Рішення № 98260281, 08.07.2021, Галицький районний суд м. Львова

Справа №461/2320/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 липня 2021 року Галицький районний суд м. Львова

в складі: головуючої судді Волоско І.Р.

секретар судового засідання Береза П.Р.

за участю: представника позивача Бартківа І.Б.,

представника відповідача Жарського І.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 (адреса місця проживання (реєстрації): АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Акціонерного товариства Комерційного Банку «Приват Банк» (адреса місцезнаходження (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д; ідентифікаційний код в ЄДРПОУ: 14360570) про захист прав споживача, -

в с т а н о в и в:

Короткий зміст позовних вимог.

24 березня 2021 року ОСОБА_1 звернулася в суд із позовною заявою до Акціонерного товариства Комерційного Банку «Приват Банк», в якій просить визнати Кредитний договір №LVH9GK00000223 від 25.07.2007 року між мною, ОСОБА_1 та AT КБ «Приватбанк» недійсним.

В обґрунтування даного позову вказує на те, що 25 липня 2007 року між ОСОБА_1 та ЗАТ Комерційний банк «Приватбанк» укладено кредитний договір №LVH9GK00000223 від 25.07.2007 року. Згідно договору ОСОБА_1 отримав кредит в сумі 85 280 доларів США, на строк з 25.07.2007 року по 24.07.2037 року зі сплатою 0,84 % за місяць за користування кредитором. Кредит надавався на споживчі цілі, а саме купівлю нерухомого майна. В якості забезпечення виконання зобов`язань щодо погашення Кредиту, сплати процентів, можливих штрафних санкцій, а також інших витрат на здійснення забезпеченої іпотекою вимоги було укладено іпотечний договір, за умовами якого позивач передав Кредитору в іпотеку майнові права на чотирьох кімнатну квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 72,9 кв.м. Позивач вважає, що кредитний договір №LVH9GK00000223 від 25.07.2007 року є несправедливим, таким, що не відповідає чинному законодавству України та повинен бути визнаний недійсним, оскільки вказаний договір укладений у іноземній валюті - долари США, а банк не проінформував позивача у письмовій формі під час процесу укладення Кредитної угоди про можливі ризики в разі можливої різкої зміни валютного курсу, а умови договору є несправедливим по відношенню до нього як до споживача. У зв`язку з цим просить позов задовольнити.

Рух справи в суді.

Ухвалою суду від 29 березня 2021 року відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

Позиції сторін у справі.

Представник позивача ОСОБА_2 у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, надав аналогічні пояснення, викладені у позові.

Представник відповідача ОСОБА_3 позов заперечив з підстав, зазначених у відзиві (а.с.55-57).

Позиція суду.

Відповідно до ч.1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частинами 1 та 3 статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

При цьому, виходячи з положень ст. 16 ЦК України особа звертається до суду за захистом свого порушеного права.

Перевіривши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог виходячи з наступних міркувань.

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

Суд встановив, що 25 липня 2007 року між ОСОБА_1 та ЗАТ Комерційний банк «Приватбанк» укладено кредитний договір №LVH9GK00000223 від 25.07.2007 року, згідно якого ОСОБА_1 отримав кредит в сумі 85 280 доларів США на строк з 25.07.2007 року по 24.07.2037 року зі сплатою 0,84 % за місяць за користування кредитором.

AT Комерційний банк «Приватбанк» є правонаступником ЗАТ Комерційний банк «Приватбанк».

Вказаний кредитний договір №LVH9GK00000223 від 25.07.2007 укладений у іноземній валюті - долари США.

В якості забезпечення виконання зобов`язань щодо погашення Кредиту, сплати процентів, можливих штрафних санкцій, а також інших витрат на здійснення забезпеченої іпотекою вимоги було укладено Іпотечний договір, за умовами якого позивач передав Кредитору в іпотеку майнові права на чотирьох кімнатну квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 72,9 кв.м.

Позивач вважає, що Кредитний договір №LVH9GK00000223 від 25.07.2007 року є таким, що не відповідає чинному законодавству України, є несправедливим та повинен бути визнаний недійсним.

Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.

Відповідно до статті 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Крім того, згідно зі ст.203 ЦК України умовою чинності правочину є також його вчинення у формі, встановленій законом.

Статтею 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою — третьою, п`ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

Згідно зі статтею 217 ЦК правочин не може бути визнаний недійсним у цілому, якщо закону не відповідають лише його окремі частини й обставини справи свідчать про те, що він був би вчинений і без включення недійсної частини.

Відповідно до ст.ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства згідно ст. 628 ЦК України.

Відповідно до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Як вбачається із матеріалів справи, кредитний договір №LVH9GK00000223 від 25.07.2007 укладений у іноземній валюті - долари США.

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.

При цьому, Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Згідно зі статтею 192 Цивільного Кодексу України законним платіжним засобом, обов`язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України – гривня, а іноземна валюта може, використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Тобто, відповідно до чинного законодавства, гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про валюту і валютні операції» банки надають банківські та інші фінансові послуги, якщо вони є валютними операціями, на підставі банківської ліцензії.

Судом встановлено, що на момент укладення кредитного договору та станом на сьогоднішній день у AT КБ ПРИВАТБАНК наявні банківські ліцензії на здійснення валютних операцій № 22 від 4 грудня 2001 року, дозвіл № 22-2 від 29 липня 2003 року та генеральна ліцензії на здійснення валютних операцій від 05 жовтня 2011 року № 22.

Інформація про наявність у AT КБ «ПриватБанк» ліцензії

Національного банку України на здійснення валютних операцій розміщена на офіційному сайті Національного банку України та є загальнодоступною ( https://bank.gov.ua/files/Licences bank/305299.pdf )

Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Заборони на виконання грошового зобов`язання в іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.

Із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України; у разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).

Таким чином, суд приходить до висновку, що за наявності в банку ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями банк обґрунтовано визначив заборгованість за кредитним договором в іноземній валюті, що також відповідає правовій позиції, висловленій Верховним Судом України в постановах: від 16 вересня 2015 року у справі № 6-190цс15 та від 10 лютого 2016 року у справі № 6-1680цс15.

Крім того, частиною третьою статті 1054 Цивільного кодексу України, зазначено, що особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Як вбачається з матеріалів справи, кредит надавався на споживчі цілі, а саме купівлю нерухомого майна.

Згідно із частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

За змістом статті першої Закону України «Про споживче кредитування» договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов`язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором; загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту; споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. Для цілей обчислення реальної річної процентної ставки визначаються загальні витрати за споживчим кредитом. До загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця (у тому числі за ведення рахунків), які сплачуються споживачем, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, розраховані на дату укладення договору про споживчий кредит, які є обов`язковими для укладення договору про споживчий кредит, а також за послуги кредитного посередника (за наявності). У разі якщо витрати на додаткові чи супутні послуги кредитодавця, отримання яких є обов`язковим для укладення договору про споживчий кредит, або кредитного посередника (за наявності) не були включені до загальних витрат за споживчим кредитом, платежі за ці послуги не підлягають сплаті споживачем. Платежі за додаткові та супутні послуги третіх осіб, пов`язані з договором про споживчий кредит, не включаються до загальних витрат за споживчим кредитом. Якщо укладення договору про надання додаткових чи супутніх послуг третіми особами є обов`язковим для отримання кредиту або для отримання кредиту на умовах, що пропонуються кредитодавцем, споживач має бути прямо проінформований про це у письмовій формі (частина друга статті 8 Закону України «Про споживче кредитування»).

Згідно з частиною першою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» у договорі про споживчий кредит зазначаються: 1) найменування та місцезнаходження кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), прізвище, ім`я, по батькові та місце проживання споживача (позичальника); 2) тип кредиту (кредит, кредитна лінія, кредитування рахунку тощо), мета отримання кредиту; 3) загальний розмір наданого кредиту; 4) порядок та умови надання кредиту; 5) строк, на який надається кредит; 6) необхідність укладення договорів щодо додаткових чи супутніх послуг третіх осіб, пов`язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту (за наявності); 7) види забезпечення наданого кредиту (якщо кредит надається за умови отримання забезпечення); 8) процентна ставка за кредитом, її тип (фіксована чи змінювана), порядок її обчислення, у тому числі порядок зміни, та сплати процентів; 9) реальна річна процентна ставка та загальна вартість кредиту для споживача на дату укладення договору про споживчий кредит. Усі припущення, використані для обчислення такої ставки, повинні бути зазначені; 10) порядок повернення кредиту та сплати процентів за користування споживчим кредитом, включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, у вигляді графіка платежів (у разі кредитування у вигляді кредитування рахунку, кредитної лінії графік платежів може не надаватися); 11) інформація про наслідки прострочення виконання зобов`язань зі сплати платежів, у тому числі розмір неустойки, процентної ставки, інших платежів, які застосовуються чи стягуються при невиконанні зобов`язання за договором про споживчий кредит; 12) порядок та умови відмови від надання та одержання кредиту; 13) порядок дострокового повернення кредиту; 14) відповідальність сторін за порушення умов договору.

Відповідно до частин першої, другої, п`ятої, сьомої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які с несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким із моменту укладення договору.

Статтями 2, 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», передбачена така форма витрат, як плата за обслуговування кредиту, яка визначається кожним банком (фінансовою установою) індивідуально та затверджується внутрішніми актами.

Суд зазначає, що в оспорюваному Договорі зазначено про умови надання позики. Позичальник під час укладення Договору ознайомлювався з його текстом та змістом в цілому, жодних заперечень щодо уточнення чи зміни його викладу не висловив, а зміст Договору, як вбачається з вищенаведеного, жодним чином не його її законних прав та інтересів.

Суду не надано доказів того, що при укладанні Договору Позичальник не мав обсяг цивільної дієздатності чи її волевиявлення не було вільним і не відповідало внутрішній волі.

Таким чином, суд приходить до висновку, що, підписавши Договір, Позичальник підтвердив, що вивчив умови Договору, його зміст, суть, об`єм зобов`язань сторін та наслідки укладення цього Договору йому зрозумілі. Позичальник на момент укладення Договору не заявляв додаткових вимог щодо умов позики та, в подальшому, прийняв надані грошові кошти.

Тобто, Договір був укладений і підписаний сторонами у відповідності з умовами закону.

Виходячи із змісту ст. ст. 1054, 1055 Цивільного кодексу України, слід визнати, що між Позивачем і Відповідачем було узгоджено всі істотні умови, необхідні для договорів даного виду, а відповідно відсутні будь -які правові підстави для визнання кредитного договору недійсним в цілому чи його частин.

Відповідно до ч.ч.1, 5 ст.81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно ч.ч.1, 2 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Висновки за результатами розгляду справи.

Оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності та їх зміст, суд приходить до висновку про необхідність відмовити у задоволенні позову.

З огляду на викладене, суд вважає, що вимоги ОСОБА_1 не знайшли своє підтвердження в ході розгляду справи, є необґрунтованими та такими, і задоволенню не підлягають.

Щодо судових витрат

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, у зв`язку із відмовою позову судовий збір покладається на позивача.

Керуючись ст.ст.2, 10-13, 76-81, 141, 258, 259, 279, 263-265, 268 ЦПК України, Законом України «Про захист прав споживачів», ст.ст.6, 203, 215, 627, 638, суд –

в и р і ш и в:

у задоволені позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційного Банку «Приват Банк» про захист прав споживача – відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду – якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 13.07.2021.

Суддя І.Р.Волоско