Рішення № 98241637, 12.07.2021, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 липня 2021 року Справа №480/3643/21

Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кравченка Є.Д., розглянувши в порядку спрощеного провадження в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/3643/21 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А1476 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач), звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини А1476 (далі - відповідач), в якій просить:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини А1476 щодо не нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 20.07.2016 по 16.05.2019 та грошової компенсації відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, 16.05.2019;

- зобов`язати Військову частину А1476 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.04.2018;

- зобов`язати Військову частину А1476 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період 2016, 2017, 2018 та 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 16.05.2019.

Позовні вимоги мотивовані тим, що під час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідач не провів з ним розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні відпусток, передбачених Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". На переконання позивача, він має право на виплату такої компенсації. Крім того, відповідачем в порушення вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» в період з 20.07.2016 по 16.05.2019 ОСОБА_1 не виплачувалась індексація грошового забезпечення. Позивач вважає, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці, а її проведення у зв`язку зі зростанням споживчих цін є обов`язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності, виду юридичної особи та її фінансування.

Ухвалою суду від 30.04.2021 відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Представник відповідача надав відзив на позов, у якому просив відмовити у задоволенні позову та зазначив, що відповідно до ч.ч. 17, 18 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовці мають право на додаткові відпустки із збереженням грошового забезпечення. Водночас, в особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток, у тому числі додаткових, припиняється. Крім того, додаткова оплачувана відпустка, яка надається учасникам бойових дій та інвалідам війни, не належить до категорії щорічних, передбачених Законом України "Про відпустки". Така відпустка надається за календарний рік незалежно від відпрацьованого часу та має бути використана військовослужбовцем протягом календарного року. Така відпустка не замінюється грошовою компенсацією та в разі звільнення військовослужбовця, який має право на зазначену відпустку, за неї не виплачується грошова компенсація за дні невикористаної відпустки. За таких обставин, не виплативши грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік, відповідач діяв відповідно до вимог чинного законодавства і в межах наданих повноважень.

Крім того, відповідач зазначив, що у межах наявного фінансового ресурсу можливості виплатити індексацію грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України з червня 2016 року по березень 2018 року у Міністерства оборони України не було.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» було підвищено розміри посадових окладів всіх категорій військовослужбовців з 01 березня 2018 року. Пунктом 5 Порядку проведення індексації доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 визначено, що у разі підвищення розмірів мінімальної заробітної плати, пенсії, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, стипендій, а також у разі зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів місяць, в якому відбулося підвищення, вважається базовим при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення. У базовому місяці значення індексу споживчих цін приймається за 1 або 100 відсотків. Індексація грошових доходів, отриманих громадянами за цей місяць, не провадиться. З наступного місяця здійснюється обчислення наростаючим підсумком індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації. Таким чином, з урахуванням викладеного, у військовій частині А 1476 обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення почало здійснюватись з квітня 2018 року (наступний місяць після підвищення грошового забезпечення) за умови перевищення встановленого порогу індексації. Індекс споживчих цін, обчислений наростаючим підсумком з квітня 2018 року перевищив поріг індексації в грудні 2018 року і становив 3,7 % (таблиця 1). Тобто, право військовослужбовців на індексацію грошового забезпечення настає в грудні 2018 року за індексом 3,7 %. Індексації підлягають доходи в межах прожиткового мінімуму (у грудні - 1 921 грн.). Сума індексації в грудні становила 71 грн. 08 коп. (7 921 * 3,7 %) і підвищилась до травня 2019 року.

При цьому, відповідач стверджує, що індексація грошового забезпечення за період грудень 2018 року - травень 2019 року позивачу нараховувалась та була виплачена.

Також, відповідач зауважив, що позивачем було пропущено строк звернення до суду, передбачений ст. 122 КАС України.

Справа розглядається у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження на підставі статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази у їх сукупності, суд вважає, що позовна заява підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що наказом ТВО командира військової частини-польова пошта В1060 від 20.07.2016 № 162 (по стройовій частині) солдата ОСОБА_1 , призначеного наказом Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від “14” липня 2016 р № 158-РС на посаду водія-хіміка відділення радіаційної, хімічної, біологічної розвідки взводу радіаційного, хімічного, біологічного захисту військової частини польова пошта В1060, який прибув із військової частини польова пошта смт. Десна Козелецького району Чернігівської області, з “20” липня 2016 року зараховано до списків особового складу, на всі види забезпечення, а на котлове - з “22” липня 2016 року (зворотній бік а.с. 6).

Відповідно до мобілізаційного розпорядження Генерального штабу Збройних Сил України від 18.03.2014 № 322/1/02040КП з 22.03.2014 року умовне найменування військової частини А1476 змінено на військова частина польова пошта В1060, а з 30.06.2017 року відповідно до спільної директиви Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України від 26.04.2017№ Д-322/1/5дск умовне найменування військова частина польова пошта В1060 анульовано та змінено на військова частина А1476.

21.10.2016 позивачем було отримано статус і посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_1 (а.с. 13).

Наказом командира військової частини А1476 від 16.05.2019 № 107 ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу частини з 16.05.2019 та з усіх видів забезпечення з 16.05.2019 (а.с. 6).

Позивач звернувся до військової частини А1476 із заявою про нарахування та виплату йому грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 по 2019 роки.

Водночас, як вбачається з матеріалів справи, та не заперечувалось представником відповідача у письмовому відзиві, в період з 2016 по 2019 роки додаткова відпустка ОСОБА_1 як учаснику бойових дій не надавалась, грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки згідно п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" не нараховувалась та не виплачувалась.

Листом відповідача від 17.03.2020 № 151 позивача повідомлено, що відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного часу або до моменту прийняття рішення про демобілізацію надання військовослужбовцям інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або лікуванням після тяжкого поранення за висновком (постановою) військову-лікарської комісії, припиняється. Тому за час проходження військової служби у період з 2016 по 2019 роки йому додаткова відпустка, яка передбачена пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», не надавалась.

Поряд з цим, на даний час, відсутнє роз`яснення вищого командування щодо порядку та механізму виплати компенсація за всі невикористані дні додаткової відпустки. Враховуючи вищевикладене, питання виплати військовослужбовцям грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки (в контексті питання надання відпустки учасникам бойових дій - додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів) вирішується лише в судовому порядку (а.с. 7).

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Правовий статус ветеранів війни визначає Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", відповідно до ст. 4 якого ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать, зокрема, учасники бойових дій.

Учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час (ст. 5 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту").

Відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" учасникам бойових дій надаються пільги, зокрема, використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Статтею 4 Закону України "Про відпустки" (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до статті 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон № 2011-XII) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 № 3543-XII (далі - Закон № 3543-XII), "Про оборону України" від 06.12.1991 № 1932-XII (далі - Закон № 1932-XII).

За визначенням статті 1 Закону № 543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Стаття 1 Закону № 1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

В статті 1 Закону № 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски.

Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Водночас у разі невикористання додаткової відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо.

Проте обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 № 3551-XII, пунктом 8 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-ХІІ, статтею 16-2 Закону України "Про відпустки" від 05.11.1996 № 504/96-ВР.

Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 № 745/32197 (далі - Наказ № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби, їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.

Крім того, суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30.04.2013 року у справі "Тимошенко проти України" (заява № 49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту "законності", передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).

Отже, при звільненні з військової служби у запас, позивач мав право на отримання грошової компенсації за невикористані ним у 2016-2019 роках дні додаткових відпусток, як учасник бойових дій, передбачені пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.

Таким чином, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткових відпусток, передбачених п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" з 2016 року по 2019 рік.

Безпідставним є твердження позивача про те, що з урахуванням дії в Україні особливого періоду та призупинення відповідних прав військовослужбовців щодо додаткових відпусток, позивач не набув відповідного права на отримання грошової компенсації за неотримані додаткові відпустки, оскільки припинення відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке (тобто, право на відпустку) може бути реалізовано у один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Дана позиція суду узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, вказаними в постанові від 21.08.2019 у зразковій справі № 620/4218/18 (Пз/9901/4/19).

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не довів правомірності своєї бездіяльності щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації відпустки позивачу, як учаснику бойових дій, за період з 2016 по 2019 рік.

Таким чином, суд вважає позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання протиправною бездіяльності Військової частини А1476 щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 по 2019 рік та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу таку компенсацію обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Стосовно позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення та зобов`язання нарахувати і виплатити індексацію, суд зазначає наступне.

Як встановлено з карток особового рахунку військовослужбовця ОСОБА_1 за 2016, 2017, 2018, 2019 роки та довідок Військової частини А1476 від 17.03.2020 № 65/Ф, № 66/Ф, № 67/Ф про доходи ОСОБА_1 , під час проходження служби у період з серпня 2016 року по жовтень 2018 року позивачу не нараховувалась та не виплачувалась індексація грошового забезпечення, у період з листопада 2018 року по лютий 2019 року індексація грошового забезпечення нарахована та виплачена позивачу у розмірі 71,08 грн. на місяць, а в період з лютого по травень 2019 року - у розмірі 134,47 грн. на місяць (а.с. 8-11).

Закон України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Відповідно до абзацу 2 ч. 3 ст. 9 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Згідно ст. 18 Закону України Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.

В силу ст. 19 Закону України Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Так, Законом України Про індексацію грошових доходів населення визначені правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.

Частинами 1 та 5 ст. 2 Закону України Про індексацію грошових доходів населення (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, серед яких оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

В силу положень ч. 1 ст. 4 Закону України Про індексацію грошових доходів населення (в редакції від 28.12.2014 року) індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка.

Згодом Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24 грудня 2015 року N 911-VIII у частині першій статті 4 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., N 15, ст. 111) цифри "101" замінено цифрами "103".

Приписами ч. 2 ст. 5 Закону України Про індексацію грошових доходів населення (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.

Згідно ч. 6 ст. 5 Закону України Про індексацію грошових доходів населення (в редакції від 28.12.2014 року) проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" від 3 жовтня 2017 року N 2148-VIII у Законі України "Про індексацію грошових доходів населення" у статті 5, зокрема у частині шостій слова "бюджету Пенсійного фонду України" та "інших" виключено.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 (далі - Порядок № 1078).

Згідно із пунктом 1-1 Порядку № 1078 (в редакції від 29.01.2014 року) підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.

Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка.

Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 р. - місяця опублікування Закону України від 6 лютого 2003 р. N 491-IV "Про внесення змін до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення".

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2016 р. N 77 "Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. N 1078 і від 9 грудня 2015 р. N 1013" в абзаці другому пункту 1-1 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. N 1078, цифри "101" замінено цифрами "103".

Пунктом 4 Порядку № 1078 встановлено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексується, зокрема, грошове забезпечення.

Отже, на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов`язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації.

Твердження відповідача, що відповідно до положень Закону України Про індексацію грошових доходів населення проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік, суд вважає необґрунтованими, оскільки частина шоста статті 5 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", на яку посилається відповідач, не обмежує проведення передбачених чинним законодавством України виплат, а вказує на джерела походження цих коштів.

Дана позиція суду узгоджується з постановою Верховного суду від 19 червня 2019 року по справі №825/1987/17 (адміністративне провадження №К/9901/50622/18).

Також посилання відповідача на відсутність коштів для виплати індексації, суд вважає безпідставними, оскільки індексація заробітної плати (грошового забезпечення) є одним із способів забезпечення державних соціальних стандартів і нормативів, тому держава не може односторонньо відмовитись від взятих на себе зобов`язань, шляхом не виділення на дані цілі бюджетних асигнувань, без внесення відповідних змін до чинного законодавства щодо зміни соціальних стандартів і нормативів.

Таким чином суд зазначає, що вказані відповідачем обставини не позбавляють його обов`язку провести індексацію грошового забезпечення позивача у встановленому законом порядку.

Як зазначалось вище, правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначає Порядок № 1078.

Згідно п. 1-1 Порядку № 1078 обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з березня 2003 р. - місяця опублікування Закону України від 6 лютого 2003 р. № 491-IV Про внесення змін до Закону України Про індексацію грошових доходів населення.

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.

Відповідно до п. 5 Порядку № 1078, у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.

Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.

Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.

Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.

У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.

Суд зауважує, що відповідачем не надано суду належних доказів правомірності ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 20.07.2016 по 30.03.2018.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності військової частини А1476 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення та зобов`язання військової частини нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 20.07.2016 по 30.03.2018 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

При цьому, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності військової частини А1476 щодо не нарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення та зобов`язання військової частини нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 20.07.2016, оскільки в цей період ОСОБА_1 не перебував на службі у військовій частині А1476.

Безпідставними, є, також, і вимоги позивача про визнання протиправною бездіяльності військової частини А1476 щодо не нарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення у період з квітня 2018 року по травень 2019 року, з огляду на наступне.

Так, в період з квітня по жовтень 2018 року індекс споживчих цін, обчислений наростаючим підсумком не перевищував поріг індексації 103 відсотка, а тому у відповідача не було підстав нараховувати індексацію грошового забезпечення за цей період.

Водночас, в період з листопада 2018 року по травень 2019 року індексація грошового забезпечення нараховувалась та виплачувалась ОСОБА_1 , що підтверджується наявними в матеріалах справи картками особового рахунку військовослужбовця ОСОБА_1 за 2016, 2017, 2018, 2019 роки та довідками Військової частини А1476 від 17.03.2020 № 65/Ф, № 66/Ф, № 67/Ф (а.с. 8-11).

Стосовно доводів відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 5 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Згідно із ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно із ч. 2 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Як зазначив Конституційний Суд України у своєму рішенні від 15.10.2013 № 9-рп/2013, працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем. Це право працівника відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим конституційного принципу верховенства права та не порушує балансу прав і законних інтересів працівників і роботодавців.

Отже, суд приходить висновку, що індексація грошового забезпечення є складовою такого грошового забезпечення, а тому, відповідно до ст. 233 КЗпП України строк звернення до суду не застосовується.

Приписами пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за №745/32197 (далі - Порядок № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Спеціальним законодавством прямо не врегульовано питання строків звернення до суду у зв`язку з порушенням відповідачем законодавства про оплату праці (виплату грошового забезпечення), однак за змістом пункту 3 розділу XXXI Порядку №260 грошова компенсація виплачується за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки. Отже, право на отримання таких виплат не обмежується жодним строком.

Суд відхиляє твердження відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до суду, оскільки стягнення сум компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій та стягнення індексації грошового забезпечення не обмежені позовною давністю.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини А1476 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А1476 щодо не нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 20.07.2016 по 30.03.2018.

Зобов`язати Військову частину А1476 (вул. Г.Кондратьєва, буд. 165, м. Суми, Сумська область, 40021, ідентифікаційний код 24983349) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) індексацію грошового забезпечення за період з 20.07.2016 по 30.03.2018.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А1476 щодо не нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 16.05.2019.

Зобов`язати Військову частину А1476 (вул. Г.Кондратьєва, буд. 165, м. Суми, Сумська область, 40021, ідентифікаційний код 24983349) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2016, 2017, 2018 та 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 16.05.2019.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Апеляційні скарги до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подаються через Сумський окружний адміністративний суд.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Є.Д. Кравченко