Рішення № 98235366, 08.07.2021, Господарський суд Чернігівської області

Іменем України

РІШЕННЯ

08 липня 2021 року м. Чернігівсправа № 927/398/21 Господарський суд Чернігівської області у складі судді Фесюри М.В., секретар Тарасевич А.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "ПП Право", вул. Лук`янівська, 21, офіс 93, м. Київ, 04071, код ЄДРПОУ 43435662

до відповідача: Комунального підприємства "Виробниче управління комунального господарства", вул. Чернігівська, 128, м. Ніжин, Чернігівська область, 16600, код ЄДРПОУ 31818672

про стягнення 130 535,00 грн

За участю представників сторін:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився;

У зв`язку з неявкою усіх учасників справи у судове засідання для проголошення рішення, на підставі ч. 6 ст. 233 та ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України вступна та резолютивна частини рішення була підписана судом у нарадчій кімнаті без його проголошення.

Обставини справи.

Товариство з обмеженою відповідальністю "ПП Право" звернулось до суду з позовом про стягнення з Комунального підприємства "Виробниче управління комунального господарства" 130 535,00 грн, з яких: 50807,00 грн - основного боргу та 79 728,00 грн штрафу.

Позовні вимоги обґрунтовано невиконанням відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за Договором №02/2020 на надання консультаційно-інформаційних та юридичних послуг від 01.01.20 в частині оплати наданих позивачем послуг.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.04.21 справа №927/398/21 передана на розгляд судді Фесюрі М.В.

Ухвалою від 22.04.21 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (без проведення судового засідання).

Під час дослідження матеріалів справи при її розгляді у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін судом встановлено відсутність в матеріалах справи доказів, які підтверджують, відправлення відповідачу копії позовної заяви і доданих до неї документів.

Враховуючи зазначені обставини, у відповідності до ч.11 ст.176 Господарського процесуального кодексу України ухвалою суду від 23.04.21 позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання до суду належних доказів направлення відповідачу у справі копії позовної заяви та доданих до неї документів.

У встановлений судом строк від позивача на адресу суду надійшла заява про виконання ухвали суду з доказами направлення відповідачу у справі копії позовної заяви та доданих до неї документів (копії опису вкладення у лист від 24.04.21, накладної №04050200288769 та фіскального чеку від 24.04.21 ПН215600426655).

Ухвалою суду від 28.04.21 розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (без проведення судового засідання) продовжено.

21.05.21 від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву (20.05.21 №1-4/745), яким проти позовних вимог заперечує повністю, зазначивши, зокрема, що пред`явлена до стягнення в межах даної справи заборгованість сплачена останнім на підставі рахунків про сплату, відмінних від наданих позивачем в якості доказів.

Крім того, відповідач в обгрунтування заперечень зазначив наступне:

-відповідно до інформації Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Товариство з обмеженою відповідальністю «ПП Право» зареєстровано 02.01.20, отже виходячи з приписів ч.4 ст. 87, ч.4 ст. 91 ЦК України, позивач по справі набув цивільної правоздатності з 02.01.20;

-загальна вартість послуг, які мали бути сплачені КП «Виробниче управління комунального господарства» за договором №02/2020 на надання консультаційно-інформаційних та юридичних послуг від 01.01.20 за період січень 2020 по січень 2021 включно складає 169 456 грн, вказує, що відповідно до наданих ним платіжних доручень КП "Виробниче управління комунального господарства" своєчасно перераховувало кошти за отримані послуги; в окремих випадках оплата послуг здійснювалась авансовими платежами; недоплата була допущена при оплаті послуг за жовтень у розмірі 80,40 грн та у листопаді у розмірі 612,6 грн, не носили системний характер та не складали істотного розміру у порівнянні із вартістю послуг за кожен місяць із вищезазначених місяців, а саме по 12500,00 грн щомісячно;

-під час звірки проведених з TOB «ПП Право» розрахунків були виявлені технічні неточності, допущені при заповненні реквізитів «призначення платежу» у платіжних дорученнях №4534 від 31.01.2020 року, №4682 від 13.03.2020, № 4727 від 23.03.2020 року, № 4886 від 21.05.2020 року, № 4885 від 21.05.2020 року, № 4891 від 22.05.2020 року, № 5176 від 29.07.2020 року, № 1347 від 21.09.2020 року, № 5479 від 22.10.2020 року, № 5547 від 06.11.2020 року, № 5749 від 06.01.2021 року, № 5812 від 25.01.2021 року, № 1712 від 02.03.2021 року. З метою виправлення помилок, допущених у вище перелічених платіжних дорученнях у реквізиті «призначення платежу» КП «ВУКГ» на адресу TOB «ПП Право» 11 травня 2021 року за вих №1-4/713 направлено лист щодо виправлення технічних помилок, а саме у реквізиті «призначення платежу» у платіжних дорученнях;

-позивачем не надано належних доказів на підтвердження факту надання позивачем послуг за лютий-березень 2021 року, акти прийому-передачі абонентських юридичних послуг не підписані відповідачем, не містять переліку наданих послуг; Відповідачем на електронну адресу позивача було надіслано лист 23.02.21 щодо дострокового розірвання договору у зв`язку з відсутністю потреби у отриманні консультаційно-інформаційних та юридичних послуг; листом від 03.03.21 відповідач повідомив позивача про відсутність потреби у отриманні консультаційно-інформаційних та юридичних послуг у березні 2021 року;

- факти несвоєчасної оплати за Договором були допущені при оплаті послуг за жовтень 2020 року у розмірі 80,40 грн. та у листопаді у розмірі 612,60 грн. не носили системний характер та не складали істотного розміру у порівнянні із вартістю послуг за кожен із вищезазначених місяців, а саме по 12500 грн. щомісячно. Відповідач добросовісно виконував свої грошові зобов`язання, що підтверджено доказами, доданими до відзиву. Вказані недоплати були погашені при здійсненні наступних платежів, при цьому кінцева дата платежу, після якої вступає в силу норма п.5.2 Договору №02/2020 від 01.01.2020 року:

за недоплатою у розмірі 80,4 грн. - 10.12.2020 року сплачена при здійсненні найближчого платежу 06.01.2021 року, за недоплатою у розмірі 612,6 грн. - 10.01.2021 року сплачена при здійсненні найближчого платежу 25.01.2021 року. Зазначене свідчить, що КП «ВУКГ вживало усіх можливих заходів щодо недопущення та своєчасного погашення недоплат; Допущені недоплати складають: за жовтень 2020 року менше ніж 1% від суми місячного платежу (11807 грн), за листопад 2020 року менше ніж 6% від суми місячного платежу (11807 грн.) та є незначними, (зважаючи на те що Відповідачем для уникнення заборгованості перед Позивачем здійснювались неодноразово авансові платежі). Отже, при застосуванні норм Договору розмір штрафу може складати суму 346,7 грн, (80,4 х 50% + 612,6x50%), а не 79728,00 грн. як зазначено в позовній заяві від 20.04,2021 року. Штраф у розмірі 50% допущеної заборгованості за кожен місяць є неспівмірно високим;

-враховуючи, що відповідач добросовісно виконував свої грошові зобов`язання, що підтверджено наданими відповідачем доказами, має право на зменшення неустойки, що є правом суду;

Суд відзив відповідача разом з додатком залучив до матеріалів справи.

Позивачем 31.05.21 подано до суду відповідь на відзив відповідача із запереченнями та зазначив наступне:

-відповідно до пункту 30.1 статті 30 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» встановлено, що у випадку, якщо грошові кошти вже були списані з рахунку платника та зараховані на рахунок отримувача, переказ набуває статусу завершеного. Тобто з моменту перерахування грошових коштів на рахунок отримувача обов`язок банку з виконання доручення платника вважається виконаним; внесення змін до призначення платежу такого платіжного доручення як платником, так і банком - є неможливим;

-питання уточнення інформації, вказаної у реквізиті «Призначення платежу» виконаного платіжного доручення, то воно може окремо вирішуватись сторонами виключно за погодженням сторін, що узгоджується з правовою позицією Верховного суду, викладеною в постанові від 19 червня 2018 року у справі №809/34/17;

-позивачем не погоджувалось внесення будь-яких змін до реквізиту «призначення платежу» у платіжних дорученнях;

-зроблені відповідачем заяви про проведення ним в односторонньому порядку, під час розгляду справи, заміни призначень платежів, які вже виконані на умовах договору, на якісь інші, метою яких є виключно ухилення від встановленої вимогами ч.1 ст.623 ЦК України та умовами договору відповідальності, не можуть заслуговувати на увагу з огляду на їх суперечливість Закону, та не є належними доказами виконання зобов`язань за договором;

- відповідачем в якості доказу виконання грошових зобов`язань за договором №02/2020 від 01.01.20 надано платіжні доручення, кошти за якими насправді сплачувались на виконання інших цивільно-правових угод, які існували між сторонами;

-заперечення відповідача на неотримання послуг за період лютий-березень 2021 року є безпідставними, у зазначений період дія абонентського поговору №02/2020 від 1 січня 2020року - не зупинялась, і згідно з його умовами відповідач мав гарантований доступ до вказаних у ньому послуг за узгодженою сторонами фіксовану ціну, незалежно від об`єму її запитування, а також незалежно від реальних витрат нашої сторони, пов`язаних з їх наданням, і, фактично отримував її у вигляді консультацій, складанні різних процесуальних документів, надання правничої допомоги, процесуального представництва у Ніжинському міськрайонному суді та Чернігівському апеляційному суді (в межах справи № 740/5269/20), в господарському суді Чернігівської області (у межах справи 927/184/13-г(927/664/20) тощо; Обов`язок проведення ним своєчасної та повної оплати послуг за цим договором, предметом якого є надання абонентських послуг, чітко визначено та впорядковано вимогами п.3.1, п.4.3 Договору, якими визначено його безумовний обов`язок по сплаті за послуги, та чітко встановлені строки проведення платежів. Також, згідно умов договору, виконання відповідачем грошових зобов`язань не повязується та не залежить від того, чи підписує він направлені йому акти прийому - передачі послуг, чи вирішив ухилятися від їх підписання. Оскільки зазначений абонентський договір по своїй природі не є договором підряду, то визначений у ньому порядок проведення оплати не повязується з необхідністю попереднього встановлення клієнтом того конкретного обсягу послуг, які наша сторона повинна виконати, з отриманням певних результатів та настанням наслідків, які ми повинні передати йому за актом, а отже саме по собі підписання чи відмова відповідача від їх підписання направлених йому актів жодним чином не впливає на необхідність своєчасного та повного виконання ним грошових зобов`язань за цим абонентським договором.

-заперечення відповідача щодо відсутності у позивача цивільної правоздатності є безпідставними, оскільки з тексту договору чітко вбачається, що наша сторона, ТОВ «ПП Право», погоджуючи та підписуючи умови договору №02/2020, діяла, як правоздатна, вже зареєстрована на цей час в ЄДРПОУ, юридична особа. Зазначене чітко відображено у самому договору (преамбула) шляхом внесення до його тексту індивідуального коду ЄДРПОУ нашого товариства (код ЄДРПОУ 43435662), який, згідно вимог ч.4 ст.87 ЦК України, присвоюється юридичній особі при її створенні. Укладаючи з відповідачем договір позивач діяв на повністю законних підставах, як юридична особа, що була створена у встановленому порядку і відомості про яку внесені до ЄДРПОУ відповідно до присвоєного їй коду (код ЄДРПОУ 43435662), мала печатку та рахунки в фінансових та кредитних установах, що також підтверджується текстом договору.

-щодо вказаної в договорі дати 1 січня 2020р., то вона, після узгодження сторонами всіх істотних умов договору та його фактичного складання у письмовій формі, з урахуванням вимог ст. 204 ЦК та ч.І ст.213 ЦК України, та за нашим погодженням, була вручну внесена безпосередньо за ініціативи самого відповідача до тексту договору для зручності проведення ним бухгалтерських розрахунків, з огляду на те, що звітним періодом оплати послуг в ньому визначався повний календарний місяць.

Ухвалою суду від 02.06.21, з метою створення сторонам умов для належного та повного встановлення обставин по справі і надання доказів, розгляд справи призначено у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін; розгляд справи по суті призначено на 22.06.21; явку в судове засідання представників сторін визнано судом обов`язковою; зобов`язано відповідача надати суду у строк - протягом десяти днів з моменту отримання ухвали суду, копії рахунків, зазначених у платіжних дорученнях, на підставі яких перераховувались кошти позивачу; зобов`язано позивача надати у строк - протягом десяти днів з моменту отримання ухвали суду, докази на підтвердження наявності інших угод між ТОВ "ПП Право" та КП "Виробниче управління комунального господарства" , зазначених у відповіді на відзив та по яким проводились розрахунки.

До початку розгляду справи по суті, від позивача 15.06.21 надійшло клопотання про залучення до матеріалів справи витребуваних судом доказів. Суд клопотання задовольнив, надані докази залучено до матеріалів справи.

Також відповідачем 16.06.21 на адресу суду надано клопотання про залучення до матеріалів справи копій витребуваних судом рахунків. Суд клопотання задовольнив, надані докази залучено до матеріалів справи.

До початку розгляду справи по суті від відповідача на електронну адресу суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. Судом встановлено, що надіслане клопотання не підписане ЕЦП.

Відповідно до ч. 8 ст. 42 Господарського процесуального кодексу України якщо документи подаються учасниками справи до суду або надсилаються іншим учасникам справи в електронній формі, такі документи скріплюються електронним цифровим підписом учасника справи (його представника).

Згідно зі ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.

Стаття 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» визначає, що для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

Приписами ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги».

Оскільки надіслане відповідачем електронною поштою клопотання не містить підпису ЕЦП, отже не може вважатись оригіналом електронного документа, а тому суд не приймає його до розгляду.

У судовому засіданні від 22.06.21 брав участь представник позивача, останній висловився про можливість розгляду справи у відсутності представника відповідача.

У судовому засіданні 22.06.21 суд протокольною ухвалою відклав судове засідання з розгляду справи по суті до 08.07.21.

До початку розгляду справи по суті від позивача на електронну адресу суду надійшло клопотання про розгляд справи у відсутності позивача. Судом встановлено, що надіслане клопотання не підписане ЕЦП, тому суд не приймає його до розгляду.

У відповідності до приписів ст. 120, 121 ГПК України відповідач по справі був повідомлений про час та місце судового розгляду справи, шляхом направлення ухвали суду від 22.06.21 на електронну адресу останнього. Відповідно до довідки керівника апарату Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку з відсутністю знаків поштової оплати станом на 22.06.21, відправка поштової кореспонденції тимчасово припинена. Ухвала суду від 22.06.21, направлена відповідачу на зазначену останнім у відзиві на позов на електронну адресу, отримана відповідачем 23.06.21 о 10:54, що підтверджується електронним листом від останнього.

Відповідно до ч.1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

За приписами п.2 ч.3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника, у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Враховуючи положення ст. 13, 74 Господарського процесуального кодексу України, якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній матеріалами і документами в силу приписів ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України, оскільки відповідачами не подано відзив на позов у встановлений судом строк без поважних причин.

У відповідності до ч.2 ст.195 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.

В той же час судом враховано, що за приписами ст. 129 Конституції України, ст. 2 Господарського процесуального України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, господарський суд встановив.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, тобто, дії осіб, спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

З матеріалів справи вбачається, що 01.01.2020 між Комунальним підприємством "Виробниче управління комунального господарства" (клієнт) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ПП Право» (виконавець) укладено Договір №02/2020 на надання консультаційно-інформаційних та юридичних послуг (надалі-договір), за умовами якого, виконавець зобов`язується надавати абонентські юридичні та консалтингові послуги по наданню консультаційно-інформаційної та професійної правничої допомоги в обсязі та на умовах, передбачених цим Договором, а клієнт зобов`язується прийняти послуги та оплачувати їх в обсязі та строках визначених договором (п.1.1. Договору).

Пунктом 4.1. Договору сторони погодили, що за послуги згідно п.1.1. даного Договору, клієнт зобов`язується здійснювати оплату виконавця шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок, вказаний виконавцем або в будь-який інший спосіб, передбачений законодавством.

Вартість щомісячних послуг за домовленістю сторін встановлюється у розмірі 2,5 мінімальних заробітних плат, що на момент укладання договору відповідає 11807 грн/місяць (4723,00*2,5=11807,00 грн) (без ПДВ) і оплачуються клієнтом у період дії договору.

Встановлена договором вартість послуг у сумі 11807,00 грн/місяць за базовий перший місяць дії договору підлягає перерахунку у разі зміни розміру мінімальної заробітної плати на підставі відповідних нормативно-правових актів шляхом її приведення до розміру, кратного 2,5 до розміру, законодавчо встановленої мінімальної заробітної плати (п.4.2. Договору).

Строком оплати послуг визначено період з 01 по 10 число наступного за тим, в якому надавались послуги, місяця (п.4.3. Договору).

Виконавець не пізніше останнього робочого місяця, в якому надавались послуги, подає клієнту акт прийому-передачі послуг та в разі необхідності виставляє рахунок за послуги згідно умов договору (п.4.4. Договору).

У разі невиконання або неналежного виконання обов`язків, передбачених цим договором, сторони несуть відповідальність відповідно до законодавства України та цього договору (п.5.1. Договору).

За прострочення виконання грошових зобов`язань більш ніж на місяць, винна сторона сплачує штраф у розмірі 50% від суми допущеної заборгованості за кожен місяць (п.5.2. Договору).

Даний договір укладений строком на двадцять чотири місяці з 01 січня 2020р. по 31 грудня 2021 року і підлягає пролонгації на тих же умовах у разі, якщо жодна з сторін не пізніше, ніж за два місяці до закінчення строку його дії письмово не повідомить іншу про розірвання (п.7.1. Договору).

Як вбачається з наданої до матеріалів справи копії примірника договору, останній підписано та скріплено печатками обох сторін.

Заперечення відповідача, які ґрунтуються на тому, що на момент укладення 01.01.20 Договору позивач - ТОВ «ПП Право» не мав цивільної правоздатності, судом не приймаються, виходячи з наступного.

Статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18) зроблено висновок, що ст. 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Судом встановлено, що Договір №02/2020 від 01.01.20 на надання консультаційно-інформаційних та юридичних послуг недійсним не визнавався. Доказів протилежного суду не надано. Відповідно до наявного в матеріалах справи примірника Договору №02/2020 на надання консультаційно-інформаційних та юридичних послуг, ТОВ «ПП Право», погоджуючи та підписуючи умови договору №02/2020, діяла, як зареєстрована на цей час в ЄДРПОУ, юридична особа, що відображено у самому договорі шляхом внесення до його тексту індивідуального коду ЄДРПОУ позивача (код ЄДРПОУ 43435662), та скріплення примірника договору печаткою юридичної особи - ТОВ «ПП Право». Суд приходить до висновку, що сторонами при укладенні договору №02/2020 на надання консультаційно-інформаційних та юридичних послуг було допущено помилку в зазначенні дати договору, що не впливає на зміст досягнутої угоди.

Доказів розірвання або визнання недійсним вказаного договору в судовому порядку на час розгляду даної справи сторонами не надано, а тому в силу ст.629 Цивільного кодексу України Договір є обов`язковими для виконання сторонами.

За приписами статті 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з частинами 2 та 3 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона має вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. За частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей передбачених цим Кодексом.

Так, відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обігу або інших вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності до статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Позивач вказує, на виконання умов договору ним було надано відповідачу послуги за період з січня 2020 року по березень 2021 року, у свою чергу, відповідач взяті на себе зобов`язання за договором виконав частково, мало місце прострочення платежів за січень, лютий, березень, квітень, травень, червень, липень, серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2020 року, січень 2021 року, станом на день звернення до суду за відповідачем рахується заборгованість по Договору загалом на суму 50807,00 грн, в т.ч.: за січень 2020 року – у сумі 9000,00 грн, за червень 2020 року – у сумі 11807,00 грн, за лютий 2021 року-у сумі 15000,00 грн, за березень 2021 року-у сумі 15000,00.

Так, на підтвердження наданих послуг за січень 2020 року позивачем надано акт прийому-передачі виконаних робіт від 31.01.20 (а.с.9), у якому зазначено: « 1.Послуги згідно Договору №02/2020 від 01.01.20 за січень місяць 2020р. виконані повністю, претензій до виконавця не має. 2. Цей акт є підставою для сплати коштів виконавцю у сумі 11807,00 грн на умовах цього договору». Акт підписано представниками обох сторін, підписи яких засвідчені відтиском печаток.

Відповідно до платіжного доручення №4886 від 21.05.20, відповідачем сплачено частково за послуги згідно рахунку №01/20 від 31.01.20 на суму 2807,00 грн. Позивачем заявлено до стягнення залишок заборгованості за надані послуги за січень 2020 року у сумі 9000,00 грн з урахуванням часткової сплати.

Відповідач, у свою чергу, щодо наявності заборгованості за січень 2020 року заперечив, на підтвердження надав копію платіжного доручення №4534 від 31.01.20 (а.с. 69).

Суд дослідив та встановив, що відповідно до платіжного доручення №4534 від 31.01.20, відповідачем перераховано 20000,00 грн згідно рахунку №07/19 від 31.12.19 із зазначенням «Проведення процедури державної закупівлі не передбачено». Суд приходить до висновку, що зазначена оплата була здійснена згідно акту прийому-передачі виконаних робіт від 31.12.19 (а.с. 113), у якому зазначено: « 1.Послуги згідно Договору №7/2019 від 01.09.19 за період з 01 вересня 2019 по 31 грудня 2019 виконані повністю, претензій до виконавця не має. 2. Цей акт є підставою для сплати коштів виконавцю у сумі 36726,60 грн на умовах цього договору». Акт підписано представниками обох сторін, підписи яких засвідчені відтиском печаток.

Крім того, як вбачається із наданого самим відповідачем копії рахунку №1/20/2020 від 31.01.20, а.с. 120, останній виставлено на оплату послуг за січень 2020 року по Договору №02/2020. Таким чином, суд не приймає подане відповідачем платіжне доручення №4534 від 31.01.20 в якості належного доказу оплати послуг за січень 2020 року саме по Договору №02/2020 від 01.01.20.

На підтвердження наданих послуг за червень 2020 року позивачем надано акт прийому-передачі виконаних робіт від 30.06.20 (а.с.17), у якому зазначено: « 1.Послуги згідно Договору №02/2020 від 01.01.20 за червень місяць 2020р. виконані повністю, претензій до виконавця не має. 2. Цей акт є підставою для сплати коштів виконавцю у сумі 11807,00 грн на умовах цього договору». Акт підписано представниками обох сторін, підписи яких засвідчені відтиском печаток. Позивач зазначає, що послуги по Договору за червень місяць 2020 року відповідачем взагалі не сплачено та заборгованість складає 11807,00 грн.

Відповідач, у свою чергу, щодо наявності заборгованості за червень 2020 року заперечив, на підтвердження надав копію платіжного доручення №4891 від 22.05.20 (а.с. 74).

Суд дослідив та встановив, що відповідно до платіжного доручення №4891 від 22.05.20, відповідачем перераховано 11807,00 грн згідно рахунку №03/20 від 31.03.20 із зазначенням «Проведення процедури державної закупівлі не передбачено». Виходячи зі змісту викладених у відзиві пояснень відповідача, у деяких періодах оплата послуг здійснювалась на умовах попередньої оплати, що пояснює оплату послуг, зокрема, 22.05.20 за червень 2020 року наперед.

Суд критично відноситься до поданого відповідачем в якості доказу сплати за червень місяць 2020 року платіжного доручення №4891 від 22.05.20, виходячи, по-перше, з того, що умовами п.4.3. Договору строком оплати послуг визначено період з 01 по 10 число наступного за тим, в якому надавались послуги, місяця. Крім того, призначення платежу у поданому дорученні №4891 від 22.05.20 зазначено «згідно рахунку №03/20 від 31.03.20». Водночас умовами Договору (п.4.4.) виставлення виконавцем рахунку за послуги згідно умов договору Договору відбувається не пізніше останнього робочого місяця, в якому надавались послуги. Копії самого рахунку №03/20 від 31.03.20 на підтвердження оплати послуг саме за червень місяць 2020 року відповідачем надано не було.

Щодо зміни реквізиту «Призначення платежу» у платіжних дорученнях №4534 від 31.01.2020 року, №4682 від 13.03.2020, № 4727 від 23.03.2020 року, № 4886 від 21.05.2020 року, № 4885 від 21.05.2020 року, № 4891 від 22.05.2020 року, № 5176 від 29.07.2020 року, № 1347 від 21.09.2020 року, № 5479 від 22.10.2020 року, № 5547 від 06.11.2020 року, № 5749 від 06.01.2021 року, № 5812 від 25.01.2021 року, № 1712 від 02.03.2021 року, які були подані відповідачем в якості доказів оплати послуг за Договором №02/2020 від 01.01.20, зокрема, за січень 2020 року у платіжному дорученні №4534 від 31.01.20, за червень 2020 року у платіжному дорученні №4891 від 22.05.20, суд зазначає наступне.

Касаційний адміністративний суд Верховного суду в адміністративній справі №809/34/17 (http://reyestr.court.gov.ua/Review/74992539) дослідив питання законності зміни призначення платежу платником після списання банком коштів за платіжним дорученням з рахунку такого платника. У постанові від 19 червня 2018 року Верховний суд виклав правову позицію, відповідно до якої, зміна волевиявлення у розпорядженні коштами є господарськими правовідносинами та визначається цивільно-правовими угодами, укладеними між сторонами, а платник не позбавлений законодавцем права на обрання шляхів здійснення своєї господарської діяльності у межах цивільного законодавства.

Зокрема, суд встановив, що згідно з пунктом 3.8 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженою постановою Правління НБУ від 21.01.2004 за №22, одним з таких інструментів є платіжне доручення, форма якого встановлюються Національним банком України (пункт 6 частини 1 статті 7, пункт 17.1 статті 17 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні») і обов`язковим реквізитом якого є «призначення платежу», який заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Цим же пунктом встановлено, що повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу». Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність установленим вимогам лише за зовнішніми ознаками.

Пунктом 1.7 зазначеної Інструкції передбачено, що кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі розрахункових документів стягувачів згідно з главами 5 та 12 цієї Інструкції.

Згідно пункту 1.8 даної Інструкції платники та стягувачі оформляють доручення/розпорядження про списання коштів з рахунків на відповідних бланках розрахункових документів, форма та порядок оформлення яких визначаються цією Інструкцією.

З системного правового аналізу наведених норм вбачається, що право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику, особі, що здійснює відповідний платіж.

Водночас, відповідно до пункту 2.29 зазначеної Інструкції платник має право в будь-який час до списання платежу з рахунку відкликати з банку, що його обслуговує, платіжні доручення в порядку, визначеному внутрішніми правилами цього банку. Платіжні доручення відкликаються лише в повній сумі. Для цього платникові необхідно подати до банку, що його обслуговує, документ на відкликання (пункт 23.1 статті 23 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»). Таке відкликання здійснюється у порядку, визначеному внутрішніми правилами банку, і виключно у повній сумі.

Тобто до списання грошових коштів з рахунку платник наділений правом змінити реквізит «Призначення платежу» шляхом відкликання платіжного доручення.

Однак, у випадку, якщо грошові кошти вже були списані з рахунку платника та зараховані на рахунок отримувача, переказ набуває статусу завершеного (пункт 30.1 статті 30 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»). Тобто з моменту перерахування грошових коштів на рахунок отримувача обов`язок банку з виконання доручення платника вважається виконаним. Внесення змін до призначення платежу такого платіжного доручення є неможливим. А питання уточнення інформації, вказаної у реквізиті «Призначення платежу» виконаного платіжного доручення вирішується сторонами у порядку, узгодженому між ними, без участі банку. Зазначене підтверджується листом Національного Банку України від 09.06.2011 №25-111/1438-7141 «Про заміну інформації у реквізиті «Призначення платежу», яким встановлено, що після списання коштів з рахунку платника питання щодо уточнення інформації, зазначеної у реквізиті «Призначення платежу», вирішується між сторонами без участі банку.

Оскільки позивач не надав згоди на зміну призначення платежів, зарахування цих платежів в рахунок погашення заборгованості за спірними актами в одностороньому порядку не грунтується на нормах закону, а тому зазначені відповідачем платіжні доручення не можуть бути належними доказами виконання зобов`язання відповідача.

На підтвердження наданих послуг за лютий 2021 року позивачем надано акт прийому-передачі виконаних робіт від 28.02.21 (а.с.19), у якому зазначено: « 1.Абонентські послуги згідно Договору №02/2020 від 01.01.20 за лютий місяць 2021р. виконані повністю, претензій до виконавця не має. 2. Цей акт є підставою для сплати коштів виконавцю у сумі 15000 грн на умовах цього договору». Акт з боку представника відповідача не підписано та не скріплено печаткою останнього.

На підтвердження наданих послуг за березень 2021 року позивачем надано акт прийому-передачі виконаних робіт від 31.03.21 (а.с.22), у якому зазначено: « 1.Абонентські послуги згідно Договору №02/2020 від 01.01.20 за березень місяць 2021р. виконані повністю, претензій до виконавця не має. 2. Цей акт є підставою для сплати коштів виконавцю у сумі 15000 грн на умовах цього договору». Акт з боку представника відповідача не підписано та не скріплено печаткою останнього.

Позивач зазначає, що послуги за червень 2020 року, лютий 2021 року та березень 2021 року відповідачем сплачено взагалі не було.

Як вказує позивач, дія договору №02/2020 від 1 січня 2020року у лютому-березні 2021 року не зупинялась, відповідач фактично отримував її у вигляді консультацій, складанні різних процесуальних документів, надання правничої допомоги, процесуального представництва в межах справ №740/5269/20, №927/184/13-г (927/664/20). Згідно умов договору, виконання відповідачем грошових зобов`язань не пов`язується та не залежить від того, чи підписує він направлені йому акти прийому - передачі послуг, чи вирішив ухилятися від їх підписання. Оскільки зазначений абонентський договір по своїй природі не є договором підряду, то визначений у ньому порядок проведення оплати не пов`язується з необхідністю попереднього встановлення клієнтом того конкретного обсягу послуг, які наша сторона повинна виконати, з отриманням певних результатів та настанням наслідків, які ми повинні передати йому за актом, а отже саме по собі підписання чи відмова відповідача від їх підписання направлених йому актів жодним чином не впливає на необхідність своєчасного та повного виконання ним грошових зобов`язань за цим абонентським договором. Обов`язок проведення ним своєчасної та повної оплати послуг за цим договором, предметом якого є надання абонентських послуг, чітко визначено та впорядковано вимогами п.3.1, п.4.3 Договору, якими визначено його безумовний обов`язок по сплаті за послуги, та чітко встановлені строки проведення платежів.

Відповідач у запереченнях зазначив, зокрема, що сам по собі факт укладення договору свідчить лише про намір виконання дій (операцій) у майбутньому; у лютому-березні 2021 року ТОВ «ПП Право» не надавалось жодної із послуг, що охоплюється предметом Договору №02/2020 від 01.01.20, у зв`язку з чим, відповідачем не були підписані акти прийому-передачі виконаних послуг за лютий та березень 2021 року.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача заборгованості відповідно до актів прийому-передачі виконаних робіт від 28.02.21 та 31.03.21 суд зазначає наступне.

Як вже було встановлено вище, відповідач не визнав, що за цими актами у спірний період позивач надавав консультаційно-інформаційні та юридичні послуги, а тому їх не підписав.

В той же час, позивач в якості доказів підтверджуючих надання таких послуг, зокрема, зазначав про надання консультацій, складанні різних процесуальних документів, надання правничої допомоги та процесуального представництва в межах справ №740/5269/20, №927/184/13-г (927/664/20), надавши лист ТОВ «ПП Право» від 26.02.21 вих.№02-094/2 (а.с. 110) на адресу КП «Виробниче управління комунального господарства».

Однак, як вбачається зі змісту листа, позивач доводить до відома відповідача про стан захисту інтересів у справі №740/5269/20, водночас, відсутні докази того, що надання позивачем юридичних послуг в межах справи №740/5269/20 охоплюється предметом саме Договору №02/2020 від 01.01.20.

В матеріалах справи відсутні також і докази направлення (отримання відповідачем) спірних актів. За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 30000 грн у лютому-березні 2021 року є недоведеними та задоволенню не підлягають.

У частині 3 статті 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин 3, 4 статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Принцип змагальності полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається у якості підтвердження або заперечення вимог. При цьому, сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за таким підходом сама концепція змагальності втрачає сенс (постанова Верховного Суду у від 23.10.2019 року у справі № 917/1307/18).

З урахуванням наведеної вище сутності принципу змагальності, стверджуючи про виконання робіт за актами приймання-передачі виконаних робіт від 28.02.21 та від 31.03.21 по Договору №02/2020 від 01.01.20, саме позивач несе тягар доказування обставин їх виконання заявленою вартістю.

Отже, наявними у справі докази в сукупності з обставинами справи, підтверджується, що відповідачем не було прийнято від позивача як в розумінні п. 4.4 Договору, так і в розумінні ст. 902, ст. 903 Цивільного кодексу України послуги у лютому-березні 2021 року на заявлені до стягнення суми, а під час розгляду справи позивачем не подано належних та допустимих доказів в розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України надання/виконання таких послуг саме на заявлену ним суму за даним договором з метою встановлення судом його належного виконання, що є необхідним для задоволення позову в цій частині.

З огляду на викладене, вимоги про стягнення 50807,00 грн підлягають задоволенню частково на суму 20807, 00 грн (за надані послуги за Договором №02/2020 від 01.01.20 (за січень 2020 року, за червень 2020 року), у задоволенні решти позовних вимог в частині стягнення з відповідача заборгованості за лютий-березень 2021 року у сумі 30 000,00 грн суд відмовляє з підстав їх необгрунтованості.

Крім того, позивач, на підставі п.5.2. Договору, просить стягнути з відповідача штраф за прострочення виконання грошових зобов`язань більш ніж на місяць, у розмірі 50% від суми допущеної заборгованості за кожен місяць на загальну суму 79728,00 грн, здійснивши наступні нарахування:

-оплату за січень 2020 року, відповідачем здійснено з простроченням згідно платіжного доручення частково №4886 від 21.05.20 на суму 2807,00 грн, позивачем нараховано 5903,50 грн штраф за січень 2020 року (11807,00 грн *50%);

-оплату за лютий 2020 року, відповідачем здійснено з простроченням згідно платіжного доручення №4885 від 21.05.20 на суму 11807,00 грн, позивачем нараховано 5903,50 грн штраф за лютий 2020 року (11807,00 грн *50%);

-оплату за березень 2020 року, відповідачем здійснено з простроченням згідно платіжного доручення №4891 від 22.05.20 на суму 11807,00 грн, позивачем нараховано 5903,50 грн штраф за березень 2020 року (11807,00 грн *50%);

-оплату за квітень 2020 року відповідачем здійснено з простроченням згідно платіжного доручення №5176 від 29.07.20 на суму 11807,00 грн, позивачем нараховано 5903,50 грн штраф за квітень 2020 року (11807,00 грн *50%);

-оплату за травень 2020 року відповідачем здійснено з простроченням згідно платіжного доручення №5479 від 22.10.20 на суму 11807,00 грн, позивачем нараховано 5903,50 грн штраф за травень 2020 року (11807,00 грн *50%);

-оплату за червень 2020 року, відповідачем не здійснено, позивачем нараховано 5903,50 грн штраф за червень 2020 року (11807,00 грн *50%).

-оплату за липень 2020 року відповідачем здійснено з простроченням згідно платіжного доручення №5547 від 06.11.20 на суму 11807,00 грн, позивачем нараховано 5903,50 грн штраф за липень 2020 року (11807,00 грн *50%);

-оплату за серпень 2020 року відповідачем здійснено з простроченням згідно платіжного доручення №5749 від 06.01.21 на суму 11807,00 грн, позивачем нараховано 5903,50 грн штраф за серпень 2020 року (11807,00 грн *50%);

-оплату за місяці вересень-жовтень 2020 року відповідачем здійснено з простроченнями обох платежів згідно платіжного доручення №5812 від 25.01.21 на суму 25000,00 грн, позивачем нараховано 6250,00 грн штраф за вересень 2020 року (12500,00 грн *50%) та 6250,00 грн штраф за жовтень 2020 року;

-оплату за місяці листопад-грудень 2020 року та січень 2021 року (12500+12500+15000) відповідачем здійснено з простроченнями платежів згідно платіжного доручення №1712 від 02.03.21 на суму 40000,00 грн, позивачем нараховано 6250,00 грн штраф за листопад 2020 року (12500,00 грн *50%) та 6250,00 грн штраф за грудень 2020 року.

Згідно з ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями, згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 ст. 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Наведеною нормою передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконано, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Отже, встановивши розмір, термін і порядок нарахування штрафних санкцій за порушення грошового зобов`язання, законодавець передбачив також і право сторін врегулювати ці відносини у договорі. Тобто сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 Цивільного кодексу України), а взагалі врегулювати свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд (частина третя статті 6 Цивільного кодексу України), у тому числі, мають право пов`язувати період нарахування пені з вказівкою на подію, яка має неминуче настати (фактичний момент оплати). Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.09.2020 у справі № 916/1777/19.

У даній справі судом встановлено, що відповідно до п. 5.2. Договору за прострочення виконання грошових зобов`язань більш ніж на місяць, винна сторона сплачує штраф у розмірі 50% від суми допущеної заборгованості за кожен місяць.

Перевіривши розрахунок штрафу, суд встановив, що позивач виходив виключно з тієї позиції, що штраф нараховується не на суму реально існуючої заборгованості (без урахування часткової сплати), а в розмірі 50% від загальної суми платежа. Отже, за таких обставин самостійне визначення судом штрафних санкцій має полягати у наступному:

-визначення розміру реальної заборгованості на дату виникнення обов`язку по сплаті;

-врахування дати та сум часткового погашення заборгованості за кожен місяць ;

-врахування норм Законодавства щодо шестимісячного строку, передбаченого ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України;

-фактичне доведення судом (за відсутності наданих позивачем та відповідачем належних доказів) зарахування оплати у розмірі 40000,00 грн платіжним дорученням №1712 від 02.03.2021 року (а.с.30) за періоди листопад, грудень 2020 року та січень 2021 року. Водночас, судом встановлено, що у платіжному дорученні №1712 від 02.03.21 на суму 40 000,00 грн відсутнє призначення платежу «оплата за листопад 2020 року, грудень 2020 року, січень 2021 року».

Такі дії суду по самостійному визначенню роміру санкцій виходять за межі простого математичного обчислення, тому є недопустимими.

За таких обставин, вимоги щодо стягнення штрафу за умови неналежного розрахунку та ненадання належних доказів щодо періодів, за які мають зараховуватись платежі по основному боргу, задоволенню не підлягають.

Суд звертає увагу на позицію Верховного Суду України у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладену у постанові від 18.02.21 у справі №904/3251/20, де зазначено, що при цьому встановлення у кредитному договорі між ініціюючим кредитором та боржником ліміту кредитування не звільняє ініціюючого кредитора від обов`язку надання суду достеменної інформації щодо загальної суми наданого кредиту, дат його часткового погашення, якщо таке мало місце, та детального арифметичного розрахунку тих вимог, що їх наводить ініціюючий кредитор у заяві про відкриття провадження у справі про банкрутство. Відсутність такого розрахунку виключає можливість відкриття провадження у справі про банкрутство, оскільки покладає на суд тягар арифметичної перевірки викладених у заяві про відкриття провадження у справі про банкрутство сум.

З урахуванням викладеного вище, в частині позовних вимог про стягнення 79728,00 грн штрафу суд відмовляє.

За результатом розгляду спору, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача 20807,00 грн. заборгованості.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарський процесуальний кодекс України).

Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі “Руїс Торіха проти Іспанії”). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу ретельно досліджені судом, проте є такими, що не спростовують наведених висновків суду.

Відповідно до ч.4 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається на відповідача пропорційно до задоволених позовних вимог в розмірі 361,83 грн.

ВИРІШИВ:

1.Позовні вимоги задовольнити частково.

2.Стягнути з Комунального підприємства "Виробниче управління комунального господарства", (вул. Чернігівська, 128, м. Ніжин, Чернігівська область, 16600, код ЄДРПОУ 31818672) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ПП Право", (вул. Лук`янівська, 21, офіс 93, м. Київ, 04071, код ЄДРПОУ 43435662) 20 807,00 грн основного боргу та 361,83 грн судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

3.У решті позову відмовити.

Рішення набирає законної сили в строк і в порядку, встановленому ст.241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду у строки визначені ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено та підписано 12 липня 2021 року.

Суддя М.В. Фесюра

Веб адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/