Рішення № 98265534, 09.07.2021, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" липня 2021 р.м. Одеса Справа № 916/1401/21

Господарський суд Одеської області у складі:

судді В.С. Петрова

при секретарі судового засідання Г.С. Граматик

за участю представників:

від позивача – Оліфір К.М.,

від відповідача – не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Підприємства зі стопроцентним іноземним капіталом “ОРСІ” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Технофайнд” про стягнення заборгованості в розмірі 23133,41 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Підприємство зі стопроцентним іноземним капіталом “ОРСІ” звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю “Технофайнд” про стягнення заборгованості за договором поставки № ПЗ/А-55692-2018 від 26.02.2018 р. в загальному розмірі 23133,41 грн., в т.ч. 15487,08 грн. основної заборгованості, 2698,46 грн. пені, 464,61 грн. штрафу, 1353,92 грн. 3% річних та 3129,34 грн. інфляційних втрат. В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на наступне.

26 лютого 2018 року між Підприємством зі стопроцентним іноземним капіталом “ОРСІ” та Товариством з обмеженою відповідальністю “Технофайнд” було укладено договір поставки № ПЗ/А-55692-2018, відповідно до п. 1.1 якого позивач зобов`язався поставити та передати у власність відповідачу товар з погодженого в специфікації до договору асортименту, а відповідач зобов`язався прийняти цей товар та оплатити його згідно з умовами договору.

Пунктом 3.1 вказаного договору встановлено, що поставка здійснюється на умовах ЕХW Міжнародних правил тлумачення торгових термінів Інкотермс в редакції 2010 року, а саме: “франко завод - склад постачальника”, який знаходиться за адресом: м. Київ, вул. Марка Вовчка, 18-Л; приймання товару за кількістю та якістю здійснюється на складі позивача.

Так, позивач зазначає, що на виконання зазначеного договору ним було передано уповноваженому представнику відповідача у березні, квітні та вересні 2018 року відповідний товар на підставі наступних видаткових накладних: № 41/4301072 від 29.03.2018 р. на суму 5649,24 грн., № 41/4315585 від 12.04.2018 р. на суму 3818,88 грн. та № 41/4355784 від 12.09.2018 р. на суму 6018,96 грн.

Як вказує позивач, товарно-матеріальні цінності були поставлені (видані) позивачем уповноваженій особі відповідача - менеджеру Зелінському С.В., що діяв на підставі довіреностей № 099/20 від 01.03.2018 р. (строком дії до 31.03.2018 р.), № 888/20 від 01.04.2018 р. (строком дії до 31.12.2018 р.).

Відтак, за ствердженнями позивача, всього на підставі вищезазначених накладних та довіреності позивачем було поставлено на користь відповідача товар загальною вартістю 15487,08 грн.

Наразі позивач зауважує, що за період дії договору поставки № ПЗ/А-55692-2018 від 26 лютого 2018 року позивачем здійснювалось постачання товарів відповідачу на підставі і інших видаткових накладних, за якими останній приймав поставлений товар та оплачував його. Так, позивач зазначає, що згідно довідки AT “Альтбанк” №14-1/1628 від 18.05.2021 р. за період з 29.03.2018 р. по 18.05.2021 р. відповідачем здійснювались оплати за поставлений позивачем товар, повністю неоплаченими залишаються вищенаведені видаткові накладні на загальну суму 15487,08 грн.

Таким чином, позивач стверджує, що заборгованість відповідача за переліченими видатковими накладними на поставку товару складає 15487,08 грн. При цьому позивач зауважує, що ним належним чином виконано свої зобов`язання за договором та передано у власність відповідача товар у відповідності до умов договору та замовлень останнього.

Згідно п. 5.2 договору поставки оплата товару, що поставляється за цим договором, здійснюється на таких умовах: покупець зобов`язаний оплатити кожну партію поставленого йому за цим договором товару протягом 14 (чотирнадцяти) календарних днів з дати поставки йому такої партії товару.

Водночас, як вказує позивач, в порушення вказаних умов договору відповідач не оплатив вартість поставленого товару, у зв`язку з чим станом на день подачі позовної заяви існує заборгованість відповідача перед позивачем за наведеними вище видатковими накладними, при цьому факт існування заборгованості відповідача підтверджується також бухгалтерською довідкою, в якій, зокрема, зазначено, що станом на 18 травня 2021 року заборгованість відповідача перед позивачем складає 15487,08 грн.

До того ж позивач посилається на п. 7.5 договору, за яким у разі прострочення відповідачем оплати товару відповідно до підпункту 5.2.1 пункту 5.2 цього договору позивач нараховує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення оплати товару. У випадку, якщо прострочення оплати товару триває більше 30 календарних днів з дати, коли відповідний товар повинен був бути оплачений, покупець, окрім вищевказаної пені, зобов`язаний сплатити постачальнику штраф у розмірі 3 відсотки вартості поставленого йому, але не оплаченого товару.

Відтак, за неналежне виконання відповідачем умов договору позивачем здійснено нарахування пені, розмір якої з урахуванням суми та строку прострочення сплати основного боргу складає за розрахунком позивача 2698,46 грн., а також штраф у розмірі 464,61 грн.

Крім того, оскільки відповідачем не виконані умови договору щодо оплати отриманого товару, позивачем відповідно до п. 7.6 договору та ч. 2 ст. 625 ЦК України нараховані відповідачу 3% річних від простроченої суми в розмірі 1353,92 грн. та інфляційні втрати в сумі 3129,34 грн., що заявлені до стягнення.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 25.05.2021 р. позовну заяву Підприємства зі стопроцентним іноземним капіталом “ОРСІ” прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/1401/21, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи, при цьому судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 22.06.2021 р.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 22.06.2021 р. у справі № 916/1401/21 відкладено розгляд справи на 09 липня 2021 р. з огляду на неявку відповідача.

Відповідач відзив на позов у встановлений судом строк не надав, також відповідач в засідання суду не з`явився, хоча про дату, час і місце розгляду справи відповідач повідомлявся судом належним чином за юридичною адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Проте, надіслані судом копії ухвал суду були повернуті до суду без вручення разом з рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень, що містяться в матеріалах справи, з позначкою “адресат відсутній за вказаною адресою”.

Відповідно до п. 4, 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

За змістом п. 116 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 р. № 270 (зі змінами), у разі невручення рекомендованого листа з позначкою “Судова повістка” рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою у порядку, визначеному у пунктах 99, 99-1, 99-2, 106 та 114 цих Правил, із зазначенням причини невручення.

В п. 99-2 вказаних Правил передбачено, що рекомендовані поштові відправлення з позначкою “Судова повістка”, адресовані юридичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються представнику юридичної особи, уповноваженому на одержання пошти, під розпис. У разі відсутності адресата за вказаною на рекомендованому листі адресою працівник поштового зв`язку робить позначку “адресат відсутній за вказаною адресою”, яка засвідчується підписом з проставленням відбитку календарного штемпеля і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду.

Так, надіслані на юридичну адресу відповідача копії ухвал суду повернулись на адресу господарського суду Одеської області з відміткою відділення поштового зв`язку “адресат відсутній за вказаною адресою”.

Відповідно до частин 3, 7 статті 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Отже, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного суду від 28.01.2019р. у справі № 915/1015/16.

Також згідно ч. 4 ст. 122 ГПК України відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи. В оголошенні про виклик вказуються дані, зазначені в частині першій статті 121 цього Кодексу.

Так, господарським судом відповідач викликався через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України.

Згідно ч. 1 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цієї статтею.

Виходячи з вищевикладених положень ГПК України та встановлених обставин щодо порядку викликів і повідомлень відповідача, суд вважає, що відповідач є належним чином повідомленим про час та місце судового розгляду, що наділяє суд правом розглядати справу без його участі.

На думку суду, процесуальна поведінка відповідача при розгляді даної справи в суді свідчить про відсутність реальної зацікавленості у вирішенні даного спору у встановлений процесуальним законом строк та відповідно до положень ст. 2 ГПК України.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Під час розгляду справи по суті позивач підтримав позовні вимоги та наполягав на їх задоволенні у повному обсязі.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

26 лютого 2018 р. між Підприємством зі стопроцентним іноземним капіталом “ОРСІ” (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Технофайнд” (покупець) укладено договір поставки № ПЗ/А-55692-2018, відповідно до п. 1.1 якого постачальник в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, зобов`язується поставити та передати у власність покупця, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити товар, вказаний в п. 2.1 цього договору з погодженого в специфікації до цього договору асортименту з метою його наступного продажу покупцем кінцевим користувачам. Асортимент товару зазначається у специфікації, яка додається до цього договору та є його невід`ємною частиною.

Згідно п. 2.1 договору товаром, який поставляється за цим договором, є програмна продукція - результат комп`ютерного програмування у вигляді операційних систем, системних, прикладних, розважальних та/або навчальних комп`ютерних програм (їх компонентів), а також у вигляді онлайн-сервісів, а саме: примірники програмного забезпечення виробництва Adobe, Microsoft, Oracle, Milestone, Novell, Symantec, Parallels, Alcatel, APC, Avaya, Cisco, Dell, Fortinet, Fujitsu, HP, IBM, Panasonic, Samsung, Dlink, Xerox, Lexmark, VMware та інших виробників (надалі іменуються - “товар”), які можуть постачатися на матеріальних носіях: на дисках, в коробках з ключем активації для кінцевого користувача, на флеш-картах, тощо (надалі іменуються - носії), або в електронній формі: електронною поштою, каналами Інтернет, шляхом завантаження з уніфікованого локатора ресурсу (URL) за допомогою відповідних засобів доступу. Примірниками комп`ютерних програм, що постачаються за цим договором, є копії відповідної комп`ютерної програмної продукції, виконані безпосередньо або опосередковано із цієї комп`ютерної програми і містять усі зафіксовані в комп`ютерній програні рухомі зображення чи їх частини (як із звуковим супроводом, так і без нього).

Відповідно до п. 2.2 договору номенклатура та асортимент товару, що постачається відповідно до цього договору, погоджені сторонами та визначаються у специфікації, яка підписується обома сторонами, додається до цього договору та є його невід`ємною частиною.

За умовами п. 2.3 договору сторони мають право вносити зміни до специфікації (змінювати перелік товарів, які можуть постачатися) шляхом укладання і нової специфікації.

В п. 2.4 договору зазначено, що найменування товару із зазначеного у специфікації, а також узгоджена сторонами кількість та ціна такого товару, а також загальна вартість вказується в видаткових накладних, на підставі яких здійснюється передача товару покупцю. Одиницею виміру товару є штука.

За положеннями п. 3.1 договору поставка товару, який постачається на носіях, здійснюється на умовах ЕХW (франко-завод склад постачальника, що знаходиться за адресою: місто Київ, вул. Марко Вовчок, буд. 18-А) відповідно до норм Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів Інкотермс в редакції 2010 року. Постачання примірників програмної продукції, яке постачається в електронній формі, здійснюється каналами Інтернет, електронною поштою, або іншими засобами передач інформації, узгодженими сторонами при погодженні замовлення, як наприклад завантаження примірника програмної продукції з Інтернет-сайту з уніфікованого локатора ресурсу URL, вказаного в ліцензійному сертифікаті його розробника, правовласника та/або уповноваженої ним особи, або інших документах, якими супроводжується відповідна програмна продукція.

Пунктом 3.2 договору передбачено, що зобов`язання постачальника щодо поставки товару, який постачається на носіях, вважаються виконаними в момент, коли він надав товар у розпорядження покупця у місці, зазначеному в пункті 3.1 цього договору без завантаження товару на будь-який приймаючий транспортний засіб, в узгоджений день чи в межах визначеного постачальником періоду.

Згідно п. 3.3 договору право власності на товар, що постачається за цим договором, переходить до покупця в момент отримання товару від постачальника за видатковою накладною в дату, вказану в такій накладній.

До цього моменту покупець не має права користування та/або розпорядження та/або у будь який інший спосіб використання товару.

За умовами п. 4.1 договору орієнтовна загальна сума цього договору (ціна договору) на момент його укладення становить 100000,00 грн. без ПДВ. Остаточна загальна сума цього договору (ціна договору) дорівнює сумі вартості партій товару, поставленого постачальником покупцеві за цим договором, та складається з вартості поставленого товару, зазначеній в усіх видаткових накладних, що додаються та є невід`ємною частиною цього договору. Ціна товару сформована відповідно до звичайних та ринкових цін на території України та відповідає кон`юнктурі ринку на аналогічні товари.

Ціна кожної одиниці товару та загальна ціна партії товару, що поставляється за цим договором, остаточно узгоджується та визначається сторонами у видаткових накладних, що підписуються сторонами, якщо інше не погоджена сторонами, шляхом підписання окремого додатку чи додаткової угоди чи специфікацією. Ціни на товар встановлюються у національній валюті України (п. 4.2 договору).

Згідно п. 5.1 договору валютою здійснення покупцем розрахунку за товар, поставлений постачальником відповідно до цього договору, є національна грошова одиниця України - гривня.

Відповідно до п. 5.2 договору оплата товару, що поставляється за цим договором, здійснюється на таких умовах: покупець зобов`язаний оплатити кожну партію поставленого йому за цим договором товару протягом 14 (чотирнадцяти) календарних днів з дати поставки йому такої партії товару. Датою поставки товару є дата, виписки постачальником видаткової накладної про передачу товару покупцю (п.п. 5.2.1); розрахунок за товар, що поставляється за цим договором, здійснюється шляхом перерахування суми, визначеної в порядку, передбаченому в пункті 4.2 цього договору, на розрахунковий рахунок постачальника, вказаний в статті 13 договору, в гривнях України (п.п. 5.2.3).

В п. 6.1 договору зазначено, що постачальник гарантує автентичність програмного забезпечення, яке поставляється. Програмне забезпечення поставляється “таким, яким воно є”. Товар, який постачається на носіях, приймається за кількістю та якістю в місці, зазначеному в пункті 3.1 цього договору на підставі відповідних видаткових накладних. При цьому відсутність, неповнота або неналежне оформлення транспортних або видаткових документів, а також упаковки не можуть бути підставою для відмови в отриманні товару. Оскільки поставка товару покупцю може здійснюватись електронними засобами, зокрема каналами мережі Інтернет, то покупець розуміє і погоджується з тим, що для приймання та завантаження товару, який постачається електронними засобами, покупець повинен самостійно забезпечити постійний або сеансовий зв`язок з мережею Інтернет власного сервера або робочої станції. Постачальник не несе відповідальності за працездатність апаратно-програмного забезпечення покупця, а також за працездатність з`єднання з мережею Інтернет для приймання такого товару.

За положеннями п. 6.2 договору сторони погодили, що покупець зобов`язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передачі йому та одержання ним товару.

Пунктом 6.3 договору передбачено, що приймання-передача товару здійснюються уповноваженими представниками обох сторін, повноваження яких на проведення і господарської операції повинні бути підтверджені в порядку, визначеному законом, та які зазначаються у відповідних видаткових накладних на поставку товару.

Зауваження покупця щодо кількості та/або якості товару оформляються актом про виявлені недоліки, який повинен бути складений у день приймання товару з обов`язковою участю представника постачальника (п. 6.4 договору).

Відповідно до п. 6.8 договору якщо при прийманні товару покупцем і/або його представником не зроблено зауважень щодо якості та кількості товару та не складено акт про виявлені недоліки, сторони вважають, що постачальником належним чином виконано його зобов`язання за цим договором та передано покупцеві товар належної якості та у кількості, що передбачена замовленням на поставку відповідної партії товару, погодженим постачальником.

За умовами п. 6.9 договору невчинення зауважень щодо кількості товару при його прийманні позбавляє покупця права в подальшому посилатися на те, що йому передано товар у меншій кількості, ніж це обумовлено у відповідному замовленні.

В п. 6.10 договору сторони визначили, що у разі не вчинення покупцем та/або його представником зауважень щодо якості товару при його прийманні, вважається, що якість товару в момент його передачі покупцеві відповідала умовам цього договору та вимогам законодавства, які встановлюються до такого виду товарів. Дана обставина позбавляє покупця права в подальшому посилатися на передання йому товару неналежної якості, якщо тільки покупець не доведе, що недоліки виникли до моменту передання товару покупцеві з вини постачальника або з вини виробника товару або з інших причин, які існували до моменту передання товару покупцеві. Підставою для задоволення вимог покупця є висновок авторизованого виробником відповідного товару сервісного центру.

Згідно п. 7.1 договору, якщо інше не передбачено цим договором, сторони несуть відповідальність за порушення його умов згідно з чинним законодавством України.

Відповідно до п.п. 8.1, 8.2 договору всі спори, суперечності чи вимоги, що виникають або можуть виникнути з цього договору або у зв`язку з ним, в тому числі ті, які стосуються його виконання, порушення, припинення або недійсності, підлягають вирішенню відповідно до встановленої законодавством України підвідомчості та підсудності. Правом, що регулює відносини між сторонами за цим договором, є матеріальне право України.

За умовами п. 11.1 договору, якщо інше не передбачено цим договором, сторони можуть розірвати цей договір або внести зміни до цього договору за взаємною згодою у наступному порядку. Сторона, яка бажає розірвати договір, направляє іншій стороні повідомлення про розірвання договору не менш, ніж за 30 (тридцять) календарних днів до бажаної дати розірвання договору. Повідомлення може бути надіслане засобами факсимільного та/або електронного зв`язку з одночасним направленням повідомлення рекомендованим листом з повідомленням про вручення, або кур`єром під розписку. У випадку відсутності відповіді іншої сторони, договір вважається розірваним на 31 (тридцять перший) календарний день після доставки повідомлення іншій стороні рекомендованим листом з повідомленням про вручення, або кур`єром під розписку.

В п. 11.4 договору зазначено, що всі зміни, доповнення та додатки цього договору повинні бути складені у письмовій фермі і підписані уповноваженими представниками сторін.

За положеннями п. 11.5 договору специфікація до договору є його невід`ємною частиною.

Пунктом 12.1 договору передбачено, що останній вважається укладеним і набирає чинності у дату його підписання сторонами та скріплення їх печатка, та діє до 31 грудня 2019 року, але в будь-якому разі до повного виконання сторонами їх зобов`язань за цим договором. Сторони домовилися, що у випадку, якщо за один місяць до зазначеної дати постачальник письмово не заявить про намір розірвання договору, то договір автоматично (без укладання додаткової угоди) продовжує свою дію на кожний наступний календарний рік на тих самих умовах. Кількість пролонгацій необмежена.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Ч. 1 ст. 173 ГК України встановлено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частиною 1 ст. 174 ГК України встановлено, що господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Так, укладений між сторонами по справі договір поставки є підставою для виникнення у сторін за цим договором господарських зобов`язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов`язковим для виконання його сторонами.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В свою чергу відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору поставки № ПЗ/А-55692-2018 р. між позивачем та відповідачем складено специфікацію від 26.02.2018 р. до договору поставки № ПЗ/А-55692-2018 від 26.02.2018 р., в якій сторонами погоджено програмну продукцію, що підлягає поставці за спірним договором поставки.

Також, як встановлено судом, на виконання умов договору поставки № ПЗ/А-55692-2018 від 26.02.2018 р. позивачем – Підприємством зі стопроцентним іноземним капіталом “ОРСІ” було здійснено поставку обумовленого договором товару на адресу відповідача на загальну суму 15487,08 грн., що підтверджується видатковими накладними від 29.03.2018 р. № 41/4301072 на суму 5649,24 грн., від 12.04.2018 р. № 41/4315585 на суму 3818,88 грн., від 12.09.2018 р. № 41/4355784 на суму 6018,96 грн.

При цьому поставлений позивачем товар було отримано уповноваженою особою відповідача, що вбачається з підпису менеджера Зелінського Сергія Володимировича на вищезазначених накладних, що діяв на підставі довіреностей на отримання товару № 099/20 від 01.03.2018 р. та № 888/20 від 01.04.2018 р.

Так, у відповідності з ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:

1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар;

2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Виходячи з вищенаведеного, суд доходить висновку про належне виконання позивачем своїх зобов`язань перед відповідачем за укладеним договором щодо поставки товару згідно вищевказаних видаткових накладних.

В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

В свою чергу отримання відповідачем поставленого з боку позивача товару є підставою виникнення у відповідача зобов`язання оплатити поставлений товар відповідно до умов договору поставки № ПЗ/А-55692-2018 від 26.02.2018 р. та вимог чинного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Зі змісту наведеної норми вбачається, що за загальним правилом, обов`язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі-продажу не встановлено інший строк оплати.

Так, згідно п.п. 5.2.1 та 5.2 договору покупець зобов`язаний оплатити кожну партію поставленого йому за цим договором товару протягом 14 (чотирнадцяти) календарних днів з дати поставки йому такої партії товару. Датою поставки товару є дата, виписки постачальником видаткової накладної про передачу товару покупцю.

Таким чином, з огляду на вказані положення договору, оплата товару мала бути здійснена відповідачем шляхом здійснення оплати протягом 14-ти календарних днів з дати поставки йому такої партії товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

При цьому докази, які б підтверджували факт повної сплати відповідачем поставленого позивачем товару за вказаним накладними згідно умов поставки № ПЗ/А-55692-2018 від 26.02.2018 р., в матеріалах справи відсутні. Так, несплатою позивачу у повному обсязі вартості отриманого товару за вказаними накладними відповідач порушив прийняті на себе зобов`язання за договором № ПЗ/А-55692-2018, що є недопустимим згідно ст. 525 Цивільного кодексу України.

При цьому слід зазначити, що наявність спірної суми заборгованості в розмірі 15487,08 грн. відповідач не спростував. Адже, частиною першою, третьою статті 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, якими в силу ст. 73 ГПК України є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відтак, суд вважає обґрунтованими доводи позивача про наявність у відповідача заборгованості в розмірі 15487,08 грн.

Щодо вимог позивача про стягнення пені за прострочення оплати за поставлений товар в сумі 2698,46 грн. та штрафу у розмірі 464,61 грн. та суд зазначає наступне.

Невиконання зобов`язання або виконання зобов`язання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), що мало місце у даному випадку (несплата відповідачем як покупцем вартості поставленого товару у встановлений строк) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов`язання, зокрема з боку відповідача.

В свою чергу у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Як передбачено частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За положеннями ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до п. 7.5 договору у випадку прострочення оплати товару покупцем відповідно до підпункту 5.2.1 пункту 5.2 цього договору, покупець зобов`язаний відшкодувати постачальнику збитки, завдані простроченням та сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення оплати товару. У разі, якщо прострочення оплати товару триває більше 30 календарних днів з дати, коли відповідний товар повинен був бути оплачений, покупець, окрім вищевказаної пені зобов`язаний сплатити постачальнику штраф у розмірі 3 відсотків вартості поставленої йому, але не оплаченої партії товару.

За приписами ч. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов`язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Крім того, згідно ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов`язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов`язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов`язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Ч. 1, 2, 4 ст. 217 ГК України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

В силу положень ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

Так, з огляду на невиконання відповідачем зобов`язань за спірним договором щодо оплати вартості поставленого товару позивачем нараховано відповідачу штраф у розмірі 3% вартості поставленого, але не оплаченого товару у розмірі 464,61 грн. та пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення у розмірі 2698,46 грн., розрахунки яких наведено в додатках до позову (а.с. 6).

Враховуючи вищенаведене та невиконання відповідачем зобов`язань за спірним договором щодо оплати вартості поставленого товару, суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано штраф та пеню. Дослідивши та перевіривши здійснений позивачем розрахунок суми штрафу в розмірі 464,61 грн., судом встановлено, що розрахунок штрафу було здійснено позивачем вірно, також вказані розрахунки відповідачем не оспорювались. Відтак, з відповідача підлягає стягненню штраф в розмірі 464,61 грн.

Поряд з цим слід зазначити, що такий вид забезпечення виконання зобов`язання як пеня та її розмір встановлено частиною 3 статті 549 ЦК України, частиною 6 статті 231 ГК України та статтями 1, 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань”, а право встановити у договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною 4 статті 231 ГК України. Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено частиною 2 статті 231 ГК України. При цьому в інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За таких обставин, суд вважає, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК Україн - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій. Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.02.2018 р. у справі №911/2813/17, від 22.03.2018 у справі №911/1351/17, від 25.05.2018 р. у справі №922/1720/17, від 02.04.2019 р. у справі № 917/194/18).

Також слід зазначити, що п. 7.5 договору поставки № ПЗ/А-55692-2018, яким на відповідача як покупця покладається відповідальність у вигляді сплати на користь постачальника пені та штрафу за несвоєчасне виконання своїх зобов`язань щодо сплати поставленого товару, не оспорювався відповідачем, в зв`язку з чим в силу вимог статті 204 ЦК України презюмується правомірність вказаного правочину.

Згідно ч. 2 статті 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Стаття 1 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань” передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань” визначає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань врегульовано Законом України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань”.

Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України, а також за період у шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, якщо інше не встановлено договором.

Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців.

Відтак, за загальним правило частиною шостою статті 232 ГК України визначено строк та порядок нарахування штрафних санкцій, а строк, протягом якого особа може звернутись до суду за захистом свого порушеного права, встановлюється ЦК України. Так, нарахування пені можливо за шість місяців, визначених частиною шостою статті 232 ГК України, а право на стягнення такої пені може бути заявлено в межах передбаченого пунктом 1 частини другої статті 258 ЦК України річного строку позовної давності.

Дослідивши та перевіривши здійснений позивачем розрахунок суми пені в розмірі 2698,46 грн., суд вважає його арифметично помилковим, з огляду на неврахування при їх розрахунку, що у 2020 році 366 днів, а не 365 днів, у зв`язку з чим судом здійснено самостійно перерахунок нарахованої пені, яка за розрахунком суду складає:

- на суму боргу 5649,24 грн. по акту № 41/4301072 від 29.03.2018 року сума пені складає 982,82 грн.:

Сума боргу (грн.)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочення5649.2413.04.2018 - 12.07.20189117.0000 %0.093 %*478.875649.2413.07.2018 - 06.09.20185617.5000 %0.096 %*303.365649.2407.09.2018 - 12.10.20183618.0000 %0.099 %*200.59- на суму боргу 3818,18 грн. по акту № 41/4315585 від 12.04.2018 року сума пені складає 667,31 грн.:

Сума боргу (грн.)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочення3818.8813.04.2018 - 12.07.20189117.0000 %0.093 %*273.913818.8813.07.2018 - 06.09.20185617.5000 %0.096 %*205.073818.8807.09.2018 - 26.10.20185018.0000 %0.099 %*188.33- на суму боргу 6018,96 грн. по акту № 41/4355784 від 12.09.2018 року сума пені складає 1074,51 грн.:

Сума боргу (грн.)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочення601839627.09.2018 - 26.03.201918118.0000 %0.099 %*1074.51

Таким чином, загальна сума пені за прострочення оплати за поставлений товар згідно умов спірного договору складає 2724,64 грн. Зважаючи на те, що заявлена до стягнення сума пені є меншою, ніж вище розрахована судом, та з огляду на те, що суд не може виходити за межі позовних вимог, відповідно підлягає стягненню сума пені, яка заявлена позивачем в розмірі 2698,46 грн.

Щодо нарахування 3% річних та інфляційних втрат суд зазначає наступне.

Згідно п. 7.6 договору покупець, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу постачальника зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України.

Виходячи з системного аналізу законодавства, обов`язок боржника сплатити кредитору суму боргу з нарахуванням процентів річних та відшкодувати кредитору спричинені інфляцією збитки випливає з вимог ст. 625 ЦК України.

Зокрема, частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Слід зазначити, що, виходячи з положень ст. 625 ЦК України, право кредитора на стягнення 3% річних та інфляційних втрат не залежить від моменту пред`явлення вимоги про таке стягнення (до моменту погашення боргу або після цього). При цьому визначальним є наявність факту порушення боржником строків виконання грошового зобов`язання. Таким чином, право кредитора на стягнення 3% річних може бути реалізовано у будь-який момент при наявності вищезазначених вимог, передбачених законодавством.

Наразі слід зазначити, що згідно положень ЦК проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов`язань. Так, розмір 3% річних також визначений сторонами в спірному договорі.

Враховуючи невиконання відповідачем зобов`язань за спірним договором щодо оплати вартості поставленого товару, суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано 3% річних. Дослідивши та перевіривши здійснений позивачем розрахунок суми 3% річних в розмірі 1353,92 грн., судом встановлено, що розрахунок 3% річних було здійснено позивачем невірно з огляду на неврахування при їх розрахунку, що у 2020 році 366 днів, а не 365 днів, у зв`язку з чим судом здійснено самостійно перерахунок нарахованих відсотків, які за розрахунком суду складають:

- на суму боргу 5649,24 грн. по акту № 41/4301072 від 29.03.2018 року сума 3% річних складає 525,15 грн.: за період з 13.04.2018 р. по 31.12.2019 р. - 291,59 грн. (5649,24 грн./100%х3%/365 дн. х 628 дн.); за період з 01.01.2020 р. по 31.12.2020 р. - 169,48 грн. (5649,24 грн./100%х3%/366 дн. х 366 дн.); за період з 01.01.2021 р. по 18.05.2021 р. - 64,08 грн. (5649,24 грн./100%х3%/365 дн. х 138 дн.);

- на суму боргу 3818,18 грн. по акту № 41/4315585 від 12.04.2018 року сума 3% річних складає 350,61 грн.: за період з 27.04.2018 р. по 31.12.2019 р. - 192,72 грн. (3818,18 грн./100%х3%/365 дн. х 614 дн.); за період з 01.01.2020 р. по 31.12.2020 р. - 114,57 грн. (3818,18 грн./100%х3%/366 дн. х 366 дн.); за період з 01.01.2021 р. по 18.05.2021 р. - 43,32 грн. (3818,18 грн./100%х3%/365 дн. х 138 дн.);

- на суму боргу 6018,96 грн. по акту № 41/4355784 від 12.09.2018 року сума 3% річних складає 476,90 грн.: за період з 27.09.2018 р. по 31.12.2019 р. - 228,06 грн. (6018,96 грн./100%х3%/365 дн. х 461 дн.); за період з 01.01.2020 р. по 31.12.2020 р. - 180,57 грн. (6018,96 грн./100%х3%/366 дн. х 366 дн.); за період з 01.01.2021 р. по 18.05.2021 р. - 68,27 грн. (6018,96 грн./100%х3%/365 дн. х 138 дн.).

Відтак, з відповідача підлягають стягненню 3% річних в розмірі 1352,66 грн. При цьому здійснений позивачем розрахунок суми 3% річних за несвоєчасну оплату вартості поставленого товару відповідачем не оспорено.

Так, індекс інфляції це додаткова сума, яка сплачується боржником і за своєю правовою природою є самостійним засобом захисту цивільного права кредитора у грошових зобов`язань і спрямована на відшкодування його збитків, заподіяних знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державною службою статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні.

Згідно роз`яснень, наведених в п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" № 14 від 17.12.2013 р., інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. В листі Верховного Суду України від 03.04.97р. N 62-97 р. також наведені відповідні рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ Верховного Суду України.

Враховуючи викладене, суд зазначає, що факт знецінення або незнецінення грошових коштів і відповідно обґрунтованість заявлених до стягнення збитків від інфляції необхідно встановлювати на момент звернення до суду з позовом про таке стягнення.

Зважаючи на викладене та з урахуванням наведених рекомендацій щодо порядку застосування індексів інфляції, судом було перевірено здійснений позивачем розрахунок інфляційних нарахувань за несвоєчасну оплату поставленого товару та встановлено, що розрахунок інфляційних втрат було здійснено позивачем невірно з огляду на здійснення нарахування інфляційних втрат окремо за кожен календарний місяць відповідно із застосуванням визначеного в кожному місяці індексу інфляції. Адже інфляційні втрати нараховуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання, починаючи з моменту виникнення прострочки, а не за окремий період існування прострочення, із застосуванням сукупного індексу інфляції. Таким чином, судом самостійно здійснено перерахунок нарахованих інфляційних втрат з урахуванням встановленого судом сукупного індексу інфляції у визначеному позивачем періоді, а саме:

- на суму боргу 5649,24 грн. по акту № 41/4301072 від 29.03.2018 року сума інфляційних втрат складає 1293,68 грн. ((5649,24 грн. х 1,229) – 5649,24 грн.);

- на суму боргу 3818,18 грн. по акту № 41/4315585 від 12.04.2018 року сума інфляційних втрат складає 840,15 грн. ((3818,18 грн. х 1,220) – 3818,18 грн.);

- на суму боргу 6018,96 грн. по акту № 41/4355784 від 12.09.2018 року сума інфляційних втрат складає 1233,89 грн. ((6018,96 грн. х 1,205) – 6018,96 грн.).

Таким чином, загальна сума інфляційних втрат за прострочення оплати за поставлений товар згідно умов спірного договору складає 3367,72 грн. Зважаючи на те, що заявлена до стягнення сума інфляційних втрат є меншою, ніж вище розрахована судом, та з огляду на те, що суд не може виходити за межі позовних вимог, відповідно підлягає стягненню сума інфляційних втрат, яка заявлена позивачем в розмірі 3129,34 грн.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідіність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Вказані положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.

Оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Підприємства зі стопроцентним іноземним капіталом “ОРСІ” частково обґрунтовані та відповідають вимогам чинного законодавства і фактичним обставинам справи, у зв`язку з чим підлягають частковому задоволенню.

У зв`язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача та рішення відбулось частково на користь позивача, згідно ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, що дорівнює 2269,88 грн. (23132,15 грн. х 2270,00 грн./ 23133,41 грн.).

Керуючись ст.ст. 129, 232, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд –

В И Р І Ш И В:

1. Позов Підприємства зі стопроцентним іноземним капіталом “ОРСІ” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Технофайнд” про стягнення заборгованості в розмірі 23133,41 грн. задовольнити частково.

2. СТЯГНУТИ з Товариства з обмеженою відповідальністю “Технофайнд” (65007, м. Одеса, вул. Мечникова, буд. 102; код ЄДРПОУ 41763672) на користь Підприємства зі стопроцентним іноземним капіталом “ОРСІ” (04025, м. Київ, вул. Олеся Гончара, буд. 4/27-Г; код ЄДРПОУ 30403825) основний борг в сумі 15487/п`ятнадцять тисяч чотириста вісімдесят сім/грн. 08 коп., пеню в розмірі 2698/дві тисячі шістсот дев`яносто вісім/грн. 46 коп., штраф в сумі 464/чотириста шістдесят чотири/грн. 61 коп., 3% річних в розмірі 1352/одна тисяча триста п`ятдесят дві/грн. 66 коп., інфляційні втрати в сумі 3129/три тисячі сто двадцять дев`ять/грн. 34 коп., витрати по сплаті судового збору в розмірі 2269/ дві тисячі двісті шістдесят дев`ять/грн. 88 коп.

3. В задоволенні решти частини позовних вимог Підприємства зі стопроцентним іноземним капіталом “ОРСІ” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Технофайнд” відмовити.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом 20-денного строку з моменту складання повного судового рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено та підписано 12 липня 2021 р.

Суддя В.С. Петров