Рішення № 98297381, 07.07.2021, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 липня 2021 року Справа № 915/578/21

м.Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області, у складі судді Ткаченка О.В.,

за участю секретаря судового засідання Сулейманової С.М.

Від позивача: Зінчук В.М.

Від відповідача: не з`явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом: Приватного акціонерного товариства “Миколаївська теплоелектроцентраль”, 54020, м. Миколаїв, Каботажний спуск, 18, ЄДРПОУ 30083966.

до відповідача: Чорноморська товарна біржа агропромислового комплексу, 54017, м. Миколаїв, вул. Московська, 54А.

про: стягнення заборгованості за спожиту теплову енергію за період з листопада 2020 року по березень 2021 року у розмірі 18921,43 грн, 3% річних у сумі 65,37 грн, інфляційні втрати у розмірі 272,28 грн, 205,20 грн пені та 2270,00 витрат по сплаті судового збору, -

встановив:

29.04.2021 ПАТ “Миколаївська теплоелектроцентраль” звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою, в якій просило суд стягнути з відповідача заборгованість за спожиту теплову енергію за період з листопада 2020 року по березень 2021 року у розмірі 18921,43 грн, 3% річних у сумі 65,37 грн, інфляційні втрати у розмірі 272,28 грн, 205,20 грн пені та 2270,00 витрат по сплаті судового збору.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором № 2185 від 20.04.1999 щодо оплати спожитої теплової енергії за період з листопада 2020 року по лютий 2021.

Ухвалою суду від 05.05.2021 позовну заяву було прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, розгляд справи призначено у судовому засіданні 03.06.2021 о 10:00, а також з-поміж іншого запропоновано відповідачу в 10-денний строк від дня отримання цієї ухвали, надати суду відзив на позов, оформлений згідно вимог ст.165 ГПК України разом із доказами.

Від відповідача 26.05.2021 до суду надійшов відзив, за змістом якого він вказує про повну сплату заборгованості за спожиту теплову енергію за період з листопада 2020 року по березень 2021 року у розмірі 18921,43 грн згідно платіжних доручень № 340 від 12.03.2021, № 359 від 19.04.2021, № 369 від 13.05.2021. Також відповідач наголошує на несвоєчасному отриманні від позивача рахунків (тільки 11.03.2021), які є підставою для здійснення оплати та просить відмовити у задоволенні позовних вимог щодо стягнення інфляційних втрат, 3% річних та пені. Крім того відповідач заперечує проти заявленого позивачем розрахунку пені, оскільки він суперечить вимогам Закону України «Про житлово-комунальні послуги», постанови Кабінету Міністрів України № 830 від 21.08.2019 «Про затвердження Правил надання послуги з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуги з постачання теплової енергії», якими, зокрема, зафіксований граничний розмір пені – не вище 0,01 відсотка суми боргу за кожен день прострочення, та загальний розмір пені – не вище 100 відсотків загальної суми боргу.

Також 26.05.2021 відповідачем до суду подано клопотання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у сумі 1500,00 грн.

Ухвалою суду від 03.06.2021 розгляд справи було відкладено у судовому засіданні 05.07.2021 о 10:00.

08.06.2021 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, за змістом якої позивач просить відмовити відповідачу у прийнятті відзиву на позовну заяву у зв`язку з подачею його з пропущенням строків, встановлених ухвалою суду від 05.05.2021; відмовити у задоволенні клопотання відповідача про відшкодування витрат на надання правничої допомоги, оскільки ним не подано жодного доказу отримання такої допомоги, а наданий акт приймання – передачі послуг від 26.05.2021 позивач вважає фіктивним.

Розглянувши заявлене у відповіді на відзив клопотання позивача про відмову відповідачу у прийнятті відзиву на позовну заяву у зв`язку з подачею його з пропущенням строків, встановлених ухвалою суду від 05.05.2021, суд не вбачає підстав для його задоволення з огляду на подання відзиву до суду 26.05.2021, тобто в межах передбаченого ст. 251 ГПК України п`ятнадцятиденного строку.

Крім того, за змістом відповіді на відзив позивач визнає факти сплати заборгованості відповідачем платежами від 19.04.2021 на суму 5000,00 грн та від 13.05.2021 на суму 13921,43 грн та, посилаючись на ст. 46 ГПК України просить зменшити позовні вимоги на суму основного боргу 18921,43 грн, а також збільшити заявлені до стягнення суми 3% річних – 124,04 грн, інфляційних втрат – 644,26 грн, пені – 438,50 грн у зв`язку із здійсненим перерахунком станом на 13.05.2021 року.

У Господарському процесуальному кодексі України передбачено право позивача збільшити розмір позовних вимог. Відповідно до усталеної судової практики під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру (пункт 47 постанови Верховного Суду від 10 грудня 2019 року у справі 923/1061/18). Під збільшенням розміру позовних вимог не може розумітися заявлення ще однієї чи кількох вимог, додатково до викладених у позовній заяві. Неправомірно під виглядом збільшення розміру позовних вимог висувати нові вимоги, які не були зазначені у тексті позовної заяви.

За приписами п. 2 ч. 2 ст. 46 ГПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Таким чином суд приймає до розгляду заяву про зменшення позовних вимог та розглядає по суті вимоги позивача щодо стягнення з відповідача нарахованих у зв`язку з несвоєчасним погашенням платежів за спожиту теплову енергію за період з листопада 2020 року по лютий 2021 року:

- 3% річних, нарахованих по кожному з прострочених платежів за загальний період з 25.12.2021 по 12.05.2021 у сумі 124,04 грн,

- інфляційні втрати, визначені за січень - квітень 2021 року, в сумі 644,26 грн.

- пені, визначеної у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення згідно умов п. 26 Договору № 2448 на використання теплової енергії від 20.04.1999 року, у розмірі 438,50 грн,

- 2270,00 витрат по сплаті судового збору.

06.07.2021 від відповідача до суду надійшли заперечення, за змістом яких відповідач заперечує проти наданого позивачем розрахунку пені, який виконано із застосуванням подвійної облікової ставки НБУ, що, на думку відповідача, суперечить вимогам ст. 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», п. 42 Постанови Кабінету Міністрів України № 830 від 21.08.2019 «Про затвердження Правил надання послуги з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуги з постачання теплової енергії». Згідно наведеного у запереченнях розрахунку обґрунтованим, на думку відповідача, та визначеним на підставі ст. 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» є розмір пені – 124,14 грн.

Також 06.07.2021 позивачем до суду подано заяву, згідно якої, позивач, посилаючись на ч. 3 ст. 549 та ч. 2 ст. 551 ЦК України, не погоджується з позицією відповідача, вважає вірним нарахування пені із застосуванням подвійної облікової ставки НБУ та вказує, що розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі, якщо таке збільшення не заборонено законом. Згідно доданого розрахунку, перевіривши арифметичну правильність обчисленої пені, у разі застосування вимог ст. 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», визначено 124,14 грн пені за загальний період з 25.12.2020 по 12.05.2021.

У судовому засіданні 06.07.2021 представник позивача підтримав позовні вимоги із заявлених у позові, відповіді на відзив та заяві по суті справи підстав, представник відповідача проти позову заперечував.

У судовому засіданні 06.07.2021 судом було оголошено про вихід до нарадчої кімнати до 07.07.2021 о 09:40.

Після повернення з нарадчої кімнати судовому засіданні 07.07.2021 судом у відповідності до вимог ст. 233, ст. 240 ГПК України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши усі наявні у справі докази, господарський суд встановив.

Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України (далі - ГК України) майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

З положень ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст. 173 ГК України вбачається, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно з п.1 ч.2 ст.11 ЦК України однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договір, а в силу вимог ч.1 ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відносини, що виникають у зв`язку з виробництвом, транспортуванням, постачанням і використанням теплової енергії, державним наглядом (контролем) у сфері теплопостачання, експлуатацією теплоенергетичного обладнання та виконанням робіт на об`єктах у сфері теплопостачання суб`єктами господарської діяльності незалежно від форми власності, регулюються Законом України "Про теплопостачання" та іншими нормативно-правовими актами (ст. ст. 2, 3 Закону України "Про теплопостачання").

За визначеннями, наведеними у ст. 1 Закону України "Про теплопостачання", теплова енергія - це товарна продукція, що виробляється на об`єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу; постачання теплової енергії (теплопостачання) - господарська діяльність, пов`язана з наданням теплової енергії (теплоносія) споживачам за допомогою технічних засобів транспортування та розподілом теплової енергії на підставі договору; споживач теплової енергії - фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору; теплопостачальна організація - суб`єкт господарської діяльності з постачання споживачам теплової енергії.

Пунктами 4, 6 ст. 19 вищевказаного Закону передбачено, що теплогенеруюча організація має право постачати вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу. Споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Відповідно до п. 4 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1198 від 03.10.2007, користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії між споживачем і теплопостачальною організацією.

Частиною 1 ст. 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено, що житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

До житлово-комунальних послуг належать, зокрема комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами (ст. 5 вищевказаного Закону).

Подібні за змістом положення були закріплені також в ст.ст. 1, 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 24.06.2004 № 1875-IV, який був чинним до 10.12.2017.

20 квітня 1999 року між Приватним акціонерним товариством “Миколаївська теплоелектроцентраль” (далі – енергопостачальна організація) та Чорноморською товарною біржею агропромислового комплексу (далі – споживача) було укладено Договір №2448 на використання теплової енергії в гарячій воді (далі - Договір), за умовами вказаного договору енергопостачальна організація бере на себе зобов`язання постачати споживачеві теплову енергію в гарячій воді в потрібних йому обсягах, а споживач зобов`язується оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені цим договором.

У відповідності до п.2. Договору, енергопостачальна організація зобов`язалась відпустити споживачу теплову енергію в гарячій воді у кількості 17,3 Гкал в год з максимальним тепловим навантаженням 0,01226 Гкал/час, з них на опалення - 0,01226 Гкал/час, середньодобове - - 0,29 Гкал/час.

Відповідно до ч. 1 ст. 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Відповідно до ч. 1 ст. 275, ч.ч. 6, 7 ст. 276 ГК України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється відповідно до умов договору. Договір може передбачати попередню оплату, планові платежі з наступним перерахунком або оплату, що проводиться за вартість прийнятих ресурсів.

В силу ч. 1 ст. 9 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

Пунктом 6 ст. 19 Закону України "Про теплопостачання" передбачено, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

За умовами п.п. а) п. 10 Договору споживач здійснює оплату енергопостачальній організації за відпущену теплову енергію згідно виставленим рахункам по діючим тарифам, які можуть змінюватись, виходячи з фактичних затрат енергопостачальної організації.

У відповідності до п. 22 Договору оплата за спожиту теплову енергію здійснюється споживачем ініціативними платіжними дорученнями, що виписані на підставі рахунків енергопостачальної організації, виключно в грошовій формі.

Згідно п. 23 Договору споживач зобов`язався по графіку з 1 по 8 число поточного місяця отримати у енергопостачальної організації рахунок на оплату за спожиту теплову енергію та оплатити його у наступні строки: 50% суми рахунку до 10 числа поточного місяця, суму, що залишилась по рахунку, - до 25 числа поточного місяця.

За умовами п. 24 Договору енергопостачальна організації та споживач з 25 числа до кінця місяця здійснюють уточнення взаєморозрахунків з перерахунком їх в наступному місяці.

Згідно п. 18 Договору, даний договір діє протягом одного календарного року з моменту підписання та вважається продовженим на кожний наступний рік, якщо за 30 днів до закінчення строку його дії від однієї зі сторін не надійде письмова заява про припинення дії договору.

Позивач, на виконання зобов`язань за Договором у період з листопада 2020 року по березень 2021 року поставив відповідачу теплову енергію в гарячій воді з метою забезпечення приміщення, яке знаходиться за адресою: м. Миколаїв, вул. Московська, 54А на загальну суму 21881,21 грн, що підтверджується:

- нарядом на підключення від 09.11.2020 (а.с.22);

- відомостями споживання теплової енергії (а.с.30-33);

- рахунками на оплату за теплову енергію за листопад 2020р. – лютий 2021 р. (а.с. 23-26);

- актами прийому - передачі теплової енергії у гарячій воді за листопад 2020р. – лютий 2021р. (а.с. 27-28).

Як свідчить наявний поштовий штамп та наданих позивачем реєстрі відправлень та списку № 3642 згрупованих поштових відправлень, вказані рахунки та акти прийому-передачі теплової енергії у гарячій воді були направлені на адресу відповідача тільки 10.03.2021 року.

За приписами п. 36 Правил надання послуги з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 830 від 21.08.2019 рахунок на оплату спожитої послуги надається споживачу на безоплатній основі щомісяця відповідно до статті 8 Закону України “Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання”.

Рахунки на оплату послуг формуються виконавцем або визначеною власником (співвласниками) іншою особою, що здійснює розподіл обсягів послуг, на основі показань вузлів комерційного обліку з урахуванням показань вузлів розподільного обліку відповідно до Закону України “Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання” та надаються споживачу (його представнику) у строк не пізніше ніж за 10 календарних днів до граничного строку внесення плати за послуги, визначеного договором.

Проте враховуючи, що умовами п. 23 договору на використання теплової енергії в гарячій воді сторонами був передбачений обов`язок споживача самостійно з 1 по 8 число поточного місяця отримувати у енергопостачальної організації рахунок на оплату спожитих послуг, суд не може погодитись з позицією відповідача щодо своєчасної (після отримання 11.03.2021 рахунків) оплати за спожиту теплову енергію за період з листопада 2020 року по березень 2021 року.

За приписами ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 1 ст.74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Станом на день розгляду справи відповідачем не надано доказів своєчасного звернення (тобто з 1 по 8 число поточного місяця) до позивача з метою отримання рахунків на оплату спожитих послуг.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності до п. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Як свідчать матеріали справи, за спожиті послуги з теплопостачання відповідачу було нараховано згідно рахунку № 2448 за листопад 2020 року - 2959,78 грн, рахунку № 2448 за грудень 2020 року – 6352,10 грн, рахунку № 2448 за січень 2021 року – 5810,74 грн, рахунку № 2448 за лютий 2021 року – 6758,59 грн.

Як свідчать матеріали справи, оплата за спожиту теплову енергію у період з листопада 2020 року по лютий 2021 року була здійснена відповідачем наступними платежами (а.с. 62-64):

- Платіжним дорученням від 12.03.2021 № 340 на суму 2959,78 грн;

- Платіжним дорученням від 19.04.2021 № 359 на суму 5000,00 грн;

- Платіжним дорученням від 13.05.2021 № 369 на суму 13921,43 грн.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушеннями умов, зазначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Статтею 230 ГК України передбачено обов`язок учасника господарських відносин сплатити неустойку, штраф, пеню у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 ст. 551 ЦК України передбачено, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Пунктом 26 Договору сторони передбачили, що у разі порушення строків оплати за теплову енергію, передбачених даним договором, споживач сплачує енергопостачальній організації пеню у розмірі 0,33 % від суми простроченого платежу за кожний день прострочення на період встановленого строку позовної давності. Вказаний процент пені корегується, виходячи з розміру подвійної облікової ставки НБУ на підставі Закону України від 22.11.1996 року № 543/96-ВР без додаткового погодження сторін.

На підставі вказаних положень договору позивач з урахуванням заявлених у відповіді на відзив змін та згідно доданого до відповіді на відзив розрахунку просить стягнути з відповідача пеню в розмірі 438,50 грн, з яких 67,93 грн нараховано за період з 25.12.2020 по 04.03.2021 на суму боргу 2959,78грн; 6,79 грн нараховано за період з 05.03.2021 по 11.03.2021 на суму боргу 2959,78 грн; 81,22 грн за період з 25.01.2021 по 04.03.2021 на борг – 6352,10 грн; 94,76 грн за період з 05.03.2021 по 15.04.2021 на борг 6352,10 грн; 7,81 грн за період з 16.04.2021 по 18.04.2021 на борг 6352,10 грн; 15,28 грн за період з 25.02.2021 по 04.03.2021 на борг 5810,74 грн; 86,92 грн за період з 05.03.2021 по 15.04.2021 на суму заборгованості в розмірі 5810,74 грн; 64,48 грн за період з 16.04.2021 по 12.05.2021 на суму заборгованості в розмірі 5810,74 грн.

Проаналізувавши наданий позивачем розрахунок суд зазначає, що нарахування пені позивач здійснив без врахування положень ч. 1 ст. 26 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", що призвело до необґрунтованого збільшення розміру пені.

Так, згідно з ч. 1 ст. 26 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", у разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги споживач зобов`язаний сплатити пеню в розмірі, встановленому в договорі, але не вище 0,01 відсотка суми боргу за кожен день прострочення. Загальний розмір сплаченої пені не може перевищувати 100 відсотків загальної суми боргу. Нарахування пені починається з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку внесення плати за житлово-комунальні послуги. (Дана норма введена в дію з 01.01.2019)

Аналогічні положення закріплені у п. 42 Правил надання послуги з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 830 від 21.08.2019.

З урахуванням наведеного суд зауважує, що яким би способом не визначався в договорі розмір неустойки, він не може перевищувати той розмір, який встановлений законом як граничний.

Суд здійснив перерахунок заявленої до стягнення суми пені з врахуванням ч. 1 ст. 26 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", а також виходячи з визначених позивачем періодів, та встановив, що правомірним буде нарахування пені в межах визначеного позивачем періоду в розмірі 124,14 грн, з яких: 22,79 грн за період з 25.12.2020 по 11.03.2021 на заборгованість за листопад 2020 року в розмірі 2959,78 грн; 53,36 грн за період з 25.01.2021 по 12.05.2021 на заборгованість за грудень 2020 року в сумі 6352,10 грн; 3,25 грн за період з 19.04.2021 по 12.05.2021 на заборгованість за грудень 2020 року в сумі 1352,10 грн; 44,74 грн за період з 25.02.2021 по 12.05.2021 на заборгованість за січень 2021 року в сумі 5810,74 грн.

У стягненні пені в сумі 314,36 грн слід відмовити, в зв`язку з безпідставністю нарахування.

Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні нарахування – це збільшення суми основного боргу в період прострочки виконання відповідачем його грошового зобов`язання з причини девальвації грошової одиниці України протягом місяця і визначається державою як середньомісячний індекс, який розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць; сума, що внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

В період прострочки виконання боржником його грошового зобов`язання може мати місце як збільшення суми основного боргу (інфляція), так і зменшення суми основного боргу (дефляція) і для застосування до боржника судом цього виду виключної відповідальності, встановленої законом в зв`язку з неналежним виконанням грошового зобов`язання, необхідні умови існування у боржника простроченого грошового зобов`язання протягом місяця. Причому саме визначена сума боргу повинна не змінюватись протягом місяця. Якщо відповідачем здійснювались часткові оплати боргу, то застосовується відповідальність у вигляді інфляційних тільки до тієї суми боргу, що не була сплачена та існувала певний час протягом місяця.

За своєю правовою природою 3% річних є мірою виключної відповідальності за прострочку виконання грошового зобов`язання у вигляді плати боржника за користування чужими грошовими коштами в період прострочки виконання ним грошового зобов`язання перед кредитором. 3 % річних не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

З огляду на викладене, позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача 3% річних, нарахованих по кожному з прострочених платежів за загальний період з 25.12.2021 по 12.05.2021, у сумі 124,04 грн, розмір яких суд вважає обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

Також згідно наданого до суду розрахунку позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з січня 2021 року по квітень 2021 року в розмірі 644,26 грн.

Відповідно до ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Стаття 74 ГПК України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Згідно зі статтями 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги (зменшені позивачем до загальної суми 1206,80 грн) підлягають частковому задоволенню шляхом стягнення з відповідача пені в сумі 124,14 грн, інфляційних втрат у розмірі 644,26 грн, 3% річних у розмірі 124,04 грн.

За приписами ст. 129 ГПК України сплачений позивачем судовий збір підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Таким чином, пропорційно розміру задоволених позовних вимог на користь позивача підлягають стягненню з відповідача витрати зі сплати судового збору у сумі 1678,69 грн.

Щодо заявленого відповідачем клопотання про стягнення з позивача судових витрат на професійну правничу допомогу у сумі 1500,00 грн суд відзначає наступне.

Відповідно до положень ч. 1 та п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст.30 Закону України “Про адвокатуру і адвокатську діяльність” гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно до ч.ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

За частинами 3, 4 ст.126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі “East/West Alliance Limited” проти України”, заява №19336/04).

Так, відповідачем у відзиві на позовну заяву зазначено попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат відповідача, який складається з витрат на професійну правничу допомогу у сумі 1500,00 грн.

26.05.2021 від відповідача до суду надійшло клопотання б/н від 26.05.2021, згідно якого останній просить суд стягнути з позивача витрати на професійну правничу допомогу у загальній сумі 1500,00 грн.

На підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу адвоката в матеріалах справи наявні копії наступних документів:

1. Копія договору № 24/05/2021 про надання правової допомоги від 24.05.2021.

2. Копія платіжного доручення від 26.05.2021 про сплату правової допомоги у сумі 1500,00 грн.

3. Копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю від 27.04.2018.

4. Копія довіреності № 1 від 24.05.2021.

Судом встановлено, що представником відповідача в Господарському суді Миколаївської області була адвокат Шульга Олена Русланівна, відомості про яку розміщені в Єдиному реєстрі адвокатів України, та які діє на підставі довіреності № 1 від 24.05.21 .

Згідно відомостей з Єдиного реєстру адвокатів України адвокат Шульга Олена Русланівна здійснює свою діяльність на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 001345 від 27.04.2018.

Договором №24/05/2021 про надання правової допомоги від 24.05.2021, укладеним між відповідачем та ТОВ «Агенство з питань банкрутства» в особі директора Шульги О.Р., передбачено надання послуг у вигляді представництва у встановленому порядку інтересів замовника в Господарському суді Миколаївської області у справі № 915/578/21. (п. 2 договору)

За умовами п.п. 3.1. договору сторонами погоджено перелік юридичних послуг та їх вартість, а саме:

- Зустріч, консультація клієнта, узгодження правової позиції – 200,00 грн;

- Підготовка відзиву на позовну заяву у справі № 915/578/21 – 800,00 грн;

- Участь адвоката в одному судовому засіданні – 500,00 грн.

Згідно п.п. 3.2. договору оплата послуг за даним договором здійснюється замовником на підставі рахунку виконавця, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок виконавця, протягом 3-х днів після отримання рахунку.

За змістом п.п. 3.3. договору виконавець надає замовнику акт приймання-передачі наданих послуг та їх вартість згідно з цим договором. Замовник зобов`язаний підписати акт приймання-передачі наданих послуг протягом 3-х робочих днів з моменту отримання чи в той же строк направити виконавцю мотивовану відмову у випадку, якщо зазначені в акті послуги не відповідають фактично наданим виконавцем послугам згідно з умовами цього договору, та вимогам, установленим чинним законодавством України.

Як свідчать матеріали справи, на виконання умов договору №24/05/2021 про надання правової допомоги ТОВ «Агенство з питань банкрутства» в особі директора Шульги О.Р. було виписано рахунок – фактуру № СФ-0000017 від 26.05.2021 на загальну суму правової допомоги 1500,00 грн.

Судом встановлено, що згідно наданого платіжного доручення №380 від 26.05.2021 позивачем перераховано в рахунок оплати правової допомоги грошові кошти у розмірі 1500,00 грн.

Крім того сторонами було підписано акт приймання-передачі наданих послуг від 26.05.2021 на загальну суму 1500,00 грн.

Таким чином загальний розмір понесених відповідачем витрат на оплату правової допомоги склав 1500,00 грн.

Судом приймається до уваги, що згідно ст.16 ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п.12) ч.3 ст.2 ГПК України).

У постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, прийнятій об`єднаною палатою Касаційного господарського суду, викладено висновок, що практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст.124 ГПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст.126 ГПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат (ст.129 ГПК України).

Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити, у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Враховуючи встановлені обставини та дослідивши надані докази, суд вважає, що витрати відповідача на професійну правничу допомогу в розмірі 1500,00 грн матеріалами справи підтверджені.

Заперечення позивача щодо фіктивності акту приймання-передачі від 26.05.2021 наданої правової допомоги судом до уваги не приймаються, оскільки не впливають на фактичний розмір понесених відповідачем витрат на правничу допомогу. Адже за приписами п. 1 ч. 2 ст. 126 ГПК України розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Факт участі адвоката Шульги О.Р. у судовому засіданні 03.06.2021 підтверджено протоколом судового засідання, а також ухвалою суду від 03.06.2021, а тому зазначені витрати саме за участь адвоката у судовому засіданні є реальними.

У відповідності до ч. 2 ст. 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Здійснюючи розподіл витрат на правничу допомогу, суд виходить з наступного.

Так, загальний заявлений до стягнення у процесі розгляду справи розмір позовних вимог склав 20128,28 грн (18921,43 грн + 438,50 грн пені + 644,26 грн інфляційних втрат + 124,04 грн - 3% річних). Враховуючи, що саме відповідачем було повідомлено суду про погашення 19.04.2021 суми основного боргу у розмірі 5000,00 грн (тобто до моменту звернення позивача до суду з позовом), а також, що в задоволенні позову в частині стягнення 314,36 грн пені позивачу відмовлено, спір в частині стягнення 5314,36 грн виник саме з вини позивача. З огляду на викладене суд доходить до висновку про наявність підстав щодо стягнення з позивача 396,04 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись ст.ст. 2, 11, 73, 74, 76-79, 86, 91, 123, 129, 232, 238, 241, 247, 248, 252 ГПК України, суд –

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Чорноморської товарної біржі агропромислового комплексу (54017, м. Миколаїв, вул. Московська, 54А; код ЄДРПОУ 24056962) на користь Приватного акціонерного товариства “Миколаївська теплоелектроцентраль” (54020, м.Миколаїв, Каботажний спуск, 18, код ЄДРПОУ 30083966) пеню в сумі 124,14 грн, інфляційні втрати у розмірі 644,26 грн, 3% річних у розмірі 124,04 грн, та 1678,69 грн судового збору.

3. Відмовити в задоволенні позову в частині стягнення 314,36 грн пені.

4.Стягнути з Приватного акціонерного товариства “Миколаївська теплоелектроцентраль” (54020, м.Миколаїв, Каботажний спуск, 18, код ЄДРПОУ 30083966) на користь Чорноморської товарної біржі агропромислового комплексу (54017, м. Миколаїв, вул. Московська, 54А; код ЄДРПОУ 24056962) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 396,04 грн.

Рішення суду, у відповідності до ст.241 Господарського процесуального кодексу України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ч.1 ст.254 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до пп.17.5) п.17) ч.1 Розділу XI “Перехідні положення” ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повний текст рішення складено та підписано 14.07.2021.

Суддя О.В. Ткаченко