Рішення № 98297305, 06.07.2021, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.07.2021 справа № 914/221/21

За позовом: Заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону, м. Львів,

в інтересах держави в особі позивача: Міністерства оборони України, м. Київ,

до відповідача 1: Західного управління капітального будівництва Міністерства оборони України, м. Львів,

до відповідача 2: Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерджі Плюс Україна», м. Київ,

про: визнання недійсною додаткової угоди.

Суддя І. Б. Козак

При секретарі Г.Гелеш

Представники сторін:

Прокурор: Рапіта О.В.,

Від позивача: Гудима В.О. - представник,

Від відповідача 1: не з`явився,

Від відповідача 2: не зявився,

Присутні слухачі: І.П.Васько.

І.ПРОЦЕС.

На розгляд Господарського суду Львівської області Заступником керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону в інтересах держави в особі позивача: Міністерства оборони України подано позов до Західного управління капітального будівництва Міністерства оборони України, Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерджі Плюс Україна» про визнання недійсною додаткової угоди.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 01.02.2021 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та підготовче судове засідання призначено на 23.02.2021. Рух справи відображено у відповідних ухвалах суду по даній справі. Ухвалою суду від 11.05.2021 закрито підготовче провадження, призначено розгляд справи по суті на 25.05.2021. За клопотанням відповідача 2 судове засідання відкладалися.

ІІ.ОПИСОВА ЧАСТИНА.

Правова позиція прокурора.

У судове засідання 06.07.21 прокурор з`явився, позовні вимоги підтримав. Позовні вимоги обґрунтовуються наступним. 26.11.2016 тимчасово виконуючим обов`язки начальника Західного управління капітального будівництва Міністерства оборони України Винарським В.В. від імені Міністерства оборони України, на підставі довіреності № 220/386/д від 10.11.2016, укладено договір з ТОВ «Енерджі ГІлюс Україна» про будівництво житлового комплексу по вул. Княгині Ольги 1-5 у м. Львові (військове містечко №1). 30.05.2017 заступник військового прокурора Західного регіону України звернувся до господарського суду Львівської області з позовом в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до Західного управління капітального будівництва Міністерства оборони України та товариства з обмеженою відповідальністю «Енерджі Плюс Україна» про визнання недійсним договору.

18.08.2020 укладено додаткову угоду до договору про будівництво житлового комплексу за адресою: Львівський гарнізон, військове містечко № 1, м. Львів, вул. Княгині Ольги 1-5 від 26.11.2016, посвідчену приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Барбуляк Х.М., та зареєстровану в реєстрі за № 3558. Підставами визнання недійсною додаткової угоди прокурор визначив такі:

1 - Додаткову угоду від імені Міністерства оборони України підписано т.в.о. начальника Західного УКБ Дацком Б.Я. на підставі довіреності Міністра оборони України, посвідченої 14.08.2020 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сидоренком A.B. за реєстровим № 758.У зазначеній довіреності вказано, що для виконання повноважень бути представником щодо представництва Міністерства оборони України з усіх питань, пов`язаних із укладенням вказаної додаткової угоди, надається право підписувати її від імені Міністерства оборони України за погодженням з Головним управлінням майна та ресурсів. У відповіді начальника Головного управління майна та ресурсів (вих. № 503/34/9128 від 09.11.2020) зазначено про проведення наради, відпрацювання доручення та проекту додаткової угоди, проте про будь-яку форму її погодження не зазначено.

2 - Відповідно до листа Заступника Міністра оборони України Халімона І.С. № 3952/з/2 від 06.07.2020, адресованого Міністру оборони України Тарану A.B. зазначено, що Головному управлінню майна та ресурсів пропонується організувати роботу щодо укладення додаткової угоди з врахуванням інтересів Міністерства оборони України у співвідношенні до вартості земельної ділянки під забудову, а Центральному управлінню інфраструктурного забезпечення Командування Сил логістики Збройних Сил України - обстеження території військового містечка № 1 у м. Львові з метою встановлення площі земельної ділянки під забудову, за результатами чого вжити заходів щодо виділення її в натурі із визначенням її ринкової вартості, враховуючи, що на земельній ділянці буде здійснюватись житлове будівництво. Проте, указану додаткову угоду укладено 18.08.2020 без урахування площі під забудову та визначення її ринкової вартості, а лише зазначено, що її площа буде уточнена шляхом укладання іншої Додаткової угоди до договору за результатами її формування та виділення в натурі.

3 - Додатковою угодою не визначено технічні характеристики об`єкта будівництва, його розташування на земельній ділянці та строк дії договору, на момент якого повинна розраховуватись ринкова вартість земельної ділянки у відповідності до часу передачі частки та ринкової вартості житлових та нежитлових приміщень. До цього часу експертна грошова оцінка вартості вказаної земельної ділянки не проведена, що не дозволяє визначити її реальну ринкову вартість та об`єктивну частку оборонного відомства.

Підсумовуючи наведене, прокурор зазначає, що відповідно до умов додаткової угоди Замовник отримує у власність 11% загальної площі квартир та 11% площі нежитлових приміщень Об`єкту, проте законодавством не передбачено надання військовослужбовцям нежитлових приміщень, у зв`язку з чим невідомо яким чином та кому вони будуть передаватись. Зазначені умови додаткової угоди суперечать державним інтересам, а також інтересам військовослужбовців та членів їх сімей, яких держава забезпечує житлом.

Укладенням додаткової угоди фактично позбавлено Міністерство оборони України права на залучення інших забудовників на конкурсній основі з метою отримання найвигіднішої пропозиції з метою забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житлом. Ураховуючи вказані порушення, оскаржувана Додаткова угода підлягає визнанню недійсною

Правова позиція позивача.

Представник позивача 1 в судове засідання 06.07.2021 з`явився, позовні вимоги прокурора підтримав повністю.

Правова позиція відповідача 1.

Представник відповідача 1 у жодне судове засідання не з`явився, проти позову не заперечив.

Правова позиція відповідача 2.

Представник відповідача 2 у судове засідання 06.07.2021 не з`явився, у відзиві на позов (вх.№5777/21 від 11.03.2021) проти позову повністю заперечив з таких підстав:

- щодо форми погодження змісту додаткової угоди зазначив, що конкретної форми погодження первісно Міністерством оборони України в тексті довіреності від 14.08.2020 року на ім`я Дацка Б .Я. не встановлювалося, тому не є спроможним посилання прокурора на нібито недотримання форми такого погодження при укладенні вказаної додаткової угоди.

- у п. 9 додаткової угоди прямо визначається врахування сукупної ринкової вартості як земельної ділянки під забудовою, так і іншого майна, розміщеного на ній;

- безпідставним є твердження прокурора, що додаткова угода має містити точну площу земельної ділянки під забудову, а не посилання щодо її (площі) уточнення в подальшому. Так, площа забудови визначається відповідною проектною документацією, що отримала позитивний висновок відповідної експертизи (за необхідності), та вказується в дозвільній документації на будівництво. Тобто до цього моменту (і на момент укладення вказаної додаткової угоди) визначити точну площу забудови з об`єктивних причин не є можливим і, відповідно, також не є можливим здійснити і відповідну експертну оцінку ринкової вартості земельної ділянки під плямою забудови. Вже після розроблення проектно-кошторисної документації, її погодження, отримання позитивного експертного висновку (за необхідності) та дозвільної документації на будівництво і має бути внесені відповідні зміни до договору в частині уточнення (визначення) відповідної площі земельної ділянки та проведена відповідна експертна оцінка;

- Покликання прокурора (стор. 8 тексту позовної заяви) на те, що відсутній порядок передання нежитлових приміщень військовослужбовцям, не спростовує дійсність додаткової угоди, оскільки стороною договору (замовником) є Міністерство оборони України і саме останнє отримує свою частку у вигляді в тому числі і нежитлових приміщень. Це жодним чином не вимагає від Міністерства оборони України подальше передання цих приміщень військовослужбовцям як таким. Тим більше, Міністерство як сторона договору має можливість обміняти свою частку в частині нежитлових приміщень на житлові приміщення (квартири) за рахунок частки ТОВ «Енерджі Плюс Україна» у разі домовленості про це.

- Посилання прокурора (стор. 8-9 тексту позовної заяви) на вимоги постанови КМУ від 06.07.2011 року № 715 (із наступними змінами) та нібито позбавлення Міністерства оборони України права на залучення інших забудовників на конкурсних засадах також не витримує критики, так як, по-перше, це питання стосується виключно укладення первісної угоди про будівництво, а не додаткової угоди до неї, та, по-друге, зазначена постанова КМУ розповсюджує свою дію щодо будівництва на землях оборони, тоді як земельна ділянка кадастровий № 4610136900:05:003:0145 не належить до цієї категорії, а відноситься до земель житлової та громадської забудови. Питання щодо цього вирішується в рамках господарської справи №914/1075/17 за позовом Заступника військового прокурора Західного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до Західного управління капітального будівництва Міністерства оборони України та ТОВ «Енерджі Плюс Україна», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова та за участю третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору - ТОВ «Львівська мрія»: про визнання недійсним договору про будівництво житлового комплексу за адресою: Львівський гарнізон, військове містечко №1, м. Львів, вул. Княгині Ольги, 1-5 від 26 листопада 2016 року, що наразі розглядається в Західному апеляційного господарському суді;

- Із змісту листа прокурора від 30.09.2020 року вбачається, що прокурор звертається до вказаного управління щодо перевірки інформації про погодження змісту оспорюваної додаткової угоди та питання про повернення коштів за квартиру № 19 по вул. Рубчака, 216 у м. Львові. У відповіді Головного управління майна та ресурсів Міністерства оборони України від 09.11.2020 року (додана прокурором до позовної заяви) зазначається, що зміст оспорюваної додаткової угоди та довіреності від 14.08.2020 року на ім`я Дацка Б.Я. опрацьований та погоджений і що питання повернення коштів або рівнозначної квартири не порушувалося. Тобто з вказаного листування вбачається, що прокурор перевіряв інформацію про погодження оспорюваної додаткової угоди та отримав підтвердження такого погодження. При цьому в суперечить порядку, передбаченому ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор не наводить жодного аргументу на підтвердження (не стверджує!) наявності порушення інтересів держави при укладені оспорюваної угоди, а лише запитує певну інформацію.

Також всупереч порядку, передбаченому ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор попередньо, перед поданням позову, не попередив Міністерство оборони України про звернення від його імені в інтересах держави в рамках цієї справи вже після отримання запитуваної інформації. Наявне в листі прокурора про отримання інформації від 30.09.2020 року застереження про таку можливість, без конкретного зазначення про намір прокурора звернутися з відповідним позовом із наведенням підстав для цього, не може вважатися дотриманням прокурором вказаного порядку. Додатково до цього, прокурором не обґрунтовується сплив розумного строку для звернення компетентного органу з відповідним позовом (відповідь отримана прокурором 30.11.2020 року, а позов поданий 26.01.2021 року), як не обґрунтовується і обізнаність компетентного органу про нібито порушення інтересів держави. Викладене свідчить про порушення прокурором порядку, передбаченому ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», та підтверджує відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі Міністерства оборони України в суді в рамках цієї справи, що має наслідком залишення цього позову без розгляду відповідно до положень п. 2 ч. 1 ст. 226 України;

Підсумовуючи наведені аргументи, відповідач 2 просить позов прокурора залишити без розгляду, а у випадку не знаходження підстав для цього - відмовити у його задоволені.

У відповіді на відзив (вх.№7693/21 від 31.03.2021) прокурор повністю заперечив проти доводів відповідача 2.

Попередній розрахунок суми судових витрат, які прокурор поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи становить:

- 2102,00 грн - сума сплаченого судового збору.

ІІІ. Мотивувальна частина.

Обставини справи.

26 листопада 2016 року Міністерство оборони України на підставі Положення про Західне управління капітального будівництва Міністерства оборони України, затвердженого наказом державного секретаря Міністерства оборони України від 17.06.2003 за №23 в особі Західного управління капітального будівництва Міністерства оборони України, від імені якого на підставі довіреності №220/386/д від 10.11.2016 та наказу Міністра оборони України від 21.08.2015 за №28-ДП, діяв тимчасово виконуючий обов`язки начальника Західного управління капітального будівництва Міністерства оборони України Винарський Володимир Віталійович, як замовник (сторона-1) та Товариство з обмеженою відповідальністю "Енерджі Плюс Україна", від імені якого діяв Крупський Павло Миколайович, як підрядник (сторона-2) на виконання положень Постанови Кабінету Міністрів України від 03.08.2006 №1081 "Про затвердження Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями", Постанови Верховної Ради від 06.05.2014 №1238-VII "Про додаткові заходи щодо зміцнення обороноздатності та безпеки Держави", з метою забезпечення житлом військовослужбовців Збройних Сил України, уклали договір про будівництво житлового комплексу за адресою: Львівський гарнізон, військове містечко №1, м.Львів, вул.Княгині Ольги, 1-5.

30.05.2017 заступник військового прокурора Західного регіону України подав до господарського суду Львівської області позовом в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до Західного управління капітального будівництва Міністерства оборони України та товариства з обмеженою відповідальністю «Енерджі Плюс Україна» про визнання недійсним договору від 26.11.2016.

10.08.2017 рішенням господарського суду Львівської області в задоволенні позову відмовлено. Рішення оскаржене в апеляційному порядку заступником військового прокурора Західного регіону України та Міністерством оборони України.

27.11.2017 Львівський апеляційний господарський суд рішення господарського суду Львівської області від 10.08.2017 у справі № 914/1075/17 залишив без змін, а подані апеляційні скарги без задоволення.

20.03.2018 Верховний Суд скасував постанову Львівського апеляційного господарського суду від 27.11.2017 та рішення господарського суду Львівської області від 10.08.2017 у справі № 914/1075/17, а справу направив на новий розгляд до господарського суду Львівської області.

Відповідно до листа Заступника Міністра оборони України Халімона І.С. № 3952/з/2 від 06.07.2020, адресованого Міністру оборони України Тарану A.B. зазначено, що Головному управлінню майна та ресурсів пропонується організувати роботу щодо укладення додаткової угоди з врахуванням інтересів Міністерства оборони України у співвідношенні до вартості земельної ділянки під забудову, а Центральному управлінню інфраструктурного забезпечення Командування Сил логістики Збройних Сил України - обстеження території військового містечка № 1 у м. Львові з метою встановлення площі земельної ділянки під забудову, за результатами чого вжити заходів щодо виділення її в натурі із визначенням її ринкової вартості, враховуючи, що на земельній ділянці буде здійснюватись житлове будівництво.

18.08.2020 укладено додаткову угоду до договору про будівництво житлового комплексу за адресою: Львівський гарнізон, військове містечко № 1, м. Львів, вул. Княгині Ольги 1-5 від 26.11.2016, посвідчену приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Барбуляк Х.М., та зареєстровану в реєстрі за № 3558.

22.09.2020 рішенням господарського суду Львівської області залишено без задоволення позов заступника військового прокурора Західного регіону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до Західного управління капітального будівництва Міністерства оборони України, товариства з обмеженою відповідальністю «Енерджі Плюс Україна», за участю третьої особи, яка заявляє самостійні вимогами на предмет спору, товариства з обмеженою відповідальністю «Львівська мрія» про визнання недійсним договору.

На указане рішення сторонами подано апеляційні скарги.

30.09.2020 заступник керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону звернувся до Міністерства оборони України із запитом вих. № 15-28вих-20 про надання інформації про обізнаність Міністерства оборони України про укладення Західним управлінням капітального будівництва МОУ додаткової угоди від 18.08.2020 до договору про будівництво житлового комплексу за адресою: Львівський гарнізон, військове містечко № 1, м. Львів, вул. Княгині Ольги 1-5 від 26.11.2016, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Барбуляк Х.М., та зареєстрованого в реєстрі за № 3558 та наявності її погодження Головного управління майна та ресурсів, а також повідомлення про можливість, за достатності підстав, застосування прокуратурою регіону представницьких повноважень щодо визнання додаткової угоди недійсною відповідно до ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

30.11.2020 до прокуратури регіону надійшла відповідь на указаний запит (вих. № 503/34/9128 від 09.11.2020), підписана начальником Головного управління майна та ресурсів, відповідно до якої, на його думку, визнання у судовому порядку недійсною додаткової угоди від 18.08.2020 до Договору буде суперечити інтересам Міністерства оборони України в частині забезпечення житлом військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей.

Станом на дату винесення цього рішення постановою західного апеляційного господарського суду від 23.06.2021 у справі №914/1075/17 визнано недійсним з моменту укладення договір про будівництво житлового комплексу за адресою: Львівський гарнізон, військове містечко №1, м. Львів, вул. Княгині Ольги, 1-5, укладений 26 листопада 2016 року між Міністерством оборони України (03168, м. Київ, проспект Повітрофлотський, будинок 6, ідентифікаційний код 00034022) в особі Західного управління капітального будівництва Міністерства оборони України (79005, м. Львів, вул. Івана Франка, 61, ідентифікаційний код 24980173) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Енерджі Плюс Україна" (03150, м. Київ, вул. Анрі Барбюса, 56/2, кв.51, ідентифікаційний код 38544771, місцезнаходження станом на день розгляду справи - 04119, м.Київ, вул.Зоологічна, буд.4А, офіс 139).

Оцінка суду.

Щодо правомірності звернення прокурора з даним позовом до суду.

Аналізуючи підстави подання позову прокурором в інтересах Міністерства оборони України, беручи до уваги клопотання відповідача 2 про залишення цього позову без розгляду через недотримання прокурором ст.23 ЗУ «Про прокуратуру», оскільки прокурором не дотримано порядку повідомлення (попередження) Міністерства про подання цього позову до суду, варто зазначити таке.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 1311 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно з ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Частинами 1, 3 ст. 4 ГПК України визначено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Відповідно до ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Водночас, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Виходячи з аналізу наведених правових норм, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. При цьому, в кожному конкретному випадку прокурор при зверненні до суду з позовом повинен довести існування обставин порушення або загрози порушення інтересів держави.

Так, Конституційний Суд України у своєму рішенні від 08.04.1999 № 3-рп/99 з`ясовуючи поняття "інтереси держави" визначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

З урахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (ч. 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).

Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 1311 Конституції України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".

З огляду на викладене, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 ч. 1 ст. 1311 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Таким чином, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Враховуючи зазначене, наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17 та від 15.05.2019 у справі № 911/1497/18.

Разом з тим, участь прокурора в судовому процесі можлива за умови, крім іншого, обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах суб`єктом влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтверджено відсутність такого органу (ч. ч. 3, 4 ст. 53 ГПК України, ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру").

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокурором у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Нездійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

При цьому прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень для захисту інтересів держави.

У кожному такому випадку прокурор повинен навести, а суд перевірити причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду.

У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві права" передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.

При цьому, на сьогодні однозначною є практика ЄСПЛ, яка відстоює позицію про можливість участі прокурора у справі тільки за наявності на це підстав.

В свою чергу, Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу (пункт 70 постанови від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц). Тобто, суд самостійно перевіряє, чи справді відсутній орган, що мав би для захисту інтересів держави звернутися до суду з таким позовом як заявив прокурор. Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту (пункт 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц). Іншими словами, прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює.

30.09.2020 заступник керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону звернувся до Міністерства оборони України із запитом вих. № 15-28вих-20 про надання інформації про обізнаність Міністерства оборони України про укладення Західним управлінням капітального будівництва МОУ додаткової угоди від 18.08.2020 до договору про будівництво житлового комплексу за адресою: Львівський гарнізон, військове містечко № 1, м. Львів, вул. Княгині Ольги 1-5 від 26.11.2016, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Барбуляк Х.М., та зареєстрованого в реєстрі за № 3558 та наявності її погодження Головного управління майна та ресурсів, а також повідомлення про можливість, за достатності підстав, застосування прокуратурою регіону представницьких повноважень щодо визнання додаткової угоди недійсною відповідно до ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

30.11.2020 до прокуратури регіону надійшла відповідь на указаний запит (вих. № 503/34/9128 від 09.11.2020), підписана начальником Головного управління майна та ресурсів, відповідно до якої, на його думку, визнання у судовому порядку недійсною додаткової угоди від 18.08.2020 до Договору буде суперечити інтересам Міністерства оборони України в частині забезпечення житлом військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей.

До господарського суду Львівської області позовна заява подана 26.01.2021, тобто тривалий час після з`ясування прокурором обставин справи та підготовки цього позову. Позиція начальника Головного управління майна та ресурсів не є позицією Міністерства оборони України

У даному випадку вбачається, що Міністерство, як власник спірної земельної ділянки, володіючи інформацією про численність підстав для визнання недійсною Додаткової угоди, не вживало та не вживає належних та дієвих заходів на поновлення прав держави, маючи реальну можливість вжити таких заходів.

З висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у підпунктах 76-81 постанови від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, слідує, що для підтвердження судом підстав для представництва прокурора інтересів держави в суді у випадку, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган, достатнім є дотримання прокурором порядку повідомлення, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", та відсутність самостійного звернення компетентного органу до суду з позовом в інтересах держави протягом розумного строку після отримання такого повідомлення.

Підсумовуючи наведене, суд констатує, що прокурор у позовній заяві навів підставу для представництва інтересів держави, обґрунтував, у чому полягає порушення цих інтересів, визначив належного позивача, а також дотримався порядку повідомлення, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру". Враховуючи наведене, суд відмовляє у задоволенні клопотання відповідача 2 про залишення цього позову без розгляду.

Щодо заявленої позовної вимоги.

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 23.06.2021 у справі №914/1075/17 визнано недійсним з моменту укладення договір про будівництво житлового комплексу за адресою: Львівський гарнізон, військове містечко №1, м. Львів, вул. Княгині Ольги, 1-5, укладений 26 листопада 2016 року між Міністерством оборони України (03168, м. Київ, проспект Повітрофлотський, будинок 6, ідентифікаційний код 00034022) в особі Західного управління капітального будівництва Міністерства оборони України (79005, м. Львів, вул. Івана Франка, 61, ідентифікаційний код 24980173) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Енерджі Плюс Україна" (03150, м. Київ, вул. Анрі Барбюса, 56/2, кв.51, ідентифікаційний код 38544771, місцезнаходження станом на день розгляду справи - 04119, м.Київ, вул.Зоологічна, буд.4А, офіс 139). Підстави визнання договору від 26.11.2016 наведені у мотивувальній частині постанови.

Відповідно до частини четвертої статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

За змістом наведеної норми преюдицію утворюють лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта. Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ.

Верховний Суд у зазначеній справі № 5004/1694/11 вказав, що преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Окрему увагу сторін суд звертає на постанову Обєднаної палати касаційного господарського суду від 18.06.2021 №910/16898/19, до зроблено висновок про те, що преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.

Відповідно до ч.1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Додаткова угода від 18.08.2020, визнати недійсною яку просить прокурор у цій справі, укладена до договору від 26.11.2016 про будівництво житлового комплексу за адресою: Львівський гарнізон, військове містечко № 1, м. Львів, вул. Княгині Ольги 1-5 від 26.11.2016, за своїм змістом є угодою про викладення деяких пунктів Договору від 26.11.2016 в новій редакції (п.1.1.4, 1.1.5, 2.1, 2.5, 12.3), виключення пунктів договору (п.2.3, 7.1.2, 7.3, 9.5), доповнення змісту умов договору (п.7.6, 8.3, 9.8). Крім того, в п.17 Додаткової угоди чітко зазначено про те, що ця угода є невідємною частиною Договору про будівництво житлового комплексу за адресою: Львівський гарнізон, військове містечко №1, м. Львів, вул. Княгині Ольги, 1-5, укладений 26 листопада 2016 року, тобто безпосередньо стосується змісту умов визнаного недійсним з моменту укладення Договору про будівництво від 26.11.2016р.

Суд звертає увагу всіх учасників процесу на те, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю (ч.1 ст.216 ЦК України).

Щодо підстав недійсності Додаткової угоди від 18.08.2020, які наводить прокурор, то варто зазначити таке. В частині відсутності повноважень на підписання цієї угоди зі сторони МОУ, суд приймає аргументи прокурора повністю.

Указану додаткову угоду від імені Міністерства оборони України підписано ТВ О начальника Західного УКБ Дацком Б.Я. на підставі довіреностіМіністра оборони України, посвідченої 14.08.2020 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сидоренком A.B. за реєстровим № 758.У зазначеній довіреності вказано, що для виконання повноважень бути представником щодо представництва Міністерства оборони України з усіх питань, пов`язаних із укладенням вказаної додаткової угоди, надається право підписувати її від імені Міністерства оборони України за погодженням з Головним управлінням майна та ресурсів. Однак в матеріалах справи дійсно відсутні докази надання згоди Головного управління майна та ресурсів на укладення оспорюваної додаткової угоди. У відповіді начальника Головного управління майна та ресурсів (вих. № 503/34/9128 від 09.11.2020) зазначено про проведення наради, відпрацювання доручення та проекту додаткової угоди, проте про будь-яку форму її погодження не зазначено.

Щодо аргументу прокурора про те, що Додаткову угоду від 18.08.2020 укладено без урахування площі під забудову та визначення її ринкової вартості, а лише зазначено, що її площа буде уточнена шляхом укладання іншої Додаткової угоди до договору за результатами її формування та виділення в натурі, то суд критично оцінює аргумент відповідача 2. Товариство стверджує, що лише після розроблення проектно-кошторисної документації, її погодження, отримання позитивного експертного висновку (за необхідності) та дозвільної документації на будівництво має бути внесені відповідні зміни до договору в частині уточнення (визначення) відповідної площі земельної ділянки та проведена відповідна експертна оцінка.

Як вже встановлено судом у справі №914/1075/17 земельна ділянка під спірним будівництвом належить до земель оборони. З метою забезпечення виконання, зокрема частини другої статті 4 Закону України "Про використання земель оборони" постановою Кабінету Міністрів України від 06.07.2011 №715 затверджено Порядок організації будівництва житла для військовослужбовців та членів їх сімей на земельних ділянках, що належать до земель оборони. Цей Порядок визначає процедуру організації будівництва житла для військовослужбовців та членів їх сімей на земельних ділянках, що належать до земель оборони. Дія цього Порядку не поширюється на будівництво житла, яке здійснюється за рахунок коштів державного бюджету.

У справі №914/1075/17 було встановлено, що при проведенні конкурсу не було дотримано Порядку організації будівництва житла для військовослужбовців та членів їх сімей на земельних ділянках, що не належать до земель оборони і перебувають в користуванні Міністерства оборони України, затвердженого наказом №1-3 від 01.03.2016 при виборі забудовника (суб`єкт господарювання, що виявив намір укласти договір, подає центральному органові виконавчої влади, до сфери управління якого він належить, звернення щодо погодження укладання договору разом з відповідними документами). Встановлено також порушення у порядку публікації оголошення про проведення такого конкурсу (оголошення про проведення конкурсу розміщене на сторінці без зазначення номера випуску та дати виходу в світ, з чого неможливо встановити, чи таке оголошення було опубліковане саме у випуску газети №10 від 15.10.2016).

Підсумовуючи наведене, аргументи прокурора щодо укладення Додаткової угоди від 18.08.2020 без урахування площі під забудову та визначення її ринкової вартості відповідачами не спростовані та приймаються судом до уваги. Аналогічно доводи прокурора про невизначеність технічних характеристик об`єкта будівництва, його розташування на земельній ділянці та строк дії договору, на момент якого повинна розраховуватись ринкова вартість земельної ділянки у відповідності до часу передачі частки та ринкової вартості житлових та нежитлових приміщень. відсутність експертної грошової оцінки вартості вказаної земельної ділянки, що не дозволяє визначити її реальну ринкову вартість та об`єктивну частку оборонного відомства, є додатковим підтвердженням численних порушень при укладенні цієї Додаткової угоди.

Відповідно до ст. 203 ЦК України загальними вимогами, додержання яких є необхідними для чинності правочину, є, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією із сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину (ст.ст. 215 та 216 ЦК України).

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначити в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Відповідно до ч. 1 ст. 227 ЦК України, правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Враховуючи все наведене вище, прокурором належно обгрунтовано та доведено порушення чинного законодавства при укладенні Додаткової угоди від 18.08.2020, беручи до уваги визнання недійсним з моменту укладення договору від 26.11.2016 про будівництво житлового комплексу за адресою: Львівський гарнізон, військове містечко № 1, м. Львів, вул. Княгині Ольги 1-5, що є підставою для задоволення заявленої позовної вимоги повністю.

Судові витрати.

Відповідно до частини 9 статті 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору, який сплачений Спеціалізованою прокуратурою у військовій та оборонній сфері Західного регіону в розмірі 2270,00 грн, покладаються на відповідача 1 та відповідача 2 у рівних частинах, оскільки спір виник з вини цих двох юридичних осіб.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 219-221, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задоволити повністю.

2. Визнати недійсною з моменту укладення додаткову угоду від 18.08.2020 до договору про будівництво житлового комплексу від 26.11.2016 за адресою: Львівський гарнізон, військове містечко № 1, м. Львів, вул. Княгині Ольги 1-5 від 26.11.2016.

3. Стягнути зі Західного управління капітального будівництва Міністерства оборони України (79005, м. Львів, вул. Івана Франка, 61, ідентифікаційний код 24980173) на користь Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону (79007, м.Львів, вул.Клепарівська, 20, ідентифікаційний код 38326057) 1135,00 грн судового збору.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерджі Плюс Україна» (04119, м.Київ, вул.Зоологічна. 4А, офіс 139, код ЄДРПОУ 38544771) на користь Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону (79007, м.Львів, вул.Клепарівська, 20, ідентифікаційний код 38326057) 1135,00 грн судового збору.

5. Відповідно до ч. 1 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

6. Апеляційну скаргу на рішення суду можна подати в порядку, визначеному Господарським процесуальним кодексом України.

7. Інформацію у справі, яка розглядається, можна отримати за такою веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua.

Повний текст рішення складено та підписано 14.07.2021р.

Суддя І.Б. Козак