Рішення № 98241247, 12.07.2021, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/5190/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 липня 2021 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Катаєвої Е.В., розглянувши у порядку письмового провадження в місті Одесі справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ; адреса місця проживання: АДРЕСА_2 ) до Військової частини 1485 (Одеського загону морської охорони) (вул. Приморська, 37, м. Одеса, 65026) про зобов`язання вчинити певні дії, –

В С Т А Н О В И В:

До суду з адміністративним позовом звернувся ОСОБА_1 до Військової частини 1485, в якому позивач просить зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити йому – ОСОБА_1 , середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.09.2019 по 31.07.2020 року.

Позивач зазначив, що він проходив військову службу за контрактом, на посаді начальника відділу організаційно-мобілізаційної роботи штабу військової частини 1485 (Одеського загону морської охорони), в званні капітан 1 рангу та звільнений з військової служби в запас Збройних Сил України наказом Голови Державної прикордонної служби України від 13.09.2019 року №935- ос. Наказом командира 1 загону морської охорони від 20.09.2019 року №397-ос виключений зі списку особового складу та всіх видів забезпечення.

Станом на день прийняття наказу про виключення зі списків особового складу, військовою частиною 1485 (Одеський загін морської охорони) не проведено розрахунків щодо виплати належних сум при звільненні з військової служби.

Позивач вказує, що 16.03.2021 року звернувся до відповідача із заявою про надання інформації про розміри та дату виплат належних сум при звільненні з військової служби.

23.03.2021 року отримав відповідь за №11/4-П з довідкою про нарахування та виплату належних сум при звільненні з військової служби, а саме: - вихідна допомога у разі звільнення у розмірі 66531,38 грн нарахована 29.06.2019 року, виплачена 27.09.2019 року; - грошова компенсація за невикористану додаткову відпустку як учасника бойових дій у розмірі 41340,91грн нарахована 26.12.2019 року, виплачена 27.12.2019 року; - індексація грошового забезпечення у розмірі 2909,93 грн нарахована 30.07.2020 року, виплачена 31.07.2020 року; - грошова компенсація за піднайом житлових приміщень у розмірі 1610 грн нарахована 28.10.2019 року, виплачена 29.10.2019 року; - грошова компенсація за піднайом житлових приміщень у розмірі 1073,33 грн нарахована 19.11.2019 року, виплачена 20.11.2019 року; - грошова компенсація за неотримане речове майно у розмірі 18000,18 грн нараховано 26.12.2019 року, виплачена 27.12.2019 року.

Відповідно до п. 293 Положення про проходження громадянами України військової служби у Державній прикордонній службі України затвердженого Указом Президента від 29.12.2009 року №1115/2009 особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу військової частини розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпеченням.

Позивач зазначає, що станом на день виключення зі списків особового складу військової частини 20.09.2019 року з ним не проведено розрахунок щодо виплати належних сум при звільненні з військової служби (повний розрахунок здійснений 31.07.2020 року), тому виникло право на отримання середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні з військової служби.

Оскільки спеціальним законодавством не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення за час затримки розрахунку, необхідно керуватися порядком, встановленим Кодексом законів про працю України. Позивач з посиланням на ст.ст.116,117 КЗпПУ, Порядок обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р №100 (далі - Порядок №100) просить задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою суду від 06.04.2021 року позов залишений без руху та позивачу наданий строк на усунення недоліків позову.

Ухвалою суду від 20.04.2021 року позовна заява прийнята до розгляду та провадження по справі відкрите, вирішено розгляд справи здійснити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою суду від 11.05.2021 року адміністративний позов ОСОБА_1 – залишений без руху, наданий строк на усунення недоліків позову, а саме подання заяви про поновлення строку звернення до суду з причинами поважності їх пропуску.

Ухвалою суду від 07.06.2021 року адміністративний позов ОСОБА_1 – залишений без руху, продовжений строк на усунення недоліків позову.

Ухвалою суду від 08.07.2021 року поновлений строк позивачу на звернення до суду з позовом, відмовлено Військовій частині 1485 у задоволенні клопотання про залишення позову без розгляду,продовжений розгляд справи.

Відповідач подав до суду відзив на позов, в якому просив відмовити у задоволенні позову та зазначив, що позивач був звільнений з військової служби наказом від 13.09.2019 року №935 - ОС, та виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення наказом від 20.09.2019 року. Виплати належних позивачу сум розпочались 26.09.2019 року та закінчились 31.07.2020 року. Періодичність виплат була пов`язана із надходженням до в/ч 1485 фінансування з державного бюджету.

На думку представника в такому випадку порушені права підлягають захисту судом у спосіб, що дозволить відновити таке порушене право. З матеріалів справи, будь-яких рішень, дій чи бездіяльності, які б порушували права, свободи чи інтереси позивача, в/ч 1485 не приймалося та не вчинялося. На момент розглядання даної справи з боку в/ч 1485 перед позивачем заборгованості також немає.

Предметом цього адміністративного спору є стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, але позивачем не зазначено саме який вид виплати виплачено не було. Таким чином, в/ч 1485 не може з`ясувати, де саме було порушене право позивача, та яке саме право він вважає таким. Не можна з`ясувати, також й суму, від якої відштовхується позивач, для того щоб суд розрахував, чи співмірна сума затримки сумі середнього заробітку який позивач прагне стягнути.

Представник відповідача звертає увагу на те, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 року у справі №821/1083/17 зазначила, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Представник відповідача зауважує, що аналізуючи юридичну та фактичну обґрунтованість доводів позивача та з урахуванням критеріїв, які слід враховувати при зменшені розміру відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, військова частина вважає, що позовні вимоги не відповідають принципам розумності, справедливості та пропорційності встановлених заходів відповідальності з боку суб`єкта владних повноважень. З врахуванням принципу справедливості та співмірності, військова частина 1485 вважає, що середній заробіток за час затримки розрахунку не має бути нарахований та виплачений позивачу, оскільки істотної частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком позивача не існує, також не зазначений розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати позивачу при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення, ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та в чому полягали протиправність дій роботодавця у спірних правовідносинах.

Справа розглянута в порядку письмового провадження.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу за контрактом, на посаді начальника відділу організаційно-мобілізаційної роботи штабу військової частини 1485 (Одеського загону морської охорони), в званні капітан 1 рангу та звільнений з військової служби в запас Збройних Сил України наказом Голови Державної прикордонної служби України від 13.09.2019 року №935- ос. Наказом командира 1 загону морської охорони від 20.09.2019 року №397-ос виключений зі списку особового складу та всіх видів забезпечення (а.с.9).

Згідно з автоматизованою системою діловодства суду судом розглянута справа № 420/7013/19 за позовом ОСОБА_1 , якій надійшов до суду 25.11.2019 року. Рішенням суду від 09.12.2019 року позов ОСОБА_1 задоволений. Визнана протиправною бездіяльність військової частини 1485 (Одеського загону морської охорони) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 компенсації за невикористані додаткові відпустки як учаснику бойових дій з 2015 року по день звільнення. Зобов`язано військову частину 1485 (Одеський загін морської охорони) нарахувати та виплатити компенсацію за невикористані додаткові відпустки як учаснику бойових дій з 2015 року по день звільнення.

16.03.2021 року позивач звернувся до відповідача із заявою про надання інформації про розміри та дату виплат належних йому сум при звільненні з військової служби.

23.03.2021 року отримав відповідь за № 11/4-П з довідкою про нарахування та виплату належних сум при звільненні з військової служби, а саме: - вихідна допомога у разі звільнення у розмірі 66531,38 грн нарахована 29.06.2019 року, виплачена 27.09.2019 року; - грошова компенсація за невикористану додаткову відпустку як учасника бойових дій у розмірі 41340,91грн нарахована 26.12.2019 року, виплачена 27.12.2019 року; - індексація грошового забезпечення у розмірі 2909,93 грн нарахована 30.07.2020 року, виплачена 31.07.2020 року; - грошова компенсація за піднайом житлових приміщень у розмірі 1610 грн нарахована 28.10.2019 року, виплачена 29.10.2019 року; - грошова компенсація за піднайом житлових приміщень у розмірі 1073,33 грн нарахована 19.11.2019 року, виплачена 20.11.2019 року; - грошова компенсація за неотримане речове майно у розмірі 18000,18 грн нараховано 26.12.2019 року, виплачена 27.12.2019 року (а.с.15).

Враховуючи, що після звільнення відповідач з ним розраховувався до 31.07.2020 року включно, позивач вважаючи порушеними його права звернувся до суду з даним позовом про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити йому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.09.2019 по 31.07.2020 року.

Дослідивши заяви по суті та надані учасниками справи докази, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Відповідно до п. 293 Положення про проходження громадянами України військової служби у Державній прикордонній службі України затвердженого Указом Президента від 29.12.2009 року №1115/2009 особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу військової частини розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпеченням.

В наказі командира 1 загону морської охорони від 20.09.2019 року №397-ос про виключення зі списку особового складу та всіх видів забезпечення позивача зазначено лише про виплату позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні. Про інші виплати не зазначено.

Проте судом достовірно встановлено, що не оспорюється представником відповідача у відзиві, що після звільнення позивача зі служби йому нараховувались та виплачувались належні йому виплати при звільненні. Позивач буд виключений зі списку особового складу та всіх видів забезпечення 20.09.2019 року, проте останні виплати йому здійснені 31.07 2020 року (індексація у сумі 2909,93грн.)

Спеціальне законодавство щодо проходження служби військовослужбовцями не регулює правовідносини щодо відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, у зв`язку з чим застосуванню підлягають норми КЗпПУ.

За приписами ст.116 КЗпПУ при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Частиною 1 ст.117 КЗпПУ визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст.116 КЗпПУ, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Разом з тим ст.116 КЗпПУ на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбаченіст.117 КЗпПУ, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 КЗпПУ, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.02.2020 року по справі № 821/1083/17 аналізуючи застосування ст.ст.116,117 КЗпПУ дійшла до висновку, що цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена ст.117 КЗпПУ відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно дост.117 КЗпПУ, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

За змістом ч.1 ст.117 КЗпПУ обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина 1ст.117 КЗпПУ переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина 2 ст.117 КЗпПУ стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в ч.1 ст.117 КЗпПУ). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими ЦКУ, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене ст.117 КЗпПУ, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпПУ, враховуючи:

розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором,

період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника,

інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково, тобто застосувавши принцип співмірності.

У даній справі судом встановлено, що відповідач не здійснив нарахування та виплату всіх належних позивачу коштів при його звільненні 20.09.2019 року.

Нарахування та виплати почались здійснюватися відповідно до довідки №70 від 23.03.2021 року з 26.09.2019 року та основна заборгованість була виплачена станом на 27.12.2019 року, тобто із затримкою більш трьох місяців. Крім того, індексація у сумі 2909,03 грн була нарахована лише 30.07.2020 року та виплачена 31.07.2020 року. Загальна сума виплачена із затримкою складає 131465,73грн.

Вказані обставини не заперечуються відповідачем. При цьому представник відповідача посилається на те, що затримка розрахунку з позивачем відбулась з причин відповідного фінансування вказаних виплат з державного бюджету.

Суд вважає, що вказані доводи не є підставою для звільнення в цілому від відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, оскільки відповідачем не надано належних та допустимих доказів щодо заходів своєчасного розрахунку з позивачем. При цьому суд враховує тривалість часу нездійснення повного розрахунку з позивачем.

Враховуючи компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд дійшов висновку про зменшення розміру відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпПУ.

Застосовуючи до даних правовідносин принцип співмірності суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог позивача, шляхом зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу за затримку розрахунку з ним 35 тис грн.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Статтею 76 КАС України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши надані докази суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Керуючись статтями 2,3,6,7,8,9,12,139,241-246 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ; адреса місця проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини 1485 (Одеського загону морської охорони) (вул. Приморська, 37, м. Одеса, 65026, код ЄДРПОУ 23311292) про зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Зобов`язати Військову частину 1485 (Одеський загін морської охорони) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за затримку розрахунку з ним при звільненні у розмірі 35,00 тис грн (тридцять п`ять тисяч гривень).

У задоволені решти позовних вимог – відмовити.

Рішення набирає законної сили у порядку ст.255 КАС України.

Рішення може бути оскаржене у порядку та строки встановлені ст.295-297 КАС України.

Суддя Е.В. Катаєва