Рішення № 98265531, 05.07.2021, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"05" липня 2021 р.м. Одеса Справа № 916/965/21

Господарський суд Одеської області у складі судді Погребна К.Ф.

при секретарі судового засідання Арзуманян В.А.

розглянувши справу №916/965/21

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Видавничий дім “Кур`єр” (68600, Одеська область, м. Ізмаїл, проспект Суворова, буд. 77, код ЄДРПОУ 35328402)

до відповідача Приватного акціонерного товариства “Українське дунайське пароплавство” (98600, Одеська область, м. Ізмаїл, вул. Пароходна, буд. 28, код 01125821)

про стягнення 60 227,20 грн.

Представники сторін:

від позивача: Кобак Р.І., за ордером № 540066 від 31.05.21;

Ободовський О.Б.(директор) за паспортом № КМ748781;

від відповідача: Шульгіна К.М., за довіреністю № Д/ЮС-11 від 10.06.21.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Видавничий дім Кур`єр» звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до відповідача Приватного акціонерного товариства «Українське дунайське пароплавство» про стягнення 60 227,20грн.

Ухвалою від 14.04.2021р. судом, у порядку ст. 174 Господарського процесуального кодексу України, позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Видавничий дім Кур`єр було залишено без руху.

28.04.2021р. до господарського суду надійшла заява (вх. №11800/21) від Товариства з обмеженою відповідальністю “Видавничий дім “Кур`єр” про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 05.05.2021р. провадження по справі №916/965/21 було відкрито. Розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

31.05.2021р. за вх. №14556/21 до суду від відповідача надійшов відзив на позов, згідно якого останній позовні вимоги не визнає вважає їх необґрунтованими, безпідставними в зв`язку з чим в задоволені позову просить суд відмовити повністю.

Судом після повернення з нарадчої кімнати, в порядку ст. 240 ГПК України, було проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

12.02.2019р. між Приватним акціонерним товариством “Українське дунайське пароплавство” (Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Видавничий дім “Кур`єр” (Виконавець) був укладений договір про послуги з друку публікацій в засобах масової інформації №100СП, за умовами якого Замовник керуючись Законом України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», доручає Виконавцю друк інформаційних повідомлень замовника на сторінках газет: «Кур`єр тижня-регіон», «Кур`єр тижня-бізнес» (п.1.1 договору).

Виконавець за письмовою заявкою Замовника зобов`язується друкувати на зазначеній Замовником сторінці газети офіційні документи, звернення та привітання, обробляти і поширювати іншу інформацію замовника (п.2.1 договору).

Пунктом 2.2 договору встановлено, що Виконавець зобов`язується надавати Замовнику документи на оплату/рахунки та акти виконаних робіт /послуги/виходячи з розцінок вартості газетної площі.

Згідно з пунктом 3.1 договору, Замовник зобов`язаний проводити оплату за фактично виконані послуги, згідно з письмовою заявкою Замовника і на підставі наданих документів зазначених в розділі 2, пункту 2.2 даного договору, виходячи з розцінок вартості газетної площі.

Орієнтовна сума договору становить 40 000грн. без ПДВ. Сума договору може змінюватися в залежності від потреби і виділеного фінансування шляхом підписання додаткової угоди сторонами до даного договору (п.4.1, п.4.2 договору).

Пунктом 5.1 договору встановлено, що оплату за фактично виконані послуги з публікації Замовник здійснює безготівковим розрахунком шляхом перерахунку грошових коштів на розрахунковий рахунок Виконавця з моменту отримання документів, зазначених у п. 2.2 (Розділ 2) даного договору протягом 7 (семи) банківських днів.

Позивач вказує, що свої зобов`язання за договором виконав належним чином та в повному обсязі, надав відповідачу послуги на загальну суму 92 056,20грн, що підтверджується рахунками на оплату, Актами здачі прийняття виконаних робіт (наданих послуг) та витягами з газети Кур`єр тижня, копії яких містяться в матеріалах справи.

Проте, Відповідач свої зобов`язання щодо оплати вартості наданих послуг в повному обсязі не здійснив, вартість наданих послуг оплатив частково в сумі 31 829грн., внаслідок чого у нього утворилась заборгованість в сумі 60 227,20грн.

Позивач наголошує, що 03.02.2020р. між сторонами був підписаний акт звірки взаємних розрахунків, згідно якого за відповідачем рахується заборгованість в розмірі 60 227,20грн.

Отже, неналежне виконання Приватним акціонерним товариством “Українське дунайське пароплавство” своїх зобов`язань за Договором про послуги з друку публікацій в засобах масової інформації №100СП від 12.02.2019р. щодо оплати вартості отриманих послуг стало підставою для звернення позивача з відповідним позовом до господарського суду Одеської області.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та давши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків:

В силу положень ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У відповідності до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів. Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Зобов`язання, в свою чергу, згідно вимог ст.ст.525, 526 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до ч.1 ст. 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями.

Статтею 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Як встановлено судом, 12.02.2019р. між Приватним акціонерним товариством “Українське дунайське пароплавство” (Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Видавничий дім “Кур`єр” (Виконавець) був укладений договір про послуги з друку публікацій в засобах масової інформації №100СП, за умовами якого Замовник керуючись Законом України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», доручає Виконавцю друк інформаційних повідомлень замовника на сторінках газет: «Кур`єр тижня-регіон», «Кур`єр тижня-бізнес» (п.1.1 договору).

Положеннями ст. 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Згідно зі ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Як вбачається з матеріалах справи у період з березня по листопад (включно) 2019р. позивач надав відповідачу послуги на загальну суму 92 056,20грн, що підтверджується рахунками на оплату, Актами здачі прийняття виконаних робіт (наданих послуг) та витягами з газети Кур`єр тижня, копії яких містяться в матеріалах справи.

В силу положень ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 5.1 договору встановлено, що оплату за фактично виконані послуги з публікації Замовник здійснює безготівковим розрахунком шляхом перерахунку грошових коштів на розрахунковий рахунок Виконавця з моменту отримання документів, зазначених у п. 2.2 (Розділ 2) даного договору протягом 7 (семи) банківських днів.

В той же час, відповідач свої зобов`язання щодо оплати вартості наданих послуг в повному обсязі не здійснив, вартість наданих послуг оплатив частково в сумі 31 829грн., внаслідок чого у нього утворилась заборгованість в сумі 60 227,20грн.

Крім того, факт наявності у відповідача заборгованості в сумі 60227,20грн. підтверджується підписаним сторонами 03.02.2020р. актом звірки взаємних розрахунків.

Згідно ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Статтями 610, 612 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Враховуючи викладене, господарський суд вважає, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача вартість наданих послуг в сумі 60227,20грн. є обґрунтованими та такими що підлягають задоволенню.

Заперечення відповідача до уваги судом не приймаються, оскільки спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.

Так, заперечуючи проти задоволення позовних вимог відповідач вказував що Акти здачі-прийняття виконаних робіт (наданих послуг) не можуть бути належними доказами оскільки вони оформлені з порушенням ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансовою звітність», а Акт звірки не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Суд відповідні посилання оцінює критично, з огляду на наступне.

Як вбачається з наданих відповідачем заперечень, останній не заперечував факт надання послуг, а посилався лише на той факт що відповідні документи оформлені не належним чином.

Крім того, як встановлено судом відповідач за надані послуги частково розрахувався, що свідчить про прийняття останнім відповідних акті та рахунків.

При цьому факт надання послуг, з друку інформаційних повідомлень ПрАТ «Українське Дунайське пароплавство», окрім вищевказаного, підтверджується витягами з газет, які містять опубліковану на замовлення відповідача інформацію. Факт надання таких замовлень та їх публікацію (виконання) відповідач не спростоване.

На думку суду, з урахування не заперечення відповідачем факту надання йому послуг та часткової їх оплати, відповідні посилання свідчить про намагання останнього ухилитись від виконання своїх зобов`язань за договором про надання послуг, щодо оплати вартості наданих послуг.

Щодо акту звірки суд зазначає, що у постанові Верховного Суду від 19.04.2018 у справі № 905/1198/17 та від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18 викладено правову позицію, згідно з якою відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках — рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб`єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб`єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.

Наявний в матеріалах справи Акт звірки складений сторонами на 30.11.2019р., та зі сторони відповідач підписаний головним бухгалтером підприємства, що в свою чергу свідчить про підтвердження наявності заборгованості у суб`єкта господарювання – відповідача.

Згідно вимог ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ст.79 ГПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Інші посилання відповідача не спростовують висновків, до яких дійшов суд.

При цьому, суд звертає увагу сторін на те, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (ЄСПЧ), яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів… мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. І хоча п.1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суду обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Саме такі висновки викладені у рішенні ЕСПЧ від 10.02.2010р.у справі "Серявін та інші проти України".

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Підсумовуючи вищезазначене, суд доходить висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Видавничий дім “Кур`єр” є обґрунтовані, підтверджуються належними та допустимими докази, в зв`язку з чим задоволенню підлягають в повному обсязі.

Судові витрати по сплаті судового збору покласти на відповідача згідно ст.129 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Видавничий дім “Кур`єр” (68600, Одеська область, м. Ізмаїл, проспект Суворова, буд. 77, код ЄДРПОУ 35328402) до Приватного акціонерного товариства “Українське дунайське пароплавство” (98600, Одеська область, м. Ізмаїл, вул. Пароходна, буд. 28, код 01125821) – задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства “Українське дунайське пароплавство” (98600, Одеська область, м. Ізмаїл, вул. Пароходна, буд. 28, код 01125821) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Видавничий дім “Кур`єр” (68600, Одеська область, м. Ізмаїл, проспект Суворова, буд. 77, код ЄДРПОУ 35328402) основний борг в сумі 60 227 (шістдесят тисяч двісті двадцять сім)грн. 20коп. та судовий збір 2 270 (дві тисячі двісті сімдесят)грн.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. ст. 254, 256 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст складено 12 липня 2021 р.

Суддя К.Ф. Погребна