Рішення № 98254393, 28.02.2020, Кагарлицький районний суд Київської області

Справа № 368/263/19

2/368/57/20

Рішення

Іменем України

"28" лютого 2020 р. м. Кагарлик Київської області

Кагарлицький районний суд Київської області в складі:

Головуючого: судді Закаблук О.В.

При секретарі: Токовенко Н.О.

За участі учасників процесу:

Представник позивача: адвокат Клапчук Ф.П.

Представник відповідача 1: адвокат Шкребтій В.В.

Представник відповідача 2: Мацібура О.П.

- розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Кагарлицького районного суду Київської області в порядку позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Кагарлицької міської ради Київської області про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, суд, -

В С Т А Н О В И В :

28.02.2019 року на адресу Кагарлицького районного суду Київської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Кагарлицької міської ради Київської області про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, ( а.с., 2 - 5), в прохальній частині якої позивач просив суд винести рішення, на підставі якого:

- визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯЖ № 233983 від 27.06.2008 р., виданий Кагарлицькою міською радою Кагарлицького району Київської області ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,05 га для ведення особистого селянського господарства, що розташована за адресою АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3222210100:01:465:0014, скасувавши його державну реєстрацію та реєстрацію земельної ділянки.

Свої позовні вимоги позивач обгрунтовував наступнимим обставинами справи та нормами права:

Відповідно до договору купівлі-продажу домоволодіння від 05.11.2009 р., посвідченого приватним нотаріусом Кагарлицького районного нотаріального округу Руденком A.B. за № 249 ОСОБА_3 придбала житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла.

Згідно ч. 1 ст. 1223 Цивільного кодексу України право па спадкування мають особи, визначені у заповіті.

За життя заповіт на своє майно та вказаний житловий будинок ОСОБА_3 складено не було.

Згідно ч. 2 ст. 1223 Цивільного кодексу України у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Згідно ст. 1261 Цивільного кодексу України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Після ОСОБА_3 із спадкоємців першої черги залишився рідний син ОСОБА_1 (далі-позивач). Інших спадкоємців після смерті ОСОБА_3 не залишилось.

Отже, враховуючи те, що ОСОБА_1 не складала заповіт, інших спадкоємців за законом не залишилось, Позивач як спадкоємець за законом першої черги успадкував всю спадщину ОСОБА_1

позивач прийняв спадщину шляхом звернення до приватного нотаріуса Кагарлицького районного нотаріального округу Воловенко Р.П. із заявою про прийняття спадщини матері ОСОБА_1

20.05.2017 р. приватним нотаріусом Кагарлицького районного нотаріального округу Воловенко Р.П. було видано свідоцтво про право на спадщину на житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 .

Після прийняття спадщини та оформлення свідоцтва про право на спадщину на житловий будинок Позивач звернувся до Кагарлицької міської ради із заявою про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо передачі власність земельної ділянки.

Рішенням сесії Кагарлицької міської ради №434-22-ХL - VІІ від 04.10.20018 р. Позивачу було надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) у власність громадянину України ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 площею 0,05 га.

На підставі вказаного рішення Позивач звернувся до ПП «Єдиний центр» для виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

За результатами проведених ПП «Єдиний центр» обмірів земельної ділянки було складено кадастровий план, відповідно до якого площа земельної ділянки по АДРЕСА_1 площею 0,0381га.

Коли Позивач почав з`ясовувати чому площа земельної ділянки менше 0,05 га з`ясувалось, що частина земельної ділянки, яка належала до будинку Позивача та перебувала у користуванні згідно запису у Земельно-шнурової книги була передана згідно рішення сесії Кагарлицької міської ради від №211-ХVIII - V від 06.11.2007 р. ОСОБА_2 (далі-Відповідач). Зокрема, Відповідачу було передано земельну ділянку площею 0,0213 га для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_1 .

На підставі рішення сесії Кагарлицької міської ради від №85/8/5 від 31.10.2006 р. Відповідачем було отримано державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯЖ № 233983 від 27.06.2008 р.

При цьому, слід зазначити, що вказану земельну ділянку площею 0,0213 га було приватизовано Відповідачем вже після приватизації нею земельної ділянки біля свого будинку площею 0,0422 га по АДРЕСА_1 та отримання державного акту серія ЯД № 71877 від 05.04.2007 р.

З підстав зазначених нижче рішення сільської ради про передачу земельної ділянки та державний акт на право власності на земельну ділянку виданий на ім`я Відповідача були видані незаконно та порушують права Позивача.

Згідно ч. ст. 377 Цивільного кодексу України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розмішені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Згідно ч. 2 ст. 120 Земельного кодексу України якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, то перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Факт належності до будинку Позивач земельної ділянки площею 0,05 га підтверджується записом в Земельно-кадастровій книзі Кагарлицької міської ради, з якої вбачається, що за попереднім власником будинку Позивача ОСОБА_4 була закріплена земельна ділянка площею 0,05 га.

Відповідно до правового висновку зробленого Верховним судом України в постанові від 30.05.2012 р. у справі № 6-31цс12 суд зазначив, що пунктом 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 15-92 «Про приватизацію земельних ділянок», який втратив чинність на підставі Закону України від 14 вересня 2006 року № 139 - V «Про визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України», але був чинний на момент виникнення спірних правовідносин, визначено порядок посвідчення права приватної власності громадян на земельні ділянки та документи, що посвідчують право на земельну ділянку. Таким документом може бути відповідний запис у земельно-кадастрових документах.

Отже, за ОСОБА_4 підставі запису Земельно-кадастровій книзі належало право на земельну ділянку площею 0,05 га, що знаходилась біля житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 .

Таким чином, Позивач набув не тільки житловий будинок, а і земельну ділянку 0,05 га, яка знаходилась біля житлового будинку та право на яку перейшло до Позивача.

Як було зазначено вище на момент придбання житлового будинку в користуванні власника перебувала земельна ділянка площею 0,05 га. Після придбання житлового будинку, до Позивача перейшло право на земельну ділянку в тому розмірі, що і у попереднього власника ОСОБА_4 .

Тому, Кагарлицька міська рада не мала права приймати рішення про передачу у власність земельної ділянки Відповідачу, оскільки право на земельну ділянку перейшло до Позивача.

Згідно п. 7 Постанови Пленуму Верховного суду України №7 від 16.04.2004 р. «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» судам слід мати на увазі, що спори, пов`язані із земельними відносинами, розглядаються в позовному провадженні.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно з частиною третьою статті 152 ЗК шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів захисту (стаття 16 ЦК).

Згідно п. 7 Постанови Пленуму Верховного суду України №7 від 16.04.2004 р. «розглядаючи позови про захист прав власників земельних ділянок і землекористувачів (про усунення перешкод у користуванні ними тощо), суд має перевіряти законність рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки іншій особі без вилучення (викупу) її в позивача в установленому порядку і за наявності для цього підстав ухвалювати рішення про його недійсність».

Згідно ч. 1 ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Згідно ст. 393 Цивільного кодексу України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта. У разі неможливості відновлення попереднього становища власник має право на відшкодування майнової та моральної шкоди.

Згідно ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Згідно п. б та п. г) ч. 3 ст. 152 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, гцо порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Враховуючи те, що земельна ділянка площею 0,05 га, що знаходилась біля житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 перебувала у користуванні попереднього власника, а після придбання перейшла до Позивача, державний акт за яким Відповідачу було передано земельну був виданий з порушенням вимог закону та порушенням прав Позивача, тому відповідно до вищезазначених норм ст. 152 Земельного кодексу України, ст. ст. 21, 393 Цивільного кодексу України, роз`яснень Верховного суду України викладених в Постанові Пленуму Верховного суду України №7 від 16.04.2004 р., з метою захисту порушених прав Позивача, необхідно визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯЖ №233983 від 27.06.2008р. виданий Відповідачу на земельну ділянку площею 0,05 га для ведення особистого селянського господарства, що розташована за адресою АДРЕСА_1 .

Видача вказаного державного акту Відповідачу порушує права Позивача та за наявності державного акту позбавляє можливості отримати у власність частини земельної ділянки біля належного Позивачу житлового будинку.

Згідно ч. 1 ст. 158 Земельного кодексу України земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

Згідно ч. 2 ст. 158 Земельного кодексу України виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 17, 30 Земельного кодексу України 1991 року, ст. ст. 96, 120, 152, 158 Земельного кодексу України, Постановою Пленуму Верховного суду України №7 від 16.04.2004р. «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», ст. ст. 529, 534, 549 Цивільного кодексу УРСР 1963 року, ст. ст. 21, 377, 393, 1218, 1301 Цивільного кодексу України, ст. ст. 4. 714, 175 Цивільного процесуального кодексу України, - позивач просить задовольнити вимоги, викладені в прохальній частині позовної заяви.

28.02.2019 року автоматизованою системою документообігу суду на підставі п. 15.4) Перехідних положень ЦПК України для слухання даної справи був визначений суддя Кагарлицького районного суду Закаблук О.В., ( а.с., 34).

21.03.2019 року Кагарлицьким районним судом на підставі ст.ст. 175, 177, 185, 187, 189, 197 - 200, 258, 260 ЦПК України винесено ухвалу про відкриття провадження у справі, прийнято процесуальне рішення про слухання справи в порядку загального позовного провадження, призначено справу до підготовчого судового засідання на 15 год. 00 хв. 15.04.2021 року, ( а.с., 37 - 38, 42 - 43).

15.04.2019 року проведення підготовчого судового засідання відкладено на 11 год. 00 хв. 14.05.2021 року в зв`язку з неявкою позивача та відповідача, ( а.с., 47).

14.05.20219 року справа була знята з розгляду в зв`язку з перебуванням головуючого судді в нарадчій кімнаті в справі № 368/769/18 за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні ним злочину, який передбачено ч. 2 ст. 309 КК України, призначено наступну дату та час проведення підготовчого судового засідання, - на 16 год. 00 хв. 20.06.2019 року.

21.05.2019 року на адресу Кагарлицького районного суду Київської області надійшов відзив на позовну заяву, ( а.с., 60 - 61), який подано відповідачем ОСОБА_2 , в якому вказано наступне:

- в провадженні Кагарлицького районного суду Київської області знаходиться справа №368/263/19 за позовом ОСОБА_1 , (далі - Позивач) до неї, - ОСОБА_2 , (далі - Відповідач 1) та Кагарлицької міської ради Київської області (далі - Відповідач 2) про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку.

Категорично не погоджується із заявленими позовними умовами, вважає їх такими, що не відповідають дійсності та вводять суд в оману, виходячи із наступного:

- на жаль, вона не могла отримати копію Постанови про відкриття провадження разом із позовною заявою, оскільки невірно вказано її прізвище, а тому не могла бути присутньою на судовому засіданні, також просить подовжити строк для надання відзиву та прийняти його (копії поштового чеку та повістки додає).

Нею придбано відповідно до Договору купівлі-продажу земельної ділянки від 30.06.2006 року земельну ділянку загальною площею 0,0422 гектарів, що розташована по АДРЕСА_1 , що підтверджується Витягом з Державного реєстру правочинів № 2573736 та отримано Державний Акт на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 718877.

Нею придбано відповідно до Договору купівлі-продажу домоволодіння від 30.06.2006 року житловий будинок з господарськими та побутовими будівлями і спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується Витягом з Державного реєстру правочинів № 2573690, Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 11398811 та отримано Державний Акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 233983.

Має розписку від 23.07.2006 року ОСОБА_4 про зобов`язання передати їй право для подальшого оформлення права власності на земельну ділянку частину змельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 .

Просить застосувати позовну давність до заявлених вимог Позивача, оскільки вона придбала та оформила земельні ділянки та нерухомість на абсолютно законних підставах, а Позивач не довів жодного свого твердження.

На підставі вищенаведеного, керуючись ст.ст. 27, 38, 44,207,208, 210, ч. 2 ст. 215, ст. ст. 216, 257, 266, п. 3. 4 ст. 267, 222 Цивільного процесушіьного кодексу України, відповідач в прохальній частині відзиву на позовну заяву просить суд:

1. Прийняти даний відзив до свого провадження;

2. Застосувати позовну давність до заявлених вимог Позивача;

3. Долучити до матеріалів справи додатки;

4. Відмовити в задоволенні позову в повному обсязі;

5. Судові витрати покласти на Позивача.

20.06.2021 року проведення підготовчого судового засідання відкладено на 12 год. 00 хв. 17.07.2019 року в зв`язку з неявкою сторін по справі.

В підготовче судове засідання, яке відбулося 17.07.2019 року, позивач ОСОБА_1 не з`явився, хоча повідомлявся судом належним чином про день, час та місце слухання справи, проте, - з`явився його представник, - адвокат Клапчук Ф.П., ( а.с., 95 - 97).

В підготовчому судовому засіданні, яке відбулося 17.07.2019 року представник позивача ОСОБА_1 , - адвокат Клапчук Ф.П. позовні вимоги підтримав, вважав за можливе призначити справу до слухання по суті, інших клопотань не заявляв. ( а.с., 95 - 97).

В підготовчому судовому засіданні, яке відбулося 17.07.20219 року, відповідач ОСОБА_2 заперечувала проти задоволення позову, не заперечувала проти призначення справи до судового розгляду, інших клопотань не заявляла, ( а.с., 95 - 97).

В підготовчому судовому засіданні, яке відбулося 17.07.2019 року, представник відповідача, - Кагарлицької міської ради Київської області Мацібура О.П. заперечував проти задоволення позову, інших клопотань не заявляв, не заперечував проти призначення справи до судового розгляду по суті, ( а.с., 95 - 97).

17.07.2019 року Кагарлицьким районним судом Київської області проведено підготовче судове засідання з дотриманням вимог ст.ст. 197, 198 ЦПК України, по результатах проведення якого суд на підставі п. 3 ч. 2 ст. 200 ЦПК України виніс процесуальну ухвалу про закриття підготовчого судового провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 12 год. 00 хв. 11.09.2019 року, ( а.с., 96).

11.09.20219 року проведення підготовчого судового засідання відкладено на 16 год. 00 хв. 03.10.2019 року в зв`язку з неявкою позивача та його представника, ( а.с., 105 - 106).

03.10.2019 року в слуханні справи було оголошено перерву до 10 год. 00 хв. 24.10.2019 року, ( а.с., 11 - 112).

24.10.2019 року в слуханні справи оголошено перерву до 12 год. 00 хв. 22.11.2019 року в зв`язку з неявкою представника відповідача, ( а.с., 118 - 119).

22.11.2019 року в слуханні справи оголошено перерву до 12 год. 00 хв. 08.01.2020 року в зв`язку з витребуванням доказів, ( а.с., 125).

08.01.2020 року справа була знята з розгляду в зв`язку з перебуванням головуючого судді у відпустці, призначено наступне судове засідання на 16 год. 00 хв. 11.02.2020 року, ( а.с., 133).

11.02.2020 року в слуханні справи було оголошено перерву до 17 год. 00 хв. 27.02.2020 року в зв`язку з викликом представника відповідача, явку якого судом визнано обов`язковою, ( а.с., 141 - 143).

В судове засідання, яке відбулося 27.02.2020 року, позивач ОСОБА_1 не з`явився, хоча повідомлявся судом належним чином про день, час та місце слухання справи, проте, - з`явився його представник, - адвокат Клапчук Ф.П., позицію якого судом зазначено нижче по тексту даної ухвали.

В судовому засіданні, яке відбулося 27.02.2020 року, представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Клапчук Ф.П. позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити, в обгрунтування своєї правової позиції посилався на обставини справи, та норми права, які вказані в мотивувальній частині позовної заяви, та які судом наведено вище.

Додатково зазначив, що порушень в діях відповідачів фактично немає, але є порушення вимог ст.ст. 120, 377 ЗК України, та, порушення яких, - і є на його думку підставою для задоволення даного позову.

В судовому засіданні, яке відбулося 11.02.2020 року, відповідачка ОСОБА_2 категорично заперечувала проти задоволення позову, обгрнутовувала свою правову позицію осбатвинами та нормами права, які викладені у відзиві на позовну заяву, та які судом зазначено вище.

В судовому засіданні, яке відбулося 27.02.2020 року, представник відповідача, - ОСОБА_2 , - адвокат Шкребтій В.В. категорично заперечував проти задоволення позову та просив відмовити в задоволенні позовних вимог на підставі пропуску строків позовної давності.

В судовому засіданні, яке відбулося 27.02.2020 року, представник відповідача, - Кагарлицької міської ради Київської області Мацібура О.П. вирішення питання поклав на розсуд суду, проте вважав, що ніяких порушень норм земельного законодавства ні його довіритель в особі Кагарлицької міської ради Київської області ні відповідачка ОСОБА_2 не допустили, а тому фактично немає підстав для задоволення позову.

Суд, вислухавши представника позивача, який позов підтримав, вислухавши сторону відповідача, які проти позову заперечували в повному обсязі, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку щодо відмови в задоволенні позову, - шляхом винесення судового рішення, як окремого процесуального документу (з постановленням в нарадчій кімнаті), обгрунтовуючи своє рішення наступним.

Підсудність.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 ЦПК України позови до юридичних осіб пред`являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Відповідно до ч. 1 ст. 30 ЦПК України позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини.

Відповідно, даний спір виник з приводу нерухомого майна, - земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно, враховуючи місце розташування нерухомого майна у виді замельної ділянки та враховуючи положення ч. 1 ст. 30 ЦПК України, дана справа підсудна Кагарлицькому районному суду Київської області, - як суду першої інстанції загальної юрисдикції, так як в даному випадку має місце виключна підсудність.

Фактичні обставини справи, встановлені судом в судовому засіданні.

Позивачем по справі є фізична особа, - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженець село Переселення Кагарлицького району Київської області, громадянин України, паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , який видано 25 грудня 2012 року Кагарлицьким РС Управління ДМС України в Київській області, ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , ( а.с., 6 - 7).

Відповідачем по справі є фізична особа, - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженка село Вікторівка Миронівського району Київської області, громадянка України, паспорт громадянки України серії НОМЕР_3 , виданий 30 січня 1998 року Харківським РУ ГУ МВС України в м. Києві, ідентифікаційний номер НОМЕР_4 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , ( а.с., 63 - 64).

Відповідачем по справі є юридична особа, - Кагарлицька міська рада Київської області, 09201, Київська область, м. Кагарлик, вул. Героїв Небесної Сотні, будинок № 1, код ЄДРПОУ 04054613.

Спір між сторонами виник щодо права власності на земельну ділянку за наступних обставин.

Так, первинно позивачка ОСОБА_2 в м. Кагарлик Київської області 30.06.2006 року уклала договір купівлі - продажу земельної ділянки, який посвідчено приватним нотаріусом Кагарлицького районного нотаріального округу Кулініченком М.Г., та зареєстровано в реєстрі за № 1196, (а.с., 67).

Згідно умов вищевказаного договору ОСОБА_6 продав, а ОСОБА_2 (позивачка по даній справі) придбала у власність земельну ділянку для будівництва та обслуговування жилого будинку, кадастровий номер 3222210100:01:165:0004, що розташована по АДРЕСА_1 загальною площею 0,0422 гектарів, у межах згідно з планом.

30.06.2006 року даний правочин було зареєстровано в Державному реєстрі правочинів, що підтверджується витягом з Державного реєстру правочинів від 30.06.2006 року за № 2573736.

Вищевкзаний витяг підтверджує той факт, що з 30.06.2006 року позивачка по справі, - ОСОБА_2 набула право власності на земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

На підставі вищевказаного договору купівлі - продажу 05 квітня 2007 року позивачкою по справі ОСОБА_2 отримано державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії ЯД № 718877, ( а.с., 69).

Згідно вищевказаного державного акту ОСОБА_2 (позивачка по справі), яка проживає за адресою: АДРЕСА_3 , на підставі договору купівлі - продажу земельної ділянки від 30.06.2006 року № 1195 є власником земельної ділянки площею 0,0422 га у межах згідно з планом, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Цільове призначення земельної ділянки - будівництво та обслуговування жилого будинку.

Вищевказаний акт зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010701401052.

В подальшому ОСОБА_2 (відповідач по справі) подала заяву до Кагарлицької міської ради Київської області про передачу їй безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства за адресою: АДРЕСА_1 , яка на підставі рішення Кагарлицької міської ради Київської області від 31.10.2006 року було задоволена.

Даний факт підтверджується витягом з рішення № 85 Кагарлицької міської ради Київської області від 31.10.2006 року VIII сесії V скликання, ( а.с., 24), в якому зазначено, що міська рада, розглянувши заяву громадянки ОСОБА_2 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_3 , вирішила:

1. Передати безоплатно у власність громадянці ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,02 га;

2. Земельну ділянку площею 0,02 га по АДРЕСА_4 , - для ведення особистого селянського господарства.

Суд зазначає, що земельна ділянка виділена саме за адресою: АДРЕСА_4 , а тому дане рішення не має відношення до земельної ділянки, яка рорзміщена за адресою: АДРЕСА_1 , - власником якої є позивач по справі, - ОСОБА_1 , який в позовній заяві стверджує, що його земельна ділянка зменшилася саме в зв`язку з наділенням земельної ділянки відповідачці ОСОБА_2 за рахунок його частини земельної ділянки, що в судовому засіданні не підтверджено належними та допустимими доказами.

Також в матеріалах справи міститься викопіювання з генплану м. Кагарлик, Кагарлицької міської ради Кагарлицького району Київської області місця розташування земельної ділянки, що передається у власність ОСОБА_2 по АДРЕСА_4 , ( а.с., 25).

Суд знову ж таки звертає увагу, що земельна ділянка площею 0,02 га, яка передана була у власність відповідачці ОСОБА_2 апріорі знаходилася за адресою: АДРЕСА_4 , і ніякого відношення джо земельної ділянки, яка розміщена за адресою: АДРЕСА_1 , та яка станом на час слухання справи належить позивачу ОСОБА_1 , - не має.

Також було виготовлено і кадастровий план земельної ділянки, яка розміщена за адресою: АДРЕСА_4 , ( а.с., 26), з якої вбачається, що станом на момент виготовлення технічної документації будь - яких порушень як з боку ОСОБА_2 , так і з боку Кагарлицької міської ради Київської області під час виготовлення технічної документації, - допущено не було.

Слід зазначити, що при виготовленні технічної документації було складено акт встановлення (відновлення) в натурі (на місцевості) меж земельної ділянгки та меж обмежень на використання земельної ділянки та передачу на зберігання межовитх знаків щодо земельної ділянки, яка розміщена за адресою: АДРЕСА_4 , ( а.с., 27), власником якої станом на даний час є ОСОБА_2 , - відповідач по справі.

Суд зазначає, що ніяких претензій при встановленні зовнішньої межі під час складання акту не заявлено, що і зазначено в самому акті.

До вищзевказаного акту виготовлено абрис земельної ділянки, ( а.с., 28).

Після виготовлення технічної документації на підставі рішення Кагарлицької міської ради Київської області було затверджено технічну докуаментацію, та видано державний акт гр. ОСОБА_2 (відповідачці по справі).

Даний факт підтверджується рішенням Кагарлицької міської ради Київської області (XУІІІ сесії У скликання) № 211 - ХУІІІ - У від 06 листопада 2007 року «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо виготовлення державного акту на право власності гр. ОСОБА_2 на земельну ділянку по АДРЕСА_4 », ( а.с., 29), в якому зазначено, що розглянувши матеріали технічної документації із землеустрою щодо виготовлення державного акта на право власності на земельну ділянку гр. ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 ), враховуючи протокол постійної комісії з питань земельних відносин від 05.11.2007 року, у відповідності до ст. 12,81 Земельного кодексу України, Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" - міська рада ВИРІШИЛА:

1. Затвердити матеріали технічної документації із землеустрою по складанню державного акта на право власності на земельну ділянку ОСОБА_2 площею 0,0213 га по АДРЕСА_4 для обслуговування житлового будинку .

2. Видати державний акт гр. ОСОБА_2 у відповідності з додатком та провести їх державну реєстрацію.

3. Відділу земельних ресурсів внести зміни в земельно-облікову документацію.

Також Управлінням земельних ресурсів у Кагарлицькому районі було надано висновок № 3279 від 25.12.2007 року «Про наявні обмеження на використання земельної ділянки»» ( а.с., 31), та надано відділом містобудування, архітектури та житлово - комінального господарства Кагарлицької районної державної адміністрації Київської області «Про погодження технічної документаціїх та про встановлені обмеження (обтяження) на використання земельної ділянки ( а.с., а.с., 32).

Відповідно, судом в судовому засіданні з належних та допустимих доказів, якими є, зокрема, - матеріали технічної документації із складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки, для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_2 , АДРЕСА_4 , ( а.с., 20 - 33), - встановлено, що порушень земельного законодавства при виготовленні технічної документації на земельну ділянку площею 0,02 га, яка належить гр. ОСОБА_2 , та яка розміщена по АДРЕСА_4 ні самою ОСОБА_2 (відповідач по справі), ні Кагарлицькою міською радою Київської області допущено не булою.

В подальшому ОСОБА_2 (відповідачу по справі) 27 червня 2008 року було видано державний акт серії ЯЖ № 233983, ( а.с., 72).

Згідно вищевказаного державного акту державний акт про право власності на земельну ділдянку видано ОСОБА_2 , яка проживає в АДРЕСА_3 , на підставі рішення Кагарлицької міської ради Київської області від 31.10.2006 року 85/8/5, яка є власником земельної ділянки площею 0,0213 га у межах згідно з планом, та яка розташована за адресою: АДРЕСА_4 .

Цільове призначення земельної ділянки - ведення особистого селянського господарства.

Акт зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010801401543.

Кадастровий номер земельної ділянки: 3222210100:01:465:0014.

Суд звертає увагу, що державний акт видано на земельну ділянку з кадастровим номером 3222210100:01:465:0014, та яка розміщена за адресою: АДРЕСА_4 , а тому відношення до земельної ділянки, яка розміщена за адресою: АДРЕСА_1 , власником якої є позивач ОСОБА_1 , - відношення не має.

Також суд звертає увагу на ту обставину, що в прохальній частині позовної заяви позивач просить скасувати державний акт, який видано на земельну ділянку, яка розміщена за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить самому позивачеві, - що має вигляд абсурду (адже дана земельна знаходиться під домоволодінням, яке належить позивачеві), дійсно, можливо, - це є помилка сторони позивача, але суд вважає, що таку помилку можна було б усунути в судовому засіданні, проте, - такої помилки стороною позивача в судовому засіданні не було усунуто, хоча суд вважає, що, з огляду на час слухання справи, - таку помилку можна було б усунути, - шляхом уточнення позовних вимог, чи надання заяви про описки в прохальній частині позовної заяви, - для чого в сторони позивача об`єктивних перепон не було.

Що стосується земельної ділянки, яка розміщена за адресою: АДРЕСА_1 , то суд зазначає наступне:

05.11.2009 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі - продажу домоволодіння серії ВМО № 480566, ( а.с., 10).

Згідно вищевказаного договору ОСОБА_4 , в особі повіреного, - ОСОБА_1 продав, а ОСОБА_3 придбала домоволодіння, а саме, - житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами, який розміщено за адресою: АДРЕСА_1 .

Окрім того, в п. 1.4. зазначено, що ОСОБА_1 , який є повіреним ОСОБА_4 (продавця) стверджував, ( а.с., 10 - зворотня сторона), що домоволодіння з житловим будинком, надвірними будівлями та спорудами побудовано на земельній ділянці, яка продавцем не приватизована, державний акт на право власності на неї не отримувався, що стверджується довідкою, виданою виконавчим комітетом Кагарлицької міської ради Київської області від 12.08.2009 року за № 2479.

Отже, на момент продажу домоволодіння, яке розміщене за адресою: АДРЕСА_1 , земельна ділянка, на якій розміщене це домоволодіння не була приватизована, на неї не виготовлявся державний акт, а тому меж земельної ділянки не було визначено, відповідно, - не було визначено і поворотних точок, тобто, - земельна ділянка фактично перебувала у власності Кагарлицької міської ради Київської області та перебувала лише у постійному користуванні ОСОБА_4 , відповідно, предметом вищевказаного договору купівлі - продажу було лише домолодіння, проте, - ніяк не земельна ділянка.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла, а її спадкоємцем став ОСОБА_1 (позивач по справі).

Даний факт підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом серії НМО 735133, яке видане 20.05.2018 року приватним нотаріусом Кагарлицького нотаріального округу Київської області Воловенко Р.П., ( а.с., 8), в якому вказано наступне:

- спадкоємцем зазначеного у цьому свідоцтві майна гр. ОСОБА_3 , 1936 року народження, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , є її син ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ), що проживає за адресою: АДРЕСА_2 .

Спадщина, на яку видано це свідоцтво, складається з: житлового будинку з відповідними будівлями та спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1 , що належав померлій на підставі договору купівлі- продажу, посвідченого Руденком A.B. приватним нотаріусом Кагарлицького райошрго нотаріального округу 05 листопада 2009 року, за реєстровим №249 та зареєстрованого в Комунальному підприємстві Київської обласної ради «Кагарлицьке бюро технічної інвентаризації» за №1809, кн. 27, реєстраційний номер 19101333.

Будинок за літерою «А» дерев`яний, обкладений цеглою, житлова площа 26,5 кв.м., загальна площа - 48,1 кв.м., а також такі надвірні будівлі та споруди: «Б» - літня кухня, «б1» - сарай, «В» - убиральня, «h» - огорожа, «І» - колодязь, «t» - вимощення.

« Право власності на житловий будинок, підлягає державній реєстрації.

Відповідно, суд зазначає, що ОСОБА_1 (позивач по справі) успадкував домоволодіння, яке розміщене за адресою: АДРЕСА_1 , (яке складається з житлового будинку та надвірних будівель, якеі перелічені в свідоцтві про спадкування), проте, - ніяким чином не успадкував земельну ділянку, яка розміщена за адресою місцярозташування домоволодіння, яка розміщшена за адресою: АДРЕСА_1 .

Отже, що стосується суті спору, то він виник за наступних обставин:

- після прийняття спадщини та оформлення свідоцтва про право на спадщину на житловий будинок Позивач звернувся до Кагарлицької міської ради із заявою про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо передачі власність земельної ділянки, яка розміщена під домоволодінням та на якій розміщене домоволодіння, яке успадкував ОСОБА_1 , та яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Природньо, що ОСОБА_1 (позивач по справі) після отримання у спадок домоволодіння забажав приватизувати земельну ділянку під домогосподарством, яке розміщене за адресою: АДРЕСА_1 , для чого у повній відповідності з земельним законодавством звернувся до Кагарлицької міської ради Київської області з заявою про надання дозволу на виготовлення технічної документації, на що отримав відповідне погодження.

Даний факт підтверджується копією рішення Кагарлицької міської ради (ХLV сесії VII скликання) від 04.10.2018 року, ( а.с., 15), «Про надання дозовлу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) гр. ОСОБА_1 АДРЕСА_1 », в якому зазначено наступне:

- Розглянувши заяву гр. ОСОБА_1 , що зареєстрований в АДРЕСА_2 , враховуючи пропозиції постійної комісії з питань регулювання земельних відносин, охорони навколишнього середовища та адміністративного устрою, відповідно до ст.ст. 12, 40, 81, 118, 121 Земельного кодексу України, Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України та Закону України «Про землеустрій» зі змінами від 16.10.2012 року - міська рада ВИРІШИЛА:

1. Надати гр. ОСОБА_1 дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) у власність загальною площею 0,05 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд АДРЕСА_1 .

2. Виготовлену технічну документацію із землеустрою подати на розгляд та затвердження сесії міської ради.

З моменту отриманні позивачем копії рішення і виник спір, щодо якого суд зазначає наступне:

Так, сторона позивача стверджує, що позивач ОСОБА_1 звернувся до ПП «Єдиний центр» для виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Суд критично відноситься до вищевказаної позиції сторони позивача, та на противагу позиції сторони позивача суд зазначає, що будь - яких належних та допустимих доказів на підтвердження того, що позивач ОСОБА_1 звертався до ПП «Єдиний центр» для виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), - в матеріалах справи, - немає.

Так, суд зазначає, що факт звернення позивача ОСОБА_1 до вищевказаної організації повинен підтверджуватися заявою на виготовлення земельно - технічної документації, договором між позивачем та відповідною організацією, квитанціями про оплату вартості виготовлення робіт, тощо.

Так, сторона позивача стверджує, що коли Позивач почав з`ясовувати чому площа земельної ділянки менше 0,05 га з`ясувалось, що частина земельної ділянки, яка належала до будинку Позивача та перебувала у користуванні згідно запису у Земельно-шнурової книги була передана згідно рішення сесії Кагарлицької міської ради від № 211-ХVIII - V від 06.11.2007 р. ОСОБА_2 (далі-Відповідач).

Суд критично відноситься до вищевказаної позиції сторони позивача, та на противагу позиції сторони позивача суд зазначає, що дана позиція сторони позивача в судовому засіданні належними та допустимими доказами взагалі не підтверджена.

Так, дійсно, суд не заперечує, що користувачем земельної ділянки (проте, - ніяк не власником, як стверджує сторона позивача), яка розміщена за адресою: АДРЕСА_1 до укладення договору купівлі - продажу домоволодіння від 05.11.2009 року ( а.с., 17) був ОСОБА_4 .

Проте, суд зазначає, що:

- як вбачається з змісту договору купівлі - продажу( а.с., 17) предметом договору є саме домоволодіння, а саме, - житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, проте, - ніяк не земельна ділянка, щодо якої в даному договорі взагалі нічого не вказано, окрім того, що вона не приватизована, державний акт на неї не видавався.

Суд зазначає, що твердження того, що якась земельна ділянка належала позивачу, - в матеріалах справи немає, а тому його твердження, що його земельна ділянка (на яку немає будь - яких правоустановчих документів, не виготовлена взагалі земельно - технічна документація), - зменшилася за рахунок наділу даної частини відповідачу, - не підтвердилася в судовому засіданні будь - якими належними та допустимими доказами.

Так, суд вважає, що єдиним та належним допустимим доказом, що земельна ділянка, яка перебуває у користуванні позивача ОСОБА_1 зменшилася за рахунок наділу її частини відповідачці ОСОБА_2 , - може бути лише висновок земельно - технічної експертизи з огляду на наступні фактичні обставини справи та на наступні норми процесуального права.

Відповідно, суд вважає хибним твердження позивача, викладене ним в позовній заяві, яке полягає в тому, що площа земельної ділянки по АДРЕСА_4 зменшилася через те, що відповідачці ОСОБА_2 , земельна ділянка якої розміщена по АДРЕСА_1 , - наділена частина земельної ділянки, яка ніби то належить позивачеві.

Так, на земельну ділянку, яка розміщенна за адресою: АДРЕСА_1 взагалі немає кадастрового плану, що не дає змогу встановити взагалі розміри даної земельної ділянки, так як немає поворотних точок.

Отже, відповідно до джерел існуючої судової практики підставою для пред`явлення вимог щодо скасування державного акту на право власності на земельну ділянку мають бути належні та допустимі докази щодо вчинення відповідачами (в даному випадку, - Кагарлицькою міською радою Київської області, ОСОБА_2 ) неправомірних дій, спрямованих прямо або опосередковано на свідоме порушення прав позивача на володіння чи користування земельною ділянкою у такий спосіб, як захоплення спільної межі земельних ділянок, - на землю позивача, всупереч тим даним розташування спільної межі земель, що були встановлені землевпорядною організацією в натурі (на місцевості), самовільне захоплення частини земельної ділянки позивача.

У випадку відсутності належних та допустимих доказів на існування таких обставин, - вимоги позивача задоволенню не підлягають.

Однак, таких беззаперечних, достеменно встановлених доказів позивачем надано.

Суд вважає, що єдиним належним та допустимим доказом на підтвердження позиції позивача (захоплення частини його земельної ділянки, яка повинна перебувати в його постійному користуванні, а в подальшоу, - у власності) в даному випадку може бути лише висновок судової земельно - технічної експертизи з огляду на положення ст. ст. 76 - 80 ЦПК України.

Згідно ст. 76 ЦПК України:

1. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або від- сутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

2. Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Згідно ст. 77 ЦПК України:

1. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

2. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

3. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

4. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Згідно ст. 78 ЦПК України:

1. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

2. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно ст. 79 ЦПК України:

1. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно ст. 80 ЦПК України:

1. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

2. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Проте, стороною позивача клопотання про проведення земельно - технічної експертизи в даному цивільному провадженні не заявлялося, що тягне негативні процесуальні наслідки для сторони позивача, так як вчинення чи невчинення тієї чи іншої процесуальної дії, яка, зокрема, - спрямована на здобуття доказів в цивільному процесу, - цілком та повністю лежить на юридичній відповідальності сторони позивача, так як саме позивач має доводити порушення його законних прав та інтересів з боку відповідача (відповідачів) з огляду на положення ст. 12 ЦПК України.

Так, згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожнасторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Призначення ж по даній справі судової земельно - технічної експертизи з ініціативи суду буде порушенням положень ст. 13 ЦПК України.

Так, згідно ст. 13 ЦПК України:

1. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

2. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

3. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Отже, зважаючи на відсутність висновку експертизи, яка б чітко дала висновок, що земельна ділянка відповідача ОСОБА_2 збільшилася за рахунок земельної ділянки позивача ОСОБА_7 , - встановити достеменно факт порушення саме відповідачами законних прав та інтересів позивача ОСОБА_1 , - неможливо, а лише ймовірно (тобто, - на умовиводах позивача ОСОБА_1 , - на чому рішення суду грунтуватися в даному випадку не може), окрім того, неможливо винести на основі даного висновку законне, логічне, зрозуміле рішення, адже суд, з огляду на відсутність висновків експертизи суд позбавлений можливості вказати в мотивувальній частині які ж саме порушення допуситили відповідачі (Кагарлицька міська рада та ОСОБА_2 ) під час виготовлення технічної документації на земельну ділянку відповідача, та які б були підставою для задоволення позовних вимог позивача.

Суд вважає, що можливо було винести законне, обгрунтоване рішення лише в тому випадку, якби експерт чи експерти чітко та ясно зазначив (зазначили), що, - так, є порушення меж замельної ділянки, яка розташована за адресою позивача, в чому полягає порушення, на скільки зменшилася площа земельної ділянки позивача, за рахзунок чого, та інші факти, які в даному випадку є апріорі необхідними для винесення законного, обгрунтованого, справедливого рішення.

Що ж стосується записів з земельно - шнурової книги (а.с., 131), то суд зазначає наступне:

- з зазначених написів лише вбачається, що у користуванні ОСОБА_4 , у користуванні якого перебувала земельна ділянка, яка розміщена за адресою: АДРЕСА_1 , - мала площу 0,05 га.

Проте, з даного запису з земельно - шнурової книги неможливо встановити, що ця земельна ділянка якимось чином зменшилася, наскільки зменшилася, що вона зменьшилася за рахунок наділу її частини відповідачці ОСОБА_2 , тощо.

Суд зазначає, що запис з поземельної книги ніяким чином не замінює в даному випадку в даній справі висновок судової земельно - технічної експертизи, так як такий запис повинен бути як один з елементів матеріальної бази для проведення судової земельно - технічної експертизи.

Далі, дійсно, Відповідачу було передано земельну ділянку площею 0,0213 га для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_4 .

Так, на підставі рішення сесії Кагарлицької міської ради від №85/8/5 від 31.10.2006 р. Відповідачем було отримано державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯЖ № 233983 від 27.06.2008 р.

Дійсно, вищевказану земельну ділянку площею 0,0213 га було приватизовано Відповідачем ОСОБА_2 вже після приватизації нею земельної ділянки біля свого будинку площею 0,0422 га по АДРЕСА_4 та отримання державного акту серія ЯД № 71877 від 05.04.2007 р., проте, суд зазначає, що належних та допустимих доказів того, що вищевказана земельна ділянка належить позивачу ОСОБА_1 , чи перебувала у постійному користуванні ОСОБА_4 , який був первинним користувачем даної земельної ділянки ( АДРЕСА_1 ), - немає.

Суд критично відноситься до позиції сторони позивача, що рішення міської ради про передачу земельної ділянки та державний акт на право власності на земельну ділянку виданий на ім`я Відповідача ОСОБА_2 були видані незаконно та порушують права Позивача, так як будь - яких порушень з боку відповідачів під час виготовлення технічної документації та видачі державного акту на право власності на земельну ділянку позивачу ОСОБА_2 , - в судовому засіданні не встановлено.

Так, дійсно, згідно ч. ст. 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розмішені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Згідно ч. 2 ст. 120 ЗК України якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, то перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Суд також критично відноситься до позиції сторони позивача, що факт належності до будинку Позивача ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,05 га підтверджується записом в Земельно-кадастровій книзі Кагарлицької міської ради, з якої вбачається, що за попереднім власником будинку Позивача, - ОСОБА_4 була закріплена земельна ділянка площею 0,05 га, так як в даному випадку суд вважає, що стороною позивача невірно розуміється поняття постійного користування земельною ділянкою, та право приватної власності на земельну ділянку, що по своїй правовій природі є різними поняттями, а тому у власності ОСОБА_4 ніколи не перебувала земельна ділянка, яка розміщена за адресою: АДРЕСА_1 , - дана земельна ділянка лише перебувала у його постійному користуванні, а позивач ОСОБА_1 ніколи не був власником вищевказаної земельної ділянки, - він лише успадкував домоволодіння, яке розміщене за адресою: АДРЕСА_1 , яка дісталася йому на підставі свідоцтва про спадкування від спадкодавця ОСОБА_3 , яка і придбала згідно договору купівлі - продажу домоволодіння, яке розміщене за адресою: АДРЕСА_1 .

Суд ще раз зазначає, що предметом договору купівлі - продажу було лише домоволодіння, проте, - ніяким чином не земельна ділянка.

Дійсно, відповідно до правового висновку зробленого Верховним судом України в постанові від 30.05.2012 р. у справі № 6-31цс12 суд зазначив, що пунктом 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 15-92 «Про приватизацію земельних ділянок», який втратив чинність на підставі Закону України від 14 вересня 2006 року № 139 - V «Про визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України», але був чинний на момент виникнення спірних правовідносин, визначено порядок посвідчення права приватної власності громадян на земельні ділянки та документи, що посвідчують право на земельну ділянку. Таким документом може бути відповідний запис у земельно-кадастрових документах.

Проте, суд зазначає, що дану правову позицію Вищого Суду сторона позивача помилково трактує на свою користь, та вона не може бути використана в даній справі, - з огляду на наступне:

- так, дійсно, ОСОБА_4 підставі запису Земельно-кадастровій книзі належало право постійного користування на земельну ділянку площею 0,05 га, що знаходилась біля житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 , проте, суд зазначає, що ОСОБА_4 ніяким чином не належало право власності на вищевказану земельну ділянку.

Так, спірні правовідносини між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 виникли саме з 12.05.2017 року, - моменту видачі свідоцтва про право власності на спадщину за законом від 12.05.2017 року, ( а.с., 8).

І навіть, якщо рахувати момент виникнення спірних правовідносин з 05.11.2009 року, - укладення правочину у виді договору купівлі - продажу домоволодіння, який було укладено 05.11.2009 року, вищевказана правова позиція Вищого Суду не поширюється на дані спірні правовідносини, так як Декрет Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 15-92 «Про приватизацію земельних ділянок» втратив чинність 14 вересня 2006 року на підставі Закону України від 14 вересня 2006 року № 139 - V «Про визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України», - тобто, - за більше, ніж три роки до укладення договору купівлі - продажу домоволодіння.

Відповідно, станом на час укладання договору купівлі - продажу домоволодіння від 05.11.2009 року (який було укладено між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 ) щодо продажу домоволодіння, яке розміщене за адресою: АДРЕСА_1 , ст. 120 ЗК вже діяла в новій редакції, та яка визначала порядок підтвердження та визнання права власності на земельну ділянку, діяла вже ст. 126 ЗК, в якій чітко та ясно зазначено, що єдиним документом, що посвідчує право власності на земельну ділянку, - є державний акт на прааво власності на земельну ділянку.

Окрім того, в даному випадку слід застосувати положення ст. 125 ЗК України, згідно яких право власності на земельну ділянку та право на постійне користування виникає з моменту державної реєстрації цих прав.

Як вбачається з матеріалів справи, ні за ОСОБА_4 , ні за ОСОБА_3 , ні за ОСОБА_1 право власності чи право користування на земельну ділянку, яка розміщено за адресою: АДРЕСА_1 , - ніколи в установленому порядку зареєстровано не було.

Відповідно, з огляду на докази, надані стороною позивача, - стороною позивача не надано жоднихї та допустимих доказів на підствердження тієї обставини, що на період продажу домоволодіння, яке розміщене за адресою: АДРЕСА_1 , - у ОСОБА_4 були в наявності будь - які правоустановчі документи, які були передбачені чинним на час укладення правочину, які б підтверджували право власності попереднього власника домоволодіння, - ОСОБА_4 , - на земельну ділянку, так як запис в земельно - шнуровій книзі був би належним документом до укладення договору купівлі - продажу до вересня 2006 року, а договір укладено вже в 2009 році.

Отже, суд зазначає, що згідно правової позиції, на яку ж і посилається сторона позивача, право власності на земельну ділянку підтверджувалося записом в поземельній книзі лише до 04.10.2006 року, після 04.10.2006 року право власності на земельну ділянку повинно підтверджуватися лише державним актом на право власності на земельну ділянку, - у повній відповідності до вимог ст.ст. 120, 125, 126 ЗК України.

Окрім того, рішення Кагарлицької міської ради Київської області, у відповідності до якого ОСОБА_4 отримував земельну ділянку у приватну власність, - датується 2008 роком, тобто, - після втрати чинності Декретом Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 15-92 «Про приватизацію земельних ділянок», який втратив чинність 14 вересня 2006 року.

Відповідно, суд зазначає, що межі земельної ділянки, яка розміщена за адресою: АДРЕСА_1 , - на час укладання договору купівлі - продажу домоволодіння від 05.11.2009 року, - визначені будь - яким чином не були.

Також суд зазначає, що стороною позивача не надав суду жодної із підстав припинення права власності відповідачки ОСОБА_2 на її земельну ділянку, яка розміщена за адресою: АДРЕСА_4 , та які чітко перелічено в ст. 140 ЗК України.

Так, згідно ст. 140 ЗК України:

Підставами припинення права власності на земельну ділянку є:

а) добровільна відмова власника від права на земельну ділянку;

б) смерть власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця;

в) відчуження земельної ділянки за рішенням власника;

г) звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора;

ґ) відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб;

д) конфіскація за рішенням суду;

е) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.

Відповідно, суд вважає, що земельна ділянка, яка розміщена за адресою: АДРЕСА_4 , кадастровий номер земельної ділянки: 3222210100:01:465:0014 (державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 23393 від 27.06.2008 року, а.с., 72), - набута відповідачем ОСОБА_2 правомірно, в порядку, який передбачено Конституцією України, та Земельним законодавством України, та під час набуття такого права власності порушень не встановлено.

Окрім того, слід зазначити, що межі вищевказаної земельної ділянки в земельно - технічній документації чітко визначені, в той же час, як вбачається з матеріалів справи - письмових доказів, в тому числі наданих стороною позивача, - межі земельної ділянки, яка розміщена за адресою: АДРЕСА_4 , - нічим не визначені, не зафіксовані, а тому суд, з огляду на вищевказані доказми та норми права, вважає, що твердження позивача, що його земельна ділянка зменшилася внаслідок збільшення земельної ділянки відповідачки, - є хибним, та не підтверджено належними та допустимими доказами.

Відповідно, суд вважає, що Позивач, отримавши свідоцтво про спадкування на будинок, - набув права власності лише на житловий будинок, який розміщено за адресою: АДРЕСА_1 , проте, - ніяким чином не набув права власності на земельну дялнку, яка розміщена за вищевказаною адресою домоволодіння.

Далі, згідно п. 7 Постанови Пленуму Верховного суду України №7 від 16.04.2004 р. «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» судам слід мати на увазі, що спори, пов`язані із земельними відносинами, розглядаються в позовному провадженні.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно з частиною третьою статті 152 ЗК шляхом:

- визнання прав;

- відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Відновлення стану земельної ділянки, яка розміщена за адресою: АДРЕСА_1 , - в даному випадку не представляється можливим, адже межі даної земельної ділянки не встановлені в установленому Законом порядку, не проведено по справі судові земельно технічну експертизу, яка б дала заключення щодо того, що межі вищевказаної земельної ділянки порушені, тощо;

- визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування;

- відшкодування заподіяних збитків;

- застосування інших, передбачених законом, способів захисту (стаття 16 ЦК).

Так, в даному випадку одним із способів захисту законних прав та інтересів позивача могло б бути рішення суду щодо скасування державного акту на право приватної власності, виданого на позивача ОСОБА_8 , проте, - такий спосіб захисту суд не може застосувати з причин, зазначених вище судом, - зокрема, - відсутності встановлених порушень при видачі державного акту на ім`я відповідача ОСОБА_2 .

Так, згідно п. 7 Постанови Пленуму Верховного суду України №7 від 16.04.2004 р. «розглядаючи позови про захист прав власників земельних ділянок і землекористувачів (про усунення перешкод у користуванні ними тощо), суд має перевіряти законність рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки іншій особі без вилучення (викупу) її в позивача в установленому порядку і за наявності для цього підстав ухвалювати рішення про його недійсність».

Згідно ч. 1 ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Згідно ст. 393 Цивільного кодексу України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта. У разі неможливості відновлення попереднього становища власник має право на відшкодування майнової та моральної шкоди.

Згідно ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Згідно п. б та п. г) ч. 3 ст. 152 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом:

- визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування;

- відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Згідно ч. 1 ст. 158 Земельного кодексу України земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

Згідно ч. 2 ст. 158 Земельного кодексу України виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.

Проте, суд зазначає, що будь - яких порушень при видачі рішення Кагрлицької міської ради Київської області щодо передачі у приватну власність земельної ділянки відповідачу ОСОБА_2 , - судом не встановлено.

Що ж до порушення відповідачами, на думку сторони позивача, норм ст. 120 ЗК України, ст. 377 ЦК України, то суд не вбачає таких порушень з огляду на положення вищевказаних норм ЗК, ЦК України.

Так, згідно положень ст. 120 ЗК України:

1. У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

2. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

3. У разі переходу права власності на будинок або його частину від однієї особи до іншої за договором довічного утримання право на земельну ділянку переходить на умовах, на яких ця земельна ділянка належала попередньому землевласнику (землекористувачу).

4. У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

5. У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду фізичними або юридичними особами, які не можуть мати у власності земельних ділянок, до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій розташований жилий будинок, будівля або споруда, на умовах оренди.

6. Істотною умовою договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, є кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з набуттям права власності на ці об`єкти, крім об`єктів державної власності, що підлягають продажу шляхом приватизації.

Суд зазначає, що згідно ч. 6 ст. 120 ЗК України істотною умовою договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, є кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з набуттям права власності на ці об`єкти, крім об`єктів державної власності, що підлягають продажу шляхом приватизації.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, зокрема, - з п. 1.4. Договору купівлі - продажу від 05.11.2009 року, ( а.с., 17 - зворотня сторона), домоволодіння з житловим будинком, надвірними будівлями та спорудами побудовано на земельній ділянці, яка продавцем, - ОСОБА_4 на час укладання договору купівлі - продажу (05.11.2009 року), - не приватизована, державний акт на право власності на неї ним не отримувався, що підтверджується довідкою, виданою виконавчим комітетом Кагарлицької міської ради Київської області 12.08.2009 року за № 2479.

Відповідно, станом на час укладання договору купівлі - продажу домоволодіння та на лданий час земельна ділянка, яка розташована по АДРЕСА_1 не має кадастрового номеру, не встановлено межі даної ділянки, що позбавляє суд винести рішення про задоволення позову.

Що стосується положень ст. 377 ЦК України, то згідно даної нгорми матеріального права:

- до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розмішені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

З огляду на обставини справи, встановлені в судовому засіданні, - неможливо встановити обсяг користування земельною ділянкою попереднього власника домоволодіння, - ОСОБА_4 , так як дана земельна ділянка ( АДРЕСА_1 ) ніколи не приватизовувалася, вона не має кадастрового плану, відповідно, - відсутні поворотні точки, дана земельна ділянка не вибита в натурі на місцевості, а тому, - встановити обсяги і умови використання даної земельної ділянки без проведення судової земельно - технічної експертизи, - неможливо.

При винесенні рішення, суд керувався, поміж іншим, вимогами ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Ковенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі « Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v/ Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони грунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обгрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обгрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Відповідно, суд обгрунтовує відмову в задоволенні позову, так як:

- судом встановлено, що при виготовленні земельно - технічної документації, виготовленні та видачі державного акту на право приватної власності на землю серії ЯЖ № 23393 від 27.06.2008 року, який видано на ОСОБА_2 на земельну ділянку, яка розміщена за адресою: АДРЕСА_4 , кадастровий номер земельної ділянки 3222210100:01:465:0014 , - порушень не було;

- земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 , на місцевості не означена, відсутні поворотні точки даної земельної ділянки, відсутній кадастровий номер даної земельної ділянки;

- відсутній ввисновок судової земельно - технічної експертизи, який дав би змогу суду винести законне, обгрунтоване рішення.

Відповідно до статті 60 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених статтею 61 цього кодексу.

Встановлені обставини, на думку суду, - свідчать, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження позовних вимог, що є підставою для відмови у задоволені позовних вимог.

Відповідно, суд з урахуванням вищевикладеного та вимог ст. 264 ЦПК України приходить до наступного висновку:

- обставини, якими обґрунтовував позовну заяву позивач, - ОСОБА_1 , - в судовому засіданні належними, допустимими, достатніми доказами, - не підтвердилися;

- із встановлених обставин випливають правовідносини в галузі земельного права, які закріплені в ЗК України;

- зважаючи на встановлені фактичні обставини справи, позов не підлягає до задоволення;

- підстав до допущення судового рішення до негайного виконання на підставі положень ст. 367 ЦПК України, - судом не вбачаються;

- заходи забезпечення позову в даному цивільному провадженні не застосовувалися.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. 21, 377, 393 ЦК України, ч. 2 ст. 120, 125, 126, 140, 152, 158 ЗК України, правовий висновок, зроблений Верховним судом України в постанові від 30.05.2012 р. у справі № 6-31цс12, Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 15-92 «Про приватизацію земельних ділянок», який втратив чинність на підставі Закону України від 14 вересня 2006 року № 139 - V «Про визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України», п. 7 Постанови Пленуму Верховного суду України №7 від 16.04.2004 р. «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», ст.ст. 12, 60, 76 - 81, 89, п. 2 ч. 1 ст. 258, 259, 263 - 265, 267, 268 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Кагарлицької міської ради Київської області про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку на підставі ч. 1 ст. 352 ЦПК України.

Апеляційна скарга на рішення суду на підставі ч. 1 ст. 354 ЦПК України подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Згідно ч. 1 ст. 355 ЦПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Згідно п. 15.5) до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справи витребовуються на надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У разі порушення порядку подання апеляційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з моменту проголошення до Київського Апеляційного суду через Кагарлицький районний суд Київської області, а учасниками процесу, які не були присутні під час проголошення рішення, - протягом тридцяти днів з моменту отримання копії рішення.

Суддя: Закаблук О.В.