Рішення № 98239737, 09.07.2021, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2021 року м. Житомир справа № 120/5876/20-А

категорія 102090000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Черняхович І.Е., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

В жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Державної міграційної служби України та до Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області, в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 31 серпня 2020 року №366-20 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- зобов`язати Державну міграційну службу України прийняти стосовно ОСОБА_1 рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2020 року адміністративну справу №120/5876/20-а за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України та до Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії - передано на розгляд Житомирського окружного адміністративного суду.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.11.2020 головуючим суддею для розгляду адміністративної справи №№120/5876/20-а визначено суддю Черняхович І.Е.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 27.11.2020 позовну заяву залишено без руху із встановленням позивачу строку для усунення недоліків шляхом надання до суду:

- належним чином оформленої відповідно до вимог п. 2 ч. 5 ст. 160 КАС України позовної заяви (в 3-х екземплярах), із уточненням суб`єктного складу сторін та заявлених позовних вимог, а також із зазначення в ній ідентифікаційного коду Державної міграційної служби України та Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України;

- оригіналу або належним чином завіреної копії оскаржуваного рішення Державної міграційної служби України від 31 серпня 2020 року №366-20;

- клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку на звернення до суду та доказів поважності причин його пропуску.

14 грудня 2020 року на виконання вимог ухвали від 27.11.2020 про залишення позовної заяви руху ОСОБА_1 подав до суду уточнену позовну заяву, в якій в якості відповідача за поданим ним позовом вказав Державну міграційну службу України, а процесуальний статус Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області визначив як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору. Натомість, заявлені в уточненій позовній заяві позовні вимоги сформулював наступним чином:

- визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 31 серпня 2020 року №366-20;

- зобов`язати Державну міграційну службу України прийняти стосовно ОСОБА_1 рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. (а.с. 42-46).

Крім того, позивач подав до суду клопотання про поновлення йому пропущеного процесуального строку на звернення до суду (вх.№52899/20), а також клопотання про витребування у Державної міграційної служби України оскаржуваного рішення від 31 серпня 2020 року №366-20 (вх.№52902) (а.с. 47-49).

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 22.12.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії. Крім того, в даній ухвалі зазначено, що питання дотримання позивачем процесуальних строків звернення до суду з позовною заявою вирішуватиметься судом під час розгляду адміністративної справи по суті (а.с.52-54).

15 січня 2021 року до суду надійшов відзив Державної міграційної служби України, в якому відповідач не визнає позовні вимоги та просить суд відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування своєї правової позиції відповідач зазначив, що жодних доказів щодо ймовірності переслідувань позивача на території Камеруну - не надано. Крім того, ОСОБА_1 прибув на територію України 15.11.2017 року з метою навчання, проте, після відрахування його з університету "Житомирська політехніка" 21.05.2019 позивач не повернувся до Камеруну, відтак, з 21.05.2019 року перебуває на території України нелегально. 09.01.2020 ОСОБА_1 звернувся із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, отже, в порушення вимог п. 1 ст. 5 ЗУ "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", зволікав із зверненням до міграційної служби протягом 7 місяців. Перевіркою не підтверджено зв`язок позивача з подіями, які можуть бути підставою для застосування положень виключення статті 1FКонвенції 1951 року. Відповідач також зазначає, що відсутні підстави вважати, що у разі повернення позивача до Камеруну позивачу загрожуватиме ризик зазнати поводження, яке заборонено статтею 3 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Відтак, Державною міграційною службою України прийняте рішення від 31.08.2020 №366-20 про відмову у визнанні біженцем бо особою, яка потребує додаткового захисту, громадянина Республіки Камерун ОСОБА_1 .

Розглянувши клопотання про поновлення процесуального строку на звернення до суду, суд врахував наступне.

З вищезазначеного клопотання вбачається, що позивач визнає, що строк на оскарження рішення Державної міграційної служби щодо статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, становить п`ять днів з дня отримання повідомлення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Матеріалами справи підтверджено, що зазначене повідомлення датоване 15.09.2020 та вручено позивачу особисто 28.09.2020 (а.с. 72). Цього ж дня позивач звернувся до Житомирського центру з надання безоплатної правової допомоги (а.с.50), де йому роз`яснено, що рішення про надання або відмову у наданні безоплатної вторинної правової допомоги приймається протягом 10 днів з дня отримання звернення та всіх необхідних документів.

Як свідчать матеріали даної адміністративної справи, 08.10.2020 відповідно до доручення для надання безоплатної вторинної правової допомоги №648, позивачу призначено адвоката (а.с.51). До Вінницького окружного адміністративного суду адміністративний позов надійшов 21.10.2020. Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 26.10.2020 вказана адміністративна справа передана на розгляд Житомирського окружного адміністративного суду. Відтак, порушення строку звернення з позовом до суду відбулося з незалежних від позивача причин. Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позивачем пропущено строк звернення до суду з даним позовом з поважних причин, а тому поновлює даний процесуальний строк.

Розглянувши матеріали даної адміністративної справи, суд встановив наступні обставини.

Судом безспірно встановлено, що ОСОБА_1 14.11.2017 виїхав з Камеруну та 15.11.2017 прибув через Туреччину в Україну з метою навчання. З 2017 по 2018 роки навчався в Університеті "Житомирська політехніка" на підготовчому факультеті, з якого згодом був відрахований. Крім того, 21.05.2019 року УДМС в Житомирській області прийняло рішення щодо скасування посвідки на тимчасове проживання. Отже, з 21.05.2019 позивач перебуває на території України нелегально.

Після відрахування із Університету «Житомирська політехніка» та скасування посвідки на тимчасове проживання в Україні 21.05.2019, позивач не повернувся до країни походження, пояснивши цей факт необхідністю догляду за онкохворою сестрою, яка приїхала з метою навчання в Україну, однак через захворювання проходила довготривале лікування.

03.08.2019 року за проживання на території України за недійсними документами, що дають дозвіл на проживання на території України, УДСМС в Житомирській області складено щодо позивача протокол про адміністративне правопорушення та цього ж дня винесено постанову про накладення адміністративного стягнення за ознаками ч.І, ст.203 КУпАП (а.с. 104-107).

09.01.2020 позивач звернувся до УДСМС в Житомирській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с. 96-103). В даній заяві ОСОБА_1 повідомив, що не може повернутися в країну походження (Камерун) через військовий конфлікт в країні, зазначивши, що його батько більше 23 років був політиком та членом політичної партії CPDM і зберігав секретні фінансові документи стосовно діяльності вищезазначеної політичної парті. Побоюючись, що його вб`ють, батько у серпні-вересні 2015 року віддав документи сину (позивачу). Батька позивача застрелили 14.01.2016 біля власного будинку. Позивач стверджує, що його батько мав багато політичних опонентів, які погрожували вбивством і позивачу. Відтак, є підстави для отримання в Україні статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, а тому вважає протиправним рішення Державної міграційної служби України від 31 серпня 2020 року №366-20. З метою захисту порушеного права ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні регулюється Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (далі - Закон).

Пунктом 1 частини 1 вищезазначеного Закону визначено поняття "біженець". Зокрема, біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Крім того, відповідно до п.13 ч.1 ст. 1 Закону зазначено, що особа, яка потребує додаткового захисту - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої цієї статті (п.4 ч.1 ст.1 Закону). Зазначене визначення кореспондується зі статтею 3 Європейської Конвенції про захист прав і основоположних свобод, а також з підставами для надання додаткового захисту, які встановлені статтею 15 Директорії Ради ЄС 2011/95 EU від 13 грудня 2011 року. Вказана Директива визначає підстави для надання додаткового захисту у разі, якщо є ризик отримання серйозної шкоди у формі смертної кари, катування, нелюдського чи принизливого поводження або покарання заявника в країні походження та серйозна або особиста загроза життю цивільних осіб з причин масового насилля в ситуаціях міжнародних або внутрішніх збройних конфліктів. Крім того, Директива враховує в індивідуальному порядку дії заявника після виїзду з країни походження, спрямовані винятково або переважно на створення необхідних умов для звернення за міжнародним захистом, щоб оцінити, чи піддаються дії заявника (особи) переслідуванням або серйозній шкоді у разі повернення у таку країну.

Частиною 1 статті 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" визначено порядок звернення особи із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Зокрема, зазначено, що особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п`яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Крім того, відповідно пункту 22 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25.06.2009 №1 "Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця, видворення іноземців чи особи без громадянства з України та спорів щодо перебування іноземця та особи без громадянства в Україні", судам необхідно враховувати, що значна тривалість проміжків часу між виїздом з країни походження, прибуттям в Україну та часом звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, свідчить про відсутність у особи обґрунтованого побоювання стати жертвою переслідувань.

Всупереч зазначеному вище, позивач лише 09.01.2020 звернувся до УДСМС в Житомирській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с. 96-103), отже зволікав зі зверненням до органу міграційної служби протягом 7 місяців, чим порушив вимоги п.1 ст.5 ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", що свідчить про відсутність у особи обґрунтованого побоювання стати жертвою переслідувань.

Алгоритм дій Державної міграційної служи України в частині прийняття рішення за заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, визначений у статті 10 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту". Зокрема, рішення за заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту... приймається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом місяця з дня отримання особової справи заявника та письмового висновку. Строк прийняття рішення може бути продовжено керівником центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, але не більш як до трьох місяців.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може вимагати подання додаткової інформації від уповноважених посадових осіб цього центрального органу виконавчої влади, які здійснювали розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

У разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, необхідності у встановленні справжності і дійсності документів центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, має право звертатися з відповідними запитами до Міністерства закордонних справ України, Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об`єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи, особова справа якої розглядається.

Документи, отримані або підготовлені центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, під час прийняття рішення за заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, долучаються до особової справи заявника.

За результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Разом з тим, частиною 1 статті 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" визначено умови, за яких особа не визнається біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Зокрема, не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа..., стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

Частиною 13 вищезазначеного Закону передбачено, що у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, прийняв рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа цього центрального органу виконавчої влади протягом семи робочих днів з дня його отримання надсилає або видає особі, стосовно якої прийнято зазначене рішення, письмове повідомлення з викладенням причин відмови і роз`ясненням порядку оскарження такого рішення.

Висновком УДСМС у Вінницькій області від 22 липня 2020 року щодо відмови у визнанні біженцем або особою, що потребує додаткового захисту встановлено, що ОСОБА_1 не надав достатньої аргументації своїм побоюванням у разі його повернення у країну походження, які б ґрунтувалися на реальних подіях, або доказів того, що і побоювання є обґрунтованими та відповідають вимогам абзацам 1, 13 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (а.с. 177-192).

На підставі викладеного вище, відповідно до ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», враховуючи висновок УДСМС у Вінницькій області від 22 липня 2020 року, Державна міграційна служба України прийняла рішення від 31.08.2020 року № 366-20 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку із відсутністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, відсутністю обґрунтованих загрози його життю, безпеці чи свободі через побоювання застосування щодо нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортури, нелюдського або такого, що принижує гідність поводження чи покарання, або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини.

Надаючи оцінку вказаному рішенню, суд враховує наступне.

Як зазначено у п.45 «Керівництві УВКБ ООН з процедур та критеріїв визначення статусу біженців»: «Особа, що подала клопотання про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому особисто вона побоюється стати жертвою переслідувань».

Згідно до Позиції УВКБ ООН "Про обов`язки та стандарти доказів у біженців" 1998 року факти та підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовим принципами доказового права, обов`язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява.

Разом з тим, обов`язок доказу покладається на заявника, який повинен надавати правдиві обґрунтування фактів, викладених у заяві, і щоб на підставі цих фактів могло бути прийняте належне рішення. Це означає, що заявник повинен переконати посадову особу органу міграційної служби в правдивості своїх фактичних тверджень.

Водночас, із пояснень ОСОБА_1 встановлено, що він ніколи не брав участь у політичній та релігійній діяльності, не був членом жодних організацій чи політичних партій, не брав участь в мітингах проти уряду Камеруну.

Суд звертає увагу, що ОСОБА_1 мав можливість працювати та пересуватись територією своєї країни, а також - безперешкодного виїзду із Камеруну. Тобто, немає підстав вважати, що позивач має обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Крім того, відсутня інформація стосовно кримінального переслідування по відношенню до ОСОБА_1 на Батьківщині, як і інформація щодо застосування до особи поводження та покарання, яке принижує людську гідність у випадку повернення його до країни громадянської належності.

Матеріали справи свідчать про відсутність будь-якої дискримінації стосовно позивача в країні походження та громадянської належності. Єдиний випадок нападу, про який зазначає позивач, не може бути доказом системних переслідувань його та порушення його прав.

Аналіз матеріалів справи з урахуванням інформації по країні походження позивача на час розгляду його заяви, індивідуальних обставин і досвіду заявника, свідчить про те, що не існує підтверджень того, що саме йому буде причинено шкоду або неприйнятні страждання у разі його повернення в країну проживання та громадянської належності. Тобто, позивачем не доведено, що стан в країні проживання та громадянської належності був розпачливий для нього. Крім того, жодних доказів та пояснень щодо імовірності переслідувань за будь-якою із конвенційних ознак на території Камеруну позивач не зазначив і не довів.

Дослідивши матеріали справи суд приходить до висновку, що позивачем не надано жодних документів на підтвердження підстав побоювання стати жертвою переслідування на території країни громадянської належності, його твердження носять загальний характер. ОСОБА_1 не надав достатньої аргументації своїм побоюванням у разі повернення на батьківщину, які б ґрунтувалися на реальних подіях, або інших доказів того, що ці побоювання є обґрунтованими та відповідали б вимогам абзацу 1, 13 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту". Отже, враховуючи вищевикладене, відсутні підстави вважати, що у разі повернення позивача до своєї країни, йому буде загрожувати ризик зазнати поводження, яке заборонено ст.З Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, і підпадає під перелік підстав для надання додаткового захисту згідно до статті 15 Директиви 2011 /95 Еи від 13 грудня 2011 року.

Крім того, відповідно до результатів перевірки, проведеною Управлінням Служби безпеки України у Вінницькій області (а.с.163) на запит Управління ДМС у Вінницькій області від 28.01.2020 (а.с. 156), відсутня інформація щодо вчинення громадянином Камеруну ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дій, передбачених п.п. 2, 3, 4 ст.6 ЗУ "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (а.с. 163).

За таких обставин, суд підтримує доводи відповідача щодо того, що повідомлені позивачем факти побоювання повернення до країни його походження не дають правових підстав визначити позивача біженцем через відсутність відповідних ознак біженця, викладених у пункт 1 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту», оскільки позивач вказує лише на можливе існування загрози його життю в разі повернення на батьківщину через військовий конфлікт.

Відтак, ОСОБА_1 не відповідає критерію включення за Конвенцією про статус біженців від 28 червня 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців від 31 січня 1967 року та не має підстав для визнання його біженцем, відповідно до умов, передбачених пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Частиною 2 статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що вищезазначене рішення прийнято відповідачем на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, своєчасно, а тому не підлягає скасуванню.

Керуючись статтями 77, 90, 139, 242-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення Державної міграційної служби України від 31 серпня 2020 року №366-20 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та зобов`язання Державну міграційну службу України прийняти стосовно ОСОБА_1 рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя І.Е.Черняхович