Вирок № 98254611, 12.07.2021, Миргородський міськрайонний суд Полтавської області

Справа № 541/929/19

Провадження № 1-кп/541/12/2021

Миргородський міськрайонний суд Полтавської області

вул. Гоголя 133 м. Миргород Миргородський район Полтавська область Україна 37600

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 липня 2021 року м. Миргород

Миргородський міськрайонний суд Полтавської області в складі:

головуючого судді Куцин В. М.,

секретаря судових засідань Байва Т. В.

з участю прокурора Безмаль О.В.

обвинуваченої ОСОБА_1

захисника,адвоката Акрітова К.К.

потерпілої ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Миргороді кримінальне провадження по обвинуваченню:

ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Полтава, українки, громадянки України, незаміжня, не працюючої, з середньою освітою, зареєстрованої в АДРЕСА_1 , проживаючої за адресою АДРЕСА_2 , раніше судимої 13.04.2018 Миргородським міськрайонним судом Полтавської області за ст.15 ч.3, ст.185 ч. 2, КК України до обмеження волі строком 1 рік. На підставі ст.75 КК України від відбування покарання звільнена з іспитовим строком на 1 рік. 03.05.2019 звільнена від покарання призначеного вироком суду

у вчиненні злочину передбаченого ст. 185 ч.2 КК України,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 , повторно,14 квітня 2019, близько 15,00 год., перебувала в житловому приміщенні за місцем фактичного проживання у квартирі АДРЕСА_3 , разом із своєю знайомою ОСОБА_3 , та її малолітнім сином ОСОБА_4 , 2014 року народження.Через деякий час після того як ОСОБА_3 разом із сином залишили її квартиру, ОСОБА_1 виявила на столі у кухні мобільний телефон марки «Lenovo А-516» білого кольору.

Достовірно знаючи, що вказаний мобільний телефон марки «Lenovo А- 516» належить її знайомій ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , діючи під раптово виниклим умислом, спрямованим на таємне викрадення чужого майна, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, тобто діючи з прямим умислом, користуючись відсутністю сторонніх осіб та тим, що за нею ніхто не спостерігає, тобто діючи таємно, заволоділа ним та почала користуватися, вставивши іншу сім-карту. Через деякий час ОСОБА_3 , запитала ОСОБА_1 , чи не залишився у неї у квартирі телефон, однак ОСОБА_1 заперечила наявність у неї телефону.

Вищезазначеними діями ОСОБА_1 довела свій злочинний умисел на таємне викрадення чужого майна, до кінця, тим самим спричинивши потерпілій ОСОБА_3 матеріальну шкоду відповідно до висновку товарознавчої експертизи №782 від 25.04.2019 на момент вчинення злочину 450,00 грн.

В судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_5 вину в скоєнні злочину не визнала, суду пояснила, що насправді 14 квітня 2019 року в квартиру де вона проживає прийшла потерпіла ОСОБА_6 зі своїм малолітнім сином ОСОБА_4 . Оскільки вони перебувають в неприязних відносинах то візит ОСОБА_6 був для неї несподіванкою. ОСОБА_6 з дитиною перебували не значний час. Через декілька днів прибираючи квартиру вона виявила у дивані між бильцем та матрацом мобільний телефон «Lenovo А-516» білого кольору. Так як квартиру вона здає в оренду то вирішила що телефон забув хтось із квартирантів. Вона всім своїм знайомим повідомляла про знахідку з метою відшукати власника. Коли власника вона не знайшла то почала використовувати телефон для власних потреб. Заперечує, що ОСОБА_6 їй говорила про зникнення у сина телефону. Вважає, що потерпіла її обмовила в зв`язку з неприязними відносинами. Наголошує що в ході досудового розслідування при проведенні слідчого експерименту вона себе обмовила, оскільки на неї здійснювали психологічний тиск працівники поліції. Стверджує що вона не вчиняла крадіжки, оскільки після відбуття покарання остаточно вирішила більше не порушувати закон.

Допитані судом свідки захисту ОСОБА_7 та ОСОБА_8 стверджували, що ОСОБА_1 їм повідомляла, що знайшла у своїй квартирі мобільний телефон «Lenovo А-516» білого кольору та намагалася знайти власника телефону.

Однак винуватість ОСОБА_1 у скоєнні крадіжки підтверджується доказами перевіреними в судовому засіданні, які узгоджуються між собою.

Протоколом прийняття заяви про кримінальне правопорушення від 18.04.2019 року, згідно якого ОСОБА_2 18.04.2019 року повідомила, що 14.04.2019 року після перебування у своєї знайомої ОСОБА_9 виявила зникнення належного їй мобільного телефону «Леново».

Витягом з ЄРДР №12019170260000277 згідно якого 18.04.2019 року внесені відомості за ст. 185 ч.2 КК України про скоєння 14.04.2019 року близько 15 години ОСОБА_1 на АДРЕСА_2 у ОСОБА_2 мобільного телефону «Леново`в корпусі білого кольору.

Показаннями потерпілої ОСОБА_2 , яка суду пояснила, що насправді 14 квітня 2019 року вона разом із сином ОСОБА_4 зайшла в гості до матері обвинуваченої в квартиру АДРЕСА_3 . Матері вдома не було, вони поспілкувалися близько 1 години із ОСОБА_10 і поїхали додому в село Дібрівка Миргородського району. Вдома вона виявила, що у сина відсутній телефон. ОСОБА_4 повідомив, що телефон забрала ОСОБА_10 і не повернула. Вона вважала, що син загубив телефон, тому відразу не зверталася в поліцію. Коли побачила, що телефоном користується ОСОБА_10 подала заяву в поліцію про скоєння крадіжки. Оскільки телефон їй повернуто претензійдо обвинуваченої вона не має.

Протоколом огляду місця події від 18.04.2019 року, квартири АДРЕСА_3 та фото таблицею до нього, відповідно до якого при проведенні огляду вилучений мобільний телефон «Lenovo А-516» білого кольору. ОСОБА_1 пояснила що вказаний телефон вона викрала у ОСОБА_6 для власних потреб .

Висновком товарознавчої експертизи № 782 від 25.04.2019 року, встановлена ринкова вартість викраденого у ОСОБА_6 мобільного телефону «Lenovo А516» яка на момент вчинення кримінального правопорушення могла становити 450,00 грн.

Протоколом пред`явлення речей для впізнання від 26.04.2019 року. Відповідно до якого потерпіла ОСОБА_3 вказала на мобільний телефон «Lenovo А-516»», який був викрадений у неї 14.04.2019 року за адресою АДРЕСА_2 .

Протоколом слідчого експерименту від 24.04.2019 року, в ході якого обвинувачена ОСОБА_1 повідомила про обставини скоєння крадіжки мобільного телефону «Lenovo А-516», який виявила 14.04.2019 року на журнальному столику у власній квартирі за адресою АДРЕСА_2 після перебування в ній потерпілої ОСОБА_3 із малолітнім сином .Достовірно знаючи кому належить телефон вирішила ним заволодіти. З цією метою змінила сім карту в телефоні та використовувала для власних потреб. Коли ОСОБА_6 з`ясовувала у неї чи не залишився телефон у обвинуваченої повідомила що телефону у неї немає. Однак через декілька днів на вимогу працівникам поліції телефон видала добровільно. Вказала на місце та механізм скоєння крадіжки мобільного телефону «Lenovo А- 561». Фототаблицею до протоколу слідчого експерименту від 25.04.2019 року, зафіксовано хід проведення слідчого експерименту, де ОСОБА_1 вказує на належний їй житловий будинок та журнальний столик в коридорі приміщення належного їй будинку де вона виявила та заволоділа мобільним телефоном «Lenovo А- 561».

Суд критично оцінює свідчення свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , оскільки обставини які вони повідомили суду, що ОСОБА_1 знайшла телефон, відомі свідкам зі слів останньої, а безпосередніми свідками подій які інкримінуються обвинуваченій вони не були.

Суд також вважає безпідставним твердження захисту про відсутність складу правопорушення в діях обвинуваченої, оскільки мала місце знахідка виходячи з позиції ВС/ККС викладеній в постанові по справі № 761/31918/14-к від 18.07.2019 де суд зазначив: на відміну від крадіжки, привласнене майно може вважатися знахідкою лише за умов, що:

а) воно вибуло з володіння власника;

б) місцезнаходження цього майна власнику не відомо;

в) між втратою майна та його знахідкою пройшов тривалий час, який давав власнику підстави вважати майно остаточно втраченим;

г) особа, яка знайшла майно, не була очевидцем події втрати і сама не чинила будь-яких активних дій, спрямованих на вилучення майна з володіння власника;

д) відсутня можливість виявлення (ідентифікації) законного власника майна.

Судом встановлено що між втратою майна та його знахідкою обвинуваченою пройшов не тривалий час, який не давав власнику, потерпілій ОСОБА_2 підстав вважати майно остаточно втраченим. Обвинувачена ОСОБА_1 мала можливість виявлення (ідентифікації) законного власника майна, шляхом з`ясування у потерпілої чи не втратила остання вказане майно, оскільки як стверджує обвинувачена мобільний телефон вона виявила в тому числі, після перебування у неї в квартирі потерпілої з малолітнім сином.

На думку суду не заслуговує на увагу твердження захисту, що потерпілою не доведено факт належності їй викраденого мобільного телефону, так як вони спростовуються протоколом про пред`явлення речі, мобільного телефону, для впізнання в ході якого потерпіла вказала саме на телефон який видала обвинувачена, тому не проведення ідентифікації викраденого мобільного телефону (не зазначення ІМЕІ) не може спростовувати твердження потерпілої, що викрадений телефон належить саме їй. Більше того при проведенні огляду місця події, видаючи мобільний телефон обвинувачена пояснювала, що викрадений мобільний телефон належить

ОСОБА_11 метою вирішення питання належності та допустимості протоколу слідчого експерименту проведеного з обвинуваченою в зв`язку з твердженням ОСОБА_1 про здійснення на неї психологічного впливу працівниками поліції в ході досудового слідства під час проведення огляду місця події та слідчого експерименту на підставі ухвали суду внесені відомості до ЄРДР за ч.1 ст. 365 КК України та ч.2 ст. 365 КК України. Відповідно до повідомлення начальника першого слідчого відділу (з дислокацією у місті Полтаві) ТУ ДБР розташованого у місті Полтаві за наслідками досудового розслідування по вказаних кримінальних провадженнях 22.04.2021 прийнято рішення про закриття кримінального провадження за ознаками складу кримінальних правопорушень передбачених ч.1 ,ч.2 ст. 365 КК України на підставі п.2 ч.1 ст. 284 КПК України.

Тому суд вважає вказані докази добуті в ході досудового розслідування та надані стороною обвинувачення на підтвердження винуватості ОСОБА_1 належними та допустимими.

В ході судового розгляду також не було встановлено обставин які б могли стати підставою для обмовляння потерпілою обвинуваченої і остання це твердження не обґрунтувала та не надала будь-яких доказів на підтвердження цього твердження.

Приймаючи до уваги обставини встановлені судом, оскільки твердження обвинуваченої спростовуються вищенаведеними доказами, які перевірені судом, є належними та допустимими і узгоджуються між собою, суд розцінює не визнання вини обвинуваченою ОСОБА_1 як спосіб захисту і намагання уникнути відповідальності за скоєне.

Таким чином, з`ясувавши всі обставини та перевіривши їх доказами, суд вважає доведеною вину ОСОБА_9 в скоєнні таємного викрадення чужого майна (крадіжка), вчинена повторно, тобто кримінального правопорушення передбаченого ст. 185 ч. 2 КК України. Обставини, що пом`якшують покарання ОСОБА_1 відшкодування шкоди потерпілій.

Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченої ОСОБА_1 в ході судового розгляду судом не встановлено.

Положеннями ст.50 КК України визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка скоїла злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Виправлення як мета покарання це той наслідок, який прагне досягнути держава передбаченими законом заходами примусу. Виправлення засудженого - це ті певні зміни в його особистості, які утримують його в подальшому від вчинення нових злочинів. З моральної точки зору виправлення засудженого і є кінцевою метою покарання.

При призначенні покарання обвинуваченій ОСОБА_1 суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке є не тяжким злочином, особу обвинуваченої яка характеризується позитивно, зверталася за медичною допомогою та перебуває на облікуу лікаря - нарколога, з діагнозом ППРО, скоїла злочин коли судимість за раніше скоєне кримінальне праворушення не знята і не погашена в установленому законом порядку, через незначний термін часу після відбуття покарання за скоєння аналогічного злочину, неодноразово засуджувалася за скоєння кримінальних правопорушень майнового характер, висновок органу пробації, яким встановлено, що виправлення обвинуваченої можливе без ізоляції від суспільства, але може становити загрозу для суспільства, тому суд вважає, що виправлення обвинуваченої можливе в умовах обмеження волі, що буде необхідним та достатнім для її перевиховання і попередження скоєння нових злочинів.

Оскільки учасниками судового провадження не заявлялося клопотання про обрання засудженій ОСОБА_1 запобіжного заходу, суд це питання не вирішує.

В порядку передбаченому ст. 124 КПК України необхідно вирішити питання щодо відшкодування судових витрат та на підставі ст. 100 КПК України вирішити долю речових доказів.

Керуючись ст.ст. 368, 370, 374, 376 КПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

ОСОБА_9 визнати винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України та призначити покарання у виді 1(один) рік обмеження волі.

Термін відбуття покарання засудженій ОСОБА_9 відраховувати з часу фактичного прибуття і постановки на облік у виправному центрі.

Стягнути з ОСОБА_9 на користь держави судові витрати на залучення експерта для проведення експертизи в сумі 628 ( шістсот двадцять вісім )гривень 04 коп.

Речові докази мобільний телефон «Lenovo А- 561» білого кольору вважати повернутим власнику потерпілій ОСОБА_2 .

Вирок може бути оскаржений учасниками кримінального провадження до Полтавського апеляційного суду на протязі 30 днів з моменту його проголошення, шляхом подачі апеляційних скарг через Миргородський міськрайонний суд.

Копію вироку суду негайно після його проголошення вручити прокурору та засудженій.

Суддя В. М. Куцин