Рішення № 98265821, 09.07.2021, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" липня 2021 р.м. ХарківСправа № 922/1875/21

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Жигалкіна І.П.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Харківського міського центру зайнятості, м. Харків до Головного управління Національної поліції в Харківській області, м. Харків про стягнення 28 353,99 грн. без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

18 травня 2021р. до Господарського суду Харківської області звернувся Позивач - Харківський міський центр зайнятості з позовною заявою про стягнення з Головного управління Національної поліції в Харківській області (надалі - Відповідач) суму у розмірі 28 353,99 грн., як допомогу по безробіттю ОСОБА_1 , а також стягнення суми судового збору.

Ухвалою суду від 19 травня 2021 року позовну заяву Харківського міського центру зайнятості до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про стягнення коштів було прийнято до розгляду та відкрито провадження по справі розгляд якої вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Від відповідача надійшов відзив (вх. №12932 від 02.06.2021) на позовну заяву, у якому відповідач заперечуючи проти позову та зазначає наступне: 1) позивач надаючи ОСОБА_1 статус безробітного повинен був витребувати трудову книжку; 2) аналізуючи вимоги частини 2 статті 22 Закону № 1533-ІІІ можна зробити обґрунтований висновок, що в даній нормі мова йде про всіх застрахованих осіб, якими в свою чергу є і співробітники Національної поліції України (в нашому випадку - ОСОБА_1 ), які звільнені з останнього місця роботи з підстав, передбачених статтею 37, пунктами 3, 4, 7 і 8 статті 40, статтями 41 і 45 Кодексу законів про працю України, а також з аналогічних підстав, визначених іншими законами. Аналогічною підставою звільнення ОСОБА_1 зі служби, визначеною іншим законом, в даному випадку є пункт 6 частини 1 Закону України «Про Національну поліцію» (Закон № 580-VІІІ), а саме звільнення зі служби в поліції у зв`язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України. Таким чином, ОСОБА_1 є застрахованою особою, який був звільнений із служби в поліції у зв`язку із одноразовим грубим порушенням трудових обов`язків (порушення службової дисципліни); 3) приймаючи рішення про надання статусу безробітного ОСОБА_1 позивач повинен був встановити, що відповідно до підстави звільнення (у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України) він відноситься до осіб, зазначених у частині 2 статті 22 Закону № 1533-III; 4) позивач помилково, всупереч вимогам Закону № 1533-ІІІ, прийняв рішення, що ОСОБА_1 відноситься до осіб, визначених у частині 1 статті 22 Закону № 1533-ІІІ; 5) позивач, призначаючи виплату допомоги по безробіттю ОСОБА_1 , повинен був призначити її відповідно до частини 3 статті 23 Закону № 1533-ІІІ, а саме у мінімальному розмірі, який встановлюється правлінням Фонду - 650 гривень (щомісячно); 6) позивач призначив щомісячну допомогу по безробіттю ОСОБА_1 відповідно до частини 1 статті 23 Закону № 1533-III, що значно перевищує її мінімальний розмір; 7) позивач звертаючись із претензією та з позовною заявою намагається стягнути із ГУНП в Харківській області сплачений розмір допомоги по безробіттю у значно більшому розмірі чим це передбачено законодавством.

Позивачем подано відповідь на відзив (вх. № 13828 від 14.06.2021), у якій останній заперечив проти доводів відповідача та зазначив, що на підставі ч. 2 ст. 22 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», де передбачений виключний перелік застрахованих осіб, визнаних в установленому порядку безробітними, які мають право на допомогу по безробіттю у мінімальному розмірі, не встановлено жодного з порушень службової дисципліни, за які до ОСОБА_1 застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення зі служби, та не є аналогічним порушенням, встановленим пунктами 3, 4, 7, 8 ст. 40, ст. 41, ст. 45 Кодексу законів про працю України. А також посилання відповідача щодо ОСОБА_1 не може відноситися до категорії осіб, які мають право на допомогу по безробіттю у мінімальному розмірі.

Відповідач своїм правом на подання заперечень на відповідь на відзив у визначений судом у відповідності до положень Господарського процесуального кодексу України строк не скористався.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Суд приймає до уваги, що сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів, надано достатньо часу для підготовки до судового розгляду справи.

В ході розгляду даної справи господарським судом Харківської області, у відповідності до п. 4 ч. 5 ст. 13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.

Крім того, у даному випадку суд враховує, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Суд зазначає, що ним були здійснені заходи щодо належного повідомлення Відповідача стовно розгляду справи та надання до суду відповідних доказів, заперечень проти позову (за наявності), щодо вказівки на незгоду з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

Згідно ст. 248 ГПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до частини 1 статті 252 ГПК України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Згідно частини 2 статті 252 ГПК України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Згідно статті 114 ГПК України, суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, яка ратифікована Україною 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

При цьому, застосовуючи згідно з частиною 1 статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain») від 07.07.1989).

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті.

Перевіривши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

Позивач у своєму позові зазначає, що до Харківського міського центру зайнятості звернувся за сприянням у працевлаштуванні ОСОБА_1 , де згідно поданої заяви, наказом від 09.04.2020 № НТ200409 йому було надано статус безробітного з 09.04.2020.

ОСОБА_1 було призначено, на підставі п.п.1, 3, 4 ст. 22, п. 3 ст. 23 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», допомога по безробіттю з 09.04.2020 по 03.04.2021, а реєстрацію в центрі зайнятості припинено з 12.08.2020 у зв`язку з поновленням на роботі за наказом, на підставі рішення суду.

Харківським міським центром зайнятості перерахувало ОСОБА_1 у вигляді матеріального забезпечення на випадок безробіття за період з 09.04.2020 по 11.08.2020 суму 28353 грн. 99 коп.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 23.07.2020 по справі № 520/4708/2020, яке залишено без змін Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 03.02.2021, вирішено: Визнати протиправним та скасувати наказ ГУНП в Харківський області від 31.03.2020 №68 о/с в частині звільнення зі служби в поліції капітана поліції ОСОБА_1 з 31.03.2020 за п.6 ч.1 ст.77 Закону України «Про національну поліцію».

Поновити ОСОБА_1 на посаді старшого оперуповноваженого сектору кримінальної поліції Люботинського відділення поліції Харківського відділу поліції ГУНП в Харківській області з 01.04.2020.

Згідно витягу із наказу Головного управління Національної поліції України в Харківській області від 12.08.2020 №242 о/с капітана поліції ОСОБА_1 поновлено на посаді старшого оперуповноваженого сектору кримінальної поліції Люботинського відділення поліції Харківського відділу поліції ГУНП в Харківській області, з 01.04.2020.

Харківським міським центром зайнятості прийнятий наказ № 185 від 01.03.2021 про повернення коштів, виплачених як допомога по безробіттю ОСОБА_1 за рахунок ГУНП в Харківській області за період з 09.04.2020 по 11.08.2020 в сумі 28353 грн. 99 коп.

Головним управлінням Національної поліції у Харківській області поновлено безробітного ОСОБА_1 на посаді з 01.04.2020, який вважався зайнятою особою з 01.04.2020 та відносився до категорії зайнятого населення на підставі Харківського окружного адміністративного суду від 23.07.2020 по справі № 520/4708/2020.

Позивач вважає, що Відповідач, як роботодавець, зобов`язаний на підставі ч. 4 ст. 35 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" повернути кошти у сумі 28353 грн. 99 коп. виплачених як допомога по безробіттю його працівнику ОСОБА_1 , якого було поновлено на роботі за рішенням суду.

З метою досудового врегулювання спору зазначений наказ разом з листом – претензією № ХМЦЗ-02-2225 від 01.03.2021 року було направлено на адресу Відповідача з пропозицією повернути кошти в добровільному порядку.

Проте, 20.04.2021 Харківським МЦЗ отримано Лист (відповідь на Лист-претензію) за вих.№1546/119/05/29-2021 від 07.04.2021 від Головного управління національної поліції України в Харківській області, у якій останній не із методикою обрахування сум, які належать поверненню.

На момент подання позовної заяви сума допомоги по безробіттю на рахунок Харківського міського центру зайнятості Відповідачем не повернута, у зв`язку з чим Позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

Відповідач не погоджуючись з заявленими вимогами у своєму відзиві (вх. №12932 від 02.06.2021), окрім зазначеного, посилається на те, що призначення та виплата допомоги по безробіттю у мінімальному розмірі відповідно до ч. 2 ст. 22, ч. 3 ст. 23 Закону України "Про загальнообов`язкове державне страхування на випадок безробіття» поліцейським, звільненим на підставі частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію», здійснюється і іншими підрозділами Державної служби зайнятості, надаючи в обґрунтування практику суду - справа № 925/599/18, де зазначено, що наказом Жашківського районного центру зайнятості від 12.09.2017 № НТ170912 призначено виплату допомоги по безробіттю у мінімальному розмірі відповідно до ч. 2, 4 ст. 22, ч. 3 ст. 23 Закону України "Про загальнообов`язкове державне страхування на випадок безробіття" колишньому поліцейському звільненому на підставі частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію». У вказаній справі Жашківський районний центр зайнятості просив стягнути із Головного управління Національної поліції в Черкаській області сплачену у мінімальному розмірі допомогу по безробіттю. Вимоги Жашківського районного центру зайнятості задоволені.

Тобто на думку Відповідача такий висновок обґрунтований, що ОСОБА_1 був застрахованою особою, наказом Харківського міського центру зайнятості від 09.04.2020 № НТ200409 отримав статус безробітного та мав би право на отримання допомоги по безробіттю залежно від страхового стажу, в розмірі зазначеному частиною 1 статті 23 Закону № 1533-III в тому випадку, якщо б останній не був звільнений зі служби в поліції у зв`язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби. Отже, ОСОБА_1 допустив одноразове грубе порушення трудових обов`язків, передбачених Законом України "Про Національну поліцію" та Дисциплінарним статутом Національної поліції України, а тому повинен був отримувати допомогу по безробіттю у мінімальному розмірі, як то визначено частиною 3 статті 23 Закону № 1533-ІІІ.

А отже Відповідач вважає, що є очевидним той факт, що Харківський міський центр зайнятості, призначивши ОСОБА_1 допомогу по безробіттю не у мінімальному розмірі - 650 гривень щомісячно, як то визначено в Законі № 1533-III, діяв всупереч вказаним вимогам законодавства.

Позивач скориставшись своїм правом, надав до суд відповідь на відзив у якому заперечує проти доводів, викладених Відповідачем у відзиві, та вважає їх необґрунтованими, пояснюючи, що на виконання вимог п. 4 та п. 17 Порядку реєстрації, перереєстрації безробітних та ведення обліку осіб, які шукають роботу, затвердженого Постановою КМУ від 19.08.2018 №792, під час реєстрації в Харківському міському центрі зайнятості ОСОБА_1 пред`явлено необхідні документи, в тому числі і трудову книжку. Оскільки згідно з п.3 IV розділу «Порядок зберігання та ведення трудової книжки» Порядку формування та ведення особових справ поліцейських, затвердженого Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 12.05.2016 № 377, відомості про службу в поліції вносяться до трудової книжки шляхом здійснення записів про прийняття на службу до поліції та звільнення зі служби в поліції з посиланням на дату та номер відповідного наказу органу поліції, ОСОБА_1 було також надано наказ Головного управління Національної поліції в Харківській області від 31.03.2020 №68 о/с, в якому зазначено підставу звільнення - п. 6 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про національну поліцію».

Також у своїй відповіді на відзив, Позивач вказує, що перелік застрахованих осіб є виключний, що передбачений частиною 2 ст. 22 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», визнаних в установленому порядку безробітними, які мають право на допомогу по безробіттю у мінімальному розмірі, а отже з підстав на які посилається Відповідач щодо осіб, які звільнені у зв`язку з реалізацією дисциплінарного стягнення в переліку зазначеної норми осіб відсутні.

Стосовно посилання Відповідача про нарахування допомоги по безробіттю у мінімальному розмірі ОСОБА_1 , вважає також необґрунтованим, оскільки жодне з порушень службової дисципліни, за які до ОСОБА_1 застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення зі служби, не є аналогічним порушенням, встановленим пунктами 3, 4 ,7, 8 ст.40 , ст. 41, ст. 45 Кодексу законів про працю України.

Отже, Харківським міським центром зайнятості правомірно призначено ОСОБА_1 допомогу по безробіттю як застрахованій особі з урахуванням страхового стажу від 6 до 10 років (60% середньої заробітної плати) відповідно до ч.1 ст. 22, ч.1 ст. 23 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», яка підлягає поверненню Відповідачем в сумі 28353 грн. 99 коп.

Окрім вищезазначеного, звертаємо увагу на Постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 03.02.2021, якою рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.07.2020 по справі №520/4708/2020 залишено без змін.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 23.07.2020 вирішено визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції України в Харківській області від 31.03.2020 № 68 о/с в частині звільнення зі служби в поліції капітана поліції ОСОБА_1 з 31.03.2020 за п.6 ч.1 ст.77 Закону України «Про національну поліцію» у зв`язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення за служби.

Вирішено поновити ОСОБА_1 на посаді старшого оперуповноваженого сектору кримінальної поліції Люботинського відділення поліції Харківського відділу поліції ГУНП в Харківській області з 01.04.2020 року.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності та надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування на випадок безробіття визначаються Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».

Згідно ч. 1 ст. 3 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» законодавство про страхування, на випадок безробіття, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, Закону України "Про зайнятість населення" та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері страхування на випадок безробіття, а також міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до п. 1 ст. 1 вищезазначеного Закону, система прав, обов`язків і гарантій, які передбачають матеріальне забезпечення на випадок безробіття, з незалежних від застрахованих осіб обставин, та надання соціальних послуг за рахунок коштів Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

Згідно із п. 8 ст. 1 Закону України «Про Загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», страховим випадком є подія, через яку застраховані особи втратили заробітну плату (грошове забезпечення) або інші передбачені законодавством України доходи, внаслідок втрати роботи з незалежних від них обставин та зареєстровані в установленому порядку як безробітні, готові та здатні приступити до підходящої роботи і дійсно шукають роботу.

Статтями 34, 35 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», передбачено право Фонду стягувати з роботодавця суму страхових коштів та вартість соціальних послуг, наданих безробітному, в разі поновлення його на роботі за рішенням суду та обов`язок роботодавця відшкодувати суму виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному, у разі поновлення його на роботі за рішенням суду.

Обов`язок роботодавця відшкодувати Фонду вартість послуг, наданих безробітному в разі поновлення його на роботі за рішенням суду, виникає тільки у випадку, коли працівника звільнено незаконно і саме через цю подію застрахована особа втратила заробітну плату і була вимушена стати на облік як безробітна та отримувати страхові виплати.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем виплачено ОСОБА_1 за період з 09.04.2020 по 11.08.2020 допомогу по безробіттю в сумі 28353,99 грн.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 03.02.2021, рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.07.2020 по справі №520/4708/2020 залишено без змін, де визнано протиправним та зобов`язано скасувати наказ Головного управління Національної поліції України в Харківській області від 31.03.2020 № 68 о/с в частині звільнення зі служби в поліції капітана поліції ОСОБА_1 з 31.03.2020 за п.6 ч.1 ст.77 Закону України «Про національну поліцію» у зв`язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення за служби. Також зобов`язано поновити ОСОБА_1 на посаді старшого оперуповноваженого сектору кримінальної поліції Люботинського відділення поліції Харківського відділу поліції ГУНП в Харківській області з 01.04.2020 року.

Таким чином, незаконність звільнення з посади вищевказаної особи відповідачем, встановлена судовим рішенням, яким, зокрема, і поновлено ОСОБА_1 на службі.

Правове обґрунтування позовних вимог полягає в тому, що згідно ч. 1, ст. 7 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" видами забезпечення за цим Законом є допомога по безробіттю, у тому числі одноразова її виплата для організації безробітним підприємницької діяльності.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 45 Закону України «Про зайнятість населення» реєстрація безробітного в територіальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, припиняється з дня поновлення на роботі за рішенням суду, що набрало законної сили.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 31 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» встановлено, що виплата допомоги по безробіттю припиняється з дня поновлення безробітного на роботі за рішенням суду.

Відповідно до п. 4 ст. 35 Закону України про «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» із роботодавця утримуються: сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному, у разі поновлення його на роботі за рішенням суду.

При цьому, відповідно до частин 2, 3 ст. 36 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" передбачено, що застраховані особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, зобов`язані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг. Сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов`язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.

Отже, на підставі цієї норми за рахунок застрахованих осіб підлягають відшкодуванню лише витрати понесені Фондом внаслідок умисного невиконання цими особами своїх обов`язків та зловживання ними.

Доказів невиконання ОСОБА_1 своїх обов`язків, або зловживання нею, які б свідчили про наявність підстав у відповідності до приписів Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" для стягнення таких витрат як з винної особи, матеріли справи не містять.

При цьому, заперечення відповідача щодо його висновку, що ОСОБА_1 був застрахованою особою, наказом Харківського міського центру зайнятості від 09.04.2020 № НТ200409 отримав статус безробітного та мав би право на отримання допомоги по безробіттю залежно від страхового стажу, в розмірі зазначеному частиною 1 статті 23 Закону № 1533-III в тому випадку, якщо б останній не був звільнений зі служби в поліції у зв`язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби. Отже, ОСОБА_1 допустив одноразове грубе порушення трудових обов`язків, передбачених Законом України "Про Національну поліцію" та Дисциплінарним статутом Національної поліції України, а тому повинен був отримувати допомогу по безробіттю у мінімальному розмірі, як то визначено частиною 3 статті 23 Закону № 1533-ІІІ, не може прийматись судом, оскільки це є припущенням відповідача, та не знаходить свого правового обґрунтування.

Так, виплачена позивачем ОСОБА_1 соціальна допомога по безробіттю, стягнення якої є предметом даного позову, підлягає відшкодуванню відповідачем в порядку, встановленому ст.ст. 34, 35 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття".

Суд зазначає, що обставина поновлення відповідачем ОСОБА_1 за рішенням суду на посаді, так і виплата, у разі такого задоволення, за рішенням суду середнього заробітку з врахуванням податків за час вимушеного прогулу, не звільняє відповідача від встановленого Законом обов`язку компенсувати виплачену позивачем суму допомоги по безробіттю, оскільки у даному випадку діє норма ст. 35 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", яка покладає такий обов`язок саме на відповідача.

Окрім того, обставини на які посилається відповідач та обставини на яких ОСОБА_1 був звільнений визнано протиправним рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 23.07.2020 по справі №520/4708/2020 та залишеним без змін Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 03.02.2021, а отже на думку суду позивач має право на відшкодування суми виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному відповідно до ст.ст. 34, 35 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».

Суд зазначає, що за положеннями ч. 4 ст. 35 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" саме судове рішення про поновлення на роботі може бути правовою підставою для стягнення з працедавця суми виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному (аналогічна правова позиція наведена в постановах Верховного Суду від 12.06.2018 року у справі №914/2087/17, від 06.07.2018 у справі №921/220/17-г/16, від 09.07.2018 у справі №914/1875/17).

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Судові рішення мають ґрунтуватися на Конституції України, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.

Суд безпосередньо застосовує Конституцію України, якщо зі змісту норм Конституції не випливає необхідності додаткової регламентації її положень законом або якщо закон, який був чинним до введення в дію Конституції чи прийнятий після цього, суперечить їй.

Якщо зі змісту конституційної норми випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом, суд при розгляді справи повинен застосувати тільки той закон, який ґрунтується на Конституції і не суперечить їй.

Зокрема, у пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Надточій проти України” (далі - ЄСПЛ) та пункті 23 рішення ЄСПЛ “Гурепка проти України № 2” наголошено, що принцип рівності сторін - один зі складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, за змістом якого кожна сторона повинна мати розумну можливість обстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її у суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

Суд вважає за можливе у виниклих правовідносинах за суттю спору застосувати принцип справедливості визначений на законодавчому рівні у межах ч. 1 ст. 2 ГПК України.

На єдність права і справедливості неодноразово вказував і Конституційний Суд України. Зокрема, у рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 зазначено: “із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі”. “Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права” (Рішення КСУ від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004).

Окрім того, принцип справедливості поглинається напевно найбільшим за своєю “питомою вагою” принципом верховенства права, який також чітко зафіксований у новітніх кодексах. Лише додержання вимог справедливості під час здійснення судочинства дозволяє характеризувати його як правосуддя. Цю думку можна, зокрема, простежити і в рішенні Конституційного Суду України від 30 січня 2003 р. № 3-рп/2003: “правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах”.

Суд наполягає на застосуванні принципу справедливості (ст. 2 ГПК України) замість закону (praeter legem) і всупереч закону (adversus legem). Адже трапляються випадки, коли несправедливі нормативно-правові акти з`являються внаслідок “помилок” законодавця. Інша ситуація може мати місце тоді, коли застосування нормативно-правового акту в конкретній ситуації у сукупності з іншими істотними обставинами справи стає настільки несумісним зі справедливістю, що унеможливлює його застосування в розумінні здорового глузду.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на Постанову Касаційного цивільного суду від 16 січня 2019 року по справі №521/17654/15-ц. Верховний Суд яскраво демонструє, що принцип справедливості кореспондує з принципом добросовісності.

Також, суд звертає увагу на Постанову Великої Палати Верховного Суду по справі №607/4316/17-ц від 25.03.2019. У вказаній Постанові суд застосував недискримінаційний підхід та принцип неупередженості (Рішення Конституційного Суду України в рішенні від 2 листопада 2004 р. № 15-рп/2004у), який також підлягає застосуванню судом у справі, що розглядається.

Суд вважає обсяг вмотивування судового рішення є достатнім для його прийняття.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який, серед іншого, передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (рішення Європейського суду з прав людини у справах: Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, § 77, від 25 липня 2002 року; Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§ 42 та 60, від 22 листопада 2007 року).

Суд, також нагадує, що концепція “майна” в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися “правом власності”, а відтак і “майном”.

Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).

Відповідач не надав суду жодних доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов`язку відшкодувати суми виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному відповідно до ст.ст. 34, 35 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з частиною 4 статті 240 ГПК України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Керуючись ст. ст. 2, 13, 74, 76, 77, 78, 86, 123, 129, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Головного управління Національної поліції України в Харківській області (61002, м. Харків, вул. Жон Мироносиць, буд.5, ЄДРПОУ 40108599) на користь Харківського міського центру зайнятості (61013 м. Харків вул. Шевченка, 137А, ЄДРПОУ 36224721) кошти, виплачені як допомога по безробіттю ОСОБА_1 у сумі 28353 грн. 99 коп., а також витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 270грн. 00 коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено "12" липня 2021 р.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Харківської області з урахуванням п.п. 17.5 п.17 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.

Учасники справи можуть одержати інформацію по справі зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/.

Суддя І.П. Жигалкін