Рішення № 98297387, 05.07.2021, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" липня 2021 р.м. Одеса Справа № 916/760/21

Господарський суд Одеської області

У складі судді Желєзної С.П.

Секретаря судових засідань Ловга В.М.

За участю представників сторін:

Від позивача: Єрмаков А.В. в порядку самопредставництва;

Від відповідача: Бандура Б.Ю. на підставі ордеру;

Від третьої особи: не з`явився;

Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Міністерства оборони України до фізичної особи-підприємця Гоголь Оксани Амурівни, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача концерну „Військторгсервіс" про усунення перешкод у користуванні майном, -

ВСТАНОВИВ:

Міністерство оборони України (далі по тексту - Міністерство) звернулось до господарського суду із позовними вимогами до фізичної особи-підприємця Гоголь Оксани Амурівни (далі по тексту - Гоголь О.А. ) про зобов`язання відповідача усунути Міністерству перешкоди у користуванні торговельним місцем №4968, яке розміщене по вул. Рожевій на території ТОВ „Промтоварний ринок" за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, смт. Авангард, вул. Базова, буд. 20 , шляхом його звільнення. В обґрунтування заявлених позовних вимог Міністерством було наголошено, що після закінчення строку дії договору про надання права платного користування місцем Гоголь О.А. продовжує використовувати торговельне місце №4968, будь-яких заходів для повернення об`єкту оренди на користь позивача відповідачем вжито не було.

Ухвалою суду від 24.06.2021р. дана справа була призначена до розгляду за правилами загального позовного провадження із залученням до участі у справу в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: концерну „Військторгсервіс" (далі по тексту - Концерн).

Гоголь О.А. повністю заперечувала проти задоволення позовних вимог Міністерства, посилаючись на їх необґрунтованість та безпідставність. Так, відповідачем було вказано про помилковість доводів позивача про припинення дії договору, оскільки після закінчення строку, на який було укладено договір, протягом одного місяця будь-які заперечення від Міністерства щодо користування відповідачем торговельним місцем не надходили. Таким чином, договір вважається поновленим на новий строк згідно зі ст. 764 ЦК України. Викладене, за переконанням Гоголь О.А. , свідчить про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин приписів ст. 391 ЦК України. При цьому, на підтвердження правомірності доводів у названій частині відповідач посилається на висновки, наведені у постанові Верховного Суду від 27.05.2020р. по справі №916/1686/18.

Концерном було підтримано заявлені Міністерством позовні вимоги із посиланням на відсутність у Гоголь О.А. підстав для використання торговельного місця №4968 після закінчення строку дії договору про відмову від продовження якого відповідач була повідомлена у встановлені законом строки.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи та пояснення учасників судового процесу, суд встановив наступне.

14.06.2016р. між Міністерством та концерном „Військторгсервіс" (Концерн) було укладено договір доручення №1 від 14.06.2016р., відповідно до п. 1.1 якого (у редакції додаткової угоди №1 від 06.03.2018р.) за цим договором Міністерство доручає, а Концерн приймає на себе доручення та зобов`язується від імені Міністерства вчиняти юридичні дії, пов`язані з укладанням, розірванням, припиненням договорів з фізичними та/або юридичними особами про надання права платного користування місцями для встановлення 20-футових контейнерів (загальна кількість - 50 місць) на території ТОВ „Промтоварний ринок" по вул. Рожевій, в тому числі з правом звернення до суду із позовами про тлумачення умов даних договорів, визнання їх недійсними, отриманням та обліком коштів, стягнення заборгованості, штрафних санкцій та представництва інтересів сторін в судах та інших юрисдикційних органах з питань, пов`язаних з виконанням цього договору.

Згідно з п. 5.1 договору доручення № 1 від 14.06.2016р. цей договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31.05.2019р. Договір вважається автоматично продовженим на таких самих умовах, якщо жодна із сторін не повідомить іншу про відмову від подальшої дії договору у письмовій формі не пізніше, ніж за один календарний місяць до закінчення терміну його дії.

01.12.2016р. між Міністерством, від імені якого діяв Концерн, та Гоголь О.А. було укладено договір №ВКС-1386 про надання права платного користування місцем для встановлення 20-футових контейнерів, відповідно до п. 1.1-1.2 якого Міністерством було надано Гоголь О.А. право платного користуванні місцем для встановлення 20-футового контейнеру на спеціально визначеній для цієї мети відкритій території, а Гоголь О.А. були прийняті на себе зобов`язання своєчасно оплачувати надані послуги по розміщенню контейнеру згідно з умовами цього договору. Для встановлення контейнеру Міністерство виділяє відкриту територію, яка розташована за адресою: Одеська область, Овідіопольський р-н, смт. Авангард, територія ТОВ «Промтоварний ринок», вул. Рожева, торгове місце №4968 , згідно з планом розташування, який є невід`ємною частиною цього договору (додаток №1).

Умовами пп. 2.4.7 п. 2.4 договору №ВКС-1386 від 01.12.2016р. Гоголь О.А. зобов`язується при припиненні дії договору або його розірванні звільнити виділену територію від майна, яке на ній розміщено.

Згідно з п. 3.2 договору №ВКС-1386 від 01.12.2016р. загальна вартість наданих послуг по розміщенню 1 (одного) 20-ти футового контейнеру на виділеній території за цим договором в місяць складає, з урахуванням ПДВ, 2 680,00 грн.

Відповідно до п. п. 7.1 - 7.4 договору №ВКС-1386 від 01.12.2016р. цей договір набуває чинності з 01.12.2016р. і діє до 31.05.2019р. включно. Договір розривається в односторонньому порядку при заборгованості по оплаті більше, ніж 2 місяці. Дія договору припиняється у випадках: закінчення терміну, на який він був укладений; за ініціативою однієї із сторін. Сторона, яка виступає з ініціативою про припинення дії договору, повинна письмово повідомити про це іншу сторону за два місяці. Гоголь О.А. за умови належного виконання умов договору, має переважне право на укладання нового договору чи внесення змін про продовження терміну дії даного договору згідно вимог законодавства України.

29.03.2018р. Концерн звернувся до Гоголь О.А. із листом №406/42, відповідно до якого із посиланням на укладення договору доручення № 1 від 14.06.2016р., за умовами якого розмір плати за користування торговельним місцем складає 16 925,40 грн., було запропоновано відповідачу прибути до філії для врегулювання подальших правовідносин за договором №ВКС-1386 від 01.12.2016р.

04.06.2018р. Концерн звернувся до Гоголь О.А. із листом №747/40, відповідно до якого відповідач було повідомлена про припинення дії договору №ВКС-1386 від 01.12.2016р. з 06.08.2018р. в порядку п. 7.3 договору.

22.06.2018р. Концерн звернувся до Гоголь О.А. із листом №06/13/15, відповідно до якого Гоголь О.А. була повторно повідомлена про припинення дії договору №ВКС-1386 від 01.12.2016р. з 06.08.2018р.

22.02.2019р. Концерн звернувся до Гоголь О.А. із листом №228/3, відповідно до якого третьою особою із посиланням на неналежне виконання відповідачем прийнятих на себе за умовами договору №ВКС-1386 від 01.12.2016р. зобов`язань було повідомлено, що після закінчення строку дії договору (31.05.2019р.) Міністерство оборони України не мас наміру продовжувати з Гоголь О.А. договірні відносини, пов`язані з наданням права платного користування торговельним місцем №4968.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме: опису вкладення та накладної, повідомлення від 22.02.2019р. про неналежне виконання відповідачем умов договору та про відмову від продовження дії договору було надіслано Концерном на адресу Гоголь О.А , яка вказана в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: АДРЕСА_3 .

09.07.2019р. представниками Концерну було складено акт огляду торговельного місця №4968, яке розміщене по вул. Рожевій на території ТОВ „Промтоварний ринок" за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, смт. Авангард, вул. Базова, буд. 20 , з якого вбачається, що 20-футовий контейнер знаходиться на торговельному місці.

Листом №707/3 від 12.07.2019р. Концерном було повідомлено відповідача, що у зв`язку із закінченням строку дії договору №ВКС-1386 від 01.12.2016р. перераховані Гоголь О.А. грошові кошти вважаються помилково надісланими та будуть повернути за заявою останньої.

Листом 03/1423/17 від 14.08.2019р. Концерном було повідомлено Гоголь О.А. про необхідність повернення, зокрема, торговельного місця №4968 у зв`язку із закінченням строку дії договору.

01.07.2020р. представниками Концерну було складено акт огляду торговельного місця №4968, яке розміщене по вул. Рожевій на території ТОВ „Промтоварний ринок" за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, смт. Авангард, вул. Базова, буд. 20 , з якого вбачається, що торговельне місце використовується суборендарем Гоголь О.А .

Вирішуючи питання про обґрунтованість заявлених в межах даної справи позовних та зустрічних позовних вимог, суд виходить з наступного.

Згідно з ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Положеннями ст. 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, та встановлено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів.

Варто зауважити, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, у зв`язку з чим, суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

При цьому, особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) від 04.11.1950р. передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Згідно з ч. ч. 1-2, 6 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ). До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 759 ЦК України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Відповідно до статті 761 цього Кодексу право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.

Відповідно до ч. ч 1, 2 ст. 763 ЦК України договір найму укладається на строк, встановлений договором. Якщо строк найму не встановлений, договір найму вважається укладеним на невизначений строк. Кожна із сторін договору найму, укладеного на невизначений строк, може відмовитися від договору в будь-який час, письмово попередивши про це другу сторону за один місяць, а у разі найму нерухомого майна - за три місяці. Договором або законом може бути встановлений інший строк для попередження про відмову від договору найму, укладеного на невизначений строк.

Предметом заявлених Міністерством до Гоголь О.А. позовних вимог є вимоги про зобов`язання відповідача усунути перешкоди у користуванні торговельним місцем №4968, яке розміщене по вул. Рожевій на території ТОВ „Промтоварний ринок" за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, смт. Авангард, вул. Базова, буд. 20 , у зв`язку із закінченням строку дії договору №ВКС-1386 від 01.12.2016р., який за своєю правовою природою є договором оренди. При наданні оцінки доводам позивача про припинення дії договору у зв`язку із закінченням строку, на який його було укладено, господарський суд враховує наступне.

Статтею 764 ЦК України (в редакції чинній на дату виникнення спірних правовідносин) передбачено, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Відповідно до п. 7.1 договору №ВКС-1386 від 01.12.2016р. цей договір набуває чинності з 01.12.2016р. і діє до 31.05.2019р. включно.

Господарський суд зазначає, що приписами ст. 764 ЦК України не обмежено право орендодавця заявити про припинення договору лише протягом одного місяця після закінчення договору, а, отже, орендодавець може у будь-який час протягом всього строку дії такого договору повідомити орендаря про відмову від продовження орендних правовідносин. Позиція господарського суду із даного питання відповідає висновкам, які наведені у постанові Верховного Суду від 02.07.2019р. по справі №906/742/18.

22.02.2019р. Концерн звернувся до Гоголь О.А. із листом №228/3, відповідно до якого третьою особою із посиланням на неналежне виконання відповідачем прийнятих на себе за умовами договору №ВКС-1386 від 01.12.2016р. зобов`язань було повідомлено, що після закінчення строку дії договору (31.05.2019р.) Міністерство оборони України не мас наміру продовжувати з Гоголь О.А. договірні відносини, пов`язані з наданням права платного користування торговельним місцем №4968. Вказаний лист був надісланий на адресу відповідача, яка вказана в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: АДРЕСА_3 .

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.05.2020р. по справі №910/719/19 наголосила, що підприємець, здійснюючи підприємницьку діяльність, вступає у повсякденні відносини з іншими суб`єктами господарської діяльності, а тому останні можуть потребувати оперативної взаємодії з підприємцем у господарській діяльності, зокрема задля проведення переговорів, співпраці у здійсненні прав та виконанні обов`язків, вчинення односторонніх правочинів, можливості обміну інформацією за договором. Звідси, зокрема, випливає обов`язок підприємця забезпечити доступність власних контактів, у тому числі можливість звернення до підприємця письмово в розумний строк. Пунктом 6 ст. 3 ЦК України закріплений принцип справедливості, добросовісності та розумності. Зазначений принцип включає, зокрема, обов`язок особи враховувати потреби інших осіб у цивільному обороті, проявляти розумну дбайливість та добросовісно вести переговори. Наявність відповідної заяви орендодавця та належних доказів її надсилання орендарю за наданими орендарем реквізитами відповідно до встановлених судами обставин справи свідчить про добросовісність звернення позивача до відповідача, вчинення позивачем залежних від його волі необхідних дій у спірних правовідносинах на відміну від відповідача, а відтак і про припинення договірних відносин між сторонами відповідно до приписів чинного законодавства.

З огляду на вищевикладене, враховуючи добросовісне виконання Концерном, який діяв в інтересах Міністерства, обов`язку в частині повідомлення Гоголь О.А. про відсутність у позивача наміру продовжувати з Гоголь О.А. договірні відносини, пов`язані з наданням права платного користування торговельним місцем №4968, шляхом надсилання листа на адресу відповідача, яка зазначена як у договорі №ВКС-1386 від 01.12.2016р., так і у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, господарський суд доходить висновку про припинення між сторонами правовідносин за договором №ВКС-1386 від 01.12.2016р. у зв`язку із закінченням строку, на який його було укладено. При цьому, факт отримання або неотримання Гоголь О.А. повідомлення Концерну про відсутність у Міністерства наміру продовжувати договірні відносини не впливає на наслідки, із якими законом пов`язує направлення вказаного повідомлення - припинення договірних правовідносин сторін.

Можливість захисту права власності від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння передбачена ст. 391 ЦК України відповідно до приписів якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (так званий негаторний позов).

При цьому, позивачем негаторного позову може бути власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю. Господарський суд вважає за необхідне зазначити, що особливістю негаторного позову є відсутність спорів з приводу належності позивачу майна на праві власності чи іншому титулі, а характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення третьою особою перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.12.2019р. по справі № 522/1029/18 дійшла висновку, що однією з умов застосування як віндикаційного, так і негаторного позову є відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, оскільки в такому разі здійснюється захист порушеного права власності за допомогою зобов`язально-правових способів.

З огляду на викладене, враховуючи передання Міністерством на користь Гоголь О.А. торговельного місця в порядку виконання зобов`язань за договором №ВКС-1386 від 01.12.2016р., господарський суд доходить висновку про відсутність правових підстав для застосування до спірних правовідносин приписів ст. 391 ЦК України, про необхідність застосування якої позивачем було вказано по тексту позовної заяви.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04.12.2019р. по справі №917/1739/17 було наголошено, що суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Великою Палатою Верховного Суду також зазначено, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Згідно з ч. 6 ст. 13, ч. 1 ст. 36 Закону України „Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016р. № 1402-VIII висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права. Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

З огляду на вищевикладене, враховуючи висновки, наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019р. по справі №917/1739/17, про наявність у суду обов`язку надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, що не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту, приймаючи до уваги встановлені під час вирішення даного спору обставини, господарський суд дійшов висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин положень чинного законодавства, якими врегульовані умови та порядок повернення майна після припинення дії договору оренди.

Згідно з ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Частиною 2 цієї статті визначено, що припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Відповідно до ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом. Особливості припинення зобов`язань за правочинами щодо фінансових інструментів, вчиненими на організованому ринку капіталу та поза ним, встановлюються законодавством. Законом можуть бути встановлені випадки, коли припинення зобов`язань на певних підставах не допускається.

Верховним Судом у постанові від 09.04.2020р. по справі №910/4962/18 наголошено, що зобов`язання, невиконане належним чином, продовжує існувати, незважаючи на закінчення строку дії договору.

Підсумовуючи вищевикладене, господарський суд доходить висновку, що безпосередньо факт закінчення 31.05.2019р. строку дії договору №ВКС-1386 від 01.12.2016р., не припиняє зобов`язальних правовідносин Гоголь О.А. в частині повернення об`єкту оренди.

Частиною 1 ст. 785 ЦК України передбачено, що у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Умовами пп. 2.4.7 п. 2.4 договору №ВКС-1386 від 01.12.2016р. Гоголь О.А. зобов`язується при припиненні дії договору або його розірванні звільнити виділену територію від майна, яке на ній розміщено.

З викладених обставин, господарський суд, враховуючи закінчення строку дії договору №ВКС-1386 від 01.12.2016р., а також відсутність в матеріалах справи доказів та повернення відповідачем торговельного місця №4968, доходить висновку про наявність правових підстав для задоволення заявлених Міністерством позовних вимог шляхом зобов`язання відповідача звільнити на користь позивача торговельне місце №4968, яке розміщене по вул. Рожевій на території ТОВ „Промтоварний ринок" за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, смт. Авангард, вул. Базова, буд. 20 .

При цьому, враховуючи висновки суду про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин приписів ст. 391 ЦК України, редакція вимог в частині усунення перешкод у користуванні майном підлягає коригуванню, що згідно висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 04.12.2019р. по справі №917/1739/17 не має наслідком зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Доводи Гоголь О.А. про наявність підстав для врахування під час вирішення даного спору висновків, які наведені у постанові Верховного Суду від 27.05.2020р. по справі №916/1686/18 судом оцінюються критично з огляду на наступне.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020р. у справі № 910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018р. у справі № 922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018р. у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018р. у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019р. у справі № 757/31606/15-ц).

Отже, правовідносини не є подібними, якщо різняться за предметом позову, підставами позову та правовим регулюванням спірних правовідносин.

Слід зазначити, що підставою звернення Міністерства з позовними вимогами у межах справи №916/1686/18 стало припинення дії договору про надання права платного користування торговельним місцем за ініціативою позивача. При цьому, в процесі вирішення спору №916/1686/18 Міністерством було подано заяву про зміну підстав позову, в обґрунтування якої позивач зазначив про закінчення 31.05.2019р. строку дії договору. Проте, скасовуючи судові рішення по справі №916/1686/18 та передаючи справу на новий розгляд Верховним Судом у постанові від 27.05.2020р. було наголошено, зокрема, про відсутність в матеріалах справи доказів на підтвердження наявності у представника Міністерства повноважень на подання до суду заяви про зміну підстав позову. За результатами нового розгляду справа №916/1686/18 була розглянута без урахування заяви про зміну підстав позову.

Наведене дозволяє суду дійти висновку, що правовідносини у справі №916/1686/18 та у даній справі не є подібними, оскільки різняться за підставами позову та правовим регулюванням спірних правовідносин, а, отже, підстави для врахування висновків, які наведені у постанові Верховного Суду від 27.05.2020р. по справі №916/1686/18, відсутні.

У п. 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 "Справа "Серявін та інші проти України"" (Заява N 4909/04) зазначено, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Окрім того, господарський суд, при вирішення даної справи враховує висновки, наведені Європейським судом з прав людини у справі "Проніна проти України", яким було вказано, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

З урахуванням висновків, до яких дійшов суд при вирішенні даного спору, суду не вбачається за необхідне надавати правову оцінку кожному із доводів, наведених учасниками судового процесу.

Згідно вимог ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Разом з тим, ст. 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Підсумовуючи вищезазначене, суд доходить висновку щодо необхідності задоволення заявлених Міністерством оборони України до фізичної особи-підприємця Гоголь Оксани Амурівни позовних вимог шляхом зобов`язання відповідача звільнити на користь Міністерства оборони України торговельне місце №4968, яке розміщене по вул. Рожевій на території ТОВ „Промтоварний ринок" за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, смт. Авангард, вул. Базова, буд. 20.

Судові витрати зі сплати судового збору покладаються судом на відповідача відповідно до приписів ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 86, 129, 236 - 238, 240 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Зобов`язати фізичну особу-підприємця Гоголь Оксану Амурівну / АДРЕСА_3 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 / звільнити на користь Міністерства оборони України /03168, м. Київ, проспект Повітрофлотський, буд. 6; ідентифікаційний код 00034022/ торговельне місце №4968, яке розміщене по вул. Рожевій на території ТОВ „Промтоварний ринок" за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, смт. Авангард, вул. Базова, буд. 20.

3. Стягнути з фізичної особи-підприємця Гоголь Оксани Амурівни / АДРЕСА_3 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 / на користь Міністерства оборони України /03168, м. Київ, проспект Повітрофлотський, буд. 6; ідентифікаційний код 00034022/ судовий збір у розмірі 2270,00 грн. /дві тисячі двісті сімдесят грн. 00 коп./.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. ст. 254, 256 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції до Південно-Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складання повного тексту рішення суду.

Повний текст рішення складено 14 липня 2021 р.

Суддя С.П. Желєзна