Рішення № 98267902, 05.07.2021, Дніпровський районний суд м. Дніпродзержинська

Справа № 209/845/21

Провадження № 2/209/723/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 липня 2021 року Дніпровський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Байбара Г.А.

за участі: секретаря Кулік О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кам`янське Дніпропетровської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Кам`янської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору – Друга кам`янська державна нотаріальна контора, про визнання права власності на квартиру в порядку спадкування за заповітом,

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача - адвокат Бєлік С.П. звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за заповітом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 на квартиру, загальною площею 49,3 кв.м., житловою площею 28,6 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

На обґрунтування позову зазначено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 , яка була бабусею позивача ОСОБА_1 . ОСОБА_3 залишила заповіт, яким заповідала позивачу на випадок своєї смерті квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , якою володіла на праві власності. Заповіт був посвідчений 06 червня 2006 року державним нотаріусом Третьої дніпродзержинської державної нотаріальної контори Бурдік С.С. та зареєстрований в Спадковому реєстрі. ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , його батьком є ОСОБА_4 , який є сином ОСОБА_2 та помер ІНФОРМАЦІЯ_3 . Відповідно ч.1 ст. 1266 ЦК України ОСОБА_1 є спадкоємцем першої черги, тобто мав право спадкувати вказану квартиру навіть за відсутності заповіту, а інших спадкоємців першої черги немає. В належний термін ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_5 , яка діяла на підставі довіреності від 08 липня 2019 року, звернувся до нотаріальної контори щодо прийняття спадщини за заповітом після померлої ОСОБА_2 . Постановою державного нотаріуса Другої кам`янської державної нотаріальної контори Бурдік С.С. від 30 жовтня 2019 року позивачу було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_2 з тих підстав, що згідно ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу спірної квартири повинен бути нотаріально посвідчений, а він зареєстрований 05 грудня 1997 року товарною біржою «Дніпродзержинська» за реєстрованим номером № 001/393-Н, а також зареєстрований в БТІ в книзі реєстрових записів № 120 за № 21117 від 08 грудня 1997 року. В договорі купівлі-продажу було вказано, що сторони угоди є членами товарної біржі, і відповідно до ст. 15 Закону України «Про товарну біржу» від 10 грудня 1991 року договір купівлі-продажу не підлягає нотаріальному посвідченню. Правочин щодо купівлі-продажу квартири був повністю виконаний сторонами, продавцем було звільнено приміщення квартири, передані ключі від квартири та він знявся з реєстрації по квартирі. Сторони не пред`являли один до одного заперечення та зауваження. ОСОБА_2 стала проживати в придбаній квартирі, зареєструвалася в ній, здійснювала ремонт квартири та оплачувала комунальні послуги, починаючи з моменту придбання квартири і до моменту смерті, тобто на протязі 22 років.

Згідно ст. 153 ЦК УРСР (1963 р.), який діяв на момент укладення договору та підлягає застосуванню до спірних правовідносин, договір є укладеним, якщо сторонами досягнуто згоди за всіма істотними умовами договору, якими є ті умови договору, що визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї із сторін повинно бути досягнуто згоди.

Вважаючи, що реєстрація договору купівлі-продажу від 05 грудня 1997 року між продавцем ОСОБА_6 та покупцем ОСОБА_2 , укладеного на товарній біржі «Дніпродзержинська», була здійснена у відповідності до п. 1.5 пп «г» Правил державної реєстрації об`єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності фізичних та юридичних осіб, які затверджені Наказом № 56 від 13 грудня 1995 року Державного комітету України по житлово-комунальному господарству і зареєстровані в Міністерстві юстиції України 19 січня 1996 року за № 31/1056, які діяли на той час, а БТІ здійснило державну реєстрацію спадкової квартири відповідно до матеріальних норм цивільного права, позивач звертався до Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська з позовною заявою про визнання незаконною постанови нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії, зобов`язання видати свідоцтво про право на спадщину. Проте, рішенням суду від 04 січня 2021 року в задоволенні цього позову відмовлено. Скасовуючи частково рішення суду першої інстанції, Дніпровський апеляційний суд в своїй постанові від 16 березня 2021 року по справі№ 209/4059/19 погодився з тим, що на вимогу пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (2004 р.) до таких відносин необхідно застосовувати положення ЦК УРСР від 18 липня 1963 року, але вказав, що ефективним способом захисту порушених прав позивача є визнання права власності на спадкову квартиру в порядку спадкування за заповітом. Вказана постанова Дніпровського апеляційного суду є доказом і на вимогу ч.4 ст. 82 ЦПК України викладене в цій постанові не підлягає доказуванню.

Позивач є єдиним спадкоємцем після померлої ОСОБА_2 , і 20 листопада 2019 року державним нотаріусом йому було видано свідоцтво про право на спадщину за законом після померлої ОСОБА_2 на земельну ділянку, площею 0,1821 га, розташовану по АДРЕСА_2 . Вказане свідчить про те, що нотаріусом на підставі ст. 1266 ЦК України було визнано право позивача на спадкування за законом після померлої бабусі ОСОБА_2 . Посилаючись на ч.1 ст. 328, ст. 1216 ЦК України, ст. 45, 128, 227 ЦК України (1963 р.), вважає, що за ним необхідно визнати право власності на вказану квартиру в порядку спадкування за заповітом.

Процесуальні дій у справі.

Ухвалою судді від 05 квітня 2021 року відкрито провадження у справі та постановлено розглядати справу за правилами загального позовного провадження (а.с. 31).

Ухвалою суду від 04 червня 2021 року закрито підготовче провадження та справа призначена до розгляду по суті. Також цією ухвалою залучено до участі у справі Другу кам`янську державну нотаріальну контору як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, та витребувано від нотаріальної контори належним чином засвідчену копію спадкової справи після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 (а.с. 38), яка надійшла до суду 22 червня 2021 року (а.с. 42 -78).

Представник позивача – адвокат Бєлік С.П. в судове засідання не з`явився, через канцелярію суду надав письмову заяву, в якій просить розглядати справу за його відсутності та за відсутності позивача, позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить їх задовольнити.

Представник відповідача - Кам`янської міської ради Сімяник Д.О. в судове засідання не з`явився, через канцелярію суду надав письмове клопотання, в якому просить проводити розгляд справи без участі представника Кам`янської міської ради, прийняти рішення по справі згідно з нормами чинного законодавства України (а.с. 32).

Представник Другої кам`янської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області в судове засідання не з`явився. Від завідувача нотаріальної контори Астахової О.С. до суду надійшло письмове клопотання, в якому вона просить розглядати справу за відсутності їх представника (а.с. 42).

Відповідно до ч.3 ст. 211 ЦПК України, суд ухвалив розглядати справу в судовому засіданні за відсутності позивача, його представника, представників відповідача та третьої особи.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши письмові докази у справі та встановивши фактичні обставини і зміст спірних правовідносин, суд вважає, що позов підлягає задоволенню.

У судовому засіданні встановлено, що 05 грудня 1997 року між ОСОБА_6 , який діяв за себе та за дорученням, посвідченим 13 серпня 1997 року державним нотаріусом Третьої дніпродзержинської державної нотаріальної контори Ісаковою Л.В., реєстровий № 1-839, від ОСОБА_7 , як продавцем, та ОСОБА_2 , як покупцем, до виконання біржової угоди, зареєстрованої на товарній біржі «Дніпродзержинська» за № 001/393-Н, був укладений договір купівлі-продажу нерухомого майна, згідно якого ОСОБА_6 продав, а ОСОБА_2 купила двокімнатну квартиру, загальною площею 49,3 кв.м., жилою площею 28,6 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Продаж квартири було вчинено за 5500 грн, які одержані продавцем до підписання договору (а.с. 17). У договорі було зазначено, що продавець та покупець на момент укладення угоди були членами Біржі.

У пункті 9 договору було зазначено, що у відповідності до ст. 227 ЦК України, цей договір підлягає реєстрації в Бюро технічної інвентаризації та згідно ст. 15 Закону України від 10 грудня 1991 року «Про товарну біржу» не підлягає нотаріальному посвідченню.

08 грудня 1997 року на оригіналі договорі купівлі-продажу нерухомого майна, як на правовстановлюючому документі, Дніпродзержинським бюро технічної інвентаризації виконаний реєстраційний напис на підтвердження реєстрації квартири за адресою: АДРЕСА_1 , на праві приватної власності в цілому за ОСОБА_2 в реєстровій книзі №120 за реєстровим номером 21117. Також були внесені зміни в технічний паспорт на квартиру, в якому ОСОБА_2 вказана власником квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 49,3 кв.м., жилою площею 28,6 кв.м. (а.с. 15- 16).

23 січня 1998 року ОСОБА_2 зареєструвалася у придбаній нею квартирі і мешкала в ній та була зареєстрована до дня своєї смерті – ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується довідкою ТОВ «ЄРЦ КП» № 1/17369 від 12 серпня 2019 року (а.с. 52 оберт).

Згідно ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Дія актів цивільного законодавства в часі регламентована ст. 5 ЦК України.

Згідно п. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (2004 року), Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз`яснено, що відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Отже, в даному випадку на момент переходу права власності на квартиру до ОСОБА_2 правовідносини підлягали регулюванню за нормами ЦК УРСР (в редакції 1963 року).

Згідно зі ст. 153 ЦК УРСР (в редакції 1963 року), який діяв на момент укладення правочину та підлягає застосуванню до спірних правовідносин, договір є укладеним, якщо сторонами досягнуто згоди за всіма істотними умовами. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.

Згідно статті 15 Закону України «Про товарну біржу» від 10 грудня 1991 року № 1956-ХІІ договір купівлі-продажу включений в перелік біржових операцій.

Згідно ч. 2 ст. 9 Житлового Кодексу України (з доповненнями 1993 року, в редакції, що діяла на час укладення договору) квартира (будинок) може бути придбана громадянами на біржових торгах.

За змістом ст. 224 ЦК УРСР (в редакції 1963 року), за договором купівлі-продажу продавець зобов`язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 227 ЦК УРСР (1963 року), що діяв на час укладення договору, договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору.

Згідно частини 1 статті 47 ЦК України (1963 року) нотаріальне посвідчення угод обов`язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди.

Відповідно до ч. 2 ст.47 ЦК УРСР (в редакції 1963 року), якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається. Аналогічне положення міститься і в ч. 2 ст. 220 нині діючого ЦК України.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про товарну біржу", товарна біржа є організацією, що об`єднує юридичних і фізичних осіб, які здійснюють виробничу і комерційну діяльність, і має за мету надання послуг в укладенні біржових угод, виявлення товарних цін, попиту і пропозицій на товари, вивчення, упорядкування і полегшення товарообігу і пов`язаних з ним торговельних операцій.

Статтею 2 Закону України "Про товарну біржу" встановлено, що основними принципами діяльності товарної біржі є рівноправність учасників біржових торгів, застосування вільних (ринкових) цін, публічність проведення біржових торгів. Отже, товарна біржа - це оптовий, регулярно діючий ринок, де відбувається торгівля сировиною, матеріалами, іншими товарами, допущеними до обігу на біржі, створений для зручності здійснення комерційної діяльності юридичними та фізичними особами, які, в свою чергу, повинні бути обов`язково зареєстрованими відповідною біржою як її учасники.

Згідно ст.15 Закону України "Про товарні біржі" не підлягали нотаріальному посвідченню угоди, які зареєстровані на біржі, якщо вони являють собою купівлю-продаж, поставку та обмін товарів, допущених до обігу на товарній біржі. Угода вважається укладеною з моменту її реєстрації на біржі. Біржовий договір з моменту його реєстрації на біржі є вчиненим правочином.

Таким чином, угоди, що зареєстровані на біржі, не прирівнюються до нотаріально посвідчених, а лише не підлягають подальшому нотаріальному посвідченню. До нотаріально посвідчених документів прирівнюються лише документи, складені згідно з вимогами ст.40 Закону України "Про нотаріат", перелік яких є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню.

В пункті 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" від 28 липня 1978 року № 3 (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1992 року № 13 та від 25 травня 1998 року № 15) було роз`яснено, що з підстав недодержання нотаріальної форми визнаються недійсними тільки ті угоди, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов`язковому нотаріальному посвідченню, зокрема договори довічного утримання, застави, купівлі-продажу, в тому числі при придбанні на біржових торгах, міни або дарування жилого будинку (квартири) чи його (її) частини. Щоб не допустити неправильного визнання дійсними угод на підставі ч. 2 ст. 47 ЦК України, суд повинен перевірити, чи підлягала виконана угода нотаріальному посвідченню, чому вона не була нотаріально посвідчена і чи не містить вона протизаконних умов. Якщо така угода виконана повністю або частково однією з сторін, а друга сторона ухиляється від її нотаріального оформлення, суд, на підставі ч.2 ст.47 ЦК, за вимогою сторони, яка виконала угоду, її правонаступників або прокурора вправі визнати угоду дійсною. Однак це правило не може бути застосовано, якщо сторонами не було досягнуто згоди з істотних умов угоди або для укладення її були в наявності передбачені законом обмеження.

На час укладення договору купівлі-продажу квартири в грудні 1997 року сторони правочину не були обізнані про те, що правочин купівлі-продажу нерухомого майна, у відповідності до ст. 47 ЦК України (в ред.1963 року) підлягає нотаріальному посвідченню, оскільки на той час був чинним Закон України «Про товарну біржу», відповідно ст. 15 якого, правочини, зареєстровані на біржі, подальшому нотаріальному посвідченню не підлягали.

При вчиненні правочину всі дії сторін були спрямовані на встановлення цивільних прав та обов`язків, перехід права власності, і сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, мали вільне волевиявлення, що відповідало внутрішній волі на досягнення наслідків, а саме, купівлі-продажу вищевказаної квартири, правочин був реальним і вчиненим у формі дозволеній чинним законодавством України в 1997 році. Усі вимоги договору купівлі-продажу, сторонами були виконані, ніяких претензій щодо передачі майна не було, та сторонами правочину один до одного будь-які інші претензії не пред`являлися. Державна реєстрація договору купівлі-продажу проведена Дніпродзержинським бюро технічної інвентаризації.

Реєстрація бюро технічної інвентаризації за ОСОБА_2 права власності на придбану квартиру на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого біржою, а не нотаріусом, станом на грудень 1997 року не суперечила чинному законодавству.

Правила державної реєстрації об`єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб, затверджені наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству № 56 від 13 грудня 1995, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 19 січня 1996 року за № 31, передбачали підставу для державної реєстрації договорів купівлі - продажу, міни, зареєстрованих біржою. Крім того, Інструкцією про порядок державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, затвердженою наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України 09.06.1998 року № 121, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 1998 року за № 399/2839, також передбачено підставу для державної реєстрації договорів купівлі-продажу, міни, зареєстрованих біржою.

Відповідно до п.5 ст.3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» від 01.07.2004 року за № 1952-1 право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з діючими нормативно - правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою. На підставі цього Закону реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень здійснюється лише в разі вчинення правочинів щодо нерухомого майна, а також за заявою власника (володільця) нерухомого майна.

Вищезазначене не суперечить й вимогами ст. 328 ЦК України (в ред. 2003 року), відповідно до якої право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Таким чином, оскільки ОСОБА_2 повністю виконала умови договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3 , здійснивши оплату за придбане майно грошовими коштами, які ОСОБА_6 одержав до підписання цього договору, що вбачається з п.4 даного правочину, та вказаний договір купівлі-продажу, у відповідності з вимогами ч. 2 ст. 227 ЦК УРСР, був зареєстрований у Дніпродзержинському БТІ, в передбаченому Законом порядку, суд вважає, що ОСОБА_2 на підставі статей 128, 153 ЦК УРСР та ст. 49 Закону України "Про власність" набула право власності на вказану квартиру і правомірно володіла нею.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим 09 серпня 2019 року Дніпровським районним у місті Кам`янське відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області , актовий запис № 380 (а.с. 7).

Як було зазначене вище, ОСОБА_2 з часу придбання квартири по АДРЕСА_1 та по день своєї смерті вважала себе власником квартири, була зареєстрована та постійно проживала в ній, тобто володіла і користувалася цією квартирою.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що є підстави для визнання дійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, укладеного 13 серпня 1997 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 через товарну біржу «Дніпродзержинська», так як цей договір був укладений сторонами з їх обопільної згоди, сторони виконали всі умови договору, ОСОБА_2 зареєструвала цей договір в Дніпродзержинському бюро технічної інвентаризації, і в теперішній час, у зв`язку зі смертю ОСОБА_2 , неможливо нотаріально посвідчити укладений договір.

Оскільки за життя ОСОБА_2 набула право власності на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , то після її смерті ця квартира є спадковим майном.

За життя ОСОБА_2 склала заповіт, яким на випадок своєї смерті зробила таке розпорядження: належну їй квартиру АДРЕСА_4 , вона заповідала ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Заповіт був посвідчений 06 червня 2006 року державним нотаріусом Третьої дніпродзержинської державної нотаріальної контори Бурдік С.С., зареєстрований в реєстрі за № 1- 1673 (а.с. 8).

Як вбачається із матеріалів спадкової справи (а.с. 43-78), 09 серпня 2019 року від позивача ОСОБА_1 до Третьої дніпродзержинської державної нотаріальної контори (зараз Друга кам`янська державна нотаріальна контора) надійшли заяви про прийняття спадщини за заповітом та за законом після померлої ОСОБА_2 (а.с. 45, 47 оберт).

Родинні відносини ОСОБА_1 із спадкодавцем та його право на спадкування за заповітом та за законом підтверджуються свідоцтвом про народження ОСОБА_1 (а.с.9), свідоцтвом про народження та свідоцтвом про смерть його батька ОСОБА_4 (а.с. 19), заповітом ОСОБА_2 (а.с. 8).

20 листопада 2019 року позивачу ОСОБА_1 , батько якого та син ОСОБА_2 - ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , державним нотаріусом Бурдік С.С. було видано свідоцтво про право на спадщину за законом після померлої ОСОБА_2 на земельну ділянку, площею 0,1821 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 (а. с. 76), що свідчить про те, що державним нотаріусом, на підставі ст. 1266 ЦК України, було визнано право позивача на спадкування за законом після померлої бабусі ОСОБА_2 .

Проте, у видачі представнику ОСОБА_1 - ОСОБА_5 свідоцтва про право на спадщину за заповітом на квартиру по АДРЕСА_1 державним нотаріусом Бурдік С.С. було відмовлено.

Як зазначено у постанові державного нотаріуса Бурдік С.С. про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 30 жовтня 2019 року (а.с. 58 оберт), вчинити нотаріальну дію, а саме видати на ім`я спадкодавця свідоцтво про право на спадщину за заповітом на вказану квартиру неможливо через недотримання нотаріальної форми договору купівлі-продажу спадкової квартири, який був укладений до виконання біржової угоди.

Згідно ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені в заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкодавцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини, право на спадкування за законом одержують особи, визначенні у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Враховуючи, що судом було встановлено правомірність набуття ОСОБА_2 права власності на квартиру розташовану по АДРЕСА_1 , а також встановлено, що позивач є спадкоємцем за заповітом померлої ОСОБА_2 , є підстави для визнання за позивачем ОСОБА_1 права власності в порядку спадкування за заповітом на квартиру, що належала ОСОБА_2 , розташовану по АДРЕСА_1 .

Керуючись статтями 10, 12, 13, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Задовольнити позов ОСОБА_1 до Кам`янської міської ради про визнання права власності на квартиру в порядку спадкування за заповітом.

Визнати за ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , право власності в порядку спадкування за заповітом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 на квартиру, загальною площею 49,3 кв.м., житловою площею 28,6 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

Повне рішення складено 13 липня 2021 року.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня отримання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Г.А. Байбара.