Ухвала суду № 98240647, 12.07.2021, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про залишення позову без розгляду

12 липня 2021 року Справа № 320/3226/21

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горобцової Я.В., за участю секретаря судового засідання Витвицького О.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Броварського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання неправомірними дій, визнання протиправними та скасування постанов,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Броварського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання неправомірними дій, визнання протиправними та скасування постанов.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2021 року дану позовну заяву залишено без руху та зобов`язано позивача усунути зазначені у мотивувальній частині ухвали недоліки протягом п`яти днів з дня вручення ухвали.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 13 травня 2021 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного провадження з повідомленням учасників справи.

З урахуванням уточнених позовних вимог, позивач просить суд:

- визнати неправомірними дії Броварського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) щодо винесення постанови про відкриття виконавчого провадження №50445970 від 10.03.2016 та скасувати постанову Броварського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) щодо винесення постанови про відкриття виконавчого провадження №50445970 від 10.03.2016;

- визнати неправомірними дії Броварського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) щодо винесення постанови про стягнення виконавчого збору від 28.04.2016 по виконавчому провадженню №50445970 та скасувати постанову Броварського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) щодо винесення постанови про стягнення виконавчого збору від 28.04.2016 по виконавчому провадженню №50445970;

- визнати неправомірними дії Броварського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) щодо винесення постанови про арешт майна боржника від 30.03.2017 по виконавчому провадженню №50445970 та скасувати постанову Броварського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) щодо винесення постанови про арешт майна боржника від 30.03.2017 по виконавчому провадженню №50445970.

У якості підстави позову позивач зазначив, що відповідачем, всупереч вимогам чинного законодавства, не було повідомлено позивача про відкриття виконавчого провадження.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 30 червня 2021 року судом витребувано оригінал повідомлення про вручення поштового відправлення зі штриховим ідентифікатором 0740103107966 (0740017923777).

12 липня 2021 року від відповідача надійшли витребувані документи.

Відповідач не скористався своїм правом щодо подання відзиву на позовну заяву, заяв/клопотань суду не направлено, а відтак враховуючи положення частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справу за наявними матеріалами у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, дійшов таких висновків.

Відповідно до постанови Одеської митниці ДФС України у справі про порушення митних правил №1171/50000/15 від 20 січня 2016 року на ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу розміром 300% від несплаченої суми митних платежів, що складає 540 470 грн 46 коп. Згідно постанови, вона набрала законної сили 30.01.2016. Строк пред`явлення виконавчого документа до виконання - 20.04.2016.

Одеська митниця ДФС України 22 лютого 2016 року звернулась до Броварського міськрайонного управління юстиції із заявою про примусове виконання постанови Одеської митниці ДФС України у справі про порушення митних правил №1171/50000/15 від 20 січня 2016 року.

На підставі заяви стягувача 10 березня 2016 року державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Броварського міськрайонного управління було відкрито виконавче провадження ВП №50445970.

В межах вказаного виконавчого провадження державним виконавцем 28 квітня 2016 року було винесено постанову про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 54 047,05 грн.

30 березня 2017 року державним виконавцем було винесено постанову про арешт майна боржника, відповідно до якої накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно боржника.

Вважаючи постанови про відкриття виконавчого провадження, про стягнення виконавчого збору та про арешт майна боржника, протиправними позивач звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

До 05 жовтня 2016 року умови і порядок виконання рішень судів у разі невиконання їх у добровільному порядку визначав Закон України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року №606-XIV (далі - Закон №606-XIV; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до статті 1 Закону №606-ХІV виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Згідно з частиною першою статті 25 Закону №606-ХІV державний виконавець зобов`язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред`явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред`явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Частиною другою статті 25 Закону №606-ХІV встановлено, що державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п`ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.

Копії постанови про відкриття виконавчого провадження надсилаються не пізніше наступного робочого дня стягувачу та боржникові (частина п`ята статті 25 Закону №606-ХІV).

Відповідно до статті 20 Закону №606-ХІV виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. У разі якщо боржник є юридичною особою, то виконання провадиться за місцезнаходженням його постійно діючого органу або майна. Право вибору місця виконання між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії з виконання рішення на території, на яку поширюються їх функції, належить стягувачу.

В той же час, відповідно до ч.1, 4, 5 ст.31 Закону України «Про виконавче провадження» копії постанов державного виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження), що державний виконавець зобов`язаний довести до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам із супровідними листами простою кореспонденцією, крім постанов про відкриття виконавчого провадження або відмову у відкритті виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до статті 47 цього Закону, що надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Боржник вважається повідомленим про відкриття виконавчого провадження, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі. Державний виконавець або уповноважена ним особа може особисто вручити документи виконавчого провадження сторонам або іншим учасникам виконавчого провадження під розписку. Належним чином оформлена відмова сторін виконавчого провадження від одержання документів виконавчого провадження не є перешкодою для проведення подальших виконавчих дій у встановленому цим Законом порядку.

Отже системний аналіз вказаних положень Закону свідчить про те, що перед тим, як вживати відповідні заходи з примусового виконання рішення, державний виконавець зобов`язаний пересвідчитися у тому, що боржник належним чином повідомлений про відкриття виконавчого провадження та у встановлений строк самостійно таке рішення не виконав.

З матеріалів справи слідує, що відповідно до супровідного листа від 10.03.2016 №8746 на адресу позивача було направлено копію постанови про відкриття виконавчого провадження за адресою, вказаною у виконавчому документі, а саме: АДРЕСА_1 . В судовому засіданні представник позивача підтвердив, що позивач зареєстрований за вказаною адресою.

Однак, суд критично оцінює посилання представника позивача на те, що позивач зареєстрований, однак не проживає за вказаною у виконавчому документі адресою та жодних документів виконавчого провадження не отримував.

Так, відповідно до визначень, що містяться у ст. 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» свобода пересування - право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, вільно та безперешкодно за своїм бажанням переміщатися по території України у будь-якому напрямку, у будь-який спосіб, у будь-який час, за винятком обмежень, які встановлюються законом; вільний вибір місця проживання чи перебування - право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, на вибір адміністративно-територіальної одиниці, де вони хочуть проживати чи перебувати; реєстрація - внесення інформації до реєстру територіальної громади, документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування особи, із зазначенням адреси житла/місця перебування із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.

Згідно положень ст. 6 вказаного Закону реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.

Крім того, відповідно до абзацу першого пункту 106 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 5 березня 2009 року № 270 (далі - Правила №270) (в редакції чинній на час вручення поштового відправлення зі штриховим ідентифікатором 0740103107966 (0740017923777) під час вручення фізичній особі реєстрованого поштового відправлення, виплати коштів за поштовим переказом з повідомленням про вручення працівник поштового зв`язку на підставі пред`явленого одержувачем документа, що посвідчує особу, зазначає на бланку повідомлення про вручення його прізвище. З огляду на викладене, рекомендоване повідомлення не має містити підпис позивача.

Так, згідно відомостей поштового відправлення зі штриховим ідентифікатором 0740103107966 (0740017923777) останнє отримано Піховим 20.04.2016, про що працівником поштового зв`язку було здійснено відповідний запис.

Також суд звертає увагу на те, що згідно Правил №270 повідомлення про вручення поштового відправлення, поштового переказу - це повідомлення, яким оператор поштового зв`язку доводить до відома відправника чи уповноваженої ним особи інформацію про дату вручення реєстрованого поштового відправлення, виплати коштів за поштовим переказом та прізвище одержувача.

Таким чином, повідомлення про вручення поштового відправлення є документом, який оформлюється з метою отримання відправником відомостей щодо факту вручення поштового відправлення, дати такого вручення та щодо особи, яка отримала це поштове відправлення від імені адресата.

Із наведених норм чинного законодавства можливо дійти висновку, що загальний порядок фіксації та оформлення вручення рекомендованого поштового відправлення передбачає встановлення особи одержувача та зазначення на бланку повідомлення про вручення його прізвища. Цей запис здійснює працівник поштового зв`язку.

Перевірка ж документів, що посвідчують особу, уповноважену на одержання внутрішнього рекомендованого листа, адресованого юридичній особі за її місцезнаходженням, а також належне оформлення повідомлення про вручення поштового відправлення на думку суду, покладено саме на працівників поштового зв`язку, оскільки, саме представник підприємства поштового зв`язку перед врученням кореспонденції має пересвідчитися у повноваженнях особи, яка її отримує.

Твердження представника позивача, викладені у позовній заяві та у судовому засіданні про те, що матеріали виконавчого провадження не містять доказів отримання позивачем жодних документів виконавчого провадження спростовуються наданим для огляду у судовому засіданні оригіналом рекомендованого повідомлення з відміткою про вручення. З огляду вказаного повідомлення вбачається, що постанова про відкриття виконавчого провадження надіслана позивачу за адресою, вказаною у виконавчому документі.

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з вимогами частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини першої статті 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Згідно частини другої статті 287 КАС України позовну заяву може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів;

Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України, відповідно до частини третьої якої якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

Суд зазначає, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття «дізнався» та «повинен був дізнатись».

Так, під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.

Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21 лютого 2020 р. №340/1019/19).

За висновком Верховного Суду таке обмеження на законодавчому рівні права звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів відповідними строками узгоджується із принципом «Leges vigilantibus non dormientibus subveniunt», згідно з яким закони допомагають тим, хто пильнує.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.

Зважаючи на вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду.

Керуючись статтями 240, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Броварського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання неправомірними дій, визнання протиправними та скасування постанов - залишити без розгляду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена в апеляційному порядку до Шостого апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд.

Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня проголошення ухвали.

Суддя Я.В. Горобцова