Рішення № 98254404, 05.07.2021, Обухівський районний суд Київської області

Справа № 372/3260/20

Провадження № 2-265/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 липня 2021 року м.Обухів

Обухівський районний суд Київської області в складі :

головуючого судді Зінченко О.М.,

при секретарі Тищенко І.Д.

представників ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянувши у приміщенні Обухівського районного суду Київської області у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , Третя особа, без самостійних вимог на стороні позивача Обухівська районна державна адміністрація Київської області про стягнення пені за прострочення сплати аліментів, зміну розміру аліментів, відібрання та визначення місця проживання дитини,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулась до суду з даним позовом, обґрунтовуючи який зазначила, щоз липня 2009 року по травень 2014 року вона перебувала у фактичних шлюбних відносинах з відповідачем, ОСОБА_5 . Внаслідок даних відносин, ІНФОРМАЦІЯ_1 , в сторін народилася донька - ОСОБА_6 . З часом відносини погіршились та сторони почали проживати окремо. Відповідач, проживаючи окремо від позивачки з дитиною, будь-яку допомогу на її утримання не надавав, а тому ОСОБА_3 була змушена звернутися до суду про стягнення аліментів. За рішенням Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 16.03.2015 року з відповідача стягнуто аліменти на утримання неповнолітньої доньки в розмірі 600 грн. щомісячно до повноліття дитини. Відповідач свої аліментні зобов`язання виконував неналежним чином, що сприяло виникненню заборгованості по сплаті аліментів, а тому позивач згідно статті 196 СК України просить стягнути з відповідача на її користь пеню по заборгованості в сумі 12329 грн. 88 коп. за несвоєчасне виконання аліментних зобов`язань. Також на даний час відповідач нерегулярно сплачує аліменти, будь якої іншої допомоги на утримання дитини не надає, також не бере участь у додаткових витратах на дитину, тому просить змінити розмір аліментів. Зазначеного розміру аліментів в твердій грошовій сумі не достатньо для утримання доньки її повноцінного духовного та фізичного розвитку. Крім того на літніх канікулах донька перебувала у мами позивачки, однак відповідач, 17 серпня 2020 року , приїхав за місцем проживання матері позивачки та забрав з собою дитину, обіцяючи привести її через деякий час. Того ж дня і наступні відповідач дитину не повернув, всі телефонні дзвінки позивача ігнорував. При цьому також не надавав телефону дитині. Дані неправомірні дії відповідача сприяли зверненню позивачем до правоохоронних органів, які повідомили, що відповідач не бажає повертати дитину до місця її проживання та навчання. Враховуючи вище викладене позивач просить суд відібрати дитину у відповідача без позбавлення його батьківських прав і передати дитину позивачу та визнати місце проживання доньки з її матір`ю позивачем по справі.

Позивач та представник позивача в судовому засіданні заявлені вимоги підтримали в повному обсязі з підстав викладених в позовній заяві.

Відповідач в судове засідання не з`явився, неодноразово направляв до суду клопотання про відкладення розгляду справи, в судове засідання не з`явився, хоч про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, заперечень щодо позову до суду не направив.

Представник третьої особи в судовому засіданні проти задоволення заявлених вимог не заперечила.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача по справі, врахувавши її доводи, дослідивши матеріали справи суд приходить до наступного.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч.3 ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з вимогами п.п.1,2,3 ч.1 ст.264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Частиною 1 ст.2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч.ч.1,5,6ст.81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У відповідності до положень статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі.

За вимогами ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд встановлює такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню для цих правовідносин.

Судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають доньку ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка постійно проживала з позивачем та перебувала на її утримання, згідно рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 16 березня 2015 року з відповідача стягнуто на корить позивача на утримання доньки аліменти.

За змістом ст.180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно ч.1 ст.196 СК України, при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення.

Згідно розрахунку позивача, пеня за прострочку відповідачем сплати аліментів з лютого 2015 року по 25 вересня 2020 року включно складає 39921 грн. та пеня за несвоєчасну сплату аліментів станом на 25 вересня 2020 року складає: 12329, 88 грн., з чим суд погоджується.

Так, розраховуючи розмір пені згідно з положеннями ст.196 СК України, суд виходить з того, що аліменти призначаються та виплачуються (стягуються) щомісячно, а пеня нараховується на суму заборгованості за той місяць, в якому не проводилось стягнення аліментів.

При цьому сума заборгованості за аліментами за попередні місяці не додається до заборгованості за наступні місяці, а кількість днів прострочення обчислюється виходячи з того місяця, в якому аліменти не сплачувались.

Тобто неустойка (пеня) за один місяць рахується так: заборгованість за аліментами за місяць помножена на 1 % пені і помножена на кількість днів місяця, в якому виникла заборгованість. Загальна сума неустойки (пені) визначається шляхом додавання нарахованої пені за кожен із прострочених платежів (за кожен місяць).

Така правова позиція висловлена в Постанові Верховного Суду України по справі № 6-94цс15 від 01.07.2015 року, яка відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов`язковою для суду при розгляді по цій категорії справ.

Відповідно до вимог ст.196 СК України позивач має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення.

За змістом ст.180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі (ч. 3 ст. 181 СК України).

Відповідно до ст.182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до положень ст. 183 СК України розмір аліментів визначається у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини.

Крім того, суд за заявою платника або одержувача може визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі, якщо платник аліментів має нерегулярний, мінливий дохід, частину доходу одержує в натурі, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення(ч.1 ст.184 СК України).

При цьому підстави визначення розміру аліментів у частках до заробітку (доходу) або у твердій сумі визначаються з урахуванням як положень ст.182 СК України, так і положень ст.ст.183,184 СК України.

Відповідно до ст.192 СК України, розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них.

Згідно з п.23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв`язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров`я когось із них.

Враховуючи зміст ст.ст.181,192 СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв`язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів.

Відповідно до ст.183 та ст.184 СК України за рішенням суду розмір аліментів визначається у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Сімейний кодекс України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов`язує їх зі способом присудження (ч.3 ст.181 СК України). Стаття 192 СК України тільки вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених в судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Зокрема, до підстав визначення розміру аліментів в твердій грошовій сумі (що фактично є зміною розміру) ст.184 СК України відносить: нерегулярний, мінливий дохід платника аліментів, одержання частини доходу в натурі та інші обставини, що мають істотне значення.

Право вимагати заміни розміру аліментів шляхом зміни способу присудження аліментів не може заперечуватися, адже можливість вибору способу присудження аліментів з огляду на мінливість життєвих обставин, зазначених ст.ст.182-184 СК України, не може обмежуватися разовим її здійсненням.

З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями ст.192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів, визначений у певній твердій грошовій сумі та навпаки).

Отже, у спірних правовідносинах підлягає застосуванню не тількист.192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов`язку батьків утримувати своїх дітей (ст.182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», ст. 183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», ст. 184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі»).

Згідно ст.8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Враховуючи, розмір прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, рівність обов`язку батьків щодо утримання дитини, матеріальне становище сторін, суд вважає що є підстави для задоволення позовних вимог в частині зміни розміру аліментів стягнутих з відповідач та зміну способу та розміру стягнення визначених раніше судом аліментів, а саме до 1/4 частини всіх видів заробітку, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення дитиною повноліття.

Згідно ч.2 ст.150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до ст.155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Законодавством визначено права та обов`язки батьків щодо виховання дитини, при цьому пріоритетним та принциповим визначенням є інтереси дитини, що вони повинні бути непорушними в незалежності від стосунків батьків між собою.

Згідно зі ст.160 СК України місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

Відповідно до ст.161 СК України у випадку, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до ч.1 ст.29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Відповідно до ч.3 ст.29 ЦК України - місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків або одного з них, з ким вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.

Місце проживання дитини цього віку визначається за згодою батьків. При цьому не має значення, чи знаходяться батьки у шлюбі між собою, чи проживають вони спільно. Крім того, питання про визначення місця проживання дитини має вирішуватися не тільки з урахуванням інтересів кожного з батьків, а перш за все з урахуванням прав та законних інтересів дитини - її права на належне батьківське виховання, яке повною мірою може бути забезпечене тільки обома батьками; права на безперешкодне спілкування з кожним з батьків, здійснення обома батьками якого є запорукою нормального психічного розвитку дитини.

Дитина зареєстрована разом з позивачкою в квартирі АДРЕСА_1 , що підтверджується копією довідки про реєстрацію місця проживання особи.

Дитина проживаючи зі позивачкою мала укладену декларацію з лікарем, постійно отримувала амбулаторну допомогу за місцем реєстрації, крім того проживаючи зі позивачкою донька навчалася в Українській спеціалізований загальноосвітній школі з поглибленим вивченням окремих предметів ,що підтверджується доказами наявними в матеріалах справи.

Частиною 1 ст.162 СК України визначено, що якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, або дитячого закладу (установи), в якому за рішенням органу опіки та піклування або суду проживала дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання, що свідчить про правомірність звернення позивача до суду.

Дитина не може бути повернута лише тоді, коли залишення її за попереднім місцем проживання створюватиме реальну небезпеку для її життя та здоров`я або обставини змінилися так, що повернення суперечить її інтересам.

Зі змісту зазначеної норми вбачається, що відібрання дитини в одного із батьків іншим та повернення її за попереднім місцем проживання можливе лише у випадках, коли місце проживання дитини визначене на підставі закону або рішення суду, що відповідає вищевказаним обставинам.

У Декларації прав дитини, прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 р. (принцип 6), проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона має, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю.

Відповідно до ст.ст.3,18 Конвенції про права дитини встановлено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини; батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини; найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Разом з тим, згідно з ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

При цьому, згідно з ч.3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 16 ЦК України встановлено, що способами захисту прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно статті 7 Сімейного Кодексу України встановлено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Статтею 141 Сімейного кодексу України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Згідно із статтею 11 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом із батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків; батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей.

Статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини; батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Згідно статті 15 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню у повному обсязі.

Судові витрати суд розподіляє на підставі ст.141 ЦПК України.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.10,79-81,141,259-265 ЦПК України, ст.ст. 141,150,153,158,160-162 СК України, суд,

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_3 задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 пеню за несвоєчасну сплату аліментів в сумі 12329,88 грн.

Змінити розмір аліментів стягнутих з ОСОБА_4 згідно рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області на користь ОСОБА_3 на утримання неповнолітньої дитини - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі ј усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно починаючи з 23 вересня 2020 року до досягнення дитиною повноліття.

Відібрати дитину - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у батька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , що проживає по АДРЕСА_2 , без позбавлення його батьківських прав і передати дитину матері - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , що проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Визначити місце проживання дитини, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з іі матір`ю - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , що проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 сплачений позивачем при зверненні до суду судовий збір в розмірі 1681,60 грн..

Рішення суду в частині відбирання дитини та стягнення аліментів, допустити до негайного виконання в межах суми платежу за один місяць.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду через Обухівський районний суд Київської області шляхом подачі в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги, а в разі проголошення вступної та резолютивної частини або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.М.Зінченко