Ухвала суду № 98227385, 05.07.2021, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа №127/11446/21

Провадження №1-в/127/340/21

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 липня 2021 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області

в складі:

головуючого судді Каленяка Р.А.,

при секретарі Коваль А.П.,

за участі

прокурора Порохницького М.Ю.,

захисника Кривосара І.О.,

засудженого ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції матеріали клопотання засудженого ОСОБА_1 про звільнення від відбування покарання ,-

ВСТАНОВИВ:

До суду надійшло клопотання засудженого ОСОБА_1 про звільнення від подальшого відбування покарання у виді довічного позбавлення волі.

В своїй заяві зазначає, що Закон України про кримінальну відповідальність не містить визначення, що таке «довічне позбавлення волі і в чому полягає це покарання». Тому виконання покарання, яке на думку засудженого, не має визначення, є свавіллям. Просив суд припинити його катування у вигляді довічного позбавлення волі і звільнити його від відбування покарання.

В судовому засіданні засуджений ОСОБА_1 підтримав своє клопотання.

Захисник Кривосар І.О. підтримав позицію свого підзахисного та просив його клопотання задовольнити.

Прокурор Порохницький М.Ю. заперечив проти задоволення клопотання, оскільки законодавством не передбачено вирішення судом питання про звільнення від відбування покарання осіб, засуджених до довічного позбавлення волі чи заміни довічного позбавлення волі на позбавлення волі на певний строк, а суд не може виходити за межі чинного законодавства. Доповнив, що суд не може перебирати на себе повноваження законодавчої гілки влади і тому оскільки законами України не визначено дострокове звільнення засуджених до довічного позбавлення волі, в задоволенні клопотання слід відмовити.

Суд, заслухавши учасників процесу, дослідивши матеріали клопотання та особової справи, дійшов наступного висновку.

Пунктами 2, 3 ч. 1 ст. 537 КПК України передбачено, що під час виконання вироків суд має право вирішувати питання про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання та про заміну невідбутої частини покарання більш м`яким.

Встановлено, що вироком судової колегії з кримінальних справ Верховного Суду Автономної Республіки Крим від 22 березня 2001 року ОСОБА_1 засуджено за ст. 69, ст.70, ч.2 ст. 75, ч.2 ст. 86, ст. 17 ч.2 ст. 86, ст. 93 п. «ж», «з», ч.2 ст. 123, ч.2 ст. 142, ч.1 ст. 145, ст. 190-1, ст. 208, ч.3 ст. 215-3, ч.1 ст. 222, ч.2 ст. 223, ст. 42 КК України за сукупністю злочинів призначено кінцеву міру покарання – довічне позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна.

Ухвалою судової колегії з кримінальних справ Верховного Суду України від 24 травня 2001 року вирок судової колегії з кримінальних справ Верховного Суду Автономної Республіки Крим від 22 березня 2001 року залишено без змін.

Відповідно до п.п. 3, 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України №2 від 26квітня 2002року "Про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м`яким" роз`яснено, що відповідно до ч. 1 ст. 81 КК України умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може застосовуватись до осіб, які відбувають покарання у виді виправних робіт, обмеження або позбавлення волі на певний строк, а також до військовослужбовців, які засуджені до службових обмежень чи тримання в дисциплінарному батальйоні. Заміна невідбутої частини покарання більш м`яким на підставі ч. 1 ст. 82 КК України може застосовуватися до осіб, які відбувають покарання у виді обмеження або позбавлення волі на певний строк.

Покарання у виді довічного позбавлення волі відповідно до ст.64 КК України не має строкового виміру, тому вирішення питання про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання чи заміну невідбутої частини покарання більш м`яким є неможливим.

Відповідно до ч. 1 ст.64 КК України довічне позбавлення волі призначається за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально передбачених КК України, якщо суд не знайде можливим застосувати покарання у виді позбавлення волі на певний строк.

Згідно ч.2 ст. 4 КК України злочинність і караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час вчинення цього діяння.

Призначене вирок судової колегії з кримінальних справ Верховного Суду Автономної Республіки Крим від 22 березня 2001 року з застосуванням ст. 42 КК України ОСОБА_1 покарання у виді довічного позбавлення волі відповідає положенням та нормам КК України, які діяли на момент вчинення ним злочинів.

На даний час караність діянь, вчинених ОСОБА_1 будь-яким законом не скасована.

Суд звертає увагу на те, що Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 15 травня 2019 року по справі № 757/12726/18-ц зазначила, що 12 березня 2019 року ЄСПЛ ухвалив рішення у справі «Петухов проти України. У цьому рішенні Європейський Суд визнав, що довічне позбавлення волі засудженого без гарантування йому права перегляду вироку в частині скорочення строку відбування такого покарання та перспективи можливого звільнення суперечить ст. 3 Конвенції. Для вирішення цієї проблеми держава повинна буде вжити заходи загального характеру: реформувати систему перегляду вироків щодо осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, так, щоби гарантувати у кожному конкретному випадку дослідження того, чи ґрунтується їх тривале ув`язнення на законних пенологічних підставах, а також, щоби дати можливість цим засудженим з певною мірою визначеності передбачити, що вони мають зробити для того, аби питання про їхнє звільнення було розглянуте, та за яких саме умов відповідно до стандартів, вироблених у практиці ЄСПЛ.

Окрім того, проаналізувавши сталу судову практику, за нормами чинного законодавства України механізму умовно-дострокового звільнення стосовно засуджених до довічного позбавлення волі або заміни саме судом невідбутої частини покарання на більш м`яке не передбачено. Такий механізм має бути встановлений в нормативно-правових актах, що не відносяться до компетенції суду.

У рішенні у справі «Ласло Магьяр проти Угорщини» від 20 травня 2014 року, Європейський суд з прав людини висловив позицію, що засуджені до довічного позбавлення волі повинні не тільки мати можливість дострокового звільнення, але й знати, що потрібно їм зробити, щоб стосовно них було розглянуто питання про таке звільнення.

Водночас, у вказаному рішенні Європейський суд з прав людини зазначив, що для належного виконання цього рішення держава - відповідач повинна провести реформи, переважно законодавчі, механізму перегляду покарання у виді довічного ув`язнення. Цей механізм повинен гарантувати оцінку в кожному конкретному випадку того, чи є утримання під вартою виправданим на обґрунтованих пенологічних підставах, і надати довічникам можливість передбачити, з певним ступенем точності, що вони повинні робити, щоб стосовно них було розглянуто питання звільнення і за яких умов. При цьому Європейський суд з прав людини у вказаному рішенні наголосив, що встановлення судом порушення вимог ст.3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у даній справі не є підставою для звільнення засудженого від відбування покарання. Судом також не визначено, чи повинне дострокове звільнення від відбування покарання бути правом особи, чи має відноситися до сфери дискреції. Вказане питання має бути вирішено державою - відповідачем відповідно до кримінального законодавства країни.

При розгляді справи «Вінтер і інших проти Об`єднаного Королівства» 09 липня 2013 року в Європейському суді було обговорено питання законності застосування довічного ув`язнення в Договірних країнах, де Україна була згадана в числі 5 країн, в якій хоча законодавством і не передбачено умовно-дострокове звільнення при пожиттєвому ув`язненні, проте довічно засудженим дозволено клопотати перед Президентом про помилування, що не було визнано порушенням міжнародних норм.

Суд також зазначає, що на даний час система перегляду вироків щодо осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, не реформована, зміни до законодавства не внесені. Отже, підстави для умовно-дострокового звільнення від відбування покарання у виді довічного позбавлення волі, відсутні.

Частиною 1 ст. 87 КК України встановлено право здійснення Президентом України помилування стосовно індивідуально визначеної особи.

Частиною 2 ст. 87 КК України встановлено, що актом про помилування може бути здійснена заміна засудженому призначеного судом покарання у виді довічного позбавлення волі на позбавлення волі на строк не менше двадцяти п`яти років, а згідно з ч. 7 ст.151 КВК України засудженим до довічного позбавлення волі може бути подано клопотання про його помилування після відбуття ним не менше 20 років призначеного покарання.

Отже, ураховуючи норми національного законодавства, практику Європейського суду з прав людини, суд приходить до висновку, що чинне законодавство України передбачає можливість заміни невідбутої частини покарання у виді довічного позбавлення волі більш м`яким лише шляхом помилування засудженого, а підстави для умовно-дострокового звільнення від відбування покарання у виді довічного позбавлення волі чи заміни невідбутої частини покарання більш м`яким поширюються лише на покарання у виді позбавлення волі на певний строк і до покарання у виді довічного позбавлення волі не можуть бути застосовані.

Суд вважає за потрібне роз`яснити засудженому, що відповідно до пунктів 2-5, 9 Положення «Про порядок здійснення помилування», затвердженого Указом Президента України від 21 квітня 2015 року № 223/2015, помилування засуджених здійснюється у виді: заміни довічного позбавлення волі на позбавлення волі на строк не менше двадцяти п`яти років; повного або часткового звільнення від основного і додаткового покарань. Право клопотати про помилування має в тому числі особа, яка засуджена судом України і відбуває покарання в Україні. Клопотання про помилування може бути подано після набрання вироком законної сили, а у разі оскарження вироку в касаційному порядку - після прийняття рішення відповідним судом. У випадку засудження особи до довічного позбавлення волі, клопотання про її помилування може бути подано після відбуття нею не менше двадцяти років призначеного покарання. Особи, які засуджені за тяжкі чи особливо тяжкі злочини або мають дві і більше судимостей за вчинення умисних злочинів чи відбули незначну частину призначеного їм строку покарання, можуть бути помилувані у виняткових випадках за наявності надзвичайних обставин. Під час розгляду клопотання про помилування враховуються: ступінь тяжкості вчиненого злочину, строк відбутого покарання, особи засудженого, його поведінка, щире каяття, стан відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди, сімейні та інші обставини; думка адміністрації установи виконання покарань або іншого органу, який виконує покарання, спостережної комісії, служби у справах дітей, місцевого органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування, громадських об`єднань та інших суб`єктів про доцільність помилування.

Отже, чинним законодавством України про кримінальну відповідальність передбачено механізм захисту прав осіб, які засуджені до покарання у виді довічного позбавлення волі, шляхом помилування, що у повній мірі відповідає вимогам Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практиці Європейського суду з прав людини.

Такою можливістю вправі скористатися і ОСОБА_1 .

Таким чином, суд вважає, що поставлені в клопотанні вимоги засудженого про звільнення від покарання не підлягають задоволенню.

Керуючись вимогами ст.74 КК України, ст. 395, 537, 539, КПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

В задоволенні клопотання засудженого ОСОБА_1 про звільнення від відбування покарання – відмовити.

Ухвала може бути оскаржена до Вінницького апеляційного суду протягом семи днів з моменту її проголошення.

Суддя: