Рішення № 98254894, 29.06.2021, Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/16103/20

провадження № 2/753/1344/21

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" червня 2021 р. Дарницький районний суд міста Києва в складі:

головуючого судді - Лужецької О.Р.,

при секретарі Григораш Н.М.,

за участі:

позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Терещенко Т.М. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» про стягнення грошових коштів

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2020 року ОСОБА_1 (далі по тексту - Позивач) звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (далі по тексту - Відповідач), в якому просив:

- визнати протиправними дії службових осіб відділення № 45 ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» при внесенні змін до банківських договорів від 04.06.2018 та від 09.07.2018 щодо скорочення строків їх дії, укладеними між Банком та ОСОБА_1 ;

- стягнути з ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 8 000 гривень.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що між ним та ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» у червні та липні 2018 року було укладено два депозитних договори: договір - анкета про отримання банківського продукту «Депозит Стабільний» у національній валюті від 04.06.2018, на підставі якого відкрито вкладний рахунок та внесені грошові кошти в розмірі 10 000 гривень на строк з 04.06.2018 по 06.06.2019 з процентною ставкою 15% річних та договір - анкета про отримання банківського продукту «Депозит Стабільний» у національній валюті від 09.07.2018, на підставі якого відкрито вкладний рахунок та внесені грошові кошти в розмірі 185 000 гривень на строк з 09.07.2018 по 11.07.2019 з процентною ставкою 15% річних. Проте, угодами від 27.03.2019 про внесення змін до договорів банківського вкладу відповідач в односторонньому порядку достроково розірвав укладені з позивачем договори, мотивуючи тим, що відділення банку АДРЕСА_1 ліквідується. Під тиском та погрозами позивач був змушений підписати підготовлені службовими особами відділення № 45 Банку договори про внесення змін до договорів про дострокове повернення вкладів. Посилаючись на відсутність його вільного волевиявлення на зміну умов договорів, звернувся до суду з зазначеним позовом.

Ухвалою суду від 15.10.2020 відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження.

22.01.2021 через службу діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач, просив відмовити у задоволенні позову. Заперечуючи проти позову, зазначив, що позивач погодився на дострокове повернення вкладу про що підписав договори про внесення змін № 1 до Договору банківського вкладу. 27.03.209 забрав грошові кошти.

09.02.2021 року позивач звернувся до суду з заявою про зміну предмету позову, згідно якої просив визнати Договір № 1 від 27.03.2019 про внесення змін до Договору банківського вкладу (депозиту), укладеного шляхом підписання Договору-анкети 04.06.2018 та Договір № 1 від 27.03.2019 про внесення змін до Договору банківського вкладу (депозиту), укладеного шляхом підписання Договору-анкети від 09.07.2018 щодо скорочення строку їх дії, укладеними між ОСОБА_1 та ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» нікчемними з огляду на допущені порушення чинного законодавства при їх укладенні та стягнути з відповідача на його користь 8 350,99 гривень.

Відповідно до ч. 3 ст. 49 Цивільного процесуального кодексу України (далі по тексту - ЦПК України) до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позов шляхом подання письмової заяви.

Дослідивши подану позивачем заяву, враховуючи, що заява подана позивачем до початку розгляду справи по суті та у відповідності до приписів ч. 3 ст. 49 ЦПК України, суд приймає її до розгляду та вважає за необхідне здійснити розгляд справи з урахуванням наданих позивачем уточнень.

Ухвалою суду від 21.04.2021 року закрито підготовче провадження, призначено розгляд справи по суті.

В судовому засіданні представник позивач змінені позовні вимоги підтримав, посилаючись на обставини, викладені у позові та заяві, просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечував, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість. Пояснив, що працівниками Банку позивачу було запропоновано два варіанти: забрати грошові кошти, які знаходилися на депозитних рахунках, відкритих в Банку на його ім`я при умові підписання договорів про внесення змін до Договорів банківського вкладу від 04.06.2018 та від 09.07.2018 або продовжувати обслуговування в іншому відділенні ПАТ «Промінвестбанк». Позивачем було обрано варіант щодо отримання грошових коштів про що свідчать підписані між сторонами договори про внесення змін.

Заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд приходить до наступного.

Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 15 ЦК України).

Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ст. 16 ЦК України особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу у визначені цією статтею способи. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Судом встановлено, що 04.06.2018 між ОСОБА_1 та ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» було укладено Договір про отримання банківського продукту «Депозит Стабільний», на підставі якого відкрито вкладний рахунок та внесені грошові кошти в розмірі 10 000 гривень на строк з 04.06.2018 по 06.06.2019 з процентною ставкою 15% річних.

В подальшому, 09.07.2018 між сторонами укладено Договір про отримання банківського продукту «Депозит Стабільний», на підставі якого відкрито вкладний рахунок та внесені грошові кошти в розмірі 185 000 гривень на строк з 09.07.2018 по 11.07.2019 з процентною ставкою 15% річних.

11.03.2019 правлінням ПАТ «Промінвестбанк» прийнято рішення, яким 25.05.2019 закрито роздрібне безбалансове відділення № 45, вкладником якого є ОСОБА_1 .

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 652 ЦК України визначено, що у разі істотної зміни обставин, ними сторони керували при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання.

27.03.2019 між ОСОБА_1 та ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» укладено Договір про внесення змін № 1 до Договору банківського вкладу (депозит) від 04.06.2018 та Договір про внесення змін № 1 до Договору банківського вкладу (депозит) від 09.07.2018, відповідно до умов якого сторони домовилися змінити строк повернення Банком вкладу (депозиту), розміщеного клієнтом в Банку згідно з Договором банківського вкладу та встановлено строк повернення вкладу (депозиту) - 27.03.2019.

Банком повернуто ОСОБА_1 вклади (депозити) в сумі 185 000 гривень та 10 000 гривень, що підтверджується копіями платіжних доручень № 721208 від 09.07.2018 та № 125844 від 04.06.2018.

Відповідно до частини першої статті 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 627 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Судом досліджені надані позивачем Договори про внесення змін № 1 до Договору банківського вкладу (депозит) від 04.06.2018 та про внесення змін № 1 до Договору банківського вкладу (депозит) від 09.07.2018, відповідно до умов якого сторони домовилися змінити строк повернення Банком вкладу (депозиту), розміщеного клієнтом в Банку згідно з Договором банківського вкладу та встановили строк повернення вкладу (депозиту) - 27.03.2019.

При чому підписанням позивачем даних Договорів про внесення змін свідчить про згоду ОСОБА_1 на зміну умов Договорів. Відповідні умови Договорів змінені за згодою сторін у двосторонньому порядку згідно з вимогами чинного законодавства України.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частинами першою - третьої, п`ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до вимог частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина 1 статті 13 ЦПК України).

При зверненні до суду з позовом, ОСОБА_1 зазначив, що угодами від про внесення змін до договорів банківського вкладу відповідач в односторонньому порядку достроково розірвав укладені з позивачем договори, мотивуючи тим, що відділення банку № 45 по вул. Г.Алмазова, 9 ліквідується.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина 1 статті 81 ЦПК України). Згідно з частиною 6 статті 81 ЦК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі статті 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Європейський суд з прав людини зауважив, що принцип «процесуальної рівності сторін» передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (DOMBO BEHEER B.V. v. THE NETHERLANDS, № 14448/88, § 33, ЄСПЛ, від 27 жовтня 1993 року).

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Саме на позивача покладено процесуальний обов`язок довести заявлені позовні вимоги. Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача.

Досліджуючи вищезгадані Договори суд приходить до висновку, що своїм підписом позивач засвідчив, що його волевиявлення є вільним, усвідомленим і відповідає його внутрішній волі, умови договору зрозумілі і відповідають реальній домовленості сторін.

Доводи позивача про те, що спірні Договори була написані ним під тиском суд відхиляє, оскільки позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження вказаних обставин, а згідно частини 5 статті 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Разом з тим, суд позбавлений можливості дослідити обов`язок відповідача сплатити на користь позивача грошові кошти в сумі 8 350,99 гривень, оскільки такі вимоги не підтверджені належними та допустимими доказами.

Отже, на підставі викладеного, суд приходить до переконання, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, достатніх для визнання Договору № 1 від 27.03.2019 про внесення змін до Договору банківського вкладу (депозиту), укладеного шляхом підписання Договору-анкети 04.06.2018 та Договору № 1 від 27.03.2019 про внесення змін до Договору банківського вкладу (депозиту), укладеного шляхом підписання Договору-анкети від 09.07.2018 щодо скорочення строку їх дії, укладеними між ОСОБА_1 та ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» нікчемними та стягнення з відповідача на його користь 8 350,99 гривень.

Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення (ч.1 ст. 15 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частина 2 ст. 16 ЦК України передбачає способи захисту цивільних прав та інтересів.

Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду, порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Гарантоване статтею 55 Контитуції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджене порушення було обґрунтованим.

Неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб`єктивних прав та обов`язків особи, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку.

Отже, здійснюючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту, а суд, вирішуючи спір, зобов`язаний надати суб`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Так, якщо особа вважає, що її суб`єктивне право у певних правовідносинах не може бути реалізоване належним чином, або на неї протиправно поклали певний обов`язок, така особа має право звертатися за судовим захистом.

В разі відповідного звернення особи суд повинен розглянути питання про наявність порушеного суб`єктивного права заявника у конкретних правовідносинах і на підставі цього вирішити спір.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 77 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч.1 ст. 81 ЦПК України).

Відповідно, із урахуванням зазначених підстав правові підстави для задоволення позову відсутні.

Керуючись статтями 2, 4, 10, 12, 13, 76-81,89,141, 247, 258, 259, 263-265, 279,354 Цивільного процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» про стягнення грошових коштів - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Суддя О.Р.Лужецька