Рішення № 98265089, 13.07.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

13.07.2021Справа № 914/517/21

Господарський суд міста Києва в складі судді Коткова О.В., розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу № 914/517/21

за позовом Фізичної особи-підприємця Литвин Андрія Васильовича

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кан-стайл"

про стягнення грошових коштів

Без виклику учасників судового процесу.

СУТЬ СПОРУ:

Фізична особа-підприємець Литвин Андрій Васильович (позивач) звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кан-Стайл" (відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 199 892,23 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов`язання за договором поставки № 27/10-2 від 15.09.2020 року, зокрема, у визначені договором строки не здійснив оплату вартості поставленого йому позивачем товару, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем за вказаним правочином.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 05.03.2021 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судових засідань.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 24.03.2021 року справу № 914/517/21 передано до Господарського суду міста Києва за територіальною підсудністю.

05.05.2021 року матеріали справи № 914/517/21 надійшли до Господарського суду міста Києва.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.05.2021 року матеріали справи № 914/517/21 передано на розгляд судді Коткова О.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.05.2021 року прийнято справу № 914/517/21 до провадження; ухвалено розгляд справи № 914/517/21 здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; встановлено відповідачу строк у п`ятнадцять днів з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позов із урахуванням вимог, передбачених статтею 165 Господарського процесуального кодексу України, з викладенням мотивів повного або часткового відхилення вимог позивача з посиланням на діюче законодавство; докази направлення відзиву позивачу.

Як вбачається з рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 0105480080706 ухвалу Господарського суду міста Києва від 13.05.2021 року у справі № 914/517/21 вручено уповноваженому представнику відповідача - 01.06.2021 року.

Тобто, строк для надання відзиву на позовну заяву до 16.06.2021 року (включно).

14.06.2021 року через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти позовних вимог заперечив, мотивуючи це тим, що положення договору, який наданий позивачем та міститься в матеріалах справи суперечить екземпляру договору, який є відповідача. У редакції договору, який є у відповідача обов`язок по оплаті товару виникає після направлення вимоги про проведення оплати, яка позивачем направлена не була, відтак строк оплати товару не настав.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами (ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України).

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

15.09.2020 року між Фізичною особою-підприємцем Литвин Андрієм Васильовичем (надалі - позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Кан-стайл" (надалі - відповідач, покупець) укладено договір поставки № 27/10-2 (надалі - договір), відповідно до п. 1.1. якого, постачальник зобов`язується поставити у власність покупцю товар, а покупець зобов`язується прийняти цей товар та оплатити його вартість на умовах даного договору.

Згідно з п. 1.3. договору моментом передачі права власності на товар є момент отримання товару покупцем та підписання уповноваженими представниками сторін видаткових накладних, що підтверджують передачу товару від постачальника до покупця.

Пунктом 3.1. договору передбачено, що покупець оплачує постачальнику вартість кожної поставленої партії товару на протязі 14 (чотирнадцяти) календарних днів з дня його отримання. Підтвердженням факту отримання товару є накладна, підписана та скріплена печатками сторін.

Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2021 року, але в будь-якому разі до повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань (п. 10.1. договору).

На виконання умов договору поставки № 27/10-2 від 15.09.2020 року позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 173 250,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № 29/10-1 від 15.09.2020 року на суму 173 250,00 грн. Товар за видатковою накладною за якістю та кількістю прийнятий відповідачем без заперечень, про що свідчать підписи та печатки сторін на видатковій накладній.

Як зазначає позивач, за отриманий товар відповідач не розрахувався, відтак, відповідач, за розрахунками позивача, має заборгованість за договором в розмірі 173 250,00 грн.

Судом встановлено, що позивач, внаслідок неоплати заборгованості за поставлений товар 04.02.2021 року звернувся до відповідача з вимогою б/н від 28.01.2021 року про сплату заборгованості в розмірі 173 250,00 грн. Вказана претензія залишена без відповіді та задоволення.

Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду з даним позовом про стягнення заборгованості за договором поставки № 27/10-2 від 15.09.2020 року у розмірі 173 250,00 грн. Крім того, позивачем нараховано та заявлено до стягнення 3% річних у розмірі 2075,38 грн., інфляційні збитки у розмірі 7934,85 грн. та пеню у розмірі 16 632,00 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.

Пунктом 1 ст. 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Нормами ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

За приписами ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За приписами ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами договір № 27/10-2 від 15.09.2020 року є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання, в тому числі Глави 54 Цивільного кодексу України.

З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає договір як належну підставу, у розумінні норм ст. 11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 Цивільного кодексу України).

Як вже було встановлено судом вище, на виконання умов договору № 27/10-2 від 15.09.2020 року позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 173 250,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № 29/10-1 від 15.09.2020 року на суму 173 250,00 грн.

Положеннями ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У п. 3.1. договору передбачено, що покупець оплачує постачальнику вартість кожної поставленої партії товару на протязі 14 (чотирнадцяти) календарних днів з дня його отримання.

Відповідно до статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Згідно зі статтею 252 Цивільного кодексу України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

За приписами частини 1 статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Отже, виходячи з умов п. 3.1. договору строк оплати товар до 29.09.2020 року включно.

Позивач вказує, що станом на момент звернення до суду з даним позовом за отриманий товар відповідач не розрахувався, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем в розмірі 173 250,00 грн.

В той же час, відповідач проти позовних вимог заперечив. Заперечення мотивує тим, що положення договору № 27/10-2 від 15.09.2020 року, який наданий позивачем суперечать положенням договору, який наявний у відповідача. Відповідач вказує, що у редакції договору, який є у відповідача обов`язок по оплаті товару виникає після направлення вимоги про проведення оплати, яка позивачем направлена не була, відтак строк оплати товару не настав.

Натомість судом встановлено, що договір поставки № 27/10-2 від 15.09.2020 року в судовому порядку не визнаний недійсним, тобто є чинним та обов`язковим для сторін, матеріали справи зворотного не містять.

Більше того, у поданому відзиві відповідач не заперечує та не оспорює факт підписання договору поставки № 27/10-2 від 15.09.2020 року відповідачем, тому суд приймає до уваги доводи відповідача, викладені ним у відзиві на позовну.

Наявність, обсяг заборгованості відповідача у розмірі 173 250,00 грн. та настання строку виконання обов`язку щодо сплати не були спростовані відповідачем.

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та положень договору, зважаючи на відсутність в матеріалах справи контррозрахунку суми заявленої до стягнення та враховуючи, що позивач має право вільно обирати незаборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором поставки № 27/10-2 від 15.09.2020 року в розмірі 173 250,00 грн.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 2075,38 грн., інфляційні збитки у розмірі 7934,85 грн. та пеню у розмірі 16 632,00 грн.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

З положень п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У відповідності до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

За приписами ст. 547 та п. 1 ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання (в тому числі щодо неустойки) вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

В п. 7.1. договору передбачено, що у випадку порушення своїх зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність відповідно до умов даного договору та чинного законодавства України. Порушенням зобов`язання є його невиконання або неналежне виконання.

З матеріалів справи не вбачається, судом не встановлено та позивачем не доведено укладення між сторонами у справі письмового правочину щодо забезпечення виконання відповідачем зобов`язання у вигляді пені, а розмір пені договором або актом цивільного законодавства у спірних правовідносинах сторін також не встановлено, що виключає правові підстави для стягнення пені, нарахованої позивачем.

Згідно з ч. 1 ст. 13 Цивільного кодексу України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

За таких обставин, чинне цивільне законодавство не передбачає можливість забезпечення виконання зобов`язань, що виникли між сторонами, шляхом позадоговірного встановлення пені, а договірні відносини між сторонами з цього приводу відсутні.

З огляду на викладені вище норми чинного законодавства, суд дійшов висновку, що підстави для стягнення з відповідача пені відсутні, відтак позовні вимоги в частині стягнення пені в сумі 16 632,00 грн. задоволенню не підлягають.

Згідно з приписами статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний оплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В частині нарахування інфляційного збільшення боргу судом враховується правовий висновок, викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 20.11.2020 року у справі № 910/13071/19. Зокрема, сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних збитків, судом встановлено, що загальна сума інфляційних збитків, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, за розрахунком суду, становить 7927,67 грн., в іншій частині позовних вимог щодо стягнення інфляційних збитків в сумі 7,18 грн. позивачу належить відмовити.

При перевірці розрахунку 3% річних, в межах заявленого позивачем періоду, суд встановив, що він виконаний арифметично вірно, відтак, сума 3% річних, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, не виходячи за межі визначеного позивачем періоду, за розрахунком позивача, становить 2075,38 грн.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню про стягнення 183 253,05 грн., з них: основного боргу - 173 250,00 грн. (сто сімдесят три тисячі двісті п`ятдесят гривень), інфляційних збитків - 7927,67 грн. (сім тисяч дев`ятсот двадцять сім гривень 67 копійок) та 3% річних - 2075,38 грн. (дві тисячі сімдесят п`ять гривень 38 копійок).

Судові витрати позивача по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 2748,79 грн. відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4000,00 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

У позовній заяві ФОП Литвин А.В. було наведено розрахунок судових витрат, у відповідності до якого позивач поніс витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4000,00 грн.

У відповідності до статті 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Визначення договору про надання правової допомоги міститься в статті першій Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За приписами частини третьої статті 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Згідно зі статтею 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з положеннями статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц, при визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 Господарського процесуального кодексу України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат.

Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 16.07.2020 року у справі № 909/452/19, 02.11.2020 року у справі № 922/3548/19 та 18.11.2019 року у справі № 923/1121/17.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що розмір понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу становить 4000,00 грн.

В обґрунтування понесених витрат на правову допомогу позивач надав наступні докази:

- копію договору про надання правової допомоги № 56-20 від 11.12.2020 року;

- копію додаткової угоди № 1 від 22.02.2021 року;

- копію акту приймання-передачі наданих послуг від 22.02.2021 року;

- копію квитанції № 56-20 від 22.02.2021 року.

Представництво інтересів позивача у даній справі здійснював адвокат Фєдосєєв Д.О. на підставі ордеру серія ПТ № 196161 від 17.05.2021 року.

На підтвердження наявності у Фєдосєєва Д.О. статусу адвоката надано копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серія ПТ № 1685 від 04.04.2017 року.

Від ТОВ "Кан-стайл" клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката та заперечень стосовно розміру заявлених витрат не надходило.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що позивач надав належні та допустимі докази на доведення понесених ним витрат на правову допомогу, пов`язаних з розглядом даної справи. Тому з огляду на часткове задоволення позову та зважаючи на приписи ст. 129 Господарського процесуального кодексу України щодо порядку розподілу судових витрат між сторонами, відшкодуванню за рахунок відповідача підлягають судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3667,04 грн.

Керуючись ст. 73, 86, 129, 219, 233, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Кан-стайл" (ідентифікаційний код 42456429, адреса: 02090, м. Київ, Харківське шосе, 19, приміщення 7015) на користь Фізичної особи-підприємця Литвин Андрія Васильовича (ідентифікаційний код НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) грошові кошти: основного боргу - 173 250,00 грн. (сто сімдесят три тисячі двісті п`ятдесят гривень), інфляційних збитків - 7927,67 грн. (сім тисяч дев`ятсот двадцять сім гривень 67 копійок), 3% річних - 2075,38 грн. (дві тисячі сімдесят п`ять гривень 38 копійок), витрати на професійну правничу допомогу - 3667,04 грн. (три тисячі шістсот шістдесят сім гривень 04 копійки) та судовий збір - 2748,79 грн. (дві тисячі сімсот сорок вісім гривень 79 копійок).

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 13.07.2021р.

Суддя О.В. Котков