Рішення № 98230225, 07.07.2021, Новгород-Сіверський районний суд Чернігівської області

Справа № 739/563/21

Номер провадження 2/739/262/21

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 липня 2021 року м.Новгород-Сіверський

Новгород-Сіверський районний суд Чернігівської області, в складі: головуючого - судді Іващенка А.І.,

секретаря - Неживець К.В. за участю : позивача ОСОБА_1 представника позивача-адвоката Костюченка В.К. представника відповідача- ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Новгород-Сіверський справу за позовом ОСОБА_3 та ОСОБА_1 до Новгород-Сіверської міської ради про визнання права власності,

В С Т А Н О В И В:

Позивачі ОСОБА_3 та ОСОБА_1 звернулися до Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області з позовом та просили визнати за ОСОБА_3 право власності на 2/3 частки будинку з господарськими будівлями та за ОСОБА_1 на 1/3 частки будинку з господарськими будівлями за адресою: АДРЕСА_1 . В обґрунтування позову зазначають, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 , мати позивача ОСОБА_3 . Після її смерті відкрилася спадщина яку позивач ОСОБА_3 прийняв. Інших спадкоємців у ОСОБА_4 не було. Окрім іншого до складу спадщини входило також право на частку будинку з господарськими будівлями за адресою: АДРЕСА_1 . При цьому правовстановлюючий документ, який би підтверджував право спадкодавця на частку будинку з господарськими будівлями-відсутній. Наявне лише Свідоцтво про право власності на домоволодіння від 15 листопада 1989 року посвідчує право власності колгоспного двору, головою якого була ОСОБА_4 . Проте в Свідоцтві не зазначена адреса та склад учасників колгоспного двору. Позивачі позбавлені можливості оформити право власності на вищезазначений будинок в нотаріальному порядку, так як нотаріус відмовився видати будь-який документ, що підтверджує відмову видати Свідоцтво про право на спадщину, тому змушені звернутися до суду. У судове засідання позивач ОСОБА_3 не з`явився, про розгляд справи повідомлявся судом в установленому законом порядку, ніяких заяв та клопотань суду не надав. У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник адвокат Костюченко В.К. вимоги позову підтримали і просили позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Представник відповідача в судовому засіданні поклався про вирішення судом даного спору на розсуд суду. Суд, заслухавши доводи сторін, дослідивши письмові докази у справі, вважає за необхідне вирішити позовну заяву за наступних установлених судом обставин.

У справі судом з`ясовано, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 , мати позивача ОСОБА_3 . Згідно Свідоцтва про право особистої власності на домоволодіння від 15.11.1989 року, вбачається що домоволодіння розташоване в с.Горбове належить колгоспному двору головою, якого була ОСОБА_4 .

Згідно Свідоцтва про спадщину за законом майна ОСОБА_4 є її син ОСОБА_3 .

З наданих на вимогу суду копій спадкової справи вбачається, що відповідно до довідки від 02.11.2017 року за № 03-22/514 виданої виконкомом Горбівської сільської ради Новгород-Сіверського району Чернігівської області, вбачається що гр. ОСОБА_4 яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , на день смерті постійно проживала за адресою АДРЕСА_1 разом з своїм сином ОСОБА_3 . З матеріалів справи вбачається, що згідно довідки №123 від 05.04.2021 року виданої Горбівським старостинським округом Новгород-Сіверської міської ради Чернігівської області, про те, що згідно записів Погосподарський книзі, станом на 15 квітня 1991 року в буд АДРЕСА_1 були зареєстровані та постійно проживали ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .

Таким чином, у справі відсутні й учасниками справи не надано дані та докази про те, що станом на 13.05.2001 року, тобто на момент смерті ОСОБА_4 й відкриття після неї спадщини, окрім самого спадкодавця, якій згадане домоволодіння належало на праві власності одноосібно та в цілому, позивачі являлися співвласниками будинку за правилами власності колгоспного двору.

Нині чинне законодавство не містить визначення поняття «колгоспний двір». З прийняттям Закону України «Про власність» від 07.02.1991, який втратив чинність 20.06.2007 року, колгоспний двір припинив своє існування. З Цивільного Кодексу Української РСР вилучені норми, що встановлювали його статус (Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 16 грудня 1993 року № 3718-XII, який набрав чинності з 18 січня 1994 року).

Колгоспний двір до цього визначався як сімейно-трудове об`єднання осіб, всі або частина яких є членами колгоспу, брали участь у суспільному виробництві колгоспу та спільно вели підсобне господарство на присадибній ділянці. Він міг складатися і з однієї особи. Головою колгоспного двору був його засновник, як правило глава сім`ї, члени - всі особи, котрі спільно проживали, вели господарство і перебували у сімейно-родинному зв`язку (подружжя, їхні батьки, діти, дід, баба, онуки та ін.), особи котрі тимчасово були відсутніми, перебували на дійсній військовій службі, виїхали на навчання чи займали виборчу посаду. Громадяни - члени родини колгоспника, які не були членами колгоспу, вчителі та інші, а також громадяни, які не перебували в родинних зв`язках, але спільно вели підсобне господарство колгоспного двору, також користувалися правами колгоспного двору.

У разі смерті одного з членів колгоспного двору, спадщина на спільне майно господарства за наявності інших його членів, не відкривалася. Це було можливим лише після смерті останнього члена двору.

Порядок ведення погосподарського обліку в сільських радах визначався Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів (далі - Вказівки), затвердженими постановою Державного комітету статистики СРСР (далі - Держкомстат СРСР) від 12 травня 1985 року № 5-24/26, а згодом - Вказівками, затвердженими постановою Держкомстату СРСР від 25 травня 1990 року № 69. Згідно п. 9 зазначених Вказівок, окремим господарством є особи, що проживають разом та ведуть спільне домашнє господарство.

За загальним правилом, працездатний член колгоспного двору втрачав право на частку у майні двору у тому випадку, якщо він не менш ніж три роки поспіль не брав участі своєю працею і засобами у веденні загального господарства двору. Це правило не поширювалося на умови призову такого члена двору на військову службу, його навчання в навчальному закладі чи хвороби (положення статей 120-126 Цивільного кодексу Української РСР).

У відповідності до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права власності», спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватись за нормами, що регулюють власність цього двору.

Право власності на майно, яке належало колгоспному двору і зберігалося після припинення його існування мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні.

В пункті 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року №20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права власності», судам роз`яснюється, що положення статей 17, 18 Закону України «Про власність» щодо спільної сумісної власності поширюються на правовідносини, які виникли після введення в дію цього Закону (з 15 квітня 1991 року).

До правовідносин, що виникли раніше, застосовується діюче на той час законодавство. Зокрема, спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору, а саме:

а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба);

б) розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних. Частку працездатного члена двору може бути зменшено або відмовлено у її виділенні при недовгочасному його перебуванні у складі двору або незначній участі працею чи коштами в господарстві двору. Особам, які вибули з членів двору, але не втратили права на частку в його майні, вона визначається виходячи з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке збереглося;

в) у випадках, коли за рахунок майна колгоспного двору було внесено вклад у кредитну установу на ім`я члена двору, його частка має бути зменшена на суму вкладу, а якщо вклад перевищує належну цьому члену частку, з нього стягуються відповідні грошові суми на користь інших членів колгоспного двору;

г) згідно зі ст. 4 Постанови Верховної Ради України «Про введення в дію Закону «Про власність», загальні правила спадкування щодо частки члена колгоспного двору в майні двору застосовуються з 1 липня 1990 року. При спадкуванні після смерті останнього члена колгоспного двору, що мала місце до цієї дати, частка в майні двору, належна особі, яка вибула з членів двору, але не втратила на неї права на час смерті останнього члена двору, не входить до спадкового майна.

Право власності на майно, яке належало колгоспному двору і зберігалося після припинення його існування мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. За приписами ст. ст. 120, 121, 123 Цивільного кодексу Української РСР, майно колгоспного двору належить його членам на праві спільної сумісної власності. При цьому розмір часток учасників у праві спільної сумісної власності залежить від участі кожного із членів у його створенні.

Відповідно до статті 1216 Цивільного кодексу України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (ст. 1217 Цивільного кодексу України).

Ст. 1226 Цивільного кодексу України обумовлено, що частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах.

Суб`єкт права спільної сумісної власності має право заповідати свою частку у праві спільної сумісної власності до її визначення та виділу в натурі.

Право власності на нерухоме майно виникає у спадкоємця з моменту державної реєстрації цього майна (ч. 2 ст. 1299 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п.п. 4.15, 4.18 п. 4 гл. 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджено Наказом Міністерства юстиції України 22.02.2012 р. №296/5 (із наступними змінами), видача свідоцтва про спадщину на майно, яке підлягає реєстрації, проводиться нотаріусом після подання правовстановлюючих документів щодо належності цього майна спадкодавцеві та перевірки відсутності заборони та арешту цього майна. Якщо до складу спадкового майна входить нерухоме майно, нотаріус отримує інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно шляхом безпосереднього доступу до нього. За відсутності у спадкоємця необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину документів, нотаріус роз`яснює йому процедуру вирішення зазначеного питання в судовому порядку.

Отже, враховуючи приведені вимоги законодавства, у контексті встановлених обставин про те, що зазначене вище домоволодіння належало на праві спільної сумісної власності колгоспному двору, достовірні відомості про членів якого відсутні, а ОСОБА_4 як член та голова цього двору померла, ще до 13 травня 2001 року, у суду немає достатніх правових підстав стверджувати,

що домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 , є відумерлою спадщиною, оскільки, спадщину після смерті ОСОБА_4 за законом прийняв її син позивач ОСОБА_3 , що підтверджується Свідоцтвом про право на спадщину за законом. Будь яких доказів того, що Державним нотаріусом було відмовлено позивачу ОСОБА_3 у видачі свідоцтва про право на спадщину на житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 суду не надано. Таким чином, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 слід відмовити в зв`язку з їх необґрунтованостю та передчасністю так як ОСОБА_3 не скористався можливістю належним чином оформити право власності в нотаріальному порядку, або доказів відмови у вчиненні нотаріальних дій та відмови у видачі правовстановлюючих документів на вищезазначене домоволодіння суду не надав. Оскільки судом встановлено, що єдиним спадкоємцем всього майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 , як члена та голови спірного колгоспного двору є її син позивач ОСОБА_3 , інших спадкоємці відсутні то позовні вимоги позивачки ОСОБА_1 про визнання за нею 1/3 частки будинку з господарськими будівлями за адресою: АДРЕСА_1 задоволенню не підлягають в зв`язку з їх недоведеністю так як нею не доведено в судовому порядку та не надано жодного доказу, що вона являлась членом колгоспу, брала участь у суспільному виробництві колгоспу та спільно вела підсобне господарство на присадибній ділянці.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про те, що правове регулювання власності на наведене домоволодіння вочевидь виходить за межі регулювання спадкового права, ця нерухомість не є спірною в контексті встановлених правовідносин а тому в задоволенні позову слід відмовити. На підставі викладеного, керуючись ст.5, п.1 ч.2 ст. 16 ЦК України, статтями 4, 12, 13, 19, 81,89, 247, 258, 259, 265, 273, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 та ОСОБА_1 до Новгород-Сіверської міської ради про визнання права власності- відмовити. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Чернігівського апеляційного суду через Новгород-Сіверський районний суд Чернігівської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: А.І. Іващенко

Повний текст судового рішення виготовлено 12.07.2021 року.