Рішення № 98237467, 12.07.2021, Гайворонський районний суд Кіровоградської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

385/610/21

2/385/252/21

06.07.2021 року Гайворонський районний суд Кіровоградської області в складі:

головуючого судді - Гришака А.М.,

з участю секретаря судового засідання - Зеленко О.І.,

позивача - ОСОБА_1 та його представника - адвоката Медвідя В.А.,

третьої особи - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в місті Гайворон, Кіровоградської області справу за позовом ОСОБА_1 до Гайворонської міської ради Кіровоградської області, третя особа без самостійних вимог: ОСОБА_2 про визнання права власності на 1/2 частину нерухомого майна за набувальною давністю

В С Т А Н О В И В:

05.05.2021 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду, в якому просить визнати за ним, право власності за набувальною давністю на Ѕ частину житлового будинку загальною площею 104,98 м.2, господарських будівель та споруд, згідно характеристики будівель та споруд технічного паспорту на будинок, а саме: Б) хлів; Б1) льох; У) вбиральня; К) ґанок; ворота та огорожа, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 .

Свої вимоги мотивує тим, що у 2000 році, зі згоди попереднього власника ОСОБА_3 , позивач вселився до житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується відмітками в паспорті громадянина України про реєстрацію місця проживання за вказаною адресою. Тобто, протягом 20 років, позивач постійно проживає в указаному житловому будинку. ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 помер, що підтверджується копією свідоцтва про його смерть серії НОМЕР_1 .

Власником 1/2 частини вказаного житлового будинку в порядку спадкування став батько позивача, ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після його смерті, право власності на 1/2 частину вказаного житлового будинку успадкувала мати позивача, ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину, виданого Гайворонською районною державною нотаріальною конторою від 01.06.2007 року.

Фактично, починаючи з 2001 року й по даний час, позивач відкрито та безперервно проживає в даному житловому будинку, утримує його сплачуючи комунальні платежі та підтримує в належному стані, тобто володіє і користується ним безперешкодно протягом 20 років, що підтверджується інформаційною довідкою органу місцевого самоврядування від 19.01.2021 року. Правомірність вселення до житлового будинку та добросовісність заволодіння ним позивачем підтверджується реєстрацією його місця проживання в будинку, яка здійснена зі згоди власника майна. Крім цього в позивача наявні правовстановлюючі документи попереднього власника на вказане домоволодіння.

У 2020 році з метою оформлення домоволодіння, позивач намагався виготовити новий технічний паспорт, однак не зміг оформити своє право, оскільки визнання права власності за набувальною давністю вирішується виключно в судовому порядку. Беручи до уваги, що позивач безперешкодно та відкрито, володіє та користується вказаним житловим будинком починаючи з 2001 року, утримує його в належному та придатному для проживання стані, сплачує кошти за надані комунальні послуги, зокрема з електропостачання, вживає заходи до його охорони та збереження, а тому вважає, що його права та законні інтереси підлягають судовому захисту шляхом визнання права власності за набувальною давністю на Ѕ частину вказаного домоволодіння.

В судовому засіданні позивач та представник позивача - адвокат Медвідь В.А. позов підтримали та навели доводи, аналогічні викладеним в позовній заяві. Крім того, позивач в судовому засіданні вказав, що у спірний житловий будинок він заселився в кінці 2000 року або на початку 2001 року, точної дати він не пам`ятає, зі згоди власника будинку ОСОБА_3 та його дружини ОСОБА_5 , котрі являлися йому дідом та бабою та проживали в цьому будинку.

Представник Гайворонської міської ради Кіровоградської області в судове засідання не з`явився, подав на адресу суду заяву про проведення судового засідання у його відсутності, позов підтримав, вважає його таким, що підлягає задоволенню.

Третя особа без самостійних вимог ОСОБА_2 письмових пояснень до суду не надала. В судовому засідання вказала, що позов підлягає задоволенню. Додатково зазначила, що спадщину на Ѕ будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 після смерті ОСОБА_3 успадкував її чоловік та батько позивача ОСОБА_4 , іншу частину будинку ніхто не успадкував.

Свідки ОСОБА_6 та ОСОБА_7 в судовому засіданні вказали, що живуть по сусідству з позивачем та те, що ОСОБА_1 проживає за адресою: АДРЕСА_2 безперервно більше 15 років.

Ухвалою судді Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 06.05.2021 року відкрито провадження у справі та призначено справу до підготовчого судового засідання.

Ухвалою судді Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 28.05.2021 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Суд, заслухавши пояснення позивача, представника позивача адвоката Медвідя В.А., третьої особи ОСОБА_2 , свідків, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи вимоги ст. 6 Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод, згідно якої кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків, суд вважає, що справу слід вирішити в межах наявних письмових доказів, які містяться у матеріалах справи та на підставі пояснень позивача, його представника та третьої особи. Слід зазначити, що дотримуючись принципів змагальності та диспозитивності судового процесу, оцінивши докази з точки зору належності, допустимості та достатності, суд приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, до суду може звернутись кожна особа за захистом своїх порушених прав, а також інтересах інших осіб у випадках встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 76, ч. 1, 2 ст. 77, ч. 2 ст. 78, ч. 1 ст. 95 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються зокрема письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини справи, які за законом можуть бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 6 ст. 81, ч. 1 ст. 89 ЦПК України доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно копії технічного паспорта на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 власниками будинку були: ОСОБА_3 - частка 1 (відмітка - погашено); ОСОБА_4 - частка Ѕ (відмітка - погашено); ОСОБА_2 - частка Ѕ (а.с. 32-33).

Згідно копії свідоцтва про смерть НОМЕР_1 від 21.07.2001 року ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 9).

Згідно копії свідоцтва про смерть НОМЕР_2 від 07.05.2004 року ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_4 . (а.с. 12).

Згідно копії свідоцтва про смерть НОМЕР_3 від 09.10.2006 року ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 10).

Згідно копії свідоцтва права на спадщину від 01.06.2007 року спадкоємицею майна ОСОБА_4 померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 є його дружина ОСОБА_2 , спадкове майно на яке видане це свідоцтво, складається з права власності на Ѕ частку житлового будинку, глинобитного, розміром жилої площі 4 (74,58) кв.м. з побутовими та господарськими будівлями, що знаходиться на прилеглій до нього земельній ділянці фонду сільської ради в АДРЕСА_2 . Вказана в цьому свідоцтві частка житлового будинку належала спадкодавцеві на підставі свідоцтва на спадщину за законом, виданого Гайворонською держнотконторою від 03.06.2005 року за реєстровим №812 та зареєстрованого в Ульяновському МЬТІ за №134/1 від 17.06.2005 року (а.с. 16).

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, параметри запиту: АДРЕСА_2 - відомості відсутні (а.с. 17).

Згідно довідки виданої виконкомом Солгутівської сільської ради Гайворонського району Кіровоградської області від 16.12.2020 року № 451 будинок який знаходився по АДРЕСА_2 з 1991 року в зв`язку з перенумерацією було присвоєно адресу АДРЕСА_2 та з 2016 року перейменуванням вулиць, було присвоєно адресу - АДРЕСА_2 (а.с. 35).

Згідно копії довідки про реєстрацію місця проживання особи позивач ОСОБА_1 зареєстрований за адресою АДРЕСА_2 з 06.12.2000 року (а.с. 7).

Згідно копії свідоцтва про народження ОСОБА_1 , батьками останнього записані ОСОБА_4 та ОСОБА_2 (а.с. 8).

Згідно копії свідоцтва про народження ОСОБА_4 батьками останнього записані ОСОБА_3 та ОСОБА_5 (а.с. 11).

Згідно довідки Солгутівської сільської ради Гайворонського району Кіровоградської області від 19.01.2021 року № 6 ОСОБА_1 з 2001 року відкрито та безперервно володіє та користується цілим житловим будинком, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 13).

Згідно довідки ПАТ «Кіровоградобленерго» Гайворонський РЕМ виданої ОСОБА_1, який мешкає в АДРЕСА_2 , в тім, що відповідно до Договору про користування електричною енергією №031901296 від 07.12.2015 р. споживачу надавалися послуги з постачання електричної енергії включно до 31.12.2018 року. З 01.01.2019 року відповідно до заяви-приєднання громадянин ОСОБА_1 є споживачем послуг з розподілу електричної енергії (а.с. 14).

Згідно з статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Згідно із статтею 328 ЦК України набувальна давність є однією із підстав набуття права власності.

Згідно з п.п. 9, 11, 13, 14 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено ЦК.

При вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке: - володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; - володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна; - володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.

Пунктом 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції" від 12 червня 2009 року № 2 у разі визнання відповідачем позову, яке має бути безумовним, і якщо таке визнання не суперечить закону й не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб (не відповідача), суд ухвалює рішення про задоволення позову, обмежившись у мотивувальній частині рішення посиланням на визнання позову без з`ясування і дослідження інших обставин справи.

Згідно з положеннями ч. 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України необхідно виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння) майном. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка у подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.

Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю, якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.

Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.

Відсутність добросовісності в позивача під час заволодіння ним спірним майном звільняє від потреби аналізувати інші умови набуття права власності за набувальною давністю, передбачені статтею 344 Цивільного кодексу України.

Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18).

У постанові від 01 серпня 2018 року у справі № 201/12550/16-ц (провадження № 61-19156св18) Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зазначив, що при вирішенні спорів, пов`язаних з набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. Наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

У постанові від 27 червня 2019 року у справі № 175/2338/16-ц (провадження № 61-2017св18) Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду вказав на те, що за набувальною давністю може бути визнано право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно, а також на майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

ОСОБА_1 , звертаючись до суду із вказаним позовом, в його обґрунтування посилається на те, що він з 2000 року проживає у спірному будинку та відкрито ним користується, вважає себе повноцінним власником цього будинку, оскільки користується ним понад 15 років, а тому вважає, що є такою особою, яка набула право власності на нерухоме майно відповідно до ст. 344 ЦК України.

Так, стаття 344 ЦК України вказує, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.

Згідно Цивільного Кодексу України виникнення права власності, як набувальна давність, виникає при вирішенні юридичної долі задавненого майна, власник якого пропустив позовну давність і не може повернути собі майно назад. Потреба у набувальній давності виникає і у випадку придбання майна на законних підставах, коли власник втрачає необхідні докази свого статусу і, проволодівши достатній час таким майном, не може довести своїх прав.

Умовами виникнення права власності за давністю володіння є: 1) добросовісність; 2) відкритість; 3) безперервність: 4) тривалість володіння.

Тривалість володіння - для виникнення права власності на нерухоме майно передбачає, що особа повинна ним проволодіти протягом 10 років.

Крім спливу набувальної давності, для виникнення права власності необхідним є факт державної реєстрації.

Для набуття права власності на нерухоме майно, перебігу строку набувальної давності недостатньо. Умови набувальної давності підтверджуються судовим рішенням. Давнісний володілець повинен довести факти добросовісності, відкритості, безперервності і тривалості свого володіння. Набувальна давність застосовується до випадків безтитульного володіння чужим майном.

Позивачем не доведені обставини, які дають підстави вважати рішення суду завершальним юридичним фактом, що призводить до виникнення права власності у позивача. Так позивачем не додано документів, що підтверджували б його доводи щодо добросовісного набуття ним права на цей будинок, добросовісного, відкритого володіння цим майном. Натомість, з матеріалів справи та з пояснень позивача та третьої особи слідує, що він почав проживати в цьому будинку з кінця 2000 року початку 2001 року з дозволу власника будинку, його діда - ОСОБА_3 , котрий також проживав в цьому будинку разом з своєю дружиною ОСОБА_5 .

Враховуючи зміст вимог ст. 344 ЦК України, при зверненні до суду з вимогами про визнання за набувальною давністю права власності на нерухоме майно, позивачем має бути доведено факт існування такого нерухомого майна, безтитульність, відкритість та безперервність володіння; добросовісність заволодіння майном; факт володіння спірним майном протягом строку, який складає не менше 10 років.

Безтитульне володіння - це фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Наявність у володільця певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності.

Добросовісність передбачає, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння майном.

За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

З наданих позивачем документів, зокрема довідки Солгутівської сільської ради Гайворонського району Кіровоградської області від 19.01.2021 року №6 вбачається, що ОСОБА_1 з 2001 року відкрито та безперервно володіє та користується цілим житловим будинком, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2

Суд констатує, що зазначена довідка не підтверджує добросовісність позивача на заволодіння чужим майном, в даному випадку будинком, на який претендує позивач.

Позивач, звертаючись до суду з даним позовом, як на підставу набуття ним права власності за набувальною давністю, посилається на те, що він добросовісно заволодів вказаним вище нерухомим майном, відкрито та безперервно користується ним, підтверджуючи зазначену обставину лише довідкою №6 від 19.01.2021 року та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 17.02.2021 року № 244724914, згідно якої право власності на вказаний об`єкт нерухомості - будинок АДРЕСА_2 не зареєстровано.

Посилання позивача на проведення поточних ремонтів, підтримання майна в належному стані не можуть бути прийняті судом в якості належних доказів доведеності підстав для набуття права власності, оскільки вони жодним чином не підтверджують факт володіння нерухомим майном.

Матеріали справи не містять відомостей про власника спірного майна. Право власності на частину спірного будинку ні за ким не зареєстровано.

Позивач та його представник не довели суду обставину, яка б вказувала на добросовісність заволодіння чужим майном, не доведений факт володіння без правової підстави, безтитульності володіння житловим будинком.

Вказані обставини як окремо, так і у своїй сукупності свідчать про відсутність добросовісності заволодіння майном, що суперечить положенням ст. 344 ЦК України.

Суд вважає, що саме по собі користування спірним будинком з 2000 року не дає підстави для задоволення позовних вимог про набуття права власності на майно на підставі ст. 344 ЦК України.

За правилами ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право звернутися до суду саме за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Таким чином, позивач не довів обставин, визначених статтею 344 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), які є підставою для визнання за ним права власності на спірне майно за набувальною давністю.

У п. 58 рішення від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04) ЄСПЛ указав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п. 29 рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року).

На підставі наведеного, інші доводи позивача не аналізуються та не спростовуються, оскільки не впливають на висновки суду про відсутність підстав для задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 81, 141, 259, 264, 265, 268, 273 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Гайворонської міської ради Кіровоградської області, третя особа без самостійних вимог: ОСОБА_2 про визнання права власності на 1/2 частину нерухомого майна за набувальною давністю - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Кропивницького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30 - денний строк з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлено 12.07.2021 року.

Суддя: А. М. Гришак

Дата документу 12.07.2021