Рішення № 98291902, 22.03.2021, Сокальський районний суд Львівської області

Справа № 454/1848/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 березня 2021 року Сокальський районний суд Львівської області у складі:

головуючого - судді Веремчук О. А. ,

за участю секретаря Баран О.Я. ,

розглянувши у підготовчому судовому засіданні в залі суду в м. Сокаль цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ" Шахта"Надія" про стягнення грошових коштів невиплачених при звільненні, стягнення середнього заробітку., ,

в с т а н о в и в:

В суд надійшов позов ОСОБА_1 до ПАТ" Шахта"Надія" про стягнення грошових коштів невиплачених при звільненні, стягнення середнього заробітку з наступних підстав :

Позивач , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 був прийнятий на роботу - Державне відкрите акціонерне товариство «Шахта» Надія» /правонаступник Гір AT «Шахта» Надія»/ на підставі наказу за № 74-к від 01.06.2001 року на посаду юрисконсульта.

Відповідно до розпорядження керівництва підприємства 20.03.2020 року, позивача було звільнено з посади за згодою сторін, згідно з п. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

На час звільнення відповідач мав заборгованість перед позивачем по виплаті заробітної плати. Ця заборгованість складала за період грудня 2019 року по 20 березня 2020 року.

У відповідності до одержаних коштів, які поступали на мій банківський рахунок, не відповідають фактичному розрахунку при звільненні.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю; кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Відповідно до ст. 625 ЦКУ, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Таким чином при звільнені позивача з посади ПрАТ «Шахта» Надія», із ним не було здійснено розрахунок по заробітній платі, що є прямим порушенням Конституції України, КЗпП України. Крім того, оскільки з дня мого звільнення відповідач не сплатив мені заробітну плату, тому, відповідно до ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені ст.116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до абз. 2 ст. 233 КЗпП України, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь- яким строком. Також, рішенням Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 надано офіційне тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу. Конституційний Суд України визначив, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 116,117, 237- 1 цього Кодексу слід розуміти так, що звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з и ни якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум фактично з ним розрахувався. В даному випадку позивачем трьох місячний строк не

пропущений.

З наведеного випливає, що дії відповідача є незаконними, так як згідно з Ч. 1 ст 47 та ч. 1 ст. 116 КзПП України, виплата усіх сум, що належать працівнику від підприємства чи установи, проводиться у день звільнення.

Відповідно до п. 13 Постанови Пленуму ВСУ N 4 від 31.03.95 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам необхідно враховувати, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (зокрема невиплати належних йому грошових сум, тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по від шкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

У зв`язку зі значною затримкою заробітної плати позивач відчуваю моральні страждання, втратив нормальні життєві зв`язки, змушений економити на харчах, зазначене негативно впливає на відносини в середині моєї родини, оскільки в мене є троє неповнолітніх дітей віком 13,11 та 2 роки.

Завдана позивачу моральна шкода обумовлюється моральним та фізичним стражданням внаслідок порушення мого законного права на заробітну плату, приниженням честі, гідності, ігноруванням моїх прав, втратою у зв`язку з цим престижу та ділової репутації серед знайомих, друзів та родичів.

Тому вважає, що незаконними діями ПрАТ «Шахта» Надія» нанесло позивачу моральну шкоду, яку я оцінюю у 15000 грн.

Відповідно до ст. 5 ЗУ «Про судовий збір» у справах про стягнення заробітної плати позивачі звільняються від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях.

З наведених норм чинного цивільного законодавства України та фактичних обставин випливає наступне. Я маю право на отримання невиплаченої мені заробітної плати на день свого звільнення. З вини відповідача - ПрАТ «Шахта» Надія» я не отримав свою заробітну плату за період часу з березня 2020 року на день подання позову. Також я маю право на стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку заробітної плати, які прошу стягнути з відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 47, 115-117 КЗпП України, та нормами ЩІК У країни просить суд винести рішення про стягнення з відповідача невиплачену заробітну плату, середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати та стягнення моральної шкоди у розмірі 15 000 грн.

В суд 02.11.2020 року надійшла уточнена позовна заява ОСОБА_1 в якій просить позовну заяву в частині стягнення невиплаченої заробітної плати залишити без розгляду ,а в іншій частині позов задоволити.

Позивач в судовому засіданні позов підтримав частково та в його обґрунтування зіслався на подані письмові пояснення.

Представник відповідача в судове засідання не прибув, подав письмовий відзив на позов, просить позові відмовити в зв`язку із безпідставністю, справу слухати в їх відсутності .

Заслухавши пояснення сторін та дослідивши письмові докази по справі, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог у відповідності до наступного. Згідно копії трудової книжки ОСОБА_1 вбачається, що позивач перебував у трудових відносинах з Державним відкритим акціонерним товариством «Шахта» Надія» /правонаступник ПрАТ «Шахта» Надія»/ з 01.06.2001 року по 20.03.2020 року. 20.03.2020 року, позивач був звільнений з роботи за згодою сторін, згідно з п. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України) З довідки ПрАТ «Шахта «Надія» від 12.10.2020 року за № 15/1572 встановлено, що заборгованість по заробітній платі на день звільнення ОСОБА_1 складає 133 742 грн. 16 коп. З довідки ПрАТ «Шахта «Надія» від 31 серпня 2020 року за № 15/1396 встановлено, що середньоденний заробіток позивача складає 1 358 грн. 29 коп. При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен, у зазначений у цій статті строк, виплатити не оспорювану ним суму . Судом встановлено, що останній день роботи позивача було 20.03.2020 року, тож підприємство зобов`язане було провести з позивачем повний розрахунок 20.03.2020 року. Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлює стаття 117 КЗпП України. Так, у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Отже, у разі невиплати з вини роботодавця власника або уповноваженого ним органу (підприємства, установи, організації) належних звільненому працівникові сум у терміни, зазначені у статті 116 КЗпП України, стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні до дня фактичного такого розрахунку включно є спеціальним заходом відповідальності роботодавця. Такий захід спрямований на захист прав звільнених працівників на отримання у передбачений законом строк усіх виплат, на отримання яких працівники мають право, зокрема згідно з умовами трудового договору, та відповідно до законодавчих гарантій. Виходячи з вказаних норм закону, виплата належних позивачу сум мала бути здійснена відповідачем саме в день її звільнення. Таким чином, відповідачем порушені трудові права позивача щодо невиплати належних йому при звільненні сум, а тому вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку є правовою підставою для відповідальності роботодавця. Відповідно до п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому свої вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності. Таке ж роз`яснення цієї норми права, крім наведеної вище постанови Пленуму Верховного Суду України, надав і Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі, щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів, про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу. При обчисленні середнього заробітку слід керуватися ст.27 Закону України «Про оплату праці» та п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, згідно з якими середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи. При цьому, відповідно до п.5 розділу IV порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Згідно з абз.1 п.8 розділу IV порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (середньогодинна) заробітна визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період. З огляду на викладене при обчисленні розміру середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку слід використовувати формулу, за якою обрахуванню підлягає період затримки за робочі дні виходячи із середньоденного заробітку, обчисленого відповідно до положень порядку. Такий розрахунок відповідає змісту зазначених вище норм права та практиці їх застосування, зокрема, Постанові Верховного Суду України від 01.03.2017р. у справі №635/2084/16-ц та Постанові Верховного Суду від 02.08.2019р. у справі №755/17855/16-ц. Виходячи з аналізу зазначених норм, для визначення середнього заробітку за час затримки розрахунку слід враховувати кількість робочих днів затримки, як вказано позивачем. Так, позивачем надано розрахунок, відповідно до якого його середньоденна заробітна плата складає 1 358,29грн., виходячи з останніх двох місяців роботи. Період затримки розрахунку по уточненні позовних вимог /по факту виплати/ позивача від 31.10.2020 року з 23.03.2020 року по 22.10.2020 року, що складає 147 робочих днів. Розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку за цей період складає: 1 358,29 грн. х 147 днів = 199 668,63 грн. Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Як передбачено вимогами статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд частково приймає позицію відповідача викладенні у відзиві на позовну заяву, щодо співрозмірності відповідальності відповідача передбаченні ст. 117 КЗпП України та заборгованістю по заробітній платі позивача на день його звільнення, оскільки статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 19 Конституції України). Відповідно до ст.ст. 1 та 8 Основного Закону Україна є правовою державою, де визнається і діє принцип верховенства права. Згідно з положеннями ст.129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Визначення «законності», або «згідно із законом» досить широко наведено в практиці ЄСПЛ, яка є джерелом права, у зв`язку із чим є обов`язковою до врахування судами при розгляді справ відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини». Так, в рішенні «Салов проти України» (Salov v. Ukraine) від 27 квітня 2004 р. ЄСПЛ нагадав, що фраза «відповідно до закону» вимагає, щоб оскаржуваний захід мав певне підґрунтя в національному праві. Крім того, у рішенні по справі «Пантелеєнко проти України» (Panteleyenko v. Ukraine) від 29 червня 2006 р., заява №11901/02, в п. 60 ЄСПЛ зазначено, що «законність розуміють як фундаментальну юридичну категорію, що є критерієм правового життя суспільства і громадян; законність також розглядають як «принцип, метод та режим суворого, неухильного дотримання, виконання норм права всіма учасниками суспільних відносин». У правовій державі законність (правозаконність) є гарантією правомірності застосованого примусу». Однак концепція «законності» стосується не лише статті 8, але й багатьох інших статей Конвенції. Наприклад, у справі «Кац та інші проти України» (Kats and Others v. Ukraine, заява № 29971/04), рішення від 18 грудня 2008 року, ЄСПЛ зазначив, що слово «законний» та словосполучення «відповідно до процедури, встановленої законом», які містяться в пункті 1 статті 5, по суті, відсилають до національного законодавства і встановлюють обов`язок забезпечувати дотримання матеріально-правових та процесуальних норм такого законодавства. Ще однією вартою уваги справою за статтею 8 Конвенції, в якій йдеться про принцип законності, є «Володимир Поліщук та Світлана Поліщук проти України» (Vladimir Polishchuk and Svetlana Polishchuk v. Ukraine, заява № 12451/04), рішення від 30 вересня 2010 року, в п.44 якого ЄСПЛ наголосив, що «словосполучення «згідно із законом» у пункті 2 статті 8 Конвенції, по суті, стосується національного законодавства і встановлює обов`язок забезпечувати дотримання матеріальних та процесуальних норм (див. рішення від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» (Panteleyenko v. Ukraine), заява № 11901/02, п. 49). Таким чином, роботодавець може бути піддана заходу відповідальності у відповідності до ст. 117 КЗпп України не інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом, за якою завданням судочинства в названих категоріях справ зокрема, є своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи та вирішення її в точній відповідності з законом. Враховуючи, що нормами чинного законодавства не передбачають поняття «співрозмірності», але враховуючи позицію Верховного Суду України, не порушуючи інтереси сторін, Європейської практики «Балансу сторін» з додержанням позиції Рішень ЄСПЛ, суд приходить до висновку про застосування співрозмірності між заборгованістю по заробітній платі підприємством та середнім заробітком за час затримки заробітної плати. Враховуючи той факт, що на день звільнення ОСОБА_1 , підприємство заборгувало йому заробітну плату у розмір 133 742,16 грн., а відповідальність підприємства передбачена нормами ст. 117 КзПП України у відповідності до мотивів позовних вимог позивача становить 199 668,93 грн., тож співрозмірність відповідальності позивача повинна дорівнювати сумі заборгованості на день звільнення тобто 133 742,16 грн., про що суд приходить до рівно цільного висновку застосування «Балансу Сторін». За таких обставин, суд приходить до переконання, що позов підлягає частковому задоволенню з вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 133 742,16 грн. Що стосується позовної вимог про стягнення відповідача моральної шкоди у розмірі 15000 грн., суд звертає увагу на те, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Відповідно до п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» , розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Суд вважає доведеним завдання позивачеві моральної шкоди у зв`язку з його незаконним звільненням, оскільки ним втрачено частину засобів для існування, що свідчить про необхідність докладання додаткових зусиль для організації свого життя. Виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд дійшов висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача 3000,00 грн на відшкодування моральної шкоди. Вимога ж про компенсацію її його розмірі 15000,00 грн є завищеними, а тому повністю задоволені бути не можуть.

Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24.12.1999 року справляння та сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Керуючись ст.ст. ст.ст.5, 10, 12,13,76,81,141,259,263,264, 265 ЦПК , суд,-

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Стягнути з ПрАТ «Шахта «Надія» (код ЄДРПОУ 00178175) на користь ОСОБА_1 133 742,16 грн. (сто тридцять три тисячі сімсот сорок дві ) грн. 16 коп. середнього заробітку за час затримку розрахунку при звільненні.

Стягнути з ПрАТ «Шахта «Надія» на користь ОСОБА_1 3000 грн. моральної шкоди.

Стягнути з ПрАТ «Шахта «Надія» на користь держави 1367 грн. 42 коп. судового збору.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Львівського апеляційного суду протягом 30 днів з дня проголошення рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи , апеляційні скарги подаються учасниками справи через Сокальський районний суд Львівської області .

Головуючий: О. А. Веремчук