020 включно.

В задоволенні позову в частині позовних вимог за період з 29.08.2019 по 07.04.2020 відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Апарату Верховної Ради України судовий збір в сумі 454,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складений 13 липня 2021 року

Суддя Н.О. Дорошенко