Постанова № 9824871, 01.06.2010, Окружний адміністративний суд міста Севастополя

Копія

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

ПОСТАНОВА

Іменем України

01.06.10Справа №2а-1167/10/2770 Окружний адміністративний суд міста Севастополя в складі колегії суддів: Головуючого судді Дудкіної Т.М., суддів Єфременко О.О., Гавури О.В.,

при секретарі: Носатові М.С.,

за участю:

позивача не зявився;

представника відповідача Державної судової адміністрації України Лашкевич С.П., довіреність № 11-674/09 від 10.02.2009 року,

представника третьої особи - Кабінет Міністрів України - не зявився,

представника третьої особи - Міністерство фінансів України - не зявився,

представника третьої особи - Господарський суд м. Севастополя - не зявився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Державної судової адміністрації України, треті особи: Господарський суд м. Севастополя, Кабінет Міністрів України, Міністерство фінансів України, про стягнення недотриманої заробітної плати,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_4 звернулася до Окружного адміністративного суду міста Севастополя з позовною заявою до Державної судової адміністрації України про стягнення недоотриманої заробітної плати в розмірі 42 138, 50 грн. Вказує, що позивач працював на посаді судді Господарського суду АР Крим. Згідно з довідками про заробітну плату в порушення вимог Конституції України та Закону України «Про статус суддів»нею була недоотримана заробітна плата за період з 01 січня 2006 року по 24 жовтня 2008 року. Підставою недоотримання є заниження розміру посадового окладу, не донарахування щомісячних премій, надбавок за вислугу років та інших виплат, розмір яких залежить від розміру посадового окладу.

Просить стягнути з Державної судової адміністрації України заборгованість з щомісячного грошового забезпечення з 01 січня 2006 року по 24 жовтня 2008 року в сумі 42 138, 50 грн.

Ухвалою від 16 квітня 2010 року відкрито провадження по адміністративній справі, прийняте рішення про проведення підготовчих дій та попереднього судового засідання.

Ухвалою від 16 квітня 2010 року закінчено підготовче провадження по адміністративній справі, залучені до участі в справі в якості третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Кабінет Міністрів України, Міністерство фінансів України, та справа призначена до судового розгляду.

У судове засідання позивач не зявилася, до початку судового засідання надала заяву з проханням розглянути справу за її відсутністю, позовні вимоги підтримує у повному обсязі (а.с.32).

Представник відповідача Державної судової адміністрації України з позовними вимогами не погодилася у повному обсязі, вважає їх необґрунтованими та просить у задоволенні відмовити. Вказує, що згідно з пунктом 20 частини 1 статті 2 Бюджетного кодексу України, закон про Державний бюджет України це закон, який затверджує повноваження органам державної влади здійснювати виконання Державного бюджету України протягом бюджетного періоду. У даному випадку Державна судова адміністрація діяла та діє на підставі законів України „Про Державний бюджет України на 2005-2009 р.р.”, Бюджетного кодексу України та статті 68 Конституцій України, нічиїх прав не порушували, вини Державної судової адміністрації України в даному випадку немає, а отже підстави для її відповідальності за даним позовом також не має. Також вказує, що позивачем пропущено строк звернення до суду відповідно до ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України.

Третя особа - Міністерство фінансів України, також явку уповноважених представників у судове засідання не забезпечив, надав суду заперечення за №31-28030-06-26/10355 від 05.05.2010, в яких у задоволені позовних вимог просив відмовити.

Треті особи - Кабінет Міністрів України, Господарський суд м.Севастополя , явку уповноважених представників у судове засідання не забезпечили, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили, письмові пояснення на адміністративний позов не надали.

В порядку статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України суд вважає можливим розглянути справу у відсутності позивача та третіх осіб за наявними у справі матеріалами.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України компетенція адміністративних судів поширюється на спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби. Окружним адміністративним судам підсудні адміністративні справи, у яких однією зі сторін є орган державної влади, інший державний орган на підстав пункту 2 статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України. Тому, з огляду на вказане, спір належить розглядати за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

Суд, вислухавши пояснення представника ДСА України, дослідивши матеріали справи, вважає позов таким, що підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 з 01 січня 2006 року по 24 жовтня 2008 року працювала на посаді судді у Господарському суді АР Крим (а.с. 8 ).

Відповідно до статей 1, 3, 11 Закону України “Про статус суддів” судді знаходяться на публічній службі із здійснення правосуддя в Україні, держава гарантує фінансове та матеріально-технічне забезпечення судів та суддів. Судді мають право на належне матеріальне та соціальне забезпечення.

Заробітна плата є видом матеріального забезпечення та однією з гарантій незалежності суддів.

Згідно зі статтями 126, 130 Конституції України незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України. Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів.

Відповідно до частин 7, 8 статті 14 Закону України “Про судоустрій України” гарантії самостійності судів і незалежності суддів забезпечуються, серед іншого, особливим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, встановленим законом, та належним матеріальним та соціальним забезпеченням суддів. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу передбачених законом гарантій самостійності судів, незалежності та правової захищеності суддів.

Заробітна плата судді, як складова його матеріального та соціально-побутового забезпечення, є елементом статусу судді.

Відповідно до статті 44 Закону України “Про статус суддів” заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок.

03.09.2005 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову “Про оплату праці суддів” № 865 (з 01.03.2008 назву постанови викладено у наступній редакції - “Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів”), якою затверджено схеми посадових окладів керівників та суддів Конституційного Суду України, Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів, Апеляційного суду України, апеляційних та місцевих судів з додатками 1-6, а також розміри надбавок до посадових окладів суддів за кваліфікаційні класи згідно з додатком 7. Посадові оклади, передбачені цією Постановою, встановлювались виходячи з кількості розмірів мінімальної заробітної плати.

Частиною першої статті 3 Закону України “Про оплату праці” визначено, що мінімальна заробітна плата це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, погодинну норму праці (обсяг робіт).

Відповідно до частини другої статті 9 цього Закону мінімальна заробітна плата встановлюється у розмірі не нижчому від розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Розмір мінімальної заробітної плати встановлюється Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України у законі про Державний бюджет на відповідний рік. Так, Законом України “Про Державний бюджет на 2006 рік”, Законом України “Про Державний бюджет на 2007 рік”, Законом України “Про Державний бюджет на 2008 рік”, Законом України “Про Державний бюджет на 2009 рік” визначені наступні розмірі мінімальної заробітної плати: з 1 січня 2006 року 350 гривень, з 1 липня 2006 року 375 гривень, з 1 грудня 2006 року 400 гривень, з 1 січня 2007 року 400 гривень, з 1 квітня 2007 року 420 гривень, з 1 липня 2007 року 440 гривень, з 1 жовтня 2007 року 460 гривень, 1 січня 2008 року 515 гривень, з 1 квітня 2008 року 525 гривень, з 1 жовтня 2008 року 545 гривень.

Кабінетом Міністрів України 31 грудня 2005 року прийнято постанову “Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865” № 1310. Серед іншого, вказану постанову доповнено пунктом 41, згідно з яким розміри посадових окладів, передбачених цією постановою, встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 гривні і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не проводиться.

Таким чином, щорічне поетапне збільшення розміру мінімальної заробітної плати, що передбачається законами про Державний бюджет України, не призводить до збільшення розміру заробітної плати суддів.

Пункт 41 постанови № 865 визнано незаконним постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.05.2008, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.08.2009 і набрала законної сили.

Згідно з довідкою Господарського суду АР Крим від 15.02.2010 № 4-12.1-6, позивачу за період роботи з 01 січня 2006 року по 24 жовтня 2008 року сума недонарахованої заробітної плати складає 42 138,50 грн. (а.с. 8).

Таким чином, сума недонарахованої заробітної плати ОСОБА_4 в період з 01 січня 2006 року по 24 жовтня 2008 року становить 42 138,50 грн.

Відповідно до статті 120 Закону України “Про судоустрій України”, Положення про Державну судову адміністрацію України Державна судова адміністрація України з 01.01.2003 здійснює функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів.

Статтею 126 вказаного Закону встановлено, що Державна судова адміністрація України готує матеріали для формування пропозицій щодо бюджету судів та здійснює заходи щодо їх фінансування відповідно до цього Закону, здійснює матеріальне і соціальне забезпечення суддів.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини третьої статті 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно з частинами 2, 3 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Відповідно до статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, при розгляді справи “Кечко проти України”(заява № 63134/00) Європейський Суд з прав людини зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства.

Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення).

У зв'язку з цим, Європейський Суд не прийняв до уваги позицію Уряду України про колізію двох нормативних актів, якими встановлені відповідні доплати та пільги з бюджету і які є діючими, та Закону України “Про Державний бюджет” на відповідний рік, де положення останнього, на думку Уряду України, превалювали як спеціальний закон.

Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (аналогічна позиція викладена в рішенні у справі № 59498/00 “Бурдов проти Росії”).

Конституцією України Україну проголошено демократичною, соціальною, правовою державою (стаття 1), визнано, що найвищою соціальною цінністю в Україні є людина, її права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а їх утвердження і забезпечення є головним обов'язком держави (стаття 3), права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (стаття 21).

Відповідно до частини третьої статті 22, статті 64 Конституції України право громадян на соціальний захист, інші соціально-економічні права можуть бути обмежені, у тому числі зупиненням дії законів (їх окремих положень), лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк.

Оскільки правові положення, які передбачають виплату заробітної плати та грошового утримання суддям є чинними, тому позивач має право на їх отримання у повному обсязі, органи державної влади не можуть свідомо зменшувати ці виплати.

Право на грошове утримання не залежить від розміру доходів отримувача чи наявності фінансування з бюджету, а має безумовний характер.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню частково.

Що стосується доводів ДСА України відносно застосування положень ст.ст.99-100 Кодексу адміністративного судочинства України у зв'язку з пропуском позивачем річного строку для звернення з адміністративним позовом до суду, судова колегія не може погодитися з ними, оскільки частиною третьою статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Враховуючи, що з приводу позовних вимог про стягнення заробітної плати відповідно до вимог частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, особа має право звернутися до суду з позовом про стягнення належній їй заробітної плати без обмеження будь-яким строком, зазначені доводи відповідача не заслуговують уваги та не тягнуть за собою наслідків передбачених статтею 100 Кодексу адміністративного судочинства України.

За таких обставинах суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з Державної судової адміністрації України суми заборгованості у розмірі 42 138,50 грн. на користь позивача підлягають задоволенню.

Зазначена сума заборгованості вказана без утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обовязкових платежів. Оскільки справляння податку і сплата податків та інших обовязкових платежів є обовязком роботодавця та працівника, тому зазначена сума підлягає стягненню на користь позивача за вирахуванням суми податку з доходів фізичних осіб та інших обовязкових платежів без визначення їхнього розміру у рішенні суду.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про задоволення позову.

Постанова складена та підписана у повному обсязі 07.06.2010 року.

На підставі викладеного, відповідно до статей 1, 3, 11, 44 Закону України “Про статус суддів”, частин 7, 8 статті 14, статті 120 Закону України “Про судоустрій України”, Постанови Кабінета Мітістрів України “Про оплату праці суддів”, керуючись статтями 158, 163-167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Адміністративний позов задовольнити.

2.Стягнути з Державної судової адміністрації України (01021, місто Київ, вул. Липська, 18/5, код ЄДРПОУ 09744400) на користь ОСОБА_4 (АДРЕСА_1 ідентифікаційний номер НОМЕР_1) заборгованість (без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обовязкових платежів) по заробітній платі в розмірі 42 138,50 грн. (сорок дві тисячі сто тридцять вісім гривень 50 копійок).

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення постанови заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку частини 5 статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана в строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Суддя Т.М. Дудкіна

Судді О.О. Єфременко

О.В. Гавура

СуддяТ.М. Дудкіна