Рішення № 98241675, 12.07.2021, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 липня 2021 року Справа № 480/3239/21

Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Воловика С.В., розглянувши в письмовому провадженні в приміщенні суду в місті Суми адміністративну справу №480/3239/21 за позовом ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) до Миколаївської сільської ради Сумського району Сумської області (далі – відповідач, Миколаївська сільська рада) про:

- визнання протиправним та скасування рішення "Про відмову в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність" від 02.04.2021 №103,

- зобов`язання відповідача надати дозвіл,

У С Т А Н О В И В:

І. Позиція позивача.

Підставою для звернення до суду з позовом ОСОБА_1 визначив порушення своїх прав на отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою внаслідок неправомірної, на його думку, відмови відповідача у наданні такого дозволу.

На переконання позивача, з огляду на приписи статей 118, 122 Земельного кодексу України Миколаївська сільська рада, за наслідками розгляду заяви про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, зобов`язана була надати дозвіл або мотивовану відмову у його наданні.

При цьому, підставою для відмови у наданні дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Втім, рішенням від 02.04.2021 №103, враховуючи рішення Сумського окружного адміністративного суду від 13.11.2020 по справі №480/5649/20, відповідач відмовив у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, оскільки викопіювання бажаної земельної ділянки перетинає межі населеного пункту с. Бурчак та через відсутність містобудівної документації населеного пункту с. Бурчак.

ІІ. Заперечення відповідача.

Не погоджуючись з позовними вимогами, у відзиві Миколаївська сільська рада зазначила, що рішення про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою ОСОБА_1 від 02.04.2021 №103 є правомірним, оскільки викопіювання бажаної земельної ділянки перетинає межі населеного пункту с. Бурчак та через відсутність містобудівної документації населеного пункту с. Бурчак.

Також, Миколаївська сільська рада зауважила на тому, що вимога зобов`язати надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою є втручанням в дискреційні повноваження відповідача та виходить за межі завдань адміністративного судочинства. Суд не вправі зобов`язати відповідача до вчинення тих дій, які згідно із земельним законодавством України можуть здійснюватися лише за його розсудом.

ІІІ. Процесуальні дії у справі.

Ухвалою суду від 16.04.2021 позовна заява прийнята до розгляду, відкрито провадження по справі № 480/3239/21, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, встановлені строки для подання відзиву, відповіді на відзив та заперечень.

IV. Обставини справи.

ОСОБА_1 , 14.05.2020 звернувся до Миколаївської сільської ради із заявою від 29.04.2020 (зареєстрована в сільській раді за № 171) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для особистого селянського господарства орієнтовною площею 2 га, яка розташована в межах с. Бурчак (Постоленської сільської ради) Миколаївської об`єднаної територіальної громади Сумського району Сумської області з кадастровим номером 5924786900:02:001:0219.

Рішенням від 28.05.2020 № 56 сільська рада відмовила позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою у зв`язку з невідповідністю місця розташування об`єкта вимогам законів.

Не погоджуючись з вищевказаним рішенням, позивач звернувся до суду. Так, рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 13.11.2020 у справі №480/5649/20 позовні вимоги ОСОБА_1 до Миколаївської сільської ради Сумського району Сумської області про визнання протиправною та скасування відмови, зобов`язання вчинити дії задоволено частково, крім іншого, зобов`язано Миколаївську сільську раду Сумського району Сумської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 29.04.2020 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2 га для ведення особистого селянського господарства та, за результатами її розгляду, прийняти рішення з урахуванням правової оцінки спірних правовідносин, наданої судом.

Рішенням від 02 квітня 2021 року №103 Миколаївська сільська рада, на виконання рішення Сумського окружного адміністративного суду від 13.11.2020 у справі №480/5649/20, відмовила позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, оскільки викопіювання бажаної земельної ділянки перетинає межі населеного пункту с. Бурчак та через відсутність містобудівної документації населеного пункту с. Бурчак.

V. Норми права, які регулюють спірні правовідносини та їх застосування.

На виконання частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частина 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до п. “а” ч.3 ст. 22 Земельного кодексу України від 25.10.2001 №2768-ІІІ (далі – Земельний кодекс України) землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Згідно ч.4 ст. 122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Порядок передачі земельних ділянок у власність громадян врегульовано ст.118 Земельного кодексу України відповідно до частин 6-7 якої громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення, серед іншого, особистого селянського господарства, у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Як убачається з наведених норм, стаття 118 Земельного кодексу України містить виключний перелік підстав для відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою. Відповідач, в силу вимог Земельного кодексу України та покладених на нього обов`язків, зобов`язаний в кожному випадку дослідити фактичні обставини повно та всебічно для з`ясування наявності чи відсутності встановлених законом підстав для відмови в задоволенні заяви.

VI. Висновки суду щодо доводів сторін та вирішення спору.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до ГУ Держгеокадастру у Сумській області з заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для особистого селянського господарства орієнтовною площею 2 га, яка розташована в межах с. Бурчак (Постоленської сільської ради) Миколаївської об`єднаної територіальної громади Сумського району Сумської області з кадастровим номером 5924786900:02:001:0219, однак отримав відмову.

Відповідач, розглядаючи вдруге заяву ОСОБА_1 , повинен був прийняти одне з двох рішень: надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надати мотивовану відмову у його наданні. При цьому, у випадку надання відмови, Миколаївська сільська рада повинна була керуватись лише тими підставами, виключний перелік яких визначено у ст.118 Земельного кодексу України.

Вдруге відмовляючи у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, в наказі від 02.04.2021 №103 відповідач зазначив, що підставою для відмови позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність зазначено те, що викопіювання бажаної земельної ділянки перетинає межі населеного пункту с. Бурчак та через відсутність містобудівної документації населеного пункту с. Бурчак.

У вказаному рішенні Миколаївська сільська рада не зазначає в чому саме полягає невідповідність місця розташування земельної ділянки, що планується до відведення, вимогам законів, прийнятим відповідно до них нормативно-правовим актам, чи генеральним планам населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічним обґрунтуванням використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектам землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затвердженим у встановленому законом порядку. Невідповідність місця розташування земельної ділянки має бути пояснена вказівкою на конкретні невідповідності, відсутність плану зонування або детального плану території відповідного населеного пункту не залежить від волевиявлення позивача та не доводить наявність тих обов`язкових умов, з якими законодавець пов`язує можливість відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Суд зазначає, що така підстава для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, яка зазначена в наказі від 02.04.2021 №103, не передбачена частиною 7 ст. 118 Земельного кодексу України.

Разом з тим, суд зазначає, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає прийняття позитивного рішення про надання її у власність, оскільки процес передачі земельної ділянки громадянам у власність є стадійним, зокрема, першою стадією якого є надання уповноваженим органом дозволу на розробку вказаного проекту, що свідчить про відсутність у відповідача підстав для встановлення будь-яких обмежень у надані дозволу на розробку проекту землеустрою іншій особі при дотриманні нею вимог Земельного кодексу України.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 05.03.2019 року у справі № 360/2334/17.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що наказ від 02.04.2021 №103 "Про відмову в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність" не відповідає критеріям, встановленим ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв`язку з чим, є протиправним, а позовні вимоги в цій частині – обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо посилання відповідача на те, що позовна вимога про зобов`язання Миколаївську сільську раду надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою є втручанням в дискреційні повноваження відповідача та виходить за межі завдань адміністративного судочинства, суд зазначає наступне.

Згідно до положень Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта.

На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

У справі, що розглядається, повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивовано відмови у його наданні, регламентовано частиною шостою статті 118 ЗК України.

Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Дана позиція суду узгоджується з постановою Верховного Суду від 05 березня 2019 року по справі №2040/6320/18.

Враховуючи викладене та те, що рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 13.11.2020 року по справі №480/5649/20 вже визнавалися протиправними дії Миколаївської сільської ради щодо відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для особистого селянського господарства орієнтовною площею 2 га, яка розташована в межах с. Бурчак (Постоленської сільської ради) Миколаївської об`єднаної територіальної громади Сумського району Сумської області з кадастровим номером 5924786900:02:001:0219, суд доходить висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог щодо стягнення моральної шкоди в розмірі 20 000,00 грн., суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Відповідно до ст. 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Судом враховується, що обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди. Шкода - це зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв`язок як елемент цивільного правопорушення виражає зв`язок протиправної поведінки та шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода - наслідком. При цьому в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою. Отже, позивач повинен довести не тільки протиправність поведінки відповідача, а й наявність самої моральної шкоди та причинний зв`язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою.

Зазначене вище повністю узгоджується з правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду від 10 жовтня 2018 року по справі № 640/3837/17 та від 29 серпня 2018 року по справі № 686/16161/16-ц.

Позивачем не доведено факт завдання через ненадання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність моральної шкоди, не надано належних та допустимих доказів на підтвердження останнього.

На підставі ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України суд вважає необхідним стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача судовий збір в розмірі 908,00 грн., сплачений при зверненні до суду.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241- 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Миколаївської сільської ради Сумського району Сумської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії – задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення восьмого скликання шостої сесії Миколаївської сільської ради від 02.04.2021 №103.

Зобов`язати Миколаївську сільську раду Сумського району Сумської області (42322, Сумська область, Сумський район, с. Миколаївка, вул. Шевченка, 1, код ЄДРПОУ 04391434) надати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідент. номер НОМЕР_1 ) дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 гектара для ведення особистого селянського господарства, яка розташована в межах с. Бурчак (Постольненської сільської ради) Миколаївської ОТГ Сумського району Сумської області.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Миколаївської сільської ради Сумського району Сумської області (42322, Сумська область, Сумський район, с. Миколаївка, вул. Шевченка, 1, код ЄДРПОУ 04391434) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідент. номер НОМЕР_1 ) витрати на оплату судового збору в сумі 908 (дев`ятсот вісім) грн. 00 коп.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні скарги подаються через Сумський окружний адміністративний суд.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.В. Воловик