Рішення № 98239731, 12.07.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 липня 2021 р. Справа№200/3905/21

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі судді Куденкова К.О.,

секретар судового засідання: Притула С.С.;

за участю:

позивача: не з`явився,

представника відповідача: Копейка О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні позовну заяву ОСОБА_1 до Донецького прикордонного загону (Військова частина 9937) про визнання протиправними дій, визнання протиправною бездіяльності і зобов`язання вчинити певні дії -

У С Т А Н О В И В:

У квітні 2021 року ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Донецького прикордонного загону (Військова частина 9937) (далі - відповідач), в якому просить:

- визнати протиправними дії Донецького прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України щодо нарахування і виплати ОСОБА_1 неповного середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні останнього із військової служби за період з 08 квітня 2016 року по 24 березня 2020 року;

- зобов`язати Донецький прикордонний загін Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України нарахувати і сплатити ОСОБА_1 недоплачену грошову суму середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні останнього із військової служби за період з 08 квітня 2016 року по 24 березня 2020 року у розмірі 605 515,24 грн;

- визнати протиправною бездіяльність Донецького прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 9937) щодо не вчинення дій направлених на нарахування і виплату ОСОБА_1 рівноцінної та повної компенсації податку на прибуток з доходів фізичних осіб, утриманого із суми середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні останнього із військової служби за період з 08 квітня 2016 року по 24 березня 2020 року;

- зобов`язати Донецький прикордонний загін Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 9937) сплатити ОСОБА_1 рівноцінну і повну компенсацію податку на прибуток з доходів фізичних осіб утриманого із суми середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні останнього із військової служби за період з 08 квітня 2016 року по 24 березня 2020 року.

Обґрунтовуючи позов ОСОБА_1 посилається на невірне нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, проведеного на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 24.03.2020 у справі № 120/202/20-а. Також вважає, що відповідач виконуючи рішення Вінницького окружного адміністративного су дуду від 24.03.2020 № 120/202/20-а, мав спочатку нарахувати середній розмір грошового забезпечення позивачу, утримати податок з доходів фізичних осіб, який в цей же день у повному обсязі спрямувати на виплату рівноцінної і повної компенсації цих втрат доходу, як це передбачено підпунктом 5 постанови Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44 і підпунктом 168.5 ст. 168 Податкового кодексу України.

Відповідач надав відзив на позовну заяву, яким просить відмовити в задоволенні позовних вимог. Зазначає, що виконуючи рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 24.03.2020 у справі № 120/202/20-а було здійснено розрахунок середнього грошового забезпечення виходячи з виплат за останні два календарних місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, що пов`язана з виплатою. Грошове забезпечення за час затримки розрахунку з дати звільнення по дату ухвалення рішення суду складає 343662,50 грн (237,50 грн х 1447 календарні дні). З наведеної суми утримано податок з доходів фізичних осіб і військовий збір відповідно до приписів Податкового кодексу України.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 09.04.2021 відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Ухвалою суду від 19.05.2021 розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 17 червня 2021 року, витребувані докази.

Ухвалою суду від 17.06.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 12 липня 2021 року.

Ухвалою суду від 12.07.2021 визнані поважними причини пропуску строку звернення ОСОБА_1 до адміністративного суду.

Позивач до судового засідання від 12.07.2021 не з`явився, про дату, час і місце судового розгляду був повідомлений належним чином, у поясненнях вх. № 33634/21 від 12.07.2021 просив розглянути справу без його участі.

Представник відповідача в судовому засіданні від 12.07.2021 просив відмовити в задоволенні позову.

Суд, перевіривши матеріали справи та оцінивши повідомлені обставини, дійшов наступних висновків.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 24 березня 2020 року у справі № 120/202/20-а, яке залишене без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 28.09.2020, задоволено позов а позовом ОСОБА_1 до Донецького прикордонного загону (в/ч 9937) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії.

Указаним рішенням суду: визнано протиправною бездіяльність Донецького прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (Військова частина 9937) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період за 2015 - 2016 роки, виходячи із розміру грошового забезпечення станом на день його звільнення з військової служби 07 квітня 2016 року; зобов`язано Донецький прикордонний загін Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (Військова частина 9937) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2016 рік, виходячи із розміру грошового забезпечення станом на день звільнення його з військової служби в запас Збройних Сил України 7 квітня 2016 року; визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення 07.04.2016 остаточного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 з військової служби у запас Збройних Сил України; зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08.04.2016 по 24.03.2020.

У рішенні Вінницького окружного адміністративного суду від 24 березня 2020 року у справі № 120/202/20-а судом установлено, що 27.02.2015 позивач на підстав Указу Президента України від 14.01.2015 за №15/2015 «Про часткову мобілізацію» був мобілізований для проходження військової служби в якості офіцера запасу. З 24.06.2015 по 07.04.2016 приймав безпосередню участь у забезпеченні проведення антитерористичної організації, захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, внаслідок чого отримав статус учасника бойових дій. Наказом Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 04.04.2016 за №150-ос позивач був звільнений в запас з Збройних Сил України за підпунктом «є» пункту 1 частини 8 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Згідно з наказом командира Донецького прикордонного загону від 07.04.2016 за №74-ос позивач знятий зі всіх видів забезпечення та виключений зі списків особового складу Військової частини 9937, що підтверджується витягом з відповідного наказу. При цьому відповідач не здійснив виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за період з 2015 року по 2016 рік.

Суд звертає увагу на те, що провадження у справі № 120/202/20-а було відкрите ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 24.01.2020. Тобто позивач звернувся із вказаним позовом щодо грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період за 2015 - 2016 роки лише у січні 2020 року.

Відповідно до довідки відповідача від 14.04.2016 № 339 грошове забезпечення позивача за період з липня 2015 року по квітень 2016 року склало 133571,49 грн.

У довідці-розрахунку розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку від 30.04.2021 № 370 зазначено, що за час з 07.04.2016 по 24.03.2020 нараховано середнє грошове забезпечення у зв`язку із затримкою розрахунки з дати звільнення по дату рішення суду 343662,50 грн (237,50 грн х 1447 календарні дні). З наведеної суми утримано податок з доходів фізичних осіб у розмірі 61859,25 грн і військовий збір у розмірі 5154,94 грн.

До суду надана копія платіжного доручення № 3803 від 20.11.2020, за якою відповідач сплатив на користь позивача 276648,31 грн середньої заробітної плати за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Також до суду надана відповідна розрахунково-платіжна відомість № 288 за листопад 2020 року, з якої випливає, що позивачу нараховано 343662,50 грн, з яких утримано 61859,25 грн податку на доходи фізичних осіб і 5154,94 грн військового збору.

Крім того, з розрахунково-платіжної відомості № 296 за листопад 2020 року і платіжного доручення № 3898 від 27.11.2020 випливає, що на виконання рішення суду у справі № 120/202/20-а відповідачем нараховано і виплачено позивачу 6550,25 грн індексації та грошової компенсації невикористаних днів додаткової відпустки.

9 грудня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду із заявою в порядку статті 383 КАС України, в якій просив: - визнати протиправними дії Донецького прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України щодо нарахування невірної величини та виплати неповного середнього розміру грошового забезпечення, нарахованого на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 24.03.2020 року у справі №120/202/20-а; - зобов`язати Донецький прикордонний загін Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України нарахувати та сплатити позивачу суму середнього розміру грошового забезпечення згідно із рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 24 березня 2020 року у справі №120/202/20-а, з врахуванням висновків суду від 24 березня 2020 року у справі №120/202/20-а, з врахуванням висновків суду у даній адміністративній справі та з урахуванням раніше сплачених коштів; - визнати протиправною бездіяльність Донецького прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 9937) щодо не вчинення дій, направлених на нарахування та виплату позивачу рівноцінної та повної компенсації податку на прибуток з доходів фізичних осіб, утриманого із суми середнього розміру грошового забезпечення, нарахованого на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 24.03.2020 року у справі №120/202/20-а; - зобов`язати Донецький прикордонний загін Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 9937) сплатити позивачу рівноцінну та повну компенсацію податку на прибуток з доходів фізичних осіб, утриманого із суми середнього розміру грошового забезпечення, нарахованого на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 24.03.2020 року у справі №120/202/20-а.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 11.12.2020 у справі № 120/202/20-а, яка за наслідками апеляційного оскарження залишена а без змін, заява позивача передана на розгляд Вінницькому окружному адміністративному суду.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 22.03.2021 у справі № 120/202/20-а залишено без задоволення заяву ОСОБА_1 про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності вчинених, суб`єктом владних повноважень-відповідачем на виконання рішення суду.

Зазначена ухвала не була оскаржена.

Вінницький окружний адміністративний суд у вказаній ухвалі зазначив, що рішення суду фактично виконано відповідачем, а позивач не погоджується із обставинами, які не були предметом дослідження при розгляді справи і щодо яких судовим рішенням при зобов`язанні суб`єкта владних повноважень до вчинення дій, не наводились відповідні висновки, суд вважає, що вирішення порушених питань можливе шляхом ухвалення рішення суду за наслідком розгляду вимог у порядку позовного провадження, а не шляхом постановлення ухвали в порядку статті 249 КАС України.

Отже, Вінницький окружний адміністративний суд зазначив, що рішення суду у справі №120/202/20-а фактично виконане відповідачем.

Також постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 14 лютого 2017 року у справі № 802/169/17-а, яка не була оскаржена в апеляційному порядку, задоволено частково позов ОСОБА_1 до Донецького прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (в/ч 9937) про визнання протиправними дій та бездіяльності, вчинених на виконання постанови Вінницького окружного адміністративного суду від 09.06.2016 року в адміністративній справі №802/689/16-а. Цією постановою визнано протиправними дії Донецького прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 9937) щодо проведення нарахування та виплати підйомної допомоги у розмірі місячного грошового забезпечення, що були вчиненні на виконання постанови Вінницького окружного адміністративного суду від 09.06.2016 у справі №802/689/16-а, у частині застосування при нарахуванні цієї допомоги розміру окладу за військовим званням "капітан" у розмірі 120 гривень. Визнано протиправною бездіяльність Донецького прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (Військова частина 9937) щодо не вчинення дій направлених на виплату рівноцінної та повної компенсації податку на прибуток з доходів фізичних осіб утриманого із суми нарахованої на виконання постанови Вінницького окружного адміністративного суду від 09.06.2016 року у справі №802/689/16-а підйомної допомоги у розмірі 1025,19 грн. Зобов`язано Донецький прикордонний загін Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (Військова частина 9937) провести нарахування та виплату ОСОБА_1 невиплачену частину підйомної допомоги у розмірі 2668,14 грн. У решті позовних вимог відмовлено.

У вказані постанові зазначено, що постановою Вінницького окружного адміністративного суду у справі №802/689/16-а від 09.06.2016 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, визнано протиправною бездіяльність Донецького прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (в/ч 9937), яка полягала у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 підйомної допомоги у розмірі місячного грошового забезпечення. Зобов`язано Донецький прикордонний загін Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (в/ч 9937) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 підйомну допомогу у розмірі місячного грошового забезпечення у відповідності до вимог ч. 3 ст. 9-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-ХІІ та змісту Інструкції про умови та порядок виплати підйомної допомоги військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом адміністрації Державної прикордонної служби України від 24.04.2012 №276 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 16.05.2012 за №773/21086. 25 серпня 2016 року Вінницьким апеляційним адміністративним судом за результатами розгляду апеляційних скарг ОСОБА_1 та Донецького прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби (в/ч9937) прийнято ухвалу, якою апеляційні скарги залишено без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 09.06.2016 - без змін.

Спірні правовідносини виникли з приводу розміру середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні позивача і щодо наявності підстав для застосування приписів про компенсацію втрат під час виплати середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні.

Пунктом 168.5 ст. 168 Податкового кодексу України встановлено, що суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, а також визначених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" членами сім`ї, батьками, утриманцями загиблого (померлого) військовослужбовця, у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.

Відповідно до абзацу першого п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, постановою Кабінету Міністрів України

від 15 січня 2004 року № 44 (далі – Порядок № 44), передбачено, що грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Пунктами 4 і 5 Порядок № 44 установлено, що виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.

Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

У постанові від 6 листопада 2019 року справі № 910/6968/16 Верховний Суд зазначив, що стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні ст. 2 Закону України "Про оплату праці", тобто стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу не входить до структури заробітної плати.

Відповідно до правової позиції, наведеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП і статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.

Зазначена правова позиція також відображена в постанові від 23 грудня 2020 року у справі № 360/4485/19.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні не є грошовим забезпеченням, грошовою винагородою або іншою виплатою, право на які особа набула у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби. Тому до середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні приписів п. 168.5 ст. 168 Податкового кодексу України і Порядку № 44 є безпідставним, а позовні вимоги в частині такими, що не підлягають задоволенню.

При цьому, посилання позивача в позовній заяві на правові позиції Верховного Суду, які викладені в постанові від 22 червня 2018 року у справі № 812/1048/17, від 19 лютого 2020 року у справі №826/2922/17, від 25 червня 2020 року у справі № 825/761/17 і від 29 липня 2020 року у справі № 814/142/17 є безпідставним, оскільки у вказаних справах питання застосування приписів п. 168.5 ст. 168 Податкового кодексу України і Порядку № 44 до середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні не було спірним.

Статтею 116 Кодексу законів про працю України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно зі ст. 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Верховний Суд України у постанові №21-8а15 від 17.02.2015 зазначив, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Верховний Суд у постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19 зазначив, що статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Синтаксичний розбір текстуального змісту цієї норми дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми. Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до довідки від 14.04.2016 № 339 позивачу за квітень 2016 року було виплачено 15389,37 грн. Тобто після звільнення позивача з військової служби між сторонами виник спір лише щодо окремих сум, які мали бути виплачені при звільненні ОСОБА_1 .

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (Постанова від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16).

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц): - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; - інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

У постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що «якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.».

Згідно з п. 8 розділу ІІ Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи.

Застосовуючи на наведені правові висновки Верховного Суду України і Верховного Суду, необхідно враховувати наступне: - позивач понад три роки не звертався до суду із позовом про стягнення компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій; - не наведення позивачем розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні його майнових втрат; - розмір середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, який заявлено позивачем до стягнення, суттєво (приблизно в сто разів) перевищує загальний розмір виплат, які не були здійснені на момент виключення позивача зі списків особового складу; - спір між сторонами виник лише щодо чистини сум, які підлягали виплаті при звільненні позивача.

Також суд ураховує, що нарахована сума (343662,50 грн) і виплачена після відрахування податків і зборів сума (276648,31 грн) середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні в десятки разів перевищують розмір сум щодо яких виник спір між сторонами. Крім того, указані суми навіть перевищують розмір грошового забезпечення позивача за період проходження військової служби з липня 2015 року по квітень 2016 року (133571,49 грн).

При цьому, у суду відсутні повноваження зменшувати самостійно нараховану відповідачем вже виплачену позивачу суму середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, за яким нарахована сума (343662,50 грн) і виплачена після відрахування податків і зборів сума (276648,31 грн) середнього грошового забезпечення є більш ніж справедливою. Позивачем не наведено і судом не встановлено обставин, які б свідчили про недодержання засади співмірності не на користь позивача у спірних правовідносинах.

Тому суд вважає, що, незалежно від правильності застосування відповідачем приписів законодавства при здійсненні розрахунку середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08.04.2016 по 24.03.2020, уже виплачена позивачу сума є більш ніж достатньою для того, щоб вважати, що відповідач у повній мірі поніс відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.

Отже, заявлені позивачем позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 2, 5-10, 19, 72-77, 80, 90, 132-139, 143, 241-246, 250, 255, 295, підпунктом 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Донецького прикордонного загону (Військова частина 9937) (ідентифікаційний код: 14321726; 87521, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Гагаріна, буд. 150 А) про визнання протиправними дій, визнання протиправною бездіяльності і зобов`язання вчинити певні дії – відмовити повністю.

Рішення ухвалене в нарадчій кімнаті, скорочене рішення проголошене в судовому засіданні 12 липня 2021 року. У повному обсязі рішення буде складене протягом п`яти днів з дня закінчення розгляду справи.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Повне рішення суду складено 12 липня 2021 року.

Суддя К.О. Куденков