Рішення № 98268027, 13.07.2021, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

№ 201/2953/20

провадження 2/201/211/2021

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 липня 2021 року Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

у складі: головуючого

судді Антонюка О.А.

з секретарем Храмцевич Т.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 і ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , третя особа Департамент адміністративних послуг і дозвільних процедур Дніпровської міської ради про проведення поділу земельної ділянки в натурі, визнання права власності на частки земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 і ОСОБА_4 25 березня 2020 року звернулися до суду з позовом до відповідача до ОСОБА_5 про проведення поділу земельної ділянки в натурі, визнання права власності на частки земельної ділянки, позовні вимоги не змінювалися, але доповнювалися і уточнювалися. Позивач в своєму позові та з представником посилалися на те, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 належить на праві спільної часткової власності в рівних частинах (по 1/6) земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1210100000:03:247:0051, площа 0.1911 га, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта № 165183464 від 26 квітня 2019 року. Між співвласниками виникли взаємовідносини, які виключають можливість порозумітись щодо порядку та умов використання спільної земельної ділянки. Наявність непорозуміння та конфліктної ситуації підтверджується значною кількістю судових спорів між позивачами та відповідачами, з різних питань та відповідно позицією викладеною сторонами під час розгляду справи.

До відносин користування власником житлового будинку (будівлі, споруди) земельною ділянкою, на якій розташований житловий будинок (будівля, споруда) як до правовідносин, що тривають, застосовується законодавство, що діє протягом періоду користування земельною ділянкою. Норми законодавства, якими змінено правовий режим та умови користування такими земельними ділянками, повинні застосовуватися також і до умов користування земельною ділянкою, які існували до відповідних змін.

Відповідно до ст. 355 ЦК України, майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності, згідно ч. І ст. 356 ЦК України та ч. І ст. 86 ЗК України, є спільною частковою власністю.

Таким чином, з моменту набуття позивачами та відповідачем права спільної часткової власності на житловий будинок, сторони мають право лише за взаємною згодою володіти та користуються спільним майном, і за жодних правових підстав не мають права вчиняти дій, які б не були узгоджені обома співвласниками.

Як випливає з положення ч. І та ч. З ст. 367 ЦК України та ст. 88 ЗК України, поділ в натурі майна, яке перебуває у спільній частковій власності, може бути здійснено за домовленістю між співвласниками, шляхом укладання договору про поділ нерухомого майна, який повинен бути вчинений у письмовій формі з обов`язковим його нотаріальним посвідченням учасниками правочину.

Проте, в тому випадку, якщо один із співвласників виявив бажання, не залежно від його мотивів, здійснити поділ у натурі майна, що перебуває у спільній частковій власності, однак інший співвласник перешкоджає йому в реалізації такого права будь-яким шляхом, що унеможливлює досягнення домовленості між ними щодо укладання договору про поділ нерухомого майна, такий співвласник має право на звернення до суду з відповідним позовом про поділ (виділ) спільного майна в натурі і таке право підлягає судовому захисту.

Сторона позивача звернулася до відповідача з пропозицією укласти договір про поділ в натурі земельної ділянки. Однак, така пропозиція була залишена без розгляду відповідачем, який в п`ятиденний строк, передбачений для відповіді, не виявив бажання укласти відповідний договір, погодити його умови або ж вчинити будь-які інші дії, що свідчили б про намір укласти відповідний правочин. За таких обставин, оскільки між сторонами не досягнуто домовленості про поділ (виділ) в натурі земельної ділянки, що призвело до не можливості вчинити договір про поділ цього майна, в порядку передбаченому ч. З ст. 367 ЦК України, позивач має право на звернення до суду за захистом свого майнового права, шляхом здійснення поділу житлового будинку в натурі, відповідно до частки кожної із сторін у спільній власності з метою припинення права спільної часткової власності на це майно.

Отже, земельну ділянку по АДРЕСА_1 необхідно поділити таким чином, щоб позивачам та відповідачу було виділено у власність частину ділянки, яка б відповідала розміру їх частки у праві спільної часткової власності, з урахуванням порядку користування земельною ділянкою що склався між сторонами. Виділ землі базується за тими ж принципами та методичними підходами, які застосовуються до поділу житлового будинку, за виключенням того правила, що у випадку виділу в натрі частки земельної ділянки, співвласнику якому вона виділяється, надається право саме на ту частину землі, на якій розташована відокремлена частина житлового будинку, що виділяється співвласнику.

Відповідач не бажає вирішувати питання розподілу і встановлення порядку користування земельною ділянкою, що обмежує права позивачів як співвласників, є незаконним і також порушує права позивачів. Вказане, на їх думку (позивачів і їх представника), порушує права сторони позивача, відповідач цим фактично створив перешкоди позивачам в користуванні земельною ділянкою, запропонували добровільно вирішити спір, отримали відмову, звернення до правоохоронних та інших органів ні до чого не призвело, є спір, тому позивачі просили про поділ в натурі і встановлення порядку користування їх земельною ділянкою відповідно до висновку експертизи по часткам власності, задовольнивши її позов в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_5 з представником позовні вимоги не визнали повністю, вказавши на те, що будь-яких правовідносин з позивачами не мають, договір відсутній, на їх пропозицію вирішити питання користування вказаною ділянкою отримали відмову, позивачем не надано жодного належного і допустимого доказу про створення вказаних в їх позові для них перешкод, а також правових підстав для висування зазначених вимог, прав сторін і третіх осіб відповідач не порушував, шкоду нікому не завдавав, просили рішення винести по закону за наявними матеріалами справи та відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. Причини їх неявки в судове засідання судом визнаються не поважними, оцінюються судом як спосіб затягування розгляду справи і недобросовісне виконання своїх процесуальних прав та обов`язків, оскільки таке намагання перенесення слухання справи було вже було, доказів на підтвердження причини відсутності в засіданні сторона відповідача не надавала. Отже, суд вважає можливим розгляд справи за відсутності вказаного відповідача відповідно до ст. 223 ЦПК України.

Представник третьої особи Департамент адміністративних послуг і дозвільних процедур Дніпровської міської ради проти задоволення позову заперечував і вважав за можливе слухати справу за наявними матеріалами справи без їх участі та в задоволенні позову відмовити. Суд вважає можливим слухання справи за відсутності представника цієї третьої особи відповідно до ст. 223 ЦПК України.

З`ясувавши думку сторін, третьої особи, оцінивши надані і добуті докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позов обгрунтованим і підлягаючим задоволенню.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

В судовому засіданні встановлено, що позивачам на праві власності належить по 1/6 частині земельної ділянки. Так, ОСОБА_4 набув право власності 1/6 частину спірної земельної ділянки з кадастровим номером 1210100000:03:247:0051, площею 0.1911 га на підставі договору купівлі-продажу від 13 лютого 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кучмій Н.В., ОСОБА_1 набув право власності на 1/6 частину земельної ділянки з кадастровим номером 1210100000:03:247:0051 площею 0.1911 га на підставі договору купівлі-продажу посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кучмій Н.В. від 13 лютого 2017 року, ОСОБА_2 набула право власності на 1\6 частини земельної ділянки з кадастровим номером 1210100000:03:247:0051 площею 0.1911 га на підставі договору купівлі-продажу посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кучмій Н.В. від 13 лютого 2017 року, ОСОБА_3 є власником 1/6 земельної ділянки кадастровий номер з кадастровим номером 1210100000:03:247:0051, площа 0.1911 га на підставі договір дарування, від 16 серпня 2018 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кучмій Н.В.

Судом встановлено, що відповідачам належить 1/3 частина спірної земельної ділянки. Зокрема, ОСОБА_6 є власником 1/6 земельної ділянки з кадастровим номером 1210100000:03:247:0051, площа 0.1911 га на підставі договору купівлі-продажу 13 лютого 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кучмій Н.В., а ОСОБА_5 набула право власності на 1/6 земельної ділянки з кадастровим номером 1210100000:03:247:0051, площа 0.1911 га на підставі договору дарування від 26 квітня 2019 року, укладеного між ОСОБА_7 та ОСОБА_5 посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Небосенко Оленою Анатоліївною.

З матеріалів справи судом встановлено, що позивачами було прийнято рішення щодо спільного використання належної їй частини земельної ділянки, щодо порядку та способу користування спірною земельною ділянкою та почали будувати на вказаній земельній ділянці будинок.

Вказані обставини підтверджуються Висновком експертів за результатами проведення комплексної судової будівельно-технічної та судово-технічної експертизи № 5535-19/2487/2488-20 від 06 листопада 2020 року.

Зокрема висновками Експертизи № 5535-19/2487/2488-20 від 06 листопада 2020 року визначено, що за рахунок ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 було побудовано багатоквартирний житловий будинок, розташований на спірній земельній ділянці із кадастровим номером 1210100000:03:247:0051 за адресою АДРЕСА_1 .

Таким чином на частині спірної земельної ділянки наявне недобудоване майно, яке було збудовано позивачами за власний кошт на частині спірної земельної ділянки. Вказана обставина стала підставою для спроб з боку позивачів розмежувати земельну ділянку з іншими землекористувачами та виділити належну їм частину землі в натурі.

Позивачами було долучено до матеріалів справи Технічну документацію із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок (Земельна ділянка для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою АДРЕСА_1 ), виконану на замовлення позивачів ТОВ «Бюро оцінки», якою було визначено спосіб поділу земельної ділянки.

Копію Технічною документації позивачами було направлено на адресу сторони відповідачів з проханням погодити межі запропонованого поділу земельної ділянки, докази направлення було долучено позивачами до матеріалів справи, відповіді на вказану пропозицію позивачами отримано не було.

Вказаною Технічною документацією, встановлено, визначено в натурі (на місцевості) та закріплено тимчасовим межовими знаками (ІІІ виду) у кількості 22 шт. межі земельної ділянки площею 0.1274 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та має бути виділена в результаті поділу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 .. Вказаною технічною документацією визначено конкретні координати земельної ділянки площею 0.1274 га, з кадастровим номером 1210100000:03:247:0051, що має бути виділена в результаті поділу позивачам.

До відносин користування власником житлового будинку (будівлі, споруди) земельною ділянкою, на якій розташований житловий будинок (будівля, споруда) як до правовідносин, що тривають, застосовується законодавство, що діє протягом періоду користування земельною ділянкою. Норми законодавства, якими змінено правовий режим та умови користування такими земельними ділянками, повинні застосовуватися також і до умов користування земельною ділянкою, які існували до відповідних змін.

Виходячи зі змісту всіх редакцій статті 120 ЗК України, норма щодо переходу права на земельну ділянку у разі переходу права на будинок, будівлю і споруду може, на думку сторони позивача, бути застосована у випадках, якщо земельна ділянка перебуває у власності або у користуванні колишнього власника будівлі.

Водночас зі змісту статті 125 ЗК України випливає, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають із моменту державної реєстрації цих прав.

Отже, зважаючи на положення статті 125 ЗК, новий власник земельної ділянки не звільняється від необхідності оформлення права на земельну ділянку відповідно до вимог законодавства.

За змістом статті 152 ЗК держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до ст. 355 ЦК України, майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності, згідно ч. І ст. 356 ЦК України та ч. І ст. 86 ЗК України, є спільною частковою власністю.

Таким чином, з моменту набуття позивачами та відповідачем права спільної часткової власності на житловий будинок, сторони мають право лише за взаємною згодою володіти та користуються спільним майном, і за жодних правових підстав не мають права вчиняти дій, які б не були узгоджені обома співвласниками.

Як випливає з положення ч. І та ч. З ст. 367 ЦК України та ст. 88 ЗК України, поділ в натурі майна, яке перебуває у спільній частковій власності, може бути здійснено за домовленістю між співвласниками, шляхом укладання договору про поділ нерухомого майна, який повинен бути вчинений у письмовій формі з обов`язковим його нотаріальним посвідченням учасниками правочину.

Проте, в тому випадку, якщо один із співвласників виявив бажання, не залежно від його мотивів, здійснити поділ у натурі майна, що перебуває у спільній частковій власності, однак інший співвласник перешкоджає йому в реалізації такого права будь-яким шляхом, що унеможливлює досягнення домовленості між ними щодо укладання договору про поділ нерухомого майна, такий співвласник має право на звернення до суду з відповідним позовом про поділ (виділ) спільного майна в натурі і таке право підлягає судовому захисту.

Сторона позивача звернулася до відповідача з пропозицією укласти договір про поділ в натурі земельної ділянки. Однак, така пропозиція була залишена без розгляду відповідачем, який в п`ятиденний строк, передбачений для відповіді, не виявив бажання укласти відповідний договір, погодити його умови або ж вчинити будь-які інші дії, що свідчили б про намір укласти відповідний правочин. За таких обставин, оскільки між сторонами не досягнуто домовленості про поділ (виділ) в натурі земельної ділянки, що призвело до не можливості вчинити договір про поділ цього майна, в порядку передбаченому ч. З ст. 367 ЦК України, позивач має право на звернення до суду за захистом свого майнового права, шляхом здійснення поділу житлового будинку в натурі, відповідно до частки кожної із сторін у спільній власності з метою припинення права спільної часткової власності на це майно.

Отже, земельну ділянку по АДРЕСА_1 необхідно поділити таким чином, щоб позивачам та відповідачу було виділено у власність частину ділянки, яка б відповідала розміру їх частки у праві спільної часткової власності, з урахуванням порядку користування земельною ділянкою що склався між сторонами.

Щодо порядку користування земельною ділянкою, звертається увага на те, що такий виділ землі базується за тими ж принципами та методичними підходами, які застосовуються до поділу житлового будинку, за виключенням того правила, що у випадку виділу в натрі частки земельної ділянки, співвласнику якому вона виділяється, надається право саме на ту частину землі, на якій розташована відокремлена частина житлового будинку, що виділяється співвласнику.

Відповідач не бажає вирішувати питання розподілу і встановлення порядку користування земельною ділянкою, що обмежує права позивачів як співвласників, є незаконним і також порушує права позивачів. Вказане, на їх думку (позивачів і їх представника), порушує права сторони позивача, відповідач цим фактично створив перешкоди позивачам в користуванні земельною ділянкою, запропонували добровільно вирішити спір, отримали відмову, звернення до правоохоронних та інших органів ні до чого не призвело, є спір, вирішити спірне питання сторони в добровільному порядку не можуть, тому позивачі вимушені звертатися з позовом до суду.

Суд вважає позовні вимоги підлягаючими задоволенню, виходячи з наступного.

Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…»

Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно із ст. 152 ЗК України 1. Держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. 2. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. 3. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Судом з`ясовано, що дійсно позивачам на праві власності належить по 1/6 частині земельної ділянки. Так, ОСОБА_4 набув право власності 1/6 частину спірної земельної ділянки з кадастровим номером 1210100000:03:247:0051, площею 0.1911 га на підставі договору купівлі-продажу від 13 лютого 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кучмій Н.В., ОСОБА_1 набув право власності на 1/6 частину земельної ділянки з кадастровим номером 1210100000:03:247:0051 площею 0.1911 га на підставі договору купівлі-продажу посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кучмій Н.В. від 13 лютого 2017 року, ОСОБА_2 набула право власності на 1\6 частини земельної ділянки з кадастровим номером 1210100000:03:247:0051 площею 0.1911 га на підставі договору купівлі-продажу посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кучмій Н.В. від 13 лютого 2017 року, ОСОБА_3 є власником 1/6 земельної ділянки кадастровий номер з кадастровим номером 1210100000:03:247:0051, площа 0.1911 га на підставі договір дарування, від 16 серпня 2018 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кучмій Н.В.

Судом встановлено, що відповідачам належить 1/3 частина спірної земельної ділянки. Зокрема, ОСОБА_6 є власником 1/6 земельної ділянки з кадастровим номером 1210100000:03:247:0051, площа 0.1911 га на підставі договору купівлі-продажу 13 лютого 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кучмій Н.В., а ОСОБА_5 набула право власності на 1/6 земельної ділянки з кадастровим номером 1210100000:03:247:0051, площа 0.1911 га на підставі договору дарування від 26 квітня 2019 року, укладеного між ОСОБА_7 та ОСОБА_5 посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Небосенко Оленою Анатоліївною.

Позивачами було прийнято рішення щодо спільного використання належної їй частини земельної ділянки, щодо порядку та способу користування спірною земельною ділянкою та почали будувати на вказаній земельній ділянці будинок. Вказані обставини підтверджуються Висновком експертів за результатами проведення комплексної судової будівельно-технічної та судово-технічної експертизи № 5535-19/2487/2488-20 від 06 листопада 2020 року.

Зокрема висновками Експертизи № 5535-19/2487/2488-20 від 06 листопада 2020 року визначено, що за рахунок ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 було побудовано багатоквартирний житловий будинок, розташований на спірній земельній ділянці із кадастровим номером 1210100000:03:247:0051 за адресою АДРЕСА_1 .

Таким чином на частині спірної земельної ділянки наявне недобудоване майно, яке було збудовано позивачами за власний кошт на частині спірної земельної ділянки. Вказана обставина стала підставою для спроб з боку позивачів розмежувати земельну ділянку з іншими землекористувачами та виділити належну їм частину землі в натурі.

Позивачами було долучено до матеріалів справи Технічну документацію із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок (Земельна ділянка для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою АДРЕСА_1 ), виконану на замовлення позивачів ТОВ «Бюро оцінки», якою було визначено спосіб поділу земельної ділянки.

Копію Технічною документації позивачами було направлено на адресу сторони відповідачів з проханням погодити межі запропонованого поділу земельної ділянки, докази направлення було долучено позивачами до матеріалів справи, відповіді на вказану пропозицію позивачами отримано не було.

Вказаною Технічною документацією, встановлено, визначено в натурі (на місцевості) та закріплено тимчасовим межовими знаками (ІІІ виду) у кількості 22 шт. межі земельної ділянки площею 0.1274 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та має бути виділена в результаті поділу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 .. Вказаною технічною документацією визначено конкретні координати земельної ділянки площею 0.1274 га, з кадастровим номером 1210100000:03:247:0051, що має бути виділена в результаті поділу позивачам.

Також вказаною «Технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок (Земельна ділянка для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою АДРЕСА_1 )» встановлено, визначено в натурі (на місцевості) та закріплено тимчасовими межовими знаками (ІІІ виду) у кількості 9 шт. межі земельної ділянки площею 0.0637 га, з кадастровим номером 1210100000:03:247:0051, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яку має бути в результаті поділу земельної ділянки виділено ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .

Судом встановлено під час дослідження Технічної документації визначено наступні координати земельної ділянки площею 0.1274 га, з кадастровим номером 1210100000:03:247:0051, яку має бути в результаті поділу земельної ділянки виділено ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .

В подальшому позивачами було долучено до матеріалів справи копію Технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок ОСОБА_4 , гр. ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 (4/6), ОСОБА_5 , ОСОБА_6 (2/6), розташованої за адресою АДРЕСА_1 , із цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Вказана технічна документація була виготовлена Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_8 07 травня 2021 року. (Кваліфікаційний сертифікат інженера-землевпорядника № 013227 від 17 травня 2017 року).

Судом з`ясовано, що Технічною документацією від 07 травня 2021 року, що була виконана ФОП ОСОБА_8 , було підтверджено варіант поділу земельної ділянки визначений у Технічній документацій, що була виготовлена на замовлення позивачів ТОВ «Бюро оцінки».

В своїх запереченнях відповідачі наполягали на неналежності здійсненої позивачами «Технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок (Земельна ділянка для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою АДРЕСА_1 )» як доказу.

В той же час, відповідачі не заперечували необхідність поділу земельної ділянки та долучили до матеріалів справи «Проект розділу земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 », який було виготовлено на замовлення ОСОБА_5 та ОСОБА_6 ТОВ «Сервіс Експерт М» (код ЄДРПОУ 37988223). Долучений відповідачами до матеріалів справи «Проект розділу земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 » містить інший варіант поділу спірної ділянки ніж той, що було визначено позивачами за текстом позовної заяви.

Судом було надано правову оцінку долученим сторонами доказів та встановлено наступне.

Статтею 25 Закону України «Про землеустрій» встановлений вичерпний перелік документації із землеустрою, серед яких: схеми землеустрою і техніко-економічні обґрунтування використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць; проекти землеустрою щодо встановлення (зміни) меж адміністративно-територіальних одиниць; проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимом утворюючих об`єктів; проекти землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок; проекти землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб; проекти землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь; проекти землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів; проекти землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв); робочі проекти землеустрою; технічна документація із землеустрою щодо визначення та встановлення в натурі (на місцевості) державного кордону України; технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюються права суборенди, сервітуту; технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок; технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земель.

Відповідно до пункту 3.2. Вимог до технічного і технологічного забезпечення виконавців (розробників) робіт із землеустрою, затверджених наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України 11 квітня 2013 року № 255 «Документація із землеустрою, розроблена виконавцями (розробниками) робіт із землеустрою, підписується керівником суб`єкта господарювання та сертифікованим інженером-землевпорядником».

Запропонований позивачами поділ земельної ділянки, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ґрунтується на підставі «Технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок (Земельна ділянка для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою АДРЕСА_1 )», що була виконана ТОВ «Бюро оцінки» на замовлення позивачів. Вказана Технічна документація містить підпис сертифікованого інженера-земплевпорядника, відповідального за дотримання вимог земельного законодавства, стандартів, норм і правил при виконанні робіт із землеустрою ОСОБА_9 та виконавчого директора К.І. Чубенко.

Робота з підготовки технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки по АДРЕСА_1 , виконувалось ТОВ «Бюро оцінки» відповідними спеціалістами, правомочність яких підтверджується наступними документами: сертифікатом інженера-геодезиста від 12 грудня 2014 року № 011855, свідоцтвом про підвищення кваліфікації від 08 листопада 2018 року № ШГ 020707743/000267-18, сертифікатом інженерів-землевпорядників від 11 березня 2014 року № 02147 та від 10 серпня 2017 року № 013789 та свідоцтвом про підвищення кваліфікації від 05 січня 2018 року № ІЗ 02070743/000235-17 на підставі вимог ст. 26 закону України «Про землеустрій», згідно з заявкою замовника.

На підставі зазначено суд прийшов до висновку, що технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок оформлена за підписом сертифікованого інженера-землевпорядника, відповідального за дотримання вимог земельного законодавства, стандартів, норм і правил при виконанні робіт із землеустрою Т.П. ОСОБА_10 та виконавчого директора ТОВ «Бюро оцінки» К.І. Чубенко, а відповідно може бути використана судом як доказ у справі.

Аналогічні висновки було зроблено щодо технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 (4/6), ОСОБА_5 , ОСОБА_6 (2/6), розташованої за адресою АДРЕСА_1 , із цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Вказана технічна документація була виготовлена фізичною особою-підприємцем ОСОБА_8 07 травня 2021 року.

В той же час долучений до матеріалів справи відповідачами «Проект розділу земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 », розроблений ТОВ «Сервіс Експерт М» не відповідає вимогам ст. 25 Закону України «Про землеустрій», оскільки визначений диспозицією ст. 25 Закону України «Про землеустрій» не передбачає такого виду документації із землеустрою як «проект розділу земельної ділянки».

З наведеного випливає, що суд не може під час постановлення рішення спиратись на долучений відповідачами «Проект розділу земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 », як на доказ, оскільки долучений відповідачами проект розроблений без дотримання вимог чинного законодавства.

Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів, а стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У частині першій статті 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Статтею 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини під майном також розуміються майнові права.

Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

За правилами статей 317, 319 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Цими правами власник розпоряджається на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

У частині першій статті 86 ЗК України передбачено, що земельна ділянка може знаходитись у спільній власності з визначенням частки кожного з учасників спільної власності (спільна часткова власність) або без визначення часток учасників спільної власності (спільна сумісна власність).

Відповідно до частин першої, третьої статті 88 ЗК України володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюються за згодою всіх співвласників згідно з договором, а у разі недосягнення згоди - у судовому порядку. Учасник спільної часткової власності має право вимагати виділення належної йому частки із складу земельної ділянки як окремо, так і разом з іншими учасниками, які вимагають виділення, а у разі неможливості виділення частки - вимагати відповідної компенсації.

Згідно з частиною другою статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків .

Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного із них у праві власності є спільною частковою власністю (частина перша статті 356 ЦК України).

Згідно зі статтею 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Статтею 358 ЦК України визначено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації (частини перша, друга, третя ).

За змістом статі 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.

Таким чином, первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість. При виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками, такий порядок користування може встановити суд.

Співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності, що передбачено статтею 361 ЦК України.

На підставі частини першої, другої статті 367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється.

Відповідно до статті 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.

При вирішенні спору, визначаючи варіанти користування земельною ділянкою, суд повинен виходити з розміру часток кожного зі співвласників на нерухоме майно, наявності порядку користування земельною ділянкою, погодженого власниками та визначеного на підставі відповідного договору, оформленого у встановленому законом порядку. Якщо суд установить, що співвласники визначили порядок користування й розпорядження земельною ділянкою, для зміни якого підстав немає, він ухвалює рішення про встановлення саме такого порядку. Якщо ж погодженого або встановленого порядку користування земельною ділянкою немає, то суд установлює порядок користування земельною ділянкою з дотриманням часток кожного співвласника у нерухомому майні та забезпеченням вільного користування кожним зі співвласників належним йому майном.

Зазначений правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 15 травня 2017 року у справі № 6-841цс16 та від 01 листопада 2017 року у справі № 6-2454цс16.

У постанові Верховного Суду України від 01 листопада 2017 року у справі № 334/2465/14-ц зазначено: «право користування земельною ділянкою визначається відповідно до часток кожного з власників нерухомого майна, яке знаходиться на цій земельній ділянці, якщо інше не було встановлено домовленістю між ними. Однак у будь якому випадку наявне в однієї особи право не може порушувати права іншої особи (частина п`ята статті 319 ЦК України). Отже, при вирішенні спору, визначаючи варіанти користування земельною ділянкою, суд повинен виходити з розміру часток кожного зі співвласників на нерухоме майно, наявності порядку користування земельною ділянкою, погодженого власниками або визначеного на підставі відповідного договору, оформленого у встановленому законом порядку. Якщо суд установить, що співвласники визначили порядок користування й розпорядження земельною ділянкою, для зміни якого підстав немає, він ухвалює рішення про встановлення саме такого порядку. Якщо ж погодженого або встановленого порядку користування земельною ділянкою немає, то суд установлює порядок користування земельною ділянкою з дотриманням часток кожного співвласника у нерухомому майні та забезпеченням вільного користування кожним зі співвласників належним йому майном».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 травня 2021 року у справі № 501/2148/17 (провадження № 61-22087св19) вказано: «Поняття спільної часткової власності визначено у частині першій статті 356 ЦК України як власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності. Право спільної часткової власності - це право двох або більше осіб за своїм розсудом володіти, користуватися і розпоряджатися належним їм у певних частках майном, яке складає єдине ціле. Кожен учасник спільної часткової власності володіє не часткою майна в натурі, а часткою в праві власності на спільне майно в цілому. Ці частки є ідеальними й визначаються відповідними процентами від цілого чи у дробовому вираженні. Згідно з частиною третьою статті 358 ЦК України кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. Частиною першою статті 86 ЗК України передбачено, що земельна ділянка може знаходитись у спільній власності з визначенням частки кожного з учасників спільної власності (спільна часткова власність) або без визначення часток учасників спільної власності (спільна сумісна власність). Відповідно до частин першої, третьої статті 88 ЗК України володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюються за згодою всіх співвласників згідно з договором, а у разі недосягнення згоди - у судовому порядку. Учасник спільної часткової власності має право вимагати виділення належної йому частки із складу земельної ділянки як окремо, так і разом з іншими учасниками, які вимагають виділення, а у разі неможливості виділення частки - вимагати відповідної компенсації. Згідно з частинами першою, другою статті 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки зі спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання. Відповідно до статті 367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється. Виходячи з аналізу змісту наведених норм права, поняття «поділ» та «виділ» не є тотожними. При поділі майно, що знаходиться в спільній частковій власності, поділяється між усіма співвласниками, і правовідносини спільної часткової власності припиняються. При виділі частки правовідносини спільної часткової власності, як правило, зберігаються, а припиняються лише для співвласника, частка якого виділяється. Винятком з цього правила є ситуація, коли майно належить на праві спільної часткової власності двом співвласникам, - тоді має місце поділ спільного майна. Тобто, поділ спільного майна відрізняється від виділу частки співвласника або припинення його права на частку в спільному майні однією суттєвою ознакою - у разі поділу майна право спільної часткової власності на нього припиняється. Розглядаючи справу, суди першої та апеляційної інстанцій на наведене уваги не звернули, не врахували, що спірне майно належить на праві спільної часткової власності двом співвласникам, у зв`язку з чим виділ частки в цьому майні лише для позивача є неможливим, а можливий поділ цього майна в натурі між сторонами, у разі якого право спільної часткової власності на нього припиняється.»

Позивачами до матеріалів справи було долучено Висновок експерта за результатами земельно-технічної експертизи № 01-21 по цивільній справі № 201/2953/20 складений судовим експертом ОСОБА_11 11 червня 2021 року, який за своїм змістом підтверджує доцільність способу поділу земельних ділянок в межах способу визначеного «Технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок (Земельна ділянка для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою АДРЕСА_1 )» долученою до матеріалів справи.

Варіант розподілу земельної ділянки запропонований позивачами не порушує законні права сторін, не позбавляє їх можливості належно користуватися своєю часткою земельної ділянки та є можливим варіантом визначення порядку користування земельною ділянкою з урахуванням власності сторін та сталого порядку користування своїми земельними ділянками.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про судову експертизу» судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об`єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.

Відповідно до частин першої, другої статті 102 ЦПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права.

Частина 3 вказаної статті встановлює, що висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В Рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Дульський проти України» (Заява № 61679/00) від 01 червня 2006 року зазначено, що експертиза, призначена судом, є одним із засобів встановлення або оцінки фактичних обставин справи і тому складає невід`ємну частину судової процедури.

Враховуючи те, що наданий експертом варіант поділу земельної ділянки враховує ідеальні частки сторін у праві спільної часткової власності та відповідає їх розміру, зважаючи на те, що представник позивачів не заперечував проти саме такого варіанту поділу земельних ділянок, а також враховуючи підтверджуються Висновком експертів за результатами проведення комплексної судової будівельно-технічної та судово-технічної експертизи № 5535-19/2487/2488-20 від 06 листопада 2020 року суд вважає за можливе поділити спірні земельні ділянки за визначеним позивачем варіантом.

Згідно зі ст. 55 Конституції України, «Права і свободи людини і громадянина захищаються судом. … Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.». Виходячи з передбаченого ст. 8 Конституції України принципу верховенства права, наведені норми Конституції України надають людині можливість будь-якими незабороненими законом засобами самому захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Вимоги до доказів встановлені ст. 77 ЦПК України, якою встановлено, що письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.

У відповідності до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України: рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ст. 82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Відповідно до ч. 3, 6 ст. 13 ЦК України «Межі здійснення цивільних прав»: не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п`ятою цієї статті, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Згідно до ст. 19 Конституції України ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законом.

Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов`язки сторін. Всі ці складові могли бути з`ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК, всебічне і повне з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності.

Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об`єктивні підстави вважати, що позов підлягає задоволенню.

Не може суд прийняти до уваги не визнання відповідачем позовних вимог, оскільки вони спростовуються вищенаведеним і нічим об`єктивно не підтверджуються.

При таких обставинах суд вважає можливим позовні вимоги задовольнити та провести поділ в натурі земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1210100000:03:247:0051, площа 0.1911 га, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), що є у спільній частковій власності сторін наступним чином: виділити позивачам у спільне користування 4/6 частин спірної ділянки площею 0.1274 га кадастровий номер 1210100000:03:247:0051, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) відповідно до схеми поділу земельної ділянки долученої до матеріалів справи будівельно-технічної та економічної експертизи № 5535-19/2487/2488-20 з зазначеними в ній кутами поворотних точок, таблиці довжин ліній та дирекційних кутів відповідно до технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок, виділити ОСОБА_5 1/6 частини цієї земельної ділянки загальною площею 0.0637 га, кадастровий номер 1210100000:03:247:0051, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) в спільне користування відповідно до схеми поділу земельної ділянки долученої до матеріалів справи будівельно-технічної та економічної експертизи № 5535-19/2487/2488-20 з зазначеними в ній кутами поворотних точок, таблиці довжин ліній та дирекційних кутів відповідно до технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок, припинити право спільної часткової власності сторін на вказану земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1210100000:03:247:0051, площа 0.1911 га та визнати за позивачами справо спільної сумісної власності земельної ділянки площею 0.1274 га, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) відповідно до схеми поділу земельної ділянки долученої до матеріалів справи будівельно-технічної та економічної експертизи № 5535-19/2487/2488-20 з зазначеними в ній кутами поворотних точок, таблиці довжин ліній та дирекційних кутів відповідно до технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Таким чином обставини позовних вимог, стосовно яких у позивача є спір, в такому вигляді знайшли своє підтвердження в ході судового засідання і підлягають задоволенню повністю.

На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 13, 14, 19, 41, 55, 124 Конституції України, ст. 86, 88, 89, 90, 120, 125, 152, 212 ЗК України, ст. 15, 16, 317, 319, 355, 356, 358, 364, 367, 386, 391 ЦК України, ст. 25, 26 Закону України «Про землеустрій», ст. 4, 5, 18, 43, 49, 76-81, 84, 89, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити.

Провести поділ в натурі земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1210100000:03:247:0051, площа 0.1911 га, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), що є у спільній частковій власності ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 наступним чином: виділити ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 у спільне користування 4/6 частин спірної ділянки площею 0.1274 га кадастровий номер 1210100000:03:247:0051, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) відповідно до схеми поділу земельної ділянки долученої до матеріалів справи будівельно-технічної та економічної експертизи № 5535-19/2487/2488-20 з зазначеними в ній кутами поворотних точок, таблиці довжин ліній та дирекційних кутів відповідно до технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Виділити ОСОБА_5 1/6 частину земельної ділянки загальною площею 0.0637 га, кадастровий номер 1210100000:03:247:0051, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) в спільне користування відповідно до схеми поділу земельної ділянки долученої до матеріалів справи будівельно-технічної та економічної експертизи № 5535-19/2487/2488-20 з зазначеними в ній кутами поворотних точок, таблиці довжин ліній та дирекційних кутів відповідно до технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Припинити право спільної часткової власності ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1210100000:03:247:0051, площа 0.1911 га.

Визнати за ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 справо спільної сумісної власності земельної ділянки площею 0.1274 га, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) відповідно до схеми поділу земельної ділянки долученої до матеріалів справи будівельно-технічної та економічної експертизи № 5535-19/2487/2488-20 з зазначеними в ній кутами поворотних точок, таблиці довжин ліній та дирекційних кутів відповідно до технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Рішення може бути оскаржено в Дніпровський апеляційний суд протягом 30 днів з дня проголошення рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.

Повний текст рішення складено 13 липня 2021 року.

Суддя –