Рішення № 98239543, 12.07.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 липня 2021 р. Справа№200/5445/21

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Кониченка Олега Миколайовича розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )

до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області (84122, Донецька область, м. Слов`янськ, вул. Свободи, буд. 5),

про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області, в якому просив суд: визнати протиправною бездіяльність Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області щодо невиплати ОСОБА_1 страхових виплат за період з 01 лютого 2017 року по 28 лютого 2021 року; зобов`язати Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 заборгованість по страховим виплатам за період з 01 лютого 2017 року по 28 лютого 2021 року.

Ухвалою від 11 травня 2021 року суд відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (в письмовому провадженні).

08 червня 2021 року відповідач надав до суду засобами поштового зв`язку через канцелярію суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого просив суд відмовити у задоволені позовних вимог.

Дослідивши матеріали адміністративного позову, відзиву на адміністративний позов та надані сторонами докази, суд дійшов висновку про їх достатність для вирішення адміністративного спору.

Суд дослідивши подані матеріали справи встановив наступне.

Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації, згідно паспортних даних: АДРЕСА_2 .

Позивач знаходиться на обліку внутрішньо переміщених осіб за адресою проживання: АДРЕСА_3 , про що свідчить довідка № 1419-5000347505 від 17.03.2021 року. Доказів, що довідка скасована суду сторонами не надано.

Позивач є особою з інвалідністю третьої групи, втрата працездатності 55 %, згідно довідки про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потребу у додаткових видах допомоги Серія ДОН-04 № 015972 від 21.01.2009 року.

В обґрунтування адміністративного позову позивач зазначає, що позивач з жовтня 2014 року перебуває на обліку у Бахмутському міському відділенні управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області, де отримував страхові виплати з 01 жовтня 2014 року по 31 січня 2017 року.

Проте, з 01 лютого 2017 року позивачу з невідомих йому причин виплату страхових виплат було припинено.

19 березня 2021 року позивач звернувся повторно до Бахмутського міського відділення відповідача, з 01 березня 2021 року виплату щомісячних страхових виплат відновлено, поряд з цим, до теперішнього часу суму заборгованості по страховим виплатам за період з 01 лютого 2017 року по 28 лютого 2021 року включно позивачу відповідачем не виплачено.

На адвокатський запит представника позивача до відповідача щодо підстав несплати заборгованості по страховим виплатам, відповідачем було надано відповідь, в якій вказано, що з 01 лютого 2017 року потерпілому припинені щомісячні страхові виплати згідно рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, які мешкають на території міста Бахмут, згідно протоколу комісії від 17.01.2017 № 30, однак копію даного протоколу відповідачем не надано.

Також, відповідачем зазначено, що позивач звернувся за продовженням страхових виплат, які відновлено з 01 березня 2021 року, питання виплати заборгованості по страховим виплатам позивачем не порушувалось.

Посилаючись на приписи ст.ст. 46, 47 Закону № 1105-ХІV, позивач вважає, невиплату заборгованості зі страхових виплат, що утворилась в період з 01 лютого 2017 року по 28 лютого 2021 року, протиправною оскільки виплати припинено з підстав не передбачених ст. 46 Закону № 1105-ХІV, просить відновити його порушені права шляхом зобов`язання відповідача виплати належні йому щомісячні страхові виплати за період з 01 лютого 2017 року по 28 лютого 2021 року.

Відповідач - Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області є юридичною особою, Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області, зареєстровано в реєстрі з 10.05.2017, номер запису: 1 277 102 0000 006426, код ЄДРПОУ: 41325231, місцезнаходження: 84122, Донецька обл., місто Слов`янськ, вул. Свободи, буд. 5, та має в своєму складі відокремлені структурні підрозділи без статусу юридичної особи, зокрема, Бахмутське міське відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області, код ЄДРПОУ ВП:41419167, місцезнаходження: Україна, 84511, Донецька обл., місто Бахмут, вул. Незалежності, будинок 41.

Відповідач проти задоволення позову заперечує з огляду на те, що з 01 лютого 2017 року Бахмутським міським відділенням припинено нарахування щомісячних страхових виплат на підставі рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, які мешкають на території міста Бахмут (Протокол комісії від 17.01.2017 року № 30) у зв`язку із не підтвердженням факту місця проживання внутрішньо переміщеної особи.

Також, 03.02.2017 року ОСОБА_1 звернувся до Бахмутського міського відділення із заявою, у якій просив зняти його з обліку у зв`язку зі зміною місця проживання, а саме: АДРЕСА_2 та призупинити страхові виплати з 01.02.2017 року.

Постановою відділення Фонду № 0503/8388/8388/20 від 03.02.2017 року позивачу були припинені щомісячні страхові виплати з 01.02.2017 року на підставі його заяви.

Відповідач зазначає, що позивач з лютого 2017 року перебуває на окупованій території, а саме в м. Горлівка, де органи влади України, у тому числі робочі органи Фонду соціального страхування України, не здійснюють свої повноваження і не здійснив заходів, направлених на отримання страхових виплат, на які він мав право.

Відповідач вказує на те, що право на страхові виплати не є абсолютним та підлягає законним обмеженням, поряд з цим вказує, що право позивача на отримання страхових виплат є безумовним та відповідачем не заперечується.

Стосовно стягнення заборгованості відповідач зазначив, що щомісячні страхові виплати внутрішньо переміщеним особам до грудня 2018 року здійснювалися відповідно до Порядку надання страхових виплат, фінансування витрат на медичну та соціальну допомогу, передбачених загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання для осіб, які переміщуються з тимчасово окупованої території і районів проведення антитерористичної операції, затвердженого постановою правління Фонду від 11.12.2014 №20 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.01.2015 за №6/26451 (далі - Порядок).

Згідно вказаного порядку рішення про призначення (відмову у призначенні) страхових виплат оформляється постановою (у тому числі в разі призначення страхових виплат за рішенням суду), у якій зазначаються дані про потерпілого та осіб, які мають право на страхові виплати, розміри виплат на кожного члена сім`ї та строки їх виплат або обґрунтування відмови у виплатах із зазначенням причин відповідно до статей 36, 37 Закону № 1105. При цьому, виплати проводяться лише на строк дії довідки про взяття на облік, але не більше строку, на який особа має право на страхові виплати (п. 3 Розділ 2 Порядку).

Також відповідач вказує на те, що з грудня 2018 року набула чинності постанова Правління Фонду соціального страхування України № 27 «Про затвердження Порядку надання страхових виплат, фінансування витрат на медичну та соціальну допомогу, передбачених загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання для внутрішньо переміщених осіб» (далі - Порядок №27).

Розділом III п.п. 3.7., 3.8., 3.9 вказаного Порядку передбачено, що щомісячні страхові виплати внутрішньо переміщеній особі продовжуються (відновлюються) на підставі рішення Комісії з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи, та фінансується впродовж тридцяти календарних днів з дати прийняття постанови про продовження раніше призначених страхових виплат. Суми страхових виплат, які не виплачені за минулий період, виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.

Також, відповідач зазначив, що позивачу з 01.02.2017 року були припинені щомісячні страхові виплати, які він отримував на картковий рахунок. Позивач особисто звернувся із заявою про припинення щомісячних страхових виплат. Вперше до суду за захистом своїх прав звернувся лише у травні 2021 року, тобто з порушенням строку звернення до адміністративного суду, який почав обчислюватись з моменту припинення нарахування ОСОБА_1 страхових виплат.

Згідно ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Отже, обставини щодо невиплати заборгованості зі страхових виплат за період з , викладені в адміністративному позові, визнаються відповідачем, та підтверджуються відповідними доказами, а тому не викликають у суду обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання, що відповідно до ч. 1 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства, є підставою для звільнення від доказування.

Спірним питанням у даній справі є правомірність (протиправність) дій відповідача щодо невиплати заборгованості зі страхових виплат з 01.02.2017 року по 28.02.2021 року.

Вирішуючи спірні правовідносини суд виходив з наступного.

Стаття 3 Конституції України, відповідно, гарантує, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Офіційне тлумачення положення статті 1 Конституції України міститься у рішенні Конституційного Суду України № 3-рп/2012 від 25 січня 2012 року, згідно якого Основними завданнями соціальної держави є створення умов для реалізації соціальних, культурних та економічних прав людини, сприяння самостійності і відповідальності кожної особи за свої дії, надання соціальної допомоги тим громадянам, які з незалежних від них обставин не можуть забезпечити достатній рівень життя для себе і своєї сім`ї.

Відповідно до частин першої та другої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до статті 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров`я визначені Законом України від 23.09.1999 № 1105-XIV «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 1105-XIV).

Пунктом третім розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1105-XIV встановлено, що особливості надання соціальних послуг та виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам (громадянам України, які переселилися з тимчасово окупованої території, території проведення антитерористичної операції або зони надзвичайної ситуації) визначаються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до положень ст. 1 Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон № 1706-VII) внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Наведене визначення поняття внутрішньо переміщеної особи має описовий характер та охоплює три види конституційно-правового статусу людини (громадянин України, іноземець та особа без громадянства).

З огляду на визначення, внутрішньо переміщена особа - це особа, яка: перебуває на території України на законних підставах; має право на постійне проживання в Україні; була змушена залишити або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Відповідно до ст. 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина з інвалідністю та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.

Щодо доводів відповідача відносно припинення страхових виплат позивачу на підставі рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, які мешкають на території міста Бахмут, згідно Протоколу комісії від 17.01.2017 року № 30, у зв`язку із не підтвердженням факту місця проживання внутрішньо переміщеної особи, суд зазначає наступне.

Щомісячні страхові виплати позивачу припинено постановою відділення Фонду № 0503/8388/8388/20 від 03.02.2017 року з 01.02.2017 року на підставі його заяви, з якою позивач звернувся 03.02.2017 року до Бахмутського міського відділення та просив зняти його з обліку у зв`язку зі зміною місця проживання.

Тобто, рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, які мешкають на території міста Бахмут не було підставою припинення виплати позивачу щомісячних страхових виплат.

Поряд з цим, суд зазначає, що пунктом 2 Постанови № 365 установлено, що комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, утворені районними, районними у мм. Києві і Севастополі державними адміністраціями, виконавчими органами міських, районних у містах (у разі утворення) рад, приймають рішення про відновлення або про відмову у відновленні соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, довідки яких недійсні на дату набрання чинності цією постановою, відповідно до Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого цією постановою, за умови отримання внутрішньо переміщеною особою нової довідки відповідно до Порядку № 509.

Пунктом 4 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам визначено, що соціальні виплати внутрішньо переміщеним особам призначаються і виплачуються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - структурні підрозділи з питань соціального захисту населення), територіальними органами Пенсійного фонду України, робочими органами Фонду соціального страхування, центрами зайнятості (далі - органи, що здійснюють соціальні виплати) за місцем їх фактичного проживання/перебування, незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування.

У пункті 12 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 № 365 (Порядок № 365) окреслено, що за результатами розгляду подання з урахуванням акта обстеження матеріально-побутових умов сім`ї або інших документів, визначених в абзаці другому пункту 7 цього Порядку, комісія приймає рішення про призначення (відновлення) або відмову у призначенні (відновленні) соціальної виплати з моменту припинення її виплати, в тому числі з урахуванням інформації про стан фінансування та виплати, що оприлюднюється на офіційному веб-сайті Мінсоцполітики або інших органів, що здійснюють соціальні виплати.

Орган, що здійснює соціальні виплати та структурний підрозділ з питань соціального захисту населення, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи, та здійснює повернення сум недоотриманих соціальних виплат за минулий період відповідно до законодавства.

Вказані норми кореспондують приписам Порядку надання страхових виплат, фінансування витрат на медичну та соціальну допомогу, передбачених загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання для внутрішньо переміщених осіб, затвердженого Постановою Правління Фонду соціального страхування України від 12.12.2018 № 27 (далі - Порядок №27).

Відповідно до п. 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого Постановою № 365 соціальні виплати припиняються у разі: 1) наявності підстав, передбачених законодавством щодо умов призначення відповідного виду соціальної виплати; 2) встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім`ї; 3) отримання рекомендацій Мінфіну щодо фактів, виявлених під час здійснення верифікації соціальних виплат; 4) скасування довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених статтею 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб»; 5) отримання інформації від Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Мінфіну, Національної поліції, ДМС, Держфінінспекції, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

Згідно Протоколу засідання комісії Виконавчого комітету Бахмутської міської ради з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, які мешкають на території міста Бахмут, від 17.01.2017 року №30, що міститься в матеріалах справи, підставою для відмови в призначенні (відновленні) соціальних виплат позивачу є встановлена перевіркою фактичного місця проживання/перебування позивача як внутрішньо переміщеної особи.

Стаття 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» передбачає, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Згідно статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», місце проживання - це житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає постійно або тимчасово.

Відповідно до статті 29 ЦК України, місце проживання фізичної особи - це житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Частина 6 статті 29 ЦК України дозволяє фізичній особі мати кілька місць проживання.

Таким чином, враховуючи вказані приписи законодавства, правову та соціальну природу страхових виплат, право громадянина на отримання страхових виплат не може бути пов`язане з постійним місцем проживання або його реєстрацією, в свою чергу держава згідно з конституційними принципами зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначені страхові виплати.

Враховуючи викладене, суд відхиляє доводи відповідача щодо обґрунтованості посилання на Протокол засідання комісії Виконавчого комітету Бахмутської міської ради з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, які мешкають на території міста Бахмут, від 17.01.2017 року №30, як обґрунтовану та законну підставу припинення страхових виплат позивачу.

Щодо доводів відповідача та посилань на приписи п. 3.8. Порядку № 27 як підставу обґрунтування невиплати заборгованості зі страхових виплат за спірний період, суд зазначає наступне.

Відповідно до п.п. 3.7, 3.8, 3.9 Порядку №27, щомісячні страхові виплати внутрішньо переміщеній особі продовжуються (відновлюються) на підставі рішення Комісії з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи, та фінансуються впродовж тридцяти календарних днів з дати прийняття постанови про продовження раніше призначених страхових виплат.

Суми страхових виплат, які не виплачені за минулий період, виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.

Суми страхових виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в робочих органах виконавчої дирекції Фонду, в яких зберігались справи про страхові виплати до початку антитерористичної операції, та тимчасової окупації українських територій, в порядку визначеному виконавчою дирекцією Фонду.

Проте, відповідно до ч. 1 ст. 36 Закону України № 1105-XIV, страховими виплатами є грошові суми, які Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.

Згідно ч.ч. 1, 4, 5, 7 ст. 47 Закону України № 1105-XIV, страхові виплати провадяться щомісячно в установлені Фондом дні на підставі постанови цього Фонду або рішення суду потерпілому - з дня втрати працездатності внаслідок нещасного випадку або з дати встановлення професійного захворювання.

Виплати, призначені, але не одержані своєчасно потерпілим або особою, яка має право на одержання виплат, провадяться за весь минулий час, але не більш як за три роки з дня звернення за їх одержанням.

Страхові виплати провадяться протягом строку, на який встановлено втрату працездатності у зв`язку із страховим випадком, а фінансування додаткових витрат згідно з цим Законом - протягом строку, на який визначено потребу в них.

Якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв`язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України "Про оплату праці".

Згідно довідки про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потребу у додаткових вилах допомоги Серія ДОН-04 № 015972 від 21.01.2009 року, з 21.01.2009 року позивач набув право на безстрокове отримання щомісячних страхових виплат.

Відповідно до ч. 1 ст. 46 Закону № 1105-XIV страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються: 1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого; 3) якщо з`ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку; 4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми; 5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов`язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню; 6) в інших випадках, передбачених законодавством.

За пунктом 2 Рішення Конституційного Суду України у справі про тлумачення терміна законодавство від 09 липня 1998 року № 12-рп/98, Конституція України значно розширила коло питань суспільного життя, що визначаються чи встановлюються виключно законами України як актами вищої після Конституції України юридичної сили в системі нормативно-правових актів. Відповідно до статті 92 Конституції України законами України мають регламентуватися найважливіші суспільні та державні інститути (права, свободи та обов`язки людини і громадянина; вибори, референдум; організація і діяльність органів законодавчої, виконавчої та судової влади тощо).

Разом з тим за змістом пункту 3 Рішення Конституційного Суду України у справі про порядок виконання рішень Конституційного Суду України від 14 грудня 2000 року № 15-рп/2000, виходячи з Конституції України Закон України Про Рахункову палату Верховної Ради України від 11 липня 1996 року, як і будь-який інший закон України, - це нормативно-правовий акт вищої юридичної сили. Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні (стаття 75 Конституції України). Це означає, що право приймати закони, вносити до них зміни у разі, коли воно не здійснюється безпосередньо народом (статті 5, 38, 69, 72 Конституції України), належить виключно Верховній Раді України (пункт 3 частини першої статті 85 Конституції України) і не може передаватись іншим органам чи посадовим особам. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частина друга статті 8 Конституції України).

З наведеного випливає, що Верховна Рада України може змінити закон виключно законом. Закон не може бути змінений підзаконним правовим актом.

У межах своєї компетенції КМУ видає постанови і розпорядження, які є обов`язковими до виконання. Нормативно-правові акти КМУ, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади підлягають реєстрації в порядку, встановленому законом (стаття 117 Конституції України).

Постанови Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 531 "Про особливості реалізації прав деяких категорій осіб на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", від 05 листопада 2014 року № 637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", від 07 листопада 2014 року № 595 "Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, а також інших платежів з рахунків, відкритих в органах Казначейства", постанова Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 11 грудня 2014 року № 20 "Про затвердження Порядку надання страхових виплат, фінансування витрат на медичну та соціальну допомогу, передбачених загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання для осіб, які переміщуються з тимчасово окупованої території і районів проведення антитерористичної операції" та Постанова Правління Фонду соціального страхування України від 12.12.2018 № 27 «Про затвердження Порядку надання страхових виплат, фінансування витрат на медичну та соціальну допомогу, передбачених загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання для внутрішньо переміщених осіб» не є законами.

Жодних змін у Закон № 1105-XIV з приводу особливостей виплати заборгованості з соціальних виплат особам, які є внутрішньо переміщеними особами, Верховною Радою не приймалось.

Враховуючи викладене, зазначені вище нормативно-правові акти не можуть звужувати чи скасовувати права громадян, які встановлено Законом № 1105-XIV, та бути самостійною підставою для припинення виплати або невиплати позивачу щомісячних страхових виплат за минулі періоди, на які він має право.

Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини, викладеного у рішенні у справі «Суханов та Ільченко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності.

Положення статті 1 Конвенції, Статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, положення.

Статтею 14 Конвенції визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

Отже, відповідач, не виплативши соціальні виплати за відсутності передбачених законами України підстав порушило право позивача на їх отримання, при цьому, зазначене право є об`єктом захисту за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Крім того, відповідач не заперечує право позивача на отримання соціальних виплат.

Щодо доводів відповідача відносно того, що позивачем не порушувалось питання відносно виплати заборгованості за спірний період, а також її виплати на умовах окремого порядку, суд зазначає, що відповідно до п.п. 3.7., 3.8. Порядку № 27 щомісячні страхові виплати внутрішньо переміщеній особі продовжуються (відновлюються) на підставі рішення Комісії з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи, та фінансуються впродовж тридцяти календарних днів з дати прийняття постанови про продовження раніше призначених страхових виплат.

Суми страхових виплат, які не виплачені за минулий період, виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.

Станом на момент звернення позивача до відділення відповідача Кабінет Міністрів України окремий порядок виплати сум страхових виплат, які не виплачені за минулий період, не визначив, тобто виплата таких коштів повинна здійснюватись на загальних підставах, визначених Законом № 1105-XIV.

Щодо посилання відповідача на правову позицію викладену в рішенні Донецького окружного адміністративного суду від 09 липня 2020 року по справі №200/4158/20-а, суд не приймає їх до уваги, оскільки обставини даної справи відмінні від фактичних обставин справи №200/4158/20-а.

Щодо доводів відповідача відносно пропуску позивачем строку звернення до суду з адміністративним позовом стосовно виплати заборгованості зі щомісячних страхових виплат, суд зазначає наступне.

19.03.2021 року позивач звернувся до відповідача за відновленням страхових виплат, на які з 2009 року він має безстрокове право.

Безстроковість такого права дає позивачу обґрунтовані сподівання щодо безспірності його права та виплату сум щомісячних страхових виплат за минулий період.

З листа відповідача №01-04/15-154 від 23.04.2021 року позивач дізнався про невиплату відповідачем йому заборгованості за минулий період.

Тож, на переконання суду, саме з 23.04.2021 року позивач дізнався про порушення свого права.

Частина 2 ст. 122 КАС України встановлює для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Станом на 03.05.2021 - дату звернення позивача з позовною заявою до суду, спірні кошти відповідачем виплачені не були, що свідчить про відсутність наміру сплачувати їх в добровільному порядку.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про дотримання позивачем строку звернення до суду з позовною заявою.

Поряд з цим, доводи позивача щодо припинення страхових виплат з невідомих йому причин та його очікування на страхові виплати до 19.03.2021 року спростовано матеріалами адміністративної справи, зокрема, наданою відповідачем копією його особистої заяви, що свідчить про обізнаність позивача про обставини припинення йому страхових виплат.

Відповідно до приписів ч. 4 ст. 47 Законом № 1105-XIV, виплати, призначені, але не одержані своєчасно потерпілим або особою, яка має право на одержання виплат, провадяться за весь минулий час, але не більш як за три роки з дня звернення за їх одержанням.

З семантичного аналізу вказаної норми суд встановив, що виплата призначених, але неодержаних своєчасно потерпілим страхових виплат провадиться за весь час, який минув до звернення потерпілого за отриманням невиплачених коштів без обмеження будь-яким строком.

Законодавець пов`язав встановлене трирічне обмеження строку саме з датою звернення за одержанням призначених, але не отриманих виплат. Вказане обмеження стосується страхових виплат, які підлягали виплаті, але не були виплачені після відповідного звернення особи за одержанням страхових виплат, які не були виплачені, тобто перебіг вказаного строку розпочинається з дати звернення особи.

Позивач за одержанням страхових виплат звернувся до відповідача через свого представника 19 квітня 2021 року, тобто має право на одержання страхових коштів, які не були виплачені до цієї дати без обмеження будь-яким строком незалежно від наявності/відсутності вини позивача.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено правомірності не виплати позивачу заборгованості зі страхових виплат за минулий період, належних, допустимих та достатніх доказів з цього приводу також не надано.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для невиплати позивачу страхових виплат за період з 01 лютого 2017 року по 28 лютого 2021 року.

Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02). Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

Таким чином, враховуючи те, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом та сприяти реальному відновленню порушеного права, беручи до уваги приписи ст. 9 КАС України, приймаючи до уваги відзив на позовну заяву відповідача, докази наявні у матеріалах справи, а також з аналізу норм чинного законодавства, суд приходить висновку про ефективність обраного позивачем способу захисту свого порушеного права.

У відповідності до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При поданні адміністративного позову позивачем сплачено судовий збір у розмірі 908,00 грн.

Оскільки, позов підлягає задоволенню в повному обсязі, суд дійшов висновку щодо стягнення судових витрат з відповідача на користь позивача в повному обсязі.

Керуючись Конституцією України, Кодексом адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації, згідно паспортних даних: АДРЕСА_2 ) до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області (ЄДРПОУ: 41325231, місцезнаходження: 84122, Донецька обл., місто Слов`янськ, вул. Свободи, буд. 5) про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області щодо невиплати ОСОБА_1 страхових виплат за період з 01 лютого 2017 року по 28 лютого 2021 року.

Зобов`язати Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 заборгованість по страховим виплатам за період з 01 лютого 2017 року по 28 лютого 2021 року.

Стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду Соціального страхування України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 суму судового збору у розмірі 908 (Дев`ятсот вісім) гривень 00 копійок.

Повний текст рішення складено та підписано 12 липня 2021 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).

Суддя О.М. Кониченко