Рішення № 98297641, 14.07.2021, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" липня 2021 р.м. ХарківСправа № 922/1107/21

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Добрелі Н.С.

за участю секретаря судового засідання Сланова М.Ю.

розглянувши матеріали справи в порядку загального позовного провадження

за позовом Селянського (фермерського) господарства Щепковського Олександра Цезаревич до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області про визнання недійсним наказу та визнання права користування земельною ділянкою за участю :

Представника позивача - Костіна І.Г., на підставі ордеру від 16.04.2021 року та свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Представника відповідача – не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

Селянське (фермерське) господарство Щепковського Олександра Цезаревича звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, в якій просить суд:

- визнати за Селянським (фермерським) господарством Щепковського Олександра Цезаревича право постійного користування земельною ділянкою площею 50,00 га, розташованою в селі Мечнікове, Дворічанського району Харківської області, яка була надана ОСОБА_1 державним актом на право постійного користування землею (Серії ХР-09-0) на підставі рішення Токарівської сільської Ради народних депутатів;

- визнати недійсним наказ Головного управління Держгеокадастру у Харківській області № 14624-СГ від 11.08.2017 року "Про припинення права користування земельною ділянкою".

Ухвалою господарського суду Харківської області від 05.04.2021 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання в порядку загального позовного провадження на 19.04.2021 року.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 19.04.2021 року підготовче провадження у справі було відкладено на 17.05.2021 року.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 17.05.2021 року строк підготовчого провадження продовжено на 30 днів, підготовче засідання відкладено на 07.06.2021 року.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 07.06.2021 року підготовче засідання було відкладено на 23.06.2021 року.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 23.06.2021 року підготовче провадження закрито, справу призначено до розгляду по суті на 06.07.2021 року.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 06.07.2021 року, яка занесена до протоколу судового засідання, в судовому засіданні було оголошено перерву до 14.07.2021 року.

Через канцелярію господарського суду Харківської області 13.07.2021 року представник відповідача надав клопотання про проведення судового засідання, призначеного на 14.07.2021 року без участі представника відповідача, у зв`язку з неможливістю останнього прийняти участь у даному судовому засіданні.

Суд, дослідивши вищезазначене клопотання, дійшов висновку, що воно не суперечить інтересам сторін та діючому законодавству та задовольняє його.

Представник позивача в судовому засіданні 14.07.2021 року підтримав позовні вимоги, просив суд позов задовольнити, посилаючись на правомірність користування Селянським (фермерським) господарством Щепковського Олександра Цезаревича земельною ділянкою, наданою у постійне користування ОСОБА_1 на підставі державного акту на право постійного користування землею (Серії ХР-09-0) та неправомірність наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області № 14624-СГ від 11.08.2017 року "Про припинення права користування земельною ділянкою", у зв`язку зі смертю ОСОБА_1 .

Представник відповідача в судове засідання 14.07.2021 року не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про що свідчить відмітка в розписці про наступні дату, час та місце розгляду справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи те, що судом було здійснено всі заходи, щодо належного повідомлення відповідача про дату, час та місце розгляду справи, та приймаючи до уваги те, що судом не було визнано явку відповідача в судове засідання обов`язковою, а також враховуючи в клопотання відповідача про проведення судового засідання без його участі, суд дійшов висновку про те, що його неявка в судове засідання не перешкоджає розгляду справи по суті.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши вступне слово представника позивача, з`ясувавши обставини справи та дослідивши подані суду докази, перевіривши відповідність доводів сторін фактичним обставинам справи, судом встановлено наступне.

Рішенням Токарівської сільської Ради народних депутатів від 24 листопада ОСОБА_1 надано у постійне користування земельну ділянку площею 50,0 га, що розташована в с. Мечнікове, Дворічанського району Харківської області, для організації фермерського господарства.

На підставі зазначеного рішення Токарівською сільською Радою народних депутатів Дворічанського району Харківської обл. громадянину ОСОБА_1 видано Державний акт на право постійного користування землею (серія ХР-09) на земельну ділянку площею 50,00 га для ведення селянського господарства.

03 грудня 1993 року ОСОБА_1 зареєстровано Селянське (фермерське) господарство Щепковського Олександра Цезаревича(код ЄДРПОУ 22686423), про що зроблено відповідний запис у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців № 14551200000000136 від 03.12.1993 р.

Отже, як вказує позивач, на підставі вищенаведеного, ОСОБА_1 у 1993 році набув право постійного користування земельною ділянкою площею 50,00 га для ведення селянського (Фермерського) господарства.

24.05.2016 року Куп`янським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану видано свідоцтво про смерть ОСОБА_1 .

Рішенням № 2 загальних зборів членів Селянського (фермерського) господарства ОСОБА_1 , оформленого протоколом № 2 засідання загальних зборів членів СФГ Щепковського Олександра Цезаревича від 30.05.2016 року переобрано голову СФГ ОСОБА_1 та призначено головою – ОСОБА_2 та внесено відповідні зміни до Статуту.

Наказом № 1 від 31.05.2016 року Селянського (фермерського) господарства ОСОБА_1 , головою СФГ ОСОБА_1 призначено ОСОБА_2 .

Як вказує позивач, останній звернувся із заявою до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області про надання дозволу на розробку технічної документації земельної ділянки площею 50,0 га, яка перебуває у користуванні господарства.

11.08.2017 року Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області видано наказ № 14624-СГ «Про припинення права користування земельною ділянкою», яким припинено право постійного користування земельною ділянкою сільськогосподарського призначення державної власності площею 50,0 га, яка розташована за межами населених пунктів на території Токарівської сільської ради Дворічанського району Харківської області, у зв`язку зі смертю користувача земельної ділянки громадянина ОСОБА_1 .

В свою чергу, відповідачем листом від 03.04.2018 року № Щ-3249/0-2816/0/95-18 було відмовлено у наданні дозволу на розробку технічної документації земельної ділянки, у зв`язку із винесенням Головним управлінням наказу від 11.08.2017 року № 14624-СГ «Про припинення права користування земельною ділянкою», яким припинено право постійного користування земельною ділянкою сільськогосподарського призначення державної власності площею 50,0 га, яка розташована за межами населених пунктів на території Токарівської сільської ради Дворічанського району Харківської області, у зв`язку зі смертю користувача земельної ділянки громадянина ОСОБА_1 .

Позивач вважає вищезазначений наказ таким, що порушує права позивача, оскільки спірна земельна ділянка надавалась ОСОБА_1 не як громадянину, а для ведення фермерського господарства, у зв`язку з чим позивач вказує на те, що після реєстрації Селянського (фермерського) господарства ОСОБА_1 у відповідача були відсутні підстави для припинення права постійного користування земельною ділянкою сільськогосподарського призначення державної власності площею 50,0 га, яка розташована за межами населених пунктів на території Токарівської сільської ради Дворічанського району Харківської області саме з підстав смерті ОСОБА_1 .

Відповідач проти позову заперечує, вважає наказ від 11.08.2017 року № 14624-СГ «Про припинення права користування земельною ділянкою» правомірним, вказує на недоведеність позивачем порушення прав останнього та відсутність доказів того, що спірна земельна ділянка використовувалась саме селянським господарством. Також відповідач зазначає про те, що посилання позивача на те, що в матеріалах справи відсутні докази звернення позивача до відповідача із заявою щодо надання дозволу на розроблення землевпорядної документації, а також те, що оскаржуваний наказ стосується саме юридичної особи – позивача. Крім його відповідач зазначає, що в акті на постійне користування відсутня дата його видачі та фермерським господарством не дотримано порядку отримання у користування спірної земельної ділянки.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Спеціальним законом, яким визначені особливості створення фермерського господарства та врегульовані особливості діяльності, прав та обов`язків цієї особи та засновника, на час надання земельної ділянки та створення селянського (фермерського) господарства, діяв Закон України «Про селянське (фермерське) господарство» від 21.05.1993 року, а на час припинення права користування земельною ділянкою та видання наказу Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області - Закон України "Про фермерське господарство" від 19.06.2003 року.

Частиною 1 статті 2 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» (в редакції, чинній на час створення селянського (фермерського) господарства) визначено, що селянське (фермерське) господарство є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання переважно особистою працею членів цього господарства виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою і реалізацією. Закон України "Про селянське (фермерське) господарство" передбачав реєстрацію Селянського (фермерського) господарства як юридичної особи.

Аналогічна правова норма також була закріплена в ч.1 ст.1 Закон України «Про фермерське господарство», відповідно до якої фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи.

Таким чином, зазначені вище Закони передбачають можливість створення селянського (фермерського) господарства, фермерського господарства як юридичної особи, тобто особи з окремою правосуб`єктністю.

За приписами ч.1 ст.3 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» селянське (фермерське) господарство в системі народногосподарського комплексу є рівноправною формою ведення господарства поряд з державними, колективними, орендними та іншими підприємствами і організаціями, господарськими товариствами.

Статтею 9 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» були встановлені особливості реєстрації Селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до ч.1 ст.9 цього Закону після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-деннии термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку. Частиною 2 цієї статті передбачено, що після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладання договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації, селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи.

Щодо позовної вимоги позивача про визнання за Селянським (фермерським) господарством Щепковського Олександра Цезаревича право постійного користування земельною ділянкою площею 50,00 га, розташованою в селі Мечнікове, Дворічанського району Харківської області, яка була надана ОСОБА_1 державним актом на право постійного користування землею (Серії ХР-09-0) на підставі рішення Токарівської сільської Ради народних депутатів, суд зазначає наступне.

Законом було передбачено одержання земельної ділянки як обов`язкової передумови для набуття селянським (фермерським) господарством правосуб`єктності. Одержання земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства, в свою чергу, вимагало у подальшому здійснити реєстрацію селянського (фермерського) господарства. Тобто, закон не передбачав права використовувати земельну ділянку, надану у користування для ведення селянського (фермерського) господарства, без створення такого селянського (фермерського) господарства.

Разом з тим, Державний акт на право постійного користування землею, відповідно до ч.5 ст.2 Закону України «Про селянське (Фермерське) господарство», видається на ім`я голови селянського (фермерського) господарства. Таким чином, на час видачі акту селянське (фермерське) господарство як юридична особа ще не існує.

Щодо тверджень відповідача стосовно того, що акт на постійне користування було видано фізичній особі - ОСОБА_3 , у зв`язку з чим винесення наказу про припинення постійного користування спірною земельною ділянку на підставі зазначеного акту не порушує прав позивача, як юридичної особи, то суд не погоджується із зазначеними запереченнями, з огляду на наступне.

Особливості створення селянського (фермерського) господарства полягають у тому, що:

- обов`язковою передумовою створення селянського (фермерського) господарства є набуття засновником (відповідно до Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" майбутнім головою) права на земельну ділянку, надану для ведення селянського (фермерського) господарства;

- коло учасників селянського (фермерського) господарства є обмеженим та має родинно-трудову ознаку, відповідно до якої фермерське господарство може бути створене одним або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім`ї відповідно до закону, а особи, у тому числі родичі, які працюють за трудовим договором (контрактом, угодою), не є членами селянського (фермерського) господарства (ч.2 ст.2 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство»).

У системно-логічному зв`язку з нормами Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" знаходились і норми ст.27 Земельного кодексу України 1990 року (у редакції, чинній на час створення селянського (фермерського) господарства « ОСОБА_1 »), якими встановлено підстави припинення користування земельною ділянкою. Так, п.3 ч.1 ст.27 Земельного кодексу України встановлено спеціальну підставу - припинення селянського (фермерського) господарства.

Таким чином, одержання правовстановлюючого документа на право користування земельною ділянкою для ведення селянського (фермерського) господарства було необхідною передумовою набуття селянським (фермерським) господарством правосуб`єктності як юридичної особи, а припинення селянського (фермерського) господарства було підставою для припинення права користування цією земельною ділянкою. При цьому, використання такої земельної ділянки без створення селянського (фермерського) господарства законом передбачено не було.

Статтею 11 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» на селянське (фермерське) господарство покладено, зокрема, обов`язки забезпечення використання землі за цільовим призначенням та відповідно до умов її надання; ефективного використання землі відповідно до проекту внутрігосподарського землеустрою, підвищення її родючості; здійснення комплексу заходів щодо охорони земель; своєчасного внесення земельного податку або орендної плати за землю.

Приймаючи до уваги вищезазначені висновки та норми права, з урахуванням нерозривності зв`язку прав, обов`язків та відповідальності землекористувача, можна зробити висновок, що після одержання державного акта на право постійного користування земельною ділянкою для ведення селянського (фермерського) господарства та проведення державної реєстрації такого господарства як юридичної особи, обов`язки користувача цієї земельної ділянки виконує саме селянське (фермерське) господарство, а не громадянин, якому вона надавалась. Після державної реєстрації селянського (фермерського) господарства у правовідносинах користування земельною ділянкою, наданою на підставі Закону України «Про селянське (фермерське) господарство», відбувається фактична заміна землекористувача.

Як вже було зазначено вище, Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою оформлений на ім`я громадянина ОСОБА_1 та земельна ділянка площею 50,0000 га, що розташована за межами населених пунктів на території Токарівської сільської ради Дворічанського району Харківської області, надана для ведення селянського господарства. Тобто, в якості фактичного користувача земельною ділянкою з 1994 року і по цей час виступало саме селянське (фермерське) господарство ОСОБА_1 , як юридична особа.

Слід зазначити, що чинне на час створення Селянського (фермерського) господарства ОСОБА_1 земельне законодавство та законодавство, яким врегульовані питання створення селянського (фермерського) господарства не визначають порядок подальшого переходу та реєстрації речового права на земельну ділянку, надану її засновнику для ведення селянського (фермерського) господарства, а також не встановлюють при цьому обов`язок здійснити державну реєстрацію (перереєстрацію) права на цю земельну ділянку за селянським (фермерським) господарством.

Право постійного землекористування є безстроковим на відміну від права оренди і може бути припинене лише з підстав, передбачених ст.141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним.

Так, за приписами ст.141 Земельного кодексу України підставами припинення права користування земельною ділянкою є:

а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою;

б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом;

в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій;

г) використання земельної-ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам;

ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;

д) систематична несплата земельного податку або орендної-плати;

е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці;

є) використання земельної-ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини;

ж) передача приватному партнеру, концесіонеру нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці, що перебуває в користуванні державного або комунального підприємства та є об`єктом державно-приватного партнерства або об`єктом концесії.

Таким чином, смерть ОСОБА_1 , якому було надано земельну ділянку на праві постійного землекористування з метою ведення селянського господарства з подальшим утворенням селянського (фермерського) господарства, не є підставою для припинення права постійного користування земельною ділянкою в розумінні ст.141 Земельного кодексу України.

З наведеного вбачається, що на момент надання земельної ділянки ОСОБА_1 , земельна ділянка на праві постійного землекористування для ведення СФГ надавалась не як громадянину України, а як спеціальному суб`єктові - голові створюваного селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до частин першої, другої статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2009-XII «Про селянське (фермерське) господарство» (у редакції Закону на момент створення СФГ; втратив чинність 29 липня 2003 року - з моменту набрання чинності Законом України від 19 червня 2003 року № 973-IV «Про фермерське господарство») після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку, тобто за місцем розташування земельної ділянки. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи.

Отже, законодавством, чинним на момент створення СФГ ОСОБА_1 , було передбачено одержання земельної ділянки як обов`язкової умови для набуття правосуб`єктності СФГ як юридичної особи. Водночас одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення СФГ, зобов`язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації СФГ. Тобто закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення СФГ, без створення такого СФГ.

Враховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб`єктом такого використання може бути особа - суб`єкт господарювання за статтею 55 Господарського кодексу України.

Аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені в постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 320/5724/17 (провадження № 14-385цс19).

Щодо тверджень відповідача стосовно того, що після смерті землекористувача та засновника СФГ ОСОБА_1 у 2016 році, постійне право користування спірною земельною ділянкою припинено через відсутність її переоформлення за позивачем, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною 1 статті 5, частиною 1 статті 7, статтею 8 Закону України "Про фермерське господарство" право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України. Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою.

Наведені положення Закону України "Про фермерське господарство" передбачають, що можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

У пункті 53 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №922/989/18 зазначено:

"У розумінні положень статей 1, 5, 7, 8 Закону України "Про фермерське господарство" після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства".

Суд зазначає, що практика застосування норм права щодо фактичної заміни у правовідносинах користування земельними ділянками орендаря й переходу обов`язків землекористувача земельних ділянок до фермерського господарства з дня його державної реєстрації є сталою та підтримується Великою Палатою Верховного Суду (аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 13.03.2018 у справі № 348/992/16-ц, від 20.06.2018 у справі № 317/2520/15-ц, від 22.08.2018 у справі № 606/2032/16-ц, від 31.10.2018 у справі № 677/1865/16-ц, від 21.11.2018 у справі № 272/1652/14-ц, від 12.12.2018 у справі № 704/29/17-ц, 16.01.2019 у справі № 695/1275/17 та у справі № 483/1863/17, від 27.03.2019 у справі № 574/381/17-ц, від 03.04.2019 у справі № 628/776/18, від 23.06.2020 у справі № 922/989/18).

Згідно з частиною 1 статті 92 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час смерті засновника СФГ ОСОБА_1 ) право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

За змістом частини 2 статті 92 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час смерті засновника СФГ ОСОБА_1 ) права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають:

а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності;

б) громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об`єднання), установи та організації;

в) релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності;

г) публічне акціонерне товариство залізничного транспорту загального користування, утворене відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування";

ґ) вищі навчальні заклади незалежно від форми власності;

д) співвласники багатоквартирного будинку для обслуговування такого будинку та забезпечення задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників) та наймачів (орендарів) квартир та нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку.

Отже, на момент смерті засновника фермерського господарства ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) право громадян та приватних юридичних осіб на використання земельних ділянок на підставі права постійного користування законодавством не передбачено.

У пункті 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України було встановлено, що громадяни та юридичні особи, які набули земельні ділянки на праві постійного користування до 01.01.2002, але згідно з Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01.01.2008 переоформити право постійного користування на право власності або право оренди.

Проте Конституційний Суд України Рішенням від 22.09.2005 № 5-рп/2005 визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення.

Отже, громадяни та юридичні особи, які до 01.01.2002 отримали у постійне користування земельні ділянки, правомочні використовувати отримані раніше земельні ділянки на підставі цього правового титулу без обов`язкового переоформлення права постійного користування на право власності на землю чи на право оренди землі.

У пункті 61 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №922/989/18 зазначено, що з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що у відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 615/2197/15-ц (провадження № 14-533цс18)).

Щодо посилань відповідача на те, що фермерське господарство було створено ОСОБА_1 до виділення останньому земельної ділянки у постійне користування, суд зазначає наступне.

В даному випадку, матеріали справи свідчать про те, що рішення про надання ОСОБА_1 земельної ділянки у постійне користування для ведення фермерського господарства було винесено 24.11.1993 року, в той час, як фермерське господарство ОСОБА_1 було зареєстровано 03.12.1993 року, тобто вже після прийняття рішення про надання ОСОБА_1 земельної ділянки.

Отже акт на постійне користування 1994 року, виданий вже після створення фермерського господарства лише посвідчує право постійного користування на земельну ділянку, яку було надано рішенням Токарівською сільською Радою народних депутатів Дворічанського району Харківської обл. ще у листопаді 1993 року.

Щодо посилань відповідача на те, що акт на право постійного користування не містить дати видачі, що є порушенням норм чинного законодавства та свідчить про недотримання гр. ОСОБА_1 послідовності дій щодо отримання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, передбаченого ст.. 9 ЗУ «Про селянське (фермерське) господарство», суд зазначає наступне.

В даному випадку предметом даного спору є визнання недійсним наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області № 14624-СГ від 11.08.2017 року "Про припинення права користування земельною ділянкою".

Як вбачається із вищезазначеного наказу, право постійного користування земельною ділянкою, наданою ОСОБА_1 на підставі акту на право постійного користування серії ХР-09-00-1994 було припинено саме з підстав смерті громадянина ОСОБА_1 .

Докази, що свідчили б про визнання недійсним акту на право постійного користування земельною ділянкою площею 50,0 га, яка розташована в с. Мечнікове, Дворічанського району Харківської області, для організації фермерського господарства з підстав його невідповідності вимогам чинного законодавства в матеріалах справи відсутні.

За обставинами цієї справи після отримання ОСОБА_1 державного акта на право постійного користування землею, ним засновано юридичну особу - СФГ Щепковського О.Ц., тобто у правовідносинах користування спірною земельною ділянкою з дня державної реєстрації фермерського господарства саме воно набуло права та обов`язки землекористувача.

За таких обставин суд дійшов висновку, що зі смертю ОСОБА_1 , якому спірна земельна ділянка була надана на праві постійного користування згідно з Державним актом на право постійного користування землею серії ХР-09-00-1994, таке право не є таким, що припинилось.

Отже в даному випадку є безпідставними посилання відповідача на те, що позивачем не надано доказів звернення до відповідача із заявою щодо надання дозволу на розроблення технічної документації, оскільки позивач, після створення фермерського господарства набув право користування спірною земельною ділянкою саме на підставі акту на право постійного користування землею серії ХР-09-00-1994, а не з інших підстав.

Враховуючи вищенаведене, приймаючи до уваги те, що ОСОБА_1 була отримана земельна ділянка у постійне користування саме з метою стіорення селянського (фермерського) господарства, яке в подальшому було створене, вимога позивача про визнання за Селянським (фермерським) господарством Щепковського Олександра Цезаревича право постійного користування земельною ділянкою площею 50,00 га, розташованою в селі Мечнікове, Дворічанського району Харківської області, яка була надана ОСОБА_1 державним актом на право постійного користування землею (Серії ХР-09-0) на підставі рішення Токарівської сільської Ради народних депутатів є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Щодо вимоги позивача про визнання недійсним наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області № 14624-СГ від 11.08.2017 року "Про припинення права користування земельною ділянкою", суд зазначає наступне.

Право користування земельною ділянкою може бути припинено лише з певних підстав, закріплених у законодавстві.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у пункті 7.27 постанови від 05.11.2019 у справі № 906/392/18, право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених у статті 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним.

Так, у статті 141 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час смерті засновника фермерського господарства - 07.07.2013) передбачено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є: добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; систематична несплата земельного податку або орендної плати; набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

За змістом частини 1 статті 27 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час створення і реєстрації СФГ ОСОБА_1 ) право користування земельною ділянкою або її частиною припиняється у разі: 1) добровільної відмови від земельної ділянки; 2) закінчення строку, на який було надано земельну ділянку; 3) припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства; 4) систематичного невнесення земельного податку в строки, встановлені законодавством України, а також орендної плати в строки, визначені договором оренди; 5) нераціонального використання земельної ділянки; 6) використання земельної ділянки способами, що призводять до зниження родючості ґрунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки; 7) використання землі не за цільовим призначенням; 8) невикористання протягом одного року земельної ділянки, наданої для сільськогосподарського виробництва, і протягом двох років - для несільськогосподарських потреб; 9) вилучення земель у випадках, передбачених статтями 31 і 32 цього Кодексу.

У пунктах 66-69 постанови від 23.06.2020 у справі № 922/989/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що наведені положення законодавства свідчать, що підставою припинення права постійного користування земельною ділянкою, наданою громадянину для ведення фермерського господарства, є припинення діяльності такої юридичної особи як селянське (фермерське) господарство (фермерське господарство). У земельному законодавстві (як чинному на момент створення СФГ ОСОБА_1 , так і з 01.01.2002 й до сьогодні) така підстава припинення права постійного користування фермерським господарством земельною ділянкою свого засновника як смерть громадянина - засновника фермерського господарства відсутня.

Адже правове становище СФГ як юридичної особи та суб`єкта господарювання, в тому числі його майнова основа, повинні залишатися стабільними незалежно від припинення участі в його діяльності засновника такого господарства як в силу об`єктивних причин (смерті, хвороби тощо), так і на підставі вільного волевиявлення при виході зі складу фермерського господарства.

Таким чином, одержання громадянином - засновником правовстановлюючого документа на право власності чи користування земельною ділянкою для ведення селянського (фермерського) господарства є необхідною передумовою державної реєстрації та набуття селянським (фермерським) господарством правосуб`єктності як юридичної особи. Підставою припинення права користування земельною ділянкою, яка була отримана громадянином для ведення селянського (фермерського) господарства і подальшої державної реєстрації такого господарства як юридичної особи, виступає припинення діяльності відповідного селянського (фермерського) господарства.

Звідси у разі смерті громадянина - засновника селянського (фермерського) господарства відповідні правомочності та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки, яка була надана засновникові саме для ведення фермерського господарства, зберігаються за цією юридичною особою до часу припинення діяльності фермерського господарства у встановленому порядку.

Так, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що у разі смерті громадянина - засновника селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) право постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення фермерського господарства його засновнику, не припиняється зі смертю цієї особи, а зберігається за фермерським господарством до якого воно перейшло після створення фермерського господарства. Звідси право постійного користування земельною ділянкою саме через перехід його до селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) не входить до складу спадщини. Спадкувати можна права померлого засновника (члена) щодо селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства), а не земельну ділянку, яка перебуває в користуванні такого господарства.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.06.2020 у справі № 922/989/18 зазначила, що зі смертю засновника фермерського господарства, якому земельна ділянка була надана на праві постійного користування згідно з державним актом на право постійного користування землею, таке право не є таким, що припинилось.

В свою чергу, судом було вставлено правомірність використання СФГ Щепковського О.Ц. земельною ділянкою, наданою ОСОБА_1 на підставі державного акту на право постійного користування землею (Серії ХР-09-0).

За таких обставин оспорюваний наказ не може вважатися таким, що виданий на підставі закону, оскільки діяльність СФГ Щепковського О.Ц. на момент видачі спірного наказу не припинилася. Інші законодавчо встановлені підстави припинення права постійного користування земельною ділянкою також були відсутні.

Отже, ГУ Держгеокадастру у Харківській області, видаючи наказ № 14624-СГ від 11.08.2017 року "Про припинення права користування земельною ділянкою", діяло всупереч вимогам закону, а саме статті 141 Земельного кодексу України, так як відсутні законодавчо визначені підстави для позбавлення СФГ ОСОБА_1 права використання земельної ділянки його засновника внаслідок припинення права постійного користування цією земельною ділянкою.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 06.10.2020 року по справі № 915/1824/18.

Щодо тверджень відповідача стосовно того, що право позивача не є порушеним, оскільки оскаржуваним наказом було припинення право постійного користування земельною ділянкою, наданою фізичній особі, суд зазначає наступне.

Як вже було зазначено вище, судом встановлено, що зі смертю ОСОБА_1 , якому спірна земельна ділянка була надана на праві постійного користування згідно з Державним актом на право постійного користування землею серії ХР-09-00-1994, таке право не є таким, що припинилось та після створення фермерського господарства саме позивач є постійним користувачем спірної земельної ділянки, у зв`язку з чим припинення такого користування на підставі оскаржуваного наказу порушує саме права позивача, як користувача земельної ділянки.

Виданням оспорюваного наказу всупереч вимогам земельного законодавства відповідач втрутився у право позивача на мирне володіння своїм майном на порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, що є підставою для визнання його недійсним.

Відповідно до ч.3 ст.13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно зі ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 78 ГПК України передбачено, що достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Статтею 79 ГПК України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Крім того суд вважає за необхідне зазначити, що після ратифікації Верховною радою України Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, остання, відповідно до статті 9 Конституції України набула статусу частини національного законодавства.

З прийняттям у 2006 році Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.

Як зазначено у рішенні по справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 року, заява № 4909/04, що суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.

Приписами статті 236 ГПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Отже, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку що позовні вимоги в частині визнання недійсним наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області № 14624-СГ від 11.08.2017 року "Про припинення права користування земельною ділянкою" є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд виходить з положень ст.129 ГПК України, відповідно до яких, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача, з вини якого виник спір.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, статтями 1, 2, 5, 7, 11, 13, 14, 15, 42, 46, 73, 74, 76-79, 80, 86, 129, 236, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Визнати недійсним наказ № 14624-СГ від 11.08.2017 року "Про припинення права користування земельною ділянкою".

Визнати за Селянським (фермерським) господарством Щепковського Олександра Цезаревича (62743, Харківська область, Дворічанський район, село Мечнікове, код ЄРПОУ 22686423) право постійного користування земельною ділянкою площею 50,00 га, розташованою в селі Мечнікове, Дворічанського району Харківської області, яка була надана ОСОБА_1 державним актом на право постійного користування землею (Серії ХР-09-00-1994) на підставі рішення Токарівської сільської Ради народних депутатів;

Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (61145, м. Харків, вул Космічна, буд. 21, 8-9 пов., код ЄДРПОУ 39792822) на користь Селянського (фермерського) господарства Щепковського Олександра Цезаревича (62743, Харківська область, Дворічанський район, село Мечнікове, код ЄРПОУ 22686423) 4540,00 грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до п.17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Позивач - Селянське (фермерське) господарство Щепковського Олександра Цезаревича (62743, Харківська область, Дворічанський район, село Мечнікове, код ЄРПОУ 22686423);

Відповідач – Головне управління Держгеокадастру у Харківській області (61145, м. Харків, вул Космічна, буд. 21, 8-9 пов., код ЄДРПОУ 39792822).

Інформація по справі може бути одержана зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/.

Повне рішення складено "14" липня 2021 р.

Суддя Н.С. Добреля

922/1107/21