Рішення № 98231285, 09.07.2021, Тернівський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 215/3187/20

2/215/489/21

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2021 року Тернівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі: головуючого судді Науменко Я.О.,

за участю: секретаря - Чернокун Н.Ю.

розглянувши в порядку ч.2 ст.247 ЦПК України без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу в спрощеному позовному провадженні справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Приват-Автотранс» про стягнення заборгованості з заробітної плати,

ВСТАНОВИВ:

02.06.2020 до суду надійшла вказана позовна заява, в обґрунтування якої вказано, що 02.02.2017 позивача було прийнято водієм автотранспортних засобів до ТОВ «Приват-Автотранс» на умовах повної зайнятості із заробітною платою 5000 грн. за кожний місяць роботи. 30 червня 2017 року його було звільнено за власним бажанням. Причиною звільнення стало те, що за час роботи на даному підприємстві він так і не отримав заробітну плату. Заборгованість по заробітній платі становить 25000 грн., яку він просить стягнути з відповідача на його користь.

Ухвалою від 19.06.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та визначено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, а також витребувано від відповідача ТОВ «Приват-Автотранс» довідку про заборгованість по заробітній платі позивача ОСОБА_1 ..

18.08.2020 до суду надійшов відзив, в якому відповідач зазначив, що не погоджується з заявленими позовними вимогами у повному обсязі, вважає їх такими, що не відповідають дійсності, не ґрунтуються на реальних обставинах та нормах чинного законодавства. При цьому вказав, що 23 червня 2020 року ТОВ «Приват-Автотранс» подало заяву про кримінальне правопорушення за ч. 1 ст. 185 КК України, відомості про яке було внесено 27.06.2020 до ЄРДР за №12020040710000950. Досудовим розслідуванням встановлено, що 01 червня 2020 року під час переїзду товариства на нове місцезнаходження у момент розвантаження вантажу виявлена відсутність документів. За даними інвентаризації зникли зокрема: касові книги за період 2015-2020 роки; відомості нарахування та видачі заробітної плати за 2015-2020 роки; книги наказів (накази) за період 2015-2020 роки; журнал руху трудових книжок за період 2015-2020 роки; штатний розпис за 2015-2020 роки; табелі обліку робочого часу за період 2015-2020 роки, та інші документи, у зв`язку з чим відповідач позбавлений можливості надати докази виплати заробітної плати ОСОБА_1 до закінчення досудового розслідування кримінального правопорушення. Однак, ТОВ «Приват-Автотранс» у повному обсязі і своєчасно сплатило заробітну плату позивачу відповідно до вимог ст.ст.115,116 Кодексу Законів про працю України. На думку відповідача, позивач на підтвердження узгодженої суми заробітної плати у 5000 грн. на місяць жодних доказів не надав, а також нічим не обґрунтовував суму заборгованості, яку заявляє до стягнення, що свідчить про те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження заявлених позовних вимог (вх. №15247 від 18.08.2020).

Також відповідач подав суду заяву про виклик свідка бухгалтера ТОВ «Приват-Автотранс» ОСОБА_2 та заяву про обов`язкову участь позивача (вх.№15248, №15249 від 18.08.2020).

Позивач надіслав суду клопотання про витребування доказів (вх.№15811 від 26.08.2020).

Ухвалою від 26.08.2020 розгляд справи було відкладено, визнано явку позивача та представника відповідача обов`язковою, а також задоволено клопотання позивача про витребування доказів від Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, а саме: довідки форми ОК-5 (індивідуальні відомості про застраховану особу) з зазначенням інформації з Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування за 2017 рік відносно застрахованого ОСОБА_1 .

Відповідач ТОВ «Приват-Автотранс» надіслав суду заяву на виконання ухвали від 19.06.2020 та надав повідомлення про період роботи позивача у відповідача та про розмір нарахованих і виплачених йому коштів (вх.№18058 від 29.09.2020).

Ухвалою від 08.10.2020 розгляд справи за клопотанням представників сторін було відкладено на 23.11.2020.

Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на виконання вимог ухвали від 26.08.2020 надіслало суду довідку форми ОК-5 на ім`я ОСОБА_1 (вх.№20257 від 30.10.2020).

Ухвалами від 23.11.2020, від 17.12.2020 розгляд справи було відкладено на 17.12.2020 та на 09.02.2021 відповідно за клопотанням представника відповідача.

Ухвалою від 09.02.2021 розгляд справи було відкладено на 23.03.2021 для надання можливості сторонам укласти мирову угоду.

У судовому засіданні 23.03.2021 було оголошено перерву до 19.04.2021 для виклику у судове засідання свідка ОСОБА_2 ..

В зв`язку із встановленими Рішенням зборів суддів №3 від 09.04.2021 карантинними заходами в суді справа 19.04.2021 не розглядалась.

Ухвалою від 24.06.2021 за клопотанням представників сторін розгляд справи було відкладено на 14.06.2021.

Представник відповідача подав заяву про розгляд справи без участі сторони відповідача на підставі наявних у справі матеріалів та просив відмовити у задоволенні позову на підставі обставин, викладених у відзиві на позов (вх.№11873 від 14.06.2021).

Ухвалою від 14.06.2021 розгляд справи було відкладено на 09.07.2021 в зв`язку з задоволенням клопотання представника позивача.

Позивач в судове засідання не з`явився, судова повістка, яка надсилалась йому на адресу, що вказана у позовній заяві, повернулась до суду з відміткою про причини її невручення: адресат відсутній за вказаною адресою.

Представник позивача вкотре надіслав суду заяву про відкладення розгляду справи через його зайнятість в іншому провадженні (вх.№13590 від 08.07.2021).

Відповідно до положень ч.1 ст.223, ст.240 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи не перешкоджає розгляду справи, проте суд може відкласти розгляд справи, якщо повідомлені стороною причини неявки буде визнано поважними.

При розгляді даного клопотання суд не знайшов поважних причин для відкладення розгляду справи, виходячи з наступного.

Так, представник позивача, посилаючись на неможливість явки до суду в зв`язку з його зайнятістю в іншій справі не надав належних, допустимих та достатніх доказів про це, що у свою чергу могло б свідчити про перешкоди у явці до суду. Крім того, відхиляючи клопотання про відкладення справи суд враховує, що справа розглядається тривалий час, зокрема враховуючи і неодноразові аналогічні клопотання представника позивача.

Відповідно до пар.23 Рішення ЄСПЛ від 06.09.2007, заява №3572/03 у справі «Цихановський проти України» національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним.

Оскільки позивачем подано докази, на підставі яких ґрунтуються позовні вимоги, сторонами не заявлено клопотань про витребування інших доказів та відповідач скористався правом подачі відзиву на позовну заяву, суд вважає можливим розглядати справу за відсутності сторін на підставі наявних доказів.

Згідно з ч.2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до ч.8 ст. 279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.

Дослідивши письмові докази у справі, суд встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Позивач ОСОБА_1 відповідно до записів у його трудовій книжці працював у ТОВ «Приват-Автотранс» на посаді водія автотранспортних засобів з 05.02.2017 по 30.06.2017 та був звільнений по переведенню на ТОВ «Приваттранс» за ст.36 КЗпП України; та з 06.01.2018 по 02.03.2020 і був звільнений за власним бажанням згідно зі ст. 38 КЗпП України (копія, а.с. 5).

Відповідно до статті 43 Конституції України, кожен має право на: працю; на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом; на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно із ч.1 ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до положень статті 115 КЗпП України, статті 24 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлено колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництва трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представникам обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Згідно зі ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, які належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

З повідомлення ТОВ «Приват-Автотранс» за №110 від 18.03.2020 за період роботи позивача на підприємстві відповідача з 02.02.2017 по 30.06.2017 йому було нараховано заробітну плату у розмірі 16346,16 грн., з якої сплачено податки у розмірі 3187,50 грн., виплачено заробітну плату у розмірі 13158,66 грн. (а.с. 44).

Відповідно до п. 1.6. наказу Держкомстату України від 28 вересня 2005 року № 286 «Про затвердження Інструкції зі статистики кількості працівників», до первинної облікової документації підприємства, установи, організації належать: наказ (розпорядження) про прийняття на роботу, переведення на іншу роботу, припинення трудового договору; накази (розпорядження) про надання відпустки; табель обліку використання робочого часу; розрахунково-платіжні відомості, розрахункові відомості, платіжні відомості.

Ведення табельного обліку робочого часу на підприємствах, в установах, організаціях регламентується наказом Держкомстату України від 05 грудня 2008 року №489 «Про затвердження типових форм первинної облікової документації зі статистики праці». У табелі обліку використання робочого часу робляться відмітки про фактично відпрацьований час, відпрацьовані за місяць години, в тому числі надурочні, вечірні, нічні години роботи та ін., а також інші відхилення від нормальних умов роботи.

Отже, табель обліку робочого часу є первинним документом, відповідно до даних якого здійснюється нарахування заробітної плати.

Згідно з повідомленням т.в.о. начальника сектора дізнання Металургійного ВП КВП ГУНП в Дніпропетровській області від 17.07.2020 за № 48.1/2-4388, 26.06.2020 розпочато досудове розслідування в кримінальному провадженні №12020040710000950 за заявою ТОВ «Приват-Автотранс», яка надійшла до Металургійного ВП 23.06.2020, попередня правова кваліфікація кримінального проступку ч. 1 ст. 185 КК України (копія, а.с. 24).

З наданої ГУ ПФУ в Дніпропетровській області інформації з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування України про застраховану особу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), який працював у ТОВ «Приват-Автотранс» (ЄДРПОУ 36875934) за 2017, 2018-2019 та за три місяці 2020 року, за формою ОК-5 станом на 22.10.2020, вбачається, що відносно позивача в Пенсійному фонді України містяться наступні відомості: сума заробітку для нарахування пенсії, кількість днів стажу в місяці, позначка про сплату страхових внесків.

За спірний період, а саме: лютий 2017 року - червень 2017 року позивачу нараховувалася заробітна плата, з якої утримувався страховий внесок, у наступних розмірах: лютий 2017 року - 3200 грн.; березень 2017 року - 3413,33 грн.; квітень 2017 року - 3200 грн.; травень 2017 року - 3332,83 грн.; червень 2017 року - 3200 грн. (а.с. 58-62).

Згідно із п.1 ч. 1 ст. 4 Закону України № 2464-VI від 8 липня 2010 року «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі Закон № 2464-VI від 8 липня 2010 року), платниками єдиного внеску є: роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), у тому числі філії представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, устав і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 1 Закону № 2464-VI від 8 липня 2010 року, Державний реєстр загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - Державний реєстр) - організаційно-технічна система, призначена для накопичення, зберігання та використання інформації про збір та ведення обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, його платників та застрахованих осіб, що складається з реєстру страхувальників та реєстру застрахованих осіб

Положеннями ч.1 ст. 16 вказаного Закону визначено, що Державний реєстр створюється для забезпечення: ведення обліку платників і застрахованих осіб у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування та їх ідентифікації; накопичення, зберігання та автоматизованої обробки інформації про сплату платниками єдиного внеску та про набуття застрахованими особами права на отримання страхових виплат за окремими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування; нарахування та обліку виплат за окремими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Пунктом 1 ч.1 ст. 7 Закону № 2464-VI від 8 липня 2010 року передбачено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), 2, 3, 6, 7 і 8 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці».

Відповідно до частин 2, 8 ст. 9 вказаного Закону, обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця. При цьому платники, зазначені у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону, під час кожної виплати заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на суми якої (якого) нараховується єдиний внесок, одночасно з видачею зазначених сум зобов`язані сплачувати нарахований на ці виплати єдиний внесок у розмірі, встановленому для таких платників (авансові платежі).

Частиною 2 ст. 24 Закону № 2464-VI від 8 липня 2010 року визначено, що банки приймають від платників єдиного внеску, зазначених у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону, платіжні доручення та інші розрахункові документи на видачу (перерахування) коштів для виплати заробітної плати, на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок, та здійснюють видачу (перерахування) зазначених коштів лише за умови одночасного подання платником розрахункових документів про перерахування коштів для сплати відповідних сум єдиного внеску або документів, що підтверджують фактичну сплату таких сум у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Національним банком України та центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення.

Отже, інформація з Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування є офіційною інформацією, сформованою на підставі бухгалтерських та інших документів відповідача, тому є достовірною.

Порівнюючи надані відповідачем відомості про розмір нарахованої заробітної плати, утриманих з неї податків, та інформацію, яка міститься у Індивідуальних відомостях про застраховану особу, надану Пенсійним Фондом, суд зазначає про відсутність розбіжностей у сумах за спірний період роботи позивача на підприємстві відповідача.

Крім того, доводи позивача щодо причини його звільнення з підприємства відповідача у зв`язку з не сплатою упродовж усього періоду роботи заробітної плати, суд відхиляє з таких підстав.

З дослідженої судом копії трудової книжки позивача вбачається, що причинами звільнення позивача є: 30.06.2017 - відповідно до ст.36 КЗпП України за переведенням на ТОВ «Приваттранс» та 02.03.2020 - за власним бажанням згідно зі ст. 38 КЗпП України.

Положеннями ч.5 ст.36 КЗпП України передбачено, що підставою припинення трудового договору є переведення працівника за його згодою на інше підприємство, установу, організацію або перехід на виборну посаду.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Суду не надано позивачем жодних доказів того, що він протягом усього періоду роботи у відповідача, а також після звільнення звертався до контролюючих або правоохоронних органів з приводу порушення його трудових прав або подавав до суду позов про зміну формулювання причини звільнення.

Таким чином, будь-яких інших обставин на підтвердження доводів позивача, викладених у позовній заяві, щодо причин його звільнення від роботодавця, судом не встановлено.

Відповідно до ст.ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 81 ЦПК України передбачається, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, повно і всебічно з`ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, дослідивши докази, надані сторонами, оцінивши їх з точки зору їх належності, допустимості і достатності як кожний доказ окремо, так і в їх сукупності, суд дійшов висновку про недоведеність факту наявності заборгованості відповідача перед позивачем, і як наслідок відмовляє у задоволенні позову.

Відповідно до вимог ч.7 ст. 141 ЦПК України судові витрати, від сплати яких звільнений позивач при подачі позову, належить компенсувати за рахунок держави.

На підставі вищенаведеного, керуючись ст.ст.4, 12, 23, 76-83, 141, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 273 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Приват-Автотранс» про стягнення заборгованості з заробітної плати - відмовити повністю.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається до суду апеляційної інстанції через Тернівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області.

Відповідно до пункту 3 розділу XII «Прикінцевих положень» ЦПК України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.

Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

Повне рішення складено 09.07.2021.

Суддя