Рішення № 98233612, 08.07.2021, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"08" липня 2021 р. Cправа № 902/273/21

Господарський суд Вінницької області у складу судді Маслія І.В., при секретарі судового засідання Шушковій А.П.

Представники сторін не з`явились.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду матеріали справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛФАІНТЕРПЛАСТ" (вул. Рівненська, 76а, м. Луцьк, 43020)

до: Фізичної особи-підприємця Палагнюка Володимира Святославовича ( АДРЕСА_1 )

про стягнення 47366,95 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "АЛФАІНТЕРПЛАСТ" звернулось до Господарського суду Вінницької області з позовом до Фізичної особи-підприємця Палагнюка Володимира Святославовича про стягнення 47366,95 грн заборгованості з яких 44400,00 грн - основна заборгованість, 408,75 грн - пеня, 2029,08 - інфляція та 529,15 - відсотки за користування чужими коштами.

Ухвалою від 22.03.2021 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, розгляд справи по суті призначено на 15.04.2021 року.

Ухвалою від 15.04.2021 відкладено розгляд справи по суті на 11.05.2021, в зв`язку з неявкою представників сторін.

05.05.2021 до суду від позивача надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності представника позивача, в якому останній підтримує позовні вимоги в повному обсязі та просить суд їх задовольнити.

Ухвалою від 11.05.2021 перейдено до розгляду справи за правилами загального позовного провадження, продовжено строк підготовчого провадження по справі на 30 днів та призначено підготовче засідання на 01.06.2021.

Ухвалою від 01.06.2021 відкладено підготовче засідання на 15.06.2021, з підстав викладених у відповідній ухвалі.

Ухвалою від 15.06.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу №902/273/21 для судового розгляду по суті на 08 липня 2021 р.

На визначену судом дату представники сторін не з`явились. Позивач про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що стверджується наявними в справі доказами. Крім того, відповідно до клопотання від 26.04.2021 позивач просить здійснити розгляд справи за відсутності його представника та просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Щодо повідомлення відповідача суд зазначає наступне.

Ухвали суду від 22.03.2021, від 15.04.2021, від 11.05.2021 та від 01.06.2021, направлені на адресу відповідача зазначену у Витязі з ЄДРЮО ФОП ГФ: АДРЕСА_1 , відповідно до трекінгу поштового відстеження «Укрпошта», станом на день прийняття рішення вручені особисто 09.04.2021, 26.04.2021, 19.05.2021 та 11.06.2021 відповідно.

Конверт з ухвалою від 15.06.2021 повернуто до суду з відміткою поштового відділення «адресат відсутній за вказаною адресою».

Відповідно до ч.3,7 ст. 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Отже, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 16.05.2018 р. у справі № 910/15442/17.

Статтею 42 Господарського процесуального кодексу України визначено права та обов`язки учасників судового процесу, зокрема учасники справи зобов`язані: виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази тощо.

Відповідач відзиву на позовну заяву суду не надав.

Відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України визначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Крім того, частиною 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст.4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Також суд зазначає, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 р. (Закон України від 17.07.1997 р. № 475/97 - ВР), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа "Скопелліті проти Італії" від 23.11.1993 р.), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25.03.1999 р.).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Суд нагадує, що роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 р. у справі "Красношапка проти України").

Роль національних судів організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (див.рішення Суду у справі Шульга проти України, no. 16652/04, від 02.12.2010).

До того ж організація провадження таким чином, щоб воно було швидким та ефективним, є завданням саме національних судів (див. рішення Суду у справі Білий проти України, no. 14475/03, від 21.10.2010).

Згідно із ч.1 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи положення ст.ст. 13, 74 ГПК України якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній матеріалами і документами без явки в судове засідання сторін.

Відповідно до ст. 219 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті.

Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 08.07.2021, в зв`язку з неявкою представників сторін на проголошення вступної та резолютивної частини рішення остання долучена до матеріалів справи без проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

Товариством з обмеженою відповідальністю «АЛФАІНТЕРПЛАСТ» (позивач) було поставлено Фізичній особі-підприємцю Палагнюку Володимиру Святославовичу (відповідач) ящики В324 у кількості 200 шт. на загальну суму 44 400,00 грн., в тому числі з ПДВ, що підтверджується видатковою накладною № 892 від 08 жовтня 2020 року.

Згідно квитанцій про прийом вантажу № 4070015303 від 06.10.2020 року та № 4070015301 від 06.10.2020 року товар (пакувальні матеріали) загальною вагою 600 кг у загальній кількості місць 200 та загальною цінністю 46 000,00 грн. було передано відправником (ТОВ «АЛФА1НТЕРПЛПАСТ») експедитору (ТОВ «Делівері») для доставки отримувачу ( Палагнюк Володимир Святославович ).

Згідно Акту отримання вантажу № А-01900000202281 від 07.10.2020 року від ТОВ «Делівері» вантаж відправника, оформлений квитанціями №4070015303, 4070015301 від 06.10.2020 року, був отриманий Палагнюком В. С., Вінниця 07.10.2020 року.

Як зазначено позивачем в позовній заяві, позивач виконав свій обов`язок з поставки товару, а відповідач за поставлений товар не розрахувався.

08.12.2020 позивач звернувся до відповідача з листом претензія № 427 про сплату заборгованості в сумі 44400,00 грн, яка залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

В зв`язку з несплатою відповідачем вартості отриманого товару в сумі 44400,00 грн, позивач був змушений звернутись з позовом до суду про стягнення 44400,00 грн. - основного боргу, 408,72 грн - пені, 2 029,08 грн. - інфляційних втрат та 529,15 грн. - 3% річних.

З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ч. 1 ст. 639 ЦК України, договір може бути укладений у будь - якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно ч. 1 ст. 640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Відповідно до ст. 641 Цивільного кодексу України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною, що передбачено в ч. 1 ст. 642 ЦК України.

Підтвердженням укладання договору в спрощений спосіб між позивачем та відповідачем є видаткова накладна № 892 від 08.10.2020 року, квитанціями про прийом вантажу № 4070015303 від 06.10.2020 року та №5 4070015301 від 06.10.2020 року та Акт про отримання вантажу ФОП Палагнюк В.С. від експедитора ТОВ «Делівері» № А-01900000202281 від 07.10.2020 року, що містять найменування товару, його ціну, а також реквізити позивача (оферта), та підпис відповідача на Акті отримання вантажу про прийняття саме такого товару і в тій кількості, що була визначені позивачем у видатковій накладній (акцепт).

Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем у справі виникли зобов`язання, які за своєю правовою природою є правовідносинами, що випливають із договору поставки та до якого повинні застосовуватись положення Цивільного кодексу України, що регулюють загальні умови виконання зобов`язання, а також положення параграфу 1, 3 глави 54 Цивільного кодексу України.

Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму; до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором не встановлений інший строк оплати товару.

Абзац 1 ч. 1 ст. 193 ГК України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Враховуючи вище викладене, а саме те, що позивачем передано, а відповідачем отримано товар на суму 44400,00 грн. відповідно до видаткової накладної №892 від 08.10.2020 та приписи ст. 692 ЦК України, строк оплати товару є таким, що настав (09.10.2020).

Відповідачем не надано до суду доказів оплати вартості отриманого товару від позивача, з огляду на що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача вартості отриманого товару у розмірі 44400,00 грн. є обґрунтованими та доведеними.

Розглянувши частину позовних вимог про стягнення з відповідача 2 029,08 грн. - інфляційних втрат та 529,15 грн. - 3% річних, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Позовні вимоги в частині стягнення 2 029,08 грн. - інфляційних втрат та 529,15 грн. - 3% річних, підлягають задоволенню у заявленому позивачем розмірі, оскільки при перевірці розрахунку судом, в системі «Ліга Закон», за період зазначений позивачем помилок не виявлено.

Також, позивач просить суд стягнути з відповідача 408,72 грн - пені з посиланням на ст. 611 ЦК України.

Відповідно до п.3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Відповідно до статті 231 ГК України законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). У разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення та розміру штрафних санкцій за порушення зобов`язання спір може бути вирішений в судовому порядку за заявою заінтересованої сторони відповідно до вимог цього Кодексу. Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Положення частини шостої статті 231 ГК України регулюють виключно правовідносини сторін щодо їх відповідальності за невиконання грошових зобов`язань, передбачаючи їх встановлення у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. На відміну від, наприклад, частини другої статті 231 ГК України, у частині шостій цієї статті не вказано про застосування штрафної санкції у певному розмірі, а йдеться про спосіб її визначення.

Разом з тим, за частиною другою статті 343 ГК України, як спеціальною нормою, яка регулює відповідальність за порушення строків розрахунків, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

За змістом наведених вище положень законодавства розмір пені за порушення грошових зобов`язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 грудня 2019 року у справі № 904/4156/18.

Судом встановлено, що між сторонами укладено договір у спрощений спосіб, який є підставою позовних вимог, а частина шоста статті 231 ГК України не встановлює конкретного розміру (відсотку) пені, а лише встановлює порядок його визначення у договорі виходячи з облікової ставки Національного банку України, а відтак не може бути застосована у даному випадку як законна підстава для визначення розміру стягуваної пені.

З огляду на викладене позовна вимога щодо стягнення з відповідача 408,72 грн - пені задоволенню не підлягає.

Як визначає ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно із ч.ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст.ст. 76, 77, 78, 79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч.ч. 1-4 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

При цьому ч. 1 ст. 14 ГПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (ч. 2 вказаної статті).

Натомість відповідачем не надано суду належних доказів на спростовування заявлених позовних вимог, в тому числі щодо здійснення оплати за поставлений товар.

За таких обставин, позов підлягає задоволенню судом частково.

В зв`язку з частковим задоволенням позовних вимог витрати по сплаті судового збору, у відповідності до ст. 129 ГПК України, покладаються судом на сторін пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76-79, 86, 91, 123, 126, 129, 191, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

УХВАЛИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Палагнюка Володимира Святославовича ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛФАІНТЕРПЛАСТ" (вул. Рівненська, 76а, м. Луцьк, 43020, код ЄДРПОУ 20054570) 44400,00 грн. - основного боргу, 529,15 грн -3% річних, 2029,08 грн. - інфляційних втрат та 2250,41 грн. - витрат пов`язаних із сплатою судового збору.

3. У частині стягнення з відповідача 408,72 грн - пені відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Копію рішення направити учасникам рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення та на відомі суду адреси електронної пошти: alfainterplast@ukr.net

Апеляційна скарга на рішення подається протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення (ч.1 ст.256 ГПК України).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано (ч.1 ст.241 ГПК України).

Апеляційна скарга подається у порядку, визначеному ст.ст. 256, 257 та п.17.5 Перехідних положень ГПК України.

Повне рішення складено 12 липня 2021 р.

Суддя Маслій І.В.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - позивачу (вул. Рівненська, 76а, м. Луцьк, 43020)

3 - відповідачу (АДРЕСА_1)