Рішення № 98256044, 29.06.2021, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

Справа № 638/8106/19

Провадження № 2/638/1533/21

РІШЕННЯ

Іменем України

29 червня 2021 року м. Харків

Дзержинський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді Шишкіна О.В.,

за участю секретаря судового засідання Котяш Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал», Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Макаренка Валерія Михайловича, ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання рішення про реєстрацію права власності незаконним та зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал», Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Макаренка Валерія Михайловича, ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання рішення про реєстрацію права власності незаконним та зобов`язання вчинити певні дії, в обґрунтування якого зазначила, що 13.11.2006 р. між ВАТ «Кредобанк» та ОСОБА_3 укладений кредитний договір № Ф2008/11-06(А020088) відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_3 кредит в сумі 20 000 доларів США.

13.11.2006 р. в забезпечення виконання зобов`язань за Кредитним договором, між банком та ОСОБА_3 укладений Договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Некрасовою. Предметом іпотеки за Договором іпотеки є двокімнатна квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Квартира належала ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на праві спільної сумісної власності.

06.042011 р. Банк переуступив своє право вимоги по Кредитному договору та Договором іпотеки Товариству з обмеженою відповідальністю «Кредекс Фінанс». 03.08.2018 р. ТОВ «Кредекс Фінанс» змінило своє найменування на ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ВЕРДИКТ КАПІТАЛ" .

23.05.2016 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Макаренко Вааерієм Михайловичем, як спеціальним суб`єктом, на якого покладаються функції державного реєстратора, за зверненням ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» на підставі іпотечного застереження, викладеного в пункті 5.4.1. Договору іпотеки, внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис № 14670027 про право власності ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» на дану квартиру.

Позивач зазначає, що внаслідок прийняття ПН КМНО Макаренко В.М. вищезазначеного рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 29761945 від 26.052016 р. ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 були протиправно позбавлені права власності на квартиру.

30.05.2016 р. між ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» та ОСОБА_5 був укладений Договір купівлі-продажу даної квартири. 01.032017 р. остання подарувала квартиру своєму чоловікові ОСОБА_2 , який на даний час є власником квартири.

Позивачка вважає, що рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 29761945 від 26.05.2016 р., прийняте ПН КМНО Макаренко В.М. за відповідним застереженням в Іпотечному договорі є протиправним оскільки прийняттям зазначеного рішення фактично відбулося примусове стягнення нерухомого майна - Квартири без згоди власників, незважаючи на заборону, встановлену Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Окрім того зазначає, що станом на 23.05.2016 р., тобто на день, коли нотаріусом було внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис № 14670027 про право власності ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» на квартиру, не сплив 30-денний строк з дати отримання позичальником та іпотекодавцями листа-вимоги. Отже в порушення підпункту 2) п. 57 Порядку державної реєстрації прав, приватний нотаріус не мав жодних правових підстав вносити 23.05.2016 р. до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис № 14670027 про право власності ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» на та приймати 26.05.2016 р. рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за відсутності документів, передбачених підпунктом 2) п. 57 Порядку державної реєстрації прав, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя. Тобто приватний нотаріус був зобов`язаний відмовити в державній реєстрації прав на підставі ст. 24 Закону № 1952-ІV.

Також звертає увагу суду, що в листі ПН КМНО Макаренко В.М. від 05.09.2016 р. № 185/01-16 зазначено, що для державної реєстрації права власності на Квартиру Відповідачем-1 був поданий у тому числі Звіт про оцінку LD20052016-001 Ідентифікатор за базою ФДМУ 1091757_20052016_LD20052016-001 двокімнатної квартири розташованої за адресою: АДРЕСА_1 (надалі - «Звіт про оцінку»). Відповідно до Звіту про оцінку ринкова вартість Квартири становить 594 300 грн. Однак на думку позивача рівно в 2 рази була занижена вартість квартири оцінювачем, яким складено Звіт про оцінку квартири на замовлення ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ», що свідчить про недобросовісність поведінки останнього який, маючи намір уникнути виконання вимог абз. 5 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» щодо обов`язку відшкодувати іпотекодавцям перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог, схилив оцінювача до складання завідомо неправдивого Звіту про оцінку Квартири.

ОСОБА_1 просила суд визнати незаконним та скасувати Рішення Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Макаренко ВМ. від 26.05.2016 р. індексний номер: 29761945 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, згідно якого проведено державну реєстрацію права власності на квартиру, що розташована АДРЕСА_1 за суб`єктом: Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредекс Фінанс», код 36799749 (найменування змінено на Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал»). Скасувати реєстраційний запис приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Макаренко В.М. про право власності № 14670027 від 23.05.2016 р. на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 931059063101, за Товариством з обмеженою відповідальністю «Кредекс Фінанс». Поновити відомості в державних реєстрах речових прав на нерухоме майно про об`єкт нерухомого майна квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 931059063101, що передували скасованому запису.

У відзиві на позовну заяву представник ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» у задоволенні позовних вимог просив відмовити посилаючись на те, що аргументи позивача про те, що ТОВ “Вердикт Капітал” “схилив оцінювача до складання завідомо неправдивого звіту ґрунтуються припущенням і не стосуються предмету спору.

Окрім того зазначає, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно (частина перша статті 37 Закону України «Про іпотеку»), а відтак позовні вимоги вважає необґрунтованими.

Додатково зауважив, що рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 26 грудня 2013 р. в справі №2/638/315/13, провадження №2011/726/2012, яке набрало законної сили, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредекс Фінанс» до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки — задоволено у повному обсязі.

У відзиві на позовну заяву ОСОБА_2 у задоволенні позовних вимог просив відмовити з тих же підстав. Окрім того зазначив, що звернення стягнення на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , як предмет іпотеки шляхом прийняття рішення про державну реєстрацію права власності за іпотекодержателем здійснено не у примусовому порядку, і оскільки іпотекодавці надали іпотекодержателю згоду на перехід права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя за рішенням іпотекодержателя, а тому Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не підлягає застосуванню до цих правовідносин.

В поясненнях на позовну заяву ОСОБА_5 у задоволенні позовних вимог просила відмовити з тих же підстав, що зазначені у відзивах на позовну заяву.

В судове засідання учасники справи не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Позивачка та представник ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» просили суд справу розглянути за їх відсутністю на підставі наявних доказів.

ОСОБА_2 та ОСОБА_5 просили суд судове засідання відкласти на іншу дату у зв`язку з неможливістю представника прибути в судове засідання.

Судом визнана неповажною причина неявки відповідача, його представника та третьої особи в судове засідання, оскільки доказів на підтвердження поважності причини неявки в судове засідання не надано.

Крім того частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка набрала чинності для України з 11 вересня 1997 року та відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; характер процесу та його значення для заявника (справи «Федіна проти України» від 2 вересня 2010 року, «Смірнова проти України» від 8 листопада 2005 року, «Матіка проти Румунії» від 2 листопада 2006 року, «Літоселітіс проти Греції» від 5 лютого 2004 року та інші).

Отже, подальше відкладення розгляду справи призведе до порушення розумного строку вирішення спору по справі.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог з огляду на таке.

Судом встановлено, що 13 листопада 2006 року між ВАТ «КРЕДОБАНК» (далі - Банк) та ОСОБА_3 укладено Кредитний Договір №Ф2008/11-06 (А020088), за умовами якого Банк зобов`язується надати у власність Позичальникові грошові кошти у розмірі та на умовах, обумовлених цим Договором, а Позичальник зобов`язується повернути і сплатити проценти.

Згідно п. 2.1 Договору Банк видає Позичальнику кредит в сумі 20 000,00 (двадцять тисяч) доларів США, 00 центів на строк до 01 листопада 2011 року.

За користування кредитом Позичальник сплачує Банку 13,00 (тринадцять) % річних (п. 3.2). Позичальник сплачує проценти щомісячно, але не пізніше останнього робочого дня місяця, за який нараховано проценти (п. 3.3). Повернення суми кредиту здійснюється щомісячно рівними частинами по 339,00 (триста тридцять дев`ять) доларів США, 00 центів, не пізніше останнього робочого дня місяця, якщо інше не передбачено цим Договором та/або додатками до нього (п. 4.1).

Виконання зобов`язань за цим Договором забезпечується способами, що обумовлені в цьому Договорі та/або договорах забезпечення, зокрема:

- неустойкою (штрафом, пенею);

- іпотекою нерухомості: двохкімнатна квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Умови іпотеки визначаються у відповідності до Договору іпотеки (п. 6.1).

13 листопада 2006 року між ВАТ «КРЕДОБАНК» (Іпотекодержатель) та ОСОБА_3 (Боржник), який діє від свого імені та від імені ОСОБА_6 (Позивач та/або майновий поручитель) та ОСОБА_4 (Третя ооба та/або майновий поручитель) укладено Договір іпотеки.

Відповідно до п. 1.1 вказаного Договору, цей договір іпотеки забезпечує виконання зобов`язань Іпотекодавців та вимог Іпотекодержателя за Кредитним договором №Ф2008/11 - 06 (А020088) від 13.11.2006 року, який укладено між Позичальником та Іпотекодержателем, а також усіх додаткових договорів до нього, які можуть бути укладені в майбутньому стосовно повернення отриманої суми кредиту, несплачених відсотків, комісій, неустойок і штрафів у повному обсязі.

За цим Договором предметом іпотеки є нерухоме майно: двохкімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_1 , житловою площею 29, 3 кв.м та належить Іпотекодавцям на праві спільної сумісної власності на підставі Свідоцтва про право власності на житло, виданого Харківською міською радою Виконавчим комітетом Головного управління економіки та комунального майна Управління комунального майна та приватизації Відділу приватизації житлового фонду від 02.10.2006 року, реєстраційний номер 1-06-265360П1, зареєстрованого у КП «Харківське бюро технічної інвентаризації» на підставі Витягу про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за №12397039 від 06.11.2006 року, реєстраційний номер № 16624939, номер запису П-1-45981 і книзі 1.

Згідно Свідоцтва про шлюб від 14 квітня 2007 року ОСОБА_6 змінила прізвище на ОСОБА_1 . При цьому не повідомила ВАТ «КРЕДОБАНК» про зміну прізвища та адреси проживання.

06 жовтня 2010 року між ПАТ «КРЕДОБАНК» та ТОВ «Кредекс Фінанс» було укладено Договір відступлення права вимоги, відповідно до умов якого ПАТ «КРЕДОБАНК» відступив на користь ТОВ «Кредекс Фінанс» своє право вимоги заборгованості за Кредитним договором.

06 квітня 2011 року між ПАТ «КРЕДОБАНК» та ТОВ «Кредекс Фінанс» було укладено Договір про відступлення прав за Іпотечним договором, посвідчений 06 квітня 2011 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пономарьовим В.Ю. за реєстровим номером 785, відповідно до якого ПАТ «КРЕДОБАНК» відступив, а ТОВ «Кредекс Фінанс» набуло усі належні ПАТ «КРЕДОБАНК» права за Іпотечним договором.

Пунктом 5.4.1 договору іпотеки передбачено, що рішення про прийняття у власність предмету іпотеки приймається іпотекодержателем одноосібне. Підписанням цього договору іпотекодавець засвідчує, що він надає іпотекодержателю згоду на перехід права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя за рішенням іпотекодержателя. Іпотекодавець засвідчує, що достатньою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки є цей договір та письмове рішення іпотекодержателя про прийняття у власність предмету іпотеки. Цей договір та письмове рішення іпотекодержателя мають силу договору купівлі-продажу предмета іпотеки між іпотекодержателем та іпотекодавцем. Зазначені договори є чинними.

19 квітня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Репкіною А.В. на адресу позивача та третіх осіб, на підставі ст. 84 Закону України «Про нотаріат», передані заяви ТОВ «КРЕДЕКС ФІНАНС», які останнім повідомляли про наявність заборгованості у Позичальника за Кредитним Договором № Ф2008/11-06 (А020088) від 13.11.2006 року. Також вказаними листами було повідомлено, що у відповідності до ст.ст. 36, 37, 38 Закону України «Про іпотеку» протягом 30 - денного строку з дня отримання вказаного листа, він повинен виконати основне зобов`язання, а також вправі письмово повідомити ТОВ «Кредекс Фінанс» про свій намір купити предмет іпотеки та набути переважне право на його придбання.

26 травня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Макаренко В.М. прийнято рішення про державну реєстрацію права власності спірної квартири. Заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень подано 23 травня 2016 року ОСОБА_7 , яка діяла від імені Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредекс Фінанс» та мала права подавати відповідну заяву (повідомлення) про державну реєстрацію у Державному реєстрі речових прав іншого речового права (припинення іпотеки), заяву про державну реєстрацію у Державному реєстрі речових прав обтяження речового права (припинення заборони, іпотеки), отримувати картки прийому заяв, рішення щодо державної реєстрації, інформацію з Державного реєстру речових прав тощо та здійснювати інші, пов`язані з цим дії, (в тому числі підписувати всі, пов`язані з цим документи).

Щодо позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішення Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Макаренко ВМ. від 26.05.2016 р. індексний номер: 29761945 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, згідно якого проведено державну реєстрацію права власності на квартиру, що розташована АДРЕСА_1 за суб`єктом: Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредекс Фінанс», код 36799749 (найменування змінено на Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал»), суд зазначає наступне.

За змістом статей 15 та 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Зазначені правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17-ц (провадження № 14-144цс18).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У пункті 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 905/2260/17 зазначено, що «як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав».

Згідно з частинами першою та другою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до частини першої статті 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту. Схожий за змістом висновок зроблений в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).

Позивачем заявлено серед іншого вимогу про визнання незаконними дії державного реєстратора, скасування рішення державного реєстратора.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у редакції, чинній на момент прийняття державним реєстратором рішення про державну реєстрацію права власності вказану на квартиру за ОСОБА_8 , державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Частиною другою статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, на час прийняття оскарженого рішення державним реєстратором,) унормовано порядок внесення записів до Державного реєстру прав, змін до них та їх скасування.

За змістом зазначеної норми у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. У разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 01 січня 2013 року, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується.

Отже, право або інтерес позивача, який вважає себе власником нерухомого майна, може бути порушено внесенням до Державного реєстру прав відомостей про наявність права власності (користування) іншої особи.

При цьому рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру прав вичерпує свою дію.

Тому, належним (ефективним) способом захисту права або інтересу позивача у такому разі є не скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав, а скасування запису про державну реєстрацію права власності (користування) (частина друга статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення державного реєстратора).

Такий висновок зроблено у постанові Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 725/4159/18.

Аналогічний висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, від 04 вересня 2018 року у справі № 915/127/18, від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц, від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а.

Рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, від 04 вересня 2018 року у справі № 915/127/18, від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц.

Отже, ефективним способом захисту права власності позивача у такому разі є не визнання незаконними дії державного реєстратора, скасування рішення державного реєстратора зобов`язання державного реєстратора внести до Державного реєстру прав на нерухоме майно запис про скасування державної реєстрації права власності, а скасування запису про проведену державну реєстрацію права на нерухоме майно (частина друга статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Ефективність захисту цивільного права залежить від характеру вимоги, що висувається до порушника та характеру правовідносин, які існують між позивачем і відповідачем.

З огляду на викладене позовні вимоги про визнання незаконними дії державного реєстратора, скасування рішення державного реєстратора задоволенню не підлягають.

Позовні вимоги про скасування запису про право власності суд вважає безпідставними з огляду на таке.

Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

У частині першій статті 36 Закону України «Про іпотеку» зазначено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно з положеннями частини третьої зазначеної статті договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Разом з тим порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульовано статтею 39 цього Закону, якою передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачена лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України).

Стаття 392 ЦК України, у якій ідеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Отже, аналізуючи положення статей 33,36,37,39 Закону України «Про іпотеку», 328,335, 376, 392 ЦК України можна зробити висновок про те, що законодавець визначає три способи захисту для задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий - на підставі рішення суду та два позасудових - на підставі виконавчого напису нотаріуса і згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. У свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу.

При цьому договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно (частина перша статті 37 Закону України «Про іпотеку»).

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 14 вересня 2016 року у справі № 6-1219цс16.

Відповідно до ч. 1 ст.317 ЦК власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Згідно з ч. 2 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень проводиться на підставі Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01 липня 2004 року із змінами та Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 з подальшими змінами.

Статтею 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01 липня 2004 року із змінами передбачено підстави для державної реєстрації прав. Зокрема, зазначено, що державна реєстрація прав власності та інших речових прав проводиться на підставі укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката.

Пунктами 6 - 9 Порядку передбачено, що державна реєстрація прав проводиться за заявою заявника шляхом звернення до суб`єкта державної реєстрації прав або нотаріуса, крім випадків, передбачених цим Порядком. Державний реєстратор, уповноважена особа за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав формує та роздруковує заяву, на якій заявник (за умови відсутності зауважень до відомостей, зазначених у ній) проставляє власний підпис. Така заява долучається до документів, поданих для державної реєстрації прав. У разі подання заяви уповноваженою на те особою державний реєстратор, уповноважена особа перевіряє обсяг повноважень такої особи на підставі документа, що підтверджує її повноваження діяти від імені іншої особи. Обсяг повноважень особи, уповноваженої діяти від імені юридичної особи, перевіряється на підставі відомостей, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб - підприємців та громадських формувань, за допомогою порталу електронних сервісів. Разом з заявою заявник подає оригінали документів, необхідних для державної реєстрації прав та документ, що підтверджує сплату адміністративного збору за державну реєстрацію прав.

Із інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна вбачається, що право власності зареєстровано на підставі договору іпотеки, договору про відступлення права за іпотечним договором.

Пунктом 2.3. договору про відступлення права за іпотечним договором передбачено, що права за договором іпотеки вважаються відступленими з моменту укладення цього договору та його нотаріального посвідчення.

Пунктом 61 Порядку передбачено, що для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі.

З матеріалів справи вбачається, що Вимога надіслана позивачу 19 квітня 2016 року, яку отримано особисто 28 квітня 2016 року, ОСОБА_3 передав нотаріусу лист від 10 травня 2016 року, в якому відхилив вимоги та пропозиції ТОВ «Кредекс Фінанс».

07 червня 2014 року набрав чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», згідно з пунктом 1 якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Звернення стягнення на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , як предмет іпотеки шляхом прийняття рішення про державну реєстрацію права власності за іпотекодержателем здійснено не у примусовому порядку, оскільки іпотекодавці надали іпотекодержателю згоду на перехід права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя за рішенням іпотекодержателя.

Відповідно до пункту 5.4.1 договору іпотеки рішення про прийняття у власність предмета іпотеки приймається іпотекодержателем одноосібне. Підписанням цього договору іпотекодавець засвідчує, що він надає іпотекодержателю згоду на перехід права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя за рішенням іпотекодержателя. Іпотекодавець засвідчує, що достатньою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки є цей договір та письмове рішення іпотекодержателя про прийняття у власність предмета іпотеки. Цей договір та письмове рішення іпотекодержателя мають силу договору купівлі-продажу предмета іпотеки між іпотекодержателем та іпотекодавцем.

Тобто, реєстрація права власності на предмет іпотеки за ТОВ «Кредекс Фінанс» здійснена за згодою іпотекодавців, що висловлена у пункті 5.4.1 договору іпотеки, а тому Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Отже, доводи позивача про те, що вона як іпотекодавець не надавала згоди на перехід права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя за рішенням іпотекодержателя, є безпідставними.

Також безпідставними є твердження Позивача про те, що вона не надавала згоди на відступлення права вимоги за договором іпотеки від ВАТ «Кредобанк» до ТОВ «Кредекс Фінанс», оскільки згідно ст. 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Оскільки, матеріали справи не містять доказів, що позивач оскаржувала договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором, цей договір є чинним та, в силу статті 204 ПК України, є правомірним, тому ТОВ «Кредекс Фінанс» є новим кредитором у зобов`язанні, до якого перейшли всі права первісного кредитора в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу, в порядку передбаченому статтями 512-517 ЦК України.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 13 червня 2018 року у справі № 645/5280/16-ц.

Окрім того суд бере до уваги, що рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 26 грудня 2013р. в справі №2/638/315/13, провадження №2011/726/2012, яке набрало законної сили, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредекс Фінанс» до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки - задоволено у повному обсязі. Звернуто на користь Товариства з Обмеженою Відповідальністю “Кредекс Фінанс” стягнення на предмет іпотеки: квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 55,1 кв.м., житловою площею 29,3 кв.м., що належить ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 на праві спільної сумісної власності, з вартості яких підлягає сплаті заборгованість за Кредитним договором № Ф2008/11-06 (А020088) від 13 листопада 2006 року на суму заборгованості в розмірі 249 625 грн. 60 коп., судового збору у розмірі 2 496,60 грн. шляхом проведення прилюдних торгів через органи державної виконавчої служби в межах виконавчого провадження.

Таким чином відсутні підстави стверджувати про неправомірність набуття ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» права власності на дану квартиру.

Щодо оцінки предмету іпотеки як на підставу позовних вимог, суд зазначає наступне.

Закон України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» визначає правові засади здійснення оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності в Україні, її державного та громадського регулювання, забезпечення створення системи незалежної оцінки майна з метою захисту законних інтересів держави та інших суб`єктів правовідносин у питаннях оцінки майна, майнових прав та використання її результатів.

Відповідно до ст. З Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», оцінка майна, майнових прав - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9 цього Закону, і є результатом практичної діяльності суб`єкта оціночної діяльності. Незалежною оцінкою майна вважається оцінка майна, що проведена суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання. Процедури оцінки майна встановлюються нормативно-правовими актами з оцінки майна. У випадках проведення незалежної оцінки майна складається звіт про оцінку майна.

Суб`єктами оціночної діяльності є, зокрема: суб`єкти господарювання - зареєстровані в установленому законодавством порядку фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності, а також юридичні особи незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності, які здійснюють господарську діяльність, у складі яких працює хоча б один оцінювач, та які отримали сертифікат суб`єкта оціночної діяльності відповідно до цього Закону (ст. 5 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»).

Статтею 9 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» встановлено, що методичне регулювання оцінки майна здійснюється у відповідних нормативно-правових актах з оцінки майна: положеннях (національних стандартах) оцінки майна, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, методиках та інших нормативно-правових актах, які розробляються з урахуванням вимог положень (національних стандартів) і затверджуються Кабінетом Міністрів України або Фондом державного майна України. Положення (національні стандарти) оцінки майна є обов`язковими до виконання суб`єктами оціночної діяльності під час проведення ними оцінки майна всіх форм власності та в будь-яких випадках її проведення.

Відповідно до Національного стандарту № 1 "Загальні засади оцінки майна і майнових прав", затверджені постановою Кабінету Міністрів України № 1440 від 10.09.2003, національний стандарт N 1 є обов`язковим для застосування під час проведення оцінки майна та майнових прав (далі - майно) суб`єктами оціночної діяльності, а також особами, які відповідно до законодавства здійснюють рецензування звітів про оцінку майна.

Згідно п. 4 Національного стандарту № 1, оцінка майна проводитися з дотриманням принципів корисності, попиту і пропонування, заміщення, очікування, граничної продуктивності внеску, найбільш ефективного використання.

Визначення ринкової вартості об`єкта оцінки за допомогою порівняльного підходу ґрунтується на інформації про ціни продажу (пропонування) подібного майна, достовірність якої не викликає сумнівів у оцінювача. У разі відсутності або недостатності зазначеної інформації у звіті про оцінку майна зазначається, якою мірою це вплинуло на достовірність висновку про ринкову вартість об`єкта оцінки (п. 16 Національного стандарту №1).

Відповідно до статті 33 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» спори, пов`язані з оцінкою майна, майнових прав, вирішуються в судовому порядку.

При цьому вимоги позовної заяви щодо оцінки вартості квартири, не є підставами для скасування державної реєстрації, оскільки вичерпний перелік підстав для відмови у державній реєстрації прав та їх обтяжень передбачений частиною першою статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Окрім того суд враховує, що рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 23.01.2020 року по справі № 638/10758/16-ц, яке набрало законної сили 05.03.2020 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ “Кредекс Фінанс”, Приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу - Некрасової Н.А., ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа: ОСОБА_2 про визнання договору про задоволення вимог іпотекодержателя недійсним, визнання договору купівлі-продажу недійсним - відмовлено у повному обсязі.

Статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції ПРО захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналась 17 липня 1997 року, відповідно до Закону України від 17 липня 1997 року № 475/97 ВР Про ратифікацію Конвенції про захист драв людини і основоположних свобод 1950 року. Першого протоколу та протоколів № 2.4.7.11 до Конвенції закріплено принцип непорушності прав приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном.

Стаття 319 ЦК України визначає, що власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не повинні суперечити закону і не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства.

Таким чином судовим розглядом встановлено, що ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» набуло права власності на предмет іпотеки, а саме квартиру АДРЕСА_2 , з дотриманням вимог закону, квартира наразі належить добросовісним набувачам, право власності яких підтверджено судовим рішенням, яке набрало законної сили і обов`язкове для виконання, а тому суд відмовляє у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі.

З урахуванням того, що у задоволенні позову відмовлено, тому відсутні підстави для розподілу судових витрат.

Керуючись ст. 13, 77-81 , 141, 259, 263-265, 268, 273, 279, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд

у х в а л и в:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал», Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Макаренка Валерія Михайловича, ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання рішення про реєстрацію права власності незаконним та зобов`язання вчинити певні дії – відмовити у повному обсязі.

Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду через Дзержинський районний суд м. Харкова протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 09 липня 2021 року.

Суддя О.В. Шишкін