Рішення № 98284968, 24.06.2021, Личаківський районний суд м.Львова

Справа № 463/2832/21

Провадження № 2/463/1037/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 червня 2021 року Личаківський районний суд м. Львова

в складі: головуючого судді Леньо С. І.

з участю секретаря Станько Р.О.

розглянувши в залі суду в м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, Головного управління Державної казначейської служби у Львівській області про відшкодування шкоди -

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, просить ухвалити рішення, яким стягнути з держави Україна через ГУ ДКС у Львівській області за рахунок коштів державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на його користь 30 000 грн. моральної шкоди, а також 420,40 грн. судового збору.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 17.09.2020 інспектор поліції виніс відносно нього постанову про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 510 грн. Вказану постанову оскаржив у встановленому законом порядку і рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 16.12.2020 така скасована як протиправна. Внаслідок протиправного притягнення до адміністративної відповідальності йому завдано моральної шкоди, яка полягає в приниженні честі та гідності як батька, чоловіка та добросовісного громадянина, як водія зі стажем більше 10 років, привселюдному приниженні перед громадськістю та родиною його репутації. Спричинені моральні переживання зумовили підрив довіри до правоохоронних органів, страх за безпеку своїх близьких, які залишились не захищеними в оточенні озброєних працівників поліції, страх повторних контактів з ними, а також необхідність доводити свою невинуватість. Як наслідок, такими діями відповідача йому спричинено моральну шкоду, яку оцінює до розміру 30 000 грн., які просить стягнути в примусовому порядку. Крім того, внаслідок оскарження постанови в судовому порядку вимушений був сплатити судовий збір в розмірі 420,40 грн., які також просить стягнути в примусовому порядку.

Відповідач - ДПП в особі свого повноважного представника не погодився та подав відзив на позовну заяву. Проти обґрунтованості позову заперечує та вважає позовні вимоги недоведеними, зокрема в частині завдання моральної шкоди та її розміру. Крім того, факт скасування постанови достатнім відшкодуванням за моральну шкоду.

Незважаючи на відсутність доказів про направлення відзиву іншим учасникам справи, позивач надав відповідь на такий відзив вказавши про ознайомлення з відзивом. Як наслідок, суд приймає такий відзив і надасть його аргументам правову оцінку.

У відповіді на відзив позивач наводить аргументи, аналогічні мотивам позову.

Інших заяв по суті справи, виключно в яких в силу вимог ч. 1 ст. 174 ЦПК України викладаються вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору не надходило.

Інформація про рух справи та процесуальні дії, вчинені судом в процесі її розгляду.

Позовна заява поступила до суду 16.03.2021.

Ухвалою судді Личаківського районного суду м. Львова від 08.04.2021 прийнято позовну заяву, відкрито провадження у справі та призначено таку до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання за наявними в ній матеріалами. Визначено сторонам строк та черговість подання заяв по суті справи.

Приймаючи справу до свого провадження суд направив сторонам інформаційне повідомлення про права та обов`язки сторін (а.с.14), в тому числі про обов`язок подати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, а також неможливість приховування доказів. Цим же повідомленням сторонам роз`яснено порядок та строки подання доказів. Сторони отримали таке повідомлення та ухвалу про відкриття провадження, що стверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення (а.с.15, 16, 17).

Таким чином, суд виконав вимоги ст. 221 ЦПК України.

Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ, яку останній повторив в п. 22 справи «Осіпов проти України» (заява № 795/09, рішення від 08.10.2020), стаття 6 Конвенції гарантує не право бути особисто присутнім у судовому засіданні під час розгляду цивільної справи, а більш загальне право ефективно представляти свою справу в суді та на рівність у користуванні правами з протилежною стороною, передбаченими принципом рівності сторін. Пункт 1 статті 6 Конвенції надає Державам можливість на власний розсуд обирати засоби гарантування цих прав сторонам провадження (див. рішення у справі «Варданян та Нанушян проти Вірменії» (Vardanyan and Nanushyan v. Armenia), заява № 8001/07, пункт 86, від 27 жовтня 2016 року, та наведені у ньому посилання). Отже, питання особистої присутності, форми здійснення судового розгляду, усної чи письмової, а також представництва у суді є взаємопов`язаними та мають аналізуватися у більш ширшому контексті «справедливого судового розгляду», гарантованого статтею 6 Конвенції. Суд повинен встановити, чи було надано заявнику, стороні цивільного провадження, розумну можливість ознайомитися з наданими іншою стороною зауваженнями або доказами та прокоментувати їх, а також представити свою справу в умовах, що не ставлять його в явно гірше становище vis-а-vis його опонента (там само).

З огляду на характер спірних правовідносин, у справі яка розглядається питання факту вже встановлено, і зокрема встановлено факт винесення відносно позивача протиправної постанови, яка скасована рішенням суду. Відтак, у справі належить встановити виключно питання права, тобто питання заподіяння моральної шкоди, що з огляду на ціну позову та в силу вимог п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України свідчить про її малозначність. Тому, суд з посиланням на відповідну практику ЄСПЛ при відкритті провадження визнав недоцільним проведення судового засідання та визначив, що розгляд справи проводитиметься без проведення судового засідання за наявними в ній матеріалами. Одночасно, сторонам було роз`яснено право ініціювати розгляд справи з викликом сторін.

Позивач таким правом скористався та подав відповідне клопотання про розгляд справи з викликом сторін. Ухвалою суду від 24.06.2021 відмовлено у задоволенні клопотання.

Суд також не знайшов підстав ініціювати розгляд справи з викликом сторін, а тому розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження.

В силу вимог Закону та враховуючи предмет спору дана справа є малозначною, а тому, відповідно до вимог ч.3 ст.279 ЦПК України суд не проводив підготовчого засідання.

Перед тим, як закінчити з`ясування обставин справи та перевірки їх доказами, суд надав можливість кожній із сторін висловити свою позицію та надати наявні у неї докази. Суд також розглянув усі клопотання сторін, попередньо надавши можливість протилежній стороні висловити свою позицію.

Зокрема, 14.05.2021 на адресу суду найшло клопотання позивача про допит свідків - дружини позивача ОСОБА_2 .

Відповідно до ч. 2 ст. 91 ЦПК України у заяві про виклик свідка зазначаються, серед іншого, обставини, які він може підтвердити. В своєму клопотанні позивач взагалі не пояснив, які обставини може підтвердити свідок ОСОБА_2 , а тому суд відмовляє в задоволенні такого клопотання.

Крім того, 14.05.2021 на адресу суду від позивача надійшло клопотання долучення доказів - протоколу про адміністративне затримання, відеоматеріалів з нагрудних камер, виписки з медичного закладу та стоматологічної клініки. Він не долучив підтвердження надсилання (надання) копій цих доказів іншим учасникам справи.

Як уже зазначав суд вище, в контексті «справедливого судового розгляду», гарантованого статтею 6 Конвенції кожній стороні цивільного провадження має бути надана розумна можливість ознайомитися з наданими іншою стороною зауваженнями або доказами та прокоментувати їх, а також представити свою справу в умовах, що не ставлять його в явно гірше становище vis-а-vis його опонента.

Вказана гарантія становить основу принципу рівності сторін та знайшла своє відображення у ч. 9 ст. 83 ЦПК України, згідно якої копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.

У справі яка розглядається є двоє відповідачів і очевидно, що у відповідача ГУ ДКС у Львівській області відсутній протокол про адміністративне затримання та відеоматеріали з нагрудних камер. Крім того очевидно, що в обох відповідачів відсутні виписки з медичного закладу та стоматологічної клініки. Обсяг цих документів не є надмірним. Вони подані до суду засобами поштового зв`язку і вони не є публічно доступними.

Таким чином, оскільки позивач не долучив підтвердження надсилання (надання) копій цих доказів іншим учасникам справи, суд не буде брати до уваги такі докази.

Відтак, суд у відповідності до вимог ч.5 ст.12 ЦПК України та прецедентної практики ЄСПЛ створив для сторін рівні можливості відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Про існування будь-яких інших доказів, які мають важливе значення і які не були долучені до справи сторони суду не повідомляли, при тому що в силу ч.ч.2, 3, 4 ст. 83 ЦПК України, вони повинні були подати всі свої докази разом з позовом та відзивом та в цей же строк повідомити про існування доказів, які не можуть бути подані разом з першою заявою по суті справи.

Суд у відповідності до вимог ч.7 ст.81 ЦПК України розглянув можливість самостійно збирати докази і не знайшов підстав для реалізації такого свого права, оскільки ніщо не ставить під сумнів добросовісність здійснення учасниками справи своїх процесуальних прав та обов`язків.

Таким чином, враховуючи таку засаду цивільного судочинства як змагальність, а також те, що в даному процесі кожна сторона мала рівні можливості відстоювати свою позицію в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом, дана справа буде вирішена на основі зібраних доказів з покладенням на сторін ризику настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням тієї чи іншої процесуальної дії. Обставини справи встановлюватимуться таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

В будь-якому випадку, право на справедливий судовий розгляд забезпечується, серед іншого, процедурою апеляційного перегляду судових рішень, де сторона не позбавлена можливості подання нових доказів якщо буде доведено поважність причин їх неподання в суді першої інстанції (ч.3 ст.367 ЦПК України). Тому, якщо у сторін наявні ті чи інші аргументи або докази, на які даним судовим рішенням не буде надано відповіді, така сторона вправі навести їх у апеляційній скарзі, одночасно вказавши причини неподання їх суду першої інстанції.

Позиція суду.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши в сукупності зібрані докази та ухвалюючи рішення у відповідності до вимог ст. 264 ЦПК України, суд приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення з огляду на таке.

Фактичні обставини справи.

Судом встановлено, що 17.09.2020 інспектор Управління ПП у Львівській області ДПП Якимович Я.О. виніс відносно позивача постанову серії ЕАМ № 3150961 про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 255 грн. Порушення проявилось в тому, що позивач 17.09.2020 о 16:00 год. в м. Львові на вул. Коперника, керуючи транспортним засобом ВАЗ 2109 д.н.з. НОМЕР_1 здійснив зупинку в зоні дії знаку, чим порушив вимоги п. 8.4 ПДР України.

Позивач не погодився та оскаржив таку постанову до суду (адміністративна справа № 463/9355/20). Звертаючись до адміністративного суду з таким позовом позивач сплатив судовий збір в розмірі 420,40 грн., що стверджується копією відповідної квитанції (а.с.7). Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 16.12.2019, копія якого долучена до матеріалів справи (а.с.8-9) постанова серії ЕАМ № 3150961 від 17.09.2020 скасована. Провадження у справі про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП закрито.

З метою відшкодування моральної шкоди, яка заподіяна внаслідок незаконного притягнення до адміністративної відповідальності позивач звернувся до суду з цим позовом.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року).

З огляду на факти справи, характер спірних правовідносин та предмет доказування, для задоволення вимог пункту першого статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод суд повинен вирішити, чи була завдана позивачу моральна шкода та який її розмір.

Окремо суд розгляне питання про стягнення судового збору в розмірі 420,40 грн., який сплачувався позивачем під час оскарження постанови про притягнення його до адміністративної відповідальності.

Мотиви, з яких виходить суд при розгляді цієї справи та застосовані ним норми права.

Відповідно до частин першої та другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, в тому числі, і відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, а також відшкодування моральної (немайнової шкоди).

Стаття 23 ЦК України передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені статтями 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Загальноконституційні засади відносин між державою та громадянином, зокрема щодо відповідальності держави, закріплено в конституційні та цивільно-правові норми: статтю 56 Конституції України; статті 1173-1176 ЦК України, Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).

Статтями 2, 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність» передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку, зокрема, закриття справи про адміністративне правопорушення.

На підставі пункту 2 частини першої статті 1 вищевказаного Закону в особи виникає право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного накладення штрафу.

Тобто, здійснення провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, яка в подальшому закрита судом за відсутністю складу адміністративного правопорушення, може свідчити про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження (складання протоколу, отримання пояснень та інше).

Закриття справи про адміністративне правопорушення надає підстави для відшкодування моральної шкоди відповідно до частини першої статті 1176 ЦК України і статті 1 Закону «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність» і не перебуває у залежності від того, чи застосовувалися з боку держави будь-які заходи примусу, та чи понесено особою витрати на погашення штрафу, накладеного судом.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 569/1799/16-ц, а також у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду від 05 лютого 2020 року у справі № 640/16169/17, від 22 липня 2020 року у справі № 303/7352/18, від 01 липня 2020 року у справі № 347/1977/17.

При цьому, у справі 347/1977/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду встановив факт заподіяння позивачу моральної шкоди, внаслідок винесення відносно нього постанови про адміністративне правопорушення, яка в подальшому була скасована судом.

Повертаючись до обставин справи яка розглядається Личаківський районний суд м. Львова в своєму рішенні від 16.12.2019 вказав, що дорожній знак 3.34 «Зупинку заборонено» діє в суботу, неділю та святкові дні в період з 07:00 год. по 20:00 год., проте позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності в четвер о 16:00 год., що є робочим днем і по відношенню до позивача заборона не діяла.

Також, цей суд встановив відсутність в діях ОСОБА_3 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 122 КУпАП.

Відповідно до вимог частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Як зазначив Верховний Суд складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду під час розгляду справи № 288/1256/17(постанова від 08.02.2021) преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.

Таким чином, з огляду на преюдиційні факти про відсутність в діях позивача складу адміністративного правопорушення суд ствердно відповідає на питання про заподіяння позивачу моральної шкоди внаслідок незаконного притягнення його до адміністративної відповідальності і надалі переходить до вирішення питання про те, чи доводиться зібраними доказами обрахований позивачем розмір моральної шкоди.

Відповідно до частини третьої статті 23 ЦК України якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Тобто, стягнення грошових коштів є лише одним із способів відшкодування моральної шкоди, яка також може бути відшкодована і в інший спосіб.

У пунктах 3, 9, 10-1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (зі змінами та доповненнями) роз`яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Судам слід мати на увазі, що при встановленні факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади або їх посадових чи службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень вона підлягає відшкодуванню за рахунок держави.

Крім того, як вказує Європейський суд з прав людини, оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, від 12 липня 2007 року).

Також, як зазначила Велика Палата Верховного Суду під час розгляду цивільної справи № 752/17832/14-ц (постанова від 15.12.2020) визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Тому у справі яка розглядається суд вирішуватиме питання про розмір моральної шкоди на основі принципів розумності, справедливості та співмірності і з врахуванням загальних обставин справи, а саме, з врахуванням таких аспектів як серйозності порушення, особисті обставини позивача та загальний контекст.

Так, у контексті серйозності порушення з матеріальної точки зору мова йде виключно про такі негативні наслідки, як сплата штрафу в сумі 255 грн. Позивач не подав до суду жодного доказу, який би свідчив, що позбавлення його такої суми матиме виключно негативні та непоправні наслідки для його майнового стану. З нематеріальної точки зору інкриміноване позивачу порушення теж не є серйозним оскільки мова в даному випадку йде виключно про зупинку в забороненому місці. В такому випадку твердження позивача про привселюдне приниження є недоречним.

У контексті особистих обставин позивача теж немає жодного доказу, який би підтверджував, що внаслідок винесення постанови репутація позивача була непоправно зіпсована. Твердження про приниження його честі та гідності є голослівними, зокрема, з огляду на несерйозність самого порушення, яке інкриміновано позивачу.

Підрив довіри до правоохоронних органів та страх позивача за свою родину, яка зі слів позивача залишилась в оточенні озброєних працівників поліції теж слід визнати голослівними аргументами, оскільки робота правоохоронних органів в цілому не може вимірюватись лише на основі поодинокого факту притягнення до адміністративної відповідальності.

По суті мотиви позову зводяться до загальних фраз та не підкріплюються жодними доказами.

Відсутність таких доказів свідчить про спекулятивний, а не компенсаційний характер цього позору і звертаючись до суду з даним позовом позивач переслідує мету безпідставного збагачення, а не відшкодування завданих збитків.

Що стосується загального контексту, то насамперед мова йде про рівень економічного розвитку держави. Так, у своїй практиці Європейський суд з прав людини так чи інакше враховує тягар, який буде покладений на державу. Зокрема, у справі «Зеленчук та Цицюра проти України» (заяви №846/16 та №1075/16, рішення від 22.05.2018), яка стосувалась законодавчо встановленого мораторію на продаж сільськогосподарських земель, Суд не присуджував відшкодування моральної шкоди, оскільки надзвичайно велика кількість осіб зазнає впливу мораторію на продаж сільськогосподарських земель, а присудження відшкодування призвело б до нестримного потоку нових скарг.

Зрештою, як зазначив Суд у цій справі (п. 155), ситуації, за яких заявник зазнав явної травми, фізичної або психологічної, болю та страждання, стресу, тривоги, розчарування, почуттів несправедливості або приниження, тривалої невизначеності, порушення життя або реальної втрати можливостей, можна відрізнити від тих ситуацій, коли публічне встановлення порушення, якого зазнав заявник, у рішенні, що є обов`язковим для Договірної Держави, само по собі є належною формою відшкодування. У деяких ситуаціях, коли закон, процедуру або практику було визнано такими, що не відповідають стандартам Конвенції, цього достатньо для виправлення ситуації (див., наприклад, згадане рішення у справі «Чірагов та інші проти Вірменії» (Chiragov and Others v. Armenia), пункт 57, з подальшими посиланнями у ньому).

Аналогічну практику Європейський суд з прав людини використав у справі «Тома проти Люксембурга» (Заява N 38432/97, рішення від 29.01.2001), при розгляді якої зазначив, що сам факт визнання порушеного права є достатнім для справедливої сатисфакції за моральну шкоду.

З огляду на ці принципи та враховуючи серйозність порушення, особисті обставин позивача, спекулятивний характер цього позову та загальний контекст суд вважає, що встановлення у адміністративній справі № 463/9355/20 порушення само по собі становить достатню справедливу сатисфакцію за будь-яку завдану позивачу моральну шкоду і немає необхідності для її стягнення в грошовому еквіваленті.

Тому, в задоволенні вимоги про відшкодування моральної шкоди суд відмовляє.

Що ж стосується вимоги про стягнення судового збору в розмірі 420,40 грн., які сплачувались позивачем під час пред`явлення адміністративного позову про скасування постанови про притягнення його до адміністративної відповідальності, то, як вбачається з мотивів позову, позивач просить стягнути зазначену суму на підставі положень статті 1174 ЦК України яка регламентує загальні правила відшкодування шкоди, завданої посадовою або службовою особою органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.

В силу вимог статті 1 Закону України «Про судовий збір», судовий збір включається до складу судових витрат, а згідно статті 139 КАС України, питання про розподіл судових витрат вирішується під час ухвалення рішення або ж у спосіб ухвалення додаткового рішення згідно статті 252 КАС України.

Тому, в межах даної справи суд відмовляє позивачу в стягненні 420,40 грн. судового збору та звертає увагу, що для стягнення таких коштів він вправі ініціювати питання про ухвалення додаткового рішення в межах адміністративної справи, у якій сплачувався такий судовий збір.

Як наслідок, суд відмовляє в позові в повному обсязі.

Щодо судових витрат.

У зв`язку з відмовою в позові в силу вимог п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України понесені позивачем судові витрати не підлягають відшкодуванню.

Клопотання про компенсацію судових витрат, а також доказів про такі витрати відповідачі не подавали. Крім того, у своїй першій заяві по суті справи відповідач не навів попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які він поніс або очікує понести в зв`язку із розглядом справи. Відповідно, такі витрати не підлягають відшкодуванню.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 12,81,82,141,223,263-265,268,279 ЦПК України, ст.ст. 3, 11, 15, 16, 23, 1166, 1167, 1173, 1174, 1176 ЦК України, суд

в и р і ш и в:

В позові ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Департаменту патрульної поліції (79053, м. Львів, вул. Перфецького, 19), Головного управління Державної казначейської служби у Львівській області (79005, м. Львів, вул. Левицького, 18, ЄДРПОУ 38008294) про відшкодування шкоди - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в порядку та строки передбачені ст. ст. 354, 355, пп.15.5 п. 15 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: Леньо С. І.