Рішення № 98297067, 14.07.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

14.07.2021Справа № 910/6345/21

За позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації «Київтеплоенерго»

до Оболонського районного управління Головного управління МВС України в місті Києві

про стягнення 4 326,22 грн,

Суддя О.В. Гумега

секретар судового засідання

Пасічнюк С.В.

Представники: без повідомлення (виклику) учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (далі - позивач, КП «Київтеплоенерго») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Оболонського районного управління Головного управління МВС України в місті Києві (далі - відповідач, Оболонське РУ ГУ МВС України в м. Києві) 4 326,22 грн, з яких: 3 946,28 грн основного боргу, 152,56 грн 3% річних, 227,38 грн інфляційних втрат.

Позовні вимоги мотивовані нездійсненням відповідачем розрахунків за фактично спожиту теплову енергію, внаслідок чого у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.04.2021 позовну заяву Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації «Київтеплоенерго» прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/6345/21, постановлено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (без проведення судового засідання).

Суд повідомляв позивача та відповідача про відкриття провадження у справі № 910/6345/21.

В матеріалах справи наявні докази отримання позивачем та відповідачем ухвали Господарського суду міста Києва від 20.04.2021 про відкриття провадження у справі № 910/6345/21.

28.04.2021 через відділ діловодства суду від позивача надійшли письмові пояснення, в яких заявлено клопотання про розгляд справи з викликом сторін.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.04.2021 відхилено клопотання позивача про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

13.05.2021 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшло клопотання про долучення документів на виконання вимог ухвали Господарського суду міста Києва від 29.04.2021.

03.06.2021 через відділ діловодства суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого відповідач заперечив щодо задоволення позовних вимог у повному обсязі. Разом з відзивом подано заяву про поновлення пропущеного строку у справі №910/6345/21.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.06.2021 заяву відповідача про поновлення строку для подання відзиву задоволено, поновлено відповідачу строк на подання відзиву та долучено останній до матеріалів справи.

15.06.2021 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої позивач не погодився з твердженнями відповідача, наведеними у відзиві на позовну заяву.

06.07.2021 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи, відповідно до якого позивач просив визнати поважними причини неподання доказів у встановлений законом строк, долучити документи до матеріалів справи.

Суд визнав поважними причини неподання позивачем доказів у встановлений законом строк, долучив подані позивачем докази до матеріалів справи та прийняв їх до розгляду.

06.07.2021 через відділ діловодства суду від представника відповідача надійшли заперечення, відповідно до яких відповідач надав заперечення щодо доводів позивача, викладених у відповіді на відзив.

Відповідно до ч. 1 ст. 252 ГПК України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ ГПК України.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 ГПК України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 ГПК України).

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження судом досліджено подані сторонами заяви по суті справи та додані до них докази.

Розглянувши подані матеріали, суд дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази в сукупності достатні для прийняття законного та обґрунтованого судового рішення, відповідно до статей 236, 252 Господарського процесуального кодексу України.

З`ясувавши обставини справи, на які посилався позивач як на підставу своїх вимог, а відповідач як на підставу своїх заперечень, та дослідивши матеріали справи, суд

УСТАНОВИВ:

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Частиною 1 ст. 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною 2 наведеної статті визначені способи захисту цивільних прав та інтересів, одним з яких є примусове виконання обов`язку в натурі.

Позивач (КП «Київтеплоенерго») звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з відповідача 3 946,28 грн заборгованості за спожиту теплову енергію за період з жовтня 2018 року по грудень 2020 року, а також 152,56 грн 3% річних та 227,38 грн інфляційних втрат у зв`язку з простроченням грошового зобов`язання.

В обгрунтування позовних вимог позивач зазначив такі обставини.

26.05.2016 між Публічним акціонерним товариством "Київенерго" (енергопостачальна організація, ПАТ "Київенерго") та Оболонським районним управлінням Головного Управління МВС України в місті Києві (абонент) укладено Договір № 240252-01 на постачання теплової енергії (далі - Договір або Договір № 240252-01 від 26.05.2016), предметом якого є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії на умовах, визначених договором (п. 1.1 Договору).

Договір набуває чинності з 01.10.2015 та діє до 15.04.2016 (п. 8.1 Договору).

Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде заявлено однією із сторін (п. 8.4 Договору).

Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 27.12.2017 № 1693 «Про деякі питання припинення Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27.09.2001, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго», КП «Київтеплоенерго» визначено підприємством, за яким закріплено на праві господарського відання майно комунальної власності територіальної громади міста Києва, що повернуто з володіння та користування ПАТ «Київенерго».

Розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.04.2018 № 591 КП «Київтеплоенерго» видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам.

Отже, з 01.05.2018 постачання теплової енергії здійснює позивач.

Позивач вказав, що споживачем теплової енергії за адресою: м. Київ, вул. Маршала Тимошенка, буд. 1-Д (офіс) є Оболонське РУ ГУ МВС України в м. Києві (відповідач), що підтверджуються: Договором № 240252-01 від 26.05.2016; Договором № 06112 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду від 01.01.2015 (далі Договір оренди), згідно якого відповідач у якості орендаря прийняв в оренду нерухоме майно за вказаною адресою для розміщення бюджетної установи (службове приміщення дільничних інспекторів).

Відповідно до умов Договору № 240252-01 від 26.05.2016 об`єкт постачання теплової енергії знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Маршала Тимошенка, буд. 1-Д (офіс).

Облік споживання теплової енергії проводиться по загальнобудинковому приладу обліку (п. 5.1. Договору м. Київ, вул. Маршала Тимошенка, буд. 1-Д (офіс)).

Відповідно до п. 5 Додатку № 4 до Договору № 240252-01 від 26.05.2016 відповідач щомісяця з 12 по 15 число отримує у РТМ «Поділ» за адресою: вул. Щекавицька, буд. № 37/48: облікову картку фактичного споживання теплової енергії за звітний період; акт звіряння розрахунків на початок розрахункового періоду; акт виконаних робіт.

Позивач зазначив, що номер вищенаведеного договору ідентичний номеру особового рахунку, тому в разі зміни постачальника теплової енергії номер особового рахунку не змінився. Враховуючи, що КП «Київтеплоенерго» з 01.05.2018 є постачальником теплової енергії, в актах приймання-передавання та інших розрахункових документах зазначається наведений Договір/особовий рахунок.

Відповідно до ст. 24 Закону України «Про теплопостачання» основним обов`язком споживача теплової енергії є в тому числі своєчасне укладення договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії.

Як зазначив позивач, відповідач не звертався до КП «Київтеплоенерго» щодо укладання договору на постачання теплової енергії. Станом на дату подання позовної заяви відповідний письмовий договір між позивачем та відповідачем не укладений.

Однак позивачем належним чином поставлялась відповідачу теплова енергія до об`єкту постачання теплової енергії за адресою: м. Київ, вул. Маршала Тимошенка, буд. 1-Д.

На підтвердження постачання КП "Київтеплоенерго" теплової енергії до житлового будинку за адресою: м. Київ, вул. Маршала Тимошенка, буд. 1-Д, позивачем до позовної заяви додані копії корінців нарядів на включення та відключення вказаного будинку в період опалювального сезону 2018-2019 та 2019-2020 років; копії актів приймання-передавання товарної продукції за спірний період (з жовтня 2018 року по грудень 2020 року); копії облікових карток за спірний період, копії відомостей обліку спожитої теплової енергії за адресою: м. Київ, вул. Маршала Тимошенка, буд. 1-Д, копії актів про готовність вузла комерційного обліку споживача до роботи.

Нарахування за відпущену теплову енергію проводилось позивачем згідно з тарифами на теплову енергію, затвердженими відповідними Розпорядженнями КМДА, за кожну відпущену Гігакалорію (1Гкал/грн.), що підтверджується щомісячним обліковим записом.

Проте, як стверджує позивач, відповідач своєчасно не вносив плату за спожиту теплову енергію, в результаті чого за спірний період з жовтня 2018 року по грудень 2020 року включно утворилась заборгованість, яка станом на дату подання позовної заяви становить 3 946,28 грн, що також підтверджується позивачем довідкою про нарахування за теплову енергію, спожиту відповідачем за спірний період.

З метою врегулювання спору в досудовому порядку 16.01.2021 позивачем на адресу відповідача було направлено вимогу, в якій повідомлено про наявну заборгованість у розмірі 3 946,28 грн, однак відповідач заборгованість не сплатив, відповіді на вимогу позивачу не надав.

Відповідач повністю заперечує щодо заявлених позовних вимог.

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що станом на дату подання позовної заяви до суду письмовий договір між позивачем та відповідачем не укладений і керівництво Оболонського РУ ГУ МВС України в м. Києві не зверталось до позивача з приводу надання послуг з поставки теплової енергії до приміщення за адресою: м. Київ, вул. Маршала Тимошенка, буд. 1-Д.

Відтак, відповідач вважає, що між позивачем та відповідачем, в силу наявних обставин та вимог діючого законодавства, не могли скластися фактичні договірні відносини щодо постачання та споживання теплової енергії до нежитлового приміщення, розташованого у будинку № 1-Д по вулиці Маршала Тимошенка у місті Києві.

Крім того, відповідно до інформації, яка міститься на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України Оболонське РУ ГУ МВС України в м. Києві перебуває в стані припинення, строк заявлення вимог кредиторів був встановлений до 09.11.2015.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16.09.2015 № 730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ України» ліквідовано як юридичні особи публічного права територіальні органи МВС України, серед яких Оболонське районне управління Головного управління МВС України в місті Києві, без правонаступництва.

На виконання постанови Кабінету Міністрів України від 16.09.2015 № 730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ України» Міністерством внутрішніх справ України направлено відповідний наказ МВС України від 30.10.2015 № 1321 «Про затвердження голів ліквідаційних комісій територіальних органів МВС по місту Києву», яким встановлено двомісячний строк з дати публікації оголошення про ліквідацію територіального органу для заяви кредиторами претензій до нього.

Оголошення про ліквідацію Оболонського РУ ГУ МВС України в м. Києві опубліковано 09.11.2015 в Бюлетені державної реєстрації № 336 (31) 2015 року.

11.12.2015 за вих. № 52/884, 52/888 на адреси ПАТ "Київенерго": м. Київ, вул. Мельникова, 31; м. Київ, вул. Горького, 5 були направлені відповідні повідомлення про початок процесу ліквідації Оболонського РУ ГУ МВС України в м. Києві та право пред`явити вимоги та претензії до Оболонського РУ ГУ МВС України в м. Києві терміном до 09.01.2016.

Аналогічні за змістом повідомлення були направлені на адреси органів місцевого самоврядування у зв`язку із укладеними договорами оренди.

Відповідач звернув увагу, що орган державної влади - міліція перестав існувати у зв`язку із втратою чинності Закону України «Про міліцію», працівники Оболонського РУ ГУ МВС України в м. Києві звільнені зі служби з органів внутрішніх справ, тому твердження позивача про використання приміщення та, відповідно, споживання теплової енергії працівниками Оболонського РУ ГУ МВС України в місті Києві вважає такими, що не відповідають фактичним обставинам, а за адресою Оболонського РУ ГУ МВС України в м. Києві функціонує Оболонське управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві.

Керівництвом Оболонського УП ГУНП у м. Києві направлено інформацію про те, що приміщення за адресою: м. Київ, вул. Маршала Тимошенка, буд. 1-Д поліцейськими для виконання службових обов`язків не використовується (доповідна записка Голові ліквідаційної комісії Оболонського РУ ГУ МВС України в м. Києві від 14.05.2021 за вих. № 3664/125/51/02-2021).

Щодо Договору на постачання теплової енергії № 240252-01 від 26.05.2016 відповідач зазначив, зокрема, що порядок розрахунків за теплову енергію визначений Додатком № 4 до цього Договору, пунктом 8 якого сторонами узгоджено, що бюджетна організація сплачує авансовий платіж шляхом попередньої оплати, яка здійснюється на підставі пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 23.04.2014 № 117 "Про здійснення попередньої оплати товарів, робіт і послуг, що закуповуються за бюджетні кошти" у термін до 01 числа звітного періоду у розмірі згідно з додатком № 1 до договору.

У разі порушення терміну сплати за поточне споживання, визначеного пунктом 2 цього додатку, чи наявності боргу на початок кожного розрахункового періоду, "Енергопостачальна організація" має право припинити безоплатний відпуск теплової енергії, згідно додатку № 7 до договору (пункт 6 Додатку № 4 до Договору № 240252-01 від 26.05.2016).

Відповідно до підпункту 3.1.3 пункту 3.1 розділу 3 Договору № 240252-01 від 26.05.2016 енергопостачальна організація має право, у разі порушень абонентом умов договору, складати відповідні акти, приписи, проводити нарахування штрафних санкцій згідно з чинним законодавством та стягувати за рішенням суду, у встановленому чинним законодавством порядку.

Однак відповідач звертає увагу, що з дати закінчення Договору (15.04.2016), отримання ліцензії КП "Київенерго" (10.04.2018), включення/виключення опалення у 2018, 2019, 2020 роках актів та приписів на адресу Оболонського РУ ГУ МВС України в м. Києві не надходило.

Водночас, до суду надано вимогу щодо сплати заборгованості у сумі 3 946,28 грн від 15.01.2021, яка направлена на юридичну адресу відповідача 16.01.2021, згідно якої позивачем надано десятиденний термін для погашення заборгованості за отриману теплову енергію з жовтня 2018 по грудень 2020 року. Установлений порядок попередньої оплати використаної теплової енергії (комунальних послуг) та вимоги Бюджетного кодексу України унеможливлює виплату грошових коштів без взяття на себе відповідних бюджетних призначень та відсутності кошторисних призначень.

Відтак, відповідач зазначив, що з 2016 року, у зв`язку із закінченням терміну дії Договору та припиненням існування органу державної влади - міліції, кошторисом витрат на виконання вказаного договору грошові кошти не виділялись, а тому постачання теплової енергії на користь відповідача без договору на постачання, відсутність правової підстави для проведення виплат, грошових коштів, що мали бути сплачені за поставлену теплову енергію виключає бездіяльність Оболонського РУ ГУ МВС України та, відповідно можливість задоволення позовної вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача інфляційної складової боргу та трьох відсотків річних.

Крім того, відповідач звернув увагу, що корінець наряду на включення опалювання у жовтні 2020, на який посилається позивач, в матеріалах справи відсутній, а тому період включення опалення з жовтня 2020 не може бути включений в розрахунки для стягнення боргу.

Відповідач також звернув увагу, що подані позивачем докази підписані представником споживача - КП Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району м. Києва, а відомості обліку теплової енергії за спірний період є неналежно оформленими.

Щодо Договору оренди, відповідач вказав, що цей договір втратив чинність і є доказом того, що працівниками Оболонського РУ ГУ МВС України в м. Києві дійсно використовувалось вказане у договорі приміщення як кімната для дільничних інспекторів міліції. У Акті обстеження від 04.09.2015 № 3543 представником ПАТ «Київенерго» зафіксовано інформацію, що підтверджує використання поставленої теплової енергії Оболонському РУ ГУ МВС України в м. Києві станом на 2015 рік та не заперечується відповідачем.

Відповідач вважає, що у зв`язку з особливим статусом відповідача до вирішення спірних правовідносин застосовуються вимоги спеціального законодавства та норми, якими врегульовано порядок проведення ліквідації юридичної особи публічного права.

Разом з цим, з вимогою до ліквідаційної комісії Оболонського РУ ГУ МВС України в м. Києві про включення до проміжного ліквідаційного балансу спірної суми заборгованості позивач не звертався, а отже останнім не дотримано вимог законодавства.

Позивач у відповіді на відзив заперечив твердження відповідача, зазначив, що останній, перебуваючи в стані припинення з 06.11.2015, 26.05.2016 уклав з ПАТ «Київенерго» Договір на постачання теплової енергії № 240252-01.

Позивачем до позовної заяви надані всі наявні копії документів на підтвердження постачання КП «Київтеплоенерго» теплової енергії відповідачу у спірний період.

Позивач звернув увагу, що відповідач займає нежитлове приміщення в житловому будинку.

Теплопостачальна організація позбавлена можливості відключити теплопостачання будинку за наявності заборгованості у окремо взятого споживача, який володіє певною частиною приміщень в будинку.

На підставі виданих корінців нарядів підключається весь будинок за вказаною адресою в цілому. На окрему частину нежитлового приміщення, що займає відповідач, корінці нарядів не видаються.

Споживачем в наданих документах зазначено КП "Служба замовника житлово-комунальних послуг" ЖЕК-506, а не відповідача, так як останній є орендарем нежитлових приміщень в житловому будинку.

Таким чином, відповідач не є споживачем теплопостачання по будинку в цілому, а лише в частині пропорційно займаних приміщень.

Кожного місяця (з жовтня 2018 року по грудень 2020 року) КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району м. Києва" надавались відомості обліку споживання теплової енергії, якими підтверджується факт постачання теплової енергії в цілому по будинку за вищевказаною адресою. Зазначені відомості теплопостачальною організацією (позивачем) прийняті до розрахунку поставленої теплової енергії як по будинку в цілому, так і в частині спожитої теплової енергії відповідачем.

Позивач також зазначив, що жодного документу на підтвердження припинення Договору оренди та/або акту приймання-передавання приміщення відповідачем до відзиву не надано.

Відповідач у запереченнях на відповідь на відзив зазначив, що такого способу захисту права стягувача (кредитора), порушеного особою, що припиняється, як звернення із вимогами саме про стягнення заборгованості норми статей 104-112 ЦК України не передбачають, що узгоджується з правовою позицією, викладеною, зокрема, у постановах Верховного Суду від 03.05.2018 у справі № 924/478/16, від 20.01.2020 у справі № 922/416/19.

Відповідно до частин 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно зі статтями 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За приписами статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Відповідно до статті 78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Згідно зі статтею 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Оцінюючи подані учасниками справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд встановив таке.

Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України (далі - ГК України) встановлено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно з ч. 3 ст. 180 ГК України при укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил; виконавець комунальної послуги - суб`єкт господарювання, що надає комунальну послугу споживачу відповідно до умов договору; споживач житлово-комунальних послуг (далі - споживач) - індивідуальний або колективний споживач.

Відповідно до положень Закону України "Про житлово-комунальні послуги" відповідач (Оболонське РУ ГУ МВС України) є споживачем житлово-комунальних послуг.

Відповідності до ч. 1 ст. 275 ГК України, за договором енергопостачання підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі-енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Проаналізувавши зміст укладеного між ПАТ "Київенерго" та Оболонському РУ ГУ МВС України в м. Києві Договору на постачання теплової енергії № 240252-01 від 26.05.2016, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором енергопостачання, відповідно до умов якого постачальник зобов`язувався поставити теплову енергію абоненту.

В матеріалах справи відсутні докази того, що такий договір було розірвано у зв`язку із припиненням відповідача.

Відповідно до п. 2.1 Статуту Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго», затвердженого розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 13.05.2016 № 323 (у редакції розпорядження від 27.06.2019 № 1160) (далі - Статут КП «Київтеплоенерго»), підприємство утворено з метою отримання прибутку від провадження господарської діяльності, спрямованої на підвищення надійності енергопостачання споживачів міста Києва, забезпечення стабільних надходжень до бюджету міста Києва, належної експлуатації об`єктів енергопостачання споживачів міста Києва, забезпечення стабільних надходжень до бюджету міста Києва, належної експлуатації об`єктів електро-, теплопостачання, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва.

Згідно з п. 2.2.1 Статуту «Київтеплоенерго» предметом діяльності підприємства є надання комунальних послуг з постачання теплової енергії, постачання гарячої води, постачання та розподілу електричної енергії.

Отже, відповідно до Статуту КП «Київтеплоенерго», позивач є виконавцем послуг централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води у житловому будинку за адресою: м. Київ, вул. Маршала Тимошенка, буд. 1-Д.

Судом встановлено, що між відповідачем та позивачем не укладено договір на постачання теплової енергії, що в свою чергу підтверджується сторонами в заявах по суті справи.

Згідно зі ст. 275 ГК України та Законом України "Про теплопостачання" споживання теплової енергії можливе лише на підставі договору з теплопостачальною організацією.

Разом з цим суд вказує, що відсутність договору про постачання теплової енергії при підтвердженні факту її постачання не звільняє осіб, які використовують теплову енергію без укладення договору на теплопостачання, від обов`язку оплати за фактично спожиту теплову енергію (аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 922/4239/16 від 21.08.2019), у зв`язку з чим спростовуються відповідні доводи відповідача.

Відповідно до ст. 24 Закону України "Про теплопостачання" основним обов`язком споживача теплової енергії є в тому числі своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії.

Згідно з ст. 19 Закону України "Про теплопостачання" споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Пунктом 40 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 № 1198, споживач зобов`язаний вчасно проводити розрахунки за спожиту теплову енергію та здійснювати інші платежі відповідно до умов договору та цих Правил.

Позивач на підтвердження постачання відповідачу теплової енергії за період з жовтня 2018 по грудень 2020, а саме до житлового будинку за адресою: м. Київ, вул. Маршала Тимошенка, буд. 1-Д (в якому знаходяться приміщення відповідача згідно Договору № 06112 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду від 05.01.2015) надав суду:

- корінець наряду на включення № 91794 від 22.10.2018 та корінець наряду на відключення № 1651554 від 06.04.2019; корінець наряду на включення № 1772277 від 28.10.2019 та корінець наряду на відключення № 154314 від 05.04.2020;

- акти № 3/1926 від 03.07.2018, № 3/5-1841 від 02.10.2019 про готовність вузла комерційного обліку споживача до роботи в опалювальний період 2018-2019, 2019-2020 років;

- відомості обліку спожитої теплової енергії за адресою: м. Київ, вул. Маршала Тимошенка, буд. 1-Д за спірний період;

- акти приймання-передавання товарної продукції за спірний період;

- облікові картки по обліковому запису № 240252-01 за спірний період;

- довідку про нарахування за теплову енергію Оболонське РУ ГУ МВС України в м. Києві, о/р № 240252-01.

Як зазначалось відповідачем, в матеріалах справи відсутній корінець наряду на включення опалювання у жовтні 2020, а відтак відсутні докази щодо підключення абонента до споживання теплової енергії за період з жовтня 2020 по грудень 2020.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази у їх сукупності, суд відзначає, що факт споживання відповідачем теплової енергії за спірний період (у тому числі за період з жовтня 2020 по грудень 2020) вбачається із облікових карток по обліковому запису № 240252-01, а тому відповідні доводи відповідача судом відхиляються як безпідставні.

При цьому судом враховано, що питання прийняття облікових карток (табуляграм) в якості доказів у справах про стягнення заборгованості за договорами постачання (купівлі - продажу) теплової енергії у гарячій воді, у контексті їх оцінки судами, неодноразово вирішувалося у судовій практиці (постанови Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 910/6652/17, від 12.07.2018 у справі № 910/6654/17, від 12.10.2018 у справі № 910/30728/15, від 03.09.2020 у справі № 910/17662/19).

З огляду на наведене, враховуючи наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що позивачем доведено факт споживання відповідачем поставленої позивачем теплової енергії за період з жовтня 2018 по грудень 2020 на загальну суму 3 946,28 грн.

Натомість в матеріалах справи відсутні докази сплати відповідачем вказаної заборгованості.

При цьому відповідач взагалі заперечує факт споживання таких послуг за спірний період, оскільки відповідно до інформації, яка міститься на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України Оболонське районне управління Головного управління МВС України в місті Києві перебуває в стані припинення, а також враховуючи те, що позивач не звернувся із заявою до відповідача про включення його вимог на суму 3 946,28 грн до реєстру вимог кредиторів у строк до 09.01.2016.

Відповідні доводи відповідача судом відхиляються з огляду на наступне.

Частиною першою статті 104 ЦК України визначено, що юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення (ч. 5 ст. 104 ЦК України).

Статтею 105 ЦК України встановлено, що учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, зобов`язані протягом трьох робочих днів з дати прийняття рішення письмово повідомити орган, що здійснює державну реєстрацію. Учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, відповідно до цього Кодексу призначають комісію з припинення юридичної особи (комісію з реорганізації, ліквідаційну комісію), голову комісії або ліквідатора та встановлюють порядок і строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється. Виконання функцій комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) може бути покладено на орган управління юридичної особи. До комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) або ліквідатора з моменту призначення переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи. Голова комісії, її члени або ліквідатор юридичної особи представляють її у відносинах з третіми особами та виступають у суді від імені юридичної особи, яка припиняється. Строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється, не може становити менше двох і більше шести місяців з дня оприлюднення повідомлення про рішення щодо припинення юридичної особи.

Стаття 107 ЦК України регламентує порядок припинення юридичної особи шляхом злиття, приєднання, поділу та перетворення, при цьому дана стаття не містить приписів, за якими наслідком неподання до комісії з припинення (реорганізації) юридичної особи у двомісячний строк кредиторських вимог є їх погашення.

Таким чином, недотримання визначеного частиною п`ятою статті 105 ЦК України строку заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється шляхом реорганізації, не є підставою для припинення її зобов`язань.

Відповідно до ч. 4 ст. 91 ЦК України цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закон (ч. 1 ст. 92 ЦК України).

Як встановлено судом, з 06.11.2015 відповідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Оболонське районне управління Головного управління МВС України в місті Києві (ідентифікаційний код 08672963) перебуває в стані припинення.

Станом на час розгляду даної справи запис про припинення Оболонського районного управління Головного управління МВС України в місті Києві (ідентифікаційний код 08672963) до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не внесено, отже відповідач є правоздатною і дієздатною юридичною особою, зобов`язання якої не припинилися та не перейшли до правонаступника внаслідок прийняття рішення про її припинення, позаяк перебування юридичної особи у стані припинення з урахуванням приписів статей 509-601, 604-609 ЦК України не є підставою для припинення зобов`язання.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 18.03.2021 у справі № 917/462/20.

Крім того, суд звертає увагу, що Договір між ПАТ "Київенерго" та Оболонським районним управлінням Головного управління МВС України в місті Києві було укладено 26.05.2016, в той час як відомості про перебування відповідача в стані припинення внесено 06.11.2015.

Суд також звертає увагу, що спірна заборгованість відповідача за поставлену теплову енергію виникла в період з жовтня 2018 по грудень 2020, тобто після внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відомостей про знаходження відповідача в стані припинення. Отже, посилання відповідача на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 20.01.2020 у справі № 922/416/19, згідно якої законодавством передбачений спеціальний порядок задоволення кредиторами своїх вимог до особи, яка припиняється шляхом звернення із відповідними вимогами до ліквідаційної комісії такої особи; такого способу захисту порушеного особою, що припиняється, права стягувача (кредитора) як звернення із вимогами саме про стягнення заборгованості норми статей 104-112 ЦК України не передбачають, - суд вважає безпідставними, оскільки обставини справи № 922/416/19 не є подібними до обставин даної справи № 910/6345/21. Так, у справі № 922/416/19 відповідач перебував у процедурі припинення з 15.06.2018, а спірна заборгованість виникла за період з 15.02.2016 по 31.12.2017, тобто до прийняття та внесення рішення щодо припинення юридичної особи. Обставини справи № 924/478/16, на постанову Верховного Суду у якій від 03.05.2018 посилається відповідач, також не є подібними до обставин даної справи № 910/6345/21.

Разом з тим, відповідачем не надано суду доказів того, що Оболонське управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві, яке функціонує за адресою Оболонського РУ ГУ МВС України в м. Києві споживає теплову енергію на підставі іншого договору, укладеного безпосередньо з позивачем.

Що стосується доводів відповідача, що приміщення за адресою: м. Київ, вул. Маршала Тимошенка, буд. 1-Д працівниками Оболонського РУ ГУ МВС України в м. Києві та поліцейськими Оболонського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві не використовується та щодо закінчення строку дії Договору № 06112 про передачу майна територіальної громадами міста Києва в оренду від 05.01.2015 суд зазначає наступне.

Згідно наявного в матеріалах справи Договору № 06112 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду від 05.01.2015 судом встановлено, що відповідач - Оболонське РУ ГУ МВС України в м. Києві є орендарем нежитлового приміщення, яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Маршала Тимошенка, буд. 1-Д.

Пунктом 9.1 вказаного Договору оренди встановлено, що цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 27.08.2016, але в будь якому випадку до повного виконання зобов`язань.

Згідно з п. 7.6 вказаного Договору оренди, у разі закінчення строку дії договору або при його розірванні орендар зобов`язаний за актом приймання-передачі повернути об`єкт оренди підприємству, яким за договором визначено КП «Житлосервіс «Приозерне» Оболонського району у місті Києві.

Згідно Акту приймання-передачі нерухомого майна від 05.01.2015 орендодавець - Оболонська районна в місті Києві державна адміністрація передав орендарю - Оболонському районному управлінню Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві нежитлове приміщення в орендне користування згідно Договору оренди від 05.01.2015 № 06112 за адресою: м. Київ, вул. Маршала Тимошенка, буд. 1-Д, загальною площею оренди 9,7 кв. м.

Суд відзначає, що відповідачем не надано жодних належних та допустимих доказів того, що дане приміщення було повернуто у зв`язку із закінченням дії договору або ж у зв`язку із його розірванням на підставі акту приймання-передачі, як це передбачено п. 7.6 Договору оренди № 06112 від 05.01.2015.

Відтак, суд доходить висновку, що в спірний період з жовтня 2018 по грудень 2020 відповідач користувався вказаним нежитловим приміщенням, яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Маршала Тимошенка, буд. 1-Д, та відповідно споживав поставлену позивачем теплову енергію за вказаний період, оскільки зворотного відповідачем не доведено.

Інші доводи відповідача, що викладені у відзиві на позовну заяву, спростовуються встановленими судом обставинами справи.

З приводу висвітлення всіх доводів відповідача суд враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У рішенні в справі "Трофимчук проти України" від 28.10.2010 року Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

Згідно з ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 1 ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач оплату спожитої теплової енергії за період з жовтня 2018 по грудень 2020 належним чином не здійснив.

З огляду на викладене, враховуючи встановлені судом обставини, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача заборгованості за спожиту теплову енергію за період з жовтня 2018 по грудень 2020 у розмірі 3 946,28 грн (основний борг).

Позивачем, також заявлена вимога про стягнення з відповідача 227,38 грн інфляційних втрат 152,56 грн 3% річних.

Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або Законом.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи 3% річних та інфляційні витрати, є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Заперечення відповідача в частині нарахування позивачем 3% річних та інфляційних втрат із застосуванням кількості прострочених днів судом відхиляються як безпідставні, у зв`язку з їх спростуванням та правомірним нарахуванням позивачем останніх відповідно до вимог чинного законодавства. При цьому судом враховано правові висновки Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 у справі № 910/13071/20 щодо методики розрахунку інфляційних втрат в порядку ст. 625 ЦК України.

Приймаючи до уваги вищенаведені приписи ЦК України щодо наявності у позивача права за порушення грошового зобов`язання відповідачем вимагати сплати останнім процентів річних від простроченої суми та інфляційні втрати, перевіривши здійснений позивачем розрахунок, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача 227,38 грн інфляційних втрат та 152,56 грн 3% річних.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про повне задоволення позовних вимог.

Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає таке.

Частиною 1 статті 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. При цьому частиною 2 наведеної статті ГПК України передбачено, що у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Позивачем до позовної заяви додано попередній (орієнтовний) розмір суми судових витрат, який складається із суми судового збору в розмірі 2 270,00 грн.

Відповідач попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, до суду не подав.

Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 129 ГПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, у разі задоволення позову - на відповідача.

З огляду на наведені приписи ст. 129 ГПК України та повне задоволення позову, судовий збір у сумі 2 270,00 грн покладається на відповідача.

Керуючись статтями 56, 58, 73, 74, 76-80, 86, 123, 124, 129, 236-238, 241, 327 ГПК України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Оболонського районного управління Головного управління МВС України в місті Києві (Україна, 04212, місто Київ, вулиця Малиновського, будинок 2-А; ідентифікаційний код 08672963) на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації «Київтеплоенерго» (Україна, 01001, місто Київ, площа Івана Франка, будинок 5; ідентифікаційний код 40538421) 3 946,28 грн (три тисячі дев`ятсот сорок шість гривень 28 коп.) основного боргу, 152,56 грн (сто п`ятдесят дві гривні 56 коп.) 3% річних, 227,38 грн (двісті двадцять сім гривень 38 коп.) інфляційних втрат та 2 270,00 грн (дві тисячі двісті сімдесят гривень 00 коп.) судового збору.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (чч 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені стст 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення» ГПК України.

Повне рішення складено 14.07.2021.

Суддя Гумега О.В.