Ухвала суду № 98268274, 13.07.2021, Ленінський районний суд м. Дніпропетровська

13.07.2021 Єдиний унікальний номер 205/5828/21

Єдиний унікальний номер 205/5828/21

Провадження № 2а/205/74/21

УХВАЛА

13 липня 2021 року м. Дніпро

Суддя Ленінського районного суду м. Дніпропетровська Приходченко О.С., ознайомившись з матеріалами адміністративного позову ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області про визнання постанови протиправною та її скасування, –

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 5 липня 2021 року поштою направив до суду позов до відповідача Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області про визнання постанови протиправною та її скасування, який надійшов до суду 12 липня 2021 року.

Матеріали позову в провадження судді канцелярією суду було передано 13 липня 2021 року.

Але вказана позовна заява не відповідає вимогам п.п. 1, 4, 8 ч. 5 ст. 160, ч.ч. 1, 4 ст. 161 КАС України:

-позивачу необхідно вірно зазначити назву суду, до якого подана позовна заява: Ленінський районний суд м. Дніпропетровська, адже назва суду не змінювалася;

-згідно із положеннями ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, щоб стягнення не було посилено, тому позивачеві слід уточнити позовні вимоги та зазначити, що саме він просить суд: скасувати постанову та надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи) або скасувати постанову і закрити справу про адміністративне правопорушення;

-ч. 4 ст. 161 КАС України зобов`язує позивача додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, разом з тим, позивач, посилаючись у своїй позовній заяві на докази, зокрема на постанову про притягнення його до адміністративної відповідальності, не додає їх до позовної заяви;

-позивачу до виправленого адміністративного позову необхідно додати його копію для відповідача.

Крім того, згідно із частиною 3 статті 161 КАС України до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Так, 18 березня 2020 року Велика Палата Верховного Суду у справі № 543/775/17 відступила від попереднього висновку Верховного Суду України від 13 грудня 2016 року (провадження № 21-1410а16) відповідно до якого позивачі не сплачували судовий збір у вказаній категорії справ, вказавши, що чинне законодавство містить ставку судового збору, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги у справі про оскарження постанови про адміністративне правопорушення та подальшому оскарженні позивачем та відповідачем судового рішення. У справах щодо оскарження постанов про адміністративне правопорушення у розумінні положень статей 287, 288 КУпАП, як і в інших справах, які розглядаються судом у порядку позовного провадження, слід застосовувати статті 2-5 Закону України «Про судовий збір», які пільг за подання позовної заяви, відповідних скарг у цих правовідносинах не передбачають. З огляду на необхідність однакового підходу у визначенні розміру судового збору, який підлягає застосуванню у справах щодо накладення адміністративного стягнення, за подання позовної заяви підлягає сплаті судовий збір, який складає 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Аналогічна правова позиція міститься і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2020 року у справі № 626/1675/17, а відповідно до положень частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України правові позиції Верховного Суду є обов`язковими для врахування судами.

Отже, позивачем у позовній заяві заявлено вимоги немайнового характеру, які при поданні позову до суду не було оплачено судовим збором у розмірі 454 гривень, який підлягає оплаті відповідно до розміру, встановленого ч. 5 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», за наступними реквізитами: отримувач коштів: УК у Новокодацькому районі м. Дніпра/Новокодацький район/22030101; код отримувача: 37988155; банк отримувача: Казначейство України (ЕАП); МФО: 899998; р/о: UA898999980313111206000004633; код класифікації доходів бюджету: 22030101; призначення платежу: судовий збір, за позовом (ПІБ чи назва установи, організації, підприємства), Ленінський районний суд м. Дніпропетровська код ЄДРПОУ 02891351.

Також під час ознайомлення з позовною заявою було з`ясовано, що адміністративний позов позивачем було викладено російською мовою.

Разом з тим, відповідно до частини 1 статті 10 Конституції України державною мовою в Україні є українська мова, в свою чергу відповідно до частини 1 статті 12 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та статті 15 КАС України судочинство і діловодство в судах України провадиться державною мовою.

Крім того, як зазначив Конституційний Суд України у рішенні від 14 грудня 1999 року у справі №10-рп/99, українська мова як державна є обов`язковим засобом спілкування на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування (мова актів, роботи, діловодства, документації тощо), а також в інших публічних сферах суспільного життя, які визначаються законом (ч. 5 ст. 10 Конституції України).

Слід зазначити, що Верховний Суд в постанові від 6 лютого 2018 року у справі № 826/24325/15 вже висловлював правову позицію суду з питання мови адміністративного судочинства.

Крім того, у рішенні "Менцен проти Латвії" (заява № 71074/01) Європейський суд з прав людини зазначив: "… що свобода використання мови як така не є однією з прав і свобод, які регулюються Конвенцією. Загальновизнаним є те, що не існує жорсткої лінії розмежування мовної політики від сфери, охопленої Конвенцією, а захід, вжитий в рамках такої політики, може стосуватися одного або декількох положень Конвенції. Разом з тим, фактом залишається те, що, за винятком конкретних прав, передбачених статтями 5 § 2 та 6 § 3 (a), (e), Конвенція сама по собі не гарантує права на використання певної мови при комунікації з органами державної влади або право отримувати інформацію вільно обраною мовою. Отже, за умови поваги до прав, захищених Конвенцією, кожна Висока Договірна Сторона має право регулювати та встановлювати зобов`язання щодо використання своєї офіційної мови або мов у документах, що посвідчують особу та інших офіційних документах.

Суд також зазначає, що більшість Високих Договірних Сторін вирішили надати одній або декільком мовам статус офіційної або державної мови та закріпити їх як такі у своїх відповідних конституціях. Таким чином, Суд визнає, що державна мова для цих держав є однією з фундаментальних конституційних цінностей, подібних до території, державного устрою та національного прапору. Мова жодним чином не є абстрактним поняттям. Вона нерозривно пов`язана з тим, як її фактично використовують носії. Отже, зробивши мову своєю офіційною, держава принципово зобов`язується гарантувати своїм громадянам право використовувати цю мову як для передачі, так і для отримання інформації без перешкод не лише в особистому житті, але й у спілкуванні з органами влади. На думку Суду, насамперед, з цієї точки зору слід враховувати заходи, спрямовані на захист певної мови. Іншими словами, уявлення про державну мову – це наявність певних суб`єктивних прав для носіїв цієї мови".

За таких обставин, позивачу необхідно подану ним до суду позовну заяву викласти українською мовою.

З урахуванням зазначених обставин, позовна заява не відповідає вимогам п.п. 1, 4, 8 ч. 5 ст. 160, ч.ч. 1, 3, 4 ст. 161 КАС України, а тому відповідно до ч. 1 ст. 169 КАС України позов підлягає залишенню без руху з наданням позивачу строку для усунення недоліків.

На підставі викладеного, керуючись ч. 1 ст. 169 КАС України, –

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області про визнання постанови протиправною та її скасування залишити без руху та запропонувати позивачу усунути недоліки у строк, який не може перевищувати десяти днів з дня отримання позивачем копії ухвали, з додержанням вимог п.п. 1, 4, 8 ч. 5 ст. 160, ч.ч. 1, 3, 4 ст. 161 КАС України.

У разі невиконання ухвали в зазначений термін, матеріали позову вважаються не поданими та повертаються позивачу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя: