Рішення № 98270794, 12.07.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 липня 2021 р. Справа№200/6111/21

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чучка В.М., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання дій протиправними, визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

У травні 2021 року ОСОБА_1 (далі за текстом – позивач) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Ясинуватського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (надалі – Ясинуватське УПФ, відповідач) про:

- визнання протиправними дії щодо не зарахування до страхового стажу періоди роботи з 15.12.1978 року по 09.03.1998 року у колгоспі «Правда» та з 01.03.2000 року по 24.12.2001 року в Свято Дмитрієвському Храмі;

- визнання протиправним та скасування рішення №559 про відмову в призначенні пенсії від 17.12.2020 року;

- зобов`язання зарахувати до страхового стажу періоди роботи з 15.12.1978 року по 09.03.1998 року у колгоспі «Правда»;

- зобов`язання зарахувати до страхового стажу період роботи з 01.03.2000 року по 24.12.2001 року в Свято Дмитрієвському Храмі;

- зобов`язання призначити пенсію з моменту звернення з заявою за призначенням пенсії, тобто з 15.12.2020 року;

- стягнення судового збору.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач звернувся до Ясинуватського УПФ з заявою про призначення пенсії за віком. Рішенням відповідача №559 від 17.12.2020 року позивачу відмовлено в призначенні пенсії за відсутністю необхідного страхового стажу, так як відповідач не зарахував до страхового стажу періоди роботи з 15.12.1978 року по 09.03.1998 року у колгоспі «Правда» через відсутність запису в трудовій книжці про прийняття на роботу та невідповідність печатки підприємства в записі про звільнення, та з 01.03.2000 року по 24.12.2001 року в Свято-Дмитрівському Храмі через відсутність номеру та дати наказу про звільнення. Позивач вважає такі дії відповідача протиправними та такими, що порушують його конституційні права на отримання належного пенсійного забезпечення, а спірне рішення підлягає скасуванню.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 26 травня 2021 року відкрито провадження у справі № 200/6111/21-а, за правилами спрощеного позовного провадження, без проведення судового засідання та повідомлення осіб (виклику) учасників справи. В ухвалі було запропоновано відповідачу у п`ятнадцятиденний строк з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі надати суду відзив на позовну заяву зі всіма доказами на його підтвердження, які наявні у відповідача.

23 червня 2021 року на адресу суду від представника ГУ ПФУ в Донецькій області надійшов відзив на позов, згідно якому відповідач позовні вимоги не визнав з огляду на відсутність правових підстав для призначення пенсії позивачу, оскільки у трудовій книжці відсутній запис про прийняття на роботу до колгоспу «Правда», а також печатка на записі про звільнення не відповідає печатці підприємства, з якого було звільнено позивача. Період роботи з 01.03.2000 по 24.12.2001 у Свято-Дмитрівському Храмі не зарахований у зв`язку з несплатою страхових внесків за цей період. З врахування викладеного, орган пенсійного фонду вказує на відсутність підстав для призначення позивачу пенсії за віком, а тому в задоволенні позову просив відмовити.

Ухвалою суду від 12.07.2021 року замінено відповідача – Ясинуватське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області на його правонаступника – Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.

За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Враховуючи відсутність клопотань сторін щодо розгляду справи у судовому засіданні, справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін.

Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.

Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 15.12.2020 року звернувся до Ясинуватського УПФУ з заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (а.с. 7).

Рішенням Управління №559 від 17.12.2020 року позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком згідно ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» через відсутність необхідного страхового стажу. До страхового стажу не зараховано періоди роботи з 15.12.1978 року по 09.03.1998 року у колгоспі «Правда» у зв`язку з недотриманням вимог інструкції про порядок ведення трудових книжок колгоспника №310 від 21.04.1975 року, а саме: відсутність запису про прийняття (дата та номер приказу), невідповідність в записі про звільнення печатки підприємства, що звільняє, тобто печатка повинна відповідати підприємству – КСП Правда згідно довідки про реорганізацію підприємства № 6 від 10.12.2020, а також період з 01.03.2000 року по 24.12.2001 року в Свято-Дмитрівському Храмі у зв`язку з недотриманням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників №58 від 29.07.1993 року, а саме: відсутність номеру та дати наказу при звільненні (в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування сплата страхових внесків відсутня) (а.с. 11-12).

Разом з тим, в трудовій книжці колгоспника ОСОБА_1 № 400 (а.с. 8-9) містяться записи про роботу: з І-1978 року по 09.03.1998 року в колгоспі «Правда» на посаді тракториста і слюсаря з зазначенням кількості відроблених людиноднів за рік, встановленого мінімуму трудоднів (або людиноднів за рік) та заробітної плати, з 01.03.2000 року по 24.12.2001 року в Свято-Дмитрівському Храмі на посаді сторожа-опалювача.

Також, на підтвердження періодів роботи позивачем надані: довідка про реорганізацію підприємства № 5 від 03.09.2020 року колгоспу «Правда» в КСП «Правда», довідка від 05.01.2021 року № 1, що позивач дійсно працював сторожем-опалювачем у Свято-Дмитрівському Храмі з 01.03.2000 року по 24.12.2001 року (а.с. 13, 20).

Встановлені обставини підтверджені матеріалами справи і не є спірними.

Спірним є питання підтвердження: страхового стажу роботи позивача з 15.12.1978 року по 09.03.1998 року у колгоспі «Правда» через відсутність запису в трудовій книжці про прийняття на роботу та невідповідність печатки підприємства в записі про звільнення, та з 01.03.2000 року по 24.12.2001 року в Свято-Дмитрівському Храмі через відсутність номеру та дати наказу про звільнення.

Вирішуючи даний спір, суд виходить з такого.

За ст. 3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав свобод людини є головним обов`язком держави.

На підставі ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами ст. 22 Конституції України, конституційні права і свободи ґрунтуються і не можуть бути скасовані.

Як слідує з приписів ст.46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Статтею 8 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV (далі за текстом – Закон 1058) передбачене право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Положеннями ч. 1 ст. 9 Закону 1058 передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов`язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Згідно з частиною 2 статті 24 Закону №1058 страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч.4 ст.24 Закону №1058).

Закон України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788 (далі - Закон №1788) гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.

Згідно положень статті 2 Закону №1788 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Також, згідно статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.

У відповідності до п.1 Основних положень про порядок видачі і ведення трудових книжок колгоспників, затверджених постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 №310, трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів.

Пункт 2 вказаних Основних положень про порядок видачі і ведення трудових книжок колгоспників регламентує, що трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспів з моменту прийняття їх в члени колгоспу.

Згідно абзацу 2 пункту 2 Основних положень про порядок видачі і ведення трудових книжок колгоспників, трудові книжки колгоспників раніше встановленого взірця обміну на нові не підлягають.

Всі записи в трудовій книжці підтверджуються у всіх розділах за час роботи на колгоспі з підписом керівника колгоспу або спеціально уповноваженого правління колгоспу особи та печатки (п.6).

Обов`язок правильного і точного внесення даних про роботу в трудову книжку і інші документи покладена на роботодавця (п.13).

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, пунктом 1 якого передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, за відсутності її або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи (п.3 Порядку).

Постановою Держкомтруда СРСР від 20.06.1974 №162 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, згідно п. 1.1 якої, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців.

Наказом Міністерства праці України за №58 від 29.07.1993 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників.

Відповідно до пункту 1.1 "Загальні положення" Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Отже, аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка.

В трудовій книжці колгоспника ОСОБА_1 № 400 (а.с. 8-9) містяться записи про роботу: з І-1978 року по 09.03.1998 року в колгоспі «Правда» на посаді тракториста і слюсаря з зазначенням кількості відроблених людиноднів за рік, встановленого мінімуму трудоднів (або людиноднів за рік) та заробітної плати, з 01.03.2000 року по 24.12.2001 року в Свято-Дмитрівському Храмі на посаді сторожа-опалювача.

Доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці щодо даних періодів роботи відповідачем суду не надано.

Відповідач, відмовляючи позивачу в призначенні пенсії не зарахував до страхового стажу періоди роботи з 15.12.1978 року по 09.03.1998 року у колгоспі «Правда» через відсутність запису в трудовій книжці про прийняття на роботу та невідповідність печатки підприємства в записі про звільнення, та з 01.03.2000 року по 24.12.2001 року в Свято-Дмитрівському Храмі через відсутність номеру та дати наказу про звільнення.

Однак, суд зазначає, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, тому не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії.

Натомість, твердження відповідача про те, що спірний період роботи з 15.12.1978 року по 09.03.1998 року зарахувати до страхового стажу неможливо у зв`язку з тим, що періоди роботи у колгоспі «Правда» не завірено печаткою КСП «Правда» згідно довідки про реорганізацію, не ґрунтуються на жодній нормі законодавства; не впливає на права та законні інтереси позивача, оскільки якщо підприємство не замінило свою печатку новою після реорганізації, це не робить документи, які засвідчені нею, неправдивими. Позивач має відповідні записи у трудовій книжці щодо спірного періоду роботи, та ці записи є належними та допустимими доказами підтвердження його трудового стажу.

Крім того, відповідно до Основних положень про порядок видачі і ведення трудових книжок колгоспників, затверджених постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 №310, в трудовій книжці позивача заповнені всі розділи за час роботи в колгоспі з визначенням кількості відроблених людиноднів.

Також, суд враховує, що відповідно до ст.56 Закону №1788 до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.

Водночас, відповідачем не доведено, що позивач, як член колгоспу, без поважних причин не виконував встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, а тому період його роботи у колгоспі слід враховувати повністю незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв чи виконання встановленого мінімуму трудової участі.

За таких обставин, відповідач безпідставно не врахував до страхового стажу роботи позивача період його роботи в колгоспі.

Щодо періоду роботи з 01.03.2000 року по 24.12.2001 року в Свято-Дмитрівському Храмі, суд зазначає, що юридичний факт роботи позивача протягом вказаного періоду часу є підтвердженим належними та допустимими доказами, тому судом не приймаються доводи відповідача про неможливість зарахувати до страхового стажу цей період через відсутність номеру та дати наказу про звільнення, оскільки відповідальність за ведення трудової книжки покладається на підприємство, відтак, відсутність номеру та дати наказу при звільненні не може бути підставою для виключення певних періодів роботи зі страхового стажу позивача.

Отже, спірні періоди роботи позивача мають бути зараховані до його страхового стажу.

Разом з цим суд виходить з того, що відповідно до ч.3 ст.23 Загальної Декларації прав людини, п.4 ч.1 Європейської Соціальної хартії та ч.3 ст.46 Конституції України кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.

На підставі п..4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25 листопада 2005 року, в редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року №13-1) при прийманні документів орган, що призначає пенсію:

1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж.

2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів;

3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).

Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Згідно п.4.7 Порядку право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

На підставі викладеного суд приходить до висновку, що рішення відповідача про відмову позивачу в призначенні пенсії за віком не відповідає вимогам щодо всебічного, повного та об`єктивного розгляду всіх поданих документів, є неправомірним, а тому суд вважає позовні вимоги про визнання протиправним та скасування цього рішення обґрунтованими та такими що підлягають задоволенню.

Разом з цим, позовні вимоги позивача про визнання протиправними дії задоволенню не підлягають, оскільки у спірних правовідносинах належним та повним способом захисту порушених прав позивача є скасування рішення, через те, що самі по собі дії відповідача не тягнуть за собою будь-яких правових наслідків, тобто, не впливають на обсяг прав та інтересів позивача, адже правові наслідки в даному випадку має акт індивідуальної дії – рішення УПФ №559 від 17.12.2020 року про відмову в призначенні пенсії.

Щодо позовних вимог з приводу зобов`язання УПФУ призначити пенсію за віком, суд зазначає наступне.

Згідно ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Разом з цим, у відповідності до ст. 81 Закону 1788 призначення пенсій і оформлення документів для їх виплати здійснюється органами Пенсійного фонду України.

Отже, правовідносини із призначення пенсій відносяться до виключної компетенції органів Пенсійного фонду, та є їх дискреційними повноваженнями і суд, захищаючи права та свободи особи, не може перебирати на себе функції інших органів державної влади, та втручатися в делеговані повноваження пенсійного органу.

Таким чином, позовна вимога у цій частині підлягає задоволенню у спосіб зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення йому пенсії з урахуванням висновків суду першої інстанції.

Наведена позиція підтверджується чисельною судовою практикою Донецького апеляційного адміністративного суду, в тому числі у справах: №233/3831/17 (постанова від 7 лютого 2018 року, колегія суддів: Арабей Т.Г., Геращенко І.В., Міронова Г.М.), № 233/3573/17 (постанова від 7 лютого 2018 року, колегія суддів: Арабей Т.Г., Геращенко І.В., Міронова Г.М.).

Отже, у спірних правовідносинах, на думку суду, відповідач діяв з порушенням меж повноважень, визначених Законами України, необґрунтовано та не пропорційно, чим порушив вимоги ст. 18 Конституції України та ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, за якими органи державної влади та органи місцевого самоврядування, в тому числі, зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а також обґрунтовано і пропорційно.

Тому, спірне рішення №559 від 17.12.2020 року не відповідає обставинам справи та нормам матеріального права, а тому є незаконним, необґрунтованим і підлягає скасуванню.

Відповідно до ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Доказів, які б доводили необґрунтованість заявленого позову, відповідач суду не надав, а отже позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з урахуванням висновків суду.

Приймаючи до уваги, що позов задоволено частково, у порядку ст. 139 КАС України судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Зважаючи на те, що позивачем при поданні позову сплачено судовий збір у розмірі 908,00 грн., з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області підлягає стягненню 454,00 грн.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 32, 139, 243 – 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання дій протиправними, визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Ясинуватського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області № 559 від 17.12.2020 року про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 .

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 15.12.2020 року №946 про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» із зарахуванням до страхового стажу періоди роботи з 15.12.1978 року по 09.03.1998 року в колгоспі «Правда» на посаді тракториста і слюсаря, з 01.03.2000 року по 24.12.2001 року в Свято-Дмитрівському Храмі на посаді сторожа-опалювача, з урахуванням висновків суду, викладених у даному судовому рішенні.

4. В іншій частини позовних вимог – відмовити.

5. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (місцезнаходження: пл. Соборна, 3, м. Слов`янськ, Донецька область, 84122, код ЄДРПОУ 13486010) на користь ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ), судовий збір у розмірі 454 (чотириста п`ятдесят чотири) гривні 00 копійок.

Судове рішення складено та підписано 12 липня 2021 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справа розглянута в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя В.М. Чучко