Рішення № 98233624, 06.07.2021, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"06" липня 2021 р. Cправа № 902/563/21

Господарський суд Вінницької області у складі судді Матвійчука Василя Васильовича,

за участю секретаря судового засідання Марущак А.О., за відсутності сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "УНІКА" (вул. О. Теліги, 6-В, м. Київ, 04112)

до: Приватного підприємства "НЕОДИЗАЙН" (пров. Герцена, 23, м. Вінниця, 21001)

про стягнення 297086,37 грн.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "УНІКА" №1485 від 24.05.2021 з вимогами до Приватного підприємства "НЕОДИЗАЙН" про стягнення шкоди в розмірі 297 086,37 грн..

Позовні вимоги, із посиланням на статті 22, 993, 1172, 1187, 1194 Цивільного кодексу України, ст. 27 Закону України « Про страхування» обґрунтовані тим, 25.08.2020 у м. Вінниці на Кільцевій дорозі за участю автомобіля Опель, який належить відповідачу - ПП «НЕОДИЗАЙН», державний номерний знак НОМЕР_1 та застрахованого транспортного засобу Мерседес-Бенц державний номерний знак НОМЕР_2 відбулась дорожньо-транспортна пригода (ДТП).

Відповідно до постанови Вінницького міського суду Вінницької області від 23.09.2020 вказана ДТП відбулась внаслідок порушення ОСОБА_1 Правил дорожнього руху України, який будучи працівником ПП «НЕОДИЗАЙН» перебував за кермом службового автомобіля.

У відповідності до умов Договору страхування ПрАТ «Страхова компанія "УНІКА", на підставі страхового Акту, здійснило виплату страхового відшкодування у розмірі 427 086,37 грн.

Цивільно-правова відповідальність ПП «НЕОДИАЙН» була застрахована у ПрАТ «УСК «Княжа ВІГ» за полісом ЕР/200473630. Страхова компанія відповідача виконала взяті на себе зобов`язання сплативши в межах суми за полісом відшкодування в розмірі 130 000,00 грн. Залишок невідшкодованої суми становить 297 086,37 грн, яку позивач заялвяє до стягнення з відповідача.

Ухвалою суду від 07.06.2021 за вказаним позовом відкрито провадження у справі № 902/563/21 за правилами спрощеного позовного провадження. Розгляд справи по суті призначено на 06.07.2021. Одночасно судом залучено до участі в розгляді справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача громадянина ОСОБА_1 .

06.07.2021 до суду надійшов відзив на позовну заяву б/н від 05.07.2021 в якому відповідач заперечує проти позову наголошуючи на тому, що доводи позивача, що ОСОБА_1 будучи працівником ПП «НЕОДИЗАЙН» перебував за кермом службового автомобіля є безпідставними та не підтверджені доказами. Відповідач зазначає, що ОСОБА_1 дійсно працює в ПП «НЕОДИЗАЙН», проте на посаді слюсаря, а тому, в силу своїх трудових обов`язків не здійснює та не міг здійснювати керування службовим автомобілем. Крім того відповідач зауважує, що ПП «НЕОДИЗАЙН» не є власником транспортного засобу за участю якого відбулась ДПТ. Згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, власником автомобіля марки OPEL MOVANO державний номер НОМЕР_1 є ОСОБА_2 .

На визначену судом дату представники позивача, відповідача та третьої особи не з`явилися. При цьому суд зважає, що по час та місце розгляду справи учасники повідомлені завчасно та належним чином, ухвалою суду від 07.06.2021, яка направлена на поштова адреси сторін. Крім того, ухвала суду від 07.06.2020 направлена на адреси електронної пошти позивача та відповідача.

За вказаних обставин у суду є достатні підстави вважати, що ним вжито належних заходів до повідомлення учасників про час та місце судового слухання.

Розглядаючи дану справу, суд з урахуванням ч. 2 ст. 11 ГПК України та ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" приймає до уваги припис ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою закріплене право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

З урахуванням неявки представників сторін суд зважає на положення ч.1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України якою передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

В порядку ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

У судовому засіданні 06.07.2021 прийнято судове рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,

ВСТАНОВИВ:

19.05.2020 між Приватним акціонерним товариством « Страхова компанія «УНІКА», як страховиком, та Приватним підприємством «Плазматек-Транс», як страхувальником, було укладено договір добровільного страхування транспортних засобів № 003227/4011/0000313, предметом якого є майнові права страхувальника, пов`язані з володінням, користуванням і розпорядженням, зокрема, транспортним засобом автомобілем марки Mercedes-Benz GLE 25004 MATIC, державний номерний знак НОМЕР_2 , 2017 року випуску.

25.08.2020 у м. Вінниці на Кільцевій дорозі сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля Opel Movano, державний номерний знак НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1 та автомобіля Mercedes-Benz, державний номерний знак НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_3 . 4 .

ДТП сталася в результаті порушення водієм ОСОБА_1 п.п.12.1, 13.1 Правил дорожнього руху.

Постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 23.09.2020 № 127/19364/20 встановлено порушення гр. ОСОБА_1 п.п.12.1,13.1 Правил дорожнього руху та визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.

Згідно рахунку № 2120003965 від 15.09.2020, виставленого Спільним підприємством у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Автомобільний дім Україна-Мерседес Бенц», вартість відновлювального ремонту складала 427 086,37 грн.

15.09.2020 позивачем був складений та підписаний страховий акт № 00370211, згідно з яким пошкодження транспортного засобу марки Mercedes-Benz, державний номерний знак НОМЕР_2 внаслідок ДТП визнано страховим випадком та призначено до виплати страхове відшкодування у розмірі 254 615,26 грн.

На підставі складеного страхового акту позивач, виконуючи свої зобов`язання за договором добровільного страхування транспортних засобів № 003227/4011/0000313 від 19.05.2020, перерахував на рахунок ПП «Плазматек-Транс» суму страхового відшкодування у розмірі 254 615,26 грн, що підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням № 172163 від 17.09.2020.

02.12.2020 страхувальник звернувся до позивача із заявою про проведення доплати по страховому випадку за договором добровільного страхування № 003227/4011/0000313 від 19.05.2020.

23.12.2020 позивачем був складений та підписаний страховий акт № 00370211 (доплата), згідно з яким за пошкодження транспортного засобу марки Mercedes-Benz, державний номерний знак НОМЕР_2 призначено до виплати страхове відшкодування у розмірі 172 471,11 грн.

На підставі складеного страхового акту позивач, виконуючи свої зобов`язання за договором добровільного страхування транспортних засобів № 003227/4011/0000313 від 19.05.2020, перерахував на рахунок ПП «Плазматек-Транс» суму страхового відшкодування у розмірі 172 471,11 грн, що підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням № 191274 від 28.12.2020.

За наявними матеріалами справи ПП Плазматек-Транс» 16.09.2020 перерахувало на рахунок СП ТОВ «АД Україна-Мерседес Бенц» плату згідно рахунку № НОМЕР_3 від 15.09.2020 в розмірі 427 086,37 грн, що підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням № 10963 від 16.09.2020.

Як зазначає позивач цивільно-правова відповідальність ПП «НЕОДИЗАЙН» була застрахована у ПрАТ «УСК «Княжа ВІГ» за полісом ЕР/200473630. Страхова компанія відповідача виконала взяті на себе зобов`язання сплативши в межах суми за полісом ЕР/200473630 відшкодування в розмірі 130 000,00 грн.

Залишок невідшкодованої суми, за доводами позивача, становить 297 086,37 грн, яку останній заявляє до стягнення з відповідача.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та давши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків.

Закон України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" регулює відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Пунктом 21.3 статті 23 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що при використанні транспортного засобу в дорожньому русі особа, яка керує ним, зобов`язана мати при собі страховий поліс (сертифікат).

Згідно з вимогами пункту 21.1 статті 23 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", з урахуванням положень пункту 21.3 цієї статті на території України забороняється експлуатація транспортного засобу (за винятком транспортних засобів, щодо яких не встановлено коригуючий коефіцієнт в залежності від типу транспортного засобу) без поліса обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, чинного на території України, або поліса (сертифіката) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, укладеного в іншій країні з уповноваженою організацією із страхування цивільно-правової відповідальності, з якою МТСБУ уклало угоду про взаємне визнання договорів такого страхування.

Як зазначає позивач, на момент ДТП цивільно-правова відповідальність власника транспортного Opel Movano, державний номерний знак НОМЕР_1 була застрахована за полісом ЕР/200473630.

У відповідності до п. 36.1. статті 36 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

За доводами позивача, страхова компанія відповідача сплатила страхове відшкодування в межах суми за полісом в розмірі 130 000,00 грн.

Статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 Цивільного кодексу України) визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Згідно зі статтями 512, 514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом.

Таким законом, зокрема, є норми ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України "Про страхування".

Тобто у таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов`язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Отже, страховик виступає замість потерпілого у деліктному зобов`язанні.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Новий кредитор набуває прав та обов`язків свого попередника. Відповідно, заміною кредитора деліктне зобов`язання не припиняється, оскільки відповідальна за спричинену шкоду особа свій обов`язок із відшкодування шкоди не виконала.

Отже, з огляду на положення ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України "Про страхування" підставою для набуття позивачем права вимоги щодо виплати страхового відшкодування (в порядку заміни кредитора в зобов`язанні) є факт фактичної виплати страхового відшкодування за договором майнового страхування.

Таким чином, до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "УНІКА" перейшло в межах виплаченої суми право вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Під час розгляду справи встановлено, що транспортний засіб Opel Movano, державний номерний знак НОМЕР_1 , яким спричинено ДТП, що потягнуло нанесення шкоди автомобілю марки Mercedes-Benz, державний номерний знак, належить на праві власності ОСОБА_2 , та знаходився під керуванням ОСОБА_1 ..

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої, частини третьої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Разом з тим, згідно ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Однак, правила регулювання деліктних зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо заподіювачем, а іншою особою за умови, що законом передбачено такий обов`язок іншої особи, хоч вона шкоди не заподіювала.

Відповідно до ч. 1 та 2 статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 17.09.2019 у справі N 909/1189/17, під володільцем джерела підвищеної небезпеки слід розуміти юридичну особу або громадянина, які здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного відання або з інших підстав (договір оренди, довіреність тощо). Не вважається володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальність за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки на підставі трудових відносин із володільцем цього джерела.

Зазначений висновок ґрунтується на приписах частини 1 ст. 1172 ЦК України, якою передбачено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

За приписами частини другої статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, а на підставі статті 1172 ЦК України саме юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, заподіяну її працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Під володільцем джерела підвищеної небезпеки слід розуміти юридичну особу або громадянина, які здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного відання або з інших підстав (договір оренди, довіреність тощо). Не вважається володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальність за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки на підставі трудових відносин із володільцем цього джерела.

У тих випадках, коли шкоди завдано працівниками під час виконання ними своїх трудових (службових) обов`язків, зобов`язання щодо її відшкодування покладаються на роботодавця (частина 1 статті 1172 ЦК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 у справі № 426/16825/16-ц зроблено висновок про те, що особа, яка керує транспортним засобом, у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб`єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб`єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець. Отже, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Тлумачення ч.1 ст.1172 ЦК України свідчить, що відповідальність юридичної або фізичної особи за шкоду, завдану їхнім працівником, настає лише у випадках, коли заподіювач шкоди не лише перебуває з такою юридичною або фізичною особою в трудових відносинах, а й заподіяв відповідну шкоду саме у зв`язку та під час виконання своїх трудових (службових) обов`язків. Виконанням працівником своїх трудових (службових) обов`язків є виконання ним роботи, зумовленої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоч і виходить за межі трудового договору або посадової інструкції, але доручається роботодавцем або викликана невідкладною виробничою необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами протягом усього робочого часу.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.02.2019 у справі №355/1394/16-ц.

Таким чином, для покладення на юридичну особу відповідальності, передбаченої статтею 1172 ЦК України, необхідна наявність як загальних умов деліктної відповідальності (протиправна поведінка працівника; шкоди та її розміру; причинний зв`язок між такою поведінкою і шкодою; вина особи, яка завдала шкоду), так і спеціальних умов (перебування у трудових відносинах з юридичною особою або фізичною особою - роботодавцем незалежно від характеру таких відносин; завдання шкоди під час виконання працівником своїх трудових (службових) обов`язків).

Так, витягом з Трудової книжки ОСОБА_1 підтверджено, що винуватець ДТП з 01.03.2016 працює на підприємстві відповідача на посаді слюсаря.

Однак, в матеріалах справи відсутні докази того, що під час вчинення ДТП 25.08.2020 винуватець ДТП, який є працівником відповідача, скоїв його під час виконання своїх трудових обов`язків перед відповідачем.

Окрім того, з наявної в матеріалах справи Відповіді від Національної поліції України про ДПТ, що сталося 25.08.2020, на дорозі М-12 - Стрий - Тернопіль - Кіровоград - Знамянка (через м. Вінницю) 385 км, та відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 вбачається, що транспортний засіб Opel Movano, державний номерний знак НОМЕР_1 належить на праві власності ОСОБА_2 . Докази того, що саме відповідач - Приватне підприємство «НЕОДИЗАЙН» є тією особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом Opel Movano, державний номерний знак НОМЕР_1 в матеріалах справи відсутні.

Таким чином, позивач не доводить поданими доказами те, що в нього є законні підстави звертатись саме до відповідача як володільця транспортного засобу з вимогами зазначеними в позовній заяві.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Підсумовуючи вищезазначене, суд доходить висновку, що вимоги позивача про відшкодування збитків в порядку регресу з Приватного підприємства «НЕОДИЗАЙН» в розмірі 297 086,37 грн є не обґрунтованими та не доведеними, а тому в задоволенні позовних вимог суд відмовляє.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору залишаються за позивачем.

Враховуючи вищенаведене та керуючись статтями 2, 4, 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 123, 129, 221, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд,

УХВАЛИВ:

В позові відмовити.

Витрати по сплаті судового збору у справі № 902/563/21 залишити за позивачем.

Примірник рішення направити сторонам рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення, та на відомі суду електронні адреси позивача office@unida.ua , відповідача: neodizain.ua@gmail.com.

Рішення суду набирає законної сили у строки передбачені ст. 241 ГПК України.

Рішення може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду, в порядку та строки визначені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повне рішення складено 12 липня 2021 р.

Суддя Матвійчук В.В.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - позивачу (вул. О. Теліги, 6-В, м. Київ, 04112)

3 - відповідачу (пров. Герцена, 23, м. Вінниця, 21001)

4 - третій особі (АДРЕСА_1)