Рішення № 98296683, 07.07.2021, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 4/39/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.07.2021 Справа № 908/640/21

м.Запоріжжя Запорізької області

За позовом Михайлівської районної профспілкової організації працівників агропромислового комплексу, (72002, Запорізька область, Михайлівський район, смт. Михайлівка, вул. Центральна, буд. 36)

до відповідача Михайлівської селищної ради Михайлівського району Запорізької області, (72002, Запорізька область, Михайлівський район, смт. Михайлівка, вул. Центральна, буд. 22)

про визнання права власності на нерухоме майно

суддя Зінченко Н.Г.

При секретарі судового засідання: Гасумян М.М.

За участю представників сторін:

від позивача – Данилюк А.А., голова організації, постанова б/н від 18.12.2019;

від відповідача - не з`явився.

11.03.2021 до господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Михайлівської районної профспілкової організації працівників агропромислового комплексу, смт. Михайлівка Михайлівського району Запорізької області до Михайлівської селищної ради Михайлівського району Запорізької області, смт. Михайлівка Михайлівського району Запорізької області про визнання за Михайлівською районною профспілковою організацією працівників агропромислового комплексу (ідентифікаційний код юридичної особи 02667062) права власності на комплекс адміністративних будівель і споруд (бокс № 9 площею 27,7 кв.м. в будівлі Б-1 гараж на 9 боксів), що розташовані в смт. Михайлівка Михайлівського району Запорізької області по вул. Леніна (Центральна), 36.

Згідно Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.03.2021 справу № 908/640/21 за вищевказаною позовною заявою розподілено судді Зінченко Н.Г.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 30.03.2021, після усунення недоліків позовної заяви, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 20.04.2021.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 20.04.2021 підготовче судове засідання відкладено на 12.05.2021.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 12.05.2021 продовжено строк підготовчого провадження до 29.06.2021, підготовче провадження у справі №908/640/21 закрито, справу призначено до розгляду по суті в судовому засіданні на 07.06.2021.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 07.06.2021 відкладено розгляд справи по суті на 07.07.2021.

В судовому засіданні 07.07.2021 справу розглянуто, прийнято рішення.

Позивач в судовому засіданні 07.07.2021 підтримав заявлені позовні вимоги, які викладені в позовній заяві, та обґрунтовані фактом неправильності запису даних у рішенні виконавчого комітету Михайлівської селищної ради, Свідоцтві про право власності на нерухоме майно та Витязі про реєстрацію права власності на нерухоме майно, а саме замість організації - Михайлівська районна профспілкова організація працівників агропромислового комплексу, у зазначених документах власником визначено - Михайлівський районний комітет профспілок працівників агропромислового комплексу. На підставі зазначеного позивач просить визнати право власності на нерухоме, а саме комплекс адміністративних будівель і споруд (бокс № 9 площею 27,7 кв.м в будівлі Б-1-гараж на 9 боксів), що розташовані в смт.Михайлівка, вул.Леніна (Центральна), 36 за Михайлівською районною профспілковою організацією працівників агропромислового комплексу.

Відповідач в судове засідання не прибув, про визнання позову не заявив, відзив на позовну заяву, витребуваний ухвалою суду по справі документи і матеріали суду не надав.

02.07.2021 на електронну адресу господарського суду Запорізької області від Михайлівської селищної ради Михайлівського району Запорізької області надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності уповноваженого представника відповідача.

Суд зазначає, що згідно з ч.2 ст. 170 ГПК України письмові заява, клопотання чи заперечення підписуються заявником чи його представником.

Відповідно до ч. 8 ст. 42 ГПК України якщо документи подаються учасниками справи до суду або надсилаються іншим учасникам справи в електронній формі, такі документи скріплюються електронним цифровим підписом учасника справи (його представника).

Судом встановлено, що клопотання відповідача не містить ЕЦП.

На підставі викладеного, клопотання відповідача залишаєься судом без розгляду.

Згідно ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до п. 2 ч 3 ст. 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

У відповідності до ст. 42 ГПК України учасники справи зобов`язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Як вбачається з матеріалів справи відповідач обізнаний про хід розгляду справи в суді, своєї правової позиції суду не повідомив, а тому суд вирішив за доцільне розглянути справу по суті за наявними матеріалами, яких достатньо для вирішення спору по суті, за відсутністю відповідача.

Розглянувши матеріали справи, суд

УСТАНОВИВ

Рішенням виконавчого комітету Михайлівської селищної ради №442 від 27.11.2008 «Про видачу свідоцтва про право власності» вирішено оформити право власності на 7/10000 частин адміністративних будівель і споруд, що розташовані в смт.Михайлівка, вул. Леніна, 36 за Михайлівським районним комітетом профспілок агропромислового комплексу, по праву колективної власності.

На виконання вищезазначеного рішення Михайлівською селищною радою видано свідоцтво серії САВ№930063 від 15.12.2008 про право власності на нерухоме майно, а саме комплекс адміністративних будівель і споруд (бокс №9 площею 27,7 кв.м в будівлі Б-1-гараж на 9 боксів). В графі «власники» зазначено - Михайлівський районний комітет профспілок працівників агропромислового комплексу.

15.12.2008 Комунальним підприємством «Михайлівське районне архітектурно-планувальне та техінвентаризаційне бюро» виданий витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно №953105. В графі «власники» зазначено - Михайлівський районний комітет профспілок працівників агропромислового комплексу.

Відповідно до рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень від 01.02.2021 №56397093 видане державним реєстратором прав на нерухоме майно Лань Вадимом Сергійовичем, позивачу відмовлено у державній реєстрації прав та їх обтяжень, в зв`язку з тим, що подане на реєстрацію свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 15.12.2008 видане Михайлівському районному комітету профспілок працівників агропромислового комплексу, а заяву подала уповноважена особа від Михайлівської районної профспілкової організації працівників агропромислового комплексу.

Факт неправильності запису даних у рішенні, виконавчого комітету Михайлівської селищної ради, Свідоцтві про право власності на нерухоме майно та Витязі про реєстрацію права власності на нерухоме майно, а саме вірного зазначення найменування організації власника майна та відмова у державній реєстрації прав та їх обтяжень зазначеного майна стало підставою для звернення до господарського суду Запорізької області.

Проаналізувавши фактичні обставини справи, оцінивши представлені докази, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню виходячи з такого.

Часиною 6 ст. 55 Конституції України закріплено, що кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Норми щодо захисту права власності встановлені в ст. 41 Конституції України, якою передбачено, що кожний має право володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 цього ж Кодексу закріплено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, за яким кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Дана правова норма кореспондується з положеннями статті 20 ГК України, якою визначено способи захисту прав і законних інтересів суб`єктів господарювання та споживачів.

Ними є: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

З аналізу наведених норм законодавства слідує, що особа може звернутися до суду за захистом свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання у спосіб, що встановлений договором або законом.

Аналіз норм розділу 1 книги 3 ЦК України вказує на те, що право власності - це сукупність правових норм, які регулюють відносини, пов`язані з володінням, користуванням і розпорядженням власником належним йому майном на свій розсуд і в своїх інтересах, усунення третіх осіб від протиправного втручання у сферу його володіння цим майном, а також обов`язки власника не порушувати прав та законних інтересів інших осіб. Можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачена лише у статтях 335 та 376 ЦК України. В інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема з правочинів (частина перша статті 328 цього Кодексу).

Статтями 316, 317, 319, 321 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно зі ст. 328 цього ж Кодексу право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Таким чином, чинне законодавство презюмує добросовісне (правомірне) володіння майном, якщо інше не буде встановлено судом.

Відповідно до ст.392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Так, підставою для застосування статті 392 ЦК України є оспорювання чи невизнання іншою особою належного позивачу права.

Якщо особі належить певне суб`єктивне право на річ, то така особа вправі звернутися до суду з вимогою про визнання за нею цього права.

Враховуючи, що відповідно до статті 328 цього Кодексу набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт і чи підлягає це право захисту в порядку, передбаченому статтею 392 Цивільного кодексу України.

Аналогічну правову позицію висловив Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 920/615/16.

Вирішуючи спір про визнання права власності на підставі статті 392 цього Кодексу, слід враховувати, що за змістом вказаної норми права судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його.

Отже передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами як права власності на майно, яке оспорюється або не визнається іншою особою, так і порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно.

Така правова позиція відповідає висновкам Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеним у його постановах від 02 травня 2018 року у справі № 914/904/17, від 27 червня 2018 року у справі № 904/8186/17, від 11 квітня 2019 року у справі № 910/8880/18 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18.

Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень”). Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. Правові висновки наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18 (12-135гс19).

Установивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та (або) необґрунтованість заявлених вимог (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 16.10.2019 року у справі № 525/505/16-ц).

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.06.2019р. у справі № 922/1500/18 та від 31.10.2019р. у справі № 916/1134/18.

Відповідно до ч.4 ст.18 Закону України України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам. Пунктом 3 частини 1 статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що підставою для відмови в державній реєстрації прав, в тому числі, є подання документів, які не відповідають вимогам, встановленим цим Законом.

Відповідно до ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав. У разі зміни ідентифікаційних даних суб`єкта права, визначення часток у праві спільної власності чи їх зміни, зміни суб`єкта управління об`єктами державної власності, відомостей про об`єкт нерухомого майна, у тому числі зміни його технічних характеристик, виявлення технічної помилки в записах Державного реєстру прав чи документах, виданих за допомогою програмних засобів ведення цього реєстру (описка, друкарська, граматична, арифметична чи інша помилка), видачі дубліката документа, який посвідчує право власності на нерухоме майно, за заявою власника чи іншого правонабувача, обтяжувача, а також у випадку, передбаченому підпунктом "в" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, вносяться зміни до записів Державного реєстру прав.

У разі якщо помилка в реєстрі впливає на права третіх осіб, зміни до Державного реєстру прав вносяться на підставі відповідного рішення суду.

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ст. 74 ГПК України обов`язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Статтею 73 ГПК України визначено , що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення

Згідно ч. 1 ст. 79 ГПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відтак на позивача покладений обов`язок обгрунтувати свої вимоги поданими до суду доказами, тобто, довести, що права та інтереси позивача дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.

Доказування не може мати абстрактне значення та грунтуватися на припущеннях, а відповідні обставини, на які посилаються сторони, мають бути підтверджені або спростовані поданими ними до суду належними доказами. При цьому, суд не може вважати встановленими обставини, що не підтверджені відповідними доказами.

Відповідно до наявних в матеріалів доказів, а саме в рішенні виконавчого комітету Михайлівської селищної ради, Свідоцтві про право власності на нерухоме майно та Витязі про реєстрацію права власності на нерухоме майно, власником нерухомого майна, а саме 7/10000 частин адміністративних будівель і споруд (бокс №9 площею 27,7 кв.м в будівлі Б-1-гараж на 9 боксів), що розташовані в АДРЕСА_1 є - Михайлівський районний комітет профспілок працівників агропромислового комплексу.

Підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, а таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, І саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Матеріали справи не містять, а сторонами не надано відповідних доказів щодо підстав та обставин для зміни власника об`єкту нерухомого майна.

Суд зауважує, що для визнання права власності за зазначений об`єкт нерухомого майна або внесення до Державного реєстру змін, що стосуються власника об`єкта нерухомості, заявником мають бути подані документи, які підтверджують відповідні зміни, або документи, які підтверджують технічну описку.

Відомостей щодо внесення змін до свідоцтва про право власності чи зміни відомостей щодо нерухомого майна матеріали справи не містять.

З поданих до матеріалів справи доказів вбачається, що в них відсутні будь-які документи, якими в установленому порядку було б змінено найменування власника об`єкту нерухомого майна з Михайлівського районного комітету профспілок працівників агропромислового комплексу, на - Михайлівську районну профспілкову організацію працівників агропромислового комплексу.

Посилання позивача на ту обставину, що зазначена помилка виникла внаслідок помилки при підготовці проекту рішення виконкому Михайлівської селищної ради не підтверджено поданими доказами. Відповідачем про них також не зазначається.

При прийнятті актів як нормативного, так і ненормативного (індивідуального характеру) державний чи інший орган повинен бути на це уповноважений, діяти в межах наданої йому компетенції.

Ця норма, в першу чергу, закріплена Конституцією України, у статті 19 якої зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до ст. 25 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими Законами до їх відання.

Статтею 11 вказаного Закону України визначено, що виконавчими органами сільських, селищних, міських рад є їх комітети, відділи, управління та інші виконавчі органи, які відповідно до ст. 5 цього Закону входять в систему органів місцевого самоврядування.

Згідно зі ст. 59 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” виконавчий комітет сільської, селищної, міської ради в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Частиною 1 статті 393 ЦК України передбачено, що правовий акт органу місцевого самоврядування, який не відповідає закону і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом недійсним та скасовується.

Разом із тим, суд вважає за необхідне зазначити, що до матеріалів справи не надано доказів оскаржнення рішення виконавчого комітету Михайлівської селищної ради №442 від 27.11.2008 «Про видачу свідоцтва про право власності», також ані позивачем, ані відповідачем не надавалося жодних зауважень щодо найменування організації власника нерухомого майна та щодо реєстрації права власності на нього.

Також, позивачем не подано доказів невизнання або оспорювання права власності на спірне майно.

Відтак, оскільки відомості, які містяться у Рішенні виконавчого комітету Михайлівської селищної ради №442 від 27.11.2008 «Про видачу свідоцтва про право власності» щодо власника об`єкту відповідають відомостям, які містяться у свідоцтві про право власності на цей об`єкт, доказів внесення змін до свідоцтва в частині зміни власника, доказів щодо підстав та обставин для зміни власника матеріали справи не містять, у суду відсутні підстави вважати, що власник нерухомого майна, а саме 7/10000 частин адміністративних будівель і споруд (бокс №9 площею 27,7 кв.м в будівлі Б-1-гараж на 9 боксів), що розташовані в смт.Михайлівка, вул. Леніна (Центральна), 36 визначений не вірно, або у зв`язку із допущенням технічної помилки, як то вказує позивач.

Враховуючи вищенаведені обставини, суд вважає, що позивачем не надано належних та достатніх доказів для визнання права власності на нерухоме, а саме комплекс адміністративних будівель і споруд (бокс № 9 площею 27,7 кв.м в будівлі Б-1-гараж на 9 боксів), що розташовані в смт. Михайлівка, вул. Леніна (Центральна), 36, саме за Михайлівською районною профспілковою організацією працівників агропромислового комплексу.

Враховуючи вищевикладені обставини, в задоволені позову відмовляється повністю.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати залишаються за позивачем.

Керуючись ст. ст. 129, 233, 238, 240, 241, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ

В задоволенні позову Михайлівської районної профспілкової організації працівників агропромислового комплексу до Михайлівської селищної ради Михайлівського району Запорізької області про визнання права власності на нерухоме майно відмовити повністю.

Повне рішення оформлено і підписано у відповідності до вимог ст. ст. 240, 241 ГПК України “14” липня 2021р.

Суддя Н. Г. Зінченко

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення, а у разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.