Рішення № 98270790, 12.07.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 липня 2021 р. Справа№200/5021/21

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чучка В.М., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-270352-45У від 23.11.2020 року на суму 14275,27 грн.,-

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2021 року ОСОБА_1 (далі за текстом – позивач) звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у Донецькій області (надалі – ГУ ДПС у Донецькій області) № Ф-270352-45У від 23.11.2020 року на суму 14275,27 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що у квітні 2021 року дізналася про наявність вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-270352-45У від 23.11.2020 року на суму 14275,27 грн. Вказана сума боргу виникла у зв`язку з несплатою позивачем єдиного соціального внеску з 2019 року по 19.10.2020 року. Позивач зазначає, що за спірний період перебував у трудових відносинах за основним місцем роботи на підприємстві, яке перераховувало до відповідних бюджетів усі обов`язкові платежі, у тому числі ЄСВ. Також, позивач зазначив, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську, вважається самозайнятою особою і платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування лише при умові, що така особа не є найманим працівником у межах такої незалежної професійної діяльності, і що вона отримує дохід саме від такої незалежної професійної діяльності. Оскільки позивач є застрахованою особою і єдиний внесок нараховувався та сплачувався у спірний період роботодавцем, то відповідно відсутній обов`язок по сплаті вказаного внеску як особою, що має право здійснювати адвокатську діяльність, оскільки фактично був найманим працівником, а не самозайнятою особою. Позивач вважає податкову вимогу протиправною та просить її скасувати.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 29.04.2021 року відкрито спрощене позовне провадження у даній справі без проведення судового засідання та повідомлення сторін. В ухвалі було запропоновано відповідачу у п`ятнадцятиденний строк з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі надати суду відзив на позовну заяву зі всіма доказами на його підтвердження, які наявні у відповідача.

Ухвалою суду від 29.04.2021 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову повернуто без розгляду.

26 травня 2021 року представник відповідача на адресу суду надіслав відзив на позов, в якому зазначив, що позивач перебуває на обліку в управлінні як особа, що здійснює незалежну професійну діяльність, тому на підставі даних інформаційної системи органів доходів зборів, було сформовано вимогу № Ф-270352-45У від 23.11.2020 року. При цьому, відповідач зазначає, що сплата роботодавцем єдиного соціального внеску не виключає обов`язку штатного працівника, який суміщає трудові відносини із адвокатською діяльністю (самозайнятої особи) сплачувати єдиний соціальний внесок у порядку, передбаченому чинним законодавством України. У зв`язку з наведеним, представник відповідача вважає, що оскаржувана вимога повністю відповідає вимогам чинного законодавства, а відтак позовні вимоги позивача є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

У поданих до суду додаткових поясненнях позивач зазначив, що наявність у адвоката свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є доказом здійснення адвокатської діяльності та отримання від такої діяльності доходу.

За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

У відповідності до частини 2 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України, за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Згідно частини 8 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Розглянувши наявні заяви по суті справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується вимоги, дослідивши докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність певних обставин справи, суд встановив наступне.

Позивач, ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ), перебуває на обліку в Покровській ДПІ Головного управління ДПС у Донецькій області як фізична особа-підприємець, стан: припинено, але не знято з обліку (КОР не пусті) (а.с. 20-21).

Відповідно до записів у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_2 , у спірний період позивач працювала в ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське» юрисконсультом (а.с. 9-14).

23 листопада 2020 року податковим органом була сформована вимога про сплату боргу (недоїмки) відповідно до якої станом на 31 жовтня 2020 року за позивачем рахується заборгованість зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на загальну суму 14275,27 грн. (а.с. 8).

Відповідно до наданого відповідачем розрахунку вимоги, заборгованість з єдиного внеску нарахована за період 19.07.2019 року – 19.10.2020 року.

Встановлені обставини не є спірними та визнаються сторонами.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 р. № 5076-VI передбачено, що адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Згідно з вимогами ст. 13 вказаного вище Закону адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 р. № 2464-VІ платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Окремо вказана норма визначає, що платниками єдиного внеску є також фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців).

Також, такими платниками є фізичні особи, які забезпечують себе роботою самостійно, та фізичні особи, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту).

З вказаної норми випливає, що законодавець розрізняє платників ЄВ як роботодавців, ФОП, а також осіб, які забезпечують себе роботою самостійно.

Відтак, перед встановленням статусу позивача (фізична особа-підприємець або особа, яка провадить незалежну професійну діяльність) важливо з`ясувати, чи така особа є працівником.

Вказаний висновок кореспондується також з положеннями пп. 14.1.226 п. 14.1 ст.14 Податкового кодексу України, у відповідності до якого самозайнята особа - це платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

В свою чергу, незалежна професійна діяльність - це участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків. інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Відповідно до вимог пункту п`ятого частини першої статті 4 Закону № 2464-VІ, платниками єдиного внеску є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Приписами підпункту другого пункту першого статті 7 Закону № 2464-VІ передбачено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі, якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Разом з тим, відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VІ платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VІ закріплено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Системний аналіз вищенаведених норм права свідчить, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську, вважається самозайнятою особою і платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування лише за умови, що така особа не є найманим працівником в межах такої незалежної професійної діяльності, і що вона отримує дохід саме від такої незалежної професійної діяльності.

Суд звертає увагу, що податкове законодавство України ґрунтується, зокрема, на принципі презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Законом № 2464 не врегульовано відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та здійснення незалежної професійної діяльності. Із системного аналізу його норм убачається, що єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Вказана мета досягається шляхом регулярної сплати мінімального страхового внеску.

Крім того, суд зазначає, що необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності як самозайнятою особою, та отримання доходу від такої діяльності. При цьому свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є підставою та доказом здійснення адвокатської діяльності.

Сторонами не заперечується, що позивач має право на зайняття адвокатською діяльністю.

В той же час, позивач у спірний період (19.07.2019-19.10.2020) перебував у трудових відносинах з ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське», що підтверджується записами трудової книжки.

Отже, у розумінні Закону №2464-VI, позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього регулярно нараховують та сплачують роботодавці в розмірі, не менше мінімального страхового внеску, що виключає обов`язок по сплаті єдиного внеску позивачем як особою, що має право провадити адвокатську діяльність, зокрема у періоди, коли він був найманим працівником і не здійснював адвокатської діяльності як самозайнята особа.

Таким чином, в розумінні положень Закону № 2464 та пп. 14.1.226 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України платником єдиного внеску відносно позивача є роботодавець.

За таких обставин, доводи відповідача про необхідність нарахування позивачеві додатково єдиний внесок є безпідставними.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 05.03.2020 р. у справі № 460/943/19 зауважив, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема, адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Інше тлумачення норм Закону № 2464, на якому наполягає відповідач, щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і мають свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

У зв`язку з вищевикладеним, суд доходить висновку, що нарахування позивачеві єдиного внеску за період 19.07.2019-19.10.2020 є безпідставним, а тому оскаржувана вимога за № Ф-270352-45У від 23.11.2020 року на суму 14275,27 грн. є протиправною та такою, що підлягає скасуванню.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Приймаючи до уваги наведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що вимога Головного управління ДПС у Донецькій області № Ф-270352-45У від 23.11.2020 року на суму 14275,27 грн. про сплату боргу (недоїмки) складена всупереч вимогам чинного законодавства та підлягає скасуванню.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Зважаючи на те, що позивачем при поданні позову сплачено судовий збір у сумі 908,00 грн., наведена сума відповідно до положень ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України підлягає стягненню з відповідача, за рахунок його бюджетних асигнувань.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 32, 139, 243 – 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-270352-45У від 23.11.2020 року на суму 14275,27 грн. – задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Донецькій області № Ф-270352-45У від 23.11.2020 року про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на суму 14275,27 грн.

3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління ДПС у Донецькій області (місцезнаходження: вулиця Італійська, будинок 59, місто Маріуполь, Донецька область, 87515, код ЄДРПОУ 43142826) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ), судовий збір у розмірі 908 (дев`ятсот вісім) гривень 00 копійок.

Повне судове рішення складене 12 липня 2021 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справа розглянута в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя В.М. Чучко