Рішення № 98239743, 01.07.2021, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 липня 2021 року м. Житомир справа № 240/5222/21

категорія 106030000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

судді Семенюка М.М.,

з участю секретаря судового засідання Маленької Ю.О.,

позивача ОСОБА_1 , представника позивача Очича А.Ю., представника відповідача Мельнічука Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Житомирській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії, поновлення на посаді, стягнення моральної шкоди,

встановив:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Житомирській області №79 о/с від 03.03.2021 року в частині звільнення зі служби в поліції старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 , інспектора взводу № 2 роти поліції особливого призначення Головного управління Національної поліції в Житомирській області за п.7 ч. 1 ст. 77 (за власним бажанням) Закону України "Про Національну поліцію" з 03.03.2021 року;

- зобов`язати Головне управління Національної поліції в Житомирській області поновити старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 , інспектора взводу № 2 роти поліції особливого призначення Головного управління Національної поліції в Житомирській області з 04.03.2021 року;

- зобов`язати Головне управління Національної поліції в Житомирській області здійснити нарахування та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу;

- рішення в частині поновлення на посаді та стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць допустити до негайного виконання;

- стягнути з Головного управління Національної поліції в Житомирській області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 30000 (тридцять тисяч) гривень 00 копійок.

В обґрунтування позову зазначає, що 31.12.2020 рапорту про звільнення, який є підставою для прийняття спірного наказу, позивач не писав, оскільки перебував на самоізоляції; жодного рапорту про звільнення за власним бажанням теж не писав; незаконне звільнення призвело до втрати позивачем життєвого комфорту та нормальної життєдіяльності як у професійній сфері, так і в сім`ї, завдає страждання та приниження, що є підставою для стягнення моральної шкоди.

Ухвалою від 12.04.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, яка розглядається за правилами загального позовного провадження.

Відповідач подав відзив на позовну заяву (а.с.20-38), в якому просить відмовити в задоволенні позову, зазначаючи, що в грудні 2020 року позивач звернувся до відповідача з рапортом (без визначеної дати його подання), в якому просив звільнити його зі служби в поліції у зв`язку з наявністю поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов`язків, а саме погіршення самопочуття, та направити перед звільненням на медичне обстеження для проведення лікарської (військово-лікарської) комісії; після проходження ВЛК, одразу після надходження від ВЛК довідки № 101 від 03.03.2021 про подальшу придатність позивача до служби в поліції був виданий спірний наказ про звільнення, як і просив останній в своєму рапорті; рапорт про звільнення позивачем був поданий не 31.12.2020, а раніше, але в спірному наказі зазначена підстава звільнення рапорт ОСОБА_1 від 31.12.2020, оскільки даний рапорт поданий останнім без дати його підписання, тому в наказі про звільнення була зазначена саме дата проставлення резолюції безпосередньо його керівника; на момент видачі спірного наказу відповідачу не було і не могло бути відомо про волевиявлення позивача продовжити службу в поліції, оскільки такого рапорту від нього не надходило; законне звільнення позивача не могло завдати йому моральної шкоди.

Позивач подав відповідь на відзив (а.с.39-43), в якій зазначає, що відзив є необґрунтованим; звертаючись з рапортом про звільнення, позивач просив направити його на ВЛК, що є доказом бажання звільнитися "за станом здоров`я", а не "за власним бажанням"; те що рапорт на звільнення не був відкликаний, обумовлено там, що з постановою ВЛК позивач був ознайомлений 03.03.2021, як і з наказом про звільнення, і між цими ознайомленнями пройшло менше двох годин; відсутність в рапорті обов`язкового реквізиту (дати підписання) свідчить про неоформленість документа, а тому він не підлягав розгляду.

Відповідач подав заперечення на відповідь на відзив (а.с.53-59) в яких вказує, що в рапорті не міститься вимоги про звільнення "через хворобу" після медичного обстеження ВЛК, а йдеться лише про погане самопочуття та направлення на ВЛК; підставою для звільнення "через хворобу" є рішення ВЛК про непридатність до служби в поліції, а не рапорт; відповідальність за належне оформлення документів (рапорту), що розробляється в системі МВС, покладається на особу, яка підготувала документ; відсутність на рапорті дати документу не свідчить про підстави, передбачені Законом України "Про звернення громадян", які унеможливлюють здійснити розгляд рапорту (звернення) позивача.

В судовому засіданні:

- позивач та його представник позов просили задовольнити, при цьому позивач пояснив, що звільнятися за власним бажанням він не мав наміру, оскільки вважав, що не може продовжувати службу в поліції за станом здоров`я; рапорт на звільнення не встиг відкликати;

- представник відповідача просив відмовити в задоволенні позовних вимог.

Проаналізувавши та оцінивши досліджені докази у сукупності, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог з наступних підстав.

Наказом Головного управління Національної поліції в Житомирській області №79 о/с від 03.03.2021 (а.с.8,31) старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 , інспектора взводу № 2 роти поліції особливого призначення Головного управління Національної поліції в Житомирській області, звільнення зі служби в поліції за п.7 ч. 1 ст. 77 (за власним бажанням) Закону України "Про Національну поліцію" з 03.03.2021 року.

Відповідно до вказаного наказу, підставою для його прийняття є рапорт ОСОБА_1 від 31.12.2020 (а.с.29).

Спірні правовідносини регулюються Законом України "Про Національну поліцію" від 2 липня 2015 року № 580-VIII (далі - Закон № 580-VIII) та Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою КМ України від 29 липня 1991 р. № 114 (далі - Положення № 114).

У своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами (ч.1 ст. 3 Закону № 580-VIII).

Проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (ч.1 ст. 60 Закону № 580-VIII).

В ст. 77 "Звільнення зі служби в поліції" Закону № 580-VIII зазначено:

"1. Поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється:

1) у зв`язку із закінченням строку контракту;

2) через хворобу - за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції;

3) за віком - у разі досягнення встановленого для нього цим Законом граничного віку перебування на службі в поліції;

4) у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів;

5) через службову невідповідність;

6) у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України;

7) за власним бажанням;

8) у зв`язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій);

9) у зв`язку з прямим підпорядкуванням близькій особі;

9-1) у зв`язку з наявністю реального чи потенційного конфлікту інтересів, який має постійний характер і не може бути врегульований в інший спосіб;

10) у разі набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов`язаного з корупцією, або кримінального правопорушення, а також рішенням суду про визнання його активів або активів, набутих за його дорученням іншими особами або в інших передбачених статтею 290 Цивільного процесуального кодексу України випадках, необґрунтованими та їх стягнення в дохід держави;

11) у зв`язку з набуттям громадянства або підданства іншої держави.

2. Днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення.

3. День звільнення вважається останнім днем служби."

Пунктом 64 Положення № 114 передбачено, що особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік):

- через хворобу - у разі визнання їх непридатними до військової служби в мирний час (у військовий час - обмежено придатними 2-го ступеня) за рішенням військово-лікарської комісії (п. "б");

- через обмежений стан здоров`я - у разі визнання їх придатними до військової служби поза строєм у мирний час (у військовий час обмежено придатними 1-го ступеня) за рішенням військово-лікарської комісії при неможливості використання їх на службі у зв`язку з відсутністю відповідних вакантних посад (п. "в");

- за власним бажанням - при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов`язків (п. "ж").

Відповідно п. 68 Положення № 114, особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою.

Аналіз п. 68 Положення № 114 дає підстави вважати, що поліцейський, який виявив бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, повинен подати рапорт за три місяця до дня звільнення, а відповідний начальник видати наказ про його звільнення не раніше трьох місяців з дня подачі відповідного рапорту.

Згідно пояснень позивача, яки відповідачем не спростовані, рапорт ОСОБА_1 поданий 14-15 грудня 2020 року, згідно спірного наказу - 31.12.2020, а звільнений позивач 03.03.2021, тобто менш ніж за три місяця з дня подачі рапорту, що є порушенням п. 68 Положення № 114.

Суд звертає увагу, що в рапорті, якій слугував підставою для видання спірного наказу, позивач не вказує про звільнення за власним бажанням та дату звільнення, а лише просить звільнити його "зі служби в поліції у зв`язку з наявністю поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов`язків, а саме (погіршення самопочуття)" та перед звільненням направити його на медичне обстеження військово-лікарської комісії.

Зміст рапорту не дає підстав вважати, що позивач, подаючи його, виявив бажання звільнитися за власним бажанням.

Відповідачем 17.12.2020 позивач був направлений на медичний огляд для проведення лікарської (військово-лікарської) експертизи (а.с.35), при цьому в направленні, в порушення пп. 2 п. 1 розділу ІІІ Положення про діяльність медичної (військово-лікарської) комісії МВС, затвердженого наказом МВС від 03.04.2017 № 285, не зазначена інформація про мотиви (причини) звільнення, що не свідчить про те, що відповідач направляв позивача на ВЛК для визначення стану здоров`я з метою встановлення придатності до подальшої служби у зв`язку зі звільненням за власним бажанням зі служби в поліції.

Згідно довідки медичної (військово-лікарської) комісії ДУ "ТМО МВС України по Житомирській області" від 03.03.2021 № 101 (а.с.30) ОСОБА_1 придатний до військової служби.

Суд зауважує, те, що спірний наказ виданий в той же день, що дата довідки ВЛК, підтверджує твердження позивача про неможливість відкликання рапорту про звільнення і небажання звільнятися за власним бажанням.

Таким чином суд вважає, що відповідач не доказав, як то передбачено ч. 2 ст. 77 КАС Украйни, правомірність звільнення позивача за власним бажанням, а тому спірний наказ визнає протиправним та скасовує його, а позивача поновлює на посаді.

Згідно частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір, одночасно приймаючи рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Обчислення середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження проводиться відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100.

Відповідно до абз.3 п.2 даного Порядку в усіх інших випадках збереження середньої заробітної плати (в т.ч. у випадку вимушеного прогулу) середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

З довідки Головного управління Національної поліції в Житомирській області № 557/29/02-2021 від 13.05.2021 (а.с. 58) вбачається, що середньоденний заробіток позивача, виходячи з виплат за два останні календарні місяці, що передують місяцю звільнення позивача, становив 479,76 грн. Враховуючи тривалість вимушеного прогулу позивача до дня постановлення рішення у справі, яка становить 120 календарних днів, розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу становить 57571,20 грн., які належить стягнути з відповідача.

Відповідно до пунктів 2, 3 ч. 1 ст. 371 КАС України, суд допускає до негайного виконання рішення суду в частині поновлення на посаді і присудженя виплати заробітної плати у межах суми стягнення за один місяць.

Щодо стягнення моральної шкоди.

Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Саттею 237-1 КЗпП встановлено:

"Відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством."

Згідно ч. 2 ст. 23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Враховуючи вказані вимоги КАС України, позивач повинен довести, що внаслідок незаконного звільнення відповідачем йому заподіяно моральну шкоду, яка в даному випадку, як зазначає позивач, полягає у втраті ним життєвого комфорту та нормальної життєдіяльності як у професійній сфері, так і в сім`ї, завданні незаконним звільненням страждання та приниження.

Прийняття протиправних рішень щодо особи завжди викликає негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. При цьому, в силу ст. 1173 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача, а протиправність його дій та рішень презюмується - обов`язок доказування їх правомірності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

Доказами, які дозволять суду встановити наявність моральної шкоди, її характер та обсяг, в даному випадку можуть бути, зокрема, покази свідків, письмові докази (довідки з медичних установ, виписки з історії хвороби, чеки за оплату медичної допомоги та придбання ліків, тощо).

Проте, слід вказати, що позивачем не зазначено, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди та якими доказами підтверджується завдання моральної шкоди визнаним судом протиправним рішенням, не зазначено та не обґрунтовано характер, обсяг, глибину та тривалість його моральних страждань, в чому виразився підрив соціальних зв`язків та життєвої репутації серед жителів громади. Також не наведено доводів щодо наявності причинного зв`язку між моральною шкодою та протиправним рішенням відповідача, що є предметом спору у цій справі.

Таким чином, враховуючи те, що позивачем не надано доказів, які прямо чи опосередковано підтверджують заподіяння йому моральної шкоди внаслідок прийняття відповідачем спірного наказу, визнаного судом протиправними, в задоволенні позову щодо стягнення моральної шкоди належить відмовити.

Зважаючи на відмову у задоволенні позову щодо стягнення моральної шкоди, питання про розподіл судових витрат, що складаються зі сплати судового збору в сум 908,00 грн. за його подання, судом не вирішується.

На підставі викладеного, керуючись статтями 242-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , номер НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної поліції в Житомирській області (вул. Старий бульвар, 5/37, м. Житомир, 10008, код 40108625) задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Житомирській області №79 о/с від 03.03.2021 року щодо звільнення зі служби в поліції старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 .

Поновити старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 на посаді інспектора взводу № 2 роти поліції особливого призначення Головного управління Національної поліції в Житомирській області з 04.03.2021 року.

Зобов`язати Головне управління Національної поліції в Житомирській області виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 04.03.2021 по день ухвалення рішення суду в сумі 57571,20 грн.

Відмовити в задоволенні позовних вимог щодо стягнення моральної шкоди.

Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення середнього заробітку у межах суми стягнення за один місяць допустити до негайного виконання.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя М.М. Семенюк

Повне судове рішення складене 12 липня 2021 року