Рішення № 98247056, 08.07.2021, Радивилівський районний суд Рівненської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №568/1783/18

Провадження №2/568/266/21

08 липня 2021 р. м.Радивилів

Радивилівський районний суд Рівненської області

в складі головуючої судді Троцюк В.О.

секретаря судового засідання Дмитришин О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Радивилів цивільну справу в порядку загального позовного провадження за позовною заявою ОСОБА_1 до Козинської сільської ради про встановлення факту прийняття спадщини та визнання права на земельну частку (пай),-

встановив:

ОСОБА_1 звернулася до суду із позовною заявою, в якій просить встановити факт прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , та визнання права на земельну частку (пай).

В обгрунтування заявлених вимог посилається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її тітка ОСОБА_2 , який була рідною сестрою її матері ОСОБА_3 . ОСОБА_2 на день смерті проживала в АДРЕСА_1 . Після смерті тітки відкрилась спадщина, яка складається із земельної частки (пай) відповідно до сертифікату на право на земельну частку (пай), серія РВ №0111125, який виданий Радивилівською районною державною адміністрацією 25.03.1999 р. За життя тітка не зробила розпорядження стосовно свого майна. Після смерті ОСОБА_2 інших спадкоємців немає. В спадщину після смерті тітки вона вступила вчасно, вступила в управління та володіння спадковим майном, користується земельною часткою (паєм). що підтверджується довідкою сільської ради. При зверненні до нотаріуса, їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, в зв`язку з тим, що вона не входить до числа спадкоємців за відповідно до вимог ЦК УРСР (1963 року). Просить суд встановити факт прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , та визнати за нею право на земельну частку (пай).

В судове засідання позивач не з`явилася, подавши заяву про розгляд справ за її відсутності, заявлені вимоги підтримує повністю.

Представник відповідача Козинської сільської ради в судове засідання не з`явився, подавши до суду заяву про розгляд справи за відсутності представника.

Згідно ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Відповідно до ч. 4 ст. 268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується заява, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення справи по суті, суд дійшов висновку, що заява підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ст.5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч.1 ст.12 ЦПК України).

Відповідно до ч.3 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст.13 ЦПК України (диспозитивність цивільного судочинства), суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

У розумінні цивільно-процесуального закону предмет позову це матеріально-правова вимога позивача, стосовно якої він просить ухвалити рішення, у матеріальному розумінні це певна річ (об`єкт), щодо якої виник спір.

Згідно ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 , померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що стверджується свідоцтвом про смерть, серія НОМЕР_1 від 25.09.1998 року (а.с.11).

Згідно довідки Козинської сільської ради №308 від 21.02.2018 року ОСОБА_2 проживала в АДРЕСА_1 одиноко, догляд за нею здійснювала ОСОБА_1 (а.с.15, 16)

Померлій ОСОБА_2 належить право на земельну ділянку (пай), площею 2,46 умовних кадастрових гектарах, відповідно до сертифіката на право на земельну частку (пай), виданого на підставі рішення Радивилівської районної державної адміністрації від 25.03.1997 року (серія РВ №0111125) (а.с.18)

Згідно довідки №54 від 26.02.2018 року виданої ПП «Захід Агросвіт» ОСОБА_1 користується земельним паєм, однак у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів, договір оренди не укладений. (а.с.19)

Приватним нотаріусом Радивилівського районного нотаріального округу Драновським Ю.М. відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_2 , в зв`язку з тим, що вона не входить до кола спадкоємців, відповідно до норм ЦК УРСР (1963 року). (а.с.17)

Відповідно до п.4 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України Цивільний Кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання ним чинності застосовуються норми Цивільного Кодексу Української РСР в ред. 1963 року.

Відповідно до ст. 548 ЦК УРСР, не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженням. Прийнята спадщина вважається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Прийняття спадщини підтверджується різними діями спадкоємців, які за своїм характером свідчать що в шестимісячний строк з часу відкриття спадщини вони фактично вступили у володіння ( користування, розпорядження) спадковим майном.

Згідно ч.2 ст. 553 ЦК УРСР спадкоємець за законом чи за заповітом вправі відмовитися від спадщини протягом 6 місяців з дня її відкриття.

Згідно зі статтями 549, 554 ЦК УРСР спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Вищевказані дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Під фактичним вступом у володіння або управління спадковим майном, що підтверджує факт прийняття спадщини, маються на увазі різні дії спадкоємця по управлінню, розпорядженню і користуванню цим майном, підтриманню його в належному стані або сплату податків та інших платежів тощо.

Згідно роз`яснень Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 року, при вирішенні спорів про спадкування, спадщина по яких відкрилася і була прийнята до 01 січня 2004 року, не допускається застосування судами норм Цивільного Кодексу 2003 року, а застосуванню підлягають норми законодавства, чинного на час відкриття спадщини, зокрема ЦК УРСР.

Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених в Постанові «Про практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» №5 від 31.03.1995 року (з відповідними змінами, які діяли на час виникнення даних правовідносин), заява про встановлення факту прийняття спадщини та місця її відкриття може бути розглянута судом, якщо орган, який вчиняє нотаріальні дії, не вправі видати заявникові свідоцтво про право на спадщину через відсутність або недостатність документів, що необхідні для підтвердження в нотаріальному порядку факту вступу в управління або володіння спадковим майном.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов`язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними. Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення родинних відносин із спадкодавцем, проживання з ним однією сім`єю, постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, прийняття спадщини, яка відкрилася до 1 січня 2004 року тощо.

Аналогічна позиція викладена у п. 9 листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 року № 24-753/0/4-13.

Так, якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення родинних відносин із спадкодавцем, проживання з ним однією сім`єю, постійного проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, факту прийняття спадщини.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 524 ЦК УРСР, спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не замінено заповітом.

На час відкриття спадщини в період чинності ЦК УРСР (1963 р.) його нормами було передбачено певні дії, які свідчили про прийняття спадщини, у тому числі прийняття спадщини шляхом вступу у володіння та управління спадковим майном (фактичне прийняття спадщини).

За приписами ст.549 ЦК УРСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Виходячи зі змісту наведеної норми закону прийняття спадщини може підтверджуватися діями спадкоємців, які за своїм характером свідчать, що в шестимісячний строк із дня відкриття спадщини вони фактично вступили в управління або володіння спадковим майном.

Станом на день відкриття спадщини позивач ОСОБА_1 із тіткою ОСОБА_2 не проживала, але здійснювала догляд за нею. Після смерті ОСОБА_2 та шість місяців по тому, ОСОБА_1 здійснюючи догляд за майном померлої та користуючись ним, фактично вступила в управління або володіння спадковим майном.

Згідно ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Відповідно до ст. 1216 Цивільного кодексу України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Відповідно до ст.1217 Цивільного кодексу України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Відповідно до ст. 1218 Цивільного кодексу України, до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно з ч.ч.5, 1 ст.1268, 1270 ЦК України, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Згідно ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

За приписами ст. 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов`язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно.

За приписами ч.1 ст. 1225 Цивільного кодексу України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.

Відповідно до п. «г» ч. 1 ст. 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі прийняття спадщини.

За приписами п.п.10, 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» №7 відповідно до статті 1225 ЦК ( 435-15) право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. При вирішенні спору про спадкування права на земельну частку (пай) основним документом, що посвідчує таке право, є сертифікат про право на земельну частку (пай).

Статтею 1 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власника земельних часток (паїв)» передбачено, що до осіб, які мають право на земельну частку (пай) відносяться громадяни - спадкоємці права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом.

Згідно ст. 2 цього Закону основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією. Документами, що посвідчують право на земельну частку (пай), також є: свідоцтво про право на спадщину; рішення суду про визнання права на земельну частку (пай).

На врегулювання земельного питання з метою забезпечення правильного однакового застосування законодавства при розгляді судами земельних та пов`язаних із земельними відносинами майнових спорів Пленумом ВСУ винесено Постанову «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» № 7 від 16.04.2004 року, де п.24 зазначено, що сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення земельної ділянки в натурі (на місцевості) та видачі державного акта про право власності на землю.

Відповідно до п.п.16-17 Перехідних положень ЗК України громадянам власникам земельних часток (паїв) за їх бажанням виділяються в натурі (на місцевості) земельні ділянки з видачею державних актів на право власності на землю. Сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства. Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю. В разі смерті власника такого сертифіката, спадкування права на земельний пай здійснюється за нормами чинного законодавства, згідно норм ЦК України.

У відповідності ч. 1 ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до ч. 2 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права.

Враховуючи те, що позивач позбавлений можливості оформлення своїх спадкових прав та отримання свідоцтва про прийняття спадщини у позасудовому порядку, його не визнане право підлягає судовому захисту у спосіб встановлений п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України.

Отже, з огляду на вищевикладене, керуючись проаналізованими вище законодавчими положеннями, суд приходить до висновку про доведеність, обґрунтованість і законність заявлених позивачем вимог, які підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 15, 16, 1216-1218, 1225, 1261-1265, 1269, 1270, 1297 ЦК України, ст.ст. 524, 549 ЦК УРСР, ст. ст. 12, 13, 15, 16, 81, 89, 141, 259, 263-265, 268, 315, 354 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Позовну заяву ОСОБА_1 до Козинської сільської ради про встановлення факту прийняття спадщини та визнання права на земельну частку (пай) - задоволити.

Встановити факт прийняття спадщини ОСОБА_1 у порядку спадкування за законом, після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом фактичного вступу в управління спадковим майном.

Визнати за ОСОБА_1 , у порядку спадкування за законом право на земельну частку (пай), розміром 2,46 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), яка перебувала у колективній власності КСП «Нива» відповідно до сертифікату серії РВ № 0111125, виданого на підставі рішення Радивилівської районної держаної адміністрації від 07.03.1997 року за №84, що належала ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Апеляційна скарга подається до Рівненського апеляційного суду через Радивилівський районний суд протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНКОПП НОМЕР_2 , житель АДРЕСА_2 .

Відповідач: Козинська сільська рада Рівненської області, код ЄДРПОУ 04386485, місце знаходження: с.Козин вул.Берестецька, 145 Дубенського району Рівненської області.

Суддя В.О. Троцюк